Науково-педагогічна та видавнича діяльність Григорія Врецьони

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНА ТА ВИДАВНИЧА ДІЯЛЬНІСТЬ ГРИГОРІЯ ВРЕЦЬОНИ

Постановка проблеми. Пожвавлення культурно-освітнього життя на західноукраїнських землях у другій половині ХіХ ст. ініціювало зародження й розвиток педагогічної преси в Галичині. Значної популярності набувають педагогічні часописи “Дом и школа”, “Школа”, “Учитель”, “Газета школьна” та інші, що сприяли поширенню й популяризації передових педагогічних ідей. На їхніх сторінках галицькі педагоги нагадували народам Австрії про те, що в краї живе й український народ, який має право на свою школу; утверджували думку, що суспільний прогрес можливий лише тоді, коли освіта стане загальною й охопить усі верстви населення; розкривали роль школи й учителя в житті суспільства; публікували методичні поради вчителям, праці видатних зарубіжних педагогів; характеризували стан освіти і становище вчителя на галицьких землях; розвінчували антиукраїнську сутність шкільних законів. У публікаціях того часу дедалі більше утверджувалися ідеї національно-культурного відродження українців, ставали провідними у визначенні основних напрямів розбудови школи, яка має прийти на зміну наявній і відповідати не лише зростаючим потребам практичного життя, а й національним інтересам народу [6, с. 411].

Мета статті - розкрити подвижницьку працю вчителів, стан освіти та законів у науково-видавничій діяльності Григорія Врецьони.

Виклад основного матеріалу. 13 вересня 1880 року Григорій Захарович Врецьона заснував “письмо педагогічно-літературне” - перший професійний вчительський журнал “Школьна Часопись” з метою “розбудити” вчителів і розпочати шкільний рух. Упродовж десяти років він був незмінним редактором цього журналу, “держаного в народовськім дусі” [7, с. 1]. Зміст матеріалів “Школьної Часописі” був підібраний за схемою аналогічних педагогічних видань - “Учитель”, “Газета школьна” та ін., однак трактування й обговорення порушуваних у публікаціях тем значно поглибилося й розширилося. На відміну від тогочасних видань, тема шкільництва в “Школьній Часописі” розглядалася значно ширше, набираючи суспільно- громадського забарвлення. Ще в першому номері газети Г. Врецьона визначив основну мету цього видання: “Через працю педагогично- литературну и стоваришенє умыслове мужей праці, науки и народолюбця образоватися взаємно для загального и разнійшого ділася на поли просвітьі и выхованя народного, щобы статися сильными єдностею и згодою в науці для будущего пожитку народу” [3, с. 1]. Тобто, видавець чітко заманіфестував мету свого “дітища”: не лише праця на теренах просвітництва, а й залучення до неї широкого загалу інтелігенції. “Поводирем” просвітницького руху визначено вчителя як центральну постать, організатора не лише навчально-виховного процесу, а й культурно- просвітницької роботи в громаді. Не випадково після програмної статті в часописі уміщено публікацію “Учителі и ихъ вліянє”, в якій закцентовано на тій повазі, з якими споконвіку ставилися до вчителів. Г. Врецьона не уявляв прогресу суспільства без подвижницької праці вчителів, тому вкотре повторює традиційну для педагогічної преси сентенцію: місце вчителя народної школи - в громаді, поруч зі священиком. Тому Г. Врецьона висловлює одностайну думку всієї редакції: вчитель і священик повинні бути одностайними в культурно-просвітницькій праці [4, с. 2]. Педагог доводить необхідність співпраці школи, сім'ї, громади задля включення дитини в історію свого народу, залучення її до внутрішніх скарбав нації задля того, щоби вона стала продовжувачем батьківських звичаїв і традицій. Отже, національне виховання він розглядає невіддільно від людського громадського виховання. Учня Григорій Захарович розглядає як ініціативного учасника виховного процесу, а його працю - вагомим фактором розвитку гармонійної особистості. За його переконанням, освіта виступає центральним фактором піднесення нації, гарантом забезпечення їй достойного місця серед цивілізованих народів. Тобто на сторінках видання особа вчителя трактується з більш вимогливих позицій, акцентовано на його ролі у формуванні національної свідомості молоді, розбудові національної школи.

“Школьна Часопись” була противагою польськомовній газеті “Школа” і гуртувала навколо себе вчителів-українців. На сторінках часопису друкували чимало матеріалів про українські початкові та середні навчальні заклади. УПТ, котре не мало власного періодичного видання, друкувало у “Школьній Часописі” інформацію про діяльність товариства, звернення до громадськості з проханням надати інформацію про українські школи в містах і селах. Однак, як стверджує Л. Шологон, звіти Крайової шкільної ради віддзеркалювали лише загальний стан шкільної справи у краї, не диференціюючи її за мовно-національною ознакою, тобто вони не давали конкретного матеріалу про становище українських шкіл [8, с. 86].

З 1882 року цей часопис став педагогічно-науковим тижневиком і до 1883 року виконував роль друкованого органу Руського товариства педагогічного. Двотижневик містив педагогічні, дидактичні і методичні статті, матеріали для додаткової науки, шкільне законодавство, літературні та 130 етнографічні праці, повідомлення з учительських конференцій, комунікати Руського Педагогічного Товариства тощо. Серед інших співробітниками були: О. Барвінський, Д. Вінцковський, Є. Желехівський, Р. Заклинський, Г. Зарицький, І. Кабаровський, К. Кахникевич, М. Крушельницький, К. Кузик, І. Микитович, А. Рибачик, Ю. Целевич та інші [5, с. 3875].

