Іншомовна освіта в сучасних європейських соціально-економічних реаліях

Размещено на http://www.allbest.ru/

Іншомовна освіта в сучасних європейських соціально-економічних реаліях

Кузнецова О. доктор педагогічних наук, професор Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, м. Харків

Стаття присвячена висвітленню впливу сучасних соціально-економічних реалій на забезпечення іншомовної освіти в європейському освітньому просторі та визначенню шляхів, що дозволили б підвищити якість іншомовної освіти на різних освітніх рівнях.

Ключові слова: іншомовна освіта, освітні рівні, глобалізація, європейський освітній простір.

Статья посвящена рассмотрению влияния современных социально-экономических реалий на обеспечение иноязычного образования в европейском образоватульном пространстве и определению путей, которые позволили бы повысить качество иноязычного образования на всех образовательных уровнях.

Ключевые слова: иноязычное образование, образовательные уровни, глобализация, европейское образовательное пространство.

The article deals with the analysis of the influence of present day social and economic factors on foreign language education in the European educational space and finding out the solutions for raising the quality of foreign language teaching at different educational levels.

Key words: foreign language education, educational levels, globalization, European educational space.

Взаємопов'язані процеси глобалізації та модернізації формують суцільно новий соціальний контекст (соціальне середовище), що вимагає змін у нашому розумінні функціонування суспільства і шляхів вирішення нагальних проблем.

Дослідники, і вітчизняні, і зарубіжні, вказують на те, що ті, хто пов'язані з навчанням мов, не усвідомлюють повною мірою нових потреб, що постають перед сферою навчання мов у зв'язку зі змінами, що відбуваються у суспільстві [3]. Це стосується всіх освітніх рівнів: як шкільної (початкової та середньої) освіти, так і вищої освіти.

Глобалізація створює нові перспективи для потоків фінансового капіталу. Обсяг і обіг фінансових операцій зростає. З цим пов'язані і зростаючі потоки людських ресурсів, що набувають форми міграції. Формуються виклики, що стосуються не лише громадянства, а й визнання цінності мовного розмаїття і культур. Утім сфері освіти не вдається повною мірою використати і реалізувати цей важливий ресурс. Представників інших мов і культур часто сприймають як певну «загрозу» мовній і культурній «чистоті», а сфері освіти не вдається повною мірою реалізувати формування багатомовної особистості.

Останнім часом питання іншомовної освіти в Україні та за кордоном є предметом уваги багатьох вітчизняних науковців, зокрема І. Білецької (полікультурні засади іншомовної освіти у середніх навчальних закладах США), В. Гаманюк (аналіз іншомовної освіти у Німеччині), Р. Гришкової (іншомовна освіта в Україні), Л. Гульпи (розвиток іншомовної освіти у середніх навчальних закладах Угорської республіки), О. Максименко (організація навчання іноземних мов у вищій школі країн Західної Європи), В. Махінова (засади формування мовної особистості в історії розвитку європейського соціокультурного освітнього простору), М. Пархомчук (багатомовність як перспектива розвитку іншомовної освіти в початкових школах Німеччини), М. Тадеєвої (розвиток сучасної шкільної іншомовної освіти в країнах-членах Ради Європи) та інших.

Педагогічні та методичні аспекти підготовки вчителів іноземних мов у зарубіжних країнах розглянуті у наукових розвідках І. Білецької, В. Базуріної, В. Гаманюк, Т. Десятова, М. Дреєрмана, М. Тадеєвої та інших науковців. Утім стрімкі глобалізаційні процеси та євроінтеграційна спрямованість України вимагають поглиблення вивчення зарубіжного досвіду, відстеження нововведень і тенденцій з метою впровадження ефективних організаційних заходів, методів і форм реалізації іншомовної освіти.

Метою статті є розглянути актуальні впливи та виклики у сфері іншомовної освіти і окреслити шляхи підвищення якості іншомовної освіти.

При переході від промислової економіки до економіки знань роль мови на рівні економіки кардинально змінюється. Якщо раніше умови праці не передбачали спілкування на робочому місці, сьогодні в основі робочого процесу постає робота у команді і навчання шляхом виконання певних дій (team working, learning by doing). Отже, спілкування і обговорення набувають пріоритетного значення на робочому місці [4]. У межах індустріального модерного суспільства зв'язки у сфері праці (економіки) і самоідентифікація особи визначались переважно за традицією - соціальна диференціація визначалась класовим характером, розподілом праці за статевою ознакою, статусом підприємства (державний, приватний) тощо. Сучасні модернізаційні процеси спрямовані на демократизацію, що уможливлює трансформації, які «підривають» структури індустріального суспільства.

