Викладач гуманітарних дисциплін вищих навчальних закладів як тип аксіологічно орієнтованої особистості

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Викладач гуманітарних дисциплін вищих навчальних закладів як тип аксіологічно орієнтованої особистості

Г. Г. Цвєткова

м. Слов'янськ

У статті розкрито аксіологічні засади професійного самовдосконалення викладачів гуманітарних дисциплін через його розуміння як спеціально організованого у ВНЗ динамічного, неперервного, аксіологічного, акме-синергетичного, особистісно зорієнтованого процесу, в умовах якого здійснюється професійне становлення та розвиток професіонала вищої школи, поетапне набуття й примноження компетенцій «самості»; охарактеризовано викладача гуманітарних дисциплін вищих навчальних закладів як тип аксіологічно орієнтованої особистості що визначається внутрішнім потенціалом викладача, його аксіосферою як єрархічно організованою системою схвалених морально-професійних цінностей, ціннісних відносин, внутрішньої професійної принципової позиції, ціннісної поведінки.

Ключові слова: професійне самовдосконалення викладачів гуманітарних дисциплін, викладач гуманітарних дисциплін як тип аксіологічно орієнтованої особистості, ціннісні орієнтації, аксіологічні засади професійного самовдосконалення.

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Переосмислення професійної й духовної місії викладача гуманітарних дисциплін, який є прикладом української елітарності, носієм культурно-історичної пам'яті етносу й інтелектуальним творцем суспільства, актуалізує необхідність розгляду асіосфери професіонала вищої школи, його професійного самовдосконалення. Саме від креативності його ціннісно-культурного світогляду, готовності й здатності досягати професійних вершин значною мірою залежить формування цілісної особистості студента, яка буде визначати майбутнє української освіти та стратегію національного розвитку. У процесі глобальних продуктивних перетворень, євроінтеграцій- них спрямувань, що відбуваються в українській державі, виняткового значення набуває якісна національна вища освіта, яка має виховувати інноваційну особистість, громадянина України і світу з планетарним мисленням, спроможну до постійного ціннісного професійного зростання, спілкування з іншими культурами, духовного перетворення дійсності. Таке стратегічне завдання здатний виконувати викладач гуманітарних дисциплін, викладач-професіонал як суб'єкт, який активно, якісно і творчо реалізується в педагогічній діяльності, володіє засобами самовираження, самоактуалізації, постійного ціннісного усвідомлення та пошуку.

Питанням теорії розвитку особистості педагога в умовах неперервної педагогічної освіти, інноваційних підходів і принципів освіти дорослих присвячено праці Н. Волкової, С. Гончаренка, О. Дубасенюк, А. Кузьмінського, Л. Лук'янової, Н. Ничкало, О. Савченко, С. Сисоєвої, О. Сухомлинської, Г. Троцко та ін. На думку дослідників, найголовнішим мотивом професійного саморозвитку, самовдосконалення є можливість реалізуватися через професію.

У багатьох наукових розвідках належну увагу приділено проблемам професіоналізму та професійної підготовки педагога (Л. Бара- новська, О. Глузман, В. Гриньова, Н. Гузій, О. Дубасенюк, І. Зязюн, І. Ісаєв, Н. Кузьміна,

Отич, І. Підласий, С. Сисоєва, В. Сластьонін, М. Солдатенко, В. Стрельніков, Л. Хомич).

Педагогічний аспект аксіологічного підходу висвітлюють В. Андрущенко, Н. Антонова, Бех, Г. Васянович, О. Вишневський, Б. Гершунський, В. Гриньова, І. Зязюн, Л. Рибалко, О. Сухомлинська, В. Сластьонін, Н. Ткачова.

Отже, у сучасному науковому дискурсі існують достатньо ґрунтовно розроблені теорії саморозвитку особистості, вчителів, викладачів. Разом з тим, констатуємо відсутність експериментальних наукових досліджень, які б розкривали аксіологічні засади професійного самовдосконалення та характеризували викладача гуманітарних дисциплін вищих навчальних закладів як тип аксіологічно орієнтованої особистості.

