Підготовка філологів магістерського рівня в Україні та світі

1) професійно-спрямовані магістерські курси стаціонарної, дистанційної та змішаної форми навчання;

2) дослідницько-інтенсивні магістерські програми, які функціонують як докторське навчання для наукової кар'єри;

3) курси магістерського рівня різної тривалості, які надаються працівникам, котрі повертаються до навчання, без відриву від виробництва [9].

Зіставляючи загальноєвропейські тенденції розвитку магістерської освіти з сучасним станом американської магістратури, О. М. Зіноватна наголошує на бінарності освіти магістерського рівня як загальносвітовому принципі, визначаючи як провідну тенденцію поєднання дослідницької та професійної спрямованості підготовки [4, 12]. Порівнюючи сучасну європейську та американську системи магістерської підготовки, науковець виділяє їхні особливості: у США змінюються стандарти класичної академічної освіти в бік відповідності сучасним професійним потребам, а в Європі відбувається рух до масовості, доступності і гнучкості вищої освіти. [4, 14].

Сучасні наукові дослідження з проблем підготовки майбутнього викладача в магістратурі майже одностайно вирішальну роль у ній відводять компетентнісному підходу, визначаючи його провідним у підготовці магістрантів у контексті вимог Болонського процесу. Так, Г. Дейвіс у дослідженні «Огляд магістерських ступенів у Європі» (2009) наголошує, що ступінь магістра буде відігравати вирішальну роль у суспільстві знань, оскільки він забезпечує набуття компетентності, на якій базується подальша дослідницька робота в докторантурі [9].

Як зазначає І. Драч, на відміну від знаннєво-орієнованого підходу, який довгий час панував у вищій освіті і робив наголос на формуванні у студентів міцних систематизованих знань, компетентнісний підхід зміщує акцент у підготовці фахівців на формування здатності до активної діяльності, творчої професійної праці. Не тільки засвоєння знань, а й оволодіння процесом та засобами діяльності стає важливим компонентом розвитку особистості студента у ході навчання. Первинною і системоутворюючою стає не процесуальна (навчально-викладацько- оцінювальна) складова, що разом з тим не принижує її важливості, а результативна, виражена в термінах компетентностей [2].

Основним документом, на якому ґрунтується підготовка магістрантів-філологів в Україні, є галузевий стандарт вищої освіти зі спеціальності «Філологія» [1]. У вітчизняних університетах готують філологів-магістрів переважно таких спеціальностей, як: «Українська мова та література», «Мова та література (іноземна), «Переклад», «Прикладна лінгвістика».

Зміст освіти магістрантів представлено в освітньо-професійній програмі (ОПП), яка моделює зміст їх освітньо-професійної підготовки і також є складовою галузевого стандарту підготовки фахівця із зазначеної спеціальності. В освітньо-професійній програмі визначено перелік навчальних дисциплін та обсяг навчального навантаження з кожної з них. Підготовка магістра філологічного напряму містить теоретичну, практичну та наукову підготовку.

Теоретична підготовка передбачає, що за результатами опанування навчальних дисциплін (загальних та професійно-практичних (фахових) випускники-магістри мають орієнтуватися в особливостях використання інноваційних психолого-педагогічних концепцій, теорій і методик розв'язання науково- дослідницьких, конструктивно-організаційних, управлінських, освітньо-виховних завдань.

Практична підготовка включає практику, яка є завершальним етапом формування професійних якостей майбутнього викладача вищої школи та дає оцінку їх готовності до виконання функціональних обов'язків. Практика носить комплексний характер та реалізується за напрямами: викладацький - забезпечує підготовленість до викладання базових, професійно-орієнтованих навчальних дисциплін, організаційно-виховний - до організації виховної роботи в навчальній групі, науково-дослідний - удосконалює вміння майбутнього магістра як науковця-дослідника.

Результатом наукової підготовки є виконання магістерської роботи, що містить науково обґрунтовані теоретичні чи експериментальні результати, висновки та рекомендації і свідчать про спроможність майбутнього викладача вищої школи самостійно проводити наукові дослідження в обраній галузі знань.

Аналіз існуючого викладацького досвіду при підготовці магістрантів, у т.ч. і нашого власного (при викладанні курсу «Педагогіка вищої школи», організації стажування, консультування магістерських робіт) та опитування самих магістрантів свідчить про те, що існує проблема деякої невідповідності змісту освіти функціям і завданням професійної діяльності майбутнього викладача вищого навчального закладу. Так, склад і зміст нормативних дисциплін, представлений в ОПП, фактично не відображає сучасних тенденцій розвитку вищої освіти.

Звернемось до особливостей підготовки викладачів-філологів в Україні та світі. В Україні підготовка викладачів-філологів здійснюється як у класичних, так і в педагогічних університетах. Особливістю вітчизняної філологічної освіти є те, що вона дає фундаментальні знання, які є базовими для формування вмінь і навичок прикладного характеру, зокрема, редакторських, видавничих, перекладацьких.