У межах рефлексивної сучасної модерності класова культура і свідомість, гендерні та сімейні ролі розмиваються. «Детрадиціоналізація» (detraditionalisation) супроводжується прагненням і тенденцією індивідуалізації. Так, класові умовності замінюються індивідуальною траєкторією соціальної мобільності, що «розбиває» класову ідентичність. Із виходом за межі традиційних обмежень та інститутів індустріального суспільства і посиленням пріоритетності індивідуалізму посилюється значущість рефлексії.

Процеси глобалізації, що знаходять прояв у міграції і змінах на ринку праці, створюють нові пласти населення, нові форми спілкування (включаючи технологію), що дозволяють людям обминати політичні кордони і свідчать, що мовна освіта не може обмежуватись існуючими кордонами. Значна міграція вимагає, щоб в освітній сфері пропонувалось значно більше мов (вивчення мов і культур, що ними представлені) без обмеження будь-кого у правах. Увага має приділятись забезпеченню рівності людей, мов, культур як основних цінностей демократії. У європейських дослідженнях вказується, що таким чином роль держави у мовному питанні змінюється. Більше неможливо охороняти гегемонію державної мови за рахунок інших [3]. Оскільки відносини формуються у новому середовищі, формуються й нові соціальні рухи, зокрема засновані на мультикультуралізмі.

Виявляється, що мовна освіта багато у чому не встигає за процесами: у цій освітній сфері зміни втілюються повільно і непослідовно. З одного боку, традиційні методи і засоби навчання й вивчення мов виявляються неефективними, з іншого, - освітній системі не вдається адекватно і вчасно реагувати на потреби різних соціальних інститутів і забезпечувати належний навчальний процес для засвоєння мов і практики у їх використанні. Утім соціальні, економічні, політичні, культурні перебудови висувають нові вимоги до використання мови та мовних засобів.

До 70-х років ХХ ст. підхід до навчання іноземних мов, поширений і сьогодні, переважно передбачав навчання у школі і вивчення іноземної мови як предмета навчальної програми, що позбавляло учнів можливості практичного використання мови у ситуаціях реального спілкування. Вивчення мови відбувалось з огляду на нормативні дані за певними стандартами. Однак процеси швидких технологічних, соціальних і культурних змін виявили неефективність такого навчання і провокують зміни, що акцентують увагу на значенні використання і розвитку комунікативних умінь при вивченні мов, що є необхідною умовою ефективного спілкування.

Ситуація все більше засвідчує взаємозв'язок між лінгвістичним розмаїттям і ринком праці в умовах економіки знань. На основі вивчення даних ринку праці дослідники вказують, що в економіці знань постійно використовуються різні мови і та чи інша з них домінують у певному середовищі. Отже, науковці вважають, що необхідним у володінні мовами стає не правильність, а досягнення взаєморозуміння і підкреслюють, що існуючі навчальні ресурси не відповідають потребам, не навчають використанню мов у контексті реального життя [5].

Підвищенню ефективності навчання й вивчення мов може сприяти чітке визначення проблем, що потребують першочергового розв'язання, й заходів, що сприятимуть цьому процесу.

В останні роки ведуться палкі дискусії стосовно того, яких іноземних мов навчати і як зберегти та забезпечити мовне розмаїття. В організації навчання мов активно досліджується використання технології, реалізується «ранній старт» у вивченні мов, розвивається впровадження концепції навчання протягом життя стосовно вивчення мов. До того ж зарубіжні дослідники як окрему проблему розглядають те, що багато студентів університетів не володіють жодною мовою, крім рідної (офіційної, державної) і не вбачають у цьому сенсу, оскільки університети не приділяють належної уваги розвиткові напряму, висвітленню академічних переваг у володінні мовами, не інтегрують мови у навчальний контекст вищої освіти.

У доповіді Директорату загальної освіти та культури Єврокомісії «Мобільність: Зняття перешкод у мобільності вчителів іноземних мов» (червень 2006 р.) зазначається, що оскільки відбуваються зміни у понятті «національна держава», необхідним є посилення спрямованості на навчання мов, причому навчання мов вимагає модернізації. Навчальне середовище має стати гнучким, більш багатоаспектним, таким, у якому студенти навчатимуться спілкуванню та функціонуванню у розмаїтті вимірів [1].

