Проблеми дошкільної лінгводидактики в педагогічній спадщині В.О. Сухомлинського

Размещено на http://www.allbest.ru/

проблеми дошкільної лінгводидактики в педагогічній спадщині в.о. Сухомлинського

У статті висвітлюється внесок В. О. Сухомлинського в розробку проблем дошкільної лінгводидактики. Розкриваються погляди видатного педагога на роль рідної мови в інтелектуальному розвитку дітей, подано характеристику методики розвитку мовлення шестирічок, зокрема методика навчання дітей словесної і поетичної творчості, прийоми роботи з казкою, використання природи для розвитку мовлення дітей. Відзначається актуальність лінгводидактичних ідей В. О. Сухомлинського для сучасних педагогів.

Ключові слова: В. О. Сухомлинський, дошкільна лінгводидактика, лінгводидактична спадщина, мовна культура особистості, подорожі в природу, уроки мислення, Кімната казки.

В статье освещается вклад В. А. Сухомлинского в разработку проблем дошкольной лингводидактики. Раскрываются взгляды выдающегося педагога на роль родного языка в интеллектуальном развитии детей, дана характеристика методики развития речи шестилеток, в частности методика обучения детей словесному и поэтическому творчеству, приемы работы со сказкой, использование природы для развития речи детей. Отмечается актуальность лингводидактических идей В. А. Сухомлинского для современных педагогов. Ключевые слова: В. А. Сухомлинский, дошкольная лингводидактика, лингводидактическое наследие, языковая культура личности, путешествия в природу, уроки мышления, Комната сказки.

The article highlights V. O. Sukhomlinsky's contribution to the development of preschool linguo-didactics. It reveals ideas of the outstanding teacher about the role of the native language in children's intellectual development and describes methods of speech development in six-year-old children, in particular, methods of teaching children verbal and poetic creativity, techniques of working with a fairy-tale, resort to the nature for the development of children's speech. Attention is drawn to the topicality of V. O. Sukhomlynsky's ideas for present-day teachers.

Key words: V. O. Sukhomlynsky, preschool linguo-didactics, linguo-didactic heritage, linguistic culture of a person, journey into the nature, lessons in thinking, Room of the Fairy-Tale.

Дошкільна лінгводидактика як галузь, що вивчає загальні закономірності навчання дітей будь-якої мови, має свою історію становлення і розвитку, яка потребує спеціального дослідження. Термін "лінгводидактика" ввів у науковий обіг російський мовознавець М. М. Шанський для позначення нових напрямів і підходів, що сформувались у викладанні та вивченні мов унаслідок інтеграції двох наук - лінгвістики й дидактики.

Сьогодні лінгводидактика розглядається як педагогічна галузь науки, що вивчає закономірності розвитку мовлення дітей на різних вікових етапах; специфіку педагогічної діяльності, спрямованої на формування мовленнєвих навичок у дітей; засоби, форми, методи і прийоми навчання дітей мови, що відображає і лінгвістичні, і педагогічні аспекти сучасного стану науки.

Фундатором і засновником нового наукового напряму - української дошкільної лінгводидактики - є академік А. М. Богуш. Сучасна українська дошкільна лінгводидактика - це цілком сформована самостійна галузь педагогічної науки, яка ґрунтується на міцних наукових засадах, збагачена досвідом навчання дітей української мови, розвивається за загальними законами лінгводидактики і має особливості, що відрізняють її від шкільної (початкової, середньої і вищої ланки) лінгводидактики.

Як зазначає Т. М. Котик, українська дошкільна лінгводидактика ґрунтується не на будь-якому абстрактному мовному матеріалі, вільному від мовотворчих традицій певного народу, а використовує і мовну систему, і мовленнєві традиції українського народу, які безпосередньо пов'язані у своєму розвитку з його історією та культурою. Дошкільною її названо тому, що об'єктом її пізнання є діти як носії мови від народження до часу їх вступу до школи. Крім того, за усіма ознаками сучасного стану цієї науки вона є складовою загальної теорії мови - лінгводидактики, а відтак, як теорія - це форма організації наукового знання, яка дає цілісне уявлення про закономірності та суттєві зв'язки об'єкта даної теорії [2].

