Необхідність реалізації компетентнісного підходу в процесі організації педагогічної практики студентів коледжу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Необхідність реалізації компетентнісного підходу в процесі організації педагогічної практики студентів коледжу

На сучасному етапі розвитку суспільства особлива увага приділяється компетентнісному підходу в освіті, проблемам формування професійної компетентності майбутніх фахівців, що зумовлено переходом світової спільноти до інформаційного суспільства, де пріоритетним вважається не просте накопичення студентами знань та предметних умінь і навичок, а й формування уміння вчитися, оволодіння навичками пошуку інформації, здатності до самонавчання в освітньо-виховному середовищі педагогічного вищого навчального закладу та тенденціями сучасного світу, що вимагають від вищої школи надати молодій людині елементарні можливості інтегруватися в різні соціуми, самовизначатися в житті, активно діяти, бути конкурентоспроможною на світовому ринку праці.

Тому невід'ємною складовою професійної підготовки спеціалістів-випускників педагогічних ВНЗ є добре організована педагогічна практика, яка орієнтується на професійність, відповідальність, культуру, творчу ініціативу, самостійність, мобільність майбутніх фахівців.

Оскільки випускнику педагогічного ВНЗ доведеться працювати в різних навчальних закладах, обіймаючи відповідальні посади, то основною метою педагогічної практики студентів є підготовка кваліфікованого педагога відповідного рівня та профілю, конкурентноздатного на ринку праці, компетентного, який вільно володіє професією та орієнтується в суміжних галузях діяльності, готового до постійного професійного росту, соціальної та професійної мобільності.

Така підготовка неможлива без орієнтації змісту й організації практичного навчання на компетентнісний підхід і пошук ефективних механізмів його реалізації, адже саме компетентнісний підхід в освітній галузі охоплює різноманітні компоненти: естетичні, морально-етичні, мотиваційні, гуманістичні, які спрямовані на творчість, виконання, результат.

До проблеми використання компетентнісного підходу у процесі формування професійної компетентності майбутніх фахівців під час навчання у вищому навчальному закладі звертаються багато вчених. Різні аспекти цієї проблеми стали предметом наукових вітчизняних і зарубіжних досліджень О. Бігич, І. Зимньої, Н. Кузьміної, А. Маркової, О. Пометун, Дж. Равена, К. Савченко, Р. Уайта, А. Хуторського, M. Joras, M. Linard, B. Rey, L. Turkal та інших.

Мета статті полягає в обгрунтуванні доцільності використання компетентнісного підходу в процесі педагогічної практики студентів коледжу, яка спрямована на комплексне засвоєння знань та способів практичної діяльності, завдяки яким майбутній спеціаліст успішно реалізує себе в різних галузях своєї життєдіяльності.

Поняття «компетенція» і «компетентність», що лежать в основі компетентнісного підходу, спеціалістами трактуються по-різному. Так, словник іноземних слів розкриває поняття «компетентний» як такий, що володіє компетенцією - колом повноважень певної галузі, особи або колом справ; competent (франц.) - компетентний, правомірний; competens (лат.) - відповідний, здібний; competence (англ.) - здібність (компетенція) [2].

У більшості зарубіжних досліджень M. Linard, B. Rey, L. Turkal, M. Joras поняття «компетенція» тлумачиться не як набір здібностей, знань і вмінь, а як здібність чи готовність мобілізувати усі ресурси (організовані в систему знання та вміння, навички, здібності і психологічні якості), необхідні для виконання завдання на високому рівні, адекватні конкретній ситуації, тобто відповідно до цілей і умов перебігу процесу [1].

Згідно з визначенням Міжнародного департаменту стандартів для навчання, досягнення та освіти, поняття «компетентності» визначається як спроможність кваліфіковано здійснювати діяльність, виконувати завдання або роботу. При цьому поняття компетентності містить набір знань, навичок і відносин, що дають змогу особистості ефективно здійснювати діяльність або виконувати певні функції, спрямовані на набуття певних стандартів у галузі професії або виду діяльності [1].

