Синергійні процеси у вищій освіті

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київського національного лінгвістичного університету

Кафедра психології і педагогіки

Синергійні процеси у вищій освіті

Левченко Т.І. профессор

Синергійні процеси позитивно впливають на якість вищої освіти. Вони базуються на спільному функціонуванні різних систем, комбінована дія яких перевищує дію, що здійснюється кожним компонентом окремо. Актуалізація синергійних процесів відбувається за рахунок міждисциплінарного аналізу наукових ідей, методів, моделей, організації діяльності різних підсистем, концептуалізації плюралізму, єдності логічного, інтуїтивного, раціонального, ірраціонального пізнання, синтезу різних компетенцій і синергетичної комунікації того, хто навчає, і того, хто навчається.

Синергійні процеси комунікації базуються на взаємодії педагогів і студентів на макро- та мікрорівні психологічного прийняття, що відбувається в патернах соціальної поведінки, яка сприяє нейтралізації елементів відчуження та неприйняття.

Синергетичний підхід спрямовує вищу освіту на формування студентства, яке може нести відповідальність за свої незнання, за свою некомпетентність. Все це відбувається в синергетичному моделюванні на спільній мовній, культурній і морально-етичній основі, включеності в культурне життя суспільства, за допомогою інтерактивності та пристосування до індивідуальних і загальних динамічних вимог.

Синергійні процеси у вищій освіті грунтуються на певних закономірностях, найзагальніші з яких полягають у «кільцевій причинності» компонентів неврівноваженої системи з посиланням на підсистеми вищих чи нижчих ієрархій. Синергетичний підхід зумовлює пошук енергетичних джерел (інформація, мотивація, ресурсність, інтенція), які стимулюють і пробуджують сучасну вищу освіту, піднімають її якість і статус.

Педагогічна парадигма включає синергетику для освіти, що передбачає проведення спецкурсів і курсів в університетах з метою опанування інтегративних та інтерактивних методів і прийомів (synergetics for); синергетику в освіті (synergetics in) - запровадження синергетичних моделей і принципів у навчальні дисципліни; синергетику освіти (synergetics of) - найважливіший напрям, що займається моделюванням самого освітнього процесу за принципом відкритості системи, що саморозвивається.

Синергійні процеси у вищій освіті будуються на лінійних і нелінійних моделях, які мають багатовекторність ресурсів. Часто нелінійність «живе» яскраво, виявляючись біля меж існування системи. Лінійні стратегії мислення економні й ефективні, але тільки в обмежених рамках гомеостазу, поза якими вони оманливі, а часом і небезпечні.

Синергійні зміни відбуваються у педагогічних, освітніх, соціальних, гуманітарних системах, які включають різні психолого-педагогічні категорії: інтеріоризацію, соціалізацію, співпереживання, інтеракцію, взаємодопомогу, соціальні та когнітивні потреби студента. Якщо освітня система є відкритою, то флуктаційні властивості її окремих елементів набувають вигляду тенденцій, охоплюють всю систему. Система, наблизившись до точки біфуркації, реорганізується (змінюються навчальні плани, методи навчання, навантаження викладачів, вимоги до студентів).

Система вищої освіти включає різні мікросистеми (методологічна, технологічна, адміністративна) і макросистема (зміни суспільних потреб, керувальні параметри, системотвірні ресурси, атрактори). Поява атрактора в освітній підсистемі означає, що серед невизначеної множини методів, шляхів вибору, рішень з'являється звужена зона з кількісно обмеженими варіантами розвитку. Навколо цієї зони діяльність учасників процесу, їх мотивація і мета структурують якісно нові можливості навчального процесу, що може сприяти підвищенню ефективності навчання. Поява такого атрактора вимагає інтуїтивного моніторингу педагогів, їхньої інноваційної діяльності.

Синергетична модель будь-якого навчального процесу передбачає енергетичні ресурси (внутрішні та зовнішні), які стимулюють розвиток вищої освіти, а також формування власної стратегії самоосвіти, самовиховання, самоорганізації. Основною характеристикою будь-якої системи є її самоорганізація. Здобуваючи освіту, студент вдосконалюється, набуває власної інтенції - вибір життєвого шляху, реалізації знань і здібностей, самототожності. У царині відкритих соціальних систем важливою є інтерактивність. Поняття самоорганізації присутнє на всіх рівнях системи освіти: на рівні особистості воно означає самоорганізацію і самоосвіту, застосування нестандартних підходів, які не можна запланувати чи регламентувати навчальним планом, оскільки здійснюються власні цілі студента в перебігу навчального процесу.

Синергійні процеси екстраполюються в теорію та практику моделювання вищої освіти, в нелінійні та якісно нові зони системи, що впливають на параметри порядку на різних рівнях, виконують синергетичну функцію живої взаємодії між усіма компонентами системи, впливають на комунікативну та креативну діяльність тих, хто навчає, і тих, хто навчаються. У світлі багатоаспектного й нетривіального способу подання інформації у студентів з'являються альтернативні варіанти інтерпретації та вирішення ключових когнітивних проблем.

