Моніторинг розвитку наукової сфери Західного регіону України в сучасних умовах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Моніторинг розвитку наукової сфери Західного регіону України в сучасних умовах

Постановка проблеми. В умовах транзитивності вітчизняної економіки посилення взаємовідносин між державою та науково-освітньою сферою в плані ефективної організаційної реструктуризації, фінансового забезпечення й мотиваційної політики щодо діяльності наукової еліти є невідкладною на національному рівні, в тому числі на рівні окремих регіональних утворень (областей, регіонів). Активність науковців Західного регіону України у забезпеченні процесу інтелектуалізації національного господарства є беззаперечною. Так як формування успішної стратегії розвитку будь - якої функціональної сфери економіки на всіх рівнях економічних відносин без систематичного моніторингу та виявлення динамічних тенденцій у тій чи іншій діяльності неможливе, вбачається доцільність у проведенні діагностики сучасного стану та розвитку наукової сфери Західного регіону України, що дасть змогу визначити так звані фактори успіху й рушійні сили, які впливають на їх зміну.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У своїх висловлюваннях Міністр освіти і науки України

С. Квіт наголошує, що сучасна розвинена наука є запорукою майбутнього України як високотехноло - гічної, демократичної європейської держави; вона має не тільки економічний, але й не менш важливий гуманітарний вимір, забезпечуючи загальний рівень інтелігентності нашого суспільства, інтелектуальну упізнаваність України у сучасному світі [1].

Проблематика реформування наукової галузі й необхідність визнання ролі наукової складової у стабільному економічному зростанні регіону/країни стали об'єктом численних досліджень вітчизняних учених. Однак не можна стверджувати про висвітлення всіх аспектів даної проблеми у наукових працях з вичерпною повнотою. Оскільки динаміка та структура розвитку науки постійно змінюється, з'являються нові тенденції, які потрібно вивчати з метою обґрунтування висновків щодо наявності чи відсутності належних передумов інтенсифікації наукової діяльності, що й зумовило потребу у додатковому дослідженні.

Постановка завдання. Метою статті є проведення моніторингу особливостей і специфіки розвитку наукової діяльності Західного регіону України та обґрунтування практичних рекомендацій щодо її активізації.

Виклад основного матеріалу дослідження. Моніторинг передбачає вироблення нових знань про стан системи, у якій відбуваються зміни, з наступним прийняттям управлінських рішень [2, с. 138]. Застосування його полягає у систематичній організації спостереження за певним явищем чи процесом для своєчасного виявлення динамічних змін з метою наукового обґрунтування напрямів подальшого розвитку, розробки ефективних планів та контролю за визначеною ситуацією.

Вітчизняні науковці зазначають: «…дані про наукову діяльність являються сенсом проведення моніторингу, а корисна інформація для прийняття управлінських рішень - його ціллю» [3, с. 49]. Реалії наукового життя в Україні аргументують необхідність розробки та успішної імплементації комплексної програми організації науки як на рівні кожного регіону (області), так і країни в цілому задля забезпечення її подальшого динамічного розвитку й досягнення успішних соціально-економічних перетворень у системі національної економіки через залучення інтелектуального потенціалу. Найважливішим індикатором інтелектуальної активності є ресурсна забезпеченість наукової діяльності з наступними компонентами: кількість наукових та науково-дослідних організацій, їх кадрове забезпечення, інфраструктура професійно-кваліфікаційного розвитку, обсяги фінансування діяльності науковців та витрати на наукові і науково-технічні роботи.

На сьогодні моніторинг наукової (й інноваційної) діяльності здійснюється Державною службою статистики України та її регіональними представництвами, результати якого представлені окремим статистичним збірником, відповідним розділом у статистичному щорічнику держави та періодичними аналітичними доповідями. Зауважимо, недостатнім є інформаційне забезпечення відносно обсягів та ефективності здійснення інтелектуальної творчої діяльності в аспекті видів економічної діяльності, за їх галузями і функціональними сферами, на регіональному та субрегіональному рівнях. Проте дослідження стану наукової сфери у Західному регіоні України в сучасних умовах дало змогу скласти відповідні висновки.

