Учительство Києва й Київщини в умовах десталінізації (1953-1958 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський університет імені Бориса Грінченка

Анотація

В статті йде характеристика формування кадрового корпусу вчительства Києва й Київщини в умовах десталінізації.

Важливим фактором було забезпечення загальноосвітніх шкіл учительськими кадрами, адже потреба в учителях лише збільшилася після запровадження обов'язкової семирічної освіти (1949 р.). В статті продемонстровано кількісний й якісний склад освітян як у місті, так і в області. Також висвітлено політику влади у сфері освіти, діяльність партійних і комсомольських організацій, напрямки роботи з учителями тощо.

Проаналізовано, з якими труднощами зіштовхувалися освітяни: передовсім це умови праці, нестача приміщень для роботи, незадовільний санітарний стан робочого місця. Нестача приміщень для шкіл - не дозволяла реалізовувати ті чи інші плани освітянам, адже частина освітніх закладів не мала свого приміщення, а навчання проводилось в другу зміну в інших школах. Досліджено, що значну частину освітніх установ займали інші організації (гуртожитки, лікарні) або безпосередньо проживали педагоги.

На основі аналізу архівних матеріалів показано накази міського відділу народної освіти, які сприяли покращенню умов життя й діяльності вчителів в умовах десталінізації: «Зведення про виконання плану будівництва сільських шкіл Міністерства освіти УРСР на 1 липня 1953р.», «Про заборону передачі шкільних приміщень під установи інших відомств», «Про розподіл асигнувань на капітальний ремонт приміщень установ Народної освіти» та інші. вчительство київ десталінізація освіта

Звернено увагу, що важливим фактором в організації кадрового корпусу були курси підвищення кваліфікації вчителів, які проходили під контролем влади. Основними формами цієї роботи були: лекції, семінари, групові та індивідуальні консультації, науково- практичні конференції, педагогічні читання.

Ключові слова: вчитель, загальноосвітня школа, умови праці, підвищення кваліфікації, стаж роботи.

Аннотация

Виклад основного матеріалу

Смерть Й. Сталіна 5 березня 1953 р. стала поштовхом до кардинальних змін в духовному житті, в економіці і у всіх інших галузях життя суспільства. Припинення масових репресій, боротьба з культом особи Сталіна, розширення прав УРСР в економічній, фінансовій, юридичних сферах - це характерні риси, які відбивались на суспільному житті і на вчителях в тому числі.

Аналізуючи стан наукового опрацювання даної проблеми, слід зауважити, що вагомий внесок у наукову розробку питань народної освіти зробили О.В. Замлинська[1], Л.В. Ковпак[2], Н.Г. Красножон[3] та інші. Дослідники характеризували методи підготовки вчительських кадрів (створення учительських інститутів та системи підвищення кваліфікації), акцентували увагу на впливі радянської влади до різних категорій учительства. Автори у своїх роботах розкривали репресивні заходи тогочасної верхівки влади до учительства і стосовно інтелігенції взагалі. Мета статті полягає у висвітленні стану учительства Києва й Київщини в умовах десталінізації (1953-1958 рр.)

Основу статті склали, насамперед, матеріали Державного архіву м. Києва, а також документи з Центрального державного архіву громадських об'єднань України та Центрального державного архіву вищих органів влади України, які висвітлюють політику влади у сфері освіти, діяльність партійних і комсомольських організацій, напрямки роботи з учителями тощо.

В складних умовах повоєнної розрухи вчителі активно включались у відбудовчий процес країни. Вчительство, у повсякденній праці, не шкодувало ні сили, ні часу патріотично виконуючи свій професійний обов'язок та приймаючи активну участь у культурному та громадсько-політичному житті держави.

Важливим завданням було забезпечення загальноосвітніх шкіл учительськими кадрами. Хоча за перше післявоєнне десятиліття в Києві і області значно зросла кількість учителів з вищою освітою, але цього було недостатньо. Потреба в учителях лише збільшилася після запровадження обов'язкової семирічної освіти.

