Культурно-дозвіллєва сфера як аспект соціально-виховної роботи соціального педагога

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 364 - 787.7:379.8

Культурно-дозвіллєва сфера як аспект соціально-виховної роботи соціального педагога

Юлія Возна, кандидат педагогічних наук, доцент кафедри соціальної роботи і соціальної педагогіки Хмельницького національного університету

Анотація

дозвіллєвий молодь соціальний активність

У статті висвітлюються проблеми організації дозвіллєвої діяльності дітей та молоді у контексті соціально-виховної роботи соціального педагога. Автор розглядає дозвілля як можливість розвитку соціальної активності, творчого потенціалу особистості, як чинник успішної соціалізації дітей та молоді.

Ключові слова: "культурно-дозвіллєва сфера”, "дозвілля”, "соціальне виховання”, "соціально- виховна робота”.

Аннотация

Annotation

Постановка й обґрунтування глобальні зміни в усіх сферах життя, зацікавлене актуальності проблеми. Сучасне у збереженні та розвитку тих соціальних українське суспільство, переживаючи інститутів, які спроможні позитивно впливати на вирішення соціальних проблем та активізувати соціалізуючі механізми виховної сфери. Суспільні перетворення, що відбуваються в Україні внаслідок соціально-економічних змін, потребують перегляду багатьох соціально-педагогічних орієнтирів. Трансформаційні процеси охоплюють усі підсистеми суспільства, зокрема й соціально-педагогічну сферу. Саме тому в сучасному педагогічному просторі особливої значущості набуває проблема виховання ініціативної, креативної особистості з високим рівнем сформованості тих якостей, які сприятимуть її успішній соціалізації.

Одним із аспектів соціально-виховної роботи, який ми розглянемо у цій статті, є конструктивна організація дозвіллєвої діяльності дітей та молоді. Адже саме дозвілля як природна потреба, надає можливість розвитку соціальної активності, творчого потенціалу, та й, в цілому, сприяє успішній соціалізації особистості.

Безперечно, лише педагогічно організоване дозвілля, орієнтоване на врахування можливостей, інтересів, потреб, психофізичних особливостей особистості, буде сприяти активізації особистісного потенціалу, розвитку здібностей до прийняття та реалізації власних рішень, підвищенню комунікативної компетентності дітей та молоді.

Саме тому сьогодні активізуються наукові пошуки вдосконалення організації дозвілля в умовах функціонування позанавчальних закладів.

Проблеми організації дозвілля дітей та підлітків порушуються у дослідженнях ряду науковців. Дозвілля в контексті вільного часу вивчали: Г. Орлов, В. Патрушев, В. Піча, Е. Соколов, Ю. Стрельцов, Б. Трегубов, В. Триодін, Б. Тітов. Власне поняття “дозвілля“ аналізували вчені: Р. Азарова, Л. Акімова, А. Воловик, В. Кірсанов, Т. Кисельова, Б. Мосальов, І. Петрова, В. Суртаєв, Н. Цимбалюк, Д. Шамсутдінова й інші. Ефективну організацію дозвіллєвого простору для вирішення конкретних соціально- виховних завдань досліджували Ю. Клейберг, Г. Колик, С. Пішун, А. Фатов та ін. Сучасні науковці відводять культурно-дозвіллєвій сфері як соціалізуючому механізмові провідну роль.

Метою статті є систематизація теоретичних ідей та узагальнення досвіду соціально-виховної роботи соціального педагога у контексті культурно-дозвіллєвої діяльності.

Виклад основного матеріалу. Дозвілля є потужним засобом культурного, професійного та етичного збагачення особистості. Рекреація є досить місткою сферою соціальної діяльності: за відсутності сталих стандартів, вона передбачає високу ступінь варіативності як у використанні нових технологій, так і у впровадженні нових ідей. Стимулювання конкурентності на ринку культурних послуг є одним з реальних шляхів наближення соціально-культурної інфраструктури України до рівня світових показників. Але саме зміст дозвіллєвої практики визначатиме її соціально-культурну актуальність.

