Формування інноваційних знань, інноваційного способу мислення та інноваційності особистості студента в інноваційно-діяльному середовищі вищого навчального закладу

В архітектурі інноваційного мислення виділяються два основних компоненти - інтереси і стереотипи. Структура індивідуальних інтересів, що відповідає сучасним вимогам розвитку суспільства, повинна формуватися під впливом інноваційної культури. Мета подібного впливу - сприяння побудові балансу між професійними та економічними інтересами з переважанням перших, націлення індивіда на самореалізацію в інноваційній діяльності. Що стосується впливу інноваційної освіти на індивідуальне інноваційне мислення, то воно повинно формувати систему стійких образів мислення («генеруючих» стереотипів), що є основою для виникнення та відтворення гнучких, креативних форм мислення [5]. Формування інноваційного мислення з одного боку буде сприяти здійсненню успішної інноваційної діяльності, забезпечуючи тим самим економічний ефект на макрорівні, з іншого - сприяти відтворенню та збагачення ціннісно-нормативної основи інноваційної суспільної культури.

Все сказане дозволяє зробити висновок про те, що провідними функціями інноваційного навчання можна вважати:

• творчий розвиток особистості студента і педагога;

• демократизацію їх спільної діяльності та спілкування;

• гуманізацію навчально-виховного процесу;

• орієнтацію на творче викладання і активне вчення та ініціативу студента у формуванні себе як майбутнього професіонала;

• модернізацію засобів, методів, технологій та матеріальної бази навчання, що сприяють формуванню інноваційного мислення майбутнього професіонала.

Для реалізації поставлених завдань необхідна оптимізація інноваційно-діяльного середовища ВНЗ, що об'єктивно або суб'єктивно діє на студента за допомогою педагогічно керованої дії і включає сукупність взаємодіючих об'єктів, об'єднаних функціональними зв'язками. Основними вимогами щодо оптимізації інноваційно-діяльного середовища освітньої установи є:

Телекомунікативності - можливість оперативного інформаційного обміну між різними суб'єктами.

Інформаційної відкритості - доступність всього обсягу інформації, яка циркулює і зберігається в середовищі.

Імітаційного моделювання - заміна реальної інноваційної діяльності середовища її імітаційними моделями.

Адаптивності - можливість гнучкої організації інноваційно-діяльного середовища відповідно до професійних цілей та вирішуваних завдань.

Регулювання часу підготовки - можливість проведення навчальних заходів у темпі, визначеному цільовою установкою.

Багаторівневість - можливість побудови необхідного інноваційно-діяльного середовища на всіх рівнях.

Ієрархічності - можливість делегування всім учасникам навчальних заходів повноважень, відповідно до встановленої ієрархією рівнів; причому кожен рівень використовує послуги більш низького (в ієрархії) рівня і делегує свої повноваження більш високому (в ієрархії) рівню.

Цілісності інформації - можливість забезпечення гарантованого збереження інноваційного простору за будь-яких дій.

Доступності інформації - можливість забезпечення безперешкодного доступу до інформаційного простору інноваційно-діяльного середовища учасників освітнього процесу.

Конфіденційності інформації - принципова можливість розмежування доступу до інноваційному простору шляхом встановлення відповідних повноважень учасникам освітнього процесу.

Однорідності - можливість, з одного боку, узгодженості форматів інформаційних об'єктів як у структурі інноваційного простору, так і в ієрархії структур інформаційного простору учасників освітнього процесу, а з іншого - інструментарій, який забезпечує виконання довільних функцій обробки інформаційних об'єктів.

Економічності - принципове скорочення витрат на навчальні заходи щодо підвищення їх раціональності [6].

Оптимізація інноваційно-діяльного середовища базується на засадах: цілеспрямованої навчальної діяльності; проблемно-креативної спрямованості й інтерактивної організації навчально-пізнавальної діяльності; інноваційної навчально-пізнавальної діяльності, що передбачає постійну актуалізацію набутих знань, умінь і навичок з метою набування нового пізнавального досвіду; формування інноваційних умінь, зумовлених змістом і особливостями професійної підготовки студентів; інноваційній спрямованості діяльності студентів в аудиторній та позааудиторній роботі.

Зазначимо, що основною метою створення інноваційно-діяльного середовища у вищому навчальному закладі є спроба максимально розвинути закладений в особистості творчий потенціал, стимулювати потребу у подальшому самопізнанні, творчому саморозвитку, сформувати в нього об'єктивну самооцінку.

У підготовці студентів до інноваційної діяльності нами виділено чотири етапи:

Перший етап - розвиток творчої індивідуальності студента, формування здатності виявляти, формулювати, аналізувати і вирішувати творчі завдання, використовувати технології творчого пошуку: самостійний перенос раніше засвоєних знань і умінь у нову ситуацію, бачення проблеми у знайомій ситуації, нової функції об'єкта, визначення структури об'єкта, бачення альтернативи рішення або його способу, комбінування раніше засвоєних способів діяльності стосовно вирішення нової проблеми, розвиток креативності мислення.

