Провідні види компенсуючих сприймань в діяльності зороводепривованої особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Провідні види компенсуючих сприймань в діяльності зороводепривованої особистості



1. Особливості зорових сприймань при порушеннях зорового аналізатору

У слабозорих дітей спостерігаються труднощі при сприйманні оточуючих предметів, малюнків, текстів тощо.

Тифлопсихологами встановлені такі порушення сприймання малюнку: повільність огляду, неточність, пропуск деталей зображення. Внаслідок нечіткого сприймання окремих елементів і неправильності, уявлень нерідко формуються помилкові версії відносно зображеного на малюнку. Розгляд слабозорими малюнку по частинах призводить до ускладнень в осмисленні його змісту. Має місце порушення сприймання просторових відношень.

Грубе зниження швидкості зорового сприймання геометричних фігур, цифр, буквосполучень встановлено при частковій атрофії зорових нервів, дегенерації жовтої плями, афакії, вторинній катаракті, глаукомі.

Повільність, фрагментарність, нечіткість, викривлення сприймання відмічається у слабозорих при читанні і письмі. Спостерігається викривлення елементів букв, їх неправильні розширення відносно один одного в словах, рядках, заміни букв, пропуски зображуваних елементів.

Найбільш значне порушення зорового сприймання спостерігається при гостроті зору 0,2 і нижче. Але участь залишкового зору у формуванні зорового образу є провідним у деяких видах діяльності.

Сприймання кольорів. Важливими інформаційними ознаками в предметах і зображеннях є колір і контрастність. Колір фіксується візуально і довгий час залишається в свідомості дитини. На етапі виявлення об'єкту колір є сигнальним засобом, що привертає увагу дитини. Навіть звичайна кольорова пляма привертає увагу дитини, стимулює зорову реакцію. На наступних етапах сприймання колір служить засобом виділення кольоровості і об'ємності предмета, зв'язку з оточуючим світом. Колір, як об'єктивна властивість форми, має велику емоційну виразність. Перш за все всі відтінки спектру емоційно пов'язуються з чуттєвим сприйманням температури тіла. Так, червоний, оранжевий, жовтий кольори асоціюються з теплом; зелений, голубий, синій, фіолетовий -- з холодом. Крім передачі відчуття тепла і холоду, колір активно впливає на настрій дитини. Наприклад, червоний колір збуджує і мобілізує, а зелений, блакитний -- заспокоює.

Наявність кольорового зору відіграє велику роль у впізнаванні предметів і зображень, дозволяє краще розрізняти деталі об'єктів і сприймати велику кількість інформативних ознак. Відомо, що у значної кількості слабозорих дітей порушене сприймання кольору. Форми і ступені розладу кольоророзрізнення залежать від клінічних форм порушення зору, їх походження, локалізації і проникнення. Спостерігається послаблення сприймання червоного, зеленого і синього кольорів. Різноманітні захворювання очей і різні прояви порушення кольорового зору передбачають виявлення індивідуальних особливостей дітей у сприйманні кольору та створення умов, які корегують ці недоліки шляхом посилення насиченості і яскравості тонів в предметах і зображеннях, застосування спеціальних засобів малювання і креслення (фломастерів тощо).

В підручниках, роздаткових засобах наочності зображення мають різну ступінь контрастності, багато з них недоступні для сприймання слабозорими. Учні недостатньо чітко виділяють із фону і диференціюють чорно-біле і кольорове зображення з низькою контрастністю. У зв'язку з цим вони погано співвідносять кольорові зображення з предметами і явищами навколишньої дійсності. Порушення кольоросприймання контрастних унітарних кольорів компенсується збереженістю інших кольоророзрізнювальних функцій -- використанням візуального досвіду у співвіднесенні зображень з реальним кольором предметів і явищами навколишньої дійсності. У спеціальних навчально-виховних закладах рекомендується використання яскравих ілюстровано-графічних засобів наочності, підбір для слабозорих дітей та спеціальних педагогічних заходів і розвиток процесів співвіднесення, виділення, диференціювання пізнавальних ознак зображення і відповідних їм предметів і явищ. Так, розроблені спеціальні тест-фігури, які дозволяють визначати можливості сприймання дітьми чорно-білих і кольорових зображень різної контрастності, а також використовується методика підбору ілюстративної наочності.

В диференціюванні зображень різної контрастності, кольоротонального контрасту (від максимального 90-95% до мінімального -- 5%) підбирають ілюстративно-графічні засоби наочності.

Сприймання руху -- це відображення зміни положення, яке об'єкти займають в просторі. Основну роль у сприйманні руху відіграють зорові і кінестезичні аналізатори. Параметрами руху об'єкту є швидкість і напрямок. За допомогою зору інформація про рух об'єктів отримується двома способами: при фіксації погляду і за допомогою прослідковуючих рухів очей. Порушення гостроти зору, поля зору, окорухових і інших функцій зорової системи, ускладнюють сприймання руху. Сліпа людина отримує дані про переміщення об'єктів у просторі двома різноманітними шляхами:

а) безпосередньо сприймаючи акт переміщення;

б) на основі висновків про рух об'єктів.

У цьому зв'язку виникає необхідність формування у слабозорих прийомів і способів сприймання руху зі спиранням на зорові, слухові, тактильні, кінестезичні та інші сенсорні збережені функції.

2. Слухові сприймання при порушеннях зору. Їх компенсаторна роль

Слухові сприймання відіграють компенсаторну роль в діяльності людини з порушеним зором. Так, сліпа дитина вчиться використовувати звукові ознаки об'єктів оточуючої дійсності. Орієнтування сліпої дитини на звуки стає більш чітким при сприймані різноманітних звуків, які пов'язані з предметами та їх діями.

Тонка і чутлива диференціація слухового сприймання у незрячих дітей формується в молодшому дошкільному віці. В той же час співвіднесення звуків з предметністю сприймання в ранньому віці ще низьке, в порівнянні із сприйманням дітей середнього і старшого дошкільного віку. Розвиток слуху при відсутності зору по-різному впливає на пізнавальну діяльність, орієнтацію і поведінку дітей. При зниженні слуху і зору діти часто переходять від слухової опори сприймання на дотиковий самоконтроль як в орієнтації, так і в поведінці.

Слухове сприймання відіграє важливу роль для сліпих і слабозорих при орієнтації і пересуванні в просторі. Сліпі, користуючись слуховим сприйманням, можуть не лише орієнтуватись в часі і просторі, але і за звуком відтворювати своєрідний звуковий пейзаж місцевості. При орієнтації на місцевості сліпі долають перешкоду, вибираючи напрямок руху по звуках, які не сприймаються зрячими.

3. Розвиток дотикового сприймання у дитини в онтогенезі

На першому році життя дитини, в основному складається притаманна людині, структура чуттєвого відображення.

Однією з найбільш суттєвих особливостей першого року життя дитини є нерівномірність розвитку аналізаторів, функцією яких є певні відчуття.

Досить складною функціональною системою є активний дотик, який не тільки з'являється пізніше пасивного, але і створюється за допомогою ряду інших аналізаторних діяльностей, особливо кінестезії в цілому (тобто не тільки рухів рук, але також загальної постави тіла, опорно-рухового апарату), вестибулярних установок та залишкового зору (особливо елементів просторового бачення ).

Кожна така складна функціональна система (просторове бачення та активний дотик) є продуктом умовно-рефлекторної діяльності мозку, замикання тимчасових нервових зв'язків між різними аналізаторами, що відображають одні і ті ж явища дійсності. Як просторовому баченню, так і активному дотику діти навчаються під керівництвом дорослої людини, у процесі навчання та виховання.

Але, як відомо, будь-яка, тим паче, складна, умовно-рефлекторна діяльність виникає і розвивається на основі безумовно-рефлекторної діяльності мозку, шляхом підкріплення тимчасових зв'язків постійними.

Дитина народжується з багатим безумовно рефлекторним фондом, який втілює підсумки філогенетичного розвитку роду і всієї історії життя. Для виникнення складних форм дотику необхідна велика кількість умовних рефлексів, які виробляються з двох різних аналізаторів: шкіряно-механічного і рухового. Пасивний, а згодом і активний дотик формується на основі загальних і спеціальних безумовних рефлексів, які разом визначають поведінку дитини в перші дні і тижні життя. Так, наприклад, коли мати бере дитину на руки і починає її годувати, вступає в дію не лише харчовий рефлекс, одночасно діють вестибулярні рефлекси (на зміну положення), рухові рефлекси, рухи смоктання та ін. Але саме в процесі годування виділяється перша зона тактильної чуттєвості -- слизова оболонка губ. Саме зв'язок харчового рефлексу з рефлексами шкіряно-механічного аналізатора в цій зоні тіла визначає акт смоктання.

У першому півріччі життя дитини, шляхом асоціювання тактильних і кінестезичних відчуттів, починається становлення предметних дій, які пов'язані зі створенням тих операцій обмацування, які є основою активного дотику. Найбільш активний і різнобічний розвиток предметних дій дитини відбувається у другому півріччі першого року життя.

З середини першого року життя дитини починається новий етап розвитку -- формування предметних дій, які включають оперування з предметами і нові види вільних рухів: утримання предмету, “взяття” його однією або двома руками, обмацування, спроби впливу одним предметом на інший, вкладання одного предмету в інший тощо. Поступове опредмечення дій руки, її “інструментизація” являє собою поворотний момент в загальному розвитку поведінки і розумової діяльності дитини. Саме з цим опредмечуванням пов'язане створення постійної тактильно-кінестезичної асоціації. З цього поворотного пункту і бере свій початок розвиток активного дотику у дитини.

Подальший прогрес активного дотику пов'язаний з розвитком предметних та пізнавальних дій в процесі гри і навчання.

Досить важливим питанням є взаємодія руки і ока, співвідношення дотику і зору. Експериментально доведено, що первісно дії руки, як і пов'язані з цим рухом тактильні і кінестезичні відчуття, розвиваються безвідносно до зорових реакцій. Що стосується елементів просторового бачення, то вони знаходяться у прямій залежності від накопиченого рухового досвіду і процесу активного дотику. Серед об'єктів, які рухаються і знаходяться в полі зору дитини, особливого значення набувають рухи рук самої дитини, а також тих предметів, якими вона маніпулює. Поступово, все більш істотним стає зворотній вплив зору на розвиток рухів і кінестезії. В подальшому цей вплив розповсюджується на розвиток активного дотику, на динаміку і узагальнення дотикових образів. Зороводотикові асоціації стають важливим фактором розумової діяльності дитини.

Порівняльне вивчення зорового та дотикового сприймання дітьми молодшого дошкільного віку встановило, що відносна точність сприймання форми предмета досягається як зором, так і дотиком. При дотиковому сприйманні дитина набуває багаті знання про якості предмета, що сприймається (особливо його фактури, твердості, пружності), які безпосередньо не відображаються в зоровому сприйманні.

У дошкільному віці разом з розвитком мови, становленням її граматичного складу, у дитини формується логічне мислення, змінюючи процес сприймання, який стає своєрідним наочним судженням. Завдяки цьому процес сприймання все більше регулюється пізнавальною задачею, яка об'єднує окремі складові обмацування. Разом з тим для розвитку структурності дотикового сприймання набуває важливого значення подальший розвиток дотикових рухів руки.

Так відмічено, що у сліпих першокласників переважають дотикові рухи пересування предметом між трьома пальцями.

Учні четвертого класу вже володіють більш удосконаленим способом розпізнавання та впізнавання об'єктів, на дотик. Для цього віку характерне те, що обрис стає в центр дотикових рухів. Але дотикове обстеження контуру дітьми все ще не забезпечує точного сприймання обрису об'єкту, його вірного впізнавання.

У сліпих дев'ятикласників контур предмету при дотиковому сприйманні одразу і повністю керує узагальненим сприйманням. Помітно удосконалюються способи розпізнавання предметів.

Таким чином, прогрес дотикового сприймання і впізнавання чітко спрямований на цілісне виділення обрису об'єкту.

4. Дотикове сприймання просторових властивостей предметів

Сприймання простору складається з візуального відображення величини, форми та глибини. При глибоких порушеннях зору розрізнення просторових властивостей проходить не візуально, а контактно. В основному дотикове сприймання простору проходить при спільній діяльності шкіряно-м'язового і рухового аналізаторів з участю периферичного, провідникового і центрального відділів дотику.

В результаті спеціального навчання у сліпих дітей може розвиватись дотикове сприймання просторових ознак (форма, величина і просторові відношення). Так, незрячі навчаються легко диференціювати і визначати предмети, близькі за формою до кола і овалу (овочі, фрукти, ягоди), прямокутника і квадрату (конверт, блокнот). Набагато складніше вони диференціюють і визначають предмети, які включають в себе складні геометричні форми (іграшки, предмети побуту), оскільки це передбачає знання конструктивних особливостей і принципу їх дій. Значні складності для сприймання набувають динамічні зміни в формі, розмірах, взаємовідношеннях частин об'єкту (птахи, тварини, людина).

В умовах навчання дотикове сприймання у сліпих дітей розвивається, стає більш тонким і розчленованим, що дозволяє їм користуватися своєрідним дотиковим “окоміром”.

Для вимірювання і порівняння предметів сліпі діти використовують пальці, кисті рук, розміри за відстанню між розведеними пальцями. Часто мірками служить ширина долоні, довжина і товщина пальців, відстань між ними.

У сліпих відмічаються особливості просторових перетворень, що найбільш яскраво проявляється при вивченні образотворчого мистецтва і креслення. Вони успішно здійснюють просторові перетворення малих величин.

5. Значення і особливості дотику при порушенні зору

Виключення зору обумовлює виключення зорового предметного пізнання дійсності, а в подальшому і неможливість оволодіння звичайним для зрячих способом письма, грамотою, виключає для сліпих ті види праці, які потребують зорового контролю об'єкту і процесу праці. Компенсація цієї втрати при сліпоті забезпечується розвитком дотикових сприймань.

Питання про порівняння величин порогів дотику зрячих та сліпих ставилось в психології і фізіології давно. А.А. Крогіус наводячи ряд даних, отриманих при дослідженні дотику методом естезіометрії та іншими засобами, відмітив, що основним, таким, що підвищує дотикове відчуття фактором є необхідність тонкої інтерпритації дотиково отриманих відчуттів і сприймань, які відображають якості візуально недоступних сліпим предметів. Багато дослідників (Гохейзен, Гризбах, Кунц, Трушель, Галлей, Чермак та ін.), порівнюючи величину порогів дотикового розрізнення у сліпих та зрячих, все ж не прийшли до єдиної думки. Лишається в силі ствердження А.А. Крогіуса, згідно з яким ніяких категоричних положень про порівняльну величину порогів дотику у сліпих і зрячих встановити неможливо. Але, саме дотикові відчуття стають факторами життєвих, практичних дій, починають використовуватись в навчальних, господарчих, трудових процесах, розрізнення цих якостей предметів та їх градацій стає у сліпих незрівнянно тонше, ніж у зрячих.

Найвищої витонченості дотик досягає в складних актах діяльності сліпих, де розрізнюються, неможливі навіть для зору, зміни форми, розміру та фактури об'єктів.

У тифлопедагогіці давно відмічено відставання у формуванні чуттєвих образів у сліпих від утворених на їх основі узагальнених словесних понять. Так, М.І. Зємцова показала, що обмеження формування першосигнальних зв'язків у сліпих дітей призводить до деяких диспропорцій розвитку їх психіки, порушуючи вірне співвідношення конкретних предметних і просторових уявлень, з одного боку, мови та мислення -- з іншого, що створює небезпеку вербалізму, але цьому можна зашкодити шляхом розвитку дотику.

Під дотиковим сприйманням розуміють здатність шкіряного аналізатору відображати просторові і фізичні властивості предметів. У дотиковому сприйманні беруть участь різні види чутливості: тактильна, больова, температурна.

Розрізняють одноручне і дворучне дотикове сприймання.

Більш ефективним є процес дотикового обстеження предметів двома руками. Він має три основні фази:

1. Орієнтовна, коли рухи визначаються положенням об'єкту в дотиковому полі.

2. Обмацування об'єкту, при якому проходить аналіз деталей контуру.

3. Обмацування об'єкту, під час якого синтезуються дотикові сигнали і формується цілісний просторовий образ.

Користуючись термінологією Б.Г. Ананьєва, Л.М. Векера, Б.Ф. Ланова, рухи, пов'язані з орієнтуванням на малюнок з відшукуванням самого зображення, можна визначити як пошукові, а рухи, пов'язанні з його впізнаванням -- як прослідковуючі. Пошукові рухи сліпі учні здійснюють успішно. Пояснюється це тим, що вони часто користуються цими рухами при орієнтуванні в межах дотикового поля. Що стосується прослідковуючих рухів, то їх раціональність залежить від знання правил читання зображень руками, рівня уявлень про форму і розмір зображення. В ряді випадків незрячі для сприймання дуже дрібних деталей використовують ротове торкання, наприклад, для введення нитки у вушко голки, визначення товщини нитки.

6. Види дотикових сприймань

В загальній психології і тифлопсихології розрізняють три види дотикового сприймання: пасивний дотик (торкання), активний дотик (гаптика)і опосередкований або інструментальний дотик.

Пасивний дотик або торкання, спостерігається при поєднанні різних видів шкіряної чутливості в умовах відносного спокою рецепторної поверхні і предметів. В результаті торкання виникають відчуття, які відображають в сприйманні ряд фізичних, просторових і часових властивостей і відношень предметів. Пасивне торкання не відображає повної сукупності ознак предметів і не відтворює цілісного образу.

Активний дотик формується в результаті активного обмацування предмету. В основі активного дотику лежить спільна діяльність шкіряного, м'язового і рухового аналізаторів. У процесі руху проходить виділення контурів і форм предметів. Активний дотик разом із залишковим зором є основним способом визначення просторових ознак і властивостей предметного світу. Активний дотик створює основу чуттєвого пізнання для незрячих і є основним в навчальній і трудовій діяльності.

Опосередкований дотик -- це форма дотикового сприймання, при якій обмацування предмету проходить за допомогою інструменту чи знаряддя, наприклад, відчуття дороги тростинкою, читання сліпими рельєфно-крапкового шрифту за допомогою грифеля, торкання через підошви взуття рельєфу дороги. Опосередковане сприймання може мати перевагу в тих випадках, коли предмети важкодоступні для прямого обмацування.

Для розширення меж чуттєвого пізнання, в роботі зі сліпими і слабозорими використовують різноманітні прилади, які дозволяють безпосередньо сприймати недоступну інформацію.

Сприймання сліпими і слабозорими за допомогою тифлотехнічних засобів отримало назву приладового сприймання. Це -- фотоелектричні, вимірювальні прилади, пристрій для орієнтації в просторі з тактильною індикацією. У подальшому, приладове сприймання займе більш значне місце в процесі пізнавальної і компенсаторної діяльності сліпих і слабозорих та розширить їх можливості, наблизивши їх до можливостей зрячих людей.

7. Механізми дотикового сприймання при глибоких порушеннях зору

До дотикових явищ відносяться перш за все так звані тактильні відчуття -- дотик і тиск. При безпосередній взаємодії зовнішньої оболонки людського тіла з предметами та явищами виникають різноманітні температурні відчуття (тепла та холоду), з якими тісно пов'язані дотикові відчуття. При певній силі подразнення, відчуття тиску переходять в больові відчуття, які є сигналами захисних рухових рефлексів. Взаємозв'язок тактильних відчуттів з температурними, а в певних умовах також з больовими, визначає складну і різноманітну структуру навіть пасивного дотику як комплексної форми чуттєвого відображення людиною об'єктивної дійсності. Тому можна визначити дотик як складну асоціацію різнорідних відчуттів, що відносяться перш за все до області шкіряної чутливості.

Асоціативна структура активного дотику є більш складною. В її складі тактильні та температурні відчуття асоціюються з різнорідними м'язово-суглобними відчуттями, тобто кінестезією рухів рук. Сполучення різних видів шкіряної чутливості з відчуттям руху, як важливим видом пропріоцептивних відчуттів, специфічне для активного дотику. Хоча пасивний дотик входить в склад активного, складає його сигнальну основу, він не вичерпує складу активного дотику, тісно пов'язаного з усім процесом діяльності людини.

Взаємозв'язок тактильних відчуттів з кінестезією робочих рухів людини є постійним і закономірним внутрішнім зв'язком, що утворює специфічний для людини вид відображення -- активний дотик.

М'язово-суглобні рецептори рук є периферійною кінцівкою рухового аналізатора. Тому в основі активного дотику знаходиться спільна робота двох аналізаторів: шкіряно-механічного і рухового. Завдяки цій спільній роботі активний дотик є важливим моментом не лише процесу відображення, але й усієї людської діяльності.

Найважливішою частиною діяльності є предметні дії. Складовою предметних дій є рухи обмацування пальцями руки предмету (об'єкту) діяльності. Шляхом обмацування, що активно виділяє різнобічні якості зовнішніх тіл (їх фактуру, пружність, твердість, стан, форму, розмір та різноманітні просторові ознаки), людина розрізняє ці якості, відображає їх в дотикових образах (сприйманнях та уявленнях). Обмацування є специфічною для дотику дією, що здійснює послідовний аналіз та синтез подразників, які виникають при взаємодії руки з тим чи іншим предметом.

Ця дія, відтворюючи контури, об'єм і співвідношення частин предмета, що сприймається, складається з маси елементів рухів та спокою руки в той або іншій момент маніпуляції з предметом. Завдяки цьому виникає образ адекватний предмету, що обмацується рукою.

Зі зміною структури і якостей предмету змінюється і характер обмацування, досить точно відтворюючи зовнішню будову предмету, його контур, розмір і різноманітні якості.

Слід підкреслити, що в процесі обмацування, безперервно змінюється співвідношення тактильних відчуттів і кінестезії.

Дотикове сприйняття починається з поєднання тактильних відчуттів з температурними, а частково з больовими в елементарних формах пасивного дотику, і закінчується домінуванням кінестезії в опосередкованому активному дотику. Структура дотику видозмінюється також в залежності від об'єктивних умов та задач пізнавальної і практичної діяльності людини.

Але для того, щоб зрозуміти складні форми просторово-тактильного розрізнення, необхідно виділити область руки -- основного органу активного дотику.

Активний дотик більш наближений до процесу зору ніж шкіряна чутливість інших частин людського тіла. І.М. Сєченов вивчаючи руку як особливий рецептор, визначив її роль у пізнанні як знаряддя головного мозку, який забезпечує достовірність чуттєвих знань про навколишній світ. Будь-який дотик, як чуттєвий процес, має своїм джерелом матеріальну взаємодію рецептора і зовнішнього предмету, точніше, певну силу тертя. В шкіряно-механічних та рухових рецепторах ця механічна енергія тертя переходить в нервовий процес. Різноманітні складові тертя шкіряного рецептора і зовнішнього предмета є сигналами для відповідної роботи мозкових кінців аналізаторів і процесів замикання кори головного мозку.

Активний дотик характеризується високою точністю, адекватністю відображення предмету і виникає при переміщенні рухомої руки відносно предмету, що сприймається. При цьому рука людини виступає як цілісна координатна система взаємодії окремих пальців. Точкою відрахунку в цій системі координат є великий палець, а найбільш рухомим і чутливим компонентом -- вказівний. Взаємодія цих пальців з іншими відносно долоні забезпечує не тільки переміщення предмету рукою, але і дрібний аналіз поверхні і граней предмету, який сприймається, а також щільності та пружності. Тому при активному дотику сигнали йдуть від шкіряного розрізненого руху окремого пальця і від спільної праці усіх пальців руки. Аналіз та синтез подразників тісно пов'язані в процесі активного дотику.

8. Дотикове читання сліпих. Сприймання цілісного образу брайлівської букви

У сліпих велику роль у формуванні дотикових розрізнень відіграє навчання їх рельєфному читанню і письму. Результати досліджень дотику зрячих і сліпих показали, що пороги тактильних розрізнень у них не однакові. В середньому, у незрячих ступінь тактильних відчуттів дорівнює 1,02 мм, а у зрячих 1,97 мм. Постійна необхідність користуватись дотиком у пізнавальній та трудовій діяльності сприяє зниженню порогів тактильних відчуттів у сліпих.

Здатність шкіряного аналізатору до тонкого аналізу зовнішніх явищ виробляється в результаті досвіду. Це має велике значення в пізнавальній і трудовій діяльності сліпих. Рука у сліпих виконує ту ж саму систему рухів, яку виконує око при розгляданні предметів. За допомогою дотику руки сліпий вимірює предмет за шириною, визначає форму, порівнює з іншим предметом, користуючись при цьому цілим рядом просторових ознак предметів.

Щоб порівняти ті чи інші ознаки предметів, сліпий поступово обмацує їх рукою так, як це робить зрячий очима.

Пороги тактильних відчуттів залежать від цілого ряду умов. Величезного значення мають розміри та форма механічного подразника. Сліпі найбільш ефективно сприймають рельєфні крапки, які мають конусно-сферичну форму. Такі крапки створюють тиск на дуже малу ділянку шкіри. Найбільша деформація шкіри відбувається саме на тому місці, де прикладається подразник, внаслідок чого відчуття формуються більш чітко.

Якщо рельєфна крапка має форму приплюснутого циліндру, то тиск спричиняється на порівняно великій ділянці шкіри і виникає нечітке враження.

Те ж враження відбивається при приплюснутій кулеподібній формі. Сліпим важко читати рельєфний шрифт в старих книжках, які були вже довгий час в користуванні, тому що крапки деформовані і це заважає сприйманню.

Зосередження тиску на меншій поверхні шкіри сприяє кращому сприйманню, але тут є певна межа, за яку не дозволено переступати, тому що механічне подразнення буде впливати на больові рецептори. При дотиковому сприйманні контурних зображень суттєвого значення набуває висота і товщина рельєфних ліній. Лінія меншої товщини 0,1-0,5мм сприймається краще. Велике значення при дотиковому сприйманні відіграє тривалість механічного подразнення та характер його дії (безперервні чи ні). Дія подразника з перервами дає більший успіх, ніж безперервна.

Сліпі, як правило, при дотиковому розрізненні користуються активною дією пальців, щоб переривати та урізноманітнювати відчуття. З цим пов'язаний також той факт, що вони краще сприймають лінії в кресленні, які визначені крапковим пунктиром, ніж суцільні лінії. Крапковий шрифт читається більш вдало, ніж лінійний.

Помітно змінюються пороги шкіряних відчуттів в залежності від температурних змін. Тепло сприяє зниженню, холод -- підвищенню порогів. Сліпим в прохолодному приміщенні складніше читати рельєфний шрифт у зв'язку з послабленням здібностей шкіри до дотикових розрізнень. Пороги можуть змінюватись також в залежності від втоми. Різноманітні досліди вказують на те, що пороги підвищуються під впливом фізичної роботи і тривалої дії подразників.

Рельєфний крапковий шрифт побудований на основі просторового групування крапок. Кожна буква може розглядатися як складний комплексний подразник, який складається з деяких кількісно змінних компонентів, об'єднаних просторовими відношеннями і утворюючих своєрідну композицію кожної букви. Буква складається з просторового угрупування рельєфних крапок, розміщених в три паралельних ряди по дві крапки в кожному рядку.

Розмір букви дорівнює: 5-6 мм у довжину, 2-3 мм у ширину, висота рельєфу крапки 0,5 мм; діаметр крапки 1 мм; відстань між крапками в межах букви 1-2 мм, відстань між буквами -- 2-3 мм. Розмір букви дозволяє внутрішньою поверхнею кінчика пальця одночасно, шляхом торкання, впізнавати одразу цілу букву, як просторове угрупування крапок.

Процес дотикового читання здійснюється за допомогою спільних рухів вказівних пальців лівої і правої руки. Пальці руки є дуже зручними органами для дотикового читання. Велика рухливість і водночас тонко диференційована їх спільна діяльність, зосередження сприймаючих периферичних приладів шкіряного аналізатора на невеликій поверхні “читаючих” пальців -- все це дозволяє за допомогою мозкових кінців аналізаторів здійснювати складні аналітико-синтетичні процеси при дотиковому читанні рельєфного шрифту.

Існує багато різних способів дотикового читання. У звичайних умовах читання більшістю сліпих здійснюється двома руками. Характер цієї співдружності і розподіл праці між пальцями лівої і правої руки у різних осіб неоднаковий. Зазвичай права рука при читанні йде попереду, уздовж рядка. Прямуван-ня вказівного пальця правої руки є ніби пошукови-ми, “розвідувальними” прямуваннями. Вони необхідні для попереднього розрізнення цілісного просторового угрупування крапок, букв і цілих слів. Ці прямування зв'язують в одну цілісну групу попередні і наступні букви, встановлюючи просторові відношення між ними в слові. За допомогою рухів вказівного пальця правої руки здійснюється перехід від однієї букви до іншої. При цьому визначається просторове розміщення крапок у букві, яка сприймається вздовж двох вертикальних рядків, що дозволяє читаючому швидко розчленовувати і синтезувати крапкові сполучення букв у слова і речення.

За напрямком рухів правої руки слідує ліва рука. Виконуючи вказівним пальцем прямолінійні дрібні рухи в перпендикулярному напрямку до рядка і злегка натискуючи на рельєф, сліпий розпізнає окремі крапкові сполучення у межах букви вздовж горизонтального рядка і об'єднує їх у цілісний образ букви. Дрібні рухи вказівного пальця лівої руки необхідні для того, щоб урізноманітнити тактильні відчуття, звіряти й уточнювати виникаючі при цьому враження при розпізнаванні рельєфних букв.

При читанні одним пальцем (зазвичай правої руки), послідовно одна за іншою виконуються ті ж операції. Швидкість читання при цьому знижена. Дехто з авторів (К. Бюрклен та ін.) вважають, що права рука у сліпих виконує синтетичну роль. Це твердження неправильне. Синтетичному сприйманню композиції букви завжди передує аналітичний процес попереднього розпізнавання крапкових угрупувань. Рухи пальців дроблять злиті відчуття на ряд груп рельєфних крапок, що складають букви і слова. Рухи пальців роблять дотикові відчуття більш яскравими, чіткими. Це сприяє пожвавленню системних зв'язків у нервовій системі, що є фізіологічною основою формування уявлення про образ букви.

За допомогою “читаючих” пальців здійснюється рух при переході від однієї букви до іншої; виділення букв і цілих слів; пошук наступних букв, встановлюється зв'язок між попередньою і наступною.

Таким чином, процес сприймання рельєфної букви складається з окремих послідовних етапів тонкої аналітичної роботи периферичних кінців шкіряного аналізатора, що сприймає у часi і просторі. Ряди послідовних роздрібнень крапкових комбінацій, що чергуються, надалі синтезуються в цілісну просторову групу.

Вищезгаданий спосіб читання вказівними пальцями лівої і правої руки найчастіше застосовується, але існують і інші способи. Так, деякі сліпі читають вказівним і середнім пальцем однієї лівої або однієї правої руки. Є сліпі, що читають одним вказівним пальцем лівої або правої руки. Якщо виникає необхідність, сліпі навчаються читати будь-яким пальцем лівої або правої руки, а при ампутації рук навіть можуть навчитися читати пальцями ніг.

Під час війни в госпіталях були випадки, коли осліплі, з ампутованими пальцями, навчалися читати і писати не тільки будь-яким збереженим пальцем лівої або правої руки, але навіть культями ампутованих пальців.

Так, осліплий П., за професією інженер, при повній сліпоті на обидва ока, після ампутації передпліччя правої руки, ампутації 2, 3, 4 і 5 пальців лівої руки, навчився читати єдиним збереженим великим пальцем лівої руки. Користуючись своєрідним протезом, що дозволяв йому стійко утримувати ручку грифеля, він також навчився і писати за системою Л. Брайля.

Осліплий В., за професією вчитель, що мав при повній сліпоті на обидва ока ампутацію лівої руки, ампутацію 1, 2, 3, 4 пальців правої руки навчився читати рельєфний шрифт мізинцем правої руки.

Осліпла Н., за професією тракторист, при повній сліпоті і двосторонній ампутації передпліч, в результаті самостійних систематичних вправ навчилася читати рельєфний шрифт великими пальцями ніг. Частіше за все вона читала великим пальцем правої ноги, але іноді використовувала для читання і великий палець лівої ноги.

В одному з госпіталів під час війни осліплий Р. із двосторонньою високою ампутацією рук, при читанні рельєфного шрифту користувався підборіддям, і навіть губами, у тих випадках, коли підборіддям не міг прочитати якесь слово.

Різноманітні способи дотикового читання сліпих вказують на те, що в цьому процесі головну роль відіграє мозкова діяльність, завдяки чому відповідно до мінливих умов варіюються прийоми і способи. При вкрай збідненій аферентації, при відсутності зору й ушкодженні рук залучаються рецепторні кінцівки різних органів: пальців рук, пальців ніг, підборіддя, губ. Аферентація, залучена з різноманітних органів, дозволяє при незворотних дефектах (сліпота і ампутація рук) досягати результату іншими способами.

Дотикове читання являє собою складний процес. Воно не може здійснюватися тільки за рахунок діяльності периферичних кінців аналізаторів, а припускає участь центральних кінців різноманітних аналізаторів: шкіряного, рухового і слухового. У осіб, що користуються протягом життя зором, у цей процес включаються компоненти зорового аналізатора. Головне полягає в залученні аферентації з периферичних кінців різноманітних органів. Нервові аферентні шляхи від центрального кінця рухового і шкіряного аналізаторів мають різноманітні шляхи до робочих органів, що дозволяє використовувати останні для виконання найрізноманітніших функцій. Величезну роль при цьому відіграє друга сигнальна система.

У процесі дотикового читання беруть участь і шкіряні, і м'язові рецептори пальців, і рухові механізми голосового апарату (при відтворенні букв і об'єднанні останніх у склади, слова і речення у думках) і, нарешті, центральні сприймаючі кінці аналізаторів у корі мозку, за допомогою яких відбуваються складні аналітико-синтетичні функції (порівняння, зіставлення, оцінка, порівняння різноманітних сполучень крапок у межах букви та їх об'єднання при дотиковому читанні в слова і речення).

Периферичні кінці аналізаторів через провідникові шляхи центральної нервової системи нерозривно пов'язані з корою, яка постійно впливає на процеси розрізнення й впізнання рельєфних сполучень крапок, що зображують букви, слова і речення.

З чуттєвих елементарних розрізнень тільки починається процес дотикового читання, але з першого ж моменту в цей процес включається складна розумова робота, що здійснює синтез послідовно сприйнятих крапкових сполучень у просторові групи і встановлення змістовних зв'язків та відношень між окремими структурними угрупуваннями.

Швидкість читання рельєфного шрифту сліпими залежить не стільки від елементарних дотикових відчуттів, а, головним чином, обумовлена аналітико-синтетичною спроможністю до тонко диференційованого сприймання рельєфних крапок, груп крапок і об'єднання їх у структури букв, слів і речень; встановлення просторових і тимчасових зв'язків і залежності між складними буквеними сполученнями, одночасно з цим до сприймання смислового змісту тексту.

У процесі дотикового читання застосовуються всі елементи розумової діяльності: розрізнення, впізна-вання, відтворення, порівняння за подібними ознаками, виділення характерних розпізнавальних прикмет, віднесення в ряди і групи крапкових сполучень і тощо.

Найбільше виражена роль розумової роботи в початковий період навчання, коли ще не вироблене диференціювання букв.

Проведені досліди показали, що при виробленні прийомів і способів дотикового читання учні щоразу не розчленовують усю букву на окремі крапки, а впізнають її за якими-небудь характерними деталями крапкових сполучень. Ті або інші характерні угрупування крапок у букві акцентуються при дотиковому розрізненні і за ними сліпий починає здогадуватися або впізнавати букви узагальнено.

Наприклад, акцентується попарно симетричне розташування крапок за горизонтальними і вертикальними координатами; за лінійним розташуванням в один вертикальний ряд трьох крапок.

Деякі букви розпізнаються за відособленим розташуванням крапки стосовно іншої їх структурної частини

Перша розпізнається за крапкою, розташованою на середній горизонталі зліва, друга -- за крапкою, розташованою на верхній горизонталі справа від головного угрупування крапок, і тощо. Впізнавання форми букви за ознаками досвідченим читцем провадиться миттєво і безпомилково при легкому торканні до рельєфу. Недосвідчений, починаючий читець, у якого ще не виробилося тонке диференціювання дотикового розрізнення, може припускатися помилок, пов'язаних з недостатнім урахуванням всіх характерних рис просторового розміщення крапок.

При розрізненні букви сліпі враховують насамперед взаємовідносини крапок, сприймаючи композицію в цілому. На кількості крапок звичайно увага не фіксується. Проте це значною мірою залежить від методу навчання.

Важливого значення має структура букви. В залежності від цього, не всі букви розрізняються з однаковою легкістю. Ті, що мають більш просте угрупування крапкових компонентів і симетричне розташування крапок, розрізняються найбільш легко.

До таких букв належать: Ц Л Б К

Ствердження К. Бюрклена про те, що складніше за все сприймаються симетричні букви -- невірне. Найбільше важко розрізняються букви, які мають подібну композицію й асиметричне розташування крапок.

До них відносяться букви: я-н, с-ш, з-ы (рос)

Найчастіше за все змішуються букви, які мають дзеркальне розташування: е-и, я-н, х-ж, ю-т, з-ы, д-ф, р-в, с-ш.

При розпізнаванні букв, які мають в окремих структурних частинах подібну будову, також відмічаються помилки, при цьому виділяється подібна структурна частина, а розходження часто не помічаються. Так, замість “Я” читається “Ф”, а замість “М”-“Ц”; “Н” читається як “Д” тощо.

Так, замість Я читається Ф; а замість М, читається Ц; Н читається як Д і т.д.

Особливо часто це спостерігається при читанні букв, у яких головна структурна частина передує окремо розташованій крапці; вона або зникає з уваги, або помилково об'єднується з іншими крапковими сполученнями.

У починаючого читця не відразу виробляється орієнтування в пошукових рухах пальців при переході від однієї букви до іншої вздовж рядка й особливо при порушенні переривчатості читання у зв'язку з переходом з одного рядка на інший. Учень не завжди відразу знаходить рядок. Відволікання уваги на пошуки рядка уповільнює читання першої букви кожного нового рядка.

У буквах, крапки яких знаходяться на великій відстані і структурно не так виражено пов'язані поміж собою, наприклад “о” і “э”, середня крапка читається іноді як компонент наступної букви (у букві “о”) або як компонент попередньої букви (у букві “э”).

При читанні слова, пізнавальними прикметами є, зазвичай, початкові букви, які найбільше вирізняються. Далі відбувається зіставлення відчуттів із відтвореною на основі старого досвіду уявою слова. Не сприйняті букви, які розміщені в кінці слова, логічно підставляються, і в такий спосіб формується уявлення про слово в цілому. Впізнавання робиться можливим завдяки смисловому розумінню змісту слова. У досвідченого читця смислове читання буває швидке і безпомилкове.

Починаючий читець припускається нерідко помилок, що виражаються зазвичай у невірному включенні букв у слово, у помилковому узагальненні компонентів букви (вгадування слова за початковими буквами).

При читанні не ізольованих слів, а пов'язаних цілих речень, вгадування полегшується; воно відбувається за змістом прочитаного тексту.

За принципом смислового читання засноване використання сліпими швидкого письма, що складається з певної кількості скорочених позначень для складів і слів.

За цим же принципом засноване стенографічне письмо для сліпих, розроблене В.Б. Дьяконовим. Рельєфна стенографія уявляє собою скорочене сполучення крапок, що позначають склади, слова і цілі речення. Ці скорочені позначення виконують роль своєрідних сигнальних знаків. Завдяки впізнаванню умовних позначень відтворюються цілі слова і речення. В тифлопедагогіці відомо багато випадків оволодіння сліпими скорописом. Роблячи напис на звичайному брайлівському приладі, вони потім легко розшифровують умовні рельєфні позначення і переписують текст на звичайній друкарській машинці.

При дотиковому читанні великого значення набуває вміння утворювати умовні зв'язки при об'єднанні окремих букв у слово та слів у речення. Це допомагає сприймати матеріал цілісно в межах не тільки одного слова, але і цілого осмисленого речення. При смисловому читанні просторово-структурне вираження і об'єднання крапок ніби відсуваються на задній план, а на перше місце виступає смислова сторона тексту. Осмислене читання завжди йде більш успішно, ніж механічне.

Проте, як показали спостереження та дослідження тифлопедагогів, смислове дотикове читання за здогадкою, на початковому етапі навчання є менш ефективним, ніж читання шляхом буквено-складового аналізу слова, при якому учні виділяють букви і склади, а потім групують й об'єднують їх у слова і речення, а при ускладненому впізнаванні букв застосовують більш детальний аналіз окремих крапкових компонентів, які надалі групують й об'єднують в цілу композицію букви.

Осліплі при початковому читанні використовують, як допоміжні опорні засоби для впізнання і запам'ятовування рельєфних букв збережені зорові уявлення. Наприклад, осліплий Б. розробив своєрідну класифікацію буквених зіставлень із зоровими образами геометричних фігур: букви-стовпчики; букви-трикутники; букви-чотирикутники; букви-стовпчики з однією крапкою праворуч тощо. Користуючись зоровими опорними компонентами, він легко сприймав і відтворював рельєфні букви і швидко опанував рельєфну азбуку. При читанні, коли він стикався з тією або іншою буквою, подібною до якоїсь геометричної фігури, у нього одразу ж виникав зоровий образ відповідної фігури. Це полегшувало йому впізнавання і запам'ятовування букв. Після того як він опанував прийомами швидкого читання, необхідність у зорових опорних засобах відпала. Читаючи побіжно за допомогою дотику, він більш не відтворював зорових образів геометричних фігур.

При дотиковому читанні, деякі осліплі, коли в них виникають ті або інші ускладнення, підсвідомо посилюють рухи очних м'язів, ніби відтворюючи процес “розглядання” літери. Осліплий М. у процесі читання рельєфного шрифту неодноразово помічав, що коли він намагається розібрати букву, він ніби зосереджує свій погляд на ній (при цьому очима робляться такі ж рухи, які він робив будучи зрячим). Багато сліпих скаржаться, що під час читання рельєфного шрифту за допомогою дотику в перший період втрати зору, вони відчувають втому і біль в очах, хоча вони нічого не бачать. Щоб уникнути цього, дехто намагалися читати із заплющеними очима або вночі. Читаючи із заплющеними очима вони не відчували стомлення, і болі в очах зникали. При дотиковому читанні осліплі зберігають таку ж позу, як і при зоровому читанні. Очі звичайно знаходяться на такій самій відстані, на якій людина читала зором.

