Впровадження принципів особистісно-орієнтованого навчання в організацію навчально-пізнавальної діяльності студентів вищих навчальних закладів гуманітарного профілю

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК: 378. 147 : 159. 923 - 057. 875

Впровадження принципів особистісно-орієнтованого навчання в організацію навчально-пізнавальної діяльності студентів вищих навчальних закладів гуманітарного профілю

Надточій Н.О. доцент Запорізького національного університету

Анотація

Стаття присвячена дослідженню понять гуманізації та гуманітаризації навчання, провідних принципів особистісно-орієнтованого навчання, впливу психолого-педагогічних особливостей студентського віку на організацію навчально-пізнавальної діяльності у ВНЗ.

Ключові слова: особистісно-орієнтоване навчання, студент, гуманітарний ВНЗ, гуманізація, гуманітаризація, принцип, навчально-пізнавальна діяльність.

Ключевые слава: личностно-ориентированное обучение, студент, гуманитарный вуз, гуманизация, гуманитаризация, принцип, учебно-познавательная деятельность.

Key words: personality-centered teaching, student, arts higher educational establishment, humanization, humaniterization. principle, learning-cognitive activity.

Однією з актуальних проблем вищої освіти є не тільки підготовка кваліфікованого фахівця, а формування людини культурної та гуманної. Як вказується у концепції вищої освіти, вона повинна бути гуманітарною за своєю суттю, виступати підґрунтям гуманізації всіх процесів у сучасному суспільстві. У навчально-виховному процесі пріоритетними мають стати питання морального вибору, гуманістичних цінностей. Саме гуманізм є втіленням самосвідомості та духовності, які стверджуються у формі моральності та етики. Самопізнання людини як особистості в суспільстві становить зміст і кінцеву мету гуманітарності. Гуманізація та гуманітарізація природознавчої та технічної освіти, так само як і зміцнення природознавчої підготовки гуманітаріїв, - одне з важливих шляхів реформування освіти. При цьому важливо підвищити фундаментальність освіти людини в сукупності з гуманітарною, психолого-педагогічною та спеціальною підготовкою.

Велика кількість наукових праць (В. Асєєв, Л. Божович, О. Запорожець, Є. Ільїн, Л. Ітельсон, О. Леонтьєв, С. Москвичов, С. Рубінштейн, Г. Щукіна та ін.) присвячена дослідженню природи, детермінації, структури мотиваційної сфери особистості та закономірностей її формування, окремим аспектам мотивації діяльності людини: ситуативному розвитку мотивації (В. Вілюнас), зв'язку формування мотивів з минулим досвідом суб'єкта (С. Рубінштейн), ролі пізнавальних та емоційних компонентів у мотиваційних процесах (В. Ковальов, В. Вербицький та ін.).

Актуальність і доцільність дослідження зумовлена необхідністю подолання суперечностей між існуючою в практиці вищих навчальних закладів системою професійної підготовки та вимогами суспільства до кваліфікованих фахівців, здатних до самоосвіти та самовдосконалення протягом усього свого життя.

Метою цієї статті э розгляд особливостей навчально-пізнавальної діяльності студентів в умовах особистісно-орієнтованої організації навчально-виховного процесу.

Виходячи з ролі і функцій фундаментальної підготовки в сучасному суспільстві, в основу формування її змісту в системі університетської освіти мають бути покладені ідеї фундаменталізації та гуманізації. Університет тим і відрізняється від інших вищих навчальних закладів, що в ньому панує цілісний, системний погляд на світ. У зв'язку з цим до найважливіших завдань оновлення фундаментальної підготовки університетської освіти належить подолання історично сформованого поділу на два компоненти - природничий і гуманітарний. Тому в основу удосконалення змісту освіти в університеті має бути покладено низку основних фундаментальних гуманістичних принципів:

- загальнолюдські цінності як норми людського співіснування, визнання і ставлення до людини як вищої цінності;

- національно орієнтовані цінності (ідея національного самовизначення, національної культурної традиції у поєднанні з глибокою повагою до інших націй і народів);

- цінності сучасного світу (демократія, права людини, свобода вибору).