Постійними рубриками “Школьної Часописі” були: “Переглядъ в Австро-Угорскои монархіи” (з підрубриками “Заграниця” або “Переглядъ школьный”), “ВЪсти зъ поля школьництва”, “Школьны вЪсти”, “Дописи”. На сторінках часопису друкували свої статті відомі в Галичині автори - Олександр Барвінський, Михайло Банах, Григорій Зарицький, Павло Кирчів, Іван Хабаровський, Роман Заклинський, Кирило Кахникевич, Наталія Гладилович, Стефан Ковалів. Провідне місце на шпальтах часопису займали дидактично-педагогічні та методичні матеріали. Актуальною й постійною темою статей була українська мова та її викладання в школі. Її висвітленню присвячені виступи багатьох авторів, які доводили необхідність навчання дітей рідною мовою і шкідливість навчання чужою. Так, 1880 р. в ч. 4-6 часопису вміщено науково-методичну статтю О. Барвінського “Вплывъ науки языка матернего на вихованє” [2, с. 41-42].

Першочергове місце в часописі відводилося матеріалам на шкільні, педагогічні, дидактичні теми. У багатьох номерах друкували розроблені освітянами-практиками (Г. Врецьона, Р. Заклинський, О. Спринь та ін.) методичні розробки уроків, здебільшого для початкової школи; конспекти лекцій на конкретні теми з арифметики, рідної мови, географії, інших шкільних предметів. Крім цього, статті Г. Врецьони торкалися різноманітних сторін життя: лікарських порад, відомостей про анатомію і гомеопатію, питань ощадного ведення домашнього господарства. Редагуючи часопис, Григорій Захарович водночас був і активним дописувачем: якщо у 1880 р. він опублікував дванадцять статей, то у 1882 - тридцять три.

Своєю багатосторонньою діяльністю журнал зробив вагомий внесок у боротьбу за українську національну школу, в чому велика заслуга Григорія Захаровича. “Школьна Часопись” відіграла важливу роль у розгортанні громадського педагогічного руху, солідаризації учительського загалу, в організаційному становленні заснованого у 1881 р. Руського товариства педагогічного, котре стало невідривним елементом національного руху галицьких українців наприкінці ХІХ - у першій половині хХ ст. Воно стало громадською культурно-освітньою організацією, серед провідних видів діяльності якого було заснування українських загальноосвітніх та професійних шкіл, дитячих садків, видання педагогічних журналів, шкільних підручників і посібників. Сам Григорій Захарович підкреслював зростаючу популярність цього видання. У замітці “Заявлєнє водъ редакціи” він писав, що часопис кожного року мав “від 400 до 500 передплатниковъ, а певно два- три разы столько читателЪвъ”. Видання часопису припинилося 16 (28) травня 1889 р. на десятому числі, оскільки Руське товариство педагогічне “рішилося мати в школьнои часописи свой орган и взялося... до видання школьной часописи “Учитель”. Редактор висловив надію, що “Учитель” буде подальшим продовженням школьного выдавництва в Галичини” [7, с. 73], що згодом і справдилося.

Своєю багатогранною видавничою діяльністю Григорій Врецьона зробив вагомий внесок у боротьбу за українську національну школу, солідаризацію учительського загалу та поширення громадського педагогічного руху серед галицьких українців наприкінці ХІХ - у першій половині ХХ століття.

національний культурний відродження врецьона

Література

1. Врецьона Г. Учитель повинен бути характером / Г. Врецьона // Школьна часопись. - 1884. - Ч. 23. - С. 177-179; Ч. 24. - С. 186-187.

2. Врецьона Г. Заявлєнє водъ редакціи / Г. Врецьона // Школьна часопись. - 1889. - Ч. 10. - С. 73-74.

3. Врецьона Г. Програм загального згромадженя польського товариства педагогичного в Коломиї и проєктованих прогульок до Жабєго и на Чорногору / Г. Врецьона // Школьна Часопись. - 1882. - Ч. 9.

4. Врецьона Г. Учителі и ихъ вліянє / Г. Врецьона // Школьна часопись. - 1880. - Ч. 1. - С. 2.

5. Енциклопедія українознавства: в 10 т. / за ред. В. Кубійовича. - Т. 1. - Львів: Наукове товариство ім. Т. Шевченка у Львові, 1993. - 400 с.

6. Ступарик Б. Врецьона Григорій Захарович (1839-1901) // Українська педагогіка в персоналіях: Х - ХІХ століття: навч. посібн. для студентів вищих навч. закладів, у двох книгах / Б.Ступарук [за ред. О. В. Сухомлинської]. - К.: Либідь, 2005. - Кн. 1. - 2005. - С. 407 - 413.

7. Франко І. Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р. З останніх десятиліть ХІХ в. / Іван Франко. - Дрогобич: Видавнича фірма “Відродження”, 2008. - 464 с. - (Серія: Золота Франкіяна).

8. Шологон Л. Українська педагогічна періодика Галичини (1880-1914 рр.) / Л. Шологон // Галичина: Всеукраїнський науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис. - Івано- Франківськ, 2006-2007. - № 12-13. - С. 86-93.

Размещено на Allbest.ru