Імідж учителя крізь призму історії та культури Закарпаття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Закарпатський інститут післядипломної педагогічної освіти

ІМІДЖ УЧИТЕЛЯ КРІЗЬ ПРИЗМУ ІСТОРІЇ ТА КУЛЬТУРИ ЗАКАРПАТТЯ

Лідія ХОДАНИЧ, доцент

кандидат педагогічних наук, завідувач

кафедри педагогіки та психології

Анотація

імідж педагог компетентнісний закарпаття

Ходанич Л. П. Імідж учителя крізь призму історії та культури Закарпаття. Зроблено спробу виявити, якою мірою враховувались принципи компетентнісного підходу кращими педагогами минулого на Закарпатті без їх знань про компетентнісний підхід і як це явище пов'язується з іміджем педагога. Виведено ключові характеристики професіограми вчителя та виявлено фактори впливу на індивідуальний та професійний імідж педагога в різних суспільних формаціях історичного Закарпаття.

Ключові слова: імідж учителя, компетентнісний підхід, історія та культура Закарпаття, діахронний зріз іміджу вчителя, стиль педагогічного спілкування, домінуючий метод.

Аннотация

Ходанич Л. П. Имидж учителя сквозь призму истории и культуры Закарпатья. Сделана попытка выявить, в какой мере учитывались принципы компетент- ностного подхода лучшими педагогами прошлого на Закарпатье без их знаний о компетентностном подходе и как это явление связывается с имиджем педагога. Выведены ключевые характеристики профессиограммы учителя и выявлены факторы влияния на индивидуальный и профессиональный имидж педагога в различных общественных формациях исторического Закарпатья.

Ключевые слова: имидж учителя, компетентност- ный подход, история и культура Закарпатья, диахрон- ный срез имиджа учителя, стиль педагогического общения, доминирующий метод.

Annotation

Hodanych L. Teachers image throughout history and culture of Transcarpathia. An attempt to identify the extent taken into account the principles of competence approach of best teachers in past without their knowledge competence approach and how this phenomenon is linked to the image of the teacher. Key characteristics of teacher professiogram and impacts on personal and professional image of the teacher in different social formations of historic Transcarpathia are taken out.

Keywords: image of teacher, competence approach, history and culture of Transcarpathia,diachronic slice image of the teacher, teacher communication style, the dominant method.

Постановка проблеми

Імідж у науці досліджується не так давно (з появою наприкінці ХХ ст. іміджелогії), проте окремі аспекти цього явища цікавлять людство з незапам'ятних часів. За визначенням Г. Почепцова, імідж - це знакові характеристики особи чи явища, які на основі відібраних даних створюють образ-символ, здатний ефективно впливати на масову свідомість [3]. Імідж як явище досліджується в роботах вітчизняних та зарубіжних науковців Г. Почепцова, О. Зарецької, А. Капської. Проблема формування іміджу розглядалася в багатьох роботах сучасних науковців, таких як С. Аминтаєва, М. Апраксина, О. Бекетова, В. Горчакова, Л. Жарикова, О. Калюжний, О. Петрова, В. Шепель, В. Черепанова та інші. Саме зазначені дослідження надали можливість виділити нову галузь педагогічної науки - педагогічну іміджологію.

Паралельно з дослідженням педагогічного іміджу ввійшла в освітній простір України на початку ХХІ ст. компетентнісна парадигма навчання. Компетентніший підхід, на відміну від звичайного, знаннєвого підходу, - орієнтований не так на процес накопичення знань, як на особистісну діяльність. Компетентності, як сукупність навчальних здобутків - це узагальнюючі поняття, що виражають будь-які здатності до діяльності [2:18].

Проблему компетентнісного підходу в навчанні досліджували В. А. Болотов, В. В. Сєріков [1], І. В. Родигіна [6], В. І. Луговой, О. М. Слюсаренко, Ж. В. Та- лангова [2] та ін. Однак досі не досліджувались зміни іміджу педагога в історичному ракурсі, так само як і спроба у вітчизняній науковій літературі оглянути компетентність учителя в історичних ракурсах професійних іміджевих змін.

