Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Виховання у дітей почуття любові до рідного міста (села) як складова частина національного виховання. Історіографія проблеми

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Сучасна педагогічна система одним з найважливіших засобів виховання повноцінної особистості вважає національне виховання. Формування у дошкільників любові до рідної країни передбачає багато складних і взаємопов'язаних етапів. Актуальність даного дослідження обумовлення важливістю формування почуття любові до рідного міста (села).

Сучасні педагоги приділять значну увагу проблемам патріотичного виховання. Загальні питання впровадження національного виховання, а також ознайомлення з довкіллям розглядає у свої роботах Богуш А.М. Газіна І.О детально розглядає процес формування у дошкільників першооснов національної свідомості, акцентуючи при цьому на значення формування у дитини любові до рідного міста як складової національної свідомості. Формування у старших дошкільників громадянських почуттів засобами краєзнавства розглядає Погонець М..

Отже, важливим напрямом патріотичного виховання є прилучення до вивчення історії, культури, побуту, звичаїв рідного краю, пояснення зв'язку людини з минулими й майбутніми поколіннями, виховання розуміння смислу життя, інтересу до родинних і народних традицій.

Загалом, можна констатувати, що питання виховання у дитини дошкільного віку любові до рідного краю (міста, села) розглядається достатньо у педагогічні літературі як серед теоретиків, так і серед практиків.

1. Виховання у дітей почуття любові до рідного міста (села) як складова частина національного виховання. Історіографія проблеми

Патріотичне виховання, виховання любові до рідної країни, людей, що живуть на ній неможливе без комплексного одночасного прищеплення любові дошкільника до рідного міста (села). Саме тому вивчення історіографії з даної проблеми потрібно починати з праць, присвячених вихованняю у дитини національної самосвідомості, почуття патріотизму тощо.

Важко сказати, хто з відомих педагогів минулих часів не звертався до цього питання. Українці, як народ, що довго не мав власної державності, багато уваги звертали збереженню національного духу, любові до рідної землі.

Розглянемо детальніше погляди Григорія Ващенка. Адже його педагогічне спадщина у сьогоднішній час дуже актуальні, і, можливе, досі достатньо не до оцінена педагогами-практиками. Поняття ідеалу українського виховання, у деталях ним розкрите і в ряді праць висвітлене. Цей ідеал для Г. Ващенка втілюється у формулі «Бог і Україна». Бог є Абсолют, а водночас джерело моралі і Головний Моральний авторитет. Він єдиний для всіх людей, і цим визначається вселюдський характер моралі та вселюдські моральні обов'язки людини. Поняття України репрезентується як згусток найперше тих цінностей (ідеалів, понять і норм), які випливають з обов'язків людини щодо свого народу і своєї Вітчизни.

Формула «служіння Богові і Україні» у системі поглядів Г. Ващенка на зміст виховання відіграє ключову роль. По-перше, вона вказує на ідеальну природу цінностей, які засвоюються людиною найперше з допомогою віри. Бо ідеали і віра завжди йдуть у єдності, не існують окремо. По-друге, ідеал служіння Богові й Україні вказує на ієрархію системи. Бог і мораль, що від нього, - це те, з чого починається людина. Батьківщина - це те, що є другим після Бога. Ставити такі речі, як «загальнолюдські цінності», космополітизм чи антропоцентризм вище Батьківщини - неприховане зло і в кінцевому рахунку вияв анти державницьких тенденцій.

Так само глибоко Г. Ващено трактує цінності виховання патріотичного. Найперше він виходить з того, що нація в історії - не «випадкова» і не «тимчасова» категорія. Вона така ж вічна, як і сама людська спільнота. В основі національного лежить дух народу, що в різні періоди історії по-різному втілюється в його культурі та у властивих лише цьому народові суспільних стосунках, в його душі, у зв'язку поколінь, в мові, єдності з територією та кліматом тощо.