Таким чином, гуманітаризація стає однією з опорних конструкцій системи фундаментальної підготовки фахівця як гармонійно розвиненої особистості, інтелігентної людини.

Одним із важливих шляхів гуманітаризації освіти є осмислення результатів людської діяльності в історичному минулому та сучасності, яке має знайти відображення у викладанні навчальних дисциплін. Особливість сучасної ситуації полягає в тому, що соціально-етичні та гуманістичні проблеми, які супроводжують пошук істини, органічно входять до наукового знання як його необхідна частина, як умова осмислення та ефективної реалізації істини.

Процеси гуманізації в науковому пізнанні проявляються у сфері взаємодії методів соціально- гуманітарного, природознавчого та технічного знання. Широкий розвиток отримують гуманітарно-особистісні методи наукової діяльності, які розробляються у контексті проблематики розуміння. Принцип розуміння стає більш важливим засобом наукового аналізу, забезпечуючи рішення дослідницьких завдань не тільки у галузі соціально-гуманітарного, але й природознавчого знання. Основна теза гносеологічної діяльності у сучасній пізнавальній діяльності звучить так «пізнати - означає зрозуміти». Широке впровадження принципу розуміння у різні галузі дослідницької діяльності є одним із доказів зближення стилістики мислення природознавчих, гуманітарних і технічних наук. Знайомство з методами гуманітарних наук розширює евристичні можливості фахівця, робить його більш гнучким професійно, дозволяє йому бачити міждисциплінарні зв'язки та проблеми на межі наук.

На думку Е. Лузік, в основу гуманітарної підготовки фахівців згідно з сучасними світовими тенденціями розвитку системи університетської освіти повинні бути покладені такі принципи:

- методологічна переорієнтація з інформаційних аспектів вивчення навчальних дисциплін гуманітарного циклу на розвиток особистості;

- гуманітарізація фундаментальної підготовки шляхом розкриття загальнокультурного потенціалу наукового знання фундаментальних навчальних дисциплін, її спрямування на гуманістичні ідеали формування особистості, здатної до гармонії з природою, навколишнім середовищем, самим собою;

- реалізація неперервності гуманітарної підготовки, враховуючи пізнавальні можливості та інтереси особистості на різних етапах її розвитку;

- «технологічність» навчання, яка забезпечує активність та індивідуальний темп засвоєння студентом курсів навчальних дисциплін гуманітарного циклу [3, с. 16].

Специфіка роботи зі студентами гуманітарних спеціальностей полягає в урахуванні в процесі навчальної діяльності таких особливостей: типу мислення, логіки пізнання, ціннісного ставлення до об'єкта, нечіткості меж об'єкта, який вивчається, рефлексивної природи гуманітарного сприйняття, законів засвоєння гуманітарного знання (селекція фактів та аргументів, розв'язання колізій).

У гуманітарній освіті, де йдеться про процес формування соціально прийнятних цінностей та норм, особливо зростає особистісна орієнтація, бо в іншому випадку ціннісна система особистості, яка виробляється у суб'єктному досвіді, буде відчуженою від цінностей, на яких наголошує викладач.

Специфіка змісту гуманітарної освіти надає можливість сприйняття та інтеріоризації ціннісної системи людства, нації, соціуму в єдності раціонального та чуттєвого способів пізнання в більшому ступені, ніж природничо-наукова освіта, бо в ній, перш за все, пізнається людина, її духовний світ, її взаємодія з соціумом, її місце у соціокультурному середовищі, сенс її існування. Через пізнання людини відбувається і пізнання самого себе, ідентифікація особистості.

Процес гуманізації та гуманітарізації освіти передбачає розширення діапазону загально-гуманітарної та професійної підготовки студентів, перехід від існуючої практики вивчення методичної літератури і репродуктивного застосування знань до науково обґрунтованої організації та управління навчальним процесом.

Визначення мети гуманітарної освіти як формування духовної сфери особистості студента становить проблему: суперечність між пріоритетними загальнолюдськими цінностями, на формування яких спрямована гуманітарна освіта, та пріоритетними індивідуальними інтересами особистості студента.

