Леонід Георгійович Ісаков - директор двох вишів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Леонід Георгійович Ісаков - директор двох вишів

М.В. Дєдков

Досліджено родовід Л.Г. Ісакова, його життєвий, воєнний та трудовий шлях, керівництво упродовж сімнадцяти років, з 1935 по 1952 рр., Запорізьким та Алтайським машинобудівними інститутами. Проаналізовано розбудову ЗМІ у 1935-1941 рр., збільшення контингенту студентів, підвищення кваліфікації викладацького колективу, розгортання науково-дослідних робіт. Вивчено роль Ісакова у забезпеченні евакуації до Барнаула, де негайно було розгорнуто підготовку інженерів, закладено підвалини функціонування системи вищої технічної освіти в Алтайському краї.

Ключові слова: Л.Г. Ісаков, Запорізький машинобудівний інститут, евакуація, Алтайський машинобудівний інститут.

ісаков воєнний керівництво інститут

Исследована родословная Л.Г.Исакова, его жизненный, военный и трудовой путь, руководство в течение семнадцати лет, с 1935 по 1952 гг. Запорожским и Алтайским машиностроительными институтами. Проанализировано развитие ЗМИ в 1935-1941 гг., увеличение контингента студентов, повышение квалификации преподавательского коллектива, развертывание научноисследовательских работ. Изучена роль Исакова в обеспечении эвакуации в Барнаул, где немедленно была развернута подготовка инженеров, заложены основы функционирования системы высшего технического образования в Алтайском крае.

Ключевые слова: Л.Г. Исаков, Запорожский машиностроительный институт, эвакуация, Алтайский машиностроительный институт.

The paper covers L.G. Isakov's genealogy, background, military career, leadership of Zaporizhzhia and Altai Machine - Building Institutes during 17 years- from 1935 till 1952. The author analyses the development of Zaporizhzhia Machine-Building Institute in 1935-1941 increasing of students number, raising the level of professors' staff skills, researching implementation development. The author makes emphasis on Isakov's role in Institute's evacuation to Barnaul. The paper draws attention to the training of engineers and establishing the higher technical education in Altai region.

Keywords: Leonid G. Isakov, Zaporozhye Machine-Building Institute, evacuation, Altai Machine-Building Institute.

Вивчення досвіду проблем керівництва закладами вищої освіти є доволі актуальною проблемою сьогодення. Адже сьогодні вища освіта України вкотре стоїть перед викликом - на черзі нова спроба із серії безкінечних модернізацій, модифікацій і експериментів над галуззю суспільства, яка, за великим рахунком, має бути одним із стовпів стабільності, яка є гарантом оптимального та збалансованого розвитку суспільства. Вивчення досвіду, причому успішного, керівників цієї галузі в періоди бурхливих і кардинальних змін, більше того, у воєнний період, становить значний інтерес і має практичне значення.

Згадування про Ісакова Л.Г. як директора спочатку Запорізького машинобудівного інституту, а потім Алтайського, дуже стисла інформація про окремі аспекти його діяльності знайшла відображення у виданнях різних років нарисів історії Запорізького національного технічного університету [1, 2, 3] і Алтайського політехнічного інституту ім. І.І.Ползунова [4, 5, 6].

До 70-річчя Алтайського державного технічного університету вийшло ювілейне видання, в основу якого покладено вже згадувану вище [5] книгу “Алтайский государственный технический университет имени И.И.Ползунова” (Сост. В.И.Бураков, В.В.Дмитриев. Барнаул: Изд-во АлтГТУ, 2002. - 294 с.) [7].

У наступні два роки вийшли друком дві книги професора Алтайського університету, колишнього секретаря парткому В.Д.Гончарова, в яких висвітлюється історія АлтДТУ у контексті 70-річчя університету та 75-річчя Алтайського краю [8,9], в яких автор більш детально висвітлив період керівництва алтайським вишем Ісаковим Л.Г., зокрема підрахував кількість випускників у 1942-1952 роках [9, с.163].