Другою особливістю поглядів Г. Ващенка на зміст національного виховання є визнання вирішального значення свободи у житті нації. Лише вільний народ має можливість повноцінного розвитку і самореалізації. Кінцева мета нації - мати власну державу, а тому в ієрархії національних цінностей ідея державності посідає чільне місце.

Національне виховання виявляє себе двома аспектами. З одного боку, воно зумовлює розвиток почуття патріотизму, яке спонукає людину не робити того, що шкодить її народові і державі. А з другого, національне є тим феноменом, який засвідчує її природне здоров'я, «стан норми».

Цікаво, як трактує Г. Ващенко питання любові до рідного краю для українського народу, визначаючи його як найбільш природне почуття: «Так само зберіг наш нарід і любов до рідного краю. Коли тяжкі умовини життя примушували наших селян залишати батьківщину й переселятися в чужі краї, вони міцно трималися своєї мови та своїх звичаїв. Щоправда, цей патріотизм через відсутність своєї держави здебільше мав вузький характер і був фактично любов'ю до тієї місцевості, з якої походив селянин. Але в останніх часах у деякої частини селянства патріотизм набуває ширшого характеру».

Через краєзнавство іде духовне збагачення дітей, виховання любов до Батьківщини, її природи, рідної мови, історії, культури народу. Ця думка не нова, адже ще Софія Русова зазначала: «Прищепити національні риси у дітей можна, лише орієнтуючись на специфіку природи, географічне розташування, клімат, історію рідного краю».

Знайомство з рідним краєм, його людьми, природою сприяє становленню дитини як соціальної істоти, духовному зростанню маленьких українців. Софія Русова у праці «Націоналізація дошкільного виховання» наголошувала «… необхідно, щоб навчання дітей із самого початку було збудоване на рідному грунті, де зростає дитина, щоб вона була міцно зв'язана тими враженнями, що заклала у багату душу дитини рідна сім'я, де зростає дитина, щоб вона була міцно зв'язана тими враженнями, що заклала у багату душу дитини рідна сім'я, рідна хата».

Говорячи про принципи і напрямки дошкільного виховання, І.Бех, зокрема, наголошує на необхідності дотримання принципу національної спрямованості, який передбачає формування в дітей самосвідомості, виховання любові до рідної землі, свого народу, шанобливого ставлення до його культури.

Реалізація програми національного виховання у дошкільних навчальних закладах вимагає врахування вікових особливостей дітей дошкільного віку. Відповідно до цього слід організовувати і проводити навчально-виховний процес. Саме тут на допомогу приходять розроблені вітчизняними й зарубіжними вченими різноманітні теоретичні положення про безперервність, поетапність та наступність виховного процесу. О.Вишневський у процесі становлення національного самоусвідомлення виділяє три етапи. Першим з них він називає етап раннього етнічно-територіального самоусвідомлення (етнізація). У цей період, на думку вченого, закладається «коріння патріотизму». Вважаємо, що є всі підстави кваліфікувати цей процес як становлення першооснов національної самосвідомості. Згідно з теорією О.Вишневського, саме під час першого етапу відбувається усвідомлення дитиною своєї етнічної приналежності. Уже з перших днів життя дитина формується під впливом материнської мови, колискової пісні, бабусиної казки. Підростаючи, вона бере участь у народних святах і обрядах, засвоює народні пісні, залучається до процесу народної творчості тощо. Діти дошкільного віку є активними учасниками народних життєвих дійства (коляда, віншування, гаївки, писанки, вертеп тощо). Традиції, звичаї та обряди мають глибокий вплив на виховання, і не тільки національне, оскільки вони завжди підтримуються силою громадської думки і періодично повторюються. У сім'ї і дитячому садку діти засвоюють шанобливе ставлення до видатних українських історичних і культурних діячів, повагу до ідеалів, за які вони боролися, беруть участь у вшануванні їхньої пам'яті. У ранньому віці також формується культ рідного дому, сім'ї, рідного села, культ предків, дитина знайомиться з національними та етнічними символами.

