Особливості управління вищим навчальним закладом в умовах інформаційного суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова

Особливості управління вищим навчальним закладом в умовах інформаційного суспільства

Благун Н. М.

Інформатизація суспільства спричинює істотні якісні зміни в методології сучасної освіти: знання стають основою для реалізації потреб освіти і одним з найважливіших виробничих чинників. В інформаційному суспільстві економіка країни зазнає змін і трансформується в економіку, засновану на інформаційних технологіях і знаннях, системах штучного інтелекту. Ці тенденції в суспільстві вимагають нових видів освіти, системи постійного вдосконалення знань, умінь і навичок.

Трансформація освіти в умовах інформаційного суспільства, що формується, перебуває у центрі уваги багатьох вітчизняних і закордонних дослідників, зокрема Т.В.Агамова, В.П.Андрущенка, П.Р.Атутова, І.Д.Беха, В.П.Беха, В.Г.Кременя, О.С.Падалки, Е.Д.Погорського, A. М.Митрофанова та багатьох інших. Однак особливості управління загальноосвітніми та вищими навчальними закладами з позицій інформатизації соціуму все ж ще не стали об'єктом глибоких наукових розвідок, тому важливим є з'ясування основних аспектів управління вищим навчальним закладом в умовах інформатизації суспільства.

Проблема підвищення якості освіти знаходиться в центрі уваги НАПН України. Її президент B. Г.Кремень окреслив основні аспекти модернізації освіти в умовах інформаційного суспільства: формування нових якостей особистості, удосконалення змісту навчання, переорієнтація навчального процесу з тим, щоб набуті молодими людьми знання служили їхньому професійному, громадському, власне суспільному становленню в цілому; заміна авторитарної педагогіки на педагогіку толерантності, комп'ютеризація та інформатизація освіти з метою переведення освітніх технологій на сучасний рівень [6, с. 12].

Виникнення та розвиток сучасних теорій управління (із 50-х років до сьогодні), зокрема теорії систем, кібернетики, економіко-кібернетичних методів аналізу й обґрунтування управлінських рішень, комп'ютеризації управлінського процесу сприяє баченню керівником загальноосвітнього чи вищого навчального закладу єдності та взаємозв'язків складових освітньої системи, від кожної із яких залежить ефективність функціонування закладу освіти. Разом з тим навчальний заклад є відкритою системою, тісно пов'язаною із зовнішнім середовищем, що суттєво впливає на підвищення його соціальної ролі.

Про перспективу науково-технічного прогресу, ефективного використання людиною інформаційно-комунікаційних технологій висловився на сторінках книги «Раздумья о будущем» психолог, академік В.П.Зінченко. Він застерігає, що розвиток техніки - не самоціль, а засіб розвитку людства, «...тим більше, що сучасне суспільство все більше і більше виробляє та експлуатує знання, а не просто переробляє енергію і первинний матеріал» [9, с. 107]. У США та Японії все частіше говорять про інтелектуальний потенціал як капітал, що має не менше значення, ніж виробництво енергії та матеріальних благ. Тому слід розглядати розвиток науки, техніки й культури суспільства у взаємозв'язках та взаємовпливах в цілому. При цьому слід перш за все назвати гуманітарні проблеми, пов'язані з розвитком техніки та технологій, оновленням і удосконаленням предметного змісту, знаряддя, умов і процесів праці, підвищення привабливості та задоволення людини працею. У цьому закладено величезні резерви підвищення продуктивності праці та поліпшення якості продукції. Виявленням цих резервів займається ергономіка. Ергономічне забезпечення створення і експлуатації техніки, обладнання сприяє підвищенню ефективності їх функціонування на 20%, скорочує час на підготовку спеціаліста на 20-30%, зменшує кількість аварій і катастроф на виробництві та транспорті у 2-3 рази. За словами давньогрецького філософа Протагора, «людина - міра всіх речей». Дійсно, людина має бути професіоналом, творчо володіти своїм предметом, в неї має бути сформований науковий світогляд, цілісне бачення світу. Лише за таких умов вона стає людиною культурною, і велику роль у формуванні культурної людини майбутнього покликана відігравати вища школа. Проблеми гуманітаризації технічної освіти тісно пов'язані безпосередньо з процесом інтеграції суспільних, природничих і технічних наук [8, с. 109]. Тільки знання основ науки, її історії, поняття про науку як цілісного організму можуть зробити людину «універсальним вершителем долі». Резюме автора таке: «Оволодіти фундаментальними знаннями про людину і її діяльність. Вийти за межі вузькотехнічного розуміння трудового процесу, увійти у сферу психології, свідомості та особистості індивіда, в сферу мотивів, відношень, інтересів, емоцій, установок» [9, с. 111].

