Українська ділова мова для іноземців: вивчення будівельної термінології

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Одеського національного університету імені І.І. Мечникова

Кафедра іноземних мов

Українська ділова мова для іноземців: вивчення будівельної термінології

Філюк Лілія Миколаївна, кандидат філологічних наук, доцент

Анотація

У статті зазначається, що українська мова для іноземних студентів -- не тільки навчальний предмет, але й засіб розвитку особистості, можливість досягнення професійної компетенції. Стверджується, що іншомовна комунікативна компетентність формується у процесі мовленнєвого спілкування іноземною мовою. Відповідно до цього, у процесі навчання української мови для іноземних студентів необхідно створювати умови для спілкування.

Зазначено, що для успішного використання української мови в усному діловому спілкуванні іноземці повинні оволодіти такими видами мовленнєвої діяльності, як аудіювання, говоріння та читання. Вказано, що при вивченні української мови з метою професійного спілкування майбутнім фахівцям необхідно приділяти особливу увагу термінології. Подано різні підходи до визначення поняття «термін».

Пропонується розроблене автором заняття з української мови, присвячене вивченню будівельної термінології. Подано текст, що містить будівельну термінологію, а також комплекс передтекстових і післятекстових вправ. Висловлюється думка, що заняття, спрямовані на оволодіння іноземними студентами особливостями української мови, мають бути практично орієнтованими, пов'язаними з вивченням термінологічної складової. Отже, у зв'язку з цим виникає необхідність розробки принципів комплексного навчання на основі поєднання різних методів і форм проведення занять.

Ключові слова: українська мова, іноземні студенти, професійне мовлення, термін, будівельна термінологія, компетентність, компетенція.

На даний час, у зв'язку з розширенням міжкультурних контактів і розвитком міжнародних зв'язків зростає роль знання іноземних мов. Українська мова для іноземних студентів -- не тільки навчальний предмет, але й засіб розвитку особистості, можливість досягнення професійної компетенції. У студентів-іноземців, що вивчають українську мову, мають бути сформовані певні знання, вміння і навички в галузі української мови, що дозволяють майбутнім спеціалістам стати конкурентоспроможними.

Існує кілька понять, за допомогою яких можна схарактеризувати ступінь усвідомленості про систему тієї чи іншої мови. До таких понять належать: комунікативна компетенція / компетентність, мовна компетенція / компетентність. Компетентний підхід передбачає володіння практичним знанням, тобто створеним всередині себе самого за допомогою рефлексії. Навчання на основі компетентного підходу спрямоване на формування різних компетенцій майбутнього спеціаліста. Так, І.А. Зимняя виділяє три групи компетенцій: 1) компетенції, що відносяться до самої людини як особистості, суб'єкта діяльності, спілкування; 2) компетенції, що відносяться до соціальної взаємодії людини та соціальної сфери; З) компетенції, що відносяться до діяльності людини [9].

А.Б. Раїсова виділяє кілька компонентів вивчення іноземної мови, в тому числі комунікативний компонент, який поєднує іншомовну комунікативну компетенцію в галузі професійної діяльності та загальні (особистісні) компетенції, які є професійно важливими якостями та вміннями спеціаліста. Також виділяється регулятивний компонент, що відображує адекватну самооцінку здібностей студентів та виховує почуття відповідальності за успіхи в навчальній та майбутній професійній діяльності [13]. Е.В. Ерднієва зазначає, що до складу поняття комунікативної компетентності входить оволодіння необхідним набором не тільки мовленнєвих та мовних знань, але й вмінь в галузі комунікативного аспекту професійної діяльності, а також практичного застосування засобів комунікації, що співвідноситься і з реалізацією виховних задач із формування соціально активної особистості, яка добре орієнтується у сучасному світі [16].

Таким чином, іншомовна комунікативна компетентність формується у процесі мовленнєвого спілкування іноземною мовою. Відповідно до цього, у процесі навчання української мови для іноземних студентів необхідно створювати умови для спілкування.

Т.А. Островерхова доходить висновку, що компетентність не може бути відокремленою від конкретних умов її реалізації та може проявлятися тільки в діяльності. Вона об'єднує одночасну мобілізацію знань, умінь та засобів поведінки у конкретних ситуаціях. Розглядаючи компетентно-діяльнісний підхід, не можна виключати його особистісну складову, яка позначає, перш за все, що в центрі навчання знаходиться студент як суб'єкт навчальної діяльності, а система навчання передбачає максимальне врахування індивідуально-психологічних, вікових, національних та статусних особливостей студента. Це врахування відбувається через вибір змісту та форм навчальних завдань через характер взаємодії зі студентом [12].