Л.Г.Ісаков народився 31 травня (13 червня за новим стилем) 1898 року у Петербурзі. Батько - селянин, який, як зазначено Леонідом Георгійовичем у автобіографії, у молодості перебрався до міста на заробітки: працював вантажником на залізницях, пристанях, Путиловському заводі. Перед революцією працював в одній з бібліотек робітником (за іншою автобіографією - чорноробом у “Клубі сільських господарів”), після Жовтневої революції - чорноробом на галетній фабриці і сторожем. Сім'я, в якій він ріс, складалася з восьми осіб: окрім батька ще мати-домогосподарка, 3 сини і 3 дочки. Початкову школу Л.Г.Ісаков закінчив у 1910 році. У цьому ж році вступив до міського чотирикласного училища, а в 1914 році - до Петербурзького нижчого хіміко-технологічного училища, після закінчення якого у 1917 році отримав кваліфікацію хіміка-техніка.

Йшла Перша світова війна. Тому випускник училища Ісаков Л.Г. був призваний рядовим до царської армії, служба в якій тривала упродовж 1917-1918 рр. Бурхливі події, які розгорталися в країні, а тим більше у її столиці, наклали відбиток на подальший життєвий і трудовий шлях Л.Г.Ісакова. Хоча активної участі у Лютневій і Жовтневій революціях він не брав, проте у 1917 році вступив до Соціалістичного союзу робітничої молоді, який у подальшому був реорганізований у ВЛКСМ, а в лютому 1918 року - до РКП(б). У цьому ж місяці добровольцем став до лав Робітничо-Селянської Червоної Армії ( далі - РСЧА) [11, арк.232, 234].

Після служби інструктором у важкому артилерійському дивізіоні був відряджений на 1 -і радянські кавалерійські курси, які закінчив у листопаді 1918 р. і направлений на Південний фронт. Спочатку служив у 12-му кавалерійському полку, а потім у складі 1 -ї Кінної Армії, до складу якої влився цей полк під номером 34. Брав участь у боях проти Краснова і Денікіна до ліквідації цього фронту на посаді командира ескадрону. Після Денікінського фронту у складі 1 -ї Кінної армії брав участь у боях на Польському, а потім на Врангелівському фронтах, боротьбі з рядом селянських армій “зелених” повстанців і “чорних” анархістів в Україні.

У 1921р. був відряджений до Вищої кавалерійської школи у Петрограді, закінчив її у жовтні 1923 р. і був направлений начальником оперативної частини штабу 6-ї Чонгарської кавалерійської дивізії, яка дислокувалася у м. Гомель Білоруської РСР. З червня 1925 по квітень1929 року - начальник штабу, згодом командир 34-го Ростовського кавалерійського полку, що дислокувався у м. Рогачів Білоруської РСР. У РСЧА прослужив до 1929 року. Був демобілізований у зв'язку з погіршенням стану здоров'я, викликаного наслідками контузії, за інвалідністю, з пенсією.

О.І. Городовиков (у подальшому генерал-інспектор і командувач кавалерією РСЧА, генерал-полковник), М.І. Самохін (у подальшому командувач ВПС Балтійського флоту, генерал-полковник авіації) [12, арк.5зв.].

Після демобілізації нетривалий час, з травня 1929 р. по серпень 1930р., працював у Ленінграді на заводі “Червоний хімік” начальником спецвідділу. У 1930 р. був відряджений на навчання до Ленінградської Промислової Академії ім. Й.В.Сталіна. Треба відзначити, що багато представників радянської номенклатури сталінського періоду закінчили Промакадемію у 1930-і роки. Офіційно Промакадемія вважалась вищим навчальним закладом, проте фактично давала освіту в обсязі середньої школи, а також технічні знання, потрібні для роботи у промисловості. 30 червня 1933 року Ісаков Л.Г. отримав свідоцтво за №123 про те, що він закінчив повний трирічний курс хімічного факультету і спеціалізувався по технології глинозему [11, арк.232зв.].

З урахуванням отриманої ним спеціалізації у жовтні 1933 року інженера-хіміка Ісакова Л.Г. було призначено директором Глиноземного заводу Дніпровського алюмінієвого комбінату(ДАК), який складався з трьох заводів - глиноземного, електролізного та електродного і виріс в Запоріжжі в роки першої радянської п'ятирічки завдяки електроенергії Дніпрогесу. Деякий час працював начальником техніко- виробничого відділу ДАКу [11, арк.246].