Найпоширенішою та найважливішою виявилася загальна тенденція до децентралізації та автономії європейської освіти, яка пов'язана з особливостями політичної переорієнтації країн-членів ЄС. Активізація децентралізованих процесів викликана нездатністю унітарних систем освіти задовольнити широкий спектр соціальних вимог, а також неможливістю централізованого керування внаслідок складності та особливостей самих систем. Децентралізацію освіти також пов'язують із демократизацією суспільства та здатністю системи освіти до реалізації найважливіших категорій синергетичного підходу - самодетермінації, самоорганізації, самоуправління, самонавчання суб'єкта. З цією метою з'являються і успішно функціонують так звані «вільні університети», які намагаються наблизити системи надання освітніх послуг до ринкових з метою підвищення їхньої оперативності та ефективності. Вважається, що автономні системи освіти мають конкурувати між собою за рахунок ринку освітніх послуг. Така система управління, заснована на принципах самоуправління, самодетермінації та самоорганізації, передбачає представництво в керуванні освітою батьків, викладачів, представників підприємств, які готують для себе майбутніх фахівців.

На національному рівні в багатьох країнах за останні 20 років було створено органи, уповноважені не тільки надавати міністерству освіти поради з приводу освітніх реформ, а також реалізовувати прийняті рішення на практиці. Таким прикладом є Державна навчальна рада в Іспанії. Єдиними європейськими країнами, які не підтримують цю форму керівництва освітою, були Ірландія, Фінляндія та Швеція. У Франції, Великобританії діють професійні консультативні комісії та деякі установи регіонального характеру, що відіграють важливу роль в організації професійної освіти, в Іспанії відсутні центральні заклади керівництва, в обласних центрах розміщуються керівні органи, які вирішують питання бюджету, форми і змісту навчання в різних освітніх закладах. Мета - перетворення навчальних послуг на більш демократичні і новаторські, приведення їх у відповідність до регіональних потреб, а також розвиток здатності до самоорганізації, самодетермінації та самоуправління. Особливо це важливо сьогодні, коли освітні послуги найчастіше спрямовуються на споживача, є більш індивідуалізованими і урізноманітненими. Щоб сфера освіти ставала найвищою цінністю нації, щоб зростала частка студентів, які закінчують своє навчання з визнаними кваліфікаціями та достатньою кількістю компетенцій, які складають високу загальну професійну компетентність майбутнього фахівця, важливим є розвиток здатності до самодетермінації, самоорганізації, самонавчання. Однак це не може залежати лише від обмеженого досвіду й індивідуальних намірів та уподобань окремих членів соціуму або різних груп, воно має підтримуватися й керуватися з боку держави, що повністю відповідає реалізації синергетичного підходу, який означає співдружність, співробітництво, сприяння. Використання позитивного досвіду функціонування європейських освітніх систем може посилити адитивний ефект в процесі розвитку вітчизняної системи освіти. Так реалізується ще один з найважливіших принципів синергетичного підходу - «ціле більше суми частин». Зв'язок, який існує між частинами цілого сам по собі є частиною цього цілого і він є найбільш стимулюючим та об'єднуючим в процесі створення цього цілого. Щоб цей принцип був діючим, необхідно цінувати як спільне, так і розбіжності у функціонуванні різних педагогічних систем. При організації навчального процесу необхідною є синергетична комунікація між тим, хто навчає, і тим, хто навчається, відкритість новим варіантам, спільна ефективна взаємодія і співпраця. Така єдність сприяє створенню структури навчального процесу за допомогою адитивного ефекту та плідної погодженої взаємодії, в процесі якої зростає ступінь впорядкованості елементів системи.

Коли існує синергія в комунікації, в культурі спілкування, в навчальному просторі, коли не обмежуються творчі можливості суб'єктів комунікації, виникає загальна творча емпатія, яка забезпечує глибоке осмислення знань, інформації, що сприяє розвитку креативності мислення обох суб'єктів навчання - того, хто навчає, і того, хто навчається.