Мета статті - виявити, якою мірою враховувались принципи компетентнісного підходу кращими педагогами минулого в нашому краї без їх знань про компетентнісний підхід і як це явище пов'язане з іміджем.

Виклад основного матеріалу дослідження

Як відомо, протягом двох століть на Закарпатті історично склалося кілька суспільних епох - період Австро-Угорської імперії, на який припадає час Просвітництва, Угорської революції 1848 р., І Світової війни (до 1919 р.), період Чехословаччини та Карпатської України (1919-1939), хортистської Угорщини (1939-1944), радянський період (1945-1991), період незалежності (від 1991 р.). Враховуючи те, що в період 1939-1944 рр. край був ареною подій ІІ Світової війни, де культурно-освітні процеси завмерли, свідомо випускаємо цей період з нашого дослідження.

Дослідження наукової, мемуарної літератури засвідчують, що кожен з названих вище періодів мав свій виховний ідеал, свій панівний стиль педагогічного спілкування, пріоритетні завдання, домінуючий методичний інструментарій, що вело відповідно до формування особливих іміджевих рис школи в цілому як галузі суспільного життя, так і конкретного типового педагога.

Діахронний зріз іміджу вчителя

У період Австро-Угорщини вчитель сприймався народом як представник панівного класу, який і культурою, і поведінкою дистанціювався від селян. І хоч в часи Чехословаччини «панськість» інтелігента-вчителя ще доволі відчутна, проте дистанція між учителем і типовим представником народу дедалі зменшується. Імідж учителя Австро-Угорсько- го періоду в порівнянні з іміджем учителя чехословацького періоду, як і дистанцію між інтелігентом та народом, варто розглянути на осі «чужий» - «свій»: перший розмовляв по-угорськи, вимагав того ж від вихованців, а другий демонстрував культуру рідної мови та професійну діяльність базував на законах етнопедагогіки.

Ось як відбито порівняльну характеристику демократизму і гуманізму вчителя 1920-1930 рр. на Закарпатті зі строгою авторитарністю вчителя Австро-Угорщини у спогадах колишнього учня Марійки Підгірянки (с. Зарічево на Перечинщині) Івана Бігуна: «В останні роки угорського панування проводилася примусова мадяризація українського населення... дітям заборонялось розмовляти рідною мовою. З цією метою у кожній групі призначалися учні, котрі за наказом вчителя мали слідкувати за кожним і доповідати, хто розмовляє «по-своєму», за що потім жорстоко карали.

Наступила осінь 1919 року. Одного осіннього похмурого ранку ми, як звичайно, прийшли до школи. Пролунав дзвінок, діти побігли до класу. Прочинилися двері, і зайшли.дві жінки. Страх і цікавість: хто вони, що буде? Десятки допитливих очей звернули погляд на незнайомих. Але ті ласкаво посміхалися.

- Дітоньки, ми вас будемо вчити, будемо вашими вчителями, - нарешті пролунав тихий голос на рідній мові.

Це були перші слова незабутньої нашої вчительки - Марійки Підгірянки. Від них повіяло незвичним теплом, довір'ям. Діти зітхнули, зарухалися. Зник страх, стало весело» (Підгірянка М. Зіллюся з серцем народу. - Ужгород, 1992. - С. 123-124).

Вчителі періоду Австро-Угорщини намагались усіма засобами дистанціюватись від народу. Нові вчителі-емігранти міжвоєнного періоду демонстрували демократизм у стосунках та житті, який згодом, у радянські часи, закріпився і посилився. У спогадах того ж І. Бігуна читаємо: «Раніше діти вчителів, що вважалися панськими, не дружили з селянськими. Хлопці Домбровських виявилися напрочуд дружелюбними. Закликали до себе, показали свої книги, іграшки... Часто вони приходили і до нас - в сільські оселі.

