Сутність поняття "сталий розвиток" у контексті євроінтеграційних процесів сучасної освіти

Однією з передумов досягнення збалансованого (сталого) розвитку суспільства виступають наука і освіта, які водночас є і найважливішими інструментами ефективного управління, обґрунтованого прийняття рішень, розвитку демократії. На всіх стадіях розробки і втілення концепції сталого розвитку - від з'ясування потреби, формулювання ідей до практичної реалізації, вона потребує міцного, глибокого і розгалуженого науково-теоретичного підґрунтя і максимально широкої освітньої та роз'яснювальної роботи.

У Національній доктрині розвитку освіти в Україні підкреслено те, що освіта має стати стратегічним ресурсом поліпшення добробуту людей, забезпечення національних інтересів, зміцнення авторитету і конкурентоспроможності держави на міжнародній арені [5]. Проте стан справ у галузі освіти, темпи та глибина перетворень не повною мірою задовольняють потреби особистості, суспільства й держави. Глобалізація, зміна технологій, перехід до інформаційно-технологічного суспільства, утвердження пріоритетів сталого розвитку, інші виклики сучасній цивілізації потребують радикальної модернізації освітньої галузі; перед державою, суспільством постають завдання забезпечити пріоритетність розвитку освіти і науки [3].

Сталий розвиток суспільства у будь- якому вимірі - будь-то глобальному, національному чи місцевому виглядає сьогодні як одна з найважливіших, невідкладних і всеосяжних проблем. Здається, людство вже наближається до того, щоб дати системні, детально прораховані, із точним передбаченням можливих наслідків відповіді на глобальні виклики епохи.

Але - лише наближається. Хоча відповіді мали бути сформульовані не сьогодні і навіть не вчора. Запізнення складає кілька десятиліть, і застережливі голоси експертів звучать усе тривожніше.

Якісна освіта є необхідною умовою забезпечення сталого розвитку суспільства. За допомогою освіти можна виховувати ставлення, поведінку та стиль життя, необхідні для забезпечення сталого майбутнього.

Розробку категорії «сталий розвиток» цілком справедливо пов'язують із Римським клубом, а саме з доповідями, які були розроблені Донеллою та Даннісом Медоуз, Й. Ранде- рсом, Е .Пестелєм, А. Кінгом та, звичайно, з його засновником - Ауреліо Печчеі.

Значне місце в дослідженні проблем сталого розвитку займають праці російських вчених, серед яких перш за все слід назвати Бєлкіна, М .Глазовського, В. Голубєва, Горшкова, К. Даніеляна, В. Данілов- Данільяна, В. Лося, К. Лосєва, Б. Маклярсько- го, Б. Міркіна, М. Моїсеєва, Л. Наумова, В. Писарєва, А. Урсула та ін.

Суттєвим також став вклад зарубіжних авторів - Л. Брауна, К. Гамільтона, Г. Гарднера, Г. Х. Брутланд, Н. Картера, Д. Кортмена, Ш. Лиле, Д. Рудмена, А. Сена, М. Сваминатха- на, Б. Шнайдера, С. Шмидхейні, А. Лейзеровіч, Р. Кейтс, Т. Перріс, Дж Хулс.

Реакцією на заклопотаність вченими питаннями комплексного тривалого розвитку було створення у 70-80-х роках ХХ ст. міжнародних неурядових наукових організацій з вивчення глобальних процесів на Землі.

Сучасне педагогічне бачення освітніх проблем значною мірою ґрунтується на досягненнях педагогічної теорії (Г. Балл, І. Бех, О. Біда, С. Гончаренко, М. Гриньова, І. Зязюн, А. Іванченко, В. Кремень, Н. Кузьміна, В. Мо- ляко, А. Реан, В. Рибалка, А. Сбруєва, С. Сисоє- ва, М. Солдатенков, М. Ярмаченко та ін).

Аналіз сучасної соціокультурної ситуації дозволяє дійти висновку, що професійна школа, яка об'єднує вищі навчальні заклади всіх рівнів, має зробити крок до розв'язання складних сучасних проблем. ВНЗ і науково-дослідні інститути України мають достатній науковий та інтелектуальний потенціал, щоб упродовж 10-15 років перебудувати систему професійної підготовки фахівців у світлі нових світоглядних, соціальних і економічних потреб та новітніх тенденцій [2]. Тому освітня діяльність у ВНЗ має ґрунтуватися на таких основних постулатах: 1) відповідність освіти потребам соціально-економічного розвитку суспільства; 2) забезпечення інтелектуального розвитку особистості, оволодіння нею ефективними методами самостійної пізнавальної діяльності; 3) формування у молодих поколінь високих морально-духовних якостей на засадах загальнолюдських і національних цінностей; 4) розвиток високої екологічної культури й відповідальності за збереження довкілля.

Розв'язання цих складних завдань залежить насамперед від цілеспрямованої, науково обґрунтованої діяльності педагогів вищої школи, які володіють науковими знаннями з теорії та методики професійної освіти.

Метою статті є розкриття поняття «сталий розвиток» у контексті євроінтеграційних процесів сучасної освіти.