Отже, сфера дозвілля - простір для науково- обґрунтованої соціально-педагогічної діяльності з метою реалізації соціального виховання. У подальшому розглядатимемо терміни “дозвілля” і “сфера” у взаємозв'язку, який надає їм особливих характеристик з урахуванням соціально- педагогічного контексту. Тлумачний словник надає таке визначення поняття - “дозвілля - вільний, незайнятий час, гуляння, простір від справи” [3, 797]; “дозвілля - вільний час або складова вільного часу, якою людина розпоряджається на власний розсуд” [8, 304].

У контексті нашого дослідження цінним є дослідження І. Петрової, яка, дозвілля визначає як культурологічний феномен, обстоює думку, що дозвілля - важливий чинник культурного розвитку особистості, розглядає сутність категорії дозвілля в культурологічному аспекті, стверджує, що ґрунтовної характеристики поняття “дозвілля” у вітчизняній науковій літературі не існує, що зумовлює необхідність дотримання інтеграційного підходу у визначенні поняття “дозвілля“ та створення цілісної культурологічної концепції дозвілля [11]. Для нас зрозуміло, що соціально- педагогічний аспект цілісної концепції дозвілля має зокрема містити змістовні та просторові його характеристики.

Для нашого дослідження важливим є визначення поняття “дозвілля” за Р. Азаровим, який зазначає: дозвілля - це проміжок часу, який суб'єктивно оцінюється людиною як такий, що належить їй, та наповнюється цілеспрямованою корисною діяльністю [1, 65]. В цілому, дійсно дозвілля має суб'єктивно оцінюватися людиною, наповнюватися діяльністю. Але слід зважати на те, що сам термін “дозвілля” не вказує на позитивний або негативний її напрям. Очевидно, що вільний вибір людини може бути не тільки на користь собі, іншим, суспільству. Автор пропонує соціально-педагогічну модель організації дозвіллєвої діяльності учнівської молоді, яка ґрунтується на структурно-функціональному підході та є багатоплановим утворенням, що має змістовно-цільовий, формально-організаційний, управлінський, кадровий аспекти і враховує соціально-вікові, освітньо-статусні особливості учнівської молоді, а також обрані нею в теперішній час й бажані на перспективу форми дозвілля, що співвідносяться з певними періодами її вільного, зокрема канікулярного часу [1, 15]. Така позиція пояснює достатньо повне розуміння дозвілля, але, на наш погляд, є саме педагогічною моделлю, оскільки сутнісний соціально-педагогічний аспект не враховано.

Так, В. Кірсанов пропонує тривекторну модель дозвілля, що названа автором інтегрованою й відбиває систему ідентифікації дозвілля через усвідомлення часу, діяльності, психоемоційного стану особистості [6, 41]. Для нас важливо те, що дозвілля не може вимірюватися за якимось одним параметром і має розглядатися в різних аспектах, зокрема соціально-педагогічному. Автор розглядає дозвілля в педагогічному контексті й здійснює семантичний аналіз терміна “дозвілля”, зважаючи на полісемантичність його трактування та підкреслюючи, що це “дозволяє осмислити якнайширше й сам феномен дозвілля в різноманітних його проявах, враховуючи, що в мовній культурі народу виявляються його ментальність, світобачення, картина світу” [6, 61].

Враховуючи мету нашого дослідження, важливим є розуміння пріоритетної ролі соціально-виховної роботи у культурно- дозвіллєвій сфері.

Вважаємо доцільним у контексті нашого дослідження надати визначення поняття “соціально-виховна робота” як організована соціальним педагогом діяльність у дозвіллєвій сфері.

Основою соціально-виховної роботи соціального педагога є соціальне виховання. Проаналізуємо визначення цього поняття науковцями.

У сучасній соціально-педагогічній науці єдиного визначення поняття “соціальне виховання” немає, але його різні трактування мають схожий зміст.