Як свідчать статистичні дані, у 2013 р. налічувалося 167 наукових організацій, на яких було зайнято 7 968 працівників, у т. ч. 280 докторів наук та 1 340 кандидатів наук; на фінансування наукових та науково-технічних робіт в Західному регіоні України було витрачено близько 482 млн грн. Найбільша кількість організацій, що виконували науково-технічні роботи, була зосереджена у Львівській (76) та Чернівецькій (23) областях, а найменша - у Хмельницькій області (6), що свідчить про їх нерівномірне територіальне розміщення у регіоні. За період 20072013 рр. кількість наукових організацій зменшилася на 33 од. (16,5%), що відповідно призвело до зменшення кількості працівників - виконавців науково - технічних робіт на 3 556 ос. (30,9%) (табл. 1). Така тенденція є негативною, свідчить про ускладнення у науковому середовищі регіону та вимагає адекватного реагування з боку владних структур щодо формування сприятливих умов, відповідних досліджуваній проблемі.

Втім, у аналізованому періоді спостерігається незначне збільшення кількості задіяних у виконання науково-технічних робіт докторів наук (на 1,4%), але число кандидатів наук зменшилося на 115 ос. (7,9%).

У загальнонаціональній сукупності частка докторів наук Західного регіону становить 6,2%, а кандидатів наук - 8,4%, в цілому частка працівників з науковим ступенем у 2013 р. - 20,3%, що на 2,7% більше, ніж у 2011 р. та на 5,3% проти 2007 р. Це свідчить про якісний склад наукового потенціалу регіону, що в подальшому проявиться у високо - класності виконуваних науково-дослідних робіт.

Втішним є, хоч і незначний, розвиток інфраструктури професійно-кваліфікаційного зростання науковців (табл. 2).

Так, з 2007 по 2013 р. кількість аспірантур в цілому по регіону зросла на 5 од. (8,5%), а докторантур - на 1 од. (3,1%), зокрема, слід наголосити, у Львівській області відповідно на 4 та 3 од. Відтак збільшилася і чисельність аспірантів - на 246 ос. (5,1%) та докторантів - на 39 ос. (23,1%), але у порівнянні з 2011 р. відбувається протилежне - зменшення кількості аспірантів на 472 ос. (8,5%) та кількості докторантів на 5 ос. (2,3%). Щодо підготовки наукових кадрів, то у 2007-2011 рр. збільшується кількість осіб, прийнятих до аспірантури на 221 ос. (15,3%) та докторантури на 8 ос. (11,8%). У 2013 р. проти 2011 р. як по аспірантах, так по докторантах тенденція є зворотною (на 400 ос. або 12,4% та 5 ос. або 6,6% менше відповідно). Кількість осіб, які завершують аспірантуру та докторантуру, у 2013 р. порівняно з 2007 р. істотно зросла - на 246 і 40 ос. або 23% і 95,2% відповідно; по відношенню до 2011 р. по докторантах - збільшилася на 25 ос. (43,9%) - така динаміка є позитивною в контексті розвитку інтелектуального класу як Західного регіону, так і країни в цілому. Однак по аспірантах цей показник знизився на 54 ос. (3,9%).

Враховуючи вище наведену аналітику, можна зробити висновок: Львівська область є інтелектуальним осередком з найвищим рівнем концентрації наукових організацій і наукових працівників (в т. ч. фахівців з науковими ступенями), з розвиненою мережею закладів, що здійснюють підготовку наукових кадрів, а Закарпатську, Івано-Франківську та Чернівецьку області можна вважати перспективними центрами наукової діяльності, не зважаючи на спадну тенденцію основних науко - метричних індикаторів за останні роки у західно-регіональному вимірі.

На сьогодні у структурі Національної академії наук України діють 6 регіональних наукових центрів, основним завданням яких є взаємодія з регіональними органами управління для наукового забезпечення розв'язання актуальних проблем соціально-економічного розвитку відповідних областей чи регіонів України шляхом залучення до цієї справи науковців і фахівців незалежно від їх відомчого підпорядкування. Важливими напрямами діяльності центрів є також сприяння розвитку наукового потенціалу відповідних регіонів, подальшій інтеграції науки й освіти, розширення міжрегіонального та транскордонного наукового співробітництва, просвітницька діяльність. Разом з тим, слід визнати, що регіональні наукові центри не повною мірою використовують можливості свого впливу на реалізацію досягнень науки в інтересах регіонів України. Особливо важливим є налагодження ефективного співробітництва з місцевими органами влади, крупними підприємствами, розташованими у відповідних регіонах, об'єднаннями представників бізнесу, регіональними представництвами державних структур, відповідальних за інноваційний розвиток. Поки що це співробітництво має скоріше епізодичний, ніж системний характер. Водночас результативність діяльності центрів суттєво обмежується відсутністю реальних механізмів фінансового забезпечення науково-технічної та інноваційної діяльності на регіональному рівні [7, с. 47, 48].

