Друга половина ХІХ століття характеризується загальним підйомом теоретичного мислення загалом і розвитком літературознавчої науки зокрема. В цей історичний період руйнується синкретизм філологічних наук, який мав місце у першій половині ХІХ століття. Тепер, кожна галузь наукових знань розвивається самостійно, безумовно, відчуваючи вплив інших, але при цьому все-таки рухаючись у власному напрямі.

Методичні пошуки цього періоду також багато в чому були обумовлені появою і згодом боротьбою різних шкіл в літературознавстві, а також бурхливим розвитком експериментальних педагогіки і психології. Це дає поштовх до виникнення різних педагогічних течій у викладанні літератури, спрямованість яких визначалася завданнями освіти:

1) академічна (філологічна) (Ф. Буслаєв, О. Галахов, Л. Поліванов). На думку "академістів", метою навчання є розумовий розвиток учнів, вивчення основ науки про мову і літературу.2) Виховна (В. Водовозов, В. Стоюнін, В. Острогорський). Мета - морально-естетичне виховання дітей.3) Культурно-історична (О. Веселовський). Мета - вивчення словесності на історичній основі.4) Психологічна (О. Потебня). Мета - увага до психологічного розвитку учнів.

Широкого застосування отримують ідеї психологічної школи, висунуті в працях О. Потебні. Увага до внутрішніх, психологічних аспектів художньої творчості, підхід до літературного твору як до вираження суб'єктивних авторських переживань, інтерес до проблеми читацького сприйняття характеризують чимало методичних робіт і підручників того часу, серед яких "Теорія прози і поезії" Д. Овсянико-Куликовського, "Теорія словесності і хрестоматія" і "Додатковий курс теорії словесності" О. Шалигіна тощо.

У цьому дослідженні ми поставили перед собою завдання розглянути вплив ідей О. Потебні на викладання літератури.

потебня психологічна школа викладання література

Олександр Опанасович Потебня - видатний вітчизняний філолог, який мав широкий спектр інтересів у галузі теоретичного мовознавства, слов'янської діалектології, порівняно-історичної граматики, теорії словесності, поетики, етнографії, психології. Свого часу він розробив такі концептуальні гіпотези, які до цього часу істотно впливають на розвиток світової філологічної думки, допомагають розв'язанню її актуальних проблем. Як справедливо відзначає в своєму нарисі В.Ю. Франчук, цей славнозвісний вчений за свій порівняно короткий вік (1836-1891)"створив такий науковий доробок, що вже кілька поколінь дослідників не можуть опрацювати й підготувати до друку навіть того, що міститься в архівах" [6, с.30-31].

До наукового доробку вченого зверталися О. Білецький, Л. Булаховський, В. Виноградов, М. Дмитренко, М. Жовтобрюх, Н. Зайченко, М. Мацейків, О. Пресняков, І. Фізер, В. Франчук, Ю. Шевельов та інші, які досліджували мовознавчі, етнологічні, культурологічні, філософсько - педагогічні погляди О. Потебні. Вплив ідей вченого на викладання літератури розглядався опосередковано.

О. Потебня здобув вищу освіту в Харківському університеті, де спочатку навчався на юридичному, а з другого курсу - на історико - філологічному факультеті. Після закінчення університету працював викладачем російської словесності в 1-й Харківській гімназії. А вже через рік О. Потебня починає викладати деякі курси російської словесності та історії літератури слов'янських народів в Харківському університеті. Енциклопедичні філологічні знання, майстерне володіння методичними прийомами дозволили О. Потебні швидко завоювати авторитет серед колег та студентів. Його лекції вирізнялися науковістю, цікавим матеріалом, послідовністю, поєднанням наукової термінології й живої мови. Вчений вважав, що саме наукова творчість є вирішальним фактором формування професіонала, інтелектуально і духовно багатої особистості.