У сучасній освіті процес навчання стає все більш орієнтованим на співпрацю викладача і студента у досягненні певної освітньої мети. Мотивоване ставлення студента є обов'язковою умовою досягнення результативності процесу навчання. Викладачеві ж у процесі підготовки до занять з української мови, перш за все, треба вміти бачити мовний матеріал очима іноземних студентів, реально оцінювати ті складнощі, які вони мають подолати.

Для того щоб успішно використовувати українську мову в усному діловому спілкуванні, іноземці повинні оволодіти такими видами мовленнєвої діяльності, як: 1) аудіювання; 2) говоріння; 3) читання. Розглянемо їх детальніше.

Аудіювання представляє собою одночасне сприйняття і розуміння іноземної мови на слух. Завдання початкового етапу навчання -- сформувати базові уміння аудіювання: розуміння сенсу окремих реплік співрозмовника; розуміння сенсу невеликих за обсягом зв'язаних висловлювань, побудованих на вивченому лексико-граматичному матеріалі. Кінцева мета навчання аудіювання -- сформувати аудитивні вміння: розуміння неадаптованих текстів на рівні значень (розуміння основних фактів, вміння відповідати на питання); розуміння на рівні сенсу (розуміння ідеї та підтексту висловлювання, задуму автора, його оцінка). Вправи з навчання аудіювання поділяються на підготовчі та мовні. Мета підготовчих вправ -- розвиток фонетичного та інтонаційного слуху, формування механізмів аудіювання. Мета мовних вправ -- розвиток умінь аудіювання на основі подолання аудитивних труднощів.

Говоріння -- продуктивний вид мовленнєвої діяльності, за допомогою якого (спільно з аудіюванням) здійснюється усне спілкування. Завдання навчання на початковому етапі -- оволодіння усним мовленням у рамках обмеженого кола тем і ситуацій на строго відібраному мовному матеріалі. Завдання навчання на кінцевому етапі -- оволодіння усним мовленням у рамках широкого кола тем і ситуацій на великому мовному матеріалі. Мета підготовчих вправ -- активізація лексико-граматичного мовного матеріалу, формування навички оперування фонетичними, лексичними, граматичними одиницями, а також цілими реченнями. Мета мовних вправ -- розвиток умінь формувати повідомлення в умовах, близьких до реальних ситуацій спілкування.

Читання -- рецептивний вид мовленнєвої діяльності зі сприйняття та розуміння письмового тексту. Завданням навчання є такий рівень оволодіння читанням, при якому воно використовується для задоволення реальних життєвих потреб, тобто: технічна сторона читання автоматизована; увага читача спрямована на зміст, а не на мовну форму; економність, тобто зусилля читача адекватні меті читання. У залежності від мети розрізняються такі вправи з навчання читання, як: 1) передтекстові (спрямовані на формування психологічних механізмів читання і подолання можливих лексико-граматичних та лінгвокраєзнавчих труднощів тексту); 2) при- текстові (спрямовані на формування комунікативної установки на читання); З) післятекстові (спрямовані на розвиток умінь усвідомити текст як єдине смислове ціле).

Вивчаючи українську мову з метою професійного спілкування, майбутнім фахівцям необхідно приділяти особливу увагу термінології. На даний час немає загальноприйнятого визначення терміна, що повністю відображує його суть. Л.М. Алексеева вважає, що найбільш слабкою ланкою в теорії термінознавства досі залишається з'ясування природи терміна, оскільки він є не тільки багатоаспектним, але й внутрішньо суперечливим об'єктом дослідження [1, с. 28]. У сучасній науці спостерігається кілька підходів до визначення терміна: одні вчені дають йому логічне визначення; другі -- описово розкривають зміст, приписуючи йому характерні ознаки; треті -- виділяють термін шляхом його протиставлення іншій мовній одиниці. Така багатоаспектність визначення терміна пояснюється тим, що він є об'єктом одночасно декількох наук. Відомо, що один термін може входити в різні термінологічні системи певної мови, що, на думку О.О. Реформатського, створює міжнаукову термінологічну омонімію [14, с. 65].

В.М. Лейчик вважає, що незадовільність більшості визначень полягає саме у спробі об'єднати різнохарактерні ознаки терміна, і стверджує, що таке об'єднання в одному визначенні ознак багатоаспектного об'єкта принципово неможливе і логічно неправомірне [11, с. 37]. Існує безліч інших підходів до визначення терміна, а у зв'язку з цим і велика кількість його дефініцій. Наведемо деякі з них. Так, у Великому енциклопедичному словнику можна знайти таке визначення терміна: це «слово або словосполучення, що позначає поняття спеціальної галузі знання або діяльності» [4, с. 1002]. О.С. Ахманова визначає термін як «слово або словосполучення спеціальної (наукової, технічної тощо) мови, створюване для точного вираження спеціальних понять і позначення спеціальних предметів» [2, с. 433].

