Формування лінгвосоціокультурної компетентності майбутнього фахівця-міжнародника в процесі вивчення іноземної мови

Размещено на http://www.allbest.ru/

Формування лінгвосоціокультурної компетентності майбутнього фахівця-міжнародника в процесі вивчення іноземної мови

Сарновська Н.І. Київський національний університет культури і мистецтв

Анотація

У статті розглянуто питання професійної мовної підготовки студентів-міжнародників до міжкультурної комунікації при здійсненні професійної діяльності. Досліджено та проаналізовано підходи, які висвітлюють проблему спільного вивчення іноземної мови і культури. Зокрема розглянуто лінгвокраїнознавчий, соціокультурний та міжкультурний підходи. Встановлено їх внесок у сучасне трактування лінгвосоціокультурної компетентності. Обґрунтовано базові положення, які є основою формування лінгвосоціокультурної компетентності.

Ключові слова: компетентність, компетенція, міжкультурна комунікація, іноземна мова, імплікації, лінгвокраїнознавство.

мовний підготовка студент міжкультурний

Вступ

Постановка проблеми. На сучасному етапі розвитку та в умовах євроінтеграції Україна є учасником багатьох міжнародних організацій та об'єднань, активно діє на міжнародній арені в політичній, економічній, науковій та культурній сфері.

На сьогодні Україна -- повноцінний член світової спільноти. Здобуття Україною державної незалежності поряд з багатьма іншими питаннями висунуло цілу низку проблем у сфері міжнародних відносин.

У зв'язку із цим в країні існує потреба в отриманні нових спеціалістів -- компетентних, висококваліфікованих професіоналів, які мають можливість ефективно працювати на рівні світових стандартів, досконало володіють своєю професією та можуть вільно орієнтуватися у суміжних сферах діяльності.

Специфіка формування професійної компетентності фахівців-міжнародників, з урахуванням особливостей їх мультіфункціональної професійної діяльності в міжнародному середовищі, передбачає певну сукупність знань, умінь та навичок, які є основою для формування системного набору компетенцій, що створюють професійну компетентність фахівця-міжнародника у той чи іншій сфері діяльності.

Невід'ємною складовою професійної компетентності фахівця-міжнародника є іноземна мова.

Активні міжнародні зв'язки на різних рівнях -- від державного до регіонального -- роблять іноземну мову необхідним засобом діалогу культур, інтеграції України в світову економічну систему, здійснення спільних науково-технологічних та культурних проектів з іншими країнами.

В цих умовах, на перше місце стає необхідність професійної мовної підготовки спеціалістів, спроможних здійснювати міжнародні контакти, враховуючи лінгвосоціокультурні особливості політичних та ділових партнерів тобто здатних до міжкультурної комунікації.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Актуальність завдання підвищення рівня міжкультурної компетентності особистості очевидна. Динамічні процеси трансформації суспільної свідомості мають значний вплив на спрямованість умінь особистості стосовно ефективної взаємодії в полікультурному соціальному просторі. Таким чином, уміння та навички міжкультурної комунікації слугують джерелом становлення фахово і соціально зрілої, компетентної особистості. Нині вимоги суспільства до підготовки майбутніх фахівців передбачають виховання у молоді поваги до власних традицій, розуміння й толерантного ставлення до інших культур, уміння жити і взаємодіяти в різних культурних системах набуття і розширення соціального досвіду шляхом ефективного професійно-особистісного спілкування. Тому в процесі фахової підготовки студентів-міжнародників у вищий школі потрібно орієнтуватися не лише на інтереси суспільства, але й на соціокультурні та духовні потреби особистості. Реалізація цих завдань опосередковано залежить від лінгвосоціокультурної компетентності та психологічної готовності фахівців до між- культурного спілкування.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Міжкультурну комунікацію під різними кутами зору досліджують учені з багатьох країн світу. Зокрема, у США її досліджували Е. Холл, Дж. Трагер, К. Клакхон, Ф. Стродбек, Е. Стюарт, у ФРН -- К. Ясперс, Ю. Габермас, К. Апель, у Росії -- М. Василик, М. Вершинін, В. Павлов, Т. Волошинова, С. Гурієва. Значний внесок у дослідження процесів міжкультурної комунікації внесли також знані українські дослідники -- Л. Аза, О. Вишняк, Є. Головаха, Н. Костенко, М. Наумова, А. Ручка, Л. Скокова, В. Степаненко, Б. Слющинський, М. Шульга. Однак, незважаючи на значний науковий доробок та з огляду на динамічний характер процесів міжкультурної комунікації, багато з її аспектів і сьогодні залишаються предметом дискусій. Зокрема, у спеціальних працях недостатньо розглянуто методологічне підгрунття, на якому можна було б вибудовувати теоретичний інструментарій, необхідний для соціолінгвістичних досліджень специфічних процесів міжкультурної комунікації в умовах сьогодення.