Ідеї О. Потебні справили серйозний вплив на укладання програм, підручників, на сам процес викладання словесності в середній та вищій школі у ХІХ столітті. У 1862 році він друкує серію теоретико-літературних статей в "Журнале Министерства народного просвещения". Незабаром вони з'явилися окремою книжкою під назвою "Думка й мова".

Учений не вважав літературознавство основним предметом своєї інтелектуальної творчості, а зосереджував наукові зусилля переважно в галузі лінгвістики. З його публікацій лише три присвячено питанням літературної теорії. Одну з них ("Думка і мова", 1862) він ще в молодості написав безпосередньо сам, викладаючи на той час у Харківському університеті. Дві інші становлять нотатки до лекцій, які вже по смерті Потебні були зібрані, опрацьовані й опубліковані його учнями ("Із лекцій з теорії словесності. Байка. Прислів'я. Приказка" (1894) та "Із записок з теорії словесності" (1905))." Всі три праці є швидше конспектами, де вільно поєднано думки й цитати з Вільґельма Гумбольдта, Геймана Штейнталя, Германа Лотце і Моріца Лацаруса, а не систематизованими дослідженнями", - вважає І. Фізер [5, с.13].

Літературні твори завжди цікавили О. Потебню і ставали предметом його наукових студій. У 1914 р. було видано працю про творчість двох найбільших російських письменників другої половини XIX ст. - Л. Толстого і Ф. Достоєвського. Блискуче поєднання етимологічного, фольклористичного й історичного підходів демонструє його коментар до "Слова о полку Ігоревім" (1878).О. Потебня започаткував переклад "Одісеї" Гомера українською мовою, активно досліджував народну творчість.

О. Білецький у статті "Потебня і наука історії літератури в Росії" (1922) стверджував виняткову роль ідей Потебні в тому бурхливому піднесенні літературознавчих сил, яким відзначалось перше двадцятиліття ХХ століття:". У нього універсальний розум: насправді він один із провісників майбутньої науки, що синтезує людські знання - тієї "організаційної науки", про яку напружено думають у наші дні, але вибудовування якої належить ще майбутньому" [1, с.40].

Книга "Із лекцій з теорії словесності" - це лекційний курс, центром уваги якого стала байка, її поетика, перш за все, її алегоричний і повчальний характер, виникнення, а також зв'язок жанру байки з прислів'ям і приказкою. Також порушується ще одна важлива проблема теорії літератури - багатозначність образу і його природа. Аналіз цієї проблеми О. Потебня робить на матеріалі творчості Й.В. Гете, І. Тургенєва, М. Лєрмонтова, Ф. Тютчева, О. Пушкіна.

У книзі "Із записок з теорії словесності" зібрані багаточисленні рукописи вченого, дослідження в галузі поетики: питання метафори, метонімії, синекдохи, гіперболи, а також праці з питань міфотворчості.

На жаль, О. Потебня проаналізував лише деякі жанри, про що І. Дзюба писав: "Найскладніша і найважча проблема для адептів, послідовників та інтерпретаторів Потебні завжди полягала в тому, як застосувати його метод, апробований самим Потебнею переважно на порівняно простих видах літературної творчості (байка, прислів'я, притча, почасти міф), до складних і "вищих". Справді, Потебня не встиг (чи не зміг?) вивершити свою систему, поширивши психолінгвістичний метод на "вищі" літературні форми" [2, с.10].

О. Потебня своїми роботами навертав педагогів-словесників до розуміння найголовнішого в літературній творчості - психологічних основ її художності, змушував приглядатися до поетики й образності як основи народження і формування історико-культурних ідей у творах. Цим самим актуалізувалися головні питання літератури - її специфіка, суть, функції, природа впливу, завдання критики тощо.

Основоположними у викладанні літератури стали висновки О. Потебні про те, що художній твір відображає внутрішній світ митця, який творить спершу для себе, а потім для читача. Художній образ, на думку вченого, є засобом вираження внутрішнього світу митця. Образ - багатозначний, не має постійного змісту, є символом, у який читач вклав свій суб'єктивний зміст.