Особливе місце в загальнодержавній системі освіти України займають вищі навчальні заклади, які мають, насамперед, працювати на перспективу розвитку суспільства. Сталий розвиток суспільства стосується усіх без винятку вищих навчальних закладів, дуже різних за освітнім спрямуванням, можливостями, складом науковців, традиціями і ще багато чим. І саме завдяки такій строкатості можна виробити загальні підходи, методологію формування навчальних курсів, викладання тих чи тих проблем, пошуку шляхів та засобів їх розв'язання.

У сучасному світі значення вищої освіти як найважливішого фактора формування нової якості не тільки економіки, а й суспільства в цілому постійно зростає. Тому проблема підтримки розвитку освіти і науки є глибоко соціальною і належить до пріоритетних завдань суспільного розвитку, що безпосередньо пов'язане з системою національних інтересів, підвищенням якості життя та національної безпеки. При цьому вища освіта не повинна бути дзеркалом суспільних та економічних негараздів, а швидше інструментом їх усунення, вікном у майбутнє. Освіта повинна бути початковим елементом трансформації суспільства до сталого розвитку, який буде забезпечувати потреби людства у втіленні своїх уявлень про сталий розвиток у реальність.

Академік В. Андрущенко наголошує, що вища школа покликана формувати інтелект нації, від цього залежить її майбутнє [1]. Парадигма розвитку освіти України у XXI ст., зокрема вищої, зумовлюється якісними характеристиками суспільства майбутнього. За прогнозами вчених-футурологів, XXI ст. характеризуватиметься такими основними проявами: розвитком інформаційних технологій, загальною комп'ютеризацією та системним програмуванням усіх сфер виробництва, широким використанням лазерної техніки й мікропроцесорів, застосуванням телекомунікацій зі зворотним зв'язком тощо. Усе це змінить ритм і стиль суспільного й індивідуального життя людей, що стануть більш інтенсивними, індивідуально відповідальними, творчими. Життя вимагатиме інтелектуально розвиненої особистості, здатної до самоосвіти, самовдосконалення, що передбачає володіння фундаментальними знаннями [4]. Викладене зумовлює необхідність формування нових вимог до освіти, насамперед професійної.

Не підлягає сумніву те, що у навчальному закладі потрібно озброїти майбутнього фахівця розумінням того, чому і яким чином, за рахунок чого можна водночас використовувати і зберігати, відновлювати природний та людський потенціал, дбаючи і про теперішні і про наступні покоління. Та це, на наш погляд, лише половина справи.

Не менш важливим є завдання дати молодим людям навички, вміння, інструментарій щодо досягнення хоч би й невеликих, але реальних і надзвичайно важливих змін на краще - бажанням, розумом, силою та наполегливістю людей, місцевих громад. Соціальна мобілізація з метою розв'язання конкретних місцевих проблем буття людей неможлива без обізнаних, певною мірою підготовлених, ініціативних фахівців нової генерації. Тому навчальна дисципліна не може обмежуватися лише суто екологічною чи еколого-економічною проблематикою.

Таким чином, вища освіта має бути фундаментальною, базуватися на сучасних досягненнях науки, здійснюватися за новітніми педагогічними технологіями. Професійно підготовлений фахівець - це особистість, громадянин з високим рівнем культури, морально- духовними цінностями, Суспільно неконтрольований розвиток техніки й технології, упровадження масштабних технічних проектів спричинили глобальну кризу цивілізації. Вихід з неї можливий лише шляхом здійснення освітньо-інтелектуальної, освітньо-виховної модернізації в системі освіти, й передусім у професійній освіті.

В Україні формується система моніторингу і визначення рейтингу вищих навчальних закладів, яка використовує при оцінюванні діяльності міжнародні показники (індикатори), а також існує національна система моніторингу якості та визначення рейтингу вищих навчальних закладів з метою прийняття управлінських рішень. Національна система забезпечення якості реалізується через системи ліцензування і акредитації. Вживаються заходи як на урядовому, так і інституційному рівні для підвищення мобільності студентів і персоналу та подолання основних перешкод, що дає можливість спростити процедуру переводу студентів з одного вищого навчального закладу в інший за рахунок трансферу та накопичення кредитів ECTS. Бакалавр будь-якого університету може продовжувати навчання на другому циклі іншого університету. Міжнародній академічній мобільності значною мірою сприяють двосторонні договори обміну студентами. Розвиваються різноманітні форми підтримки талановитих студентів і молодих науковців для навчання та стажування в провідних зарубіжних університетах і дослідницьких центрах. Один з важливих напрямів - забезпечення рівного доступу до вищої освіти.