Роздуми про будь-які аспекти людського життя у майбутньому безпосередньо торкаються педагогів, які формують його будівників. Тому цілком логічно вчені пов'язують його з інформаційною революцією, зумовленою широким використанням в найрізноманітніших галузях діяльності людей електронно-обчислюваних машин. У дискусії з цього приводу брав участь математик, академік М.М.Мойсеєв. На його думку, впровадження комп'ютерної техніки в життя людини ставить перед нею певні вимоги, зокрема до вміння точно формулювати думки [9, с. 73]. Це, природно, впливає на характер людини в цілому. Наявність ЕОМ звільнює мозок людини від рутинної роботи щодо пошуку та опрацювання всеможливих відомостей і даних, що в багато разів примножує її творчі можливості. Водночас поряд з терміном «персональний комп'ютер» все частіше використовується слово «телематика» - об'єднання ЕОМ, телебачення та всіляких засобів передавання різного роду повідомлень. «Основне завдання телематики - масове розповсюдження всеможливих відомостей, забезпечення доступності знань чи, якщо хочете, їх демократизація для всіх землян. Телематика є потужним засобом ліквідації розриву у знаннях, технологіях, вона служить незамінним засобом вироблення загальних поглядів людей з різних країн і з різних континентів на той чи інший предмет, що так необхідно людям в епоху глобальних проблем» [1, с. 74]. Високі темпи розвитку виробництва, науки, суспільного життя породили такий потік найрізноманітніших повідомлень, що їх осмислення і опрацювання перевершує біологічні можливості людини. Людина просто фізично не спроможна простежити в ньому незмірні та заплутані зв'язки, щоб за необхідності правильно оцінити ситуацію і ухвалити правильне рішення. Використання машини у багато разів примножує її можливості аналізувати потоки повідомлень, передбачати результати своїх дій, порівнювати різні варіанти і вибирати ті з них, які найкращим чином відповідають поставленій меті [9, с. 84].

Таким чином, розкриття прогнозів розвитку окремих наук видатними ученими у різних галузях соціального життя спрямовує педагогічні колективи загальноосвітніх навчальних закладів на соціалізацію змісту, принципів і технологій навчання з орієнтацією на досягнення сучасних наук, формування в учнів умінь і навичок щодо їх використання у навчальній та практичній діяльності.

П.Р.Атутов наголошує, що технологічна культура є четвертою ступінню універсальної культури (після міфологічної, космологічної та антропологічної), тобто це культура ХХІ століття. Автор зазначає, що наразі людство живе в умовах, коли відходять у минуле екстенсивні «ідеології» за будь-яку ціну домогтися максимального результату. На новому технологічному етапі важливими стають способи разом з результатами діяльності, зважаючи на її соціальні, економічні, психологічні, естетичні та інші чинники [2]. У науково-методичних працях останніх років увагу вчених і практиків зосереджено на визначенні й тлумаченні сутності поняття «технологічна культура». Зокрема, А.В.Коваленко висвітлює проблему формування технологічної культури майбутніх учителів іноземної мови в аксіологічному аспекті.