У ході аналізу літератури з означеної проблеми було виявлено, що вчені в основному акцентують увагу на двох моментах: а) соціальне виховання забезпечує входження людини в систему соціальних стосунків, розвиток у неї необхідних якостей; б) соціальне виховання є цілеспрямованим (чи відносно цілеспрямованим) процесом.

У межах першого підходу в навчальному посібнику Л. Коваль, І. Звєрєвої, С. Хлєбнік “соціальне виховання” розглядається як система соціально-педагогічних, культурних, сімейно- побутових та інших заходів, спрямованих на оволодіння й засвоєння дітьми й молоддю загальнолюдських і спеціальних знань, соціального досвіду з метою формування в них стійких ціннісних орієнтацій і адекватної соціально направленої поведінки [7, 25].

Під соціальним вихованням, як предметом соціальної педагогіки О. Кузьменко розуміє “...створення умов та заходів, спрямованих на оволодіння і засвоєння підростаючим поколінням загальнолюдських і спеціальних знань” [13, 18]. А. Мудрик дає таку змістову характеристику “соціального виховання” як одній з основних наукових категорій соціальної педагогіки: “виховання здійснюється суспільством і державою у створених для цього організаціях” [9, 4].

О. Безпалько трактує “соціальне виховання” “як створення умов та заходів, спрямованих на оволодіння і засвоєння підростаючим поколінням загальнолюдських і спеціальних знань, соціального досвіду з метою формування в нього соціально позитивних ціннісних орієнтацій” [2, 29]. М. Галагузова визначає, що “соціальне виховання” є одночасно однією з основних категорій соціальної педагогіки, а також є видовим поняттям стосовно категорії “виховання” і пов'язане із включенням дитини у спільне життя в суспільстві [14, 54].

Прихильником процесуального аспекту “соціального виховання” виступає Л. Мардахаєв, який стверджує, що соціальне виховання - цілеспрямовано керований процес соціального розвитку, соціального формування особистості людини, допомога людині в засвоєнні й прийнятті моральних стосунків, які склались у сім'ї й суспільстві, прийнятті правових, економічних, громадянських і побутових відносин; направлене виховання людини з урахуванням її особистісно- соціальних проблем і соціальних потреб середовища її життєдіяльності [15, 72].

М. Горячов визначає “соціальне виховання” як “цілеспрямований процес громадянського формування особистості на основі її включення у різні види соціальних відносин, спілкування, різнобічної діяльності” [16, 3].

На думку М. Плоткіна, “соціальне виховання” є складовою частиною соціальної педагогіки, предметом його виступає процес педагогічного впливу на соціальну взаємодію людини протягом усього життєвого шляху у різних сферах її мікросередовища [12, 24].

Так, на думку Л. Крившенко, соціальне виховання - це цілеспрямований процес формування соціально важливих якостей особистості, необхідних їй для успішної соціалізації [10, 402].

А. Рижанова під “соціальним вихованням” розуміє “цілеспрямований розвиток соціальності (соціальних цінностей, соціальних рис, соціальної поведінки) соціальних суб'єктів” [13, 43].

З огляду на вищесказане варто підкреслити, що існує ширше тлумачення поняття “соціальне виховання”. Так, Каджаспірови вважають, що соціальне виховання - це результат і процес стихійної взаємодії людини з ближнім життєвим середовищем і умовами цілеспрямованого виховання (сімейного, духовно-морального, громадянського, правового, релігійного та ін.); процес активного пристосування людини до певних ролей, нормативних настанов і взірців соціального виявлення; сплановане створення умов для відносно цілеспрямованого розвитку людини у процесі її соціалізації [5, 25].

Отже, двоаспектність у визначенні поняття “соціальне виховання” полягає у розумінні його, з одного боку, як створення умов для формування соціально позитивних і духовно-ціннісних орієнтацій дітей і молоді; з іншого - як цілеспрямований процес соціального формування особистості.

Сучасна педагогіка метою соціального виховання визначає сприяння продуктивному особистісному зростанню людини при вирішенні нею життєво важливих завдань взаємодії з навколишнім світом (досягнення життєвого успіху, соціальної компетентності, конкурентноспроможності, соціального самовизначення, виживання в суспільстві) [10].