Процес навчання у ВНЗ гуманітарного профілю має специфічні особливості, які визначаються аксеологічним змістом предметів гуманітарного циклу. Саме аксеологічний аспект вивчення освіти допомагає вирішити проблему «гуманітаріїв» і «математиків»: цінності є критеріями для самореалізації, самовизначення будь-якого типу особистості, вони регулюють задоволення потреб як окремого індивіду, так і соціокультурного середовища, або мікрогрупи.

Таким чином, як вже зазначалось, у гуманітарній освіті особливо потрібно приділяти увагу саме особистісній орієнтації, бо, в іншому випадку, ціннісна система особистості, буде відчуженою від цінностей, які впроваджуються викладачем. Особистісно орієнтоване навчання якнайкраще сприяє вирішенню цієї проблеми.

Гуманістична сутність ОО навчання полягає в установленні цілісного зв'язку між видами педагогічної діяльності, які спрямовані на формування смислоутворюючої, соціально-інтелектуальної, емоційної та рефлексивно-емпатійної культури вчителя.

Мета ОО навчання полягає у створенні оптимальних умов для розвитку, становлення особистості як суб'єкта діяльності та суспільних відносин, яка здійснює їх відповідно до стійкої ієрархічної системи гуманістичних особистісних цінностей. Тобто в підтримці та розвитку особистості в людині та у розвитку в неї механізмів самореалізації, саморозвитку, адаптації, саморегуляції, самозахисту, самовиховання та інших необхідних для становлення самобутнього особистісного образу та діалогічного, безпечного засобу взаємодії з людьми, природою, культурою, цивілізацією.

С. Савченко, узагальнюючи існуючі в науці теоретичні положення, що стосуються особистісно - орієнтованої моделі навчання, визначив такі її ознаки:

- діагностична основа навчання;

- зосередження на потребах людини, яка навчається;

- гуманізація навчального спілкування;

- співробітництво, співтворчість тих, хто навчається та викладачів;

- переважання навчального діалогу;

- турбота про фізичне та емоційне благополуччя тих, хто навчається;

- пристосування методики до навчальних можливостей тих, хто навчається;

- стимулювання розвитку, саморозвитку і відповідальності тих, хто навчаються [5].

Ключову роль в особистісно-орієнтованому навчанні відіграє надання студенту можливості вибору певних способів досягнення обраної цілі, яким він як суб'єкт діяльності віддає перевагу. Постійне тренування суб'єктності - здібності до вільного вибору та відповідальності найбільше сприяє становленню розвинутої, моральної особистості студента.

Науковці І. Якиманська, Є. Бондаревська, О. Балл, О. Фурман та інші визначають особистісно-орієнтоване навчання як органічне поєднання навчання (нормативно-пристосованої діяльності суспільства) та учіння - індивідуально значущої діяльності окремного суб'єкта, в якій реалізується досвід його життєдіяльності:

- ОО навчання повинно забезпечувати розвиток особистості студента, виходячи з виявлення його індивідуальних особливостей як суб'єкта пізнавальної діяльності;

- ОО навчання надає кожному студенту, спираючись на його здібності, схильності, інтереси, особистісні цінності та суб'єктивний досвід, можливість реалізувати себе в пізнавальній та інших видах діяльності;

- зміст навчання, його форми та методи підбираються та організуються таким чином, щоб студент міг виявити вибірковість відносно предметного матеріалу, його виду та форми (студент має право вибору предмета та способу діяльності);

- ОО навчання будується за принципом варіативності, тобто визнання різноманітності змісту та форм навчального процесу, вибір яких повинен здійснюватися викладачем з урахуванням цілей розвитку кожної людини, її психологічної та педагогічної підтримки в пізнавальному процесі та важких життєвих обставинах загалом [4, с.154].