Другий етап - оволодіння основами інноваційної діяльності. Студенти знайомляться з соціальними і науковими передумовами виникнення інновацій, творчо інтерпретують альтернативні нововведення, знайомляться з різними типами інноваційної діяльності тощо.

Третій етап - освоєння технології інноваційної діяльності. Студенти знайомляться з методикою складання проекту інноваційної діяльності, етапами реалізації, аналізують і прогнозують подальший розвиток нововведення, труднощі впровадження.

Четвертий етап - практична робота на експериментальному майданчику з упровадження нововведення, здійснення корекції, відстеження результатів експерименту, самоаналіз інноваційної діяльності.

Зміст освіти як умова ефективного функціонування інноваційно-діяльного простору повинен формуватися з урахуванням загально-дидактичних принципів, зокрема, принципу відповідності змісту освіти потребами суспільного розвитку; принципу єдності змістової і процесуальної сторін навчання; принципу структурної єдності змісту освіти на різних рівнях [7, с. 78]. Цікавий шлях модернізації змісту професійної підготовки - створення фундаментальних дисциплін, «спроектованих» на майбутню професійну діяльність або конструювання викладачами таких способів діяльності студентів, які б імітували майбутню професійну діяльність студентів, тобто сприяли розвиткові розумових якостей студентів: умінь аналізувати, інтерпретувати, систематизувати, узагальнювати, що забезпечить їх професійну підготовку, засвоєння наукових знань [7, с. 93-96].

Наявність інноваційних цінностей передбачає позитивне ставлення особистості до об'єктивних інноваційних умов її життя, розуміння необхідності постійного поповнення знань, використання нових підходів, прагнення уникати будь-яких стереотипів, зацікавленість у розвитку власної особистості, суспільства.

Узагальнюючи наукові підходи до аналізу поняття «інноваційно-діяльнісне середовище», можна зробити висновки, що у навчальному закладі воно формується завдяки системній взаємодії таких факторів:

• внутрішня та зовнішня політика навчального закладу;

• організаційно-управлінська діяльність;

• ресурсне забезпечення;

• психологічний клімат.

Внутрішня та зовнішня політика навчального закладу, спрямована на формування інноваційного середовища полягає у сприянні розвитку інноваційної культури студентів і викладачів, орієнтації навчально- виховного процесу на виконання основних принципів інноваційної політики держави.

Внутрішня політика навчального закладу, орієнтована на формування інноваційного середовища розкривається у комплексі принципів та методів, які забезпечують високий рівень інноваційності організації. Метою інноваційної політики навчального закладу є підвищення інноваційної активності, що забезпечує конкурентоспроможність майбутніх випускників на сучасному ринку праці, сприяє розвитку економіки країни та інноваційної культури на рівні суспільства.

Організаційно-управлінська діяльність, спрямована на створення інноваційно-діяльного середовища повинна ґрунтуватися на розумінні сучасного навчального закладу як відкритої науково-виробничої системи, в якій здійснюється інноваційна діяльність. Така діяльність вимагає організаційної та управлінської підтримки, а саме:

• забезпечення функціонування цілісної системи взаємодії суб'єктів інноваційних процесів (керівництво - викладачі - студенти);

• створення у навчальному закладі інноваційних лабораторій та центру координації інновацій;

• здійснення інноваційного менеджменту.

При проектуванні та реалізації завдань інноваційно-діяльного середовища ВНЗ необхідно дотримуватись принципів системності. Деякі з основних принципів системного підходу стосовно інноваційної діяльності модифікуються таким чином:

• первинність цілого у відношенні до складових його частинах. Для інноваційної системи як цілісності (сутнісна характеристика якої - новизна) такими її частинами є старе, сучасне і нове. Саме динамічна єдність старого, сучасного і нового є первинним у відношенні до кожного з цих елементів забезпечує оптимальне функціонування інноваційного комплексу в цілому;

• принцип неадитивності (нерівнозначність властивостей всієї системи і суми властивостей складових її елементів) стосовно до інноватики проявляється в нетотожності характеристик старого, сучасного і нового, як частин інноваційного об'єкта, його домінантним характеристикам як цілісності;

• принцип синергетичності (односпрямованість дій елементів системи посилює ефективність функціонування всієї системи) обумовлює необхідність пошуку балансу цілей старого, сучасного і нового в єдиному інноваційному комплексі із збереженням сутнісної відмінності (новизни);

• принцип емерджентності (неповного збігу цілей системи з цілями її компонентів) при здійсненні інноваційного проекту вимагає побудови саме ієрархії параметрів для системи в цілому і кожної її складової частини;

• при проектуванні інноваційних систем слід враховувати принцип мультиплікативності, що означає, що ефекти функціонування компонентів у системі (позитивні і негативні) мають властивість множення, а не додавання;

• принцип структурності припускає, що оптимальна структура інновації повинна мати мінімальну кількість компонентів; разом з тим ці компоненти в повній мірі повинні виконувати задані функції і зберігати домінантні властивості інноваційної системи (що забезпечують її новизну);

• принцип альтернативності, згідно з яким необхідна розробка кількох взаємозамінних інноваційних версій;

• принцип спадкоємності вимагає забезпечення можливостей для продуктивного існування старого у відповідному інноваційному просторі і, навпаки, ефективного функціонування нового в умовах зберігання старого.

