Створення та функціонування фермерських господарств в Україні: педагогічний аспект

Вивчаючи теоретико-методологічні питання функціонування у розвинутих країнах світу фермерських господарств, викладачі повинні звертати увагу учнів або студентів на ту обставину, що західні фермери, які успішно працюють на землі, приймають самостійні рішення з широкого кола питань - не тільки з технології та організації виробництва, закупівлі ресурсів, вибору структури виробництва, але і збуту продукції, використанню прибутку, фінансування тощо. Висока ефективність фермерських господарств Заходу свідчить про те, що витрати на відповідне навчання фермерів є не марним витраченням коштів. А якраз навпаки. Будь-які рішення в фермерських господарствах приймаються оперативно і на підставі повної інформації.

Нами було з'ясовано, що у підручниках, за якими проводиться підготовка кваліфікованих робітників для аграрної сфери України, питанням особливостей агро- та зоотехнологій виробництва продуктів рослинництва та тваринництва у фермерських господарствах не приділяється належної ували. Це не випадково - адже в умовах радянської системи основною організаційною формою господарювання на селі були колгоспи та радгоспи.

Вважаємо, що в умовах педагогічних вузів при підготовці кадрів для фермерських господарств у навчальні плани потрібно вводити дисципліни, не властиві для цих закладів освіти. До них, наприклад, слід віднести такі навчальні предмети, як «Основи агрономії», «Технологія виробництва та переробка продуктів сільського господарства», «Експлуатація машинно-тракторного парку» та інші, які раніше вивчали виключно у вищих навчальних закладах аграрного профілю.

У сучасному глобалізованому світі, яким править освічені й інформатизовані люди, поряд з класичними чинниками виробництва - землею, працею та капіталом - професійні знання й уміння, а також загальна освіта керівника фермерського підприємства набувають неабиякого значення. Тому вважається, що в умовах сьогодення середня сільськогосподарська освіта є обов'язковою умовою для успішного управління фермерським господарством.

У цьому ракурсі досить цікавою є система підготовки кадрів робітничих професій для фермерських господарств у Німеччині. У цій країні у межах дуальної професійної освіти у фермерських господарствах учні набувають в першу чергу професійно-практичних навичок, перелік яких закріплений у типовому плані положення про освіту. У подальшому проводяться освітні заходи в спеціалізованих школах, наприклад, курси з сільгосптехніки, тваринництва, зварювання та ін. При цьому зміст програм професійних шкіл обов'язково узгоджується з виробничим навчанням. Якщо середній бал успішності учня 2, 5 і вище та є достатній рівень знань з англійської мови, то є можливість отримання атестата про неповну середню освіту разом з свідоцтвом про здобуття професійної освіти.

Окрім суто професійних шкіл, де готують робітників для фермерських господарств, у Німеччині існує велика кількість інших навчальних закладів для аграрної сфери, де можна отримати відповідну кваліфікацію. Так, у технікумах готують до іспиту на звання майстра, а у вищих школах землеробства можна отримати кваліфікацію майстра виробничого навчання. Школи техніків дають кваліфікацію з різних професійних сфер, наприклад, аграрної інформатики, молочного господарства та ін. [9, с. 476].

У процесі навчання викладачі повинні звертати увагу на те, що політичні аспекти фермерства полягають у поліпшенні та стабілізації соціально-економічної і політичної обстановки в Україні, покращенні продовольчого забезпечення населення великих міст. Визнання селянина рівноправним господарем землі - одна із обіцянок, які багато років давалися їм при виборі форм господарювання.

Крім того, за висновком багатьох сучасних політиків, основою політичної незалежності української держави є надійне продовольче забезпечення населення. Тому ця проблема належить до найбільш пріоритетних для суверенної України як з економічної, так і з політичної точок зору.

Більшість вчених і політиків вважає, що однією з причин продовольчої кризи в нашій країні була втрата сільським господарством господаря і власника землі. Одним з факторів цього є здійснена в 30-х роках минулого століття насильницька колективізація селян, знищення куркулів, нехтування віковими традиціями сільського способу життя, супермонополізм держави на землю і все, що на ній.

Склалася така ситуація, що суспільство перестало рахуватися з селянином як єдиним і незамінним годувальником народу. У той же час селянин повинен мати економічну свободу, вести господарство у відповідності до своїх інтересів і можливостей під надійним захистом і постійною підтримкою держави. Повинна бути реальна власність на землю, інші засоби виробництва, результати праці та прибуток.

Ця ідея була закладена в колективних господарствах, проте вони не вирішили продовольчої проблеми в колишньому Радянському Союзі, мали місце великі закупки продовольства за кордоном. Виникла необхідність пошуку нетрадиційних шляхів, одним з яких є розвиток сільського господарства на основі багатоукладності, рівноправності індивідуальних селянських (фермерських) господарств серед інших форм господарювання.

