Толерантність як невід'ємна складова формування доброзичливих взаємин між учительським та учнівським колективами

Keywords: tolerance, amicable relationships, intolerance, tolerant relations.

Аннотация

В статье рассмотрено понятие толерантности как неотъемлемой составляющей формирования доброжелательных взаимоотношений между учительским и ученическим коллективами. В педагогике проблеме воспитания толерантных и, соответственно, доброжелательных взаимоотношений всегда уделялось значительное внимание. Способность эффективно взаимодействовать с другими людьми - потребность подготовки к жизни в обществе, поэтому школа должна соответствовать этому социальному запросу, а воспитание толерантного отношения к окружающему миру должно занять надлежащее место среди обязательных элементов содержания общего образования. В результате анализа определений понятия толерантности, которое нашло свое отражение в концепциях зарубежных и отечественных ученых, автор делает выводы о неотрывной связи понятий толерантных и дружелюбных отношений между учительским и ученическим коллективами.

Сучасна система освіти знаходиться на етапі модернізації, яка відбувається в нинішніх соціально-економічних умовах і спрямована на освоєння нової педагогічної парадигми, у центрі якої знаходиться ефективність взаємодії та якість взаємовідносин між учнем і вчителем. Школа повинна відповідати соціальним запитам сьогодення, тому одним із ключових елементів змісту загальної освіти повинно стати навчання таким технікам доброзичливих взаємин, як співпраця, партнерство та взаємодопомога. Це зумовлено тим, що система освіти в Україні спрямована на виховання й розвиток особистості, яка самостійно обирає свій життєвий шлях в умовах соціокуль- турного розмаїття, тому основною педагогічною тенденцією насамперед стає побудова таких взаємовідносин з учнями, які вони зможуть взяти за основу взаємодії з оточуючими людьми.

Огляд існуючих досліджень із цієї проблеми показав, що проблема формування доброзичливих взаємин між учительським та учнівським колективами є доволі актуальною, хоча серед представників гуманітарних наук ще досі не існує єдиного розуміння її сутності.

В історії наукової думки ця проблема була предметом дослідження таких мислителів, як Демокріт, Сократ, Арістотель, Т. Мор, Т. Кам- панелла, Я. Коменський, Г. Сковорода, В. О. Су- хомлинський, а також відображена у філософських працях О. Бодальова, Л. Буєвої, Е. Головахи, В. Казміренко, В. Мясищева, Б. Паригіна, А. Петровського, С. Рубінштейна та ін. Теоретико-педагогічні проблеми в досліджуваному форматі останнім часом розглядалися багатьма такими вченими, серед яких Н. Анікеєва, О. Бодальов, Л. Буєва, Я. Коломін- ський, О. Леонтьєв, М. Лісіна, В. Мясищев, А. Петровський, В. Семіченко.

У сфері дослідження цієї проблеми перетинаються різноманітні аспекти психології педагогіки, соціальної, педагогічної та вікової психології. Однак ще недостатньо висвітлене питання щодо вагомості поняття толерантності в процесі формування доброзичливих взаємин між учительським та учнівським колективами.

Метою нашої статті є розкриття поняття толерантності як невід'ємної складової формування доброзичливих взаємин між учительським та учнівським колективами.

У психологічних та педагогічних словниках і енциклопедіях «доброзичливість» ототожнюється з поняттям «толерантність», оскільки вони обидва пов'язані з терпимістю, готовністю надати іншій людині свободу думки і дії [7, 141].

Поняття «толерантність» має доволі широкий діапазон визначень, оскільки латинське слово tolerantia має багато варіантів перекладу - «терпіння, терпимість, витривалість, стійкість, поблажливість до чого-небудь, здатність переносити несприятливий вплив» [6]. У різних мовах цей термін має різні смислові відтінки, але в цілому воно пов'язане з готовністю надати іншій людині свободу думки та дії. В англійській мові толерантність визначається як «готовність і здатність без протесту сприймати особистість або річ», у французькій - «повага свободи іншого, його способу мислення, поведінки, політичних і релігійних поглядів». У китайській мові бути толерантним означає «дозволяти, допускати, виявляти великодушність щодо інших». В арабській мові толерантність - це «прощення, поблажливість, м'якість, співчуття, прихильність, терпіння, прихильність до інших», у перській - «терпіння, терпимість, витривалість, готовність до примирення» [9]. В Декларації принципів толерантності (затверджена резолюцією 5.61 Генеральної конференції ЮНЕСКО від 16 листопада 1995 р.) дається детальний аналіз поняття «толерантність», яке означає «повагу, прийняття і правильне розуміння багатого розмаїття культур нашого світу, наших форм самовираження та способів проявів людської індивідуальності» [9]. Отже, толерантність розглядається не тільки в системі взаємовідносин між людьми, а й у більш складних системах стосунків людини з природою, суспільством тощо.