Ресурсне забезпечення є необхідною складовою процесу створення інноваційно-діяльного середовища у ВНЗ. Здатність та готовність до інноваційної діяльності залежить від наявності, доступності та стану таких ресурсів:

- висококваліфікованих кадрів з високим інноваційним потенціалом;

- матеріально-технічної бази (фінансування, обладнання, інформаційно-комунікаційні системи, устаткування, приміщення);

- інформаційного забезпечення, необхідного для інноваційної діяльності (наукова, науково-технічна, правова та інформація щодо теорії та практики впровадження інновацій, зокрема у сфері майбутньої самореалізації студентів) та налагоджена система пошуку такої інформації.

Створення психологічного клімату, сприятливого для інновацій є також необхідною умовою інноваційно-діяльного середовища. Основна стратегія полягає у побудові такого характеру взаємодії організаторів та учасників інноваційних процесів у навчальному закладі, який спонукає до розкриття творчого потенціалу, самопізнання, саморозвитку, досліджень передового досвіду. Необхідними умовами позитивного психологічного клімату є виконання принципу психологічної рівності суб'єктів інноваційного процесу, яка полягає у співпраці, партнерстві та взаємодоповненні з метою розвитку інноваційних знань та відповідного інноваційного досвіду; створення стосунків співтворчості та творчої розкутості особистості за рахунок відкритості стосунків у колективі; формування поля засвоєння досвіду успіху та задоволеності від результатів творчої та інноваційної діяльності.

Висновки і перспективи. Цілеспрямоване формування інноваційних знань, інноваційного способу мислення та інноваційності особистості студента як складників його інноваційної культури в інноваційно-діяльному середовищі вищого навчального закладу можливе за умов оптимального підбору системи методів управління, викладання та комунікації. Розвиток зазначених якостей студентів повинен передбачати повномасштабне включення психологічних механізмів інтеграції особистості вінноваційно-діяльнісне середовище ВНЗ, самореалізацію та високу мотивацію усіх учасників навчально-виховного процесу, сприяння інформаційного простору інноваційно-діяльного середовища ВНЗ розвитку інноваційного потенціалу студентів, що потребує переосмислення самої суті навчально-виховного процесу.

Стаття не вичерпує всіх аспектів досліджуваної проблеми. Перспективними напрямками наукових пошуків можуть бути: формування позитивного мотиваційно-ціннісного ставлення студента до «нового» як підґрунтя самовдосконалення та самореалізації у процесі майбутньої професійної практики та життєвого самовизначення;дидактичне забезпечення інноваційної навчально-пізнавальної діяльності студентів засобами міжпредметної взаємодії професійно-орієнтованих міждисциплінарних комплексів тощо.

Список використаних джерел

1. Андрущенко В. П. Світанок Європи: Проблема формування нового учителя для об'єднаної Європи ХХІ століття / Віктор Андрущенко. - К. : Знання України, 2012. - 1099 с.

2. Савельев А. Я. Инновационное образование и научные школы / Савельев А. Я. // Вестник высшей школы. - 2000. - № 3. - С. 15-18.

3. Лаврентьев Г. В. Гуманитаризация математического образования: проблемы и перспективы / Лаврентьев Г. В. - Барнаул : Изд-во АГУ, 2001. - 206 с.

4. Іваницький О. І. Теоретичні і методичні основи підготовки майбутнього вчителя фізики до впровадження інноваційних технологій навчання [Текст] : дис... д-ра пед. наук: 13.00.02 / Іваницький Олександр Іванович; Запорізький держ. ун-т. - Запоріжжя, 2004. - 492 с.

5. Кобяк О. В. Экономическое поведение хозяйствующего субъекта: социологический анализ / Под науч. ред. г. Н. Соколовой. - Минск : Современное слово, 2002.

6. Советова О. Г. Социальная психология инноваций (основания, исследования проблемы) / Советова О. Г.: Автореф. дис. ... докт. псих. наук. - Санкт-Петербург, 1998.

7. Попков В. А. Теория и практика высшего профессионального образования: Учеб пособие / В. А. Попков, А. В. Коржуев. - М. : Академический Проспект, 2004. - 432 с.

Размещено на Allbest.ur