Обґрунтування системи виховання національного самоствердження в учнівської молоді

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК: 373. 5. 017. 4

ОБҐРУНТУВАННЯ СИСТЕМИ ВИХОВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО САМОСТВЕРДЖЕННЯ В УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ

Р.Л. Соичук

Резюме

національний виховання самоствердження учнівський

У статті розкрито доцільність дослідження проблеми виховання національного самоствердження в учнівської молоді. Проаналізовано основні підходи до організації сучасного українського національного виховання. Обґрунтовано систему виховання національного самоствердження в учнівської молоді в позаурочній діяльності загальноосвітнього навчального закладу.

Ключові слова: національне самоствердження, учнівська молодь, система виховання, національне виховання, системний підхід, компоненти.

Одержано редакцією 06.03.2015 р.

Р.Л. СОЙЧУК. ОБОСНОВАНИЕ СИСТЕМЫ ВОСПИТАНИЯ НАЦИОНАЛЬНОГО САМОУТВЕРЖДЕНИЯ В УЧЕНИЧЕСКОЙ МОЛОДЕЖИ

Резюме. В статье раскрыта целесообразность исследования проблемы воспитания национального самоутверждения в ученической молодежи. Проанализированы основные подходы к организации современного украинского национального воспитания. Обоснована система воспитания национального самоутверждения в ученической молодежи во внеурочной деятельности общеобразовательного учебного заведения.

Ключевые слова: национальное самоутверждение, ученическая молодежь, система воспитания, национальное воспитание, системный подход, компоненты.

R.L. SOYCHUK. THE SUBSTANTIATION OF EDUCATION SYSTEM OF NATIONAL SELFASSERTION IN SCHOOL-AGED CHILDREN

The summary. In the article the expediency of studying a problem of national students'self-assertion education is revealed. The main approaches to the content of modern Ukrainian national education that includes eternal. The system of national self-assertion education in school youth in extracurricular work ofgeneral educational institutions is substantiated.

Key words: national self-assertion, school-aged children, system of education, national education, approaches of system, components.

Постановка проблеми. Розбудова українством громадянського суспільства та водночас відстоювання права свого існування як держави-нації в умовах зовнішньополітичної, соціально-економічної кризи потребує проведення кардинальних змін, реформування в різних сферах життєдіяльності суспільства. Буремні виклики сьогодення також поставили і перед системою освіти нові завдання у справі виховання підростаючого покоління, зокрема створення цілісної національної системи виховання молоді, що зорієнтована на формування самодостатньої особистості, громадянина, здатного компетентно сприяти розбудові України як правової демократичної держави-нації та солідарно відстоювати її незалежність, цілісність і суверенітет. Саме у вихованні національного самоствердження в учнівської молоді вбачаються шляхи вирішення актуальних питань сьогодення, що водночас є запорукою подальшого сталого розвитку і ствердження української нації. Оскільки через національне самоствердження кожної особистості як частинки нації, власне, сама нація рухається до самовдосконалення, оскільки у зворотному випадку напрям руху означає її занепад і деградацію. Національне самоствердження учнівської молоді слід розглядати як інтегративну властивість особистості, що виявляється у сформованості позитивної національної ідентичності, виборі своєї активної соціальної і громадянської позиції в суспільстві, що характеризується відповідальністю перед своєю нацією, готовністю відстоювати й захищати її національні інтереси. Національне самоствердження пов'язане з мобілізацією всього свого інтелектуально-духовного потенціалу особистості для досягнення успіху в інтересах українського народу та утвердження цінності української нації.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Аналіз наукових джерел засвідчує актуальність проблеми виховання національного самоствердження в учнівської молоді, зокрема її окремі аспекти висвітлено у психолого-педагогічних дослідженнях учених І. Беха, М. Боришевського, О. Вишневського, Т. Дем'янюк та ін.; системний підхід у вихованні та навчанні розкрито у наукових працях Н. Кузьміної, І. Лернера, М. Скаткіна та ін.; обґрунтовано системи виховання школярів у дослідженнях В. Караковського, М. Красовицького та ін.

Мета статті: розглянути особливості сучасного українського національного виховання та обґрунтувати систему виховання національного самоствердження в учнівської молоді в позаурочній діяльності загальноосвітнього навчального закладу.