Планом підготовки учителів для семирічних і середніх шкіл УРСР на 1949-1955 навчальні роки передбачалося підготувати 13,9 тис. осіб [4, арк. 4], а саме: педагогічними вузами - 12,0 тис. осіб, навчальними закладами інших систем - 1,1 тис. осіб, курсами перепідготовки - 0,8 тис. осіб. Але це не вирішувало всіх питань, оскільки реальна потреба складала 16,6 тис. чол. Різниця в 2,7 тисяч вчителів залишалася вакантною. Збільшена кількість студентів у педагогічних училищах та вищих навчальних закладах педагогічного профілю не вирішувала основного завдання - термінового наповнення школи вчителями.

Педагогічні вузи в 1953-1955 навчальний роках при умові збереження в них межі прийому студентів на рівні 1949 р. могли дати 5,3 тис. осіб для 5-7 кл. (випускники учительських інститутів) та 4 тис. осіб для 8-10 кл. (випускники педагогічних інститутів і університетів) [4, арк. 7].

Варто відзначити зростання в кін. 1940 - на поч. 1950-х майже в три рази кількості педагогічних вузів (там мали готувати кадри для середньої та старшої школи).

Рівень освіти не залишався стабільним. Повернення мільйонів фронтовиків, відновлення системи освіти, ретельний відбір вчительських кадрів привели до покращення показників освіченості. Якщо на поч. 1948 р. майже кожен третій мав вищу або незакінчену вищу освіту, то на поч. 1953 р. - трохи більше половини. Відповідно зменшилась питома вага вчителів з середньою (у т.ч. з неповною середньою або середньою спеціальною) освітою з 49% до 43%. Більш ніж удвоє впала кількість освітян з початковою освітою. Тобто, спостерігалась позитивна динаміка в освіченості кадрів в Києві, чого не можна сказати про вчителів обласного списку, де показники погіршувались. Якщо на початку 1948 р. працівників з вищою або незакінченою вищою освітою було 28,5%, то за 5 років - вже27%. І хоча на1,5% зменшилася кількість осіб з середньою (у т.ч. неповною середньою або середньою спеціальною) освітою - таку динаміку не можна вважати позитивною, оскільки на 3% збільшилася кількість вчителів з початковою освітою.

Аналізуючи кадровий корпус, то в м. Києві працювало в 19541955 навчальному році 5373 вчителів, з них 4169 жінок, членів і кандидатів КПРС - 1183 чол., членів ВЛКСМ - 446 чол. [5, арк. 15]. На протязі 1954-1955 навчального року в школи міста призначено 41 випускник педагогічних вузів, ліквідовано багато випадків сумісництва серед учителів.

З наявної кількість вчителів, які працювали в школах міста, вищу освіту мали 3071 чол., незакінчену вищу - 1023 чол., середню педагогічну - 1259 чол. Не мали середньої освіти, але мали великий педагогічний стаж роботи 20 викладачів фізичної культури [5, арк. 16].

За стажем педагогічної роботи склад вчителів такий [5, арк. 16]:

- до 5 років - 906 чол.

- від 5 до 10 років - 1230 чол.

- від 10 до 25 років - 1820 чол.

- 25 і більше років - 417 чол.

Серед учителів і робітників народної освіти 64 чол. мали почесне звання Заслужений вчитель школи УРСР, 1654 нагороджено орденами та медалями [5, арк. 16].

В 1958-1959 навчальному році в Києві було 6369 вчителів [6, арк. 17]. Стабільним залишався середній вік вчителя - 41 рік, а на початок 1953 року - навіть40 років.

В Київській області ситуація із забезпеченістю вчительських кадрів була наступною.

Згідно архівних даних, в школах області в 1954-1955 працювало 14177 осіб вчителів, з них: вчителів 1-4 класів - 3394 і вчителів 5-10 класів - 10783 [7, арк. 16], вищу освіту серед них мали понад 20% [7, арк. 17] та 43% вчителів лиш середню педагогічну.

