Гармонійне світосприймання дітей дошкільного віку як основа процесу соціально-психологічної реабілітації

Ключевые слова: гармоническое восприятие, социально-психологическая реабилитация, гуманизм, социальная активность, социально значимые знания, игровая терапия.

На сучасному етапі розвитку освіти мають місце суперечності між процесом формування соціально активної особистості і умовами її соціалізації, що призводить до порушення соціального функціонування дитини дошкільного віку та до виникнення ряду ускладнень у її психічному розвитку: агресивності, підвищеної тривожності, пасивності, знервованості, шкідливих звичок (смоктання пальців, гризіння нігтів, кусання тощо), плаксивості, відсутності бажання гратися, не сприйняття інформації на заняттях.

Якщо аналізувати особливості виховної системи дитячих закладів, то можна виділити ряд негативних умов соціалізації дитини- дошкільника. По-перше, батькам не дозволяється перебувати у груповій кімнаті (норми медичної служби дитячих закладів), тому приводячи дитину перший раз до дитячого закладу, батьки мають залишати дитину у роздягальні. В той же час як педагогічна наука з метою кращої адаптації дитини пропонує батькам ще задовго до офіційного відвідування дитячого закладу познайомити дитину з вихователями та дітьми, вивчити режим групи, погуляти на подвір'ї та в приміщенні. Бажано в перші дні перебування в дитячому закладі забирати малюка раніше або на певний час мамі залишатися з дитиною в груповій кімнаті. Поступове звикання до режиму дня, занять, до нових ровесників заздалегідь нейтралізує емоційне напруження та виробить позитивне ставлення до перебування в дитячому садочку [7]. Але на практиці виходить, що іноді дитину силоміць відривають від батьків, заспокоїти вихователь її не може так як у групі інші діти, яким слід приділити увагу і буває так, що така дитина залишається наодинці зі своїми проблемами і вихователі вдаються до авторитарних методів (ізолюють дитину від інших, щоб не заважала своїми криками, лякають, не звертають увагу, мов сама заспокоїться тощо).

По-друге, з першого дня відвідування дитячого закладу до дитини ставляться завищені вимоги - ти повинен уміти роздягатися, одягатися, самостійно їсти тощо. Що відбувається з дитиною в таких випадках? З'являється відчуття самотності, невпевненості, неспроможності, що проявляється у поведінці дитини плачем, а можливо відмовою від будь -якого виду діяльності.

Також наступною проблемою, з якою стикається малюк у дитячих закладах - це режим, до якого слід звикнути, але враховуючи хворобливість наших сучасних дітей, таке звикання триває довго. При цьому малюк може не спати в день, просинатися і засинати не в той час, що відведений. Це все виснажує нервову систему, що порушує нормальні темпи психічного і фізичного розвитку.

Особливо негативний вплив на процес соціалізації дитини у дитячих закладах має педагогічна неграмотність вихователів та відсутність можливостей або бажання застосовувати теоретичні знання з педагогіки, психології на практиці. Під час занять можуть порушуватися безліч психолого-педагогічних вимог до його проведення, наприклад, заняття у ясельних і молодших групах проводяться сидячи за столами та іноді тривалий час. Діти стомлюються, не сприймають інформацію, не бажають сидіти, виконувати завдання. При цьому вихователі дуже часто роблять висновок, що в цьому винні батьки, їм слід більше приділяти уваги заняттям з дитиною, а ще гірше, коли робиться висновок про низький рівень IQ дитини, відсутність від природи задатків і схильностей до навчання. Таких порушень можна назвати безліч, але головне те, що педагогічний персонал іноді, навіть і не усвідомлює, що зробив щось в супереч законам розвитку дитини.

Спалахи роздратування та агресивності у дитини можуть спровокувати категоричність дорослих, різке обмеження самостійного вибору та дитячих задумів. Капризування, впертість, страхи тощо можуть бути наслідками непосильних психологічних та фізіологічних навантажень у дитячому садку. Залежно від стану діяльності центральної нервової системи та рівня вікового розвитку дитини основним стресогеними факторами можуть бути: категоричність у додержанні правил дисципліни та режиму; тривале перебування серед великої кількості дітей; одномоментність постановки кількох вимог до дитини; часті порушення звичного розпорядку дня; фрустрованість дитини в грі та самостійній рухливій активності [10].