М. Плоткін зазначає, що соціальне виховання як галузь педагогічного знання має за мету вивчати і вирішувати комплексні проблеми людини в середовищі, враховуючи всі впливи, які зазнає індивід на всіх етапах онтогенезу, соціального становлення і розвитку особистості; як прикладна діяльність, воно спрямоване на перетворення навколишнього середовища, формування в соціумі гуманних відносин, пошук педагогічно компромісних рішень, у т. ч. особистісно-кризових ситуаціях [12, 24].

У свою чергу О. Безпалько провідною метою соціального виховання в кожному суспільстві вважає створення оптимальних умов для найбільш повноцінного розвитку особистості [2, 29].

Л. Крившенко визначає і характеризує такі завдання соціального виховання:

- спрямована інформаційна і практична підтримка процесу продуктивного і творчого становлення індивідуальності особистості в конкретному суспільстві;

- сприяння особистості в самоорганізації особистого життя на всіх вікових етапах життєвого шляху (дитинстві, юності, дорослості, старості) і в різних життєвих просторах її соціальної взаємодії (у сім'ї, школі, малій групі спілкування, трудовому колективі, територіальній общині);

- конструктивна допомога в ключових і критичних ситуаціях соціалізації і самореалізації особистості людини (рольовій, сімейно-побутовій, професійно-трудовій, дозвіллєвотворчій, соціально-правовій, громадянській, фізичній, психічній, морально-естетичній, емоційній та ін.) [10, 402].

Соціальне виховання здійснюється у взаємодії різних суб'єктів: індивідуальних (конкретних людей), групових (колективів) і соціальних (виховних організацій і органів управління).

У сучасній соціально-педагогічній науці означено такі функції соціального виховання: культурологічна (формування особистої культури індивіда); соціалізаційна (координація та керування шляхом виховання спрямованістю та ефективністю перебігу процесу соціалізації); адаптаційна (навчання ефективним моделям освоєння індивідом нових життєвих ситуацій); ціннісноутворювальна (закріплення суспільних цінностей у свідомості і поведінці індивіда); нормативна (закріплення в поведінці соціальних норм, ухвалених суспільством); інтегративна (об'єднання людей шляхом опанування взірців поведінки); функція соціального контролю (вироблення системи групових реакцій у вигляді санкцій, що адекватні соціальним цінностям) [4, 848].

Процес становлення особистості відбувається під впливом навколишнього середовища, що й визначає його характер, спрямованість. З огляду на це, соціальне виховання з педагогічних позицій враховує практично всі сфери соціального життя і діяльності, розглядаючи індивіда в контексті його найближчого оточення.

Влучно свого часу підкреслив П. Наторп: “виховання повинне служити інтересам суспільства, а життя суспільства у різнобічних своїх напрямках повинне повністю служити інтересам виховання; при цьому все - економічно- правовий устрій; систематичний догляд за розвитком науки; мистецтво, яке керує свідомими і в той же час морально доступними законами, що проймають все життя суспільства і самі стали життям; та, як наслідок цього, гармонійний порядок також і домашнього життя від спілкування статей і до народження дітей включно, - все це повинно сприяти досягненню однієї і тієї ж мети: чистого громадянства і пізнання та бажання єдиного, вічного добра” [16].

Таким чином, соціальне виховання - це та галузь педагогічного знання, яка покликана вивчати і вирішувати комплексні проблеми людини в середовищі, враховуючи всі впливи, які зазнає індивід на всіх етапах онтогенезу, соціального становлення і розвитку особистості. Відповідно, сфера дозвілля - простір для науково- обґрунтованої соціально-педагогічної діяльності з метою реалізації соціального виховання.

Висновки

Суспільні перетворення, що відбуваються в Україні внаслідок соціально-економічних змін, потребують перегляду багатьох соціально-педагогічних орієнтирів. Соціально-виховна робота виступає у сучасній системі освіти та виховання як стрижнева основа конструктивної взаємодії особистості та соціокультурного середовища, забезпечуючи можливість успішної соціалізації дітей та молоді шляхом змістовної організації дозвілля.