Домбровські жили скромно. Квартира була тіснуватою, меблі - селянські... Марійка Підгірянка зустрічала нас як рідних: пригостить, було, завжди чимось, запитає про батьків, поцікавиться, скільки нас в сім'ї, хто чим займається.» (С. 127).

Отже, стиль життя і демократизм у спілкуванні - ознаки культури людини нового часу, яку демонстрував учитель періоду Чехословаччини. Перед ведуть професіонали, що застосовують творчі методи діяльності і сповідують ідеї гуманізму. Передові вчителі беруть участь у скаутському та пластунському рухах, в діяльності «Просвіти» та інших культурно-освітніх товариств, грають в аматорському театрі, демонструють здоровий спосіб життя.

З біографії різьбяра Василя Свиди та письменника Уласа Самчука знаємо, як учителі періоду Чехословаччини у літній період влаштовували походи на полонинські хребти у Карпатах, велопробіги тощо.

Авторитарність - риса школи австро-угорсько- го та радянського періоду. Її визначає такий стиль педагогічного спілкування, коли вчитель як сильна особистість диктує поведінку дитині. Саме такий стиль відбито письменниками австро-угор- ського і радянського періодів у своїх реалістичних творах. Особливість прози реалізму в тому, що з часом вона як ніяка інша здатна служити художньою ілюстрацією історії, виступати зафіксованим в епосі культурно-духовним еталоном життя. Наприклад, час, коли в педагогіці переважав принцип авторитарності, настільки точно відбито в оповіданні Ю. Керекеша «Карбованець», що цей твір можна використовувати як ілюстрацію радянських принципів виховання:

« - Зараз я скажу, хто взяв карбованець,- впевнено почала вчителька...

Ганна Василівна підійшла до першої парти. Підвелася Поліна Балецька. Учителька поклала одну руку дівчинці на голову, другою взяла злегка за підборіддя. Балецька спокійно дивилася в задумливі очі вчительки.

- Сідай, Поліно! Ти хороша дівчинка...

За другою партою підвелася Ганна Кропивчак. Обличчя в неї раптом зробилося таке червоне, ніби вона цілий день простояла на жаркому літньому сонці...

- Я не взяла карбованець! - крізь сльози вигукнула Кропивчак.- То принесли нам з братиком печиво. Я сама з'їла, а мамі сказала, що кішка...» [68].

Якісний склад учителів впливає на професійний імідж учителя. З таблиці, наведеної нижче, бачимо, що починаючи з австро-угорського періоду освіченість учителів як базовий фактор професійних компетентностей у краї невпинно зростала. Особливих обертів набув цей процес у радянський період, коли почав діяти Ужгородський національний університет - кузня учительських кадрів на Закарпатті.

Варто зазначити, що в часи Австро-Угорщини і Чехословаччини (до 1945 р.) між учителями закладів різного типу була значна різниця. Так, у гімназіях працювали випускники університетів Будапешта, Праги, у той час як у народних школах вчителями ставали випускники вчительської семінарії, гімназії, навіть горожанської школи.

У часи Австро-Угорщини та Чехословаччини на Закарпатті вчитель - випускник університету (Будапештського, Празького) - був непересічною особистістю, визначним культурно-освітнім діячем, адже на фоні народу як всіляко гнобленої нацменшини, де людина вчена, з дипломом, була рідкістю, уже сам імідж освіченої людини в суспільстві, яке потребувало всебічного вдосконалення, спонукав до активної життєвої позиції і виконання широких суспільних функцій. Служіння спільноті ставилось понад усе. Так, педагог Лаудон в Ужгородській гімназії був не просто вчителем біології та географії - він ввійшов в історію краю як відомий природознавець, мандрівник, який здійснював відкриття екзотичної рослинності для своїх краян. Він заклав ботанічний сад з тропічних та субтропічних рослин, елементи якого збереглись і понині. Лаудон завів в Ужгороді особливий вид сакури, яка від тих часів залишається візитною карткою міста. Йосип Бок- шай - викладач образотворчого мистецтва Ужгородської гімназії - став зачинателем закарпатської школи живопису. Августин Штефан - директор Торговельної школи в м. Мукачево - відомий математик, політичний діяч. Марійка Підгірянка, Володимир Бирчак, Іван Панькевич, Олександр Маркуш - вчителі, які стали відомими письменниками.