Постановка завдання: розкрити аксіологічні засади професійного самовдосконалення та охарактеризувати викладача гуманітарних дисциплін вищих навчальних закладів як аксіологічно орієнтований тип особистості.

Аксіологічні засади професійного самовдосконалення викладачів гуманітарних дисциплін вищих навчальних закладів розкриваються через його розуміння як спеціально організованого у ВНЗ динамічного, неперервного, аксіологічного, акме-синергетичного, особистісно зорієнтованого процесу, в умовах якого здійснюється професійне становлення та розвиток професіонала вищої школи, поетапне набуття й примноження компетенцій «самості». У контексті нашого педагогічного пошуку саме аксіологічний аспект проблеми, що розглядається, представляється нам вельми актуальним. Формування та становлення аксіологічно орієнтованого типу особистості викладачів гуманітарних дисциплін вищих навчальних закладів стає можливим в межах аксіологічного підходу. Перед тим як охарактеризувати основні положення аксіологічного підходу, щодо висунутої проблеми, розглянемо сутність поняття «викладач гуманітарних дисциплін» як тип аксіологічно-орієнтований особистості.

«Викладач гуманітарних дисциплін» не має чіткого нормативно-правового визначення і є відображенням традиційного для вітчизняної вищої школи протиставлення гуманітарних, природничих, технічних та інших предметів. Підкреслимо, що нині для вищої школи актуальною проблемою стала реалізація принципу гуманітаризації освіти, який передбачає зближення технічних, природничо-наукових і гуманітарних знань; зміни орієнтирів у визначенні освітніх ідеалів; відмову від технократичних підходів; соціокультурне спрямування змісту освіти.

Велику увагу гуманітарному пізнанню, яке спрямовує і організовує саме викладач гуманітарних дисциплін, надавав І. Зязюн. Учений уважав, що останнє покликане допомогти розкрити власну сутність, сутність свого студента, цінність і смисл життя. На думку

І. Зязюна гуманітарне пізнання - не лише діяльність, спрямована на одержання знань про людину (гносеологічний аспект), але й діяльність про присвоєння ціннісного смислу гуманітарного знання (аксіологічний аспект). З цих позицій ціннісне й гносеологічне знаходяться в нерозривній діалектичній єдності.

Висхідним матеріалом гуманітарного пізнання є спілкування з текстами культури. Згадаємо М. Бахтіна, який уважав, що там, де людина вивчається поза текстом і незалежно від нього, це вже не гуманітарні науки.

Основа змісту гуманітарних дисциплін, тісно пов'язана з проблемою діалогу. У цьому випадку на перше місце виходить герменевтика, що дозволяє виявити смисли й значення, що втілені в текстах культури. Отже, головним акцентом педагогічної діяльності викладача гуманітарних дисциплін є діалогічне розуміння, що включає дві свідомості, два суб'єкти. Викладач гуманітарних дисциплін перш за все повинен володіти діалогом як міжсуб'єктним процесом, у якому відбувається взаємодія якісно відмінних інтелектуально-ціннісних позицій, що передбачають дві «логіки» з орієнтацією на одну предметність у рамках своєрідної ціннісно-смислової комунікації. Ціннісно-смислова комунікація розуміється І. Зязюном як багатовимірне (багаторівневе, різноспрямоване) смислове діалогічне спілкування в просторі гуманітарної освіти з метою прилучення учня (у нашому випадку студента) до гуманістичних цінностей. Суб'єктами ціннісно-смислової комунікації є студент, викладач, суб'єкт культури, епохи, що вивчається [4].

