Структура поняття міжкультурна комунікативна компетентність студентів-іноземців

СТРУКТУРА ПОНЯТИЯ МЕЖКУЛЬТУРНАЯ КОММУНИКАТИВНАЯ КОМПЕТЕНТНОСТЬ СТУДЕНТОВ-ИНОСТРАНЦЕВ

В статье обосновано понятие «межкультурная коммуникативная компетентность студентов-иностранцев» на основе анализа работ отечественных и зарубежных ученных. Анализируются вопросы формирования межкультурной коммуникативной компетентности в процессе обучения студентов-иностранцев украинскому языку. Изложено принципы и подходы, положенные в основу формирования межкультурной коммуникативной компетентности.

Зміни в структурі сучасного суспільства, глобалізаційні й інтеграційні процеси, розширення міжнародної та міжнаціональної співпраці створили потребу в нових формах міжкультурної та міжетнічної взаємодії, в осмисленні здатності різних соціокультурних груп до комунікації. Тому розвиток міжкультурної освіти й підвищення рівня соціальної та культурної компетентності є одним із провідних напрямків в освітньому середовищі. Це стосується насамперед студентівіноземців, які здобувають освіту в нашій країні, та натрапляють на комунікативні бар'єри в спілкуванні, спричинені соціальними, етнічними, культурними та освітніми відмінностями суб'єктів комунікації. У цих умовах освіта студентів-іноземців розглядається як засіб комфортного перебування в новому середовищі, а метою навчання є формування міжкультурної комунікативної компетентності.

Студенти-іноземці потребують спеціальної соціальної, психологічної та педагогічної підтримки для подолання труднощів, що виникають у процесі навчання, оскільки професійна підготовка в українському виші має суттєві відмінності від освітньої системи рідної країни. Успіхи студентів-іноземців, їхнє професійне зростання залежать не лише від рівня володіння мовою, але й від знань про країну, у якій вони перебувають, її представників, особливості культури, специфіку комунікативної поведінки, тобто від рівня сформованості міжкультурної компетентності студентів-іноземців.

Отже, стратегія навчання студентів-іноземців передбачає створення умов, які сприятимуть формуванню толерантних міркувань, поглядів, навичок терпимої поведінки в суспільстві, а також у майбутній професійній діяльності. Чинником компетентності цих студентів є отримана ними якісна освіта, соціальний досвід, уміння професійно застосовувати знання на практиці. мова комунікація міжкультурний компетентність

У вітчизняній та зарубіжній педагогіці питання й проблеми міжкультурної комунікації розглянуто в різних площинах. Взаємозв'язку культури та комунікації, а також знанням, які необхідно засвоїти для успішної комунікації, присвячені праці М. Бахтіна, Є. Верещагіна, П. Гуревича, М. Кагана, В. Костомарова, О. Леонтьєва. Роботи М. Бахтіна, В. Біблера, Г. Померанц, Г. Авансова, О. Астаф'єва висвітлюють особливості діалогу культур. Вивчення психологічного аспекту міжкультурної комунікації на основі робіт Г. Андреєва, О. Асмолова, В. Кочеткова, О. Леонтьева, В. Павленко та інших науковців допомагає виявити психологічні проблеми, що виникають під час міжкультурної комунікації.

С. Анеліна, В. Гринькова, М. Васильєва А. Мудрик, В. Пасинок розглядали наукові засади формування комунікативної культури майбутніх фахівців різних напрямів професійної підготовки.

Теоретичні питання та шляхи формування міжкультурної комунікації з'ясовано в працях вітчизняних та зарубіжних науковців (Т. Білоус, О. Бистрай, І. Воробйова, Т. Грушевицька, П. Донець, Ю. Пассов, В. Попков, О. Садохін. Л. Виготський, Є. Верещагін, О. Зимня, В. Костомаров, О. Леонтович, С. Тер-Мінасова вивчали лінгвістичний аспект міжкультурної комунікації.

Аналіз наукових праць вітчизняних та зарубіжних авторів свідчить про те, що проблеми й питання міжкультурної комунікації ґрунтовно вивчено. Водночас процес формування компетентностей міжкультурної комунікації студентів-іноземців є недостатньо розробленим і потребує системного педагогічного дослідження.

Метою статті є обґрунтування поняття «міжкультурна комунікативна компетентність» студентів-іноземців у процесі навчання на основі аналізу сучасної психологопедагогічної літератури.