Про виховання любові до рідного краю як складової громадянського виховання, важливість формування системи знань про найближче оточення: родовід, життєдіяльність сім'ї, облаштування помешкання, історію місцевості, де проживає дитина, звичаї і традиції цієї місцевості, а також про посильну участь дитини в суспільному житті, колективній праці наголошують дослідники психолого-педагогічної науки.

Л.А. Лєпіхова констатує: «Велике значення для виховання основ громадянськості має розвиток національного духу. Цьому сприяють рідна мова батьків, переживання радощів і свят у сім'ї…, і все це пов'язується у свідомості дітей з їхньою домівкою, місцевістю, де вони проживають країною». О.М. Лещенко пропонує включити до змісту програми такі складові: «шанування місця власного народження і місця постійного проживання як своєї батьківщини, любов і турботу про дане територіальне формування, поважання місцевих традицій».

Про необхідність створення спеціальних програм, які б містили систему історично правдивих, але доступних дитячому розумінню знань про рідний край, пишуть теоретики і практики дошкільної педагогіки: І.О. Газіна, А.М. Богуш, В.В. Якубенко, О.Л. Кононко, Н.П. Кисельова, Н.П. Рогальська та ін.

Отже, важливим напрямом патріотичного виховання є прилучення до вивчення історії, культури, побуту, звичаїв рідного краю, пояснення зв'язку людини з минулими й майбутніми поколіннями, виховання розуміння смислу життя, інтересу до родинних і народних традицій.

2. Методологічні основи патріотичного виховання дітей старшого дошкільного віку

Патріотичне виховання дошкільнят має вирішувати ширше коло завдань, ніж ті, що зазначені. Це не лише виховання любої до рідного дому, сім'ї, дитячого садка, але виховання шанобливого ставлення до людини-трударя та результатів її праці, рідної землі, захисників Вітчизни, державної символіки, традицій держави, загальнонародних свят.

Методи виховання дошкільнят забезпечують оволодіння ними знаннями про рідний народ, його Батьківщину і на цій основі - розвиток національних рис і якостей молодого покоління.

Досягти якісного рівня патріотичного виховання дошкільників не можна без урахувань специфіки окремих регіонів, їх національних особливостей.

Виховання любові до Батьківщини, до своєї Вітчизни - завдання надзвичайно складне, особливо коли мова йде про дітей дошкільного віку. Однак в значному ступені така складність виникає при спробі переносити на дітей «дорослі» показники проявів любові до Вітчизни.

Дошкільний вік як період становлення особистості має свої потенційні можливості для формування вищих моральних почуттів, до яких і відноситься почуття патріотизму.

Якщо патріотизм - це почуття приязні, відданості, відповідальності і т.д. до своєї Батьківщини, то дитину ще в дошкільному віці необхідно навчити бути приязною (до чого-небудь, бути відповідальною в її малих справах, вчинках).

Перш ніж дитина навчиться співпереживати бідам та проблемам Батьківщини, вона повинна навчитися співпереживанню взагалі як людському почуттю. Захоплення просторами країни, її красою та природними багатствами виникає тоді, коли дитину навчили бачити красу безпосередньо навколо себе. Також, перш ніж людина навчиться трудитися на благо Батьківщини, необхідно навчити її добросовісно виконувати трудові доручення, прищеплювати любов до праці.

Таким чином, базовим етапом у формуванні в дітей любові до Батьківщини необхідно вважати накопичення дитиною соціального досвіду проживання у своїй Вітчизні та засвоєння усталених норм поведінки, взаємовідносин. виховання любов навчання самосвідомість

Неможливо говорити про виховання любові до Батьківщини без повідомлення дітям певних знань про неї. Зміст занять також можливо визначити в декількох напрямках.

Дитина старшого дошкільного віку може і повинна знати, як називається країна, в якій вона живе, її головне місто, столицю, своє рідне місто чи село, які в ньому є найголовніші визначні місця, яка природа рідного краю та країни, де дитина живе, які люди за національністю, за особистими якостями населяють її країну, чим прославили вони рідну країну і увесь світ, що являє собою мистецтво, традиції, звичаї її країни.