Це були благодатні часи, коли авторитет знань, освіти був високим, престижність учительської професії задавалась як матеріальним, так і моральним факторами. Так, професор В. В. Гомоннай згадував у приватних розмовах про те, що вчителі в містечкових горожанках дорадянського періоду на Закарпатті отримували платню, достатню для утримання будинку середнього статку, кухарки чи гувернантки; могли собі дозволити придбати деякі предмети розкоші (віденський чи китайський фарфор, твори мистецтва, замовні ілюстровані видання); здійснити поїздку у Відень, Будапешт, Прагу, на курорт.

У радянські часи, як і в часи незалежності, вчитель у суспільстві стає типовим інтелігентом, сумлінним виконавцем покладених на нього професійних обов'язків, від якого професійні обставини не вимагають креативності як обов'язкової риси. Починають діяти чіткі програми, які висувають стандартні вимоги - процес стандартизації доводить дії вчителя до автоматизації, відступають на задній план індивідуальні особистісні дані. Проте всупереч цьому серед учителів часів Незалежності на Закарпатті з'являється лауреат Національної премії ім. Т. Г. Шевченка - вчитель української мови та літератури Петро Мідянка, у школі десятки років працює член Національної спілки письменників України Христина Керита; викладає кілька членів Національної спілки художників України, Національної спілки майстрів народного мистецтва України, з десяток кандидатів наук, зокрема Т. Чонка, Л. Балецька.

Сприяє своєрідній «девальвації» престижу професії педагога зростання загальної кількості вчителів. Так, «лише за перші 13 років існування педагогічними училищами області підготовлено 2900 учителів 1-4 класів, а Ужгородським державним університетом - 2050 фахівців» [9:165]. Кістяк складають вихідці з селянського та робітничого середовища, які становлять інтелігенцію в першому поколінні з її домінуючим потягом до знань. У радянські часи авторитет учителя підкріплюється чисельними державними нормативними актами (вчителі відкрито визнані рупором ідеології авторитарної держави), авторитет професії хоч і перебуває на належній висоті, проте відносно невисокий рівень оплати праці спричинює явище, дія якого прослід- ковується в освіті більшості європейських країн починаючи з І половини ХХ ст.: в школу, за визначенням македонського дослідника К. Ангеловскі, масово йде «середняк», у той час як відмінник долає висоти більш престижних чи високооплачува- них професій. Проте вчителі завдяки історично складеній моделі продовжують неухильно працювати над собою в інтелектуальному плані. У більшості з них є домашні бібліотеки, вчителі передплачують фахові видання, вони залишаються тими, хто традиційно багато читає, відвідує концертні, театральні зали.

Часи незалежності збігаються в нашому краї з девальвацією освіти у світі, з падінням інтересу до читання та інтелектуальної праці. Масове продукування дипломів вузами низької якості спричиняє процес девальвації освіти. Селекція випускників шкіл, придатних до вчительської професії, як і до навчання в цілому, порушується: у цей час масово здобувають освіту далеко не кращі, а ті, хто здатен за неї платити. Умови суспільного життя змушують більшість учителів як у місті, так і в селі виживати за рахунок додаткових заробітків, що негативно позначається на самоосвітній діяльності та самозростанні кожного вчителя. Боляче вдарило по авторитету вчителів і те, що в епоху інформатизованого суспільства не кожен з них мав змогу належним чином і вчасно опанувати комп'ютер, незважаючи на вагомі зусилля з боку держави. Особливо вразливою в цьому плані залишається категорія вчителів старшого покоління.