Інші заходи, спрямовані на підвищення якості іншомовної освіти у європейському просторі, спрямовані на врахування транскультурних змін, що є ознакою сучасності.

Відомо, що часто успішне учіння, результатом якого є знання мови, не означає здатність використовувати і користуватися мовою. Зусилля щодо розширення навчання мов на рівні початкової освіти не дозволяють досягти очікуваних результатів, якщо виявляється, що учителі не готові і не усвідомлюють, яких цілей має бути досягнуто, не можуть реалізувати адекватне навчання.

Використання технології, яке стає невід'ємним складником навчального процесу і дозволяє формувати як інтерактивне середовище, так і організовувати індивідуалізоване навчання, не завжди здійснюється з врахуванням педагогічних підстав її використання.

Важливим і надзвичайно чутливим є питання про вибір іноземної мови чи мов для вивчення. З одного боку, формується ставлення до англійської мови як до «глобальної» і необхідної для будь-кого, хто є учасником глобального ринку, з іншого, - на європейських теренах змінюється ставлення до європейських мов і мов меншин з огляду на багатоструктурне управління у європейському просторі, а також переконання у тому, що в основі європейської єдності лежить повага до розмаїття, зокрема лінгвістичного.

Отже, уваги потребують уточнення цільових настанов і пріоритетів, сфера підготовки викладачів мов, організація навчання і вивчення мов, навчальне середовище, забезпечення послідовності у навчанні мов на різних освітніх рівнях, врахування потреб учнів і їх індивідуальних психологічних характеристик в учінні, педагогічні можливості використання технології у навчанні й вивченні мов тощо.

На європейських теренах за підтримки і фінансування Європейського Союзу було здійснено проект «Глобалізація, сучасність і мова: нові перспективи мовної освіти» (EUNOM) з метою розробки моделі, яка дозволила б переглянути зв'язки між вищою та іншими рівнями освіти, між суспільством і мовним розмаїттям [3]. Було визначено 5 ключових напрямів: 1) нова парадигма підготовки вчителів мов; 2) вища освіта і дослідження проблеми мультилінгвізму; 3) проблема управління у мультилінгвальному і багатоетнічному суспільстві; 4) мультилінгвізм в економіці знань: ринки праці і корпоративна відповідальність; 5) інформаційна технологія, електронне навчання і мови.

Підґрунтям розробки моделі стало положення про те, що мовна освіта має забезпечити особу уміннями й навичками, що дозволять їй ефективно існувати у суспільстві. При цьому учасники проекту прагнули визначити адекватні форми навчання й учіння мов і способи набуття комунікативних умінь у соціальних інститутах різних рівнів - у школі, в інституціях вищої освіти та у межах ринку праці (з огляду на реалізацію концепції «навчання протягом життя») і визначити перспективи забезпечення послідовності у здобутті іншомовної освіти. Слід зазначити, що учасники проекту виходили з розуміння того, що інновації у вищій освіті не досягнуть успіху, якщо студенти не матимуть можливість досягти певного рівня компетентності у різних мовах і скористатися новими моделями, що розвиваються у вищій освіті.

У ході реалізації проекту було встановлено, що для реалізації Європейської політики щодо розвитку багатоманіття у вивченні мов необхідні конкретні рішення і дії. Міграційні процеси змінюють склад суспільства, вносячи нові аспекти в освіту. Шкільні вчителі потребують підтримки - чітких нових стратегій, цільових настанов і методик, методичних рекомендацій щодо навчання учнів і студентів використовувати набуті уміння з користю впродовж життя.

Отже, робота над проектом виявила необхідність змін у системі підготовки вчителів мов у вищих навчальних закладах, зокрема щодо удосконалення змісту професійної підготовки майбутніх учителів, який має забезпечувати їх готовність до формування високого рівня кроскультурної компетенції молоді, готувати вчителів мов до роботи у новому навчальному середовищі, у нових умовах.