Л.Г.Ісаков очолив інститут у час, коли він перебував не у найкращому становищі. Згідно з постановою ЦВК СРСР від 19.09.1932 р. відбувався перегляд мережі навчальних закладів країни з метою їх укрупнення, причому двічі - в 1933 і 1934 рр. В першу чергу це стосувалося молодих інститутів. План прийому до інституту було різко скорочено: якщо у 1934 р. було прийнято 150 студентів, то у 1935 р. - 100, а у 1936 р. - лише 50. Головне управління навчальними закладами Наркомату важкої промисловості (ГУНЗ НКВП) припинило виділення коштів на будівництво, зменшило фінансування на придбання підручників, навчальних посібників, обладнання. Над інститутом нависла загроза його ліквідації, яка зберігалася до 1937 р. Більш детальний аналіз становища ЗМІ у цей період дивись у статті М.В. Дєдкова “Евакуація Запорізького машинобудівного інституту до Барнаулу: започаткування вищої технічної освіти в Алтайському краї” [10].

За роботу ЗІСГМ Ісаков Л.Г звітував у листопаді 1938 р. у Москві на нараді у ГУНЗ Народного комісаріату машинобудування перед комісією на чолі з заступником начальника ГУНЗ професором Четвериковим С.С. У своїй доповіді він відзначив, що після переходу інституту до системи Наркомату машинобудування СРСР поліпшилось оперативне управління навчальним закладом. Також він звернув увагу на ряд проблем, що існують у діяльності вузу: 1) недостатнє управління навчальним процесом з боку як науково-навчальної частини на чолі з заступником директора Томіним Ю.А., так і з боку деканів факультетів; 2) кафедри зовсім не займаються питаннями навчально-виробничої практики, якою займається тільки один співробітник - відповідальний виконавець з виробничої практики; 3) науково-дослідними роботами кафедри також не займаються; 4) кафедри слабо укомплектовані кадрами, найгострішою є ця проблема для кафедр сільгоспмашин, верстатів і ливарної справи; 5) інститут розпочав будівництво павільйону для зберігання лабораторного обладнання, проте будівельні роботи просуваються погано через відсутність будівельних матеріалів і робочої сили.

Також Л.Г.Ісаков звернув увагу на те, що ГУНЗ до кошторису капітального будівництва не включив запорізький інститут, у той час, як виникла потреба у гуртожитках для доведення набору студентів до 250 осіб.

У рішенні комісії, яка заслухала звіт директора була відзначена необхідність поставити перед Всесоюзним комітетом у справах вищої школи при РНК СРСР питання щодо перегляду штатного розпису інституту з урахуванням меншої кількості дисциплін по кожній кафедрі та для забезпечення розвитку інституту. Також було рекомендованої) по кафедрі машинобудування вважати необхідним залучити професора Крамаренка Л.П., по-перше, для перевірки роботи кафедри, по-друге, для участі у роботі кафедри. Необхідно посилити кафедру ще одним співробітником; 2) по кафедрі холодної обробки: дирекції необхідно забезпечити кваліфікацію викладачів шляхом забезпечення умов для виконання науково- дослідних робіт на кандидата наук. Вважати необхідним виділення з цієї кафедри самостійної кафедри верстатів, на яку запросити відповідного завідувача кафедри: 3) по кафедрі ливарної справи: зміцнити кафедру додатково двома співробітниками.

Також директору було вказано на недостатню роботу за чотири роки перебування на посаді щодо зміцнення професорсько-викладацького складу.

З 1938 року відновлюється, після майже 5-річної перерви, і капітальне будівництво завдяки виділенню інституту Народним комісаріатом машинобудування 230 тисяч карбованців, 1939 р вже 413 тисяч карбованців, 1940 р. - 1 мільйону 371 тисячі карбованців [13, с.10]. Завдяки цим асигнуванням було обладнано три лабораторії: різання металів та вимірювальних приладів і інструментів, ливарного виробництва, сільськогосподарських машин. Для останньої було споруджено нову будівлю площею 1278 кв.м загальним об'ємом 6691 куб.м. Загалом в інституті станом на липень 1940 р. стало 11 лабораторій, 9 навчальних кабінетів, виробничі навчальні майстерні. Окрім вищезгаданих трьох, існували також такі лабораторії: фізична, хімічна, опору матеріалів, прикладної механіки, деталей машин, електротехнічна, металографічна, рентген лабораторія для структурного аналізу і просвічування металів. Функціонували кабінети: металорізальних верстатів і інструментів, сільгоспмашин, модельний, радіокабінет, математики і теоретичної механіки, графкабінет, марксизму-ленінізму, іноземних мов, військової справи.