З фактором іміджу вчителя співвідносні нагороди за працю - визнання суспільної вартості їх праці. Нагороди за професійну працю - даність високо- розвиненого суспільства, тому говорити про них доводиться стосовно радянського періоду та періоду незалежності. У часи незалежності, крім звань «заслужений» та «відмінник освіти», вчителі мають змогу стати лауреатом обласної педагогічної премії ім. А. Волошина. Все перераховане вище є не тільки виявом, а й необхідним стимулом професійного зростання.

Фактори впливу на індивідуальний та професійний імідж учителя:

На імідж учителя в усі часи впливає:

- тип школи: церковно-парафіяльна, горожансь- ка, гімназія - до 1945 р.; ЗОШ І, ЗОШ І-ІІ, ЗОШ І-ІІІ ст., гімназія, ліцей тощо - у наші часи;

- місце розташування закладу (сільська чи міська місцевість) та його історія, матеріально-технічна база;

- результативність праці вчителя і навчального закладу в цілому;

- ситуація в країні (вчителі предмета «Захист Вітчизни» до і після воєнних дій у зоні АТО, вчителі української мови і літератури у радянську добу і часи незалежності).

У середовищі колективу впливовим фактором є сам предмет, що викладає вчитель, сьогодні враховується наявність цього предмета у списку введених у ЗНО. У минулому на імідж особи в професії впливало національне походження вчителя (перевага віддавалась державній нації: німець та угорець - в Австро-Угорщині, чех - у Чехословаччині), починаючи з радянських часів, цей фактор не є вагомим, хоча з джерел відомо, що в радянські часи вітались інтернаціональні сім'ї, перевага віддавалась без афішування, зокрема для керівних посад, особам з-за меж Закарпаття.

В історії Закарпаття, яке історично входило у різні держави, були часи, коли діяльність народного вчителя вступала у конфлікт із владою, яка нав'язувала школі чужий виховний ідеал. Так, українців-русинів засобами освіти формували мадярами чи чехами. Педагоги-українці намагались формувати русина-патріота всупереч держзамовленню, тому імідж патріота в учительському середовищі краю означав на практиці імідж опозиціонера, борця, який суспільством сприймався неоднозначно. Саме через такий фактор свого часу Марійка Підгірянка з сотнями вчителів-емігрантів не отримала у 1927 р. чехословацького громадянства і була змушена покинути Закарпаття.

Є в іміджі вчителя неперехідні речі - гуманізм, толерантність, високі моральні якості, професійність, володіння високими здобутками культури, що можна означити як загальнокультурну, етичну та світоглядну. Сьогодні, зокрема в кризовий час, імідж учителя має містити таку світоглядну рису, як оптимізм, що базується на вірі в перемогу добра над злом. З цього приводу варто згадати слова педагога й письменника Бориса Жебровського: «Школа повинна працювати на світлій енергії наших сердець».

Наш час заготував для іміджу вчителя ще одне випробування - падіння авторитетів. Для дитини часів інформатизації дорослий (батько, вчитель) втрачає авторитет носія цінної інформації. Дитина, яка «сидить осторонь» (вислів Х. Ортеги-і-Гассета) за комп'ютером, буває, втрачає здатність шанувати старших: тепер старші для неї «не все знають», «не завжди праві». У засобах масової інформації навіть з'явилось слівце з негативним підтекстом - «учительство», яким означають заскорузлість, небажання іти в ногу з часом, відсутність креативу. Небезпідставно, адже педагогіка умотивовано належить до чи не найбільш консервативних ланок людської діяльності, де зміни утверджуються шляхом багатьох перевірок, а неперевірене досвідом сприймається обережно. Як викладати свій предмет, тим більше виховувати людину нового тисячоліття, у таких умовах? Відповідь проста: на основі принципів гуманізму, відкритості й чесності. Учитель сьогодні - людина, яка собою пов'язує минуле і сучасність з усіма їх невідповідностями. Тому в сучасному світі набуває ваги імідж учителя не тільки знаючого, а й компромісного, гнучкого, з польотом думки - того, який уміє зацікавити кожного учня.