Здатність до навчання мобілізує життєвий досвід, декларативні знання та вміння і сприяє розвитку компетенцій різних типів.

На думку вчених, які розглядають питання вдосконалення системи освіти з точки зору компетентнісного підходу, компетентність слід розуміти як рівень досягнення компетенцій [1].

Вищезазначене дозволяє стверджувати, що компетенція і компетентність є взаємодоповнюючими та взаємозумовлюючими поняттями. Компетентність, як і компетенція, є інтегральною характеристикою особистості, здобутими нею якостями, де узагальнюючою категорією двох понять виступає діяльність.

Таким чином, ми вважаємо, що компетенція є нормою, вимогою до підготовки фахівця, а компетентність - сформована якість, результат діяльності, набутий досвід майбутнього спеціаліста.

Тому О. Бігич, І. Зимня зазначають, що завдання сучасної вищої освіти полягає не тільки в тому, щоб дати професійні знання, а й у тому, щоб підготувати фахівця, який глибоко розуміє і знає свою роль у суспільстві, вміє творчо використовувати здобуті знання на практиці, вміє працювати з людьми, у колективі, цінує колективний досвід, прислухається до думки колег, критично оцінює досягнуте [5].

Компетентність, на думку Н. Кузьміної, допомагає фахівцеві ефективно вирішувати різноманітні завдання, які стосуються його професійної діяльності, адже компетентний фахівець відрізняється від кваліфікованого тим, що він успішно реалізує у своїй роботі професійні знання, уміння та навички; постійно саморозвивається; вважає свою професію великою цінністю, і тому основою компетентності фахівця є компетентність діяльності, спілкування і саморозвитку [5].

Під фаховою компетентністю О. Савченко вважає готовність до виконання фахово-спрямованої діяльності та спроможність суб'єкта діяльності до виконання повсякденних фахових обов'язків [5]. В. Лозовецька під професійною компетентністю розуміє сформованість уміння міркувати й оцінювати професійні ситуації і проблеми; творчий характер мислення, прояви ініціативи у виконанні виробничих завдань; усвідомлення розуміння особистої відповідальності за результати праці [4].

Отже, професійна компетентність - це базова характеристика діяльності фахівця, що включає як змістовий (знання), так і процесуальний (уміння) компоненти і має головні суттєві ознаки, а саме: мобільність знань, гнучкість методів професійної діяльності і критичність мислення.

Варто зазначити, що у ВНЗ домінантною є педагогічна компетентність, яка інтегрує її різновиди, що розкривають загальні здатності науково-педагогічного працівника до забезпечення навчально-виховного процесу.

Група європейських і вітчизняних учених, учасників робочої групи з питань запровадження компетентнісного підходу, створеної в межах проекту ПРООН «Освітня політика та освіта «рівний - рівному», запропонували орієнтовний перелік з семи ключових компетентностей сучасного фахівця - це: уміння вчитися; загальнокультурна; громадянська; підприємницька; соціальна; компетентності з ІКТ; здоров'язберігаюча компетентність [1].

Зокрема І. Пометун в своїх дослідженнях також розглядає компетентнісний підхід з точки зору формування ієрархії компетентностей. На його думку, це ієрархічна структура компетентностей, де є:

- ключові компетентності (міжпредметні та надпредметні) - здатність людини здійснювати складні поліфункціональні, поліпредметні, культурнодоцільні види діяльності, ефективно розв'язуючи актуальні індивідуальні та соціальні проблеми;

- загально-галузеві компетентності - компетентності, які формуються учнем впродовж засвоєння змісту тієї чи іншої освітньої галузі у всіх класах середньої школи і які відбиваються у розумінні «способу існування» відповідної галузі - тобто, того місця, яке ця галузь займає у суспільстві, а також вміння застосовувати їх на практиці у рамках культурно-доцільної діяльності для розвитку індивідуальних та соціальних проблем;

- предметні компетентності - складова загально-галузевих компетентностей, яка стосується конкретного предмету.