Технологічну культуру автор розглядає як сукупність елементів, в якій поєднуються технологічні знання й уміння, професійно значущі особистісні якості людини, необхідні для оволодіння перетворювальною діяльністю, яка сприяє успішному проектуванню і реалізації педагогічної технології в навчально-виховному процесі у ЗНЗ. На думку А.В. Коваленка, в технологічній культурі інтегруються такі структурні компоненти: когнітивно-операціональний, практико-діяльнісний, мотиваційно-ціннісний, особистісно-комунікативний, індивідуально-креативний, спеціальний. Для кожного із цих компонентів автор розробив показники, критерії оцінювання сформованості компонентів технологічної культури. Так, когнітивно-операціональний компонент містить показники сформованості знань; практико-діяльнісний - технологічної готовності до педагогічної діяльності; мотиваційно-ціннісний - ціннісні орієнтації; особистісно-комунікативний - комунікативні уміння; індивідуально-креативний - креативні уміння; спеціальний - сформованість професійних знань, умінь та навичок [4, с. 75-76]. Таким чином, рівень технологічної культури керівника ЗНЗ залежить від ступеня сформованості її компонентів, серед яких чільне місце посідає аксіологічний компонент.

Вітчизняні вчені О.В. Коберник і В.І. Сидоренко розглядають проблему формування технологічної освіти у тісному взаємозв'язку з технологічною культурою педагогічного колективу та керівника ЗНЗ. Вони зазначають: «Формування технологічної культури передбачає оволодіння системою понять, методів та засобів, необхідних для створення матеріальних і духовних цінностей. Це означає необхідність вивчення сучасних перспективних енергоматеріалозбережувальних технологій перетворення матеріалів, енергії й опрацювання даних у сферах виробництва та послуг із використанням ЕОМ, соціальних наслідків застосування технології, методів боротьби із забрудненням навколишнього середовища, планування й організацію трудового процесу, технологічної дисципліни, обладнання робочого місця, забезпечення безпеки праці, комп'ютеризованого опрацювання документації, вивчення психології людського спілкування, основ творчої й підприємницької діяльності, методів виконання проектів» [5, с. 5].

Автори, розглядаючи технологічну підготовку молоді як інтегральний компонент загальної освіти, акцентують увагу на особливостях технологічного розвитку сучасного суспільства, багатогранності феномена технологічної культури людини [5]. В.Г.Лола структурував основні елементи технологічної культури: технологічний світогляд, технологічне мислення, технологічна естетика, техносфера, технологія виробництва [7, с. 14-15 ].

Л.В.Васильченко дотримується погляду, що технологічну культуру управління діяльністю ЗНЗ можна подати у вигляді переліку різних управлінських процедур, методів і способів їх реалізації. Технологічний компонент управлінської культури базується на засобах і прийомах управління педагогічним процесом, тобто є когнітивно-діяльнісною складовою [3]. Для його формування керівнику школи необхідні оперативні знання, володіння якими залежить характер активності керівника у його професійній діяльності. Важливими є знання теоретичного характеру, володіння сформованими поняттями, алгоритмами і програмами професійних дій. Оперативні знання керівника школи можна поділити на два блоки: професійні та управлінські. Професійні знання - це знання педагогіки, психології, теорії управління педагогічними системами, санітарії і гігієни педагогічної праці тощо. «Сучасний керівник - це людина, яка чітко усвідомлює мету функціонування, розвитку школи і відповідного внутрішньошкільного управління. Тому вимоги до керівника сучасної школи пов'язані зі змістом управлінської діяльності й усвідомленим розумінням конкретних управлінських функцій» [3, с. 15].

Управлінські (професійні) знання керівника школи - це, перш за все, знання сутності основних функцій управління та їх характеристик; володіння способами і засобами їх реалізації у практичній діяльності; знання професійно-творчого потенціалу педагогічного колективу, навчальних можливостей учнівського колективу школи; володіння новітніми технологіями управління навчально-виховним процесом, що спрямовані на кінцевий результат - забезпечення якості освіти, конкурентоспроможного випускника школи. Основні вимоги до технологічної культури керівника школи зумовлюються особливостями його діяльності, різноманітністю стосунків і спілкування, системи ціннісних орієнтацій, можливостей творчої самореалізації. У цьому плані розглядають гносеологічну, світоглядну, інформаційну, креативну складові технологічної культури.