Виклад основного матеріалу. Головним завданням сучасного українського виховання є сприяти становленню в молоді державницького світогляду і громадянського патріотизму. Оскільки в основі виховання всіх народів є природна потреба у самозбереженні, самовдосконаленні й самоствердженні, власне, через розбудову своєї держави, то будь-яке виховання завжди має бути національним, тобто глибоко пройняте національним духом, великою любов'ю до рідної землі.

Виховання за своїм змістом за нових глобалізаційних викликів повинно бути сучасним, відповідати соціально-економічним і політичним вимогам та державному устрою суспільства. Власне, сучасне виховання - це “не нав'язування, не передача соціального досвіду, а керування соціалізацією на засадах гармонізації відносин та організація вільного часу”, що слід здійснювати відповідно до вимог суспільства з оновлення змісту та шляхів національного виховання [5, 78].

Сучасне українське національне виховання, на думку О. Вишневського, наразі проходить етап початку свого становлення, його зміст і характер методів визначаються історичними умовами і потребами рідного народу [3, 145]. Щодо проблеми національного виховання Н. Пастушенко зазначає, що це “спеціально організований і цілеспрямований вплив на молодь з метою передачі знань про національні цінності і здобутки, щоб сформувати уявлення про українську націю, до якої належить; плекання у підростаючого покоління почуття любові й гордості за духовні і матеріальні цінності, здобутки своєї нації; вироблення волі і характеру для захисту духовних і матеріальних здобутків та інтересів нації і Батьківщини” [6, 71]. В Українському педагогічному словнику С. Гончаренка подано таке трактування поняття “національне виховання”: “історично зумовлена і створена самим народом сукупність ідеалів, поглядів, переконань, традицій, звичаїв та інших форм соціальної практики, спрямованих на організацію життєдіяльності підростаючих поколінь, у процесі якої засвоюється духовна і матеріальна культура нації, формується національна свідомість і досягається духовна єдність поколінь” [4, 229]. Плеяда науковців І. Бех, М. Боришевський, О. Вишневський, І. Зязюн та ін. зазначають, що означений феномен полягає у перетворювальній діяльності вихователя, спрямованій на формування свідомості, світогляду, ціннісних орієнтацій, знань і способів діяльності особистості, що забезпечує її самовдосконалення. Таким чином наповнюючи зміст виховання вічними, високими ідеалами, які б задовольняли як потреби особистості, так і запити суспільства та інтереси держави-нації.

Так, М. Боришевський, досліджуючи проблему розвитку особистості у процесі виховання, дійшов висновку, що виховання - це цілеспрямований процес і система спеціальних впливів з метою забезпечення успішного засвоєння особистістю норм і вимог суспільства і поступового перетворення їх на внутрішні регулятори поведінки. Такий процес є регулятивним з боку вихователя, від якого повною мірою залежить організація виховних впливів (вимог і їх форм, що ставляться до особистості щодо організації її діяльності, спілкування), спрямованих на активізацію внутрішніх можливостей особистості. У процесі складної взаємодії вихователя і вихованця відбувається “поступове підвищення активності дитини, перетворення її на суб'єкта власної діяльності та поведінки” [2]. Інтеріоризація контролю вихователя за поведінкою вихованця в самоконтроль та функціональність особистості до самовдосконалення свідчить про досягнення відповідного рівня розвитку особистості, тобто про здатність особистості самостійно керувати власною активністю. У цьому процесі важливу роль відіграють особливості виховних впливів і внутрішнє їх прийняття особистістю, що також залежить від сформованості її внутрішнього світу, її індивідуальності (інтереси, потреби, ідеали тощо). Потреба у спілкуванні як суттєвому джерелі активності особистості задовольняється тією мірою, як вона усвідомлює себе і ставиться до себе, тобто оцінює власні можливості та своє місце серед інших, та відповідно задовольняє домагання, що свідчить про її самосвідомість [2].

Процес виховання - взаємопов'язані виховні ситуації (виховні справи), що розвиваються, і кожна наступна вибудовується з урахуванням результату попередніх. У такому випадку процес виховання постає як система, що розвивається, зі структурним елементом - виховною ситуацією (виховною справою). За такого бачення відбувається розвиток вихованців, виховної діяльності, вихователя та його взаємодії з вихованцями; цілісного об'єкта як системи, що значно більше чим сукупність компонентів, елементів певної частини. Щодо виховних ситуацій науковець І. Бех зазначає, що вони “створюються в межах особистісно орієнтованого виховання, мають забезпечити розвиток свідомості такого рівня, який спонукав би ... до самопізнання й самоактивності, щоб вона могла стати творцем власного духовно багатого життя”, тобто необхідно вибудовувати такі ситуації, за яких стосунки вихователя з вихованцем засновані на повазі до гідності й безперечному праві учня бути особистістю [1, 35].

