На сучасному етапі соціального розвитку в умовах культурної глобалізації, відкритості суспільства відбуваються значні зміни в різних формах життєдіяльності людини, які істотним чином стосуються й сфери сімейних відносин, цінностей сімейного життя.

Особливої актуальності набуває проблема формування цінностей сімейного життя вихованців інтернатних закладів. Слід зазначити, що більшість вихованців шкіл-інтернатів позбавлені найважливішого інституту соціалізації - сім'ї. У дітей, які виховуються у закладах інтернатного типу, або повністю відсутня можливість засвоєння соціального досвіду батьків, або цей досвід має негативний асоціальний характер.

За таких обставин особливої актуальності набуває проблема формування в молоді цінностей сімейного життя - світоглядних уявлень і моральних настановлень, які засновані на традиційному розумінні інституту сім'ї, відносин людей в сім'ї, відповідальної шлюбної та сімейної поведінки індивіда, що забезпечують культурне та демографічне відтворення українського суспільства.

Різні аспекти підготовки молоді до сімейного життя відображено в працях О. Кікенеджі, В. Кравця, Т. Кравченко, В. Постового, О. Хромової та інших.

Проблема підготовки старшокласників до сімейного життя стала предметом наукових розвідок О. Зрітневої, А. Прихожан, Н. Толстих, Р. Уленгової, Г.О. Кізь, Г. Хархан та інших. Однак поза увагою науковців залишився такий аспект, як формування цінностей сімейного життя вихованців інтернатних закладів.

Актуальність досліджуваної проблеми обумовлена суперечностями між:

інтернат цінність сімейне життя

- суспільною значущістю проблеми формування цінностей сімейного життя у вихованців інтернатних закладів та неефективною організацією цього процесу;

- вагомими виховними можливостями позаурочної діяльності шкіл-інтернатів щодо формування цінностей сімейного життя старшокласників шкіл-інтернатів та недостатністю методичного забезпечення цього процесу.

Мета статті - визначити специфіку формування цінностей сімейного життя у старшокласників загальноосвітніх шкіл-інтернатів.

Розглянемо особливості раннього юнацького віку у контексті досліджуваної проблеми.

Основним новоутворенням раннього юнацького віку є почуття дорослості. Дорослість виявляється в романтичних відносинах з однолітками іншої статі. Тут має місце не стільки факт симпатії, скільки форма відносин, що засвоєні від дорослих (побачення, розваги).

Однією з головних тенденцій підліткового та раннього юнацького віку є переорієнтація спілкування на однолітків. Це пояснюється, по-перше, тим, що спілкування з однолітками - це важливий специфічний канал інформації, за яким підлітки та юнаки пізнають багато речей, які з тих чи інших причин їм не повідомляють дорослі. По-друге, це специфічний вид міжособистісних стосунків, у процесі якого підлітки та юнаки виробляють необхідні навички соціальної взаємодії, уміння підкорятися колективу та, водночас, відстоювати власні права, співвідносять власні інтереси із суспільними. Змагальність у групових відносинах, якої немає у відносинах із дорослими, також слугує цінною життєвою школою. По-третє, це специфічний вид емоційного контакту; створення групової приналежності, солідарності, товариської взаємодопомоги, що не тільки полегшує старшокласникам автономізацію від дорослих, але й дає їм надзвичайно важливе почуття емоційного благополуччя та стійкості [4, с.94].

Для юнацтва є характерною спрямованість у майбутнє, підвищена вимогливість до людей, потреба самовизначення, необхідність розібратися у собі та оточуючому світі; серед мотивів діяльності головними є: почуття обов'язку та гідності, бурхливе напруження та нестриманість у виявленні почуттів, серед яких провідне місце посідає дружба, любов. У період ранньої юності активно формуються моральні ідеали, підвищується інтерес до моральних проблем, людських якостей, норм поведінки, взаємовідносин з представниками протилежної статі.

Дорослішання супроводжується потребою розібратися в собі, відбувається формування власних поглядів та відносин і разом з тим підвищується незалежність від оцінок батьків і вчителів. У ранньому юнацькому віці зберігається провідна роль у відносинах зі світом дорослих, але самі ці відносини у провідній своїй функції набувають якісних особливостей:

а) відносини зі світом дорослих починають проявлятися через об'єктивні соціальні відносини;

б) це відбувається на основі репрезентації та переусвідомлення життєвого шляху особистості, її минулого, теперішнього, майбутнього [4, с.77].

Аналізуючи особливості раннього юнацького віку, необхідно зазначити, що в цей період особливо вираженою є індивідуальна мінливість емоційної поведінки. Емоційні реакції та поведінка юнаків не можуть бути пояснені лише гормональними зрушеннями, вони залежать також від соціальних чинників та умов виховання, причому індивідуально-типологічні відмінності превалюють над віковими.

