Місце педагогічної антропології в єдності і різноманітті антропологічного знання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Місце педагогічної антропології в єдності і різноманітті антропологічного знання

Антропологія як комплексна й складна структурна наука та навчальна дисципліна пройшла значний еволюційний шлях інтеграції й диференціації проблемного й структурного змісту. Відомо, що знання про людину давно накопичувалися людством, але європейська наука тривалий час визнавала своїм основним об'єктом природу, а людину - її елементом. Насамперед, людину вивчали «ззовні»: як частину Космосу, суспільства, природи. Але на сучасному етапі розвитку освіти важливо виходити із знання внутрішньої природи людини (духовного й біологічного) у контексті природи, культури й суспільства. У цій галузі знань уже давно виділяють численні напрями й наукові дисципліни, зв'язок між якими часом ледь помітний або й зовсім відсутній. Таким чином, визначення складових цілісної сфери антропологічного знання та аналіз його самостійних одиниць має важливе значення, чим і пояснюється актуальність теми.

Теоретико-концептуальним основам педагогічної антропології є філософська антропологія з усіма її концепціями й школами, представлена видатними постатями у світовій історії суспільної думки (І. Кант, В. Брезинка, Ю. Хабермас, Д. Дьюї, М. Лангефельд, М. Хайдеггер, М. Шеллер, Л. Фейєрбах, А. Гелен та ін.).

В українській філософсько-суспільній думці проблема антропологічного розуміння людини висвітлена в працях Г. Сковороди, М. Гоголя, В. Зеньковського, К. Ушинського, П. Юркевича та ін. Проблема антропологізму привертає увагу й сучасних українських і російських педагогів (Б. Бім-Бад, В. Зінченко, С. Кузьміна, М. Култаєва, Б. Мещеряков, Н. Радіо - нова, О. Сухомлинська, Т. Троїцька, М. Холодна та ін.).

Аналіз філософських, психологічних і педагогічних праць, присвячених питанням педагогічної антропології, засвідчив, що історичний аспект цієї проблеми певною мірою знайшов відображення в працях І. П. Аносова, Б. Бім-Бада, С. Кулікова, О. Огурцова, а теоретико-практичний - у дослідженнях В. Максакової, В. Сластьоніна.

Навчальний курс «Педагогічна антропологія» перебуває на стадії становлення й розвитку. Державний освітній стандарт визначив основні аспекти цього курсу, але їх розкриття нечисленними поки авторами посібників з педагогічної антропології (І.П. Аносов, Б.М. Бім-Бад, І.А. Бирич, В.Б. Куликов, В.І. Максакова, Л.К. Рахлевская, Ю.І. Салов, Ю.С. Тюнников) здійснюється, виходячи з власних уявлень і розуміння.

На сьогодні у сфері антропологічного пізнання досить умовно виділяють такі його одиниці, як філософська антропологія, теологічна антропологія, фізична антропологія, соціальна й культурна антропології, педагогічна антропологія. У численних працях науковців кожна сфера антропологічного знання розкривається окремо, але праць, присвячених аналізу педагогічної антропології у єдності й різноманітті антропологічого знання, недостатньо.

Мета статті полягає у розкритті єдності й різноманіття самостійних наукових напрямів у системі людинознавчих наук; з'ясуванні діалектики природничо-наукової та розумової гносеологічних тенденцій педагогічної антропології.

У чому ж суть сучасної антропології? Поняття «антропологія» (грец. Antropos - людина і logos - слово, поняття, вчення) включає широку галузь пізнання людини та її внутрішнього світу (духовного й біологічного) у контексті природи, культури й суспільства. Відомо, що філософія здавна ставила перед собою й завжди намагалася знайти відповіді на запитання: що таке людина, у чому її сутність і мета життя тощо. До того ж, за часів Людвіга Фейербаха (1804-1872) основним принципом філософії визнавався антропологічний. Цей принцип вимагав від філософа пояснень усього, що б він не вивчав, виходячи з сутнісних особливостей людини. Таку вимогу зумовлено тим, що А. Фейербах сприймав людину як універсальний і вищий предмет філософії [8, с. 266]. Традиційно філософська антропологія майже не цікавилася вихованням. Але в 60-ті рр. XX ст. у Німеччині виникла нова течія, що стала популярною і продуктивною, яка отримала назву «педагогічна антропологіїя». Окремо стоять фізична, соціальна й культурна антропології. Фізична антропологія - біологічна дисципліна, яка вивчає походження та еволюцію фізичної організації людини та її рас. Термін «антропологія» у біологічному розумінні вперше зустрічається в назві книги Магнуса Хундта «Антропологія про гідність, природу і якості людини і про елементи, частини й члени людського тіла». Основні розділи фізичної антропології: морфологія, антропогенез, расознавство, або етнічна антропологія [4, с. 378].