У дошкільників поступово формується «образ власного дому» з його укладом, традиціями, спілкуванням, стилем взаємодії. Дитина приймає свій дім таким, яким він є, і любить його. Це почуття «батьківського дому» лягає в основу любові до Батьківщини, Вітчизни.

Завдання педагога разом з батьками формувати любов, приязнь до рідного дому, бажання берегти його, робити кращим. Важливо, щоб у дитини в сім'ї були свої обов'язки, щоб її не звільняли через малі роки від спільної праці, - це сприяє зміцненню «почуття сім'ї».

Указані вище вимоги стосуються також і дошкільного закладу. Життя дітей у дитячому садку повинне забезпечити їм емоційний комфорт. Дошкільний заклад повинен стати другим рідним домом, в якому б дитина себе добре почувала. Як показує практика, це відбувається далеко не завжди.

Для того, щоб дошкільний заклад допомагав вихованню патріотичних почуттів, життя дітей в ньому повинно бути насиченим, цікавим, таким, щоб запам'яталося надовго, стало системою радісних дитячих спогадів.

Дуже важливо, щоб дитина полюбила свій дитячий садок. Відбувається це тоді, коли вихователі з повагою ставляться до кожної дитини, знають її найкращі риси і сприяють їх розвитку у процесі ігор, свят, цікавих занять.

У дошкільному закладі, в групі, на майданчику в кожної дитини, як правило, є своє улюблене місце для гри, для усамітнення.

Вихователю необхідно дуже обережно ставитися до цього і, навіть, підтримувати «право дитини на свою територію» (також необхідно поважати право дитини на власність). Важливо створити максимально можливі умови для «індивідуального освітнього предметно-розвивального середовища» (О. Л. Кононко). Якщо вихователям вдається зробити дошкільний заклад другим домом дитини, то почуття приязні закріплюється і з роками переходить в сферу приємних і дорогих спогадів.

Діти також повинні знати на якій вулиці знаходиться їх дитячий садок, як і чому вона так називається, що знаходиться поряд із дитячим садком. Знання збагачують почуття дітей, надають їм певність і смисл.

Почуття і ставлення стають міцними, якщо діти вкладають свою працю (беруть участь в озелененні ділянки, в оформленні приміщення до свят).

Двір, вулиця, на якій живе дитина, також можуть сприяти зміцненню приязні та відчуття власності (мій двір, моя вулиця). Тут першорядне значення має як батьки формують у дітей такі почуття.

Разом із тим тут також постає питання про необхідність повідомлення дітям інформації про їх вулицю: її назва, що на ній розташовано, який ходить транспорт, як зв'язана ця вулиця з тією, на якій знаходиться дитячий садок, - можна пройти пішки чи треба їхати.

Добре, якщо батьки або вихователі зроблять фотографії дітей на вулиці, або зроблять кінозйомку прогулянки, а потім в групі подивляться фільм і розкажуть про цю вулицю.

Наступний етап - виховання любові та приязного ставлення до свого рідного міста. Ця частина роботи потребує більше опиратися на когнітивну сферу, на уяву дитини та її пам'ять.

Для дитини місто конкретизується вулицею, тобто вона усвідомлює себе перш за все жителем своєї вулиці. Щоб діти «відчули» своє місто, їм необхідно про нього розказувати та показувати його. Разом із батьками діти їздять по місту. Інколи екскурсію вдається організувати також дитячому садку.

Діти старшого дошкільного віку можуть і повинні знати назву свого міста, його головні вулиці, визначні місця, музей, театри та ін. Докладніше про роботу у цьому напрямку розкриємо нижче в змісті даного матеріалу.

Виховання ставлення до своєї країни ґрунтується на когнітивному компоненті: дітям повідомляють інформацію, яку вони повинні і можуть засвоїти. Особливістю є те, що знання повинні бути емоційними і спонукати дитину до активної діяльності.

Діти повинні знати назву столиці нашої Батьківщини, її визначні місця.