Авторитарний стиль виховання зумовлює постійну емоційну напруженість у дитини. Хворобливі очікування неприємностей, погроз, небезпеки створюють сприятливі умови для формування страху.

Нові випробування чекають на малюка, коли на першу фізіологічну кризу 2-4 років накладається психологічна криза 3 років. У цей період загострюються суперечності між прагненнями дитини до самостійності, бажанням брати участь у діяльності дорослих та особистими реальними можливостями. Початок усвідомлення свого «Я» характеризується підвищеною вразливістю й чутливістю малюка до оцінок дорослого [7]. З'являється бажання відстояти суверенні права своєї особистості. Спроба дорослих обмежити самостійність дитини, яка переживає кризу 3 років, провокує появу ряду симптомів. Перший із них - негативізм, коли негативно сприймаються вимоги конкретного дорослого, з'являється бажання робити тільки йому все навпаки. Упертість спостерігається тоді, коли дитина вимагає чи відстоює те, про що вона сама сказала. Причиною може бути надмірне обмеження її самостійності дорослими, що дуже часто можна спостерігати у дошкільних закладах[9].

Саме тому першочерговим завданням соціальних педагогів, психологів, вихователів, батьків є відновлення психічного і психологічного здоров'я дитини, оптимізація взаємозв'язків та відношень, виявлення потенційних можливостей особистості, організація психологічної корекції, підтримки та допомоги, тобто цілеспрямованого застосування методів соціально-психологічної реабілітації [11].

Соціально-психологічна реабілітація дітей дошкільного віку має базуватися на формуванні основ гармонійного світосприймання особистості, що передбачає створення навчально-пізнавального середовища, в якому б дитина, незалежно від характеру, здібностей, зовнішньої привабливості, матеріального статку і соціального статусу батьків, мала б право не просто на життя, а на щасливе життя, реалізацію мрій і фантазій, самоудосконалення [4, 3].

Видатний швейцарський педагог Й. Песталоцці так розумів процес створення пізнавально-активного середовища: «Кожна школа має стати закладом, в якому у повній гармонії з духом і сутністю сімейного життя виховується любов, доброзичливість, дух товариськості, дитяча невинність і вдячна довірлива приязність» [8, 165].

Створенню приємної та радісної атмосфери навчання велику увагу приділяв Я. А. Ко- менський, як необхідній умові діяльності педагога. Він зазначав, що кожен, хто навчає, може бути корисним тоді, «коли він одночасно і радує» [1, 586]. Проблемою створення навчально-пізнавального середовища займалися такі вчені, як Р. Артур, М. Джейм, М. Ковін, А. Л. Фармер, Л. Фрімен. Висунута ними концепція «шкільного щастя» зумовлена потребою вироблення у дітей стійкого комфортного самопочуття [3, 27-28].

Характерною особливістю формування основ гармонійного світосприймання, яке забезпечується створенням пізнавально-активного середовища є те, що воно є антитезою виховання страхом. Це переконливо довели у своїх дослідженнях видатні учені П. Каптєрєв та Я. Чепіга. Вони зазначали, що жодне почуття не шкодить так фізичному і моральному розвитку, як почуття страху.

Найскладнішою у реабілітаційному процесі виявляється проблема подолання рецидивів виховання примусом і страхом, створення гуманних взаємостосунків між вихованцями і вихователем. Лише тільки процес соціально-психологічної реабілітації заснований на принципі гуманізму може слугувати створенню умов для внутрішньої гармонії дитини дошкільного віку, що передбачає формування стійкого комфортного самопочуття, позитивного, мажорного сприймання світу.