Фізична антропологія у деяких країнах, особливо в США, розвивається в комплексі субдисциплін, які об'єднані в департамент антропології університетів і включають антропологію, лінгвістику, археологію тощо. Фізичні антропологи все частіше звертаються до даних етології. Поняття «етологія» на межі XVIII-XIX ст. вживалося тільки стосовно людей «для позначення і пояснення характеру через вивчення жестів».

Швидкі темпи й величезні обсяги змін у науці, техніці й технологіях стимулюють соціально-економічні зміни, водночас зміни освітні. Змінюється характер праці, її технічний рівень і культура, а отже, й вимоги до працівників. З'являються нові професії, що вимагають вищої кваліфікації й вищого інтелектуального рівня. Нова соціально-економічна ситуація (з огляду також на деструктивні явища - різного роду небезпеки, напруги, невизначеності тощо) потребує нової особистості - творчої, активної, відкритої, експансивної, відповідальної тощо. На підставі цього правомірно зробити висновок, що формування такої особистості, готової до постійних змін, що відбуваються в її оточенні, стає основною проблемою нової освіти, а необхідність переосмислення цих проблем у межах філософії, культури, педагогіки - вимогою для наук, пов'язаних із людиною.

Навчання, що відповідає новій концепції освіти, має стимулювати всебічний розвиток особистості учня, розвивати людину творчу, самостійного суб'єкта насамперед шляхом вивільнення й скеровування його власної активності. Завданням учителя є створення для учнів умов, які б сприяли всебічному й повному розвиткові особистості за допомогою відповідних педагогічних впливів.

Зміни, які відбуваються в оточенні індивіда, вимагають, щоб він був належним чином підготовлений до вправного функціонування у нових умовах дійсності. Традиційна школа з адаптаційним характером навчання не забезпечує такої підготовки, не відповідає вимогам сучасної цивілізації. Модернізований процес навчання у новій школі повинен задовольняти потреби щодо підготовки до життя у нових соціально-економічних і політичних умовах. Взаємозалежність освітньої й соціально-економічної систем спонукає до нового визначення освітніх функцій як функцій креативних і гуманістичних, що готують молодь до змін існуючої дійсності й створення кращої, яка б втілювала у собі гуманістичні цінності.

Адекватний аналіз поведінки індивіда й оптимальне формування його особистості можливі тільки за таких умов: по-перше, це сукупність умов і впливів, які діють на індивіда як стимули, по-друге, сукупність внутрішніх процесів, що опосередковують ці умови і впливи. Отже, умовою успішної праці вчителя є володіння ним глибокими знаннями про людину та її оточення і здатність застосовувати їх у педагогічній практиці. Такі знання дають дисципліни, що займаються проблемами людини й різними аспектами її життя. Сучасний учитель якщо й користується цими знаннями, то має значні труднощі щодо їх інтеграції, яка б забезпечувала створення цілісного образу людини й ураховувала багатоаспектність її життя.

У такій ситуації стає зрозумілим, що для сучасної педагогіки певну перспективу створює антропологія, яка в широкому розумінні є загальною наукою про людину в усіх аспектах її життя. Вона трактує людину як інтегральну цілісність, враховуючи при цьому різнобічний вплив на неї з боку оточення. Так, людина як біосоціокультурна істота створює матеріальні чи інтелектуальні продукти, що є спільним результатом її активності й впливу біосоціосередовища. Основним завданням антропології є вивчення спеціальних дисциплін, які поєднують різні аспекти людинознавства, координують та інтегрують окремі знання про людину.

Пошуки у сфері освітніх реформ, а саме в обґрунтуванні змін в організації, змісті навчання і виховання, у педагогічному світогляді створили умови для інтеграції й диференціації антропологічного знання щодо проблем формування людини.

Найважливішою для освіти в цьому аспекті є педагогічна антропологія. С. Гончаренко в «Українському педагогічному словнику» педагогічну антропологію подає як систему педагогічних поглядів, що ґрунтується на даних наук про людину [3, с. 2-6], наголошуючи на тому, що вперше термін «антропологія педагогічна» запровадив К. Ушинський, який стверджував, що педагогіка, маючи справу з реальною людиною, повинна ґрунтуватися на всебічному її пізнанні. З положенням, що висунув К. Ушинський про необхідність вивчення людини в конкретних життєвих обставинах, пов'язана його ідея про народність освіти, яка полягає в тому, що система освіти повинна враховувати специфічні особливості історії і розвитку цього народу [7, с. 149].