Гносеологічна складова технологічної культури пов'язана з пізнанням управлінського процесу як об'єкта конструювання, що забезпечує цілісне уявлення щодо технологічної діяльності.

Світоглядна сторона технологічної культури керівника пов'язана з виробленням власної позиції, ціннісного ставлення до об'єктів управління. Вона виявляється у ставленні керівника до сенсу, цілей, якості результатів управлінської діяльності. освіта інформаційний школа керівник

Інформаційна складова технологічної культури пов'язана з забезпеченням керівника школи необхідними і достатніми соціально-педагогічними і відомостями для раціонального і ефективного вироблення та прийняття управлінських рішень.

Креативна складова технологічної культури керівника школи пов'язана з творчими, оригінальними підходами до виконання управлінських завдань. Водночас їх об'єднує аксіологічний компонент технологічної культури управління, що спонукує до пошуку відповідей на запитання: «який сенс?», «яка цінність?», «яка результативність?», «які витрати ресурсів?», «що забезпечує високі результати управлінської діяльності?» тощо.

Ключовим аспектом соціальної трансформації є модернізація суспільства. У широкому розумінні вона означає прогресивні зміни.

Сучасне, чи модернізоване, суспільство - диференційоване, урбанізоване, освічене, інформоване через засоби масового інформування. У результаті модернізації суспільство набуває таких характеристик:

- у сфері економіки - перевага промислових технологій масового виробництва; ринок праці, товарів, фінансів; наявність умов для економічного зростання; благополуччя людей;

- у соціальній сфері - різноманітні компоненти способу життя (праця, побут, сім'я, громадська діяльність) взаємопов'язані, соціальні ролі диференціюються, зростає соціальна мобільність;

- у галузі політики - виникає бюрократичний апарат, який керується раціональними критеріями діяльності, легітимність опирається на закон і демократичні принципи;

у культурній сфері - розширюється світська освіта, на основі чого забезпечується загальна письменність, повага до книги [11, с. 171-172].

Система освіти особливо важливу роль відіграє у забезпеченні подальшого розвитку соціально-політичної, науково-технічної, економічної та освітньо-культурної сфер суспільства. Заклади освіти покликані забезпечити формування самодостатньої та конкурентоспроможної гармонійно розвиненої людини, яка прагне культурно-освітнього самовдосконалення та розвитку суспільства. Тому цілком закономірним є процес періодичної модернізації змісту загальної середньої освіти з метою забезпечення потреб культурного і професійного становлення сучасної учнівської молоді з огляду на вимоги сьогодення, закладання підвалин для набуття професійної освіти та розвитку в майбутньому. Відповідно до об'єктивної потреби модернізації змісту освіти Кабінетом

Міністрів України прийнято Постанову «Про затвердження Державного стандарту базової і повної загальної освіти» (№1392 від 23 листопада 2011 р.), який впроваджується в частині базової початкової загальної освіти з 1 вересня 2013 р., а в частині повної загальної середньої освіти буде впроваджуватися з 1 вересня 2018 р.

Важливої ролі у підвищенні ефективності регулювання і коригування реалізації ДСЗСО та інших підсистем діяльності сучасних ЗНЗ набувають організаційні механізми. Концепція формування культури людини полягає в тому, що на основі навчання, яке здійснюється на основі найсучасніших інформаційно-комунікаційних технологій, створюються передумови для формування принципово нової культури організації освітнього процесу; впровадження відповідних педагогічних концепцій; створення необхідного програмного забезпечення курсів і предметів; використання локальних комп'ютерних мереж та глобальної мережі Internet.

Оцінювання якості освіти, набутої у процесі навчання, здійснюється наявними у сучасному педагогічному арсеналі прийомами, способами, технологіями одержання об'єктивних відомостей і даних: статистичні дані та дані спостереження, індивідуальні бесіди і позаштатні ситуації, незалежна експертиза і педагогічні консиліуми, різні варіанти опитування і методи самоперевірки, соціометрія та референтометрія, психологічні тести і діагностичні методики, ділові ігри і спеціальні комп'ютерні програми, незалежні характеристики і ведення індивідуальної карти учня.