Розгляд ілюстрацій, слайдів, відеофільмів, художні твори, розповіді дорослих, фотографії, екскурсії, малювання, ігри-подорожі - все це допомагає вирішувати поставлене завдання. Дітей знайомлять із символікою країни, розповідають, що у кожної країни є свій прапор, герб, гімн. Розповідають де і коли вони можуть їх побачити.

При ознайомленні з природою рідної країни акцент робиться на її красі, розмаїтті, багатстві, на її особливостях. Діти повинні отримати уявлення про те, які тварини живуть в наших лісах, які ростуть дерева, за яким деревом можна відразу визначити Україну («Без верби і калини нема України»), які квіти цвітуть на українських полях і луках (кульбабки, волошки, маки).

Головна мета цих занять - пробудити в дитячих серцях любов до рідної країни з її багатою та різноманітною природою. Для її реалізації необхідно використовувати спостереження, екскурсії, нескладні досліди, працю на ділянках, бесіди за картинами, читання та інсценізацію творів художньої літератури, прогулянки «екологічною стежиною», відпочинок «на веселій галявині» з проведенням цікавих ігор. Дошкільнята залюбки долучаються до природоохоронної діяльності. Малюкам про природу розповідають їхні улюблені казкові персонажі - Озивайко, Добрик, хлопчик Помагай, Травознай та інші.

Засобом патріотичного виховання є мистецтво: музика, художні твори, образотворче мистецтво, народне декоративно-прикладне мистецтво. Необхідно, щоб твори мистецтва, які використовуються у роботі з дітьми були високохудожніми.

Важливим напрямком роботи по вихованню любові до Батьківщини є формування у дітей уявлень про людей рідної країни. Перш за все необхідно згадати тих людей, які прославили нашу країну - художників, композиторів, письменників, винахідників, вчених, мандрівників, філософів, лікарів (вибір залежить від вихователя). Необхідно на конкретних прикладах, через конкретних людей познайомити дітей з «характером» українського народу (творчі здібності, вмілість, пісенність, гостинність, доброзичливість, чутливість, вміння захищати свою Батьківщину). Вихователь намагається познайомити дошкільнят з людьми, яким притаманні якісь певні якості чи вміння, залучити дітей до їх діяльності.

Неабияке значення для виховання свідомого громадянина є прищеплення шанобливого ставлення до героїв війни, ветеранів, до пам'яті про тих, хто загинув, захищаючи Вітчизну; поваги до воїнів - захисників, кордонів Батьківщини. Діти з щирою вдячністю йдуть разом із батьками та вихователями до обеліска Слави, покладають квіти. Дуже великий вплив мають бесіди, зустрічі з ветеранами, екскурсії, використання пісень, віршів, наочного матеріалу. Добре коли після кожного заходу малята беруть у руки олівці та фарби й відтворюють свої враження в образотворчій діяльності.

Доцільно запропонувати дітям розпитати й розповісти про цікаву роботу батьків або якогось родича, а потім провести конкурс на кращу розповідь. Для зміцнення пам'яті роду велике значення має виховання (і в дорослих, і в дітей) поваги до поховань предків. Діти повинні знати, де поховані їхні дідусі, бабусі, допомагати дорослим доглядати могили рідних людей: садити квіти, поливати їх, прибирати тощо.

У старших дошкільнят мають скластися поняття сім'ї, родини, роду. Вони повинні знати всіх своїх хоча б дво- і троюрідних братів та сестер.

Шести-семирічні діти вже можуть дати відповідь на запитання: «Чим відрізняється традиційне житло українців - хата (в т.ч. і сучасний варіант) від житлових будівель інших народів?»

Відповідь має сформуватися у результаті власних спостережень сучасного села або за матеріалами хоча б телепередач: охайність, доглянутість, привітність, чистота. Отже, національна риса - відчуття краси.

Відповідь на запитання «Як традиційно зверталися українці до батька-матері, дідуся-бабусі?» - «На Ви» - свідчить про шанобливе ставлення українців до старших людей.

Старші дошкільнята повинні пізнати найбільші історичні та духовні цінності рідного краю, їхні любов, повага і зацікавленість мають виходити за межі села, міста.