Реалізація системного підходу в нашому дослідженні передбачає комплексність і цілісність формування національного самоствердження в учнівської молоді у позаурочній діяльності загальноосвітніх навчальних закладів, визначення механізмів означеного феномену та встановлення різноманітних зв'язків. Ми розглядаємо позаурочну діяльність як організовані й цілеспрямовані заняття, які проводяться у вільний від навчального процесу час педагогічним колективом, органами учнівського самоврядування з метою поглиблення знань, умінь і навичок, розвитку самостійності та індивідуальних здібностей вихованців й задоволення їхніх інтересів. Таке бачення проблеми надає можливість синтезувати процес виховання національного самоствердження учнівської молоді у відповідну теоретичну концепцію. Системний підхід передбачає розробку методів дослідження й конструювання складних за організацією об'єктів як систем та спрямований на розкриття цілісності педагогічних об'єктів, виявлення в них різноманітних типів зв'язків та зведення їх у єдину теоретичну картину [4, 305]. Основними положеннями у системному дослідженні науковцями визначаються комплекс ознак та їх опис, які виступають як критерії дієвості системи. Згідно із твердженням Н. Кузьміної, педагогічна система інтегрує в собі такі провідні структурно-функціональні компоненти: педагогічну мету; навчальну інформацію; наукову інформацію; засоби педагогічної діяльності; педагогів [7, 57].

Система виховання національного самоствердження учнівської молоді в позаурочній діяльності має у своїй структурі такі взаємопов'язані компоненти:

Мотиваційно-ціннісний компонент. Цей компонент є функціональним ядром системи, її провідною детермінантою, що підпорядкована головній меті й завданням виховання національного самоствердження учнівської молоді та визначає характер виховання, провідні принципи організації педагогічної діяльності й передбачає:

оволодіння вихованцями знаннями про національне самоствердження особистості;

усвідомлення значущості різних видів діяльності для самопізнання, самовдосконалення і самоствердження особистості, виховання в собі рис громадянина незалежної, демократичної Української держави-нації;

формування прагнення до національного самоствердження як пріоритетного ціннісного орієнтиру та життєвої позиції задля відстоювання й захисту національних інтересів і подальшого розвитку й становлення держави- нації;

формування спрямованості мотивації діяльності особистості на досягнення успіху. Почуття успіху варто розглядати як цінність, що має стати “ядерним структурним компонентом образу “Я” особистості”. Гармонійне опанування особистістю різних сфер особистісного прояву надає можливість визначати це позитивне почуття як цінність “Я”, відчуття власної особистості, власної цінності. Науковці виділяють такі сфери досягнення результатів особистості у процесі її самоактуалізації та самоствердження: морально- духовну, соціально-комунікативну, пізнавально-трудову, художньо-естетичну, тілесно-фізичну [1, 645]. Адже доведено, що успіх у діяльності залежить не лише від здібностей особистості, а й від її цілеспрямованості, наполегливості у прагненні досягти визначеного позитивного результату діяльності, що стимулює її до підвищення працездатності та мобілізації всього внутрішнього потенціалу;

організація суб'єкт-суб'єктної взаємодії, що передбачає створення соціокультурного середовища для повноцінного інтелектуально-духовного розвитку особистості як суб'єкта активної діяльності, самотворення та самоствердження і сприяє прояву вихованцями своєї соціальної і громадянської позицій, культури міжнаціонального спілкування та особистісного самоствердження в учнівському колективі, серед ровесників, соціальному середовищі;

створення оптимальних умов для ефективної взаємодії всіх суб'єктів виховного процесу “вихователь- вихованець-колектив-батьки-інституції громадянського суспільства” шляхом налагодження партнерських стосунків між ними, що сприяє формуванню національного самоствердження в учнівської молоді.