Значно доповнює портрет викладача вищої школи О. Семеног. Учена вважає, що головними рисами фахового портрета викладача вищої школи є «моральність, людяність, ґрунтовна теоретико-методологічна підготовка, широкий професійний кругозір, загальна і педагогічна культура, професійний оптимізм, уміння слухати і чути молодшого колегу, пробудити талант, не тільки пропонувати нові ідеї, а й уміти їх застосовувати, відсутність байдужості, відчуженості, шаблонності і стереотипів мислення. Такий педагог сприяє реалізації можливостей студентів оволодіти професійним досвідом, формувати професійно значущі погляди, переконання, наукове мислення, спонукає до самореалізації, саморозвитку і самовиховання, що є необхідним для становлення самобутнього особистісного образу і толерантної взаємодії з людьми, природою, культурою» [7].

Особистість викладача гуманітарних дисциплін треба розглядати у вимірах, духовності, людяності, педагогічної дії. В епоху постмодернізму зростає роль викладачів вищої школи «яскравих, унікальних і неповторних носіїв культурно-історичної пам'яті етносу й інтелектуальних творців соціуму» [7]. Взірцем таких майстрів педагогічної дії в інноваційній освіті, викладачів-фасилітаторів, які власним досвідом стимулюють розвиток і саморозвиток студентської молоді є І. Бех, Л. Барановська, І. Зязюн, С. Гончаренко, В. Гриньова, О. Дубасенюк, В. Кремень, А. Кузьмінський, М. Лещенко, Н. Ничкало, О. Отич, В. Рибалка, О. Семеног, М. Солдатенко. Тому, уточнюючи визначення «викладач гуманітарних дисциплін», ми орієнтувалися на ці видатні постаті.

Отже, узагальнюючи теоретичні положення та нормативно правову базу щодо викладацької діяльності, доходимо висновку, що викладач гуманітарних дисциплін - це кваліфікований фахівець, який займається особливим видом соціокультурної діяльності (педагогічної), визначається здатністю до опанування і створення суспільних, культурних, історичних, особистісних цінностей і забезпечує підготовку та виховання фахівців вищої кваліфікації на основі гуманітарного пізнання володіння діалогом як міжсуб'єктним процесом, є представником і носієм української елітарності, який здатний до постійного професійно-педагогічного саморозвитку та самовиховання впродовж життя й забезпечує створення оптимальних умов для всебічного гармонійного розвитку студентської молоді та виконання нею певних соціальних ролей.

Викладача гуманітарних дисциплін як тип аксіологічно-орієнтованої особистості представлено через призму аксіологічного підходу під яким розуміємо спрямованість креативного освітнього простору ВНЗ, освітніх ідеалів на ціннісно-смислову сферу, на провідні положення педагогічної аксіології, фундаментальними поняттями якої є цінність, значущість, ідеал, тобто «багатогранна палітра емоційно-почуттєвих, когнітивних, поведінкових, потребнісно-мотиваційних складників, світоглядних структур, які охоплюють світобачення, світосприйняття й світоставлення» [2, 27].

Цінності, ціннісні орієнтації, ідеали як відображення синтетичного образу олюдненого, одухотвореного викладача - основа поведінки і внутрішня умова самовдосконалення викладачів гуманітарних дисциплін. Актуалізація одних цінностей і відмова від інших (С. Рубінштейн), зміна життєвих, професійних пріоритетів - свідчення еволюції професіонала вищої школи.

Аксіологічною основою представленої проблеми є розуміння того, що в «духовно досконале Я може трансформуватися завдяки вищим цінностям, до яких прагне особистість і які в такому разі поставатимуть реальним масштабом її духовного Я, визнаючи його справжню якість» [2, 6], та визнання того, що в сучасній педагогіці основним орієнтиром повинна стати «здатність людини до саморегламентації» (О. Вишневський) [3] до усвідомленого самообмеження та самоподолання.