Що стосується методологічної культури викладача в умовах ОО навчання, - це особлива форма функціонування педагогічної свідомості, яка керує мисленням педагога та яка виявляється в методологічних уміннях цілепокладання, визначенні провідних принципів, моделювання та конструювання умов і засобів, які формують і розвивають особистісні структури людини, яка навчається. Специфіка функціонування методологічної культури вчителя обумовлена тим, що в процесі методологічного пошуку формується суб'єктність, співавторство, спільна творчість щодо навчального матеріалу та педагогічних явищ, що є обов'язковою умовою наступного формування вчителем суб'єктності.

Педагогічне управління розвитком того, хто навчається, відбувається в формах педагогічної допомоги, соціально-педагогічного захисту, психолого-педагогічної корекції, індивідуального розвитку, стимулювання саморозвитку.

Є. Бондаревська підрозділяє усі засоби підтримки особистості під час заняття на дві групи:

- ті, що забезпечують загальну педагогічну підтримку усіх, хто навчаються і створюють необхідний емоційний фон доброзичливості, взаєморозуміння та співпраці (уважне, приязне ставлення викладача до студентів, залучення до планування занять, створення ситуації взаємонавчання, використання діяльнісного змісту навчання, ігор, різних форм драматизації, творчих робіт, позитивна оцінка досягнень, діалогічне спілкування);

- ті, що спрямовані на індивідуально-особистісну підтримку та передбачають діагностику розвитку, навченості, вихованості, виявлення проблем тих, хто навчається, відстеження процесу розвитку (важливе значення тут має дозування педагогічної допомоги, яке базується на знанні та розумінні фізичної та духовної природи тих, хто навчається, умов їхнього життя, особливостей душі та характеру, мови та поведінки, а також притаманного їм темпу навчальної роботи) [1].

Особистісно-орієнтована модель навчання вимагає нового усвідомлення студентами себе і своєї ролі в процесі навчання (яка може виражатися у плануванні, контролі та обліку самостійної домашньої роботи; у плануванні пізнавальної роботи на найближчий час; організації участі студентів у процесі вивчення змісту навчального матеріалу). Тому необхідно ще раз підкреслити значення мотивації у навчанні студентів, що випливає із самої сутності цієї моделі освіти: навчальна діяльність лише тоді буде ефективною, коли в самого студента виникне бажання вчитися.

Мотивація пізнавальної діяльності студентів детермінована безпосереднім і опосередкованим впливом на свідомість певних об'єктивних і суб'єктивних чинників. До останніх перш за все слід віднести особливості розвитку психічних процесів, індивідуально-особистісних властивостей, домінуючих видів діяльності, специфічних для цього віку.

Психологи вважають, що кожен вік має такі домінуючі характеристики: соціальна ситуація розвитку людини, переважаючий вид діяльності, найважливіші психічні новоутворення. У студентському віці вони виглядають так. Соціальна ситуація розвитку студентів ВНЗ визначається віковими особливостями та специфікою їх професійних намірів, зміною статусу особистості. Юність - період завершення фізичного розвитку людини, але розумові здібності продовжують вдосконалюватися. Особливо швидко розвиваються спеціальні здібності. У поєднанні зі зростаючою диференціацією спрямованості інтересів це робить структуру розумової діяльності студента більш складною та індивідуальною, ніж у підлітків. Нова соціальна роль надає студентам певної свободи як у визначенні характеру навчальної діяльності та дозвілля, так і у виборі сфер та об'єктів спілкування. Визначальним є вплив на те, як молода людина розпоряджається отриманою свободою, входить у нове оточення, особливо коли вона змінює помешкання. Новий статус ставить перед людиною питання організації побуту та матеріального забезпечення свого життя. Інше середовище актуалізує проблему референтності особистості. Це може спричинити появу згубних звичок: паління, алкоголь, наркотики та інше.

У ситуації розвитку особистості виділяються три найважливіші фази: адаптація - присвоєння індивідом нових соціальних норм і цінностей, формування типових моделей поведінки, індивідуалізація - виявлення своїх професійно-особистісних схильностей і можливостей, становлення позитивної Я-концепції, розвиток професійної самосвідомості, рефлексії (цю фазу можна визначити як становлення суб'єктності особистості студента); інтеріоризація - взаємовплив індивіда та нової спільноти, подолання суперечності між ствердженням особистістю свого «інобуття» і прагненням оточуючих прийняти та схвалити тільки ті якості та властивості студента, які впливають на розвиток професійної компетентності, що, в свою чергу, стимулює особистісний розвиток майбутнього вчителя.