Загальну середню і незакінчену середню освіту мали лише викладачі фізичного виховання, креслення, співів. Але й водночас в 1954-1955 навчального року в деяких районах області прослідковувалась нестача вчителів 8-10 класів, а саме: в Обухівському - 20 осіб, в Березанському - 17, в Таращанському - 15 осіб відповідно [8, арк. 115]. Серед причин варто відзначити: перехід на іншу роботу (у Райкоми і Обкоми партії), переїзд на інше місце проживання, хвороби чи смерть педагогів та інші.

Існувало ряд районів Київської обл. де із забезпеченням кадрового корпусу склалась найбільш критична ситуація. Щоб виправити цей стан справ Київський обласний відділ народної освіти, в 1954-1955 навчальному році найбільшу кількість випускників вузів надіслав в школи Ставищенського району (30 осіб), Володарського (24 особи), Кагановичського (22 особи), Обухівського (28 осіб), Тетіївського (32 особи) [7, арк. 17].

Важливе значення для подальшого покращення складу вчительських кадрів мало те, що з 1955 р. перед історичними, філологічними, біологічними, хімічними і фізико-математичними факультетами університетів було поставлено завдання готувати висококваліфікованих спеціалістів для шкіл. Що згодом дало свої позитивні результати, в 1958-1959 навчальному році вчителів в Київській області було - 15428 осіб [6, арк. 17].

Отже, проблема із нехваткою кадрового корпусу особливо гостро постала у зв'язку з переходом до загального семирічного навчання (1949 р.) і розширенням середньої освіти (1959 р.). У результаті в 5-10-х класах почало працювати багато вчителів, які не мали відповідної освіти. Щоб подолати нестачу кваліфікованих педагогічних кадрів, із кожним роком збільшувався прийом до педагогічних вузів, розширювалася заочна педагогічна освіта.

Складна ситуація залишалась з умовами праці педагогів, адже ще значна частина освітніх установ займали інші заклади освіти, організації або навіть мешкали безпосередньо працівники того чи іншого закладу освіти [9, арк. 8]. Варто відзначити середню школу №34 Кагановичського району м. Києва, де ще після війни розмістився гуртожиток харчової промисловості ім. Мікояна. Корисної площі понад 130 кв. метрів займали мешканці-робітники цього заводу, а саме: Шапіро Л.М. - займав кімнату 27 кв. метрів, Лукашов Г.П. - 13,9 кв. м., Дубкова К.О. - 15 кв. м. Данченко Н.П. - 28,8 кв. м [10, арк. 88]. Якби повернути це приміщення школі, то школа мала б додатково 4 класних кімнати, 9 підсобних приміщень та запасний вихід, якого школа немала. Але це питання не було вирішене. Крім того, в даній школі важко працювати педагогам в чотирьох класних кімнатах, які були дуже вузькими, що зрештою невід'ємно впливало на здоров'я як і вчителів так і учнів безпосередньо.

Гостра нестача приміщень для шкіл - не дозволяла реалізовувати ті чи інші плани освітянам, адже частина освітніх закладів не мала свого приміщення, а навчання проводилось в другу зміну в інших школах. Як приклад, що три школи №15, 59, 37 Кагановичського району працювали в другу зміну в школах №56, 130, 112 [10, арк. 97].

Якщо проаналізувати звіт Київського міського відділу народної освіти про роботу шкіл м. Києва за 1953-1954 навчальний рік, то ми можемо вказати, що найбільше приміщень шкіл, які використовуються не за призначенням розташовані у Кагановичському районі, трішки менше у Ленінському, 5 і 3 відповідно^ 1, арк. 19].

Варто зазначити, що нестача приміщень для шкіл була і в Київській області. Згідно плану розгортання шкільної мережі в Київській області на 1953-1954 навчальний рік потрібно було ще понад 300 класний кімнат[8, арк. 7] для навчання дітей і для роботи вчителів.