Учитель створює демократичний виховний простір, який забезпечує його діяльність із вихованцем та викликає в учня прагнення до мобілізації всього інтелектуально-духовного потенціалу для досягнення успіху в інтересах української нації та формує позитивний емоційно-почуттєвий світ особистості. Таким чином, можна стверджувати про цілеспрямований комплексний розвиток когнітивної, емоційно-ціннісної, праксичної сфер національного самоствердження особистості.

Змістовий компонент системи виховання національного самоствердження учнівської молоді подано в інтегрованому взаємозв'язку і взаємозалежності таких компонентів: когнітивний - включає знання, необхідні для формування національного самоствердження особистості, усвідомлення цінності особистості й української нації зокрема та потреби самоствердження; емоційно-ціннісний - характеризується почуттями, переживаннями особистості у своєму ставленні до національних цінностей, до різних сторін і явищ життя нації, з якою вихованець себе ідентифікує, та сформованістю мотивації на мобілізацію всього свого інтелектуально- духовного потенціалу особистості для досягнення успіху в інтересах українського народу; праксичний - відображає сукупність здатностей особистості до практичної діяльності в різних сферах життєдіяльності відповідно до національних інтересів держави-нації.

Означені компоненти відповідно передбачають інформаційно-прогностичну, мотиваційну, діяльнісно- результативну функції. Інформаційно-прогностична функція передбачає грунтовне знання ознак і чинників становлення держави-нації, з якою особистість себе ідентифікує, розуміння сучасного становища держави і нації та усвідомлення особистісної причетності до долі свого народу й необхідності власної змобілізованості в активній діяльності й впливу на явища і процеси теперішнього і майбутнього національного буття задля відстоювання незалежності соборності правової демократичної держави-нації. Мотиваційна функція акцентуалізує ціннісні орієнтації, активізує мотиваційну сферу та є підгрунтям прояву національного самоствердження особистості в учнівському, соціальному середовищі. Діяльнісно-результативна функція передбачає цілеспрямовану діяльність вихователя на актуалізацію знань, прагнень, життєвого досвіду вихованців здійснювати свою активно творчу діяльність компетентно, солідарно задля досягнення успіху, керуючись суспільно-значущими соціальними і морально-духовними цінностями в інтересах держави-нації. Це у свою чергу надає можливість отримати результати педагогічної діяльності та здійснити їх оцінку щодо ефективності реалізації виховних завдань національного самоствердження учнівської молоді. Означені функції взаємопов'язані та слугують підґрунтям виховання національного самоствердження учнівської молоді.

Технологічний компонент сприяє гармонійній взаємодії всіх суб'єктів виховання національного самоствердження в учнівської молоді та передбачає моделювання організаційно-функціональної системи процесу виховання, зокрема технологічне забезпечення (інтерактивні форми, методи, засоби), а також визначає провідні принципи та педагогічні умови. Структурними елементами системи виховання національного самоствердження учнівської молоді є: організація суб'єкт-суб'єктної' взаємодії, що передбачає створення умов для повноцінного інтелектуально-духовного розвитку особистості як суб'єкта активної діяльності, самотворення та самоствердження, усвідомлення сутності й змісту національного самоствердження особистості як особистісної цінності, збагачення досвідом культури міжнаціонального спілкування; налагодження методичної роботи з учителями з метою підвищення їхньої компетентності у справі виховання національного самоствердження в учнівської молоді; організація роботи з батьками задля поліпшення їх здатності до формування суб'єкт-суб'єктної' взаємодії з дітьми в сім'ї, що передбачає відповідні форми й методи реалізації; встановлення партнерських стосунків з іншими суб'єктами виховного процесу, зокрема з інституціями громадянського суспільства, що надає можливість повноцінного виховання національного самоствердження особистості та реалізації провідних виховних завдань.

Виховання національного самоствердження базується на принципах особистісно орієнтованого підходу, педагогіки співпраці, цілеспрямованого створення ситуації переживання почуття успіху та радості за його досягнення як за себе, так і за іншого; міжособистісного спілкування; кооперативної взаємодії вихованців; застосування емпатії, рефлексії; використання здобутків педагогічної теорії і практики національної системи виховання у гармонійному поєднанні із сучасними інтерактивними формами, методами й засобами виховання у практичній діяльності загальноосвітніх навчальних закладів.