Рекомендації. Результати проведеного аналізу змісту понять “дозвілля”, “соціально-виховна робота” та “соціальне виховання” дають можливість визначити зміст та напрями соціально-виховної роботи, які можуть бути використаними для визначення стратегії розвитку та організації дозвіллєвого простору для вирішення конкретних соціально-виховних завдань.

Перспективи подальших досліджень. Спеціальних досліджень потребує проблема методології і змісту соціально-виховної роботи в нашій країні, ролі і місця культурно-дозвіллєвої складової у системі соціально-педагогічної діяльності, розробки і впровадження інноваційних технологій її здійснення.

Література

1. Азарова Р.Н. Социально-педагогическая организация досуга учащейся молодежи: дис... д- р пед. наук: спец. 13.00.05 “Теория, методика и организация социально-культурной деятельности / Р. Азарова. -- М., 2005. -- 373 с.

2. Безпалько О.В. Соціальна педагогіка в схемах і таблицях: навч. посібник/О.В. Безпалько. -- К.: Центр навч. літератури, 2003. -- 134 с.

3. Даль В.И. Толковый словарь живого великорусского языка: современное написание.

В 4 т. Том 1. А-З / В.И. Даль. -- М.: ООО “Издательство АСТ”: ООО “Издательство Астрель”, 2003. -- XXVI, 1158 с.

4. Енциклопедія освіти/АПН України; [голов. ред. В.Г. Кремінь]. -- К.:ХрінкомІнтер, 2008. -- 1040 с.

5. Каджаспирова Г.М. Педагогический словарь / Каджаспирова Г.М., Каджаспиров А.Ю. -- М.: Академия. 2000. -- 176 с.

6. Кірсанов В.В. Теоретико-методологічні та методичні засади педагогічної діагностики організації дозвілля: моногр. / В.В. Кірсанов. -- К.: Альтерпресс, 2006. -- 352 с.

7. Коваль Л.Г. Соціальна педагогіка/Соціальна робота: навч. посіб. / Коваль Л.Г., Звєрєва І.Д., Хлєбік С.Р. -- К.: ІЗМН, 1997. -- 390 с.

8. Культура и культурология: словарь / сост. и ред. А.И. Кравченко. -- М.: Академический проект; Екатеринбург: Деловая книга, 2003. -- 928 с.

9. Мудрик А.В. Социальная педагогика: учеб. для студ. пед. вузов / под ред. В.А. Сластенина. -- 3-е изд., испр. и доп. -- М.: Издательский центр “Академия”, 2000. -- 200 с.

10. Педагогика: учебник / Л.П. Крившенко [и др.]; под ред. Л.П. Крившенко. -- М., 2006. -- 432 с.

11. Петрова І. Семантико-етимологічний аналіз дозвілля: культурологічний аспект [Електронний ресурс] /І.В. Петрова. -- Режим доступу: www.nbuv. gov.ua/portal/Soc_Gum/Pki/ 2009_25/PetrovaJ.V.pdf.

12. Плоткин М. Социальное воспитание как научная категория /М. Плоткин // Социальная педагогика. -- 2004. -- № 3. -- С. 22 -- 24.

13. Рижанова А.О. Розвиток соціальної педагогіки в соціокультурному контексті: дис. ... д-ра пед. наук: 13.00.05 / Рижанова Алла Олександрівна. -- Харків, 2004. -- 442 с.

14. Социальная педагогика: курс лекций /под общей ред. М.А. Галагузовой. -- М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2000. -- 416 с.

15. Словарь по социальной педагогике / авт.- сост. Л.В. Мардахаев. -- М., 2002. -- 368 с.

16. Теория и история социальной педагогики: хрестоматия / сост. М.Д. Горячев. -- Самара, 2000. -- 244 с.

Стаття надійшла до редакції 21.10.2015

Размещено на Allbest.ru