Проблема становлення й розвитку української лінгводидактики вперше стала предметом дослідження наприкінці ХХ ст. У дошкільній лінгводидактиці під керівництвом академіка А. М. Богуш засновано історико-лінгводидактичний напрям досліджень (І. М. Кардаш, Н. В. Маліновська, І. М. Непомняща, В. А. Пікінер, Т. А. Садова, О. В. Ткачук) [3], оскільки ефективному розв'язанню проблем сучасної освіти і розвитку української дошкільної лінгводидактики слугуватиме використання досягнень педагогічної науки і практики, які були розробленні на попередніх етапах науки і не суперечать меті і завданням сучасної освіти. Водночас вони, безперечно, вимагають переосмислення і адаптації їх до нових соціально-педагогічних умов.

Багатогранна педагогічна спадщина видатного педагога В. О. Сухомлинського і для сучасних педагогів є цінним джерелом для творчого використання ідей вченого. Науковий доробок В. О. Сухомлинського досить повно й образно відображає думки і почуття вченого та педагога-практика щодо місця й ролі рідного слова в навчально- виховній роботі з учнями впродовж їхнього навчання у школі від підготовчих до випускних класів. Особливе місце в "Школі радості" займала система виховання любові до рідного слова та навчання дітей рідної мови. Саме цей аспект педагогічної спадщини вченого є сьогодні особливо актуальним, оскільки одним із чинників змісту дошкільної освіти є мовна освіта дітей, досконале володіння рідною мовою.

Значним внеском у вивчення наукового доробку вченого стали праці М. Я. Антонця, А. М. Богуш, М. Й. Боришевського, Л. С. Бондар, М. М. Дубінки, К. Є. Кривошеєнко, Л. П. Петрук, О. Я. Савченко, О. В. Сухомлинської, Г. В. Сухорукової, З. М. Шевців, К. А. Юр'євої та ін. Зазначимо, що проблема навчання дітей мови в педагогічній спадщині вченого спеціально не досліджувалася. Однак окремі аспекти проблеми знайшли свої відображення в дисертаційних дослідженнях. Зауважимо також, що лише незначна частина дисертацій вивчає особливості роботи з шестирічками (М. М. Дубінка, Т. А. Садова, Г. В. Сухорукова).

У педагогічній спадщині В. О. Сухомлинського можна виокремити значний доробок, що вплинув на розвиток дошкільної лінгводидактики. Зазначимо, що спеціального дослідження, присвяченого вивченню лінгводидактичного спадку видатного педагога, не було проведено. Означеній проблемі присвячено низку праць А. М. Богуш, які розкривають різноманітні аспекти лінгводидактичного доробку В.О. Сухомлинського. Дослідженню проблеми навчання рідної мови дітей дошкільного віку в педагогічній спадщині вченого присвячено також окремий параграф дисертаційного дослідження Т. А. Садової.

Метою статті є вивчення внеску В. О. Сухомлинського в розробку проблем дошкільної лінгводидактики, виділення основних компонентів лінгводидактичної концепції видатного педагога.

За результатами вивчення наукових джерел і першоджерел праць педагога можна стверджувати, що лінгводидактична концепція В. О. Сухомлинського включає систему поглядів ученого на роль мови і мовлення в становленні і розвитку особистості, значення рідної мови для розвитку мовлення дітей дошкільного віку; визначення мети і завдань розвитку мовлення і мислення шестирічок у "Школі під блакитним небом"; обґрунтування системи принципів, методів навчання мови, визначення шляхів розвитку мовлення дітей у природі тощо.

Важливими сьогодні є погляди видатного педагога щодо ролі рідної мови в розвитку мовної культури особистості. На його думку, слово відіграє величезну роль у формуванні духовного світу, загальної культури особистості, а оволодіння культурою слова - один з найважливіших показників загальної педагогічної культури. Вчений визначав мовну культуру особистості як дзеркало її духовної культури, а найважливішим засобом впливу на дитину, облагороджування її почуттів, душі, думок, переживань є краса і велич, сила і виразність рідного слова. Розвиток мовної культури дітей в дидактичній системі педагога ґрунтувався на засадах виховання любові до рідної мови, культури, історичних традицій, природи рідного краю. Головним завданням він вважав прищеплення з раннього дитинства любові до рідної мови, щоб рідне слово жило і грало всіма барвами й відтінками молодої людини, говорило їй про віковічні багатства народу, про красу рідної землі, про народні ідеали і прагнення.