Гуманізація взаємин, має охоплювати такі напрямки:

- гуманізація відносин у педагогічному колективі, яка полягає в гуманізації стилю управління з боку керівників дитячого закладу, формуванні і розвитку гуманістичних форм взаємин між педагогами, доброзичливої громадської думки, комфортного психологічного мікроклімату;

- гуманізація виховного процесу, що передбачає його побудову з урахуванням психолого-фізичних можливостей дітей, їх здоров'я, інтересів та потреб; індивідуалізацію і диференціацію виховного процесу, організацію його на засадах співпраці, співробітництва педагога і дитини; сприяння формуванню гуманістичної спрямованості особистості, визнання її прав і свобод, задоволення потреб вихованців у вільному виборі видів діяльності, спілкуванні, самовираженні, співпраці вихователів і вихованців у вирішенні питань організації життєдіяльності дітей; усунення авторитаризму у вихованні;

- гуманізація взаємин між вихованцями, яка полягає у створенні в дошкільному закладі атмосфери поваги до людської особистості, виховання взаємин у дитячому колективі на засадах чуйності, співпереживання, взаємодопомоги, толерантності, поваги один до одного, розвитку культури спілкування між дітьми, вирішенні конфліктів на гуманній основі [12].

Основним механізмом відновлення соціального функціонування особистості є розвиток її творчого потенціалу. Видатний психолог А. М. Лук, розкриваючи особливості творчого процесу людини, виділив групу основних почуттів, які заважають розвитку творчої уяви та здібностей людини. Найголовніший ворог творчості - страх. Боязкість невдачі сковує уяву та ініціативу. Другий ворог творчості - завищена самокритичність. Занижена самооцінка може призвести до творчої невизначеності. Третя причина, яка заважає розвитку творчості - це лінощі. Коли людина бажає щось зробити, вона неодмінно повинна почати [5, 70].

Основою формування гармонійного світосприймання у процесі соціально-психологічної реабілітації мають бути соціально значущі знання і уміння, на основі яких би дитина вільно функціонувала. До таких соціально значущих знань та умінь можна віднести, перш за все, уміння контролювати свою поведінку, відсутність залежності від оцінки однолітків, відчуття впевненості у собі, виявлення самостійності у вирішені будь яких завдань, уміння підбирати необхідні аргументи, логічно, послідовно обґрунтовувати свою позицію тощо.

Саме дошкільний період (0-7 років) розвитку є сензитивним для засвоєння соціально значущих знань. Дитина не володіє вродженими формами поведінки і, розвиваючись у соціальному середовищі, усвідомлює і трансформує у своїй діяльності три основних її компоненти: так званий людський простір (речі, предмети і способи їх застосування), людський час (режим, часовий розпорядок доби) і людські форми спілкування. Успіх засвоєння знань дошкільником залежить від тих педагогічних умов, що оточують дитину і слугують підґрунтям формування особистості.

Також для формування гармонійного світосприймання дітей дошкільного віку важливе значення має розвиток самосвідомості як процесу становлення образу «Я» людини та формування адекватної самооцінки.

Дорослі повинні розуміти, що за правильних умов виховання у дітей формується узагальнене емоційно-ціннісне ставлення до себе, яке можна назвати самозакоханістю. Це створює сприятливі умови розвитку дитини як особистості, її творчого потенціалу, умінь, здібностей, навичок. Тому завдання педагогів полягає у формуванні адекватної самооцінки, яка схиляється у бік завищеної, наданні дитині знань про себе та свої можливості, у створенні бажання прагнути до успіху.

Можна виділити такі головні принципи формування основ гармонійного світосприймання як умови успішної соціально-психологічної реабілітації дітей дошкільного віку:

- Кожна дитина неповторна. Необхідно виділити її сильні та слабкі сторони і організовувати процес соціально- психологічної реабілітації відповідно до її потреб, спираючись при цьому на позитивний потенціал особистості.

- Певні невдачі та недоліки дитини слід сприймати як сигнал до планомірної систематичної роботи щодо їх усунення, а не ставити негативні педагогічні діагнози.

- Звільнити дітей від надмірного «педагогізму», надати їм певний відсоток свободи і можливість не завжди бути слухняними.