В останні довоєнні роки значно збільшились надходження державних коштів на проведення науково- дослідних робіт. Якщо до 1935 року держбюджетне фінансування НДР взагалі було відсутнє, та упродовж перших двох років від початку фінансування, тобто у 1935 і 193б роках воно складало 10,5 тисяч карбованців на рік, то у 1937 р. збільшилось більш ніж втричі - до 34 тис. крб., у 1938 р. - 55,9 тис. крб., у 1939 р. - 82,3 тис. крб., у 1940 р. - 82,5 тис. крб. Це призвело до розгортання і зростання обсягів НДР, багато з яких виконувалися на замовлення підприємств. До НДР були залучені не тільки усі завідувачі кафедр і доценти, але й значна частина асистентів, а також частина лаборантів, студенти-відмінники. Кафедри інституту своїми НДР були пов'язані з відповідними інститутами Москви, Ленінграду, Києва, Харкова, науково-дослідними інститутами Академії наук, крупними заводами як Запоріжжя, так і інших міст СРСР [13, с.10].

На початок 1940 р. було завершено цілий ряд наукових і науково-дослідних робіт. Під керівництвом завідувача кафедри сільськогосподарських машин доцента Каллюса В.Я. було виконано теми НДР: “Розрахунок комбайнів”, “Проектування і розрахунок електротракторів”, “Електролебідки і машини канатної тяги”. Завідувач кафедри верстатів і інструментів доцент В.П. Ільяшенко досліджував роботу шліцевої черв'ячної фрези. Завідувач кафедри опору матеріалів і деталей машин кандидат технічних наук, в.о. професора О.І. Гурвич виконав роботи “Повздовжний згин за межею пружності”, “Основи визначення деформацій балок і рам”, “Статично невизначені системи”. Виділяються також роботи кандидата технічних наук, доцента М.О. Говорова “Теорія, конструкція і розрахунок текстолітових підшипників”, “Розрахунок коліс сільськогосподарських машин”, старшого викладача ливарної кафедри Ю.А.Томіна “Періодичність впливу хімічних елементів на графітизацію, “Отримання малосернистого чавуну із вагранки”, “Методи і номограми для розрахунку ваграночної шихти”, “Шлаки і флюсуючі матеріали у вагранці”, завідувача кафедри енергетики доцента Д.Й. Едронкіна “Газове господарство металургійних заводів”, “Газоочищення у доменному виробництві”, “Газові двигуни внутрішнього згоряння великої потужності”, “Теорія турбоповітрянодувних машин”, “Повітрянодувні машини металургійних заводів”, “Розрахунок повітрянодувних мереж” [13, с.14-15].

У 1941 р. вперше вийшов збірник наукових праць вчених інституту “Труды Запорожского машиностроительного института”, до якого увійшли 9 статей: “Текстолит і лігностон як антифрикційні матеріали” (Говоров М.О.), “Урівноваження сил інерції комбайнів, робота перших очисток комбайнів” (Каллюс В.Я.)”, “До питання про теорію повітряної форсунки високого тиску” (Плескач М.В.), “Сплав типу “Алькусин” як замінювач олов'яних баббитів” (Вагнер О.О.), “Шихтовка чавуну у рідкому виді розплавленими феросплавами” (Борзенко В.К.), “Нове з'єднання деталей машин у машинобудуванні”(Орловський М.А.), “Дані якості роботи комбінованих зернотукових сіялок з міжрядним і підрядним внесенням туків” (Кашутін В.М.), “Вплив алюмінію на чутливість до перегріву сталі Гадфільда” (Ельгот С.А.), “Показники ефективності роботи первинних сепараторів комбайнів і молотилок” (Скользаєв В.О.) [15, арк. 111].

У науково-технічній конференції, що проходила 10 травня 1941 р. у Московському автомеханічному інституті, брали участь кандидат технічних наук, декан факультету сільськогосподарського машинобудування Говоров М.О. з доповіддю Пластичні підшипникові матеріали” і завідувач кафедри “Верстати і інструменти” доцент Ільяшенко Всеволод Петрович з доповіддю “Аналіз оптимального суміщення верстатів для багатоверстатного обслуговування” [15, арк. 6-8, 82, 126].

