Стан сформованості усного зв'язного мовлення у дітей з порушеннями слуху

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 376-056.26:81'342.21

Стан сформованості усного зв'язного мовлення у дітей з порушеннями слуху

І.В. Баранець

inessaibk@gmail.com

м. Полтава

Анотація

Представлено результати дослідження стану сформованості усного зв'язного мовлення у дітей старшого дошкільного віку з порушеннями та без порушень слуху. Визначено критерії з відповідними показниками сформованості зв'язного мовлення у зазначеної категорії дітей, що охоплюють імпресивне та експресивне мовлення. Виділено рівні сформованості усного зв'язного мовлення, зокрема: високий, достатній, середній та низький.

I. Baranets. Condition of formation of coherent oral speech in children with impaired hearing.

Poltava.

Results of the study of oral forming coherent speech in preschool children with hearing and no hearing impairment. The criteria with corresponding formation of coherent speech in this category of children, covering impressive and expressive speech. Highlight levels of oral coherent speech, including: high, sufficient, medium and low.

И.В. Баранец. Состояние сформированности устной связной речи у детей с нарушениями слуха.

г. Полтава

Представлены результаты исследования состояния сформированности устной связной речи у детей старшего дошкольного возраста с нарушениями слуха и без нарушений слуха. Определены критерии с соответствующими показателями сформированности связной речи в указанной категории детей, охватывающие импрессивную и экспрессивную речь. Выделены уровни сформированности устной связной речи, в частности: высокий, достаточный, средний и низкий.

Ключевые слова: устная связная речь, дети с нарушениями слуха, критерии, показатели.

Стаття надійшла до редколегії 10.08.2015

Формування усного мовлення у дітей з порушеним слухом - одне із найбільш важливих і складних завдань їх навчання та виховання. Це пояснюється тією винятковою роллю, яку відіграє в житті людей усне слово, що є основою оволодіння мовою та інструментом думки. Усне зв'язне мовлення є показником освіченості та загальної культури людини, а для дітей з порушеннями слуху - головним засобом спілкування з чуючими. У зв'язку з цим сучасні вчені надають важливого значення дослідженням різних аспектів формування усного мовлення у дітей як із нормальним перебігом природного розвитку, так і з обмеженими психофізичними можливостями, а саме: особливостям розвитку мовлення глухих та слабочуючих дітей (К. Бойко, Р. Боскіс, І. Гілевич, В. Кондратенко, І. Колесник, К. Коровій, С. Кульбіда, Л. Фомічова, М. Шеремет та ін.), формуванню граматичних умінь у дітей із затримкою психічного розвитку (Т. Ілляшенко, І. Марченко, Н. Стадненко, Р. Тригер, С. Шевченко та ін.), порушенням усного і писемного мовлення у школярів із дитячим церебральним паралічем (О. Гопіченко, Е. Данілавічюте, М. Малофєєв, О. Мас- тюкова, В. Тищенко, Л. Халілова та ін.), особливостям мовлення дітей із фонетико-фонематичним та загальним недорозвиненням мовлення (Л. Бартенева, Л. Вавіна, С. Конопляста, Р. Лєвіна, Н. Пахомова, Н. Савінова, М. Савченко, Є. Соботович, Л. Спірова, В. Тарасун, В. Тищенко, Л. Трофименко, М. Шевченко, М. Шеремет та ін.).

Відтак, досвід сурдопедагогіки свідчить про необхідність формування зв'язного мовлення у дітей з вадами слуху. Про це писали В. Фрелі, І. Селезньов, Н. Потапов, Ф. Рау, І. Лаговський та ін. У Радянські часи цю думку розвивали І. Данюшевський, Л. Лєбедєва, А. Крашенников та ін.

Однак, аналіз спеціальної психолого-педагогічної і методичної літератури дає підстави стверджувати, що формуванню усного зв'язного мовлення дітей із порушеннями слуху приділяється недостатня увага, психолого-педагогічні, теоретично-методичні дослідження не розкрили цієї важливої проблеми. У зв'язку з цим, метою дослідження є визначення стану сформованості усного зв'язного мовлення у дітей старшого дошкільного віку із порушеннями слуху. Завданнями є: вивчення стану сформованості зв'язного мовлення, зокрема: імпресивного та експресивного у дошкільників із порушеннями слуху та без порушень слуху з метою визначення ефективних методів логопедичної роботи.

Порушення зв'язного мовлення найчастіше розглядається як загальна глобальна проблема, оскільки основну увагу дослідники зосередили на виявленні особливостей лексичної, граматичної та фонетичної складових мови, багато питань пов'язаних із виявленням особливостей зв'язного мовлення та причин їх виникнення залишаються невирішеними, що ускладнює побудову науково обґрунтованої методики формування усного зв'язного мовлення у дітей із порушеннями слуху.