Серед складових професійного іміджу вчителя особливу роль відводимо набутому статусу: навіть у часи, коли в суспільстві домінуючим був статус аскриптивний (приписаний, наприклад за походженням), учитель набував свого статусу постійною невтомною працею над власним «я». Тому активна самоосвітня діяльність педагогів - той визначальний фактор, який творить Учителя, як і Людину в цілому, а безпосередньо - через вплив на учнів - є фактором формування майбутнього як умовою виконання соціальної функції освіти. Необхідність безперервної інтелектуальної праці, самовдосконалення та саморозвитку для особистості сформував великий гуманіст, філософ Г. Сковорода ще в 1764 р. в листі до свого учня Михайла Кова- линського: «...бо зазвичай стає нудно, якщо довго залишатись на одному й тому самому місці» [4: 1170]. Зрозуміло, що, крім компетентностей за- гальнопедагогічного та вузько предметного рівня, актуальними для педагога завжди залишаються компетентності психологічна, комунікативна, загальнокультурна, етична, світоглядна.

Висновки та перспективи

Таким чином, історично імідж учителя на Закарпатті - це феномен, пов'язаний із суспільною формацією та виконанням тих завдань, які на педагога покладає держава і суспільство. В культурному та історичному ракурсах імідж учителя віддзеркалює ту епоху, в якій перебуває школа, вектори цивілізаційного розвитку, які випадають на долю конкретного педагога і його закладу. До «вічних», неперехідних рис вчителя належать професійність, потяг до новаторства в поєднанні зі сповідуванням традицій і усталених норм, інтелігентність, толерантність, оптимізм, зваженість, далекоглядність, креативність. Саме ці риси визначають незмінну суспільну повагу до професії педагога, творять його професійний імідж, лежать в основі життєвої стабільності і цінуються людьми як потенційна основа майбутніх суспільних надбань. Подальші дослідження проблеми лежать, на нашу думку, перш за все в площині компаративного аналізу історично сформованих конкретних образів педагога.

Література

1. Болотов В. А., Сериков В. В. Компетентностная модель: от идеи к образовательной парадигме // Педагогика. 2003. № 10. С. 8-14.

2. Луговой В. І., Слюсаренко О. М., Талангова Ж. В. Становлення системи основних понять і категорій компе- тентнісного підходу в умовах парадигмальних змін в освіті // Педагогіка і психологія. 2014. № 2. С. 14-24.

3. Нариси історії Закарпаття. Т. ІІІ (1946-1991). Ужгород, 2003.

4. Підгірянка М. Зіллюся з серцем народу. Вірші та поеми. Ужгород: Госпрозрахунковий ред.-вид. відділ Закарпатського облуправління по пресі, 1992.

5. Почепцов Г. Г. Имиджелогия. М.: Рефл-бук, 2000.

6. Родигіна І. В. Філософські основи компетентнісного підходу в освіті // Педагогіка і психологія. 2015. № 1. С. 14-20.

7. Сковорода Г. Повна академічна збірка творів / За ред. проф. Л. Ушакова. Харків-Едмонтон-Торонто: Майдан; В-во Канадського Інс-ту Українських Студій, 2011.

8. Химинець В. В., Басараб М. М. Історія Ужгородської гімназії (1613-2013). Монографія. Ужгород: Карпати, Інф.-вид. центр ЗІППО, 2013.

9. Химинець В. В., Стрічик П. П., Качур Б. М., Талапка- нич М. І. Освіта Закарпаття: Монографія. Ужгород: Карпати, 2009.

Размещено на Allbest.ru