Порівняльна характеристика моделей формування політичної культури студентів вищих навчальних закладів у Франції та Китаї

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Порівняльна характеристика моделей формування політичної культури студентів вищих навчальних закладів у Франції та Китаї

В умовах розбудови України як правової держави, модернізації її політичної системи на засадах демократичних цінностей значно зростає актуальність проблеми формування політичної культури студентів вищої школи, які в майбутньому мають стати рушійною силою прогресивної трансформації всіх царин життєдіяльності суспільства. Визначаючи роль і місце цієї культури в житті окремої особистості та суспільства загалом, І. Волощук уточнює, що цей феномен виконує багато важливих функції: виражає, реалізовує узгоджує корінні інтереси соціальних спільнот у політичній сфері; забезпечує злагоджене й динамічне функціонування політичної системи шляхом формування й закріплення в суспільній свідомості соціально значущих цінностей, настанов, цілей, норм поведінки; сприяє розвитку індивіда як суб'єкта політичних відносин тощо [11, с. 195-196].

У сучасній науковій думці значна увага приділяється висвітленню різних аспектів проблеми формування політичної культури студентів вищої школи. Так, суть, структура та функції політичної культури визначено в дослідженнях таких учених, як М. Амелін, Р. Бауер, Гао Фан, Д. Гарднер, Д. Горер, Р. Корр, Фан Нін, Чжао Мен та ін. Питання співвідношення феноменів культури і політики розкрито в працях Г. Алмонда, Р. Даля, Г. Карнаух, Ю. Павлова, Ч. Фостера та ін. Педагогічні аспекти формування політичної культури особистості висвітлено в наукових роботах С. Ткачова, Тен Веньфана, С. Плахотнюка, Л. Топчія, В. Чепурної, В. Щегорцева та ін.

Слід відзначити, що на сучасному етапі модернізації системи формування політичної культури студентів українських вишів у нагоді можуть стати актуальні для сьогодення теоретичні ідеї та практичний досвід з окресленої проблеми науковців і викладачів, які працюють у вищій школі в різних країнах світу. Зокрема, значний інтерес у цьому плані мають напрацювання педагогів Франції та КНР. Однак під час проведення дослідження з'ясовано, що порівняльну характеристику моделей формування політичної культури студентів у вишах зазначