Компетентнісний підхід до навчального процесу у сфері інклюзивної освіти

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 1:37(477)

КОМПЕТЕНТНІСНИЙ ПІДХІД ДО НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ У СФЕРІ ІНКЛЮЗИВНОЇ ОСВІТИ

Ашиток Н.І.

В епоху глобалізації інтеграція в суспільство осіб з обмеженими можливостями є одним із пріоритетних напрямків політики кожної розвиненої країни світу як в освітній, так і в соціальній сферах, оскільки ставлення до людини з особливими потребами багато в чому є показником рівня цивілізованого демократичного устрою держави. Не стоїть осторонь глобальних тенденцій розвитку й Україна, інклюзивна освіта в якій докладає чимало зусиль для створення відповідних умов та забезпечення рівних можливостей для реалізації життєвих потреб, здібностей та творчого потенціалу зазначеної категорії осіб. Важливого значення у контексті удосконаленя освіти набуває компетентнісний підхід, що розглядається багатьма науковцями як такий, що сприяє формуванню в людині життєво важливих компетентностей, дає їй можливість стати активним представником глобалізованого світу.

Компетентнісний підхід у визначенні цілей і змісту освіти не є новим, а тим більше невідомим для вітчизняної школи. Орієнтація на засвоєння умінь та способів діяльності була провідною в роботах таких вітчизняних педагогів, як М. Скаткін, І. Лернер, В. Краєвський, Г. Щедровицький, В. Давидов та їхніх послідовників. Питання застосування компетентнісного підходу з метою реформування сучасної освіти ґрунтовно розглядалися у працях В. Вербицького, Г. Зайчука, Е. Зеєра, Д. Заводчикова,

Мурованої, О. Овчарук, О. Пометун, Н. Табачук, М. Філатова, А. Хуторського, Ю. Швалба та ін. На думку дослідників, доцільність використання цього підходу зумовлюється тим, що зазначений підхід дає відповіді на запити виробничої сфери (Т. Ковальова); сприяє оновленню змісту освіти у відповідь на мінливу соціально-економічну реальність (І. Фрумін); є умовою формування здібності людини ефективно діяти за межами навчальних сюжетів і навчальних ситуацій (В. Болотов); являє собою радикальий шлях модернізації освіти (Б. Ельконін); характеризується можливістю використання сформованої здібності в умовах, відмінних від тих, в яких вона спочатку виникла (В. Башев). Сучасна система спеціальної освіти також розглядає компетентнісний підхід як стратегічний напрямок свого розвитку. Різні аспекти формування професійної компетентності вчителя-дефектолога вивчали Р. Агавелян, Н. Засенко, В. Липа, С. Миронова, Ю. Пінчук, М. Шеремет та ін. Проблеми професійно- особистісної готовності дефектолога досліжували Г. Дульнєв, І. Єременко, Г. Коберник,

Колесник,.П. Пузанов, В. Селівестров, В. Синьов О. Хохліна, а проблеми підвищення кваліфікації педагогів у сфері спеціальної освіти і корекційно-розвивального навчання - Л. Вавіна, С. Миронова, І. Яковлєва. Разом з тим аналіз наукової літератури свідчить, що бракує праць, які б мали конкретну прикладну спрямованість. Метою нашої статті є вивчення шляхів застосування компетентнісного підходу в навчальному процесі у закладах інклюзивної освіти.

Хоча компетентнісний підхід став предметом уваги науковців лише в останні десятиліття, деякі дослідники [10, с. 292] вважають, що його витоки беруть початок ще з античних часів і пов'язані з ім'ям Арістотеля, який досліджував можливості людини, її силу («atere») як важливу ознаку особистості. Інші дослідники [4, с. 17] стверджують, що освіта, яка орієнтована на розвиток компетенцій, почала формуватися з 1965 року і виникла на основі запропонованого Н. Хомським [12] поняття «компетенція» в теорії мови та трансформаційній граматиці. Саме цей дослідник відзначав відмінність між компетенцією (знанням мови людиною) і вживанням (використанням мови у конкретних ситуаціях).

Проведений аналіз робіт (Н. Хомський, Р. Уайт, Дж. Равен, Н. Кузьміна, А. Маркова, В. Куніцина, Г. Білицька, Л. Берестова, В. Байденко, А. Хуторський, Н. Гришанова та ін.) дозволив виділити три етапи становлення компетентнісного підходу в освіті.

Перший етап (1960 - 1970 рр.) характеризується впровадженням у науковий обіг категорії «компетенція», створенням передумов для розмежування понять «компетенція» і «компетентність». З цього часу починається в руслі трансформаційної граматики та теорії навчання мовам дослідження різних видів мовної компетенції, запровадження поняття «комунікативна компетентність» (Д. Хаймс).

На другому етапі (1970 - 1990 рр.) категорії «компетенція» і «компетентність» використовуються в теорії і практиці навчання мови (особливо нерідної), менеджменту, комунікації. У цей час розробляється зміст поняття «соціальні компетенції / компетентності».

Протягом третього етапу (кінець 80-х - початок 90-х рр. ХХ ст.) компетентність як освітній результат часто характеризують на основі досліджень американських учених про основні компоненти в освіті (формування знань, умінь і цінностей особистості). При цьому система компетентностей починає усвідомлюватися як ієрархічна структура, що складається з ключових (між - та надпредметних), загальногалузевих та предметних компетентностей [9, с. 15 - 25]. Загалом, дослідники виділяють такі особливості компетентнісного підходу: 1) перенесення акцентів з процесу навчання на його результати, якими є компетенції (С. Адам); 2) зміщення «акценту з накопичування нормативно визначених знань, умінь і навичок до формування й розвитку в учнів здатності практично діяти, застосовувати індивідуальні техніки й досвід успішних дій у ситуаціях професійної діяльності та соціальної практики» (Л. Паращенко); 3) студентоцентрована (учнецентрована) зорієнтованість навчання (В. Байденко, Н. Гришанова, С. Адам); 4) націленість фахової підготовки на майбутнє працевлаштування випускників вищої школи (О. Заблоцька) [8].

На наш погляд, можна виділити четвертий етап (з 1990 рр. по сьогоднішній день), на якому компетентнісний підхід активно впроваджується в освітню практику країн світу і всі типи і форми освіти у межах однієї країни. У1997 році в межах Федерального статистичного департаменту Швейцарії та Національного центру освітньої статистики США й Канади було започатковано програму «Визначення та відбір компетентностей: теоретичні й концептуальні засади» (скорочена назва «DeSeCo») [11]. Саме в цей період (1996 рік) в доповіді міжнародній комісії з питань освіти ХХІ століття «Освіта: прихований скарб» Жак Делор сформулював «чотири стовпи», на які повинна спиратися освіта: навчитися пізнавати, навчитися робити, навчитися жити разом, навчитися жити [1]. У результаті цієї доповіді в матеріалах ЮНЕСКО було окреслено коло компетенцій, на які необхідно орієнтуватися як на кінцевий результат навчання. навчання інклюзивний педагогічний компетентністний

На сьогоднішній день системи освіти різних країн Європи, у тому числі й України, при усій їх культурно-національній різноманітності і специфіці економічного розвитку характеризують дві тенденції, а саме: по-перше, перехід до професійних стандартів, що спрямовані на досягнення високих результатів; по-друге, системний опис кваліфікацій у термінах професійних компетенцій. Відтак, МОН України, Інститутом інноваційних технологій і змісту освіти у 2008 році розроблено «Комплекс нормативних документів для розроблення складових системи галузевих стандартів вищої освіти», у основі якого покладено компетентнісний підхід через формування нової системи діагностичних засобів із переходом від оцінки знань до оцінки компетенцій та визначення рівня компетентності в цілому [6].

Для впровадження компетентнісного підходу в усі типи і форми освіти створено «Дорожню карту освітньої реформи» - матрицю, яка доводить до певного рівня деталізації заходи, необхідні для запровадження реформ і встановлює їх часові рамки [2]. У цьому документі передбачені шляхи організації інклюзивної освіти на основі даного підходу, зокрема, у ній зазначено - забезпечити (з фіксацією у Законах України та підзаконних актах) доступ дітей з особливими потребами до дошкільних навчальних закладів різних типів і форм власності, запровадити посади асистентів вихователів для загальних груп з такими дітьми, забезпечення відповідними фахівцями, створювати (за необхідності) групи компенсуючого типу та вдосконалювати спеціальні нормативи їх наповнюваності, передбачити додаткове фінансування в межах принципу «гроші ходять за дитиною», створити систему раннього втручання для дітей з порушеннями розвитку з наступним наданням інтегрованих послуг в умовах інклюзивної освіти (2016 - 2019 рр.), розробити рекомендації щодо адаптації освітніх матеріалів для дітей з особливими потребами (2017-2019 рр.), включити у навчальні програми підготовки педагогічних працівників, у тому числі корекційних педагогів, психологів, соціальних працівників, питання інклюзивної освіти, прав осіб з особливими потребами, запровадити навчальні програми для завідувачів дошкільних навчальних закладів, керівників загальноосвітніх і професійних навчальних закладів з питань інклюзивної освіти, прав осіб з особливими потребами та ін. [2].

Очевидно, що в найближчі роки інклюзивні заклади працюватимуть, реалізовуючи на практиці саме компетентнісний підхід. У зв'язку з цим варто відзначити, що в сучасних версіях розуміння компетентнісного підходу залишається чимало невирішених питань. Ці недостатньо вивчені проблеми стосуються і методології компетентнісного підходу, і його теоретичного обгрунтування, і реалізації на різних рівнях освіти. Розглянемо лише деякі моменти, підкресливши, що нерозробленість теоретичних питань може негативно позначитися на результативності освітнього процесу.

На наш погляд, методологія цього підходу вимагає доопрацювання, оскільки розробку складових системи галузевих освітніх стандартів пропонується здійснювати на єдиній методологічній основі [6]. Відзначаючи можливість використання компетентнісного підходу в якості методологічної основи освіти, необхідно брати до уваги не лише один підхід - компетентнісний, хоча це і зручно у технологічному плані. Компетентнісний підхід в освіті доцільно використовувати у поєднанні з іншими підходами, які є близькими йому за змістом і можуть доповнювати його. Зокрема, І. А. Зимня [5, с. 20 - 26] доводить необхідність поліпідходності у вивченні проблем освіти у контексті концепції чотирирівневого методологічного аналізу (Е. Г. Юдін). Як відомо, в рамках цієї концепції були виділені чотири рівні означеного аналізу: філософський, загальнонауковий, конкретно-науковий і технологічний. На філософському рівні знаходяться системний, генетичний, еволюційний підходи. На загальнонауковому рівні можуть перебувати міждисциплінарний, комплексний, синергетичний, функціональний підходи. До рівня конкретної науки або групи наук, наприклад, психолого-педагогічних наук, можуть бути віднесені культурно-історичний, культурологічний, гуманістичний, особистісний, діяльнісний підходи. На цьому рівні також можуть бути виділені ті підходи, які відносяться до освіти, наприклад, аксіологічний, контекстний, герменевтичний, особистісно-діяльнісний. Сюди ж можна віднести і компетентнісний підхід як здатний визначати результативно-цільову спрямованість освіти. У будь-якій ієрархічній структурі нижній рівень характеризується тим, чим визначаються рівні, що знаходяться над ним.

Отже, компетентнісний підхід, за визначенням, є системним та міждисциплінарним. Він характеризується особистісним і діяльнісним аспектами, тобто він має практичну, прагматичну та гуманістичну спрямованість. Іншими словами, компетентнісний підхід посилює практичну орієнтованість освіти, її прагматичний, предметно-професійний аспект, і в методологічному плані може бути інтегрований у систему позначених вище методологічних підходів, суттєво їх доповнюючи [5, с. 20 - 26].

Поліпідходність до організації роботи у закладах інклюзивної освіти особливо актуальна, оскільки при зазначеній вище ієрархії компетентнісний підхід повинен підпорядковуватися гуманістичному. Дотримуючись розуміння інклюзії як однієї із ланок освіти уявляється єдино можливим те, що освітні програми у ній повинні будуватися відповідно до вимог освітніх стандартів нового покоління, а отже, на засадах компетентнісного підходу. Ці стандарти зазвичай ґрунтуються не лише на дотриманні рівних можливостей для навчання, але й рівних вимог, на основі яких визначається компетентнісне поле учня незалежно від його психофізичних можливостей. Такій підхід не є гуманістичним щодо дітей з особливостями інтелектуального і фізичного розвитку. Для цієї категорії осіб доцільно при потребі складати на основі ефективних методик індивідуальні програми [7]. При складанні зазначених програм виникають питання «Які компетентності слід формувати і у якому обсязі оцінювати?» Ймовірно, спільним у програмах для повносправних і неповносправних дітей повинні бути ключові компетентності, до яких в освітніх нормативних документах відносять: уміння вчитися, що передбачає формування індивідуального досвіду школяра, вміння організувати працю з метою досягнення успішного результату; оволодіння вміннями та навичками саморозвитку, самоаналізу, самоконтролю та самооцінки; здоров'язбережувальна компетентність, яка пов'язана з готовністю вести здоровий спосіб життя; загальнокультурна (комунікативна) компетентність, що передбачає опанування спілкуванням у сфері культурних, мовних, релігійних відносин; здатність цінувати досягнення національної, європейської та світової культур; соціально-трудова компетентність, яка пов'язана з готовністю робити свідомий вибір, орієнтуватися в проблемах суспільно-політичного життя; оволодіння етикою громадянських стосунків, навичками соціальної активності, функціональної грамотності; уміння організувати власну трудову та підприємницьку діяльності; оцінювати власні професійні можливості, здатність співвідносити їх із потребами ринку праці; інформаційна компетентність, що передбачає оволодіння інформаційними технологіями, уміннями відбирати, аналізувати, оцінювати інформацію, систематизувати її; використовувати джерела інформації [3].

У контексті зазначеного підходу змінюється оцінювання результатів навчальних досягнень школярів, що передбачає врахування рівня їхніх досягнень, а не ступеня невдач. Дійсно, при роботі з дітьми з особливими потребами доцільно оцінювати досягнення індивідуально визначених цілей, ніж порівнювати їх з типовими вимогами. В інклюзивних класах варто робити наголос на розвиток сильних якостей і здібностей дітей, а не акцентувати увагу на їхніх проблемах, що також співзвучно реаліям компетентнісного підходу в освіті.Крім того, важливим стає не наявність у дітей певної суми знань, а здатність застосовувати компетентності в житті та навчанні.

Взаємодія з повносправними дітьми сприяє когнітивному, фізичному, мовному, соціальному та емоційному розвиткові осіб з особливими потребами. Діти з типовим рівнем розвитку демонструють відповідні моделі поведінки дітям з особливими потребами та мотивують їх до розвитку та цілеспрямованого використання нових знань і вмінь. Взаємодія особливих і повносправних учнів в умовах інклюзії сприяє налагодженню дружніх стосунків між ними. Завдяки такій взаємодії повносправні діти вчаться з розумінням сприймати і толерантно ставитися до людських відмінностей, бути готовими до взаємодопомоги.

Модернізацію інклюзивної освіти важливо здійснювати не лише на основі компетентнісного, а й інших підходів, зокрема, й гуманістичного. На відміну від традиційного, компетентнісний підхід, завдяки своїй різноплановості, системності та комплексності, дозволяє значно підвищити результативність навчально-виховного процесу, наповнюючи його гуманістичним змістом, адже саме за таких умов діти з особливостями психофізичного розвитку мають можливість не лише засвоювати певні знання, оволодівати уміннями та навичками, а й, що найважливіше, вчитися застосовувати їх у повсякденній практичній діяльності.

Використана література

1. Делор Ж. Образование: сокрытое сокровище / Ж. Делор. - UNESCO, 1996. - 126 с.

2. Зимняя И. А. Ключевые компетенции - новая парадигма результата образования / И. А. Зимняя// Высшее образование сегодня. - 2003. - №5. - С. 34 - 42.

3. Зимняя И. А. Компетентностный подход: каково его место в системе подходов к проблемам образования / И. А. Зимняя // Высшее образование сегодня. - 2006. - № 8. - С. 20 - 26.

4. Комплекс нормативних документів для розроблення складових системи галузевих стандартів вищої освіти / За загальною редакцією В. Д. Шинкарука. Укладачі: Я. Я. Болюбаш, К. М. Левківський, В. Л. Гуло, Л. О. Котоловець, Н. І. Тимошенко. - К.: МОН України, ІІТіЗО, 2008.

5. Леско Д. Основные принципы инклюзии. Из доклада «Инклюзивные школьные сообщества: стратегии достижения успеха» / Д. Леско // По материалам международной конференции «Развитие инклюзивных школ в России», Москва, 19 - 20 ноября 2005.

6. Равен Дж. Компетентность в современном обществе : выявление, развитие и реализация / Дж. Равен. - М. : Когито- Центр, 2002. - 396 с.

7. Слюсаренко О. Кваліфікаційна критеріальність компетентності: понятійно- методологічні аспекти / О. Слюсаренко // Філософія освіти. - 2009. - № 1-2 (8). - С. 287-299.

8. Стратегія реформування освіти в Україні: Рекомендації з освітньої політики. - К.: «К.І.С.», 2003. - 296 с.

9. Хомский Н. Аспекты теории синтаксиса / Ноам Хомский; [Пер. с англ. В.А. Звегінцева]. - М. : Изд-во Московского ун-та, 1972. - 260 с.

Анотація

У статті автор пропонує своє розуміння сутності компетентнісного підходу і в світлі сучасної модернізації освіти обґрунтовує його актуальність у навчальному процесі в закладах інклюзивної освіти. У статті на підставі аналізу наукових джерел охарактеризовані послідовність та взаємозв'язок методологічних підходів загальнонаукового та конкретнонаукового рівнів із зосередженням уваги на умовах ефективного застосування технологій навчання в інклюзивній школі.

Методологія педагогічної практики щодо реалізації компетентністного підходу ще знаходься у стані становлення. Достатньою мірою не вивчені умови, шляхи та способи розв'язання педагогічних завдань з позиції цього підходу. У світлі вирішення деяких із зазначених завдань у статті акцентується увага на важливості розробки освітніх стандартів на основі компетентнісного підходу, а також доцільність створення методик проведення різноманітних форм роботи для реалізації запланованого у цих стандартах.

Ключові слова: інклюзивна освіта, компетентнісний підхід, рівні методології, модернізація спеціальної освіти, діти з особливими потребами.

В статье автор предлагает свое понимание сущности компетентносного подхода и в свете современной модернизации образования обосновывает его актуальность в учебном процессе в заведениях инклюзивного образования. В статье на основании анализа научных источников охарактеризованы последовательность и взаимосвязь методологических подходов общенаучного и конкретнонаукових уровней, обращается внимание на условиях эффективного применения технологии обучения в сфере инклюзивного образования.

Методология педагогической практики по реализации компетентностного подхода еще находись в состоянии становления. Достаточной мере не изучены условия, пути и способы решения педагогических задач с позиции этого подхода. В свете решения некоторых из указанных задач в статье акцентируется внимание на важности разработки образовательных стандартов на основе компетентностного подхода, а также целесообразность создания методик проведения различных форм работы для реализации запланированного в этих стандартах.

Ключевые слова: инклюзивное образование, впровадження у навчальный процесс, компетентностный подход, уровни методологии, модернизация специального образования, дети с особенными потребностями.

The article exposes the competency approach and main directions of its implementation in the learning process in inclusive education.

On the basis of scientific sources analysis the characteristic is made, the sequence and interrelation of methodological approaches of general scientific and concrete scientific levels with the attention accentuation on conditions of an effective technology utilization of training in in inclusive education.

Methodology of teaching practice for competency is in a state of becoming. The conditions, ways and means of solving educational problems from the perspective of this approach isn't sufficiently studied. The attention in the article is focused on the importance of developing educational standards of competency-based approach and feasibility of establishing methodologies for various forms and nature intended implementing these standards.

Keywords: inclusive education, the introduction of the teaching process, competency approach, methodology levels, modernisation special education, children with disabilities.

Размещено на Allbest.ru