Американські вчені вважають, що педагогічні технології - це не просто сукупність методів, прийомів і засобів навчання, це дослідження з метою виявлення принципів і розробки прийомів удосконалення освітнього процесу шляхом аналізу чинників освітньої ефективності, шляхом конструювання і застосування відповідних прийомів і матеріалів, а також за допомогою оцінювання використання методів [1, с. 258]. Згодом визначення поняття педагогічної технології було запропоновано ЮНЕСКО: «Педагогічна технологія - це системний метод створення, застосування і визначення процесу навчання, який використовується для удосконалення форм освіти» [1, с. 23]. На думку Г.К.Селевка, педагогічна (освітня) технологія - це система, на основі якої забезпечується функціонування всіх компонентів педагогічного процесу, побудованого на наукових засадах, яка запрограмована у часі та просторі і використання якої дозволяє отримати окреслений результат [10, с. 4].

Отже, сучасний адміністратор у галузі освіти повинен враховувати у своїй роботі, що сучасне суспільство є диференційованим, урбанізованим, освіченим, інформованим. У результаті модернізації суспільство набуває таких характеристик: перевага промислових технологій масового виробництва; ринок праці, товарів, фінансів; наявність умов для економічного зростання; благополуччя людей; різноманітні умови життя (праця, побут, сім'я, громадська діяльність) цілком комфортні, соціальні ролі диференціюються, зростає соціальна мобільність; функціонує бюрократичний апарат, який керується раціональними критеріями діяльності, легітимність опирається на закон і демократичні принципи; розширюється світська освіта, на основі якої забезпечується загальна письменність, повага до книги. Виходячи з цих позицій, керівник вищого навчального закладу повинен відповідним чином добирати та застосовувати ефективні педагогічні технології у навально-виховному процесі.

Список використаних джерел

1. Johnson D.W. Coperation and competion: Theory and research / D.W.Johnson, R.T.Johnson.- Edina, MN: Interaction Book Compani, 1989. - 186 р.

2. Атутов П. Концепция формирования технологической культуры молодежи в общеобразовательной школе / П.Атутов. М.: Шк. и право, 1999. - №1.- С. 5-12.

3. Васильченко Л.В. Управлінська культура і каомпетентність керівника / Л.В.Васильченко. - Харків: Видавнича група «Основа», 2007. - 176 с.

4. Коваленко А.В. Технологическая культура будущих учителей иностранного языка / А.В.Коваленко // Высшее образование сегодня.- 2008. - №3. - С. 75-96.

5. Коберник О., Сидоренко В. Концепція технологічної освіти учнів загальосвітніх навчальних закладів України / О.Коберник, В.Сидоренко // Трудова підготовка. - 2010.- №6. - С. 3-11.

6. Кремень В.Г. Освіта і наука в Україні - інноваційні аспекти / В.Г.Кремень // Стратегія. Реалізація. Результати. - К. : Грамота, 2005.-448 с.

7. Лола В.Г. Формування технологічної культури учителів трудового навчання / В.Г.Лола // Автор. дис. на здобуття наук. ст. канд. пед. наук. - Тернопіль, 2003. - 19 с.

8. Прокопенко І.А. Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки / І.А.Прокопенко // Збірник наукових праць. - Запоріжжя, 2007. - Вип. 41.- С. 300-301.

9. Раздумья о будущем: Диалоги в преддвери третьего тысячелетия: Журналистка Н.Стрельцова ведет беседы с известными учеными и полит. деятелями. - М.: Политиздат, 1987.- 175 с.

10. Селевко Г.К. Современные образовательные технологии: Учеб. Пособ. для вузов и институтов повышения квалификации. - М.: Изд-во «Народное образование», 1998.- 559 с.

11. Сухомлинський В.О. Вибрані твори в 5 томах / В.О.Сухомлинський. - Т.4. - К. : Рад. шк. - 1977. - С. 89, 104, 175. - 638 с.

Размещено на Allbest.ru