Зазначені вище ключові компетентності не складаються просто з набору предметних та галузевих компетентностей - вони інтегрують галузеві компетентності у складну систему, в якій елементи пов'язані між собою різноманітними зв'язками та відношеннями.

В Україні серед ключових компетентностей, які сьогодні визначені як орієнтири для виявлення результативності освітнього процесу, є навчальна, соціальна, компетентність з інформаційних та комунікаційних технологій, економічна (підприємницька), загальнокультурна, валеологічно-оздоровча та громадянська компетентності [5].

Тому в умовах освітньо-виховного середовища ВНЗ підготовка майбутнього педагога здійснюється через різні види практики: навчальну психолого-педагогічну практику (спостереження за навчально-виховною роботою вчителя-класовода), позакласну та позашкільну виховну роботу, пробні уроки та заняття, літню практику в оздоровчих таборах, педагогічну практику з додаткової кваліфікації, безперервну практику, які спрямовані на формування пізнавально-інтелектуальної, діагностичної, проектувальної, організаторської, прогностичної, інформаційної, стимулюючої, оціночно- контрольної, аналітичної, психологічної, соціальної, громадянської, комунікативної, конфліктологічної, рефлективної, професійно-правової, творчої, методичної, дослідницької компетенцій.

В ході таких видів педагогічної практики відбувається формування професійної компетентності майбутніх учителів, що забезпечує мотиваційну спрямованість і професійно-особистісне становлення студента, сприяє розвитку активності, самостійності, творчості студентів-практикантів, здатності до співпраці і відповідальності на основі компетентнісного підходу.

В рамках компетентнісно-спрямованого навчання викладачі - керівники педагогічної практики створюють атмосферу, в якій студент почуває себе вільно і комфортно, заохочують студента в цілому, стимулюють його інтереси, розвивають бажання практичного використання навичок і умінь в професійній діяльності; стимулюють та активізують його мовні, когнітивні і творчі здібності; навчають студента працювати самостійно на рівні його фізичних, інтелектуальних і емоційних можливостей - одночасно забезпечують диференціацію і індивідуалізацію навчального процесу; передбачають різні форми роботи: індивідуальну, групову, колективну.

Таким чином, у процесі педагогічної практики студенти набувають розвитку комунікативних, організаторських, конструктивних, дослідницьких і прикладних умінь.

Отже, компетентнісний підхід успішно реалізується через такий зміст педагогічної освіти, що не зводиться до знаннєво-орієнтованого компонента, а передбачає цінний досвід вирішення життєвих професійних проблем, виконання ключових функцій, соціальних ролей, розвитку компетенцій.

Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів даної багатогранної проблеми. Подальшого дослідження потребують питання творчої реалізації особистості в процесі компетентнісно-спрямованої педагогічної освіти.

професійний компетентність навчальний

Список використаних джерел

1. Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи [текст] // Бібліотека з освітньої політики / під заг. ред. О. В. Овчарук. - К. : «К.І.С.», 2004. - 112 с.

2. Нагорна Н. В. Формування у студентів понять компетентності й компетенції [текст] / Н. В. Нагорна // Виховання і культура. - 2007. - № 1-2 (11-12). - С. 266-268.

3. Химинець В. Компетентнісний підхід до професійного розвитку вчителя [текст] / В. Химинець // Закарпатський інститут післядипломної педагогічної освіти. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakinppo.org.ua/2010-01-18-13-44-15/233-2010-08-25-07-10-49.

4. Лозовецька В. Т. Професійна компетентність / В. Т. Лозовецька // Енциклопедія освіти / Акад. пед. наук України; головн. ред. В. Г. Кремень. - К. : Юрінком, 2008. - 1040 с.

5. Савченко О. П. Компетентнісний підхід у сучасній вищій школі / О. П. Савченко // ПЕДАГОГІЧНІ ВИДАННЯ / е-журнал «Педагогічна наука: історія, теорія, практика, тенденції розвитку» / Поточні номери журналу та їх автори / Випуск № 3, 2010.

Размещено на Allbest.ru