Дослідники вказують на неминучість переходу від традиційної парадигми підготовки вчителів певної мови до парадигми підготовки «мовного вчителя» (“language teacher”) [2]. Сьогодення через глобалізацію провокує «руйнування» територіальності національних держав, їх мов і суверенітету, зокрема у європейському просторі. Зменшення важливості кордонів у межах ЄС посилює потребу і можливості соціального спілкування у різних ситуаціях, різними мовами, включаючи мови країн, з якими держави ЄС межують. Таким чином, зростає потреба у володінні певними мовами (часто за рахунок інших) у певних регіонах, а також у соціальних мережах з використанням нових технологій. Ринок праці також виходить за межі певних «мовних» територій, зумовлюючи зміни у функціональному використанні мов й формування певної мовної ієрархії. Підкреслюється, що соціально-політичні зміни провокують зміни парадигми, що видозмінює розуміння навчальної дисципліни «Іноземна мова» як такої [ 2].

Висновки, яких дійшли учасники проекту, пропонують такі пріоритетні напрями модернізації сфери іншомовної освіти: 1) від форми до практики (при визначенні навчальних досягнень важливі не знання лінгвістичних форм, а уміння використовувати мову й мовні засоби для реалізації комунікативних напрямів); 2) ефективність на противагу правильності (уміння й здатність реалізувати комунікативний намір мають безперечну перевагу над лексико-граматичною правильністю мовних висловів); 3) гнучкість у вивченні (запровадження гнучких навчальних програм і курсів вивчення іноземних мов, орієнтованих на особисті індивідуальні потреби студентів); 4) акцент на комунікативності (навчальна програма має будуватись виключно виходячи з пріоритетності дотримання принципу комунікативності, усі види навчальної роботи і завдань мають реалізовувати комунікативні наміри і сприяти організації спілкування іноземною мовою); 5) плюрилінгвальна компетентність (навчання й розвиток плюрилінгвальної компетенції з метою використання всіх можливих вербальних і невербальних засобів для вираження значення і реалізації комунікативного наміру); 6) розширення спектру мов, що пропонуються для вивчення.

Для реалізації визначених завдань європейські фахівці вважають перш за все необхідною модернізацію мовної і педагогічної підготовки учителів мов у вищих навчальних закладах. Як правило, ці два компоненти не реалізуються одночасно у європейських вищих навчальних закладах, оскільки, зазвичай, студент спочатку навчається на мовному відділенні, а потім проходить підготовку на педагогічному відділенні. Вважається, що студент, без сумніву, повинен мати достатню мовну компетенцію для того, щоб бути вчителем мов. Однак сьогодні вчителеві необхідний більш широкий спектр компетенцій, кожній з яких притаманні свої відмінні способи набуття. Дослідники вказують, що попередня модель організації підготовки вчителів мов була вдалою, коли акцент робили на теоретичній підготовці фахівців (засвоєння структурної характеристики мов і їх аналіз). Утім сьогодні студентам поряд з теоретичними знаннями необхідно надати можливість розвинути компетенції, які вони у подальшому формуватимуть в своїх учнях (наприклад, формування плюрилінгвальної компетенції, уміння успішної реалізації комунікативних намірів). Визнано, що така підготовка має базуватися на положеннях освітніх документів Ради Європи з розробки стандартних характеристик володіння мовами і рівнів оцінювання іншомовної компетенції [Common European Framework of Reference for Languages].

Другий аспект реалізації визначених завдань модернізації підготовки вчителів мов торкається реалізації встановлення нерозривного взаємозв'язку педагогічної та лінгвістичної підготовки майбутніх учителів. Особа, яка займається навчанням мов, має бути педагогічно кваліфікованою і вміти реалізовувати теоретичні і практичні педагогічні знання, уміння й навички при власному вивченні мов і при навчанні мов інших.

Теоретична педагогічна підготовка майбутніх учителів потребує змін з огляду на зміни у визначенні цільових настанов вивчення мов: навчання й вивчення іноземних мов для використання як соціальної практики. Постає завдання модернізації теоретичних ідей і принципів організації педагогічної підготовки вчителів, які в педагогічному сенсі відштовхуються від позицій або біхевіористської теоретичної думки, або від настанов когнітивізму, а у лінгвістичному контексті орієнтуються на структурний (формальний) та/або соціолінгвістичний напрями. Отже, актуальним теоретичним питанням постає трансформація цих теоретичних концепцій, яким чином це відбуватиметься і якого напряму набуде.