Метою цієї статті є аналіз і систематизація основних теоретико-методологічних підходів до проблеми міжкультурної комунікації, зокрема розгляд компетентнісного підходу до формування лінгвосоціокультурної компетентності майбутнього фахівця-міжнародника в процесі вивчення іноземної мови.

Виклад основного матеріалу

Міжкультурна комунікація -- «це процес спілкування та взаємодії, яка відбувається між представниками різних культур чи культурних спільнот» [6, с. 277]. Термін та визначення запропоновані американським антропологом Едвардом Голлом, який розробляв програми підготовки слухачів Інституту зовнішньополітичної служби (Foreign Service Institute) при Державному департаменті США для праці закордоном з урахуванням культурних традицій певної країни перебування. Висновок полягав у тому, що фахівців-міжнародників необхідно навчати не лише іноземній мові, але й традиціям, звичаям, особливостям повсякденної культури, при цьому провідником до розуміння цієї культури (між тим й політкультури, бізнескультури й таке інше) безумовно вважається іноземна мова. При спілкуванні з партнерами з закордону іноземною мовою, кожна людина несе в собі свій власний національний менталітет, бачення світу, притаманне власній етнокультурні, та водночас зустрічається з іншою логікою світосприйняття, складом мислення, які відображаються в мові. Роль педагогічної діяльності у формуванні міжкультурної комунікації полягає у тому, що педагог спрямовує комунікативну діяльність у відповідності з етнічними та культурними особливостями суб'єктів комунікації, транслює та певним чином розшифровує культурно-історичні та етнонаціональні коди, притаманні тим чи іншим етнічним спільнотам.

Поняття «культура» має безліч визначень та містить в собі як об'єкти матеріальної культури, так і духовні цінності. Культуру також розглядають як спосіб життя соціуму, який має видиму та приховану форми культури.

До першої відносять матеріальну культуру, у тому ж числі одяг, їжу та поведінку людей, до другої -- цінності, вірування, імплікації, ставлення до різних явищ.

Мова є невід'ємною частиною культури. Саме у ній знаходять своє відображення видимі та приховані форми культури. Культура, у тому ж числі й лінгвокультура, зумовлена водночас природними та соціальними факторами, історичним минулим, особливостями економічного розвитку, стереотипними поведінковими традиціями. В процесі комунікації лінгво- та соціокультурні особливості етносу виявляються на вербальному та невербальному рівні.

В межах професійної комунікації мовленнєва діяльність відбувається в широкому соціальному контексті, який визначає справжній зміст висловлювання. Підтвердженням цього є на приклад, те, що представники країн, які відносяться до різних культур, не можуть проводити переговори в однаковому форматі. Представникам різних культур притаманне різне розуміння одних й тих самих фраз, зумовлене відмінностями у соціальній поведінці. На приклад, фраза «це буде зроблено» Для європейця означає наявність труднощів при виконанні справи, а для японця -- неможливість її виконання [8, с. 14].

Важливою частиною мовної підготовки майбутнього спеціаліста-міжнародника є лінгвокраїнознавство -- дисципліна, яка синтезує данні соціології, психології, культурології та лінгвістики, містить у собі знання реалій, об'єктів, концептів, котрі є відсутніми в одному із соціумів, що порівнюються; світ людини: особливості мовної свідомості, розбіжності в мовній поведінці комуні кантів (вербальні та невербальні реакції, звички, стратегії) [1, с. 11-12, 15].

Знання реалій, традицій та звичаїв країни, мова якої вивчається, а також здатність користуватися лінгвокраїнознавчою інформацією в процесі комунікації визначається як лінгвокраїнознавча компетенція. Вплив рідної культури і незнання культури співрозмовника досить часто заважає розумінню партнера-комуніканта та діалогу культур у цілому. Тому для успішного здійснення професійної діяльності іноземною мовою необхідні знання соціокультурних особливостей ділових партнерів.

Лінгвокраїнознавство ставить своєю метою вивчення мовних одиниць, які найбільш яскраво відображають національні особливості культури народу -- носія мови та середовище його існування.

Необхідність спеціального відбору і вивчення мовних одиниць в котрих найбільш яскраво виявляється своєрідність національної культури і котрі неможливо зрозуміти так, як їх розуміє носій мови, відчувається у всіх випадках спілкування з іноземцями, при читанні художньої літератури, публіцистики, преси та при перегляді кіно- та відеофільмів, при прослуховуванні пісень і таке інше.