Сучасний стан розвитку логопедії характеризується вдосконаленням науково-теоретичного й методичного аспекту обстеження мовлення дітей, розробкою інтегрованих комплексних заходів і методик з метою створення індивідуальних корекційних програм, які б забезпечували особистісний розвиток дитини [3; 6]. У зв'язку з цим постає завдання вивчення стану сформованості імпресивного та експресивного мовлення (діалогічної і монологічної форм), як критеріїв сформованості зв'язного усного мовлення дітей старшого дошкільного віку з порушеннями слуху.

Експериментом охоплено 24 дитини: 12 дітей з порушеннями слуху (слабочуючих), 12 дітей без порушень слуху.

У процесі формування усного зв'язного мовлення дітей базовими структурними компонентами, як уже зазначалося, було визначено сформованість механізмів розуміння мовлення (імпресивного) та виробництва (експресивного), які вважаємо провідними елементами системи формування мовлення та які об'єднуються у складі мовленнєвого висловлювання. Разом із тим, фонетична, лексична, граматична складові та монологічне і діалогічне мовлення охоплюючи підсистеми нижчого порядку, які мають зовнішні і внутрішні взаємозв'язки з властивими їм ознаками та характеристиками, проте вважаємо їх сукупними, базовими. У зв'язку з цим розглядаємо зв'язне мовлення як сукупність розвинутих і сформованих складових.

Критеріями сформованості усного зв'язного мовлення виступили форми (імпресивне і експресивне) мовлення, як одні з основних механізмів мислення. Термін «критерії», у контексті нашого дослідження розуміємо, як міру для оцінювання зрушень, що відбулися у розвитку окремих складових чи особистості дитині: в цілому у результаті процесу мовленнєвого розвитку [4]. Визначені критерії дають можливість з'ясувати особливості формування усного зв'язного мовлення та найсуттєвіші його зміни, що сталися у дітей із порушеннями слуху в навчально- виховному процесі в умовах спеціального дошкільного навчального закладу на основі порівняння з результатами мовленнєвого розвитку дітей без порушень слуху. Показниками сформованості імпресивного мовлення виступають: достатній обсяг пасивного словника, розуміння словесних інструкцій, простих речень, розуміння складних логіко-граматичних конструкцій, відсутність імпресивного аграматизму тощо. Показниками сформованості експресивного мовлення є розвиток фонетико-фонематичних процесів, лексико- граматичної сторони мовлення, зв'язного мовлення (діалогічного та монологічного) з інтонаційним оформленням.

На основі визначених критеріїв та показників, залежно від способу виконання й оцінки завдань, були визначені рівні стану сформованості усного зв'язного мовлення дошкільників: високий, достатній, середній, низький.

Сформованість усного зв'язного мовлення у дітей старшого дошкільного віку ми розглядаємо як певний рівень розвитку імпресивного та експресивного мовлення (фонетико-фонематичних процесів, лексико-граматичної будови, комунікативних навичок у різних формах зв'язного мовлення).

Діагностична методика констатувального етапу дослідження ґрунтується на традиційних методичних засадах комплексного обстеження мовлення дітей із вадами слуху у процесі логопедичного обстеження, психолого-педагогічного тестування, визначенні рівня розвитку складових компонентів мовленнєвої діяльності. Методику розроблено з використанням адаптованих діагностичних методик (К. Луцько, І. Марченко, Н. Пахомової, Є. Соботович, Л. Фомічової, М. Шеремет та інші). Експериментальна діагностична методика, на відміну від існуючих, містить завдання на визначення рівня сформованості імпресивного і експресивного мовлення, що в цілому дає уявлення про стан сформованості усного зв'язного мовлення дітей старшого дошкільного віку з вадами слуху.

Під час якісного аналізу отриманих даних установлено, що не всі діти із вадами слуху розуміють зміст запропонованого завдання чи поставленого запитання. Зокрема, великі труднощі викликали завдання, де потрібно було вжити правильно прийменник, скласти розповідь за сюжетним малюнком або їх сюжетною серією, скласти діалог між двома дітьми на основі малюнка чи за ситуацією, запропонованою дорослим. Частіше ці відповіді обмежувались 3-4 простими реченнями. Допомога дорослого у формі запитань не змінювала ситуацію. Необхідно зазначити, що діти з порушеннями слуху не дотримуються послідовності реплік у діалозі, зазвичай потребують допомоги у формуванні фрази, вони або самостійно не починають репліку, або повторюють репліки співбесідника з порушенням структури речення, пропускаючи члени речення. Якісна характеристика відповідей у дошкільників із вадами слуху (слабочуючих) залежить від ступеня втрати слуху: діти з ІІ ступенем туговухості не можуть підтримувати діалог, або формують лише однослівні репліки-звернення чи прохання з порушенням звукової та складової структури; діти з І ступенем туговухості намагаються узгоджувати свої репліки з фразами співбесідника, але у дітей із переважно фонетико-фонематичними порушеннями репліка складається зі слів, що також мають порушення складового та звукового оформлення, а діти із переважно лексико- граматичними порушеннями у фразі можуть пропускати члени речення, мовлення відрізняються яскравим аграматизмом. Спостерігаються недоліки у виразності мовлення, зокрема уповільненість вимови, патологічні паузи, монотонність тощо.