Для вирішення питання з нестачею приміщень для шкіл Київської області та м. Києва, Міністр державного контролю УРСР - К. Караваєв розробив зведення про виконання плану будівництва сільських шкіл Міністерства освіти УРСР на 1 липня 1953р. Ці кроки дали свої результати: стан виконаних робіт з будівництва неповної середньої школи в с. Гнатне Києво-Святошинського району та середньої школи в с. Гребінки на 1 липня 1954 р. сягнуло більш чим 80% готовності, а середня школа в с. Мар'янівка Гребінківського району була побудована на 50% [12, арк. 71]. Кращий стан справ з будівництвом шкіл ми можемо спостерігати в м. Києві, де середня школа по вул. Артема та неповна середня школа в мікрорайоні Осокорки були побудовані більш чим на 90% і за кілька місяців були введені в дію. А середня школа в Дарниці була готова майже на 70% [12, арк. 99]. Але варто не забувати, що будівництво кількох шкіл в Києві та Київської обл. не вирішило всіх ключових питань з подолання двозмінності та забезпеченості педагогам нормальних умов роботи.

Аналізуючи архівні документи та довідки обкомів, міськкомів КПУ і Міністерства Просвіти УРСР про будівництво шкіл на 19531954 рік в Київській області ми можемо стверджувати про гостру нестачу шкільних приміщень в Броварському районі Київської області, питання стану шкіл піднімалось вчителями, батьками, учнями. Сумлінні директори шкіл писали листи Завідувачу відділу шкіл при ЦК КПУ, але рішучих дій з боку влади прийнято не було і проблема й надалі залишалась не вирішеною [13, арк. 2].

У 1954 р. уряд УРСР у постанові «Про заборону передачі шкільних приміщень під установи інших відомств» зазначено, що навчально-матеріальна база, зокрема, наявна площа шкільних приміщень, не задовольняє освітніх вимог для нормального проведення освітнього процесу. Велика кількість шкіл продовжувала залишатися у непристосованих приміщеннях, працюючи у 2 зміні. Цьому сприяло і несанкціонована передача з дозволу місцевих виконавчих комітетів приміщень під установи інших відомств, що практикувалося Київським обласним виконавчим комітетом [14, арк. 234].

Для покращення стану загальноосвітніх закладів освіти виділялись кошти на ремонт.

Згідно рішення №34/1 Виконавчого комітету Ленінської районної Ради депутатів трудящихся м. Києва від 11 лютого 1957 року «Про розподіл асигнувань на капітальний ремонт приміщень установ Народної освіти» було вирішено затвердити такий розподіл коштів на капітальний ремонт приміщень шкіл: №33 - 70 тис. крб., №53 - 85 тис. крб., №92 - 90 тис. крб., №132 - 80 тис. крб. відповідно [15, арк. 12].

Отже, умови праці педагогів були складними, звільнення шкільних будівель йшла повільними темпами, а кошти, які виділялись для будівництва нових шкіл були мізерними й відкриття нових шкіл розтягувалося на роки.

У зв'язку з нехваткою кваліфікованих педагогічних кадрів обласний відділ народної освіти та обласний інститут удосконалення вчителів в 1954-1955 навчальному році провели значну роботу з підвищення кваліфікації вчителів шкіл області. Відбулося 29 семінарів, якими було охоплено 864 учителів [7, арк. 18] та працівників органів народної освіти. Що згодом, вже дало свої результати, влітку 1955 року в м. Києві, м. Ржищеві на місячних курсах перепідготовлено 736 учителів 1-10 класів [7, арк. 18].

Аналізуючи Накази міського відділу народної освіти за 1954 р., перші дні роботи курсів підвищення кваліфікації педагогічних працівників м. Києва (директорів, завучів, учителів) показали, що відвідування курсів вчителями було вкрай незадовільне.

5 червня 1954 року в групі викладачів фізики з 38 учителів за списками було присутніх лише 9 учителів; в групі викладачів фізичного виховання з 30 чоловік, які мали відвідувати курси, було присутніх лише 8 чоловік; в групі викладачів історії 5-7 класів з 37 за списком відвідували лише 16 [16, арк. 51]. Незадовільне відвідування і в інших групах.