Саме в таких «педагогічних» межах визначають педагогічну антропологію Б. Бім-Бад (педагогічною антропологією є людинознавство, яке служить вихованню і навчанню людей) [2, с. 79] та ін.

На нашу думку, педагогічну антропологію не слід залишати тільки в одній царині, її швидше можна б назвати філософсько-антропологічною, оскільки мова йде не про спеціальну педагогічну теорію, а про визначення філософської антропологічної позиції щодо феномена виховання. Більше того, на її засадах здійснюється спроба створення філософської моделі людини в її конкретному вимірі - бути водночас і тим, кого виховують, і вихователем.

Слушними стосовно цього нам видаються характеристики педагогічної ангропології як способу антропологічного обґрунтування освіти [6, с. 4-38] як педагогічно орієнтованої філософської теорії [5, с. 95].

Висновки. Самостійною наукою, визнаною як реальне людинознавство, антропологія стала завдяки Ч. Дарвіну в середині XIX ст., від початку свого існування вона інтегрувала різноманітні науки, що вивчають людину. Єдність і різноманіття антропологічного знання зумовлені специфікою предмета, завдань, функцій кожної галузі антропології. Так, фізична, біологічна (універсальна) антропологія досліджує еволюцію й походження фізичної організації людини; філософська - сутність людини, сенс життя й закономірності буття; психологічна антропологія вивчає внутрішній світ людини, умови розвитку й становлення суб'єктності людини; релігійна є вченням про духовну сутність людини у світлі догматики тієї чи іншої конфесії; міжособистісні стосунки, зв'язки й суспільні відносини є предметом культурної антропології.

У функціональному вимірі педагогічна антропологія є теорією педагогічного знання, науковою основою гуманізації педагогічного процесу, теоретичним обґрунтуванням педагогічних інновацій у вихованні, що необхідно ідентифікувати як теоретико-методологічну основу модернізації освітніх процесів.

Антропологія, що є теоретико-методологічною основою навчання і виховання, становить собою одночасно синкретичну й динамічну людинознавчу науку, що розвивається в межах діалогу між суперечливими поглядами. За певних обставин можна вести мову про принципи додатковості в інтерпретації різними школами однакових процесів, тому антропологія постає як єдність у різноманітті.

Антропологія як наукова дисципліна за півтора століття свого існування виробила значну інтелектуальну традицію: збагатила відповідними методами теоретичну й практичну педагогічну діяльність синтезованими знаннями про розвиток кожної дитини, що містить як процеси, що повторюють еволюцію людини як біологічного виду, так і ті, що характеризують індивідуальну історію саме цієї людини; про онтогенез дитини, що залежить як від механізмів і закономірностей макрокосму, так і від специфічних видових особливостей людини (тому він є процесом екстенсивним і інтенсивним одночасно); про можливості дитини бути активною у фізичному, соціальному, духовному плані; про цілісність і самоцінність, що детермінує своєчасність педагогічної дії, орієнтацію на щастя дитини «тут і зараз»; про недосконалість, недовершеність дитини як біологічної істоти і її сенситивність до виховання і навчання тощо.

Перспективи подальших розробок вбачаємо у аналізі антропологічних розвідок не тільки в межах педагогіки, а й в інших спробах освітньої рефлексії, у якій сформувалася багата традиція.

Список використаної літератури

антропологія педагогічний гносеологічний

1. Аносов І.П. Педагогічна антропологія: навч. посіб. / І.П. Аносов. - Київ: Твім інтер, 2005. - 264 с.

2. Бим-Бад Б.М. Педагогическая антропология: учеб. пособ. / Б.М. Бим-Бад. - Москва: УРАО, 2002. - 208 с.

3. Гончаренко С. Освітній стандарт Української школи / С. Гончаренко, Ю. Мальований // Світло. - 1996. - №2. - С. 2-6.

4. Леви-Строс К. Структурная антропология / К. Леви-Строс; пер. с фр. В. Иванова. - Москва: ЄКСМО-Пресс, 2001. - 512 с.

5. Максакова В.И. Педагогическая антропология / В.И. Максакова. - Москва: Академия, 2001. - 208 с.

6. Огурцов А.П. Педагогическая антропология: поиски и перспективы / А.П. Огурцов // Человек. - 2002. - №1. - С. 34-38.

7. Ушинський К.Д. Педагогические сочинения: в 6 т / К.Д. Ушинський. - Москва: Педагогика, 1990. - Т. 5: Человек как предмет воспитания: Опыт педагогической антропологии. - 528 с.

8. Фейербах Л. Избранные философские произведения: в 2 т. / Л. Фейербах. - Москва: Полит. Литература, 1995. - Т. 2: Сущность христианства. - 942 с.

Размещено на Allbest.ru