Брак фінансового забезпечення відповідно до запитів наукової школи сьогодення є найважливішою детермінантою організації державної підтримки розвитку науки в Україні. Доречним є вислів Лілії Гриневич на Комітетському слуханні «Про стан та законодавче забезпечення фінансування наукової і науково-технічної діяльності»: «…сьогодні Україна ще утримує статус наукової держави, але якщо кардинально не буде переглянуто підходи до фінансування науки, то вона за 5-10 років цей статус втратить безповоротно».

У 2015 р. фінансування науки в Україні планувалось на рівні 0,5% ВВП з усіх джерел (зокрема 0,2% ВВП з державної скарбниці). Загальна сума фінансування науки в Україні становить менше 5 млрд грн. Раніше фінансування науки з державного бюджету здійснювалося на рівні 0,3% ВВП. Враховуючи обсяг коштів, які виділяли останнім часом, наука вже давно повинна припинити існування. Нормою фінансування науки для країн Європейського Союзу є 3% ВВП, а в Ізраїлі та Швеції - 4% ВВП [8]. Оскільки законом України встановлено мінімальний рівень видатків на наукову та науково-технічну діяльність у розмірі не менше 1,7% ВВП України, якого, до речі, не було досягнуто ще з часів початку перебудови господарського механізму, то можемо констатувати факт критичного фінансового забезпечення вітчизняної наукової сфери та стверджувати, що стан фінансування науки в Україні не відповідає нормам чинного законодавства.

Аналізуючи динаміку фінансового забезпечення науки Західного регіону у період 2007-2013 рр., зауважимо, що останнім часом відбувається скорочення витрат на наукові та науково-технічні роботи попри їх незначне збільшення на загальнонаціональному рівні.

Так, у 2013 р. порівняно з 2011 р. показник регіону знизився на 3,4%, зокрема, у Волинській - на 7,9%, Івано-Франківській - на 43,9% (що є істотним), Тернопільській - на 14% та лише на 0,2% у Львівській області. Найбільше фінансових ресурсів спрямовано у Львівську, Івано-Франківську, Чернівецьку та Закарпатську області. Однак асигнування на науку як за областями, так і в країні загалом є мізерними, що є неприйнятним.

Прискорення вирішення фінансових проблем має вагоме значення не тільки для окремого регіону, але й держави в цілому, оскільки недофінансування наукового сектору свідчить про його недооцінювання з боку органів управління, стримує розвиток області/регіону/країни, створює загрозу втрати реальних конкурентних позицій та блокує відкритий доступ країни до світового простору самодостатніх лідерів.

Якщо говорити про ефективність, то результати дослідження показали, що при збільшенні суми витрат у розрахунку на одного працівника кількість виконаних наукових та науково-технічних робіт на одного працівника у 2013 р. порівняно з 2007 р. у регіоні зменшилася на 0,8 од., що свідчить про зниження ефективності таких робіт (табл. 4). В цілому в Україні теж спостерігається випереджаючі темпи зростання обсягів фінансування наукових та науково-технічних робіт над темпами зростання кількості виконаних робіт одним працівником, що засвідчує зниження продуктивності праці наукових кадрів.

Рівень розвитку кожного регіону залежить від ступеня ефективності використання наявного наукового потенціалу як соціально-економічного феномену. Необхідно акцентувати на укладанні та поетапній реалізації національних, регіональних програм/проектів розвитку науково-інноваційного комплексу - головної умови формування економіки постмодерну, й, водночас, розвивати міжрегіональну співпрацю у цій сфері. Слід визнати низькою якість планування та реалізації існуючих програм, адже здебільшого вони не виконуються в повному обсязі відповідно до визначених критеріїв успіху, що свідчить про недосконалість їх розробки та неналежне управління реалізацією. Проект оновленого Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» за словами С. Квіта «має подолати недоліки, котрі залишилися в науковій галузі від пострадянської системи», однак, навіть з урахуванням нового Закону України «Про вищу освіту», цього недостатньо для усіх конструктивних відповідей на запитання щодо відродження української науки, адже необхідна повна реформація науково-освітньої сфери.