Шести-семирічні діти можуть і повинні знати і вміти співати хоча б один десяток українських народних пісень. Заслуговують на увагу такі заходи, які є традиційними у багатьох дошкільних закладах - дитячі ранки: «Мамина пісня», «Бабусина казка», «У мого батька золоті руки», «Свято української мови», «Ярмарок», «Свято української пісні», обрядові свята, тощо.

Висновки

В результат проведеного дослідження можна зробити наступні висновки. Прилучення до вивчення історії, культури, побуту, звичаїв рідного краю, пояснення зв'язку людини з минулими й майбутніми поколіннями, виховання розуміння смислу життя, інтересу до родинних і народних традицій є важливим напрямом національного виховання. Аналіз даного питання дозволяє з'ясувати значення виховання любові до рідного міста у дошкільнят. Воно є складовою частиною національного виховання, сприяє усвідомленню понять «Батьківщина» через просте до складного.

Неодмінність поданням дітям дошкільного віку відомостей про конкретні історичні події, пов'язані з їхнім містом, а також історію заснування міста, видатних його особистостей є очевидно, адже одним із завдань виховання дитини дошкільного віку є долучення її до історичного досвіду Української держави, усвідомлення його значення. Але виховання дошкільника побудоване на сприйняття інформації спочатку на локальному емпіричному рівні. Тому закономірним є розгляд історичних процесів, розуміння яких передбачено програмо спочатку на локальному рівні - рівні міста (села), а вже потім перенесення на більш глобальні поняття.

Проте не узгодженість цього питання це не лише неточність програми, а й недосконалість існуючої краєзнавчої освіти, яка на багатьох рівнях дуже часто не виправдовує покладених на неї завдань. Вихователі та вчителі дуже часто недооцінюють значення історичного контексту під час виховання у дітей старшого дошкільного віку почуття любові до рідного краю (міста).

Тому наша пропозиція полягає у розгляді цього контексту знань про рідне місто та проведення подальших досліджень, а також експериментів з метою виявлення найбільш оптимальних шляхів та педагогічних умов у виховання в дітей старшого дошкільного віку любові до рідного міста через ознайомлення з його історичною долею.

Список використаної літератури

1. Базова програма розвитку дитини дошкільного віку «Я у світі»/ Міністерство освіти і науки України, Академія пед. наук України ; наук. ред. та упор. О. Л. Кононко. -- К. : Світич, 2008. -- 430 с.

2. Базовий компонент дошкільної освіти в Україні // Дошкільне виховання. - 1999. - № 1. - С.6 - 23 с.

3. Бех І.Д. Законопростір сучасного виховного процесу. - Педагогіка і психологія - №1 - 2004 р. - С. 33 - 40.

4. Богуш А.М., Гавриш Н.В. Меодика ознайомлення з довкіллям у дошкільному навчальному закладі. - Київ: Слово, 2008. - 408.

5. Богуш А.М., Лисенко Н.В. Українське народознавство в дошкільному закладі. - Київ: Вища школа, 2002.

6. Ващенко Г. Твори в 4-х томах. Т. 4. Праці з педагогіки та психології. - Київ: «Школяр» - «Фада» ЛТД, 2000. - 416 с.

7. Галашевська О. У дусі громадянськості // Дошкільне виховання. - 2007. - № 8. - 15-18.

8. Гончаренко С. У. Педагогічні дослідження: Метод. поради молодим науковцям. - К., 1995. - 45 с.

9. Дитина: програма виховання і навчання з 3 до 7 років. - Київ: Богдана, 2003. - 326 с.

10. Котова В. Рідне місто знати і любити // Дошкільне виховання. - 2006. - № 1. - С. 12-13.

11. Погонець М. Формування у старших дошкільників громадянських почуттів засобами краєзнавства // Вісник інституту розвитку дитини. - 2009. - Вип. 5.

12. Поніманська Т. Дитина і соціум // Дошкільне виховання. - 2004. - № 8. - С. 4-6.

Размещено на Allbest.ru