На думку М. Боришевського [1], О. Кізь [3], Т. Титаренко [8] та інших, саме в перехідний період від підліткового до юнацького віку інтенсивно розвивається сприймання себе як людини певної статі, яка має специфічні потреби, мотиви, ціннісні орієнтації, ставлення до представників протилежної статі, форми сексуальної поведінки. Статеворольова ідентичність утворює одну з важливих частин Я-образу людини в підлітковому віці, проте вона не залишається сталою, назавжди укоріненою особливістю особистості надалі.

Якщо статеве дозрівання починається в підлітковому віці, то в юнацькому розвиток вторинних статевих ознак вже, зазвичай, стабілізується. Тому середовище старших школярів - ці і майже зрілі (за фізичними даними) молоді чоловіки та жінки, і зовсім ще діти. Відставання від ровесників у тілесному розвитку старшими учнями сприймається надзвичайно болісно: якщо молодший підліток орієнтується в образі сексуально привабливого Я на субкультуру однолітків, то старший - на еталони дорослої сексуальності. Отже, статеворольова соціалізація старшокласників тісно вплетена в загальний процес розвитку їх особистості [3, с.35-36].

Аналіз наукової літератури свідчить, що ранній юнацькій вік є сенситивним для формування цінностей сімейного життя, оскільки: є вирішальним етапом становлення світогляду; характеризується активним привласненням суспільних норм і функцій, можливістю їхнього якісного усвідомлення, статеворольовим самовизначенням, оволодінням соціальними ролями, тобто юнак формується як суспільний суб'єкт; основним новоутворенням раннього юнацького віку є почуття дорослості.

Незважаючи на сенситивність указаного вище віку щодо формування цінностей сімейного життя, слід підкреслити, що досліджувані нами старшокласники є вихованцями загальноосвітніх шкіл-інтернатів.

Загальноосвітня школа-інтернат покликана здійснювати спеціально організовану навчально-виховну роботу з формування цінностей сімейного життя у старшокласників. Значні можливості щодо цього має позаурочна діяльність.

По-перше, певні можливості щодо формування цінностей сімейного життя має використання потенціалу навчальних предметів і позаурочної діяльності, які мають бути спрямовані не тільки на формування когнітивної складової феномена "цінності сімейного життя", а й на створення простору щодо формування емоційно-ціннісної та поведінково-діяльнісної складових цього феномену у старшокласників загальноосвітніх шкіл-інтернатів.

По-друге, за рахунок позаурочного часу стає можливим більш тривале контактування вихованців з педагогом, завдяки чому з'являється можливість для спостережень за учнями в різних умовах і формах діяльності, наповнення їхнього життя моральним змістом; здійснення цілеспрямованої роботи з формування цінностей сімейного життя у старшокласників шкіл-інтернатів; своєчасної діагностики і корекції сформованості цінностей сімейного життя у зазначеної категорії учнів.

По-третє, потенціал позаурочної діяльності щодо формування цінностей сімейного життя в названого вище контингенту учнів передбачає залучення старшокласників шкіл-інтернатів до різних видів, (навчально - пізнавальної, ціннісно-орієнтаційної, комунікативної) діяльності, спрямованої на формування цінностей сімейного життя.

Отже, загальноосвітні школи-інтернати мають певні можливості для формування цінностей сімейного життя у старшокласників шкіл-інтернатів, які потрібно використовувати.

Слід зазначити, що у дітей, які виховуються у закладах інтернатного типу, або повністю відсутня можливість засвоєння соціального досвіду батьків, або цей досвід має негативний асоціальний характер.

Значна кількість вихованців шкіл-інтернатів є соціальними сиротами.

Сьогодні загальна кількість дітей-сиріт у державних закладах освіти не перевищує 5-10 % [6, с.50].

До шкіл-інтернатів учні потрапляють із різних причин: частина цих дітей від народження виховувалась у суспільних закладах, що зумовлює їх сенсорну, емоційну, материнську, когнітивну, психологічну, соціальну депривації [2, с.58].