На рівні психологічного аналізу толерантність відображається в намірах людини досягнути взаєморозуміння, не вдаючись до насильства, а навпаки, використовуючи гуманні й комунікативні можливості. При цьому необхідно чітко розуміти як саме людина категоризує для себе поняття «Ми», «Вони», «Інші». Взаємини «Я» та «Інший» розглядаються в роботах багатьох учених (А. С. Ахи- зер, А. А. Бодалев, А. Б. Орлов, С. Л. Рубін- штейн, В. І. Слободчиков та ін.) як основа багаторівневих стосунків між людьми, які, у свою чергу, мають різні форми й по-різному впливають на розвиток «Я». С. Л. Рубінштейн писав: «Я для іншої людини та інші для мене - є умовою нашого існування» [8, 373]. Він акцентує увагу на тому, що «Інший» для «Я» присутній завжди й усюди в соціальному світі він створює й організовує цей світ для «Я», при цьому сам є його породженням. У такому випадку толерантність, яка спостерігається в цих взаєминах, являється зовнішнім результатом прояву настанов «Я» суб'єкта до «Іншого», які сформувалися у свідомості цього суб'єкта. Із цієї точки зору стає зрозумілою позиція І. Б. Гриншпуна щодо визначення толерантності яка, на його думку, «означає наявність потреби у взаємодії з іншими, розумінні іншого при завідомо позитивному емоційному ставленні до нього» [2, 38].

Г. У. Солдатова розцінює толерантність як інтегральну характеристику особистості, що містить чотири основні компоненти: психологічну стійкість, систему позитивних настанов, комплекс індивідуальних якостей, систему особистісних та групових якостей [1]. Вона звертає увагу на те, що поняття толерантності не є однозначним, оскільки беззастережна й абсолютна толерантність може з гідності перетворитися на свою протилежність. Крім того, дослідниця надає перелік критеріїв, що вказують на той факт, що толерантність є абстрактним поняттям, яке доволі важко спостерігати та виміряти науковими методами:

- рівноправність (рівний доступ до соціальних благ, управлінських, освітніх і економічних можливостей для всіх людей незалежно від їхньої статі, раси, національності, релігії, приналежності до будь-якої іншої групи);

- взаємоповага членів групи чи суспільства, доброзичливість і терпиме ставлення до різних груп (інвалідів, біженців тощо);

- рівні можливості для участі в політичному житті всіх членів суспільства;

- збереження та розвиток культурної самобутності та мов національних меншин;

- охоплення подіями суспільного характеру, святами якомога більшої кількості людей, якщо це не суперечить їхнім культурним традиціям і релігійним віруванням;

- можливість слідувати своїм традиціям для всіх культур, представлених у цьому суспільстві;

- свобода віросповідання за умови, що це не зачіпає права та можливості інших членів суспільства;

- співпраця й солідарність у вирішенні спільних проблем;

- позитивна лексика в найбільш уразливих сферах міжетнічних, міжрасових відносин, а також у відносинах між статями [7].

Аналізуючи поданий вище список критеріїв толерантності, ми можемо зробити висновок, що вона є активною моральною позицією та готовністю до взаєморозуміння з людьми в соціальному середовищі, що є пере думовою формування доброзичливих взаємин між учительським та учнівським колективами.

Невід'ємний складник толерантності - інтолерантність розглядають у своїх дослідженнях С. К. Бондарєва і Д. В. Колєсов, які вважають, що ці поняття є взаємодоповнюючими та взаємозамінними в багатьох ситуаціях [2]. Оскільки толерантність «є домінантою відмови від агресії», то очевидно, що залежно від ситуації та особливостей конкретної людини, можна говорити й про інтолерантність, яка може мати місце в окремих випадках. «Толерантність може бути й аморальною. Наприклад, цинізм - це аморальна толерантність до зла, що виявляється в тому, що індивід не бачить між добром і злом принципової різниці та готовий виправдовувати прояви зла міркуваннями типу «таке життя». У свою чергу «принциповість - це моральне виправдання інтолерантності», - пишуть С. К. Бондарєва і Д. В. Колєсов [2]. Із цієї точки зору стає зрозумілим, що хоча толерантність вважається позитивною якістю, вона не завжди виправдана, і навпаки, дуже часто певна міра інтолерантності також необхідна за умови, що вона не виказується до таких особливостей людини, які вона не може змінити (расова та національна приналежність, зовнішній вигляд тощо)

Отже, оскільки не існує таких індивідів, які б ставилися до всього толерантно, чи навпаки, інтолерантно, доцільно зробити висновок, що толерантність чи інтолерантність завжди конкретизовані. Ставлення людини до об'єктів та явищ навколишнього світу детермінує оцінка, тому прояв толерантності чи нетолерантності стає одним із засобів самоствердження.