На етапі вступу до самостійного життя, у період опанування професією, в психології людини відбуваються істотні зміни. Вони стосуються основних форм і напрямів психічного розвитку індивіда: його свідомості, діяльності, особистості. Найбільш виразна динаміка змін у період пізньої юності або ранньої молодості відбувається в соціальній групі студентства. Вік від 18 до 25 років є найбільш плідним для формування багатьох психічних функцій і особливо для розвитку інтелектуальних можливостей людини. Важливою умовою для успішного та всебічного розвитку особистості є розуміння самим студентом неповторності своєї індивідуальності.

Смислового значення набувають процеси духовно-моральної автономізації особистості, фізичного, морального самовдосконалення, життєвого самовизначення, соціально-психологічної адаптації. У механізмах особистісного розвитку на перший план виходять інтеграція знань у цілісну картину світу, культурна рефлексія, саморегуляція, життєдіяльність, саморозвиток.

Початок самостійного життя в суспільстві, власної індивідуальної біографії не проходить безконфліктно. Зокрема, процес адаптації до ВНЗ, зазвичай, супроводжується негативними переживаннями, пов'язаними з відходом від шкільного колективу, з його взаємодопомогою та підтримкою, непідготовленістю до більшої самостійності в навчанні у ВНЗ; невмінням здійснювати самоконтроль поведінки та діяльності; пошуком оптимального режиму праці та відпочинку в нових умовах; налагодженням побуту та самообслуговуванням і таке інше.

Через нестачу життєвого досвіду молоді люди плутають ідеали та ілюзії, романтику та екзотику. У поведінці юнаків і дівчат виявляється внутрішня невпевненість у собі, яка супроводжується іноді зовнішньою агресією, розв'язаністю або іноді навіть уявленням про власну неповноцінність. У студентському віці нерідкі розчарування в професійному та життєвому виборах. Також можна зустріти невідповідність сподівань, уявлень про професію реаліям її засвоєння.

Спостереження виявили, що перша криза у студентів проявляється на самому початку навчання у ВНЗ. Першокурсникам важко перебудуватися без сторонньої допомоги, у них проявляється почуття тривоги, вони невпевнені у собі, мають сумніви щодо правильності професійного вибору. Більшість студентів не задоволені характером спілкування.

Потрібно наголосити також на деяких інших рисах і суперечностях соціально-психологічного характеру, які мають місце в розвитку студентської молоді. Їх необхідно враховувати під час планування навчально - пізнавальної діяльності у ВНЗ:

- людина визначає свій життєвий шлях, опановує професію, починає випробовувати себе в різних галузях життя;

- самостійно планує свою діяльність і поведінку, активно відстоює самостійність суджень і дій;

- формується світогляд, етичні та естетичні погляди на основі синтезу багатьох знань, життєвого досвіду, самостійного розмірковування та дії;

- але, у зв'язку з матеріальною залежністю від батьків, адміністрації ВНЗ виникає економічна суперечність між різними бажаннями та можливістю їх здійснення, яке студент намагається іноді вирішити додатковим заробітком, завдаючи збитків навчальній діяльності;

- поєднання навчання та праці веде до іншої суперечності - дефіциту часу, який впливає і на якість навчання, і на інтенсивність інтелектуального та емоційного життя;

- виявляється вибірковий інтерес до тієї або іншої галузі знань, бажання зануритися саме в цю галузь, але ресурс часу виявляється недостатнім;

- великий обсяг інформації створює необхідність засобів її опрацювання;

- якщо в середній школі навчання та виховання випереджає розвиток, то у вищій школі іноді розвиток студента випереджає навчання та виховання, що свідчить про необхідність особистісно-орієнтованого навчання.

Ці особливості та суперечності формування особистості мають істотне значення під час визначення змісту, форм і методів роботи зі студентською молоддю.