Виходячи з Закону України «Про фермерське господарство», сучасний фермер повинен мати ґрунтовні знання з виробництва та переробки сільськогосподарської продукції і її реалізації, знання з менеджменту, основ маркетингової, фінансової та юридичної діяльності. Він також повинен уміти працювати при виконанні польових робіт на різних марках тракторів та сільськогосподарських машин, уміти їх налагоджувати до роботи та ін.

Розгляд створення фермерських господарств при обговоренні цієї проблеми тільки з точки зору педагогіки або ж економіки буде неповним, тому що ця проблема носить також соціальний аспект. Вказують, що соціальний аспект фермерства полягає у реальному відродженні власника і господаря землі. У колективних господарствах почуття господаря було втрачене, в них процвітала безгосподарність і масові крадіжки. В індивідуальних товаровиробників повинна бути розвинута господарська підприємливість, в іншому випадку вони стануть банкрутами. Якщо в колективних господарствах недостатня підприємливість одного працівника компенсувалася кращим її розвитком в інших працівників, то при самостійному веденні господарства необхідно розраховувати на самого себе. Соціальна роль полягає також в тому, що фермерство сприяє відродженню селянських традицій: досвід батьків передається до покоління в покоління, молодь виховується на кращих традиціях господарювання батьків на землі. У даний час ці традиції значною мірою розірвані й втрачена наступність поколінь, діти жителів села обирають собі місцем роботи і проживання великі промислові міста. Статус господаря і власника землі буде сприяти тому, що батьки будуть турбуватись про те, щоб діти не залишали село, у них пробуджувався інтерес до роботи на селі, щоб вони ставали справжніми господарями. Відродження селянських династій буде сприяти поліпшенню демографічної ситуації в сільській місцевості, що проявиться в омолодженні сіл, збереженні в них шкіл, збільшення на селі молоді не тільки з високою кваліфікацією, але й з широким світоглядом, високою культурою.

Необхідно робити наголос на тому, що організаційний аспект діяльності фермерських господарств повинен містити такі елементи як:

- оптимальну спеціалізацію господарств;

- організацію і оплату праці;

- кадрове, наукове, матеріально-технічне, правове і інформаційне забезпечення;

- добре відпрацьовані партнерські зв'язки і відносини;

- розроблення і відпрацювання економічного механізму господарювання та ін.

Вибір шляху фермера - це вибір свого майбутнього, як сім'ї та дітей. Якщо все це продумано і виважено та вибір зроблено, нічого не повинно зупинити його здійснення.

Майбутнім робітникам сільськогосподарського виробництва необхідно також роз'яснювати, що психологічні аспекти організації фермерського господарства полягають у налаштуванні фермера на самостійне господарювання, впевненості у зробленому виборі, самостійності у кожному зробленому кроку. Фермер не може заховатися за спини інших або ж перекласти на них помилки, як у колективному господарстві. Він повністю відповідає за прийняті ним рішення і кінцеві результати господарювання. Не завжди фермера буде чекати успіх. Можливі невдачі, помилки і прорахунки, в тому числі і великі. Але це не повинно розхолоджувати фермера. Самомобілізація повинна бути однією з найважливіших рис його характеру.

Головна проблема, яка стоїть практично перед усіма, - це виробниче передбачення. Затрати на прогноз будуть компенсовані майбутнім успіхом, тому у фермера повинен бути план дій. Найбільш важливим елементом такого плану є загальне визначення етапів кінцевої мети.

Фермерство - це бізнес, а фермер - бізнесмен. Тому він повинен мати такі риси характеру, як здатність до ризику, вміння в кожній справі знайти для себе вигоду, бути передбачуваним, не боятися поступитися на одному етапі, щоб виграти на іншому.

Міжнародний аспект розвитку селянських фермерських господарств є важливим кроком до більш ефективного і швидкого шляху входження України у світові інтеграційні процеси, які будуть укріплювати довіру між народами і країнами, буде мати місце розширення міжнародних зв'язків наших селян з фермерами інших країн.

Таким чином, формування в Україні селянського (фермерського) способу життя вимагає створення практично нової для нашої країни професійної школи як для навчання фермерів, так і для підготовки інженерно-педагогічних кадрів, які будуть проводити підготовку спеціалістів для фермерських господарств. Це будуть люди з середньою або вищою освітою, з великим бажанням трудитися на землі, зі знанням технології виробництва продуктів рослинництва і тваринництва, економіки, менеджменту, маркетингу і інших спеціальних дисциплін.