Висновки з проведеного дослідження. Результати проведеного моніторингу дають змогу констатувати, що ситуація у науковому середовищі Західного регіону України, попри значний інтелектуально-кадровий потенціал, є складною. Відповідно це доводить необхідність створення альтернативних пропозицій для активізації інтелектуальної творчої діяльності не тільки на регіональному/субрегіональному рівнях, а й загальнонауковому. Таким чином, важливими засобами політики на мезорівні ієрархії управління економікою є: 1. посилення управлінських функцій органів місцевої влади у напрямі формування сприятливого економіко-правового середовища для розвитку інтелектуальної творчої та інноваційної діяльності; 2. створення прозорого середовища освітньої, науково-дослідної та інноваційної діяльності; 3. посилення фінансово-інвестиційного забезпечення розвитку науки та інновацій; 4. планування розвитку локальних інтеграційних систем (кластерів) «наука-бізнес» та забезпечення їх конкурентоспроможності; 5. формування стимулів до розвитку науково-дослідної та інноваційної діяльності; 6. здійснення систематичного моніторингу тенденцій розвитку науково-інноваційної діяльності та її ефективності; 7. популяризація науки у суспільстві та підприємницькому середовищі; 8. запровадження збору та оприлюднення статистичної інформації щодо ефективних практик співпраці секторів науки та бізнесу.

Показники фінансування наукових та науково-технічних робіт у Західному регіоні України, тис. грн

Деякі показники фінансової забезпеченості та результативності наукових і науково-технічних робіт у Західному регіоні України

На жаль, з боку держави і надалі спостерігається пасивна підтримка розвитку науки. Відтак поки що українське суспільство комплексно не усвідомлює пріоритетної значущості науки в процесі побудови ефективної економіки нового часу, «моду на інтелект» можна назвати опосередкованою, а престижність українського вченого все ще не досягла належного високого рівня й не забезпечує поповнення наукової спільноти молодими кадрами.

У той час переважна більшість населення країн ЄС згодна з тим, що наука і техніка позитивно впливає на суспільство (77%), роблять життя більш легким та здоровим (66%), забезпечують більше можливостей для майбутніх поколінь (75%). Втім, більшість (65%) вважає, що їх уряд робить занадто мало, щоб стимулювати інтерес молодих людей до науки, робить достатньо (22%) та тільки 1% вважає, що робиться занадто багато [9, p. 5, 6, 126].

Доречними є слова американського вченого українського походження Осипа Мороза: «Україна вийде з прірви, якщо усвідомить важливість інтелектуалізації суспільства. Без науки і знань нема економіки».

Список літератури

науковий інтелектуальний активізація

1. Офіційний портал Верховної Ради України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://rada.gov.ua/news/ Novyny/Parlamentski_slukhannya/95515.html

2. Подмазін С.І. Інформаційно-аналітичне забезпечення управління освітніми системами / С. І. Подмазін // Освіта й управління. - 1997. - №1. - С. 137-139.

3. Бобков А.В., Каталожнова И.Н., Павлов И.В. Мониторинг научной деятельности научно-образовательной системы / А.В. Бобков // Современные проблемы науки и образования. - 2009. - №6. - С. 49-50.

4. Статистичний збірник «Наукова та інноваційна діяльність в Україні» / Державний комітет статистики України. - К.: ДП «Інформаційно-видавничий центр Держкомстату України», 2008. - 361 с.

5. Статистичний збірник «Наукова та інноваційна діяльність в Україні» / Державна служба статистики України. - К.: ДП «Інформаційно-видавничий центр Держстату України», 2012. - 305 с.

6. Статистичний збірник «Наукова та інноваційна діяльність в Україні» / Державна служба статистики України. - К.: ДП «Інформаційно-видавничий центр Держстату України», 2014. - 314 с.

7. Шляхи розвитку української науки. Інформаційно-аналітичний бюлетень. Додаток до журналу «Україна: події, факти, коментарі» / Служба інформаційно-аналітичного забезпечення органів державної влади (СІАЗ). - К.: НБУВ. - №3 (104) березень 2014. - 109 с.

8. Держава на фінансування науки у 2015 р. виділить 0,2% ВВП [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:// ua.112.ua/suspilstvo/derzhava-na-finansuvannya-nauki-v-2015-r-vidilit-0-2-vvp-minosviti-185881.html

9. Special Eurobarometer 401. Responsible Research and Innovation (RRI), Science and Technology. Report 2013 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ec.europa.eu/public_opinion/archives/ebs/ebs_401_en.pdf

Размещено на Allbest.ru