Навчальна діяльність студента є складним явищем: комунікативна, пізнавальна, трудова, ігрова, суспільна та інші види діяльності, що здійснюються студентами в їхньому тісному переплетінні. Усі види навчальної діяльності тісно пов'язані між собою. Це не виключає переважання того чи іншого виду діяльності під час вивчення різних видів дисциплін. Так, для вивчення гуманітарних дисциплін найбільш типовими є пізнавальна та комунікативна діяльність.

Дослідження в галузі філософії, соціології, психології, педагогіки дозволили виділити суттєві властивості діяльності, такі як цілеутворення, що визначає характер, предметність, усвідомленість людської діяльності. Послідовна реалізація діяльнісного принципу в навчання є головною умовою успішності індивідуального пізнання в навчанні. У навчальному процесі йдеться, насамперед про навчально-пізнавальну діяльність, яка містить у собі предметну діяльність і діяльність, спрямовану на розвиток взаємовідносин із людьми, суспільством.

Пізнавальна ж діяльність, зазвичай, розуміється як процес оволодіння тими, хто навчається, знаннями, уміннями та навичками, формування у них світосприйняття, розвиток їх здібностей, особистості. Соціальний зміст пізнавальної діяльності, на думку О. Леонтьєва, полягає у тому, що вона забезпечує будь-яку діяльність, тому що має безпосередньою метою або опанування цією діяльністю, або координацію нею, або її планування [2].

Пізнавальна діяльність - це цілісна система взаємопов'язаних між собою елементів, які в процесі реалізації навчально -пізнавальної мети забезпечують виконання трьох основних функцій: орієнтувальної; виконавчої; контрольно-корегувальної.

Основною є орієнтувальна частина діяльності. Вона забезпечує успіх дії. Її особливості можна представити як складний психологічний процес використання орієнтувальних операцій.

Особливості пізнавальної діяльності полягають у реалізації таких основних компонентів: матеріальна форма дії (виконання студентами певних операцій на певному робочому місці: у лабораторії, на виробництві, у школі); перцептивна форма дії (фіксація предметів за допомогою здорового сприймання); розумова форма дії (попереднє виконання дій у свідомості, розвиток абстрактного мислення).

Отже, зіставляючи загальні характеристики пізнавальної діяльності та особливості розвитку особистості у студентському віці, можна сказати, що пізнавальна діяльність студентів має свої особливості: розвиток логічного мислення, здібність оперувати абстрактними поняттями, гіпотетичними твердженнями, здібність тривало концентрувати увагу на чомусь, пізнавальна діяльність у цьому віці набуває найбільш індивідуалізованого характеру, розвивається індивідуальний стиль мислення, когнітивний стиль, способи вирішення пізнавальних завдань, певний тип навчальної активності.

Основною метою навчання у рамках традиційної педагогіки (пізнавальна концепція) було створення психолого-педагогічних умов, які дозволяють перетворювати суспільне знання в індивідуальне. Тобто процес навчання - це передавання людині, яка навчається, суспільно-історичного досвіду пізнання у вигляді соціокультурних норм, які склалися під час наукового пізнання і які представлені у навчанні у найбільш узагальнених і логічно завершених формах: поняттях, законах, загальних принципах, схемах дій, тощо.

Навчальна діяльність розглядається як пізнавальна та будується згідно із закономірностями пізнання. Зміст навчання відображає стан наукового знання на теперішній час і змінюється під впливом науково -технічного прогресу. Методологія та логіка навчального предмета відображають історичний шлях розвитку та лежить поза конкретним носієм - людиною, яка навчається. Закони розвитку світу не залежать від нього; від повинен їх засвоїти та використовувати в своїй діяльності. Таке співвідношення науки та навчального предмета знайшло своє відображення як у наборі самих дисциплін (хімія, біологія, математика), так і в їх об'єднанні за циклами (гуманітарний, природознавчий).

Те саме ми можемо бачити і у вищій школі - традиційна педагогіка зорієнтована на реалізацію переважно її освітніх функцій, тому в центрі уваги знаходяться знання як результат духовного багатства людства. Знання виступає як абсолютна цінність, затуляючи собою саму людину, що призводить до ідеологізації та регламентації наукового ядра знань, їх академізму, орієнтування на середнього студента.