Роз'яснення того, як толерантність чи інтолерантність проявляються в ставленні однієї людини до іншої залежно від формування її оцінки, ми можемо знайти в дослідженнях С. К. Бондарєвої і Д. В. Колєсова. Автори зазначають, що в першу чергу відбувається сприйняття індивідом об'єкта, а вже після цього між ними формується зв'язок у формі знань індивіда про існування та властивості цього об'єкта. На наступному етапі відбувається безпосереднє формування оцінки. Якщо оцінка позитивна, то й ставлення до нього буде позитивним, і тоді розвиваються позитивні спонукання у відношенні до цього об'єкта. Дослідники запевняють, що в результаті позитивної оцінки індивідом об'єкта виникає природна толерантність [2]. Виходячи із цього, ми можемо констатувати, що в контексті формування доброзичливих взаємин між учительським та учнівським колективами прояв толерантності залежить від оцінки, яка дається іншій людині, а також від відсутності негативної реакції в усіх випадках, коли ця реакція можлива.

Оскільки толерантність не має чіткої дефініції та може проявлятися в різноманітних формах і видах, що відповідає розмаїттю оточуючого середовища, ми вважаємо за необхідне звернути увагу на класифікацію толерантних особистісних позиції, яка пропонується А. Г. Асмоловим [1]:

1. Толерантність як внутрішня настанова, як прийняття і терпимість до іншого, чужого.

2. Толерантність як культурна норма.

3. Толерантність як безпристрасність, байдужість до іншого.

4. Толерантність до того, хто завдає нам шкоди.

5. Толерантність у відношенні до того, хто завдає шкоди не нам, а комусь іншому, але ми при цьому не беремо участь.

На думку А. Г. Асмолова, саме завдяки такій категоризації можна вважати, що толерантність знаходиться на межі «гідності й терпіння» [1].

Також ми вважаємо, що для цілеспрямованого аналізу поняття толерантності виникає необхідність розглянути це поняття і як певну соціальну настанову, у якій наявні ког- нітивний, емоційний та поведінковий компоненти [4]. Зокрема когнітивний компонент толерантності є найбільш очевидним і дослідженим складником. Якщо його розглядати в контексті доброзичливих взаємин між учительським та учнівським колективами, то стає зрозумілим, що зміст когнітивного компонента толерантного ставлення учня до вчителя містить сукупність знань учня про вчителя як суб'єкта, діяльність якого створює умови для самопізнання учня, а тому забезпечує можливість пізнання ним реального світу. Це очевидно з огляду на те, що критеріями когнітивного компонента толерантності є особливості соціальної перцепції та пізнавальної сфери індивіда, адекватної самооцінки, культури оцінки іншої людини, у цьому випадку - учителя.

Емоційний компонент передбачає довіру, чуйність, емоційний контакт, емоційну психологічну стійкість, емпатію, рефлексію та інтуїцію, він відображається в доброті, увазі, піклуванні, милосерді, переживанні за власні дії, а також готовності відгукнутися на контакт. Зміст емоційного компонента толерантного ставлення учня до вчителя містить відкритість і емоційну чуйність у спілкуванні з учителем, що є невід'ємним складником доброзичливих взаємин між учнем та вчителем.

Поведінковий компонент - це «видима частина толерантності, яка найчастіше піддається діагностиці та навчанню» [4, 141]. До нього входять конкретні навички, уміння й здатності, а саме скерованість активності, відповідальність, самостійність, рівноправ'я, співпраці та солідарність. До поведінкового компонента толерантних взаємин між учнем та вчителем входять особливості поведінки, які проявляються в щоденних діях, різноманітній діяльності та процесі спілкування учнів з учителями.

Компоненти толерантного ставлення в своєму розвитку пов'язані з розширенням простору соціальних інтересів, формуванням громадської спрямованості особистості. У цих умовах виникає можливість усвідомлення відмінностей між доброзичливістю як загальнолюдським моральним принципом і доброзичливістю як соціально-моральним явищем, специфіка якого визначається особливостями сфери спілкування, конкретними видами його діяльності особистості.

У результаті аналізу різних точок зору вчених щодо визначення поняття толерантності ми можемо зробити висновок, що формування доброзичливих взаємин між учнівським та учительським колективами неможливе без наявності компонентів толерантності, а в деяких випадках і її протилежного поняття - інтолерантності. Зважаючи на те, що толерантне ставлення - це результат дії системи індивідуального, виборчого й усвідомленого зв'язку між учителем та учнем, який ґрунтується на завчасно позитивному сприйнятті один одного, формування доброзичливих взаємин стає можливим тільки за наявності толерантності в стосунках між учнівським та учительським колективами.