У законодавчих документах про розвиток освіти в Україні (Закон України «Про освіту», Національна програма «Освіта» («Україна ХХІ століття»), Національна доктрина розвитку освіти) пріоритетним напрямком визнано підготовку студентської молоді до мирного співіснування й співпраці з представниками інших народів, формування національних та загальнолюдських цінностей. Отже, основними завданнями міжкультурної освіти є: розвиток етнічної й культурної грамотності, формування етнокультурної компетентності, усвідомлення взаємовпливу та взаємозбагачення культур. Наявність у представників різних культурних груп необхідних знань, психологічних та практичних навичок для ефективної взаємодії визначають терміном «компетентність». Науковці (О. Леонтович, Н. Гальскова, А. Бердичівський) розуміють під міжкультурною компетенцією якість особистості, що ґрунтуються на знаннях та вміннях, необхідних для здійснення міжкультурного спілкування.

Цікавою є думка Н. Гальскової, яка розглядає комунікативну та міжкультурну компетентності як два складники одного цілого, які забезпечують здатність і готовність до адекватної взаємодії в ситуаціях міжкультурного спілкування [3, 74].

Із погляду М. Черкасової, комунікативна компетентність це якість особистості необхідна для ефективної взаємодії з представниками різних соціальних, культурних та релігійних груп. Серед рис міжкультурної компетентності науковець виокремлює: відкритість до сприйняття психологічних, соціальних та інших міжкультурних відмінностей; здатність переборювати психологічні та соціальні стереотипи; володіння системою комунікативних засобів та правильний їх вибір у залежності від ситуації спілкування [9].

А. Бодальов розглядає два значення терміна міжкультурна комунікативна компетентність: як синонім до терміна «міжкультурна компетентність» і як самостійне поняття [2].

Аналізуючи поняття міжкультурна компетентність та міжкультурна комунікативні компетентність, А. Анненкова зазначає, що міжкультурна комунікативна компетентність це здатність переборювати культурні невідповідності, будувати відносини з представниками іншої культури та вести міжкультурне спілкування іноземною мовою, а міжкультурна компетентність направлена на співставлення мов і культур, її формування може здійснюватися рідною мовою [1, 125].

Не всі дослідники розмежовують поняття міжкультурної компетентності та міжкультурної комунікативної компетентності. Так, Н. Обмоєва вважає, що формування концептуальної картини світу пов'язане з використанням мовного коду, тому розвиток міжкультурної компетентності завжди має комунікативний характер [5].

На думку О. Зеліковської, основними принципами формування міжкультурної комунікативної компетентності є: відповідність культурі (освіта не диктує цінності, а створює основи для їх вільного вибору); відповідність індивідуальності та особистості студента (визнання студента активним суб'єктом навчального процесу, вивчення особистості пріоритетна передумова ефективного діалогу) [4, 95].

Узагальнення результатів досліджень дає змогу визначити міжкультурну компетентність як здатність до самореалізації в межах спілкування з іншими культурами.

Формування здатності до міжкультурної комунікативної компетентності здійснюється в процесі мовної взаємодії: аудіювання, читання, говоріння, письма як у процесі аудиторних занять, так і під час позааудиторної роботи зі студентами. Основною формою організації навчального процесу має стати ситуативне формування міжкультурних ситуацій, де студенти використовують набуті навички задля успішної комунікації, через усвідомлення своєї власної культури мають досягти порозуміння з партнером.

По-різному науковці витлумачують термін «міжкультурна комунікація». Л. Свойкіна визначає міжкультурну комунікацію як особистісну й професійну характеристику студента-іноземця, рівень його соціальної адаптації та самоствердження його особистості в іншому соціокультурному середовищі [6].

Важливою є думка О. Чекун, яка розглядає міжкультурну комунікацію як педагогічний феномен, специфіка якого міжкультурна спрямованість навчання, яка викликає трансформацію змісту та форм навчального процесу. Дослідниця розмежовує вміння міжкультурної комунікації студентів за видами діяльності: когнітивні, практичні, оцінні [8, 150].

Тепла визначає міжкультурну комунікацію як комплексно-мовний взаємозв'язок і взаємовідношення, у процесі яких люди, що належать до різних національних спільнот, обмінюються досвідом, духовними цінностями, думками. Науковець зазначає, що процес формування міжкультурної комунікації включає: визначення загальної мети й конкретних завдань; ознайомлення студентів у процесі навчання мови з системою наукових знань про права й свободи людини і народів, про нації та їх стосунки; розвиток позитивного досвіду культури спілкування. У випадку зі студентами-іноземцями міжкультурна комунікація є формою реалізації міжнаціональних відносин на особистому рівні [7, 180].

Аналіз наукових праць доводить, що міжкультурна компетентність визначається в дослідженнях по-різному. Одні науковці тлумачать її як здатність співіснувати в одному суспільстві без взаємної дискримінації. З погляду інших, це здатність брати участь в іншій культурі. Дехто виокремлює її як чинник, який інтегрує знання та зразки поведінки, в основі яких принцип плюралізму мислення й усвідомлення культурних процесів. Отже, міжкультурна компетентність у взаємозв'язку з комунікативною є показником сформованості культури, зокрема і професійної культури студентів-іноземців.

Список використаних джерел