Упродовж останніх двох десятиліть, на думку вітчизняних дослідників, ставлення до філологічної університетської освіти формується не як до фундаментальної і класичної, а все більше як до просвітянської допоміжної сфери [8, 136]. У сучасних умовах, за визначенням Д. С. Лихачева, філологія, як наука, що об'єднує вивчення мови, літератури та культури, відіграє надзвичайно важливу роль: пов'язує історичне джерелознавство з мовознавством і літературознавством, уможливлює вивчення історії тексту в контексті, а також поєднує літературознавство і мовознавство при дослідженні стилю твору [6, 204207]. Викладач-філолог виступає провідником української або іноземної мови та культури, поширювачем гуманістичної системи цінностей, сприяє формуванню у студентів цілісної картини світу, комунікативної компетентності, критичного мислення. Сучасне суспільство потребує підготовки фахівців нової генерації, здатних формувати та розвивати в громадян спроможність до самостійного продуктивного вивчення мов як засобу само- реалізації та пристосування до динамічних умов життя.

Проте аналіз існуючого стану підготовки викладачів-філологів у вітчизняних університетах, здійснений О. М. Зіноватною, дозволяє виділити цілу низку проблем сучасної філологічної освіти, серед яких:

1] вища освіта має адекватно реагувати на зміни у суспільстві, зокрема, на глобалізаційні процеси, появу нових інформаційних технологій і відповідно визначати, яких спеціалістів («кого і навіщо»] готує ВНЗ у рамках відповідної освітньої програми;

2] сучасна філологічна освіта не реалізує соціального замовлення, оскільки її головним «продуктом» є учитель-словесник або філолог-дослідник, які мало затребувані на ринку праці;

3] абітурієнтів більше приваблюють лінгвістичні спеціальності задля отримання непедагогічної освіти для таких галузей професійної діяльності, як зв'язки з громадськістю, реклама, видавнича сфера або ж вони отримують філологічну освіту лише задля дальшої зміни кваліфікації [4, 37-38].

У Польщі підготовка магістрів відбувається в межах триступеневої вищої освіти. Після закінчення рівня ліценціата можна здобути ступінь магістра філології, закінчивши курс дворічної освіти та захистивши магістерську роботу. Ступінь магістра (MSc) можуть також здобути і випускники коледжів після 2-2,5 років додаткового навчання на магістра [7, 155-162]. Підготовка магістрів в польських університетах відбувається впродовж 4-х семестрів (2 роки] і має свої особливості. Освітня програма підготовки магістрів (на прикладі спеціальності «Українська мова і література» передбачає вивчення дисциплін основного циклу та факультативів, що охоплює 915 годин навчального часу: перший семестр - 285 годин, другий - 255 годин, третій - 165 годин, четвертий - 150 годин. За чотири семестри студенти мають змогу набрати 120 кредитів (по 30 кредитів за кожен семестр]. Особливістю змісту навчання магістрів у Польщі є спрямованість їх на засвоєння філологічних дисциплін, формування вмінь і навичок з компетенцій філолога: лінгвістичних, літературознавчих, культурологічних, комунікативних тощо. Зауважимо, що дворічний курс підготовки магістрів не містить жодної години підготовки випускника як майбутнього педагога (вчителя чи викладача]. Отримати диплом педагога в Польщі можна окремо, наприклад, закінчивши дворічний курс магістра в Інституті педагогіки у Вроцлавському університеті, через систему заочного навчання чи інших курсів [7, 160].

Програми підготовки магістрів-філологів в Україні сьогодні перебувають у стадії доопрацювання. Відповідно до вимог компетентнісного підходу у магістра має бути сформовано чотири основних групи компетенцій: соціально-особистісних, загальнонаукових, інструментальних та професійних.

Професійна підготовка філологів магістерського рівня в Україні суттєво відрізняється від такої підготовки в США та країнах Європи за основними параметрами. Результати порівняльного аналізу підготовки філологів-магістрів в США та Україні, здійсненого в дослідженні О.М. Зіноватої [4, 40], представлені в табл. 1.1.

Таблиця 1.1. Професійна підготовка філологів магістерського рівня в США та в Україні

Отже, результати проведеного порівняльного аналізу дозволяють визначити бінарність освіти магістерського рівня як загальносвітовий принцип, виділяючи як провідну тенденцію поєднання дослідницької та професійної спрямованості підготовки магістрів. Основною відмінністю підготовки філолога у вітчизняній магістратурі є вивчення загальноосвітніх циклів дисциплін, які мало пов'язані з професійними інтересами студентів. Тому модернізація філологічної освіти має відбуватися зі збереженням традиційної фундаментальної системної освіти бакалаврського рівня, а магістратура має забезпечувати спеціалізовану інноваційну підготовку фахівців на основі компетентнісного підходу і застосування сучасних ефективних технологій та з урахуванням потреб ринку праці і професійних інтересів студентів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