Неоднозначно, суперечливо позначаються на формуванні цінностей сімейного життя у старшокласників шкіл-інтернатів особливості організації життєдіяльності вихованців шкіл-інтернатів, а саме:

- постійне знаходження вихованців в умовах колективу та вимушена адаптація до великої кількості однолітків, що виявляється в підвищеній збудливості, емоційній напрузі, тривожності та підсилює агресію учня; відсутність вільного приміщення, де б він міг побути наодинці, відпочити від оточуючих його дорослих і однолітків [2. с.66];

- жорстка регламентація поведінки учня, що значно знижує рівень самостійності, відповідальності вихованців, мінімізують можливість рефлексії, сприяють емоційному напруженню дитини;

- часта зміна вихователів і персоналу інтернатних закладів з різними програмами виховання. Відсутність безумовного прийняття дитини, необхідність постійно пристосовуватися можуть стати причиною появи таких негативних явищ, як пасивне ставлення дитини до життя, зростання конформізму (схильності уникати прийняття самостійних рішень), несформованості соціально значущих цінностей та орієнтирів [5, с.114];

- зниження інтимності та довірливості у спілкуванні; емоційна спрощеність спілкування; дефіцит можливості встановлення міцних і довготривалих взаємовідносин дитини із визначеним дорослим [5, с.114];

- превалювання авторитарної педагогіки. Часто педагог стає суб'єктом, який визначає мету та шлях розвитку вихованця, а вихованець - об'єктом, який слідує цим шляхом, що значно гальмує його самостійність; відсутність індивідуального підходу до учнів; надмірна опіка й покроковий контроль.

- формалізм у виховній роботі: "педагогіка заходів"; відсутність індивідуального підходу до дитини, гіперопіка вихованців тощо;

- недостатня психолого-педагогічна підготовка вихователів [2, с.97];

- переважна регламентація на групову, а не на індивідуальну спрямованість виховних впливів;

- недоліки програм виховання і навчання, які не компенсують "дефектів, спричинених відсутністю сім'ї" [5, с.214-215];

- життя в інтернатному закладі значно звужує діапазон статевих ролей, не створює засад для первинного самоототожнення з особою тотожної статі, внаслідок чого виникають труднощі на шляху набуття тендерної ідентичності, які проявляються у сплутуванні ролей, особливо сімейних [3, с.39].

Отже, перераховані вище особливості організації життєдіяльності вихованців шкіл-інтернатів значно ускладнює формування цінностей сімейного життя у старшокласників шкіл-інтернатів.

У сучасних школах-інтернатах зосереджено специфічний контингент вихованців.

На підставі власних досліджень, а також досліджень І. Дубровіної, О. Кізь, А. Поляничко, В. Прихожан, М. Толстих, В. Юницького та інших можна визначити специфічні риси старшокласників шкіл-інтернатів, які ускладнюють процес формування цінностей сімейного життя.

Дослідник В. Юницький [9], вивчаючи психологічні особливості дітей, які втратили батьків, зокрема емоції горя, зазначає, що деривація реального сімейного спілкування, що наступила внаслідок смерті дорослих (дорослого), викладає не лише комплекс тривалої особистісної тривожності, особливого психічного навантаження, але й надає дитині особливого соціально-духовного статусу - "той, хто втратив". Відсутність звичайного емоційного оточення актуалізує відчуття страху, самотності, дозволяє домінувати емоціям горя та розпачу. Дитина прагне всіляко їх мінімізувати, припинити, перервати, але це лише загострює негативність впливу [8, с.88-90].

У дітей, які виховуються в інтернатних закладах, відсутнє засвоєння позитивного соціального досвіду батьків; сім'ї, яка опосередковує передачу дитині соціально-історичного досвіду, і насамперед, досвіду емоційно ділових взаємин між людьми. Це призводить до того, що дитина не засвоює найбільш фундаментальні базові цінності, поведінкові стереотипи,". у неї інакше формується інтимна сфера психіки" [6, с.52].

Дослідник М. Юрга зазначає, що режим депривованого розвитку порушує статеву стереотипізацію образу "Я" у вихованок інтернатного закладу. Дівчата ідентифікуються насамперед зі своїми емоційно депривованими подругами, а образ матері, жінки, господині, старшої порадниці тощо у них залишається убогим та однобічним, запозиченим зі ЗМІ, з досвіду спілкування з персоналом дитячого закладу. Важливою детермінантою дослідник вважає деривацію певних потреб, що вміщуються у визначенні "голод за сімейною любов'ю". Тривале перебування дитини із собою та собі подібними загострює проблему напруженості, негативно позначається на самосвідомості, на психічній захищеності [10, с.713-718].

Специфічною особливістю контингенту старшокласників інтернатних закладів є збіднення основних джерел соціалізації: відсутність можливості засвоєння позитивного соціального досвіду батьків або засвоєння негативного асоціального батьківського досвіду; формування уявлень про соціальну роль сироти; феномен сирітства, "втрата базової довіри до світу", що проявляється в агресивності, підозрілості, нездатності до автономного життя.

Отже, специфіка контингенту вихованців інтернатних закладів суттєво ускладнює процес формування цінностей сімейного життя у старшокласників.