У рамках нашого дослідження інтерес також становить концепція навчальної діяльності (Д. Ельконіна та В. Давидова), в якій навчання виділяється в самостійну навчальну діяльність, метою якої є не самі знання, а розвиток пізнавальних здібностей. Увесь навчальний процес будується за науково -теоретичним принципом. Об'єктом засвоєння, таким чином, стає не наукове знання, а структура діяльності. Для формування навчальної діяльності, на думку В. Давидова, потрібно систематично вирішувати навчальні завдання, головна особливість в тому, щоб знайти загальний засіб (принцип) вирішення цілого класу подібних задач. Навчальна дія спрямована на пошук принципу вирішення всього розмаїття окремих завдань одного класу.

Хоча людина, яка навчається, виступає суб'єктом добре організованого навчання, її самобутність, особистісні цілі, суть, мотиви не розглядаються. Виникає суперечність: кожну людину можна навчити, але вчитись вона повинна сама. Учіння - діяльність сугубо індивідуальна. В основі, безумовно, лежить засвоєння знань, моральних принципів, але весь процес проходить через суб'єктивний досвід людини (у нашому випадку, студента). Якими б оптимальними, з позиції суспільства, не були кінцеві цілі навчання, вони повинні бути прийнятими студентом як особистісно-значущі для нього.

Учіння є стороною соціального за своєю суттю процесу навчання - двостороннього процесу передачі і засвоєння знань. Воно здійснюється під керівництвом вчителя і направляється на розвиток творчих можливостей учня. Ми розглядаємо процес навчання як єдиний процес, що включає і викладача, й людину, яка навчається, об'єднаних певними взаємовідносинами, замість того, щоб розривати і протиставляти учіння і навчання, як це неодноразово робилося. Водночас, виділяючи все ж учіння як особливу сторону процесу навчання, ми підкреслюємо активність того, хто навчається. Така пізнавальна парадигма покладена в основу особистісно-орієнтованого навчання.

Визначимо основні особливості навчально-пізнавальної діяльності студентів гуманітарних ВНЗ в умовах особистісно-орієнтованого освітнього процесу.

Суб'єктом навчання в умовах особистісно-орієнтованого навчання, на думку І. Якиманської, є той, кого навчають (студент у нашому випадку). Тому головним завданням стає виявлення особливостей студента, визнання його суб'єктного досвіду як самобутності та самоцінності; побудова педагогічного впливу з максимальною опорою на цей досвід, постійне узгодження під час навчання двох видів досвіду: суспільного та індивідуального; розкриття індивідуальної своєрідності набуття знань через аналіз засобів навчальної роботи. Зміст, який задається в навчанні (поняття, привила, засоби), який також фіксує результати суспільно-історичного досвіду (наукового пізнання), обов'язково переусвідомлюються студентом під час засвоєння. Він привносить у цей зміст такі ознаки, які допомагають більш психологічно конструювати сам навчальний зміст, що стає приводом для переходу дидактики у психодидактику, дає можливість принципово інакше підходити до побудови усього навчального процесу [6, с. 76].

Об'єкт пізнавальної діяльності у галузі гуманітарної освіти (яка може бути тільки при взаємодії суб'єктів) - духовний світ людини (буття як таке).

Предмет навчальної діяльності - існуюче та можливе буття соціокультурного континууму, ставлення людини до ідеальних або матеріальних, реальних або уявних об'єктів оточуючої дійсності.

Найбільш важливою особливістю пізнавальної діяльності студентів ВНЗ гуманітарного профілю є специфічний продукт цієї діяльності: зміна та збагачення духовної сфери студента, формування гуманістичних цінностей, прилучення до загальнолюдських, національних і соціальних цінностей. За такого підходу найбільш рельєфно постає особистісний характер процесу пізнання в галузі гуманітарних дисциплін. Гуманітарні знання, уміння та навички не є еквівалентними знанням, умінням і навичкам у галузі природничих, математичних, технічних дисциплін: вони набувають у більшій мірі індивідуально-особистісного характеру, вони є результатом великих внутрішніх зусиль і можуть бути засвоєні тільки за наявності потреби у духовності.