Виконанням кандидатських і докторських дисертацій, підготовкою до складання кандидатських іспитів був охоплений увесь професорсько-викладацький склад інституту, який станом на кінець1940/1941 навчального року нараховував 45 осіб, з яких шестеро мали науковий ступінь кандидата наук: Гурвич Олександр Іоселевич, Говоров Микола Олександрович, Соляник Віталій Пилипович, Скользаєв Василь Олексійович - кандидати технічних наук, Гінзбург Григорій Мойсейович - кандидат фізико-математичних наук, Кашутін Володимир Миколайович - кандидат сільськогосподарських наук. Вчене звання професора мав завідувач кафедри ливарного виробництва, декан вечірнього відділення Добротворський Михайло Михайлович [13, с. 6-8, 82, 1б7].

Напад фашистської Німеччини на СРСР змусив внести корективи до графіку навчального процесу. ГУНЗ НКСМ розробило навчальні плани воєнного часу з терміном навчання 3 роки 4 місяці. Причому студенти, переведені на 2-й курс, повинні були розпочати заняття 1 серпня. Упродовж серпня вони мали пройти ті дисципліни, які необхідні для переходу на 2-й курс за навчальними планами воєнного часу. Студенти, переведені на 3-й курс, також мали розпочати заняття з 1 серпня. При цьому вже у січні або лютому 1943 року їх треба було випустити із інституту молодими спеціалістами за навчальним планом воєнного часу. Студенти, переведені на 4-й курс, мали розпочати заняття з 1 серпня, а в липні або серпні 1942 року захистити дипломи. Студенти, переведені на 5-й курс, мали бути випущені з інституту з захистом диплому у грудні 1941 року або лютому 1942 року.

Відповідно до скоригованих навчальних планів студенти, переведені на 5-й курс, приступили до занять вже з 3 липня 1941 р., з ними також проводилася робота по оволодінню військовими знаннями і з підготовки медсестер. Решта студентів, чисельністю 150 осіб, що були переведені на 2 -й, 3-й і 4-й курс, згідно з рішенням Запорізького обкому КП(б)У виїхали у радгоспи на збирання врожаю. Виняток склали тільки дві групи сільгоспмашинобудування 4-го курсу, які виїхали на практику до МТС. Крім того, зі студентів було організовано тракторні бригади, причому інститут виділив їм два трактори: “ЧТЗ” та “Універсал” з причепними знаряддями. Ці бригади виїхали до радгоспу ім. Сталіна 3 липня.

Усі викладачі і співробітники інституту були охоплені підготовкою з протиповітряної і протихімічної оборони. Частина викладачів і співробітників була зарахована у місцеві винищувальні батальйони для боротьби з ворожими десантами. Частина співробітників, студентів і викладачів була залучена до риття та обладнання щілин і траншей при навчальному корпусі, при гуртожитках та при домі лектури [15, арк.40].

Оскільки 14 жовтня 1943 року радянські війська в результаті нічного штурму силами усього Південно - Західного фронту звільнили лівобережну частину м. Запоріжжя, в якій знаходилися будівлі ЗМІ, то шлях до повернення інституту в Запоріжжя був відкритий. Напередодні реевакуації з Барнаулу, було прийнято рішення розділити колектив інституту на дві частини, щоб Барнаул не втратив вищий навчальний технічний заклад, випускники якого були вкрай потрібні Алтайському краю, і ту, що мала залишитися у Барнаулі, перейменували на Алтайський машинобудівний інститут [17]. Сталося це у грудні 1943 року[5, с.121]. Ту частину професорсько-викладацького складу, що залишалася у Барнаулі, продовжив очолювати Л.Г.Ісаков, який, таким чином, став директором Алтайського машинобудівного інституту. У період з 1944 по1947 рр. він був ще й завідувачем кафедри хімії, весь час викладав курс хімії. Наказом №142 по головному управлінню машинобудівних вишів Міністерства вищої освіти СРСР від 2 червня 1949 р. був затверджений на посаді доцента кафедри хімії.

У жовтні 1947 року вчена рада АМІ рекомендувала Л.Г.Ісакова до присвоєння вченого звання доцента по кафедрі “Загальна хімія”. Проте Вища атестаційна комісія Міністерства вищої освіти СРСР прийняла рішення про те, що питання присвоєння вченого звання доцента може бути розглянутим тільки після захисту дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук [11, арк. 240, 254].