Наприклад, нині в МНУ імені В. О. Сухомлинського ведеться робота щодо отримання подвійних дипломів, підвищення мобільності студентів і науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів у двосторонніх напрямках. Так, підвищенню зовнішньої мобільності кадрів сприяє: стажування викладачів українських вищих навчальних закладів у провідних європейських університетах; виконання спільних наукових програм із провідними університетами Європейського простору вищої освіти, країн-учасниць Болонського процесу, укладення міжуніверситетсь- ких двосторонніх договорів по обміну кадрами; створення спільних програм підготовки фахівців із провідними європейськими університетами. Продовжується підготовка наукових і науково-педагогічних кадрів, вдосконалення їх компетенцій відповідно до сучасних вимог з метою забезпечення сталого розвитку держави та системи вищої освіти. Спрямовано зусилля на розроблення та впровадження професійних стандартів як основи для модернізації державних освітніх стандартів (навчальних програм, навчальних планів) для підвищення якості змісту професійної освіти і навчання та приведення його у відповідність до вимог роботодавців. Передбачено розробку сучасних механізмів врахування вищими навчальними закладами потреб ринку праці з метою сприяння працевлаштуванню випускників.

Соціальний вимір, а краще сказати - людський вимір сталого розвитку вимагає абсолютно нових підходів: психологічних, моральних, культурологічних, політологічних. І на перше місце виступає не власне економічна проблематика, а наступність поколінь у реалізації їхніх життєвих потреб. Тоді сталий розвиток виступає як похідна і як знаряддя виховання, освіти, прав людини, її фізичного і духовного здоров'я, розвитку демократії, законності та ін. [7].

З іншого боку, дисципліна, що має предметом сталий суспільний розвиток, повинна допомогти студентам перевести вже набуті, і ті, що будуть засвоєні пізніше, знання з питань організації державного управління та місцевого самоврядування у площину їх практичного використання відносно розв'язання проблем місцевого розвитку, до яких долучаються громадські організації, об'єднання та рухи.

Беззастережне використання природних ресурсів без огляду на можливі наслідки, потурання виробникам з боку урядів у намаганні якнайшвидше отримати надприбутки і покращити соціальне становище призводило до руйнування довкілля. Тепер ситуація поступово змінюється - замість схоластичного і догматичного мислення приходить динамічне та інноваційне. Приходить розуміння необхідності суттєвого розширення і підвищення якості наукових досліджень на стиках сфер існування таких сутностей як природа, людина, суспільство [9].

Та у більшості країн, як і раніше, для наукового осмислення й узагальнення реалій життя бракує коштів, сучасного обладнання, відповідно підготовлених кадрів. Бракує системного, комплексного підходу до організації наукової та освітньої діяльності у сфері сталого розвитку. Йдеться як про фундаментальні наукові дослідження, що складають основу розвитку усіх наук, так і про вироблення прикладних знань щодо конкретних проблем у тій чи іншій сфері життя. Через освіту наукові знання стають надбанням мільйонів людей - як фахівців різних професій, галузей знань, рівнів управління, так і пересічних громадян. І від того, наскільки достовірні теоретичні знання входять у товщу соціальної практики та суспільної свідомості, впливають на рівень загальної культури і спосіб мислення, значною мірою залежить обґрунтованість і адекватність політичних рішень та стратегічних концепцій, повнота і глибина їхньої реалізації [8].

Сучасна наука має необхідні можливості для виконання зазначеного завдання через активізацію і розширення досліджень екологічних процесів з використанням новітніх ефективних засобів. Серед них - прилади дистанційного зондування, автоматизоване обладнання для моніторингу, обладнання для моделювання, електронно-обчислювальна техніка.

Наука все частіше виступає важливим складовим елементом у пошуках шляхів та засобів забезпечення сталого розвитку.

Широка наукова та освітня діяльність з питань формування та перспективи подальших досліджень стратегій сталого розвитку, визначення шляхів та засобів їхньої реалізації є важливою складовою всієї багатогранної роботи з виконання Порядку денного на ХХ! століття.

Ця робота на кожному кроці потребує глибокого наукового обґрунтування, оскільки ціною адекватності (або неадекватності) цих кроків є безпека існування та розвитку людей, їх спільнот, природи, цивілізації.

Освіта для сталого розвитку - це сучасний підхід до організації навчального процесу, який включає інформування членів суспільства про основні проблеми сталого розвитку, формування світогляду, що базується на засадах сталості, переорієнтацію навчання з передачі знань на налагодження діалогу, орієнтацію на порушення та практичне розв'язання локальних проблем. Для цього потрібна відповідно створена потужна наукова база, достатня, аби давати точні оцінки того, що відбулося у природі та суспільстві, того, що відбувається сьогодні, а також прогнозовані оцінки майбутнього розвитку. Оскільки йдеться про проблеми різного характеру і масштабу (від місцевих до глобальних), потрібне об'єднання фахівців з різних країн для досліджень у різних галузях науки та на міжгалузевому рівні. Результатом цієї діяльності великої кількості наукових колективів, тисяч вчених, мають бути нові достовірні знання про комплекс планети Земля, про довкілля, в якому живуть і повсякденно спілкуються з ним люди, про його стан і перспективу з огляду на потреби нинішніх та майбутніх поколінь. Роз'яснювальною і просвітницькою роботою мають бути охоплені усі без винятку регіони й країни, верстви населення й соціально-демографічні групи.

Лише за таких умов сталий розвиток може стати впливовою всесвітньою ідеологією, методологією людської життєдіяльності і важливою складовою повсякденного життя народів планети Земля.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