Почесне місце в педагогічній творчості вченого посідала рідна материнська мова. В. О. Сухомлинський розглядав мову як величезне духовне багатство кожного народу і вважав за необхідне якомога раніше відкрити для дітей життєдайне джерело - багатства рідної мови. З погляду видатного педагога, рідна мова - це той засіб, який допомагає людині засвоїти не лише багатства рідної культури, а й пізнати духовні скарби інших народів. Рідна мова, за його словами, - це безцінне духовне багатство, в якому народ живе і передає з покоління в покоління свою мудрість, традиції і культуру.

Видатний вчений особливу роль у вихованні в дітей любові до рідного слова відводив педагогам. Він вважав необхідним навчити дітей сприймати слово педагога. З його погляду, слово - найважливіший інструмент пізнання, незамінний засіб впливу педагога на емоційну сферу дитини, адже воно вчить бачити, відчувати, думати, правильно і красиво викладати свої думки.

За В. О. Сухомлинським, викладання мови є найскладнішою і найважчою справою, адже це не лише передача знань, практичних умінь і навичок, це "передусім - виховання розуму, формування строю думки, копітке різьблення й ліплення найтонших рис духовного обличчя людини. Зі слова й думки починається становлення людини; думка, втілена в слово, підняла нас над природою, над усіма речами і явищами. Викладання мови - це перш за все людинознавство" [1, с. 8].

У працях ученого обґрунтовано принципи, з урахуванням яких має здійснюватися процес навчання дітей рідної мови, а саме: нерозривної єдності і взаємозв'язку держави, батьківщини і рідної мови, народності, національної спрямованості мовленнєвого розвитку дитини і навчання її рідної мови, урахування вікових особливостей дітей, уваги до краси і милозвучності української мови, емоційної насиченості й естетичної спрямованості мовленнєвого розвитку дитини, взаємозв'язку мислення і мовлення, сенсорно-лінгвістичного розвитку та навчання дітей рідної мови, інтеракційної діяльності в розвитку мовлення і навчання дітей рідної мови.

Практична реалізація лінгводидактичних ідей В. О. Сухомлинського щодо мовленнєвого розвитку шестирічок здійснювалася у роботі "Школи під блакитним небом", яка була чудовою методичною знахідкою видатного педагога, що надихає сучасних вихователів на нові творчі знахідки. В. О. Сухомлинський обґрунтовано довів необхідність і практичну значущість дошкільної підготовки до навчання.

У центрі педагогічної системи В. О. Сухомлинського - любов до дитини, розвиток її творчих сил, здібностей, нахилів. У передмові до книги "Серце віддаю дітям" він зазначає, що найголовнішим у його житті завжди була любов до дітей. На думку вченого, дитинство - особливий період у житті людини, не підготовки до майбутнього життя, а справжнє, яскраве, самобутнє і неповторне життя. За твердим переконанням вченого, на два-три останні дошкільні роки і чотири-п'ять років шкільного навчання припадає період найінтенсивнішого оволодіння мовою і період найбурхливішого розумового розвитку дитини. Тому треба домогтися, щоб у цьому віці в духовне життя дітей увійшло якнайбільше слів і словосполучень рідної мови - з емоційним забарвленням.

Докладний аналіз творів В. О. Сухомлинського дає можливість визначити принципові положення, за якими будувався освітній процес у "Школі під блакитним небом": принцип гуманізації, пошани до особистості; урахування самоцінності дитинства як особливого періоду розвитку людини; знання індивідуальних особливостей дітей як запорука педагогічного успіху; визначення дошкільного віку як періоду найінтенсивнішого оволодіння мовленням і найбурхливішого розумового розвитку дитини; орієнтація педагогічних впливів на розвиток творчих здібностей і нахилів; необхідність перебування школи на лоні природи, оскільки дитина за своєю природою допитливий дослідник, відкривач світу; принцип єдності розвитку мислення і мовлення дітей на основі безпосереднього сприймання навколишнього світу; навчання шестирічок не повинно обмежуватися суворим регламентом, школа завжди повинна бути "школою радості"; найважливішим засобом педагогічного впливу на дітей у "Школі під блакитним небом" є краса і слово як елемент пізнання і засіб впливу на дитячу душу.