Третій аспект трансформацій у підготовці вчителів мов наголошує на важливості налагодження взаємодії не лише організаційно й змістовно між предметними сферами (лінгвістика, педагогіка), а й між підрозділами, що її забезпечують, а також у політиці університетів і ставленні викладацького складу. З одного боку, освітні послуги університетів орієнтовані назовні, з іншого, - у глобалізованому світі не можна ігнорувати потреби навчального середовища у межах вищих навчальних закладів. Отже, необхідні як орієнтованість на підготовку фахівців, що володіють мовами, так і на створення певної атмосфери у межах вищих навчальних закладів, що мотивувала б студентів до оволодіння іноземними мовами у вищих навчальних закладах та заохочувала б їх докладати такі зусилля.

Неоліберальні концепції заперечують традиційні принципи навчання і вивчення мов і наполягають на повному перегляді теоретичних настанов щодо ролі «іноземних» мов в освіті, вимагаючи переходу від фіксованих навчальних програм до гнучких, більш зручних, зорієнтованих на потреби індивіда. Акцентом стає навчитися вчитися і особливо навчитися «вивчати мови», що посилює значущість теорій учіння на противагу теоріям навчання мови як предмета навчального плану. До того ж освітні акценти розширюються і охоплюють не лише зміст навчання, а й емоційний, соціальний, культурний, моральний розвиток учня/студента, а навчальна програма акцентує не просто набуття знань, а й розвиток комунікативних умінь.

На основі аналізу даних і результатів розвідок європейських дослідників встановлено, що:

зміни соціально-економічного контексту вимагають нових підходів до організації і забезпечення іншомовної освіти;

нове розуміння мети «вивчення мов» зумовлює формування нових моделей їх навчання. Сьогодні мета навчити особу майстерності в іноземній мові, що притаманна її носієві, розглядається як така, що веде до невдачі, не дає успішного результату. Нові моделі прагнуть сформувати особу, здатну до плюрилінгвального спілкування, розумного слухача, міжкультурного посередника тощо. Отже, наголос у навчанні зміщується з завдання отримати очікуваний результат на здобуття мотивуючих досягнень, від процесу вивчення мови до процесу учіння «використовувати мову», використовуючи будь-які ресурси, якими вже володіє учень для досягнення нових результатів, що веде до нового розуміння ролі педагогіки. Сьогодні наголошується, що учителі повинні бути підготовлені до роботи у багатомовному, багатокультурному, етнічно різноманітному середовищі;

відхід від лінгвістичної чистоти і правильності та пріоритетність демократичного громадянства, відкритості до різних культур вказують на те, що соціальне і навчальне середовище набувають багатомовного характеру. Це висуває нові завдання перед сферою педагогічної освіти, від якої очікується гнучкість і відпрацювання інструментів, здатних підготувати вчителів адекватно реагувати на зміни, що відбуваються. Освітні пріоритети зміщуються на індивіда і на вимоги середовища. Метою оволодіння мовою особою стає не компетентність з іноземної мови, а комунікативна компетентність, що базується на потребах конкретних ситуацій спілкування. Замість прагнення набути успішності в оволодінні мовою на рівні певних стандартів стає важливим формування толерантності до використання мовної «суміші» і «гібридності».

В умовах України певна соціокультурна ізольованість держави уповільнює реалізацію євроінтеграційних прагнень і призводить до того, що значна частина громадян України поки ще не відчувають себе причетними до європейської культури та історії, а відтак не ідентифікують себе як європейці. Причинами цього є слабка інтегрованість в європейський інформаційно-комунікаційний простір і фактичне існування «мовного бар'єру» для значної кількості громадян.

Отже, розв'язанню проблеми може посприяти врахування завдань, визначених європейськими дослідниками і фахівцями сфери іншомовної освіти.

Комплекс завдань і викликів у сфері іншомовної освіти зумовлює доцільність вивчення й аналізу розмаїття змістових та організаційних питань навчання й вивчення іноземних мов на різних освітніх рівнях і способи їх розв'язання у провідних державах світу.

іншомовний освіта вчитель європейський

Література

1. Williams G. The Knowledge Economy, Language and Culture / G. Williams. - Bristol, Multilingual Matters: Buffalo and Toronto, 2010. - 243 p.

2. Williams G. Trends in European Language Education / G. Williams, M. Strubell, G.O. Williams // The Language Learning Journal. - 2013. - Volume 41, Issue 1. - Р. 5-36.

Размещено на Allbest.ur