Таким чином, дослідження специфіки формування цінностей сімейного життя у старшокласників шкіл - інтернатів вимагає врахування двох груп чинників, які значно впливають на цей процес.

Так, до першої групи чинників відносять такі: потенціал позаурочної діяльності шкіл-інтернатів у контексті досліджуваної проблеми; сенситивність молодшого юнацького віку щодо формування цінностей сімейного життя (становлення світогляду; активне привласнення суспільних норм і функцій, статеворольове самовизначення, оволодіння основними соціальними ролями, почуття дорослості, формування моральних ідеалів, підвищення інтересу до моральних проблем, людських якостей, норм поведінки; формування взаємовідносин з представниками протилежної статі; пошук особистісної ідентичності; підвищення самоконтролю та саморегуляції).

Друга група чинників значно ускладнює процес формування цінностей сімейного життя у старшокласників шкіл-інтернатів: особливості організації життєдіяльності названого вище контингенту дітей (постійне знаходження вихованців в умовах колективу, вимушена адаптація до великої кількості однолітків; жорстка регламентація поведінки учня; часта зміна вихователів і персоналу інтернатних закладів з різними програмами виховання; зниження інтимності та довірливості у спілкуванні; переважна регламентація на групову, а не на індивідуальну спрямованість виховних впливів; звуження діапазону статевих ролей; превалювання авторитарної педагогіки тощо); соціальне сирітство; специфіка контингенту учнів раннього юнацького віку (наявність деприваційного синдрому, відсутність засвоєння соціального досвіду батьків або засвоєння негативного асоціального батьківського досвіду; труднощі у спілкуванні з оточуючими людьми; недовірливість, емоційна нестриманість, порушення статевої стереотипізації образу "Я"; формування уявлень про роль "сироти"; орієнтація поведінки на покроковий контроль із боку педагогів тощо).

Проведене дослідження не вичерпує багатогранності теоретичних і практичних пошуків розв'язання проблеми. Наше подальше дослідження буде спрямовано на обґрунтування та експериментальну перевірку педагогічних умов формування цінностей сімейного життя у старшокласників загальноосвітніх шкіл-інтернатів.

Література

1. Боришевський М.Й. Виховання у дітей статевої самосвідомості / М.Й. Боришевський // Вихователю про психологію та педагогіку сексуального розвитку дитини. - К.: ІЗМН, 1996. - С. 19-27

2. Канішевська Л.В. Виховання соціальної зрілості старшокласників загальноосвітніх шкіл-інтернатів у позаурочній діяльності / Канішевська Любов Вікторівна: [монографія]. - К.: ХмЦНЛ, 2011. - 368 с.

3. Кізь О.Б. Формування психологічної готовності вихованців інтернатних закладів до створення сім'ї: дис. канд. психол. наук: спец. 19.00.07 "Педагогічна та вікова психологія" / Кізь Оксана Богданівна. - Тернопіль. 2003. - 346 с.

4. Кон И.С. Психология старшеклассника [Електронный ресурс]. / И.С. Кон. - Режим доступа: http://www.koob.ru / kon // psyhologia - ranney - yunosti.

5. Палиева Н.А. Воспитание и личностное развитие детей-сирот в условиях альтернативных форм жизнеустройства: дис. д-ра. пед. наук: спец.: 13.00.01 "Общая педагогика, история педагогики и образования" / Палиева Надежда Андреевна. - Ставрополь, 2008. - 360 с.

6. Поляничко А.О. Подолання соціальної депривації дітей-сиріт в умовах загальноосвітньої школи-інтернату: дис. канд. пед. наук: спец.: 13.00.05 "Соціальна педагогіка" / Поляничко Анжеліка Олександрівна. - Суми: СумДПУ імені А.С. Макаренка, 2002. - 268 с.

7. Симонова М.А. Формирование коммуникативных умений у детей-сирот 5-7 лет в условиях интернатного учреждения: дис. канд. пед. наук: спец.: 13.00.01 "Общая педагогика, история педагогики и образования" / Симонова Мария Александрова. - Волгоград, 2006. - 169 с.

8. Титаренко Т.М. Я - знакомый и неузнаваемый / Т.М. Титаренко. - К., 1991. - 204 с.

9. Юницкий В.А. Психологические особенности детей, потерявших родителей: дис. канд. психол. наук: спец.: 19.00.07 "Возрастная и педагогическая психология" / Юницкий В.А. - М., 1992. - 172 с.

10. Yurga M. Z baan nad rozwojem osobowosci dorastayacych wychowanek panstwowych domow dzicka / Yurga M. // Psychologia wychowancsa, 1975, nr.5. - S.713-718.

Размещено на Allbest.ru