Отже, самовдосконалення викладача гуманітарних дисциплін вищої школи можна розглядати як привласнення особистістю вищих духовних цінностей, що відображають «реальний масштаб духовного Я» (І. Бех) [2], наповнення суб'єкта професійними ідеалами, завдяки яким викладач піднімається над сферою реальної життєдіяльності, тим самим символізуючи безкінечність розвитку особистості професіонала. Тобто вищі духовні цінності стають і мотивом, і потребою, і складником цілісного духовного «Я» викладача. викладач гуманітарний самовдосконалення аксіологічний

Самовдосконалення викладача гуманітарних дисциплін виявляється в:

здатності орієнтуватися на поле вищих цінностей і визначатися щодо них (Д. Леонтьєв). Причому, це поле цінностей - динамічна морально-духовна реальність, особистість, що прагне ідеалу;

законі нарощування духовної професійної досконалості викладача (І. Бех), який спроможний до самоусвідомлення та рефлексивного регулювання;

диференціації внутрішнього світу, тобто вибудувані ієрархії ціннісних орієнтацій, що становлять зміст «Я» в сукупності професійних якостей, здібностей, переживань на основі самоспостереження (інтроспекції] та рефлексії (аналіз особистісних дій і вчинків];

прагненні до вищої мети - це нескінченне професійне самовдосконалення, що спричиняє саморух, саморозвиток, самоздійснення. Останнє можливе лише за умов постійного наближення до професійного ідеалу як потенційної перспективи;

потребі на основі активно-проблемної позиції, самостійно та свідомо змінити існуючий образ професійного «Я» та особистісного «Я»;

розширенні суб'єктного простору викладача, не тільки професійного, але й морального, що має ціннісно-смислове значення;

здатності до рефлексії, саморегуляції, самоподолання, сприйняття й розуміння професійної педагогічної діяльності як цінності особистого життя, що постійно збагачується. Тобто повноцінний професійний та особистісний саморозвиток - служіння, неперервне примноження моральних та професійних якостей.

У ракурсі аналізу теоретичних підходів аксіологічний аспект самовдосконалення викладача вищої школи є ядерним, визначальним для професійного саморозвитку особистості професіонала, для становлення викладача гуманітарних дисциплін як типу аксіологічно-орієнтованого особистості що виявляється в спрямуванні інтелектуально- моральних сил, прагнень, намагань на досягнення високих професійних вершин. Намагання досягти й наблизитися до педагогічного ідеалу як багатозначного феномену, образу-зразка відкриває величезні за своїм «мотиваційним масштабом» (І. Бех] можливості досконалості. У таких умовах кожна педагогічна дія - рух уперед, розкриття педагогічних здібностей, утілення педагогічної спрямованості, розширення зони «найближчого розвитку» викладача на підґрунті морально-духовної домінанти.

Цінності, ціннісні орієнтації особистості викладача становлять її цілісність, стають частиною внутрішнього досвіду та мотиваційними орієнтирами професійно-педагогічної діяльності на ґрунті «об'єктної рефлексії» (І. Бех]. Особистість виділяє і привласнює певну моральну професійну цінність, надає перевагу саме такому варіанту ціннісної орієнтації та розгортанню педагогічних подій. Тобто внутрішній потенціал викладача - ієрархічно організована система схвалених морально-професійних цінностей, ціннісних відносин, внутрішньої професійної принципової позиції, ціннісної поведінки. Саме на основі представленої ціннісної системи формується самооцінка професіонала як результат роботи з привласнення моральних цінностей, що приносить насолоду та почуття задоволення від досягнення нового якісного виміру особистості, нової сходинки розвитку.

Зміна професійно-духовного образу викладача, створення цілісної гармонійної внутрішньої структури, нейтралізація «Его- пристрастей» (І. Бех], самоподолання (О. Вишневський] на усвідомленій ціннісній основі приводять до усвідомленого самоздійснення, самовиявлення, особистісного саморозкриття. З огляду на це, сама особистість викладача, яка спрямована на самовдосконалення, саморозвиток, самореалізацію, стає цінністю для оточуючих, взірцем, прикладом професійного становлення, досягнення «акме» вершин, утіленням і відображенням світу професійних цінностей [9].