Найгірший стан відвідування учителями Молотовського району: з 27 виділених учителів молодших класів відвідує лише 4 учителі. Не відвідують курсів викладачі історії Печерського та Подільського районів, викладачі фізики та фізичного виховання всіх районів.

Незадовільний стан з відвідуванням курсів пояснювався перш за все наступними критеріями [7, арк. 21]:

1. безвідповідальним ставленням деяких завідувачів райВНО до цієї важливої справи.

2. недостатньо проводилась робота з директорами, завучами та вчителями шкіл сільської та робітничої молоді.

3. Зовсім не створено резерву з кращих і досвідчених учителів для висування їх на посади - завідувачів районних педагогічних кабінетів, інспекторів та директорів шкіл.

4. В окремих районах області незадовільно спланували роботу з підготовки вчительських кадрів, внаслідок чого план набору на місячні курси в 1955 році не довиконано.

Виходячи з вищесказаного, Завідувач Київським Міським Відділом Народної Освіти П. Островська наказала [16, арк. 51]:

1. За безвідповідальне ставлення до підвищення кваліфікації педагогічних працівників району завідувачеві Молотовським райВНО оголосити догану. Завідувача Печерським райВНО попередити.

2. Всім завідувачам райВНО негайно встановити систематичний контроль за відвідуваннями учителями курсів. За пропуски занять слід розглядати як прогул, зі всіма з цього висновками. Згідно архівних звітів Київського міського відділу народної освіти про роботу шкіл за 1955-1956 навчальний рік було для вчителів організовано місячні курси для підвищення кваліфікації вчителів різних спеціальностей. Основними формами цієї роботи були: лекції, семінари, групові та індивідуальні консультації, науково-практичні конференції, педагогічні читання.

Влада контролювала цей процес і ставила перед вчителями два основних питання для обговорення [17, арк. 26]:

- Боротьба за підвищення якісного складу керівних і учительських кадрів у м. Києві.

- Систематична робота з керівними і педагогічними кадрами, спрямована на поліпшення і удосконалення навчально - виховної роботи в школах, підвищення знань учнів з усіх предметів, дальше поширення і поліпшення політехнічного навчання.

- Вивчення кращого досвіду передових шкіл і вчителів, узагальнення і поширення його серед усіх учителів.

Серйозні недоліки, що були в системі заочного навчання вчителів пояснювалось, по-перше, недостатньою роботою частини педагогічних навальних закладів з учителями-заочниками, слабким контролем та малою допомогою заочникам на місцях з боку більшості відділів народної освіти, а також недостатнім ще оперативним керівництвом заочним навчанням з боку самого Міністерства освіти УРСР; по-друге - наявні недоліки пояснювались рядом загальних причин, які прямо не залежали від Міністерства освіти та його закладів.

Отже, заочним навчання вчителів та курсами перепідготовки були охоплені всі освітні заклади м. Києва та Київської обл. За постановою Ради Міністрів УРСР від 25 травня 1955 року №1015 [18, арк. 16] право викладати в 5-10 класах середньої школи мали тільки вчителі із закінченою вищою освітою. В зв'язку з цим набула необхідності охоплення заочним навчанням вчителів значної кількості учителів, які не мали відповідної педагогічної освіти.

Аналіз архівних матеріалів дозволяє стверджувати, що з початку 1950-х рр. у Києві відбувався процес відродження системи шкільної освіти. Однією з найочевидніших проблем, що постали перед радянською владою в питаннях відновлення шкільної освіти, це надання приміщень, відповідно пристосованих до навчання учнів й роботи педагогів. В свою чергу ж, забезпечення тих же кадрів: створення умов праці і життя, забезпечення курсів по підвищенню кваліфікації і т.д. Позитивні зрушення все ж таки були, створювались курси підготовки та перепідготовки педагогічних працівників, умови їх проходження, забезпечення матеріалами і т.д.

Література та джерела