Розвиток студента визначається діяльністю (для вивчення циклу гуманітарних дисциплін найбільш типовими є пізнавальна та комунікативна діяльність), провідні види якої задаються конкретною соціальною ситуацією. Для студента гуманітарного ВНЗ - це навчальна ситуація, тобто організована система перемінних навчального процесу, психологічним ядром якої є взаємодія, відносини та спілкування викладача зі студентами та студентів один з одним.

Впровадження ОО навчання в освітній процес ВНЗ гуманітарного профілю передбачає особливе конструювання цих перемінних: навчального тексту, дидактичного матеріалу, методичних рекомендацій з його використання, типів навчального діалогу, форм контролю особистісного розвитку того, хто навчається, під час оволодіння знаннями. Тільки за умов наявності дидактичного забезпечення, реалізуючого принцип суб'єктності освіти, можна говорити про побудову ОО процесу.

Отже, серед основних вимог до розробки дидактичного забезпечення ОО навчального процесу у ВНЗ можемо зазначити такі:

- навчальний матеріал повинен забезпечувати зміст суб'єктивного досвіду студента, включаючи досвід попереднього навчання;

- викладення знань у підручнику (викладачем) повинно бути спрямоване не тільки на розширення їх обсягу, структурування, інтегрування, узагальнення предметного змісту, але й на постійне перетворення існуючого суб'єктивного досвіду кожного студента;

- під час навчання необхідне постійне узгодження суб'єктного досвіду студента з науковим змістом знань, що задаються;

- активне стимулювання студента до самоцінної навчальної діяльності, зміст та форми якої повинні забезпечувати студенту можливість самоосвіти, самонавчання, саморозвитку, самовираження під час набуття знань;

- конструювання та організація навчального матеріалу таким чином, щоб забезпечити студенту можливість вибору його змісту, виду та форми виконання завдань;

- виявлення та оцінка засобів навчальної роботи, котрими студент користується самостійно, стійко та продуктивно. Можливість вибору засобу повинна бути закладена в самому завданні. Необхідно засобами підручника або викладача стимулювати студентів до вибору та використання найбільш значущих для них засобів опрацювання навчального матеріалу;

- під час уведення метазнань, тобто знань про заходи виконання навчальних дій, необхідно виділяти загальнологічні та специфічні предметні засоби навчальної діяльності з урахуванням їх функцій в особистісному розвитку;

- необхідно забезпечувати контроль та оцінку не тільки результату, але головним чином, процесу учіння, тобто тих трансформацій, котрі виконує студент, засвоюючи навчальний матеріал;

- навчальний процес повинен забезпечувати побудову, реалізацію, рефлексію, оцінку учіння як суб'єктивної діяльності. Для цього необхідно виділення одиниць учіння, їх опис, використання з метою організації учіння викладачем на занятті, в індивідуальній роботі (різні форми корекції).

гуманітаризація навчання пізнавальний студентський

Література

1. Бондаревская Е. В. Гуманистическая парадигма личностно-ориентированного образования / Е. В. Бондаревская // Педагогика. - 1997. - №4. - С. 11-20.

2. Леонтьев А. Н. Деятельность, сознание, личность / А. Н. Леонтьев. - М. : Политиздат, 1977. - 304 с.

3. Лузік Е. Методологічні основи гуманітарної підготовки спеціаліста технічного університету / Е. Лузік // Вища освіта України. - 2004. - №2. - С. 14-19.

4. Подмазин С. И. Личностно-ориентированное образование: социально-философское исследование / С. И. Подмазин. - Запорожье : Просвіта, 2000. - 250 с.

5. Савченко С. В. Социализация студенческой молодежи в условиях регионального образовательного пространства / С. В. Савченко. - Луганск : Альма-Матер, 2003. - 406 с.

6. Якиманская И. С. Требования к учебным программам, ориентированным на личностное развитие школьников / И. С. Якиманская // Вопросы психологии. - 1994. - №2. - С. 64-77.

Размещено на Allbest.ru