Тобто, нову грань у розумінні самовдосконалення відкриває аксіологічний підхід, у центрі якого знаходиться концепція взаємозалежного, взаємодіючого світу. Гуманістичні ціннісні орієнтації - «аксіологічні пружини», що надають активності усій ціннісно- смисловій сфері особистості, є «альфою і омегою розуміння сутності людини, образу людського в людині, яка відбиває змістову наповненість її внутрішнього світу, світоглядних переконань, наявність духовних цінностей, життєстверджувальних ідеалів» [5, 28].

Педагогічні цінності в педагогічній аксіології є нормами, що регламентують педагогічну діяльність і постають як пізнавально- дієва система, що служить опосередковано сполучною ланкою в галузі освіти та діяльністю педагога [5]. Цінності формуються історично та фіксуються в педагогічній науці як форма суспільної свідомості у вигляді уявлень і образів. Оволодіння педагогічними цінностями здійснюється в процесі педагогічної діяльності. Саме під час останньої відбувається суб'єктивація педагогічних цінностей, тобто привласнення або заперечення. Можна зробити висновок, що саме рівень су- б'єктивації педагогічних цінностей є показником самовдосконалення педагога. С. Рубін- штейн [6], підкреслюючи роль цінностей у регуляції поведінки, зазначав, що результатом діалектики життя людини є переоцінка цінностей. Отже, актуалізація одних професійних цінностей і відмова від інших є свідченням еволюції ціннісно-смислової сфери та професійного самовдосконалення фахівця. Це положення є концептуальною основою нашого дослідження. Для викладача вищої школи педагогічна професія - цінність, наповнена життєвим смислом, умова самовдосконалення, самоствердження, самореалізації.

У розумінні самовдосконалення з позицій аксіологічного підходу визначальну роль відіграють особистісно-педагогічні цінності педагога, у яких відображаються цілі, мотиви, ідеали, установки, що в сукупності становлять систему ціннісних орієнтацій особистості.

Якщо самовдосконалення розглядати з погляду аксіологічного «Я» [5], то останнє складається з когнітивних, емоційно-цільових компонентів. У ньому ніби асимільовано соціально-педагогічні та професійно-групові цінності.

Дослідники [8] серед усього розмаїття цінностей виділяють самодостатні цінності - цінності-мету, що слугують основою самовдосконалення викладача та студентів. Цінності-мету можна вважати фундаментом розвитку та самовдосконалення викладача, оскільки в них закладено сенс педагогічної діяльності. Цілі педагогічної діяльності визначаються потребами, мотивами саморозвитку, самореалізації, самовдосконалення, вони повинні бути тісно зв'язані з категоріями «Особистість студента» та «Я»-професіонал.

Серед так званих інструментальних цінностей учені виділяють цінності-засоби, до яких належать сукупність цінностей- ставлень, цінностей-якостей, цінностей- знань.

Цінності-ставлення виражаються у ставленні до професійної діяльності, що є динамічними новоутвореннями особистості та змінюються залежно від професійних успіхів або невдач і задоволення професійних, особистісних потреб. У цих ціннісних відносинах відображається ставлення викладача до студентів, до себе як професіонала. Саме в означених цінностях відображається діалектика «Я»-реального, «Я»-ретроспективного, «Я»- ідеального, «Я»-рефлексивного, «Я»- професійного [8]. Рівень самовдосконалення як показника особистісно-професійного розвитку викладача визначає динаміка «Я» образів. Точніше, цілеспрямований рух від «Я»- реального до «Я»-ідеального.

У цінностях-якостях виявляються особис- тісно-професійні характеристики педагога. До них фахівці (В. Сластьонін) відносять різноманітні та взаємозв'язані особистісні, статусно-рольові та професійно-діяльнісні якості, що залежать від рівня розвитку низки здібностей: прогностичних, комунікативних, креативних, емпатійних, інтелектуальних, рефлексивних та інтерактивних.