З.І. Комарова, підкреслюючи номінативний характер терміна, дає наступне визначення: це «інваріант (слово або словосполучення), який позначає спеціальний предмет чи наукове поняття, обмежене дефініцією та місцем у певній терміносистемі» [10, с. 49]. У визначенні Б.Н. Головіна термін -- це «окреме слово або утворене на базі іменника підрядне словосполучення, що означає професійне поняття і призначене для задоволення специфічних потреб спілкування у сфері певної професії (наукової, технічної, виробничої, управлінської)» [7, с. 89].

У В.П. Даниленка термін -- це «слово (або словосполучення) спеціальної сфери вживання, яке є найменуванням спеціального поняття і потребує дефініції» [8, с. 94]. На думку А.М. Баранова, «терміни можна визначити як слова (словосполучення) метамови науки та програм наукових дисциплін, а також слова, що позначають специфічні реалії областей конкретної практичної діяльності людини» [3, с. 158]. М.М. Володіна вказує, що «під терміном розуміється слово або словосполучення спеціальної сфери вживання, створюване для точного вираження спеціальних понять і засноване на дефініції» [6, с. 12]. В.М. Лейчик дає наступне визначення терміна: це «лексична одиниця певної мови для спеціальних цілей, що позначає спільне -- конкретне або абстрактне -- поняття теорії певної спеціальної галузі знань або діяльності» [11, с. 38].

На основі всього вищесказаного можна зробити висновок, що термін -- це слово або словосполучення, що має дефініцію та позначає спеціальне поняття або предмет певної галузі знання або людської діяльності. Таким чином, розглянемо роботу з іноземними студентами на занятті з української мови, присвяченому вивченню будівельної термінології.

Конструктивні елементи будівель

Кожна будівля складається з окремих взаємопов'язаних конструктивних елементів, або частин, що мають певне призначення. До них належать фундаменти, стіни, каркас або опори, перекриття й підлоги, дахи або покриття, сходи, перегородки, вікна та двері. Фундамент -- частина будівлі, яка розташована нижче поверхні землі і призначена для передачі та розподілу навантажень від будівлі на його підставу (грунт). Стіни служать для огородження приміщення від зовнішнього середовища (зовнішні стіни) або від суміжних приміщень (внутрішні стіни). Зовнішні та внутрішні стіни, які сприймають навантаження від власної маси, є огороджувальними. Стіни, які сприймають навантаження і від покриттів і перекриттів, називають несучими. Опори -- це стовпи або колони, які сприймають навантаження від перекриттів або покриттів і передають їх на фундамент. Каркас складається з вертикальних (стійки або колони) і горизонтальних (ригелі) стрижневих елементів. Каркас застосовується замість несучих стін або разом з ними при необхідності створення великого внутрішнього простору.

Перекриття -- горизонтальні елементи конструкції (міжповерхові, горищні, цокольні), які поділяють будівлю на поверхи і забезпечують просторову незмінюваність будівлі. Покриття -- це верхня огорожа будівлі, яка захищає приміщення від зовнішніх кліматичних факторів і впливів. Сходи -- елемент будівлі, який служить для сполучення між поверхами. Перегородка -- тонка ненавантажена внутрішня стіна, яка спирається на перекриття і служить для розділення внутрішнього простору будівлі на окремі приміщення. Вікна та ліхтарі верхнього світла служать для природного освітлення приміщень та їх провітрювання, а двері -- для сполучення між приміщеннями і зовнішнім простором або між самими приміщеннями. До інших елементів будівель відносяться балкони, лоджії, майданчики біля входів в будівлю тощо.

Серед конструктивних елементів будівлі розрізняють несучі конструкції (покриття, перекриття, стіни, колони, фундаменти), які витримують навантаження і забезпечують стійкість будівель. У сукупності несучі частини будівлі утворюють просторову систему, що називається несучим остовом будівлі. До огороджувальних конструкцій будівель відносяться зовнішні та внутрішні стіни, перекриття і підлоги, перегородки, покриття, покрівлі. Огороджувальні конструкції призначені для ізоляції внутрішніх обсягів будівлі від зовнішнього середовища або між собою. Таким чином, будівля -- це будівельна система, яка складається з окремих взаємопов'язаних конструктивних елементів -- несучих та огороджуючих, що утворюють наземний замкнений об'єм [5].

Передтекстові вправи

Вправа 1. До поданих іменників підберіть прикметники, разом з якими вони складають словосполучення-терміни. Користуйтеся словами для довідок.

Конструкція, стіна, елемент, приміщення, обсяг, освітлення, фактор, маса, система, середа, простір.

Слова для довідок: несучий, огороджувальний, зовнішній, внутрішній, стрижневий, суміжний, наземний, природний, кліматичний, власний, будівельний, зовнішній.

Після текстові вправи