Ефективність дієвості технологічного компонента обумовлена доцільними педагогічними умовами: створення демократичного виховного простору як емоційно-психологічного осередку душевного комфорту для кожного вихованця в загальноосвітньому навчальному закладі, що сприяє формуванню найвагоміших громадянських рис особистості, викликає в учня прагнення до мобілізації всього інтелектуально-духовного потенціалу для досягнення успіху в інтересах української нації та формує у нього позитивні емоції, прагнення, почуття; формування емоційно-ціннісного ставлення вихованців до національного самоствердження особистості як особистісної цінності; організація роботи органів учнівського самоврядування, що надає можливість кожній особистості самоствердитися та зайняти активну громадянську позицію; організація пізнавальної, особистісно значущої соціально-ціннісної діяльності, яка сприяє самопізнанню себе як особистості та усвідомленню себе як частинки української нації та шляхів, можливостей, засобів і сфер життєдіяльності задля національного самоствердження учнівської молоді; використання інноваційних виховних технологій у процесі виховання національного самоствердження особистості; систематичний моніторинг рівнів вихованості національного самоствердження в учнівської молоді; створення дієвих моделей взаємодії суб'єктів виховного процесу “вихователь-вихованець-колектив-батьки-інституції громадянського суспільства”; програмно-методичне забезпечення виховного процесу в загальноосвітньому навчальному закладі.

Результативний компонент системи виховання національного самоствердження учнівської молоді визначає ефективність інноваційної діяльності педагогічного колективу школи щодо досягнення виховних цілей і завдань та відображає якісний і кількісний стан функціонування системи виховання. З метою поліпшення функціонування системи виховання необхідно здійснювати цілеспрямоване коректне управління процесом з урахуванням мети, завдань та потреб загальноосвітнього навчального закладу і тих глобалізаційних процесів, суспільних змін у державі в умовах сьогодення, а також надавати свободу вибору вихованцям видів і форм діяльності в позаурочний час, що сприяє усвідомленню особистої відповідальності життєтворення та передбачає самоствердження і творчу самореалізацію кожного як громадянина Української держави-нації. Кінцевий результат передбачає сформованість національного самоствердження в учнівської молоді.

Висновки

Таким чином, ми дійшли висновку, що трансформаційні зміни в різних сферах життєдіяльності українського суспільства актуалізували проблему виховання громадянина Української держави-нації. Ми поділяємо думку, що у вирішенні актуальних питань виховання підростаючого покоління є доцільним створення цілісної національної системи виховання молоді, зокрема обгрунтування системи виховання національного самоствердження в учнівської молоді в позаурочній діяльності загальноосвітнього навчального закладу. З огляду на зазначене, ми стисло, в межах обсягу статті, визначили основні компоненти системи виховання національного самоствердження в учнівської молоді, що побудовані за концентричним принципом і передбачають змістове розширення і їх поглиблення задля забезпечення ефективності функціонування зазначеної цілісної системи. Варто зазначити, що поданий матеріал не вичерпує усієї проблеми та потребує подальшого поглибленого дослідження.

Література

1. Бех І.Д. Виховання особистості: підручник / І.Д. Бех. - К.: Либідь, 2008. - 848 с.

2. Боришевський М.Й. Дорога до себе. Від основ суб'єктності до вершин духовності: монографія / М.Й. Боришевський. - К.: Академвидав, 2010. - 416 с.

3. Вишневський О. Теоретичні основи сучасної української педагогіки: посібник / О. Вишневський. - Дрогобич: Коло, 2006. - 326 с.

4. Гончаренко С.У. Український педагогічний словник / Семен Гончаренко. - К.: Либідь, 1997. - С. 305.

5. Левківський М.В. Соціальне зростання старшокласників у контексті соціалізації / М.В. Левківський // Теоретико-методологічні проблеми виховання дітей та учнівської молоді: збірник наук. праць. - Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І.Я.Франка, 2005. - 398 с.

6. Пастушенко Н. Національно-патріотичне виховання в сучасній школі: міф чи реальність? / Н. Пастушенко; упорядники: О. Гентош, І. Кравчук, С. Стельмащук // 10 років школи громадянства: збірник наукових статей Львівської обласної організації Всеукраїнського педагогічного товариства ім. Григорія Ващенка. - Львів: ТзОВ Кольорове небо, 2005. - 71 с.

7. Кузьмина Н.В. Психологическая структура деятельности учителя: тексты лекций / Н.В. Кузьмина, Н.В. Кухарев. - Гомель, 1976. - 277 с.

Размещено на Allbest.ru