Вже на початку праці "Школа радості" В. О. Сухомлинський зазначав, що життя школи розвивалося з ідеї, яка надихала його: дитина за своєю природою - допитливий дослідник, відкривач світу. Нехай перед нею відкривається чудовий світ в живих фарбах, яскравих і трепетних звуках, в казці та грі, в особистій творчості, в красі, що надихає її серце, в прагненні робити людям добро. Бо саме через казку, фантазію, гру, через неповторну дитячу творчість - шлях до серця дитини. Він намагався так вводити малюків у навколишній світ, щоб вони кожного дня відкривали для себе щось нове, щоб кожний крок був подорожжю до джерел мислення і мовлення - до чудової природи.

В. О. Сухомлинський підкреслював, що в своїй практичній діяльності він прагнув, щоб усі роки дитинства навколишній світ, природа постійно живили свідомість дітей яскравими образами, картинами, сприйманнями і уявленнями, щоб закони мислення діти усвідомлювали як струнку споруду, архітектура якої підказана ще більш стрункою спорудою - природою. З погляду вченого, надзвичайно важливо в дитинстві не перетворити дитину на сховище знань, комору істин, правил і формул. Задля цього всі зусилля педагога необхідно спрямовувати на те, щоб навчити дитину думати. Водночас В. О. Сухомлинський неодноразово застерігав педагогів, що сама по собі природа не може навчити дитину сприймати, мислити, грамотно і виразно говорити, творити. Природа стає школою розумової праці лише за умови, що дитина відволікається від оточуючих її речей, абстрагує. Яскраві образи дійсності необхідні лише для того, щоб дитина навчалася пізнавати взаємозв'язки як найважливішу рису навколишнього світу.

У системі виховання шестирічок В. О. Сухомлинським особлива увага зверталася на інтелектуальний і мовленнєвий розвиток майбутніх першокласників. Він підкреслював, що перш ніж давати знання, необхідно навчити думати, сприймати, спостерігати. На його думку, виховання розуму не можна ототожнювати з освітою. Цей процес значно глибший, різнобічніший, ніж просте накопичення знань. Тому на перший план у роботі з шестирічками В. О. Сухомлинський ставив завдання розвитку мисленнєвих здібностей і мовлення. Оскільки саме в дошкільному віці розпочинається спеціальна спрямованість виховання і навчання на розумовий розвиток, найважливішими завданнями занять з дошкільниками вчений визначав необхідність пробудити в них допитливість, інтелектуальні інтереси та розвиток мовлення.

Мовленнєва підготовка дітей у "Школі під блакитним небом" передбачала збагачення словника дітей емоційно забарвленою лексикою, формування зв'язного мовлення, оволодіння значенням слова і граматичною будовою мови, навчання словесної творчості, оволодіння навичками читання і письма. Провідними методами навчання мови в лінгводидактичні спадщині В. О. Сухомлинського можна визначити подорожі до джерел думки і слова, уроки мислення, читання художніх творів, оповідання педагога, прийоми роботи з казкою, а саме: читання, оповідання, переказування, інсценування казки; прийоми навчання дітей словесної творчості: зразок оповідання педагога, співтворчість педагога і дітей, малювання казки перед її оповіданням, описування словами власних спостережень у природі тощо.

Аналіз і узагальнення праць ученого дає змогу стверджувати, що В. О. Сухомлинським створено чудову систему роботи з розвитку всіх сторін дитячого мовлення, пізнавальної активності і мислення, яка отримала теоретичне обґрунтування у працях ученого.