Г. Хакен в своїй роботі «Синергетика: ієрархії нестабільностей у системах, що самоорганізуються та в обладнанні» вказує на те, що феномени синергетики виявляються в сукупному колективному ефекті взаємодії великого числа підсистем, що приводить до утворення стійких структур і самоорганізації у складних системах [4]. Для підвищення якості вищої освіти зусилля спрямовуються на ефективну взаємодію різних підходів: синергетичного, системного, аксіологічного, епістемологічного, компетентнісного, прогностичного, діяльнісного, особистісно-орієнтованого, гуманістичного. Системна рефлексія спрямована на врахування різних актуальних теорій розвитку освіти ХХІ століття: теорії формування особистісної якості суб'єкта навчання як складного новоутворення, теорії єдності мотивації та навчання, єдності мотивації та когнітивної діяльності, теорії ціннісного навчання та виховання, теорії активізації пізнавальної діяльності суб'єкта, кросс - культурні психологічні теорії впливу культури на специфіку розвитку освіти кожної країни, теорії оцінювання якості навчальних досягнень, теорії цілеутворення, когнітивного розвитку, креативності, творчого мислення. Всі ці підходи і теорії знаходяться у певних відносинах, зв'язках, але не утворюють цілісність і єдність, отже, не створюють ефект спільної взаємодії за відсутності внутрішніх і зовнішніх інтегральних зв'язків. Рефлексія, аналіз, синергія мають бути спрямовані на взаємодію більшого числа підсистем, які задіяні в процесі розвитку університетської освіти ХХІ століття, результатом чого буде спільний синергійний ефект, незважаючи на елементи неоднорідності та нелінійності. Аналіз нелінійності освітніх систем допомагає зрозуміти необхідність великої кількості навчально-виховних моделей у рамках окремих освітніх традицій і парадигм. Неефективні моделі та парадигми, штучно запозичені із інших освітніх систем, неможливо екстраполювати за допомогою тільки декларацій та лінійно детерміністичного аналізу, тому що задекларований на певному етапі розвитку лінійний процес може перейти у стан біфуркації, роздвоєння, розгалуження. Коли лінійний процес переходить в нелінійний в силу відсутності прогнозування, дуже часто виникають досить несподівані та непередбачувані зміни та перспективи. Нелінійність характеризує відновлення освітньої системи і народження нового концептуального мислення. У період біфуркації перед освітньою системою відкриваються різні варіанти шляхів подальшого розвитку, коли навіть феномени незначного впливу можуть привести до важливих змін та істотного результату, тому що у стані флуктації система виявляється відкритою навіть до малих впливів. Синергетичний підхід свідчить про те, що розвиток освітніх систем відбувається тільки тоді, коли між ними існує обмін інформацією. Майбутнє будь-якої відкритої нелінійної системи завжди є полівалентним, особливо коли теорії і підходи до розвитку освітньої системи втрачають актуальність чи не можуть бути реалізовані, вони повинні удосконалюватись за рахунок утворення нових зв'язків між їхніми компонентами. Безумовно, система освіти має властивість чинити опір зовнішнім і внутрішнім чинникам, тому необхідно проводити об'єктивний аналіз причин, які були руйнівними на шляху її розвитку. Деякий час система освіти продовжує існувати, не змінюючись. При реалізації синергетичного підходу поступово виникають її нові підсистеми на основі об'єднання нових мікрокомпонентів. Так створюється нове ціле, яке більше, ніж його частини - основне правило синергії, яке означає, що зв'язок, який існує між частинами цілого, є сам по собі частиною цього цілого, ця частина цілого є найбільш стимулюючою та ефективною в процесі об'єднання. Сутність синергії полягає в тому, щоб цінувати різне між освітніми системами, враховувати це різне, яке відсутнє у власній системі, щоб її посилювати, розширювати, треба компенсувати відсутнє. Синергетичний підхід в освіті орієнтує її на відкритість до світу, до нового, на пошук нових альтернатив і варіантів її розвитку. Однак треба враховувати можливість існування негативної синергії, коли нав'язуються застарілі, формальні, авторитарні підходи та стереотипний стиль мислення. Творчий підхід для вирішення проблем у такому випадку є неможливим, тому треба шукати третю альтернативу. Концептуальне мислення є унікальним і необхідним у процесі створення нової концепції освіти. Люди з концептуальним мисленням діють за законами синергії, коли намагаються поєднати в одне ціле велику кількість теорій і підходів, на яких має ґрунтуватися нова концепція освіти.

Таким чином, синергетичний підхід спрямовано на плідну, ефективну, творчу взаємодію зі світом та співробітництво з людьми, на створення нової, більш складної системи освіти. Синергетичний підхід може бути реалізований завдяки аналізу наукових ідей, теорій, концепцій, методів, парадигм, універсальних законів розвитку. Синергія - це єдність аналітичних і творчих підходів до вирішення проблем, здатність до синергійної відкритості, яка позитивно впливає на розвиток вищої освіти, зміну статусу знань і негативної синергії.

синергетичний освіта самоорганізація

Література

1. Бранский В.П. Социальная синергетика и акмеология / В.П. Бранский, С.Д. Пожарский. - СПб. : Политехника, 2001. - 159 с.

2. Буданов В.Г. Синергетическая парадигма: многообразие поисков и подходов: сб. статтей. - М. : Прогресс- Традиция, 2000.

3. Князева Е.Н. Синергетика как средство интеграции естественнонаучного и гуманитарного образования / Е.Н. Князева, С.П. Курдюмов // Высшее образование в России. - 1994. - № 4. - С. 36-43.

4. Хакен Г. Синергетика: иерархии неустойчивостей в самоорганизующихся системах и устройствах / Г. Хакен. - М. : Мир, 1985.

Размещено на Allbest.ru