Сприйняття художнього твору О. Потебня вважав продовженням процесу творчості, особливості якого залежать від досвіду, рівня і своєрідності культури, психічних якостей, поглядів і смаків реципієнта. Він вважав читача співтворцем автора, наголошував на нетотожності задуму автора і рецепції художнього твору. На переконання О. Потебні, зміст твору розвивається не в письменникові, а в слухачеві, який краще розуміє за того, хто говорить, що приховано за словом, і читач може краще поета зрозуміти його твір. "Слухач може, - писав О. Потебня, - значно краще мовця зрозуміти, що приховано за словом, і читач може краще самого поета осягнути ідею його твору. Суть, сила такого твору не в тому, що розумів під ним автор, а в тому, як він діє на читача або глядача, отже, в невичерпно можливому його змісті. Оповідання живуть цілими століттями не заради свого буквального змісту, а заради того, який у них може бути вкладений" [4, с.30].

Згідно з концепцією О. Потебні, слово є окремим образом і окремим твором. Воно включає три елементи: зовнішню форму (звук), внутрішню форму (образ) і зміст (значення). Внутрішня форма вказує на одну ознаку предмета, є символом, за яким домислюємо значення слова, уявляємо предмет, що має різні ознаки.

Вивчаючи процеси змін значень слова внаслідок метафоризації, метонімізації, вчений приходить до дуже важливого висновку для теорії літератури: слово і художній твір дуже подібні один до одного. Потрапляючи в певний контекст, будь-яке слово може набувати художнього значення. З іншого боку, цілісний художній твір так само, як і окреме слово може мати цілком конкретне значення. Іншими словами, межа між художнім і нехудожнім висловлюванням не дана раз і назавжди, а задається кожен раз відповідно до конкретних умов.

В кінці ХІХ - на початку ХХ ст. в навчальних посібниках зі словесності застосовувалися ідеї О. Потебні і були схвально сприйняті педагогічною громадськістю Росії й України. У літературознавстві окремі ідеї Потебні розвивали - в різних напрямах і з різним успіхом - Д. Овсянико - Куликовський, А. Горифельд; учнями Потебні були також професори Б. Ляпунов, В. Харцієв, О. Вєтухов, А. Будилович та ін.

Отже, для сучасної теорії і практики літературної освіти плідними і перспективними є ідеї О. Потебні про читання як творчість, сприйняття художнього твору як "повторення" творчості письменника, про літературний твір, як вираз суб'єктивних авторських переживань, а також про естетичний принцип вивчення літератури, який послідовно відстоювали прихильники потебнянської школи.

Список використаних джерел

1. Белецкий А. Потебня и наука истории литературы в России / А. Белецкий // Бюлетень Редакційного комітету для видання творів Потебні. - Х., 1922. - Ч.1. - с.38-47.

2. Дзюба І. Потебнянська зоря Івана Фізера [Передмова] / Іван Дзюба // Психолінтстична теорія літератури Олександра Потебні: Метакритичне дослідження / Іван Фізер - К.: AT "Обереги", 1996. - 192 с.

3. Потебня А.А. Лекции по теории словесности /А. Потебня // Зеленая лампа. - 1996. - № 1. - С.47-48.

4. Потебня О. Думка й мова (фрагменти) / Олександр Потебня // Слово. Знак. Дискурс: Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред.М. Зубрицької. - Львів: Літопис, 1996. - с.23-39.

5. Фізер І. Психолінгвістична теорія літератури Олександра Потебні: Метакритичне дослідження / І. Фізер / Передм.І. Дзюби. - К.: AT "Обереги", 1996. - 192 с.

6. Франчук В.Ю. Олександр Опанасович Потебня: Сторінки життя і наукової діяльності / В.Ю. Франчук. - К.: Видав. дім Д. Бураго, 2012. - 376 с.

Размещено на Allbest.ru