Л.Г.Ісаков на посаді директора АМІ пропрацював до 1952 року, віддаючи свої сили, знання і величезний досвід становленню і розвитку першого технічного вишу на Алтаї. Як зазначає В.Д. Гончаров, за десять років директорства Л.Г.Ісакова, з 1942 по 1952 рр., було підготовлено і випущено 536 кваліфікованих спеціалістів, у чому була велика особиста заслуга першого директора Алтайського машинобудівного інституту Л.Г.Ісакова [9, с.163].

Отже, треба віддати належне цій людині, якій довелося керувати вищими навчальними закладами у складні історичні періоди упродовж сімнадцяти років, у тому числі під час евакуації у тяжку воєнну годину. Вміння зберегти запорізький виш, коли його намагалися ліквідувати, сміливість і рішучість у прийнятті рішення про евакуацію ЗМІ (єдиного евакуйованого з усіх інститутів Запорізької області), високого рівня організаторські здібності в умовах евакуації, визначення нового місця для функціонування інституту, здатність негайно розгорнути підготовку інженерів у Барнаулі; керівництво розбудовою матеріально- технічної бази на новому місці в умовах воєнного часу, створенням побутових умов для викладацького персоналу і студентів; подальша робота у повоєнний період, яка сприяла формуванню нового колективу, закладенню підвалин функціонування системи вищої технічної освіти в Алтайському краї навіки закарбовані у трудовій біографії директора двох вишів Л.Г.Ісакова.

Джерела та література

1. Запорізький національний технічний університет. Історичний нарис (1900-2000) / [Бічевий О.Ф., Гордєєв Б.В., Дєдков М.В. та ін.]. - Запоріжжя: Дике Поле, 2000. - С.73.

2. Запорізький національний технічний університет. Історичний нарис (1900-2005) / [Бічевий О.Ф., Гордєєв Б.В., Дєдков М.В. та ін.]. - Запоріжжя: Дике Поле, 2006. - С.65.

3. Запорізький національний технічний університет. Історичний нарис (1900-2010) / [Бічевий О.Ф., Гордєєв Б.В., Дєдков М.В. та ін.]. - Запоріжжя: Дике Поле, 2011. - С.76.

4. Бураков В.И. Алтайские политехники: очерки истории Алтайского политехнического института имени И.И.Ползунова / В.И.Бураков. - Барнаул: Алт. кн. изд-во, 1986. - С.7.

5. Алтайский государственный технический университет имени И.И.Ползунова / Сост. В.И.Бураков, В.В.Дмитриев. - Барнаул: Изд-во АлтГТУ, 2002. - С.10-11.

6. Радченко В.Г. Политехнический имени И.И.Ползунова - кузница инженерных кадров / В.Г.Радченко // Ползуновский альманах. - 2006. -№4. - С.10.

7. Дмитриев В.В. Алтайский государственный технический университет имени И.И.Ползунова: становление и развитие / Дмитриев В.В., Ростов Н.Д., Андрейчук С.В.; гл.ред. Коршунов Л.А., отв.ред. Хомутов О.И. - Барнаул: Изд-во АлтГТУ, 2011. - 108 с.

8. Гончаров В.Д. АлтГТУ: путь от кузницы инженерных кадров до храма науки на Алтае / В.Д.Гончаров; Алт. гос. техн. ун-т им. И.И.Ползунова. - Барнаул: Изд-во АлтГТУ, 2012. - 277с.

9. Гончаров В.Д. Страницы истории Алтайского края и его политехнического ВУЗа: монографія / В.Д.Гончаров. - Барнаул: ИП Коломогоров И.А., 2013. - 556с.

10. Дєдков М. В. Евакуація Запорізького машинобудівного інституту до Барнаулу: започаткування вищої технічної освіти в Алтайському краї / М.В.Дєдков // Музейний вісник. - Випуск 13/2. - Запоріжжя, 2013. - С. 107-116.

11. Архів Федерального державного бюджетного освітнього закладу вищої професійної освіти “Алтайський державний технічний університет ім.І.І.Ползунова”. - Ф.Р-255. - Оп.2л. - Спр.544.

12. Державний архів Запорізької області (ДАЗО). - Ф.П-102. - Оп.6. - Спр.22.

13. Сборник к 10-летию института и 40-летию со дня основания базы института. - Большое Запорожье: Типография газеты “Дніпровський металург”, 1940. - 30с.

Размещено на Allbest.ur