До числа лексичних одиниць, що мають яскраво виявлену національно-культурну семантику, входять назви реалій (визначення предметів та явищ, які є характерними для однієї культури і відсутні в іншій), конотативна лексика (слова, що співпадають за основним значенням, та розрізняються за культурно-історичними асоціаціями) та фонова лексика, що означає предмети та явища, котрі мають аналоги в культурі, що порівнюється, та розрізняються за якимись національними особливостями -- функціональними, формою, призначенням предметів і таке інше. Для лінгвокраїнознавства величезний інтерес становлять також фразеологізми, в котрих відображаються національна своєрідність історії, культури, традиційного образу життя народу -- носія мови [4, с. 56].

Необхідно зазначити, що формування лінгвосоціокультурної компетентності передбачає збереження соціокультурної ідентичності кому- нікантів. Цінним досвідом для студентів є стажування в країні, мова якої вивчається та подальша робота в умовах спілкування з представниками різних соціумів. Але важливим також є формування лінгвосоціокультурної компетентності в авдиторних умовах з використанням різноманітних джерел інформації.

Використання відеофільмів та фонограм для представлення інформації, яка має важливе значення в лінгвосоціокультурному плані, є умовою для полегшення сприйняття історико-, соціо- та етнокультурного фону, розуміння та сприйняття соціокультурно-обумовлених сценаріїв і національно-специфічних моделей поведінки, полегшення аналізу та порівняння з аналогічними явищами в рідній культурі, закріплення норм та стандартів мовної і немовної поведінки в стандартизованих ситуаціях спілкування, формування «динамічного стереотипу» лінгвосоціокультурних навичок і вмінь. Газетні та журнальні статті репрезентують національну культуру, адже містять інформацію про політичні, економічні, соціокультурні процеси сучасного суспільства та відображають специфіку світогляду, світосприйняття носіїв мови -- представників іншої культури; по-друге, ці матеріали є зразком національно-культурної специфіки мовлення суспільства в його соціальних, вікових, професійних.

Територіальних і культурних характеристиках; по-третє читання автентичних іншомовних публіцистичних текстів має справжню мотивацію, оскільки в умовах відсутності іншомовного та іншокультурного середовища найбільш реальним видом спілкування є опосередкована міжкультурна комунікація.

Висновки та перспективи подальших досліджень

Посилення лінгвокраїнознавчої складової в викладанні іноземної мови сприяє не лише знайомству з іншомовною культурою, але й глибокому розумінню імплікацій, що призводить до формування лінгвокраїнознавчої, соціокультурної, аналітичної, комунікативної та інших компетенцій. На основі системного набору компетенцій відбувається формування лінгвосоціокультурної компетентності. Фахівці, зокрема фахівці-між- народники, які володіють лінгвосоціокультурною компетентністю, краще за інших адаптуються до умов полікультурного діалогу в умовах сучасних глобальних процесів.

Подальшого вивчення потребують такі питання: формування психологічної готовності майбутніх фахівців-міжнародників до взаємодії з іншомовною культурою; навчання усвідомлення і прийняття відмінностей між рідною культурою і культурою, мова якої вивчається; врахування власної мови і культури у навчанні іншомовної культури; уточнення структури та змісту Лінгвосоціолультурної компетентні; етапи і модель формування лінгвосоціолультурної компетентності при навчанні студентів міжнародників іноземній мові.

Список літератури

1. Веденина Л. Г. Иноязычная культура и обучение иностранным языкам // Лингвострановедение: методы анализа, техника обучения. Первый межвузовский семинар по лингвострановедению: Сборник статей в 2-х ч. Ч. I. - М.: МГИМО(У) МИД России, 2003. - 167 с. - С. 10-16.

2. Донец П. Н. Основы общей теории межкультурной коммуникации. - Харьков: Штрих, 2001. - 386 с.

3. Дрідзе Т. М. «Текстова діяльність у структурі соціальної комунікації. Проблеми семіосоціопсіхологіі». - М.: 1984.

4. Мальцева Д. Г. Страноведение через фразеологизмы. - М., 1991. - С. 12.

5. Пілішек С. О. Психосемантичні особливості лінгвокраїнознавства при вивченні іноземної мови у вищому навчальному закладі: Автореф.дис. канд. психол. наук: 19.0007. - Хмельницький, 2006. - 16 с.

6. Садохин А. П. Межкультурная коммуникация. - М.: Альфа-М; ИНФРА-М, 2006. - 288 с.

7. «Основи теорії комунікації», М.: 2003. Соколов А. В. «Загальна теорія соціальної комунікації». СПб.: 2002; Шарков Ф. І. «Основи теорії комунікації», М.: 2002.

8. Gibson R. Intercultural business communication. - Oxford University Press, 2002. - 111 p.

9. Hall E., Hall M. Hidden Differences. Studies in International Communication. How to communicate with Germans. Hamburg, 1983.

10. Hofstede G. Cultures and Organisations. Software of the Mind. - L., 1991; Hofstede G. Interculturelle Zusammnarbeit. Kulturen - Organisationen-Management. - Wiesbaden, 1993.

Размещено на Allbest.ru