Якщо порівняти зорове і дотикове читання, ми виявимо в принципі той же процес. Правда, зорове читання має значну перевагу перед дотиковим. Очима, швидко перебігаючи від однієї букви до іншої, можна одночасно схоплювати великий обсяг матеріалу, відразу цілу групу слів та речень. При зоровому читанні встановлення просторових зв'язків між компонентами букви створює особливі ускладнення навіть на початку навчання. При дотиковому читанні процес аналізу і синтезу протікає складніше, ніж при зоровому. Але при зоровому і дотиковому читанні принципова сторона читання залишається однією і тією ж.

При аналізі процесу початкового дотикового читання виявляються такі три головні стадії формування прийомів та способів сприймання букв.

Стадія мало розчленованого аналізу рельєфних букв. При дотиковому сприйманні крапковий шрифт представляється ніби суцільним, мало диференційованим. Відокремлення однієї букви від іншої і встановлення відношень між ними здійснюються уповільнено і з великими зусиллями. Увага учнів спрямована не стільки на смислове утримання, скільки на просторове розрізнення взаєморозташування крапок, на форму букви, на оцінку відстаней між крапками, тобто на членування букви на окремі компоненти при її розпізнаванні.

Поступово, набуваючи досвіду в читанні учні починають більш чітко розрізняти окремі букви. Проте ще припускаються помилок в їхньому впізнаванні. Окремо розташовані крапки однієї букви іноді приєднуються до іншої сусідньої. Відбувається неправильне об'єднання рельєфних крапок у ту або іншу композицію букви, внаслідок чого одна буква приймається за іншу.

Іноді, при групуванні крапок у композицію, букви об'єднуються в більш структурно пов'язані компоненти, а відособлені крапки не помічаються. Внаслідок цього, частина букви приймається за ціле.

На стадії більш чіткого диференціювання букв в учнів виробляється уміння помічати найбільш характерні ознаки. У процесі аналізу і синтезу залучаються опорні моменти при впізнаванні (зорові, кінестезичні). Учні намагаються уявити ту або іншу букву зором у вигляді того або іншого графічного образу. При читанні букв іноді проговорюють їх уголос, посилюють рухи читаючим пальцем.

Використання зорових і кінестезичних опорних моментів при впізнаванні букв допомагає чіткому диференціюванню останніх і полегшує процеси узагальненого сприйняття при дотиковому читанні. Диференційоване почуттєве розрізнення просторових сполучень рельєфних крапок є основою узагальнених уявлень букв, складів і слів. У цілісному і водночас чітко розчленованому уявленні букв, учні легко встановлюють взаємозв'язок і просторові співвідношення крапкових компонентів, що складають ту або іншу букву. Увага їх починає концентруватися на смисловій стороні тексту. Розпізнавання та узагальнення рельєфних крапкових сполучень у букви, склади і слова здійснюються без ускладнень. Значно збільшується швидкість читання. При розпізнаванні просторова композиція окремих букв, складів і слів не відволікає більше уваги учнів. Головне значення починає набувати смислове читання, при якому велика кількість букв і слів учнями відгадується.

Безпомилкове читання, за здогадкою, зазвичай, зустрічається в досвідчених читців, що побіжно, ніби одним актом у процесі дотикового сприймання тексту схоплюють, спираючись на акцентуючи компоненти, цілі слова і фрази.

З досвідом у них складаються узагальнені уявлення, утворюються однозначні зв'язки між просторовими формами рельєфних букв і мовних звуків, що виражають зміст слова або фрази.

Дослідження процесу зорового читання, проведені Т.Г. Єгоровим, показали, що при навчанні читанню за допомогою зору, в принципі, спостерігаються ті ж стадії розвитку процесів сприймання букв, складів і слів.

Під час навчання в школі сліпих швидкість дотикового читання з класу в клас збільшується, досягаючи в XI класі 500 знаків за 1 хв.

Швидкість дотикового, так само як і зорового читання залежить від методів навчання.

Таким чином, з перших же кроків навчання варто звернути увагу на свідоме читання, на формування раціональних прийомів і способів аналізу і синтезу при дотиковому розпізнаванні букв.

Методи, що застосовуються в навчанні сліпих дітей дотиковому розрізненню букв тільки шляхом словесного пояснення просторового розміщення крапок по цифрових позначеннях, ускладнюють осмислене впізнавання букв і складів та уповільнюють процес формування в учнів навичок швидкого читання.

Варто звернути особливу увагу на формування в учнів зв'язків між просторовою формою букви та її словесним позначенням. Це припускає застосування різноманітних засобів наочного зображення композиції тієї або іншої букви, відтворення букв у ліпленні, користування розрізною абеткою й інші види наочності.

сліпий компенсаторний дотиковий читання брайль



Література

1. Грегори Р.Л. Глаз и мозг. -- М., 1972.

2. Журов В.В. Просторове орієнтування в реабілітації сліпих. // Дефектологія. -- К., 1997. -№1.

3. Земцова М.И. Пути компенсации слепоты. -- М., 1956.

4. Зотов А.И. Очерки по теории зрительных ощущений. -- Л., 1971.

5. Кулагин Ю.А. Восприятие средств наглядности учащимися школы слепых. -- М., 1969.

6. Литвак А.Г. Тифлопсихология, -- М., 1985.

7. Мизрахи В.М. Проблемы кожно-оптического восприятия цвета слепыми. Харьков, 1993.

8. Симочук Ю.П. Рельєфно-крапкове письмо. Програма вивчення рельєфно-крапкового шрифту в реабілітаційному центрі та гуртках Територіальної Первинної організації (ТПО) Українського товариства сліпих (УТОС). -- К., 2000.

9. Смирнов С.Д. Психология образа: проблема активности психического отражения. -- М., 1985.

10. Солнцева Л.И. Развитие компесаторных процесов у слепых детей школьного возраста. -- М., 1980.

Размещено на Allbest.ru

...