Тільки цінності-ставлення та цінності- якості не забезпечують належний рівень існування педагогічної діяльності та ефективного самовдосконалення. Існують ще цінно ті-знання, що відображають систему певних умінь і знань, що представлено у вигляді педагогічних теорій і принципів створення освітнього процесу [5].

Отже, цінності, ціннісні орієнтації, смисли - визначальні дефініції в процесі самовдосконалення викладачів гуманітарних дисциплін, а пошук, добір ефективних ціннісних орієнтацій - стратегічний напрям формування професіоналізму викладачів вищих навчальних закладів.

Розглянуті педагогічні цінності створюють аксіологічний варіант самовдосконалення викладача гуманітарних дисциплін вищих навчальних закладів та характеризують його як аксіологічно орієнтований тип особистості.

Самовдосконалення викладача з погляду аксіології розглядаємо як розширення його суб'єктивного простору (через усвідомлену роботу над собою), професійне та морально- духовне ціннісно-смислове збагачення, орієнтацію на постійний динамічний вибір духовних і професійних ідеалів. Аксіологічне багатство викладача розуміємо як добір ефективних методів і прийомів самовдосконалення.

Отже, формування та становлення аксіологічно орієнтованого типу особистості викладачів гуманітарних дисциплін вищих навчальних закладів стає можливим в межах аксіологічного підходу, під яким розуміємо спрямованість креативного освітнього простору ВНЗ, освітніх ідеалів на ціннісно- смислову сферу, на провідні положення педагогічної аксіології, фундаментальними поняттями якої є цінність, значущість, ідеал.

Узагальнюючи теоретичні положення та нормативно правову базу щодо викладацької діяльності, доходимо висновку, що викладач гуманітарних дисциплін - це кваліфікований фахівець, який займається особливим видом соціокультурної діяльності (педагогічної), визначається здатністю до опанування і створення суспільних, культурних, історичних, особистісних цінностей і забезпечує підготовку та виховання фахівців вищої кваліфікації на основі гуманітарного пізнання володіння діалогом як міжсуб'єктним процесом, є представником і носієм української елітарності, який здатний до постійного професійно- педагогічного саморозвитку та самовиховання впродовж життя й забезпечує створення оптимальних умов для всебічного гармонійного розвитку студентської молоді та виконання нею певних соціальних ролей.

Список використаних джерел

Антоненко Т. Л. Психологічні основи впливу ціннісно-смислової сфери на професійне становлення майбутнього фахівця / Т. Л. Антоненко // Педагогіка і психологія : вісн. НАПН України. -- К. : Педагогічна преса, 2009. -- № 4 (65). -- С. 26--36.

Бех І. Д. Я як джерело духовного саморозвитку особистості / І. Д. Бех // Педагогіка і психологія : вісн. НАПН України. -- К. : Педагогічна преса, 2011. -- № 3 (72). -- С. 5--16.

Вишневський О. Людиноцентризм як педагогічна проблема на тлі сучасних цивілізаційних процесів / О. Вишневський // Пед. думка. -- 2008. -- № 4. -- С. 3--12.

Зязюн І. А. Педагогіка добра: ідеали і реалії : наук. метод. посіб. / І. А. Зязюн. -- К. : МАУП, 2000. -- 312 с.

Педагогика : учеб. пособие для студентов пед. учеб. заведений / В. А. Сластенин, И. Ф. Исаев, А. И. Мищенко, Е. Н. Шиянов. -- М. : Школа-Пресс, 1997. -- 512 с.

Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии / С. Л. Рубинштейн ; сост., авторы коментар. и пос- леслов. А. В. Брушлинский, К. А. Абульханова- Славская. -- СПб. : Питер Ком, 1999. -- 720 с.

Семеног О. Підвищення кваліфікації -- невід'ємна складова розвитку професійної компетентності викладача / О. Семеног // Вересень. -- 2011. -- № 1--2. -- С. 10--16.

Размещено на Allbest.ru