Чудодійним методом розвитку мовлення дітей називає В. О. Сухомлинський казку. Це "ключик", за допомогою якого відкривається джерело народної мови, "... свіжий вітер, що роздмухує вогник дитячої думки і мовлення". Завдяки казці дитина пізнає світ не тільки розумом, а й серцем, відгукується на події та явища навколишнього світу, висловлює своє ставлення до них. "Без казки - живої, яскравої, що оволоділа свідомістю і почуттями дитини, - неможливо уявити дитячого мислення і дитячої мови як певного ступеня людського мислення і мови", - підкреслював він [4, с. 177].

Вдумливий педагог намагався розповідати казки дітям на лоні природи, поєднуючи спостереження з виявами фантазії. Емоційне сприймання казки підсилюється і своєрідним казковим оточенням. В. О. Сухомлинський пропонує розповідати казки, якщо не серед природи, то в спеціально обладнаній кімнаті, де все нагадувало б дитині про казку: вечірні сутінки, веселий вогник у пічці, казковий будиночок Баби- Яги, казкові персонажі, хатинка дідуся й бабусі, гуси-лебеді... В. О. Сухомлинський застерігає, що відвідувати Кімнату казок потрібно не часто, раз на тиждень, краще у вечірні години. Сама атмосфера у цій кімнаті змушує дитину не тільки слухати казки, а й самостійно розповідати їх, створювати нові.

Самостійне створення казок - дієвий шлях розвитку дитячого мовлення. Під умілим керівництвом педагога діти ще до школи починають самостійно складати казки. Рідна природа, "подорожі до джерел рідного слова" викликають у малюків творче натхнення. Так, під час спостереження веселки дітям самим захотілося скласти казку, і вони почали складати її разом, натхнення чарівною красою ще яскравіше запалило зірочки живої думки, фантазії, творчості, казка народжувалася, як струмок, текла стрімким потоком, і в кожній краплині цього потоку - живе слово рідної мови.

Значне місце у розвитку мовлення дітей відводив В. О. Сухомлинський розповідям на лоні природи. Розповіді вихователя - обов'язкова умова повноцінного розумового розвитку дитини, її багатого духовного життя. Виховне значення цих розповідей полягає в тому, що діти слухають їх в обстановці, що породжує казкові уявлення: в тихий вечір, коли на небі з'являються перші зірки; у лісі, в затишній хатинці, при світлі жаринок, коли за вікном шумить осінній дощ і співає свою пісню холодний вітер.

Приділяючи велику увагу розповідям як методу навчання, В. О. Сухомлинський водночас висловлює низку пропозицій щодо розповідання дітям: по-перше, педагог має дотримуватися міри в розповіданні, не можна перетворювати дітей на пасивний об'єкт сприймання слів, словесне пересичення - одне із найшкідливіших пересичень; розповіді вихователя мають бути яскравими, образними, невеликими; по-друге, впливати на почуття, уяву, фантазію дітей, поступово відкривати віконце в безмежний світ, не розчиняти його відразу, не перетворювати на широкі двері, через які поза вашим бажанням, захоплені думками про предмет розповіді, полинуть малюки, викотяться, мов кульки; по-третє, не закидати дитину інформацією, не вимагати розповісти про предмет вивчення одразу все, що ви знаєте, - під лавиною знань можуть бути поховані допитливість і зацікавленість; по-четверте, відкривати перед дитиною у навколишньому світі щось одне, але так, щоб частинка життя заграла перед нею усіма барвами веселки.

Розповіді вихователя на лоні природи спонукають також до розповідей дітей. Саме в ці хвилини, під час подорожей до джерел рідного слова, діти починають творити - складати коротенькі твори про навколишній світ, природу. Зауважимо, що розповіді про природу стають доступними дітям лише за умови багаторазового спостереження за природними явищами, коли побачене підкріплюється словом. Педагог пропонував дітям замальовувати свої спостереження в альбоми тут же, на прогулянці, а потім складати розповіді за своїми малюнками. Таке малювання сприяло розвитку зв'язного мовлення дітей

Щоденна робота з розвитку мовлення у дітей на лоні природи сприяє розвитку поетичного слуху. Коли дитина перебуває під впливом казкових образів, які чує від вихователя, слово немовби пробуджується у свідомості, виблискує яскравими фарбами, наповнюється ароматом полів і луків, і в неї народжується поетичне слово. У дитинстві, зауважує педагог, кожна дитина - поет. Поетичне почуття потрібно виховувати. Без цього дитина залишиться байдужою до краси природи і слова, "істотою, для якої кинути камінець у воду і співаючого соловейка - одне й те саме".