Монолог у дітей із вадами слуху І ступеня втрати слуху характеризується лише репродуктивними відповідями (понад 60% дітей).

Діти із II ступенем втрати слуху потребують підготовчої роботи та постійної допомоги експериментатора (близько 70% дітей). Підготовча робота виявляється в поясненні значення слів (незрозумілих або забутих), введенні їх у знайомі синтаксичні конструкції. Допомога полягає в унаочненні запропонованого оповідання (сюжетний малюнок або серія сюжетних малюнків), наданні навідних запитань та часткового зразка відповіді (експериментатор починає, а дитина продовжує фразу).

Водночас діти без порушень слуху вміють самостійно складати діалог без допомоги експериментатора, оповідання за сюжетними малюнками, самостійно переказувати текст тощо.

Отже, порівняльні дані відповідей дітей із нормальним слухом та слабочуючих дітей, свідчать про істотні відмінності між ними в рівнях розвитку імпресивного і експресивного мовлення (різниця подекуди складає понад 80%). Виявлені особливості відображають специфіку порушення мовлення у дітей цієї категорії та мають бути врахованими під час розробки відповідних змістових ліній корекційного процесу формування усного зв'язного мовлення дітей старшого дошкільного віку з порушеннями слуху.

За показниками сформованості складових компонентів мовленнєвої системи визначаємо рівні усного зв'язного мовлення у дітей старшого дошкільного віку з порушеннями слуху та без порушень слуху.

Порівняльний аналіз результатів дослідження стану сформованості усного зв'язного мовлення у дітей із порушеннями слуху, та дітей з нормальним слухом свідчить, що дітей з високим і достатнім рівнями сформованості усного зв'язного мовлення серед дітей із порушеннями слуху не виявлено, тільки 25% слабочуючих дітей показали середній рівень, 75% дітей із порушеннями слуху - низький рівень.

Діти з нормальним слухом показали достатньо високі показники стану сформованості усного зв'язного мовлення, високий рівень у 8,3% дітей, достатній рівень у 83,4%, а середній рівень - 8,3%. Серед цих дітей низького рівня сформованості усного зв'язного мовлення не виявлено.

Данні експерименту дали змогу встановити, що діти із порушеннями слуху мають значно нижчий рівень сформованості усного мовлення на відміну від дітей без порушень слуху, що зумовлює необхідність створення системи психолого-педагогічних умов формування усного зв'язного мовлення у дітей із порушеннями слуху на основі сучасних комплексно-інтеграційних підходів до процесу корекційно-логопедичної роботи.

Перспективи подальших досліджень вбачаємо у розробці методики використання новітніх технологій у логопедичній роботі з дітьми старшого дошкільного віку з порушенням слуху, з урахуванням психолінгвістичних і нейропсихологічних особливостей.

зв'язний мовлення слух дошкільник

Список використаних джерел

1. Багрова И. Г. Сурдопедагогика: учебник для студ. высш. пед. учеб. / И. Г. Багрова и др.; [под ред. Е. Г. Речицкой]. - М.: ВЛАДОС, 2004. - 655 с.

2. Головчиц Л. А. Дошкольная сурдопедагогика: Воспитание и обучение дошкольников с нарушениями слуха: учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений / Л. А. Головчиц. - М.: Владос, 2001. - 304 с.

3. Зінкевич В. П. Якщо дитина погано чує / В.П. Зінкевич та ін. - К.: Шк. світ, 2010. - 112 с. - (Бібліотека «Шкільного світу»).

4. Український педагогічний словник / [авт.-уклад. С.У. Гончаренко]. - К.: Либідь, 1997. - 376 с.

5. Кульбіда С. В. Українська дактилологія: науково- методичний посібник / С. В. Кульбіда. - К.: Педагогічна думка, 2007. - 256 с.

6. Шеремет М. К. Особливості стану мовлення у дітей зі зниженим слухом шестирічного віку. Науково-методичні рекомендації / М. К. Шеремет. - К.: МО України, Інститут змісту і методів навчання. 1997. - 56 с.

Размещено на Allbest.ru