- Навчально-виховний процес має бути спрямований на розвиток всебічного потенціалу дітей.

- Створення антиконкурентного поля суспільно схвалювальних діяльностей, у якому кожна, без винятку, дитина могла б досягти значних успіхів, і її досягнення визначалися б незалежно від обраної нею діяльності;

- Навчати дітей, батьків і вихователів прийомам та способам поцінування досягнень, правилам глибинного оцінювання діяльності, здібностей і особистості.

Так, відомий психолог Керрол Лі у своїй роботі «Діти індіго», характеризуючи особистісні якості сучасних дітей, зазначав, що найбільш розповсюдженими їх якостями є :

1) Вони приходять в цей світ з відчуттям своєї царственої позиції (і дуже часто вони так себе і поводять);

2) Вони відчувають, що «заслуговують бути тут», та бувають дуже здивовані тим, що інші не завжди поділяють їх думку.

3) Вони не сумніваються у своїй значимості.

4) У них відсутні абсолютні авторитети, вони не вважають за потрібне пояснювати свої вчинки і визнають свободу вибору.

5) Вони губляться, коли зіштовхуються з консервативними системами, де замість прояву творчої думки, жорстко притримуються традицій.

6) Вони дуже часто бачють раціональні шляхи своєї діяльності, але оточуючі люди сприймають це як «порушення правил» і не бажання пристосовуватися до певної системи.

7) Вони здаються некомунікабельними, якщо поруч немає людини з відповідним менталітетом.

8) Вони не соромляться говорити про свої бажання та потреби.

Тому виховувати їх слід притримуючись таких положень:

1) Поводитися з дітьми слід ввічливо, радіючи їх появі.

2) Допомагати приймати самостійні рішення щодо власної дисципліни, а не авторитарно вимагати її.

3) Завжди залишати за дитиною вибір.

4) Ніколи не принижувати дитину.

5) Завжди пояснювати свої інструкції.

6) Дитина має бути партнером у своєму процесі виховання.

7) Пояснювати власні дії, щоб дитина розуміла та навчалася мислити.

8] Не критикувати , завжди підтримувати певні починання.

9] Не слід говорити ким будуть діти у майбутньому, яку професію слід обрати бо це їх вибір.

10] Ставитися до дітей слід як до дорослих, але не примушувати виконувати обов'язки дорослих.

11] Надавати право дитині висловлювати власну думку та слід поважати її.

12] Не вдаватися до брехні та хитрощів у спілкуванні з дитиною [2].

Враховуючи вікові особливості розвитку дитини, найефективнішими методами формування внутрішньої гармонії у дитини дошкільного віку є ігрові. Саме у грі дитина легше та швидше відновлює соціальне функціонування, засвоює соціально значущі знання та підвищує самооцінку.

Ігрова терапія (за Г. Лендрєт] - динамічна система міжособистісних стосунків між дитиною та терапевтом. При цьому дорослий, ознайомлений із процедурою ігрової терапії, забезпечує дитину ігровим матеріалом, сприяє тому, щоб дитина якомога повніше виразила та дослідила власне Я (почуття, вчинки, думки...] за допомогою гри [6].

Основними видами ігрової терапії - є паличкова терапія, пісочна, лялько-терапія, казкотерапія, іпотерапія, ґудзикова терапія та інші. Ігрова терапія має дві форми: індивідуальну і групову. У тих випадках, коли проблеми дитини сконцентровані навколо соціального пристосування, групова ігротерапія може допомогти більше, ніж індивідуальна. У тих же випадках, коли проблема сконцентрована навколо глибинних емоційних переживань, індивідуальна терапія, на наш погляд, більш корисна для дитини. Найлегше у дошкільних закладах, враховуючи їх специфіку, використовувати групові форми роботи.

Підсумовуючи вище сказане, можна зробити висновок, що процес соціально- психологічної реабілітації дітей дошкільного віку має передбачати зміну усього педагогічного середовища та соціальної ситуації розвитку дитини-дошкільника на основі врахування психології сучасних дітей.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