Поетична творчість, за В. О. Сухомлинським, - найвищий ступінь мовленнєвої культури, яка виражає саму сутність людської культури. Вона доступна кожному і звеличує людину. У зв'язку з цим дуже важливо виховати в кожної дитини цю найтоншу сферу творчості. "Дати дитині радість поетичного натхнення, збудити в її серці живе джерело поетичної творчості - це така сама важлива справа, - вважає В. О. Сухомлинський, - як і навчити дитину читати й розв'язувати задачі" [4, с. 212].

Особливе місце серед методів навчання мови в педагогічній спадщині В. О. Сухомлинського займають спеціальні "уроки мислення", які є справжнім джерелом розвитку пізнавальних здібностей дітей, навчання їх образного, виразного мовлення. За В. О. Сухомлинським, уроки мислення - це дослідження живих актів і явищ, проникнення в їх сутність, логічний аналіз, з'ясування причин і наслідків. На цих уроках відбувається те, чого ніколи не може дати ніяка книжка, коли діти сприймають навколишній світ не тільки розумом, а й серцем. Вони глибоко відчувають емоційне забарвлення слова, "слово стає ніби іскрою, що запалює порох власної думки".

Педагогічний досвід В. О. Сухомлинського засвідчує, що уроки мислення мають величезні можливості не лише для накопичення багатого чуттєвого досвіду дітей, а й сприяють розвитку їх образного, виразного мовлення, активно розвивають творчі здібності, адже, спостерігаючи явища і картини природи, дитина оволодіває формами і процесами мислення, збагачується поняттями, кожне з яких наповнюється реальним змістом причинно-наслідкових зв'язків. Вчений підкреслював, що мислення дітей, які "читають книгу природи", відрізняється чудовою особливістю: оперуючи абстрактними поняттями, дитина мисленнєво звертається до тих уявлень, картин, на основі яких ці поняття сформувалися. Кожний урок видатного педагога відрізняється цікавістю, різноманітністю, широтою тематики, комплексним впливом на особистість дитини.

Отже, своєрідність методики навчання мови, запропонованої В. О. Сухомлинським у "Школі під блакитним небом", полягає в тому, що вона будувалася на засадах виховання любові до рідної мови, культури, природи рідного краю, на основі розвитку в дітей емоційної чутливості до рідного слова. Лінгводидактичні ідеї вченого про роль рідної мови у вихованні особистості, розвиток зв'язного мовлення, методику роботи з казкою, розвиток поетичного слуху, використання природи для розвитку мовлення, оригінальна методика навчання грамоти є значним внеском в методику навчання рідної мови для дітей дошкільного віку і потребують активного втілення в практику роботи дошкільних закладів. Серед цих ідей червоною ниткою проходить положення про розвиток творчої особистості. Словесна творчість - могутній стимул духовного життя дитини, засіб її духовного розвитку, джерело оволодіння мовою, засіб самоствердження особистості.

Література

1. Абаїмов В. М. "... Вмирає мова, значить вмирає народ" (З рукописної спадщини В. О. Сухомлинського) / В. М. Абаїмов // Початкова школа. - 1992. - № 9-10. - С. 8-10.

2. Котик Т. М. Теорія і практика становлення та розвитку української дошкільної лінгводидактики : автореф. дис. ... д-ра пед. наук / Котик Т. М. - О., 2005. - 40 с.

3. Наукова школа академіка Алли Богуш : монографія / упоряд. і заг. ред. А. М. Богуш. - К. : Видавничий дім "Слово", 2009. - 528 с.

4. Сухомлинський В. О. Серце віддаю дітям. Вибр. твори : в 5 т. / В. О. Су- хомлинський. - К. : Рад. шк., 1977. Т. 3. - 1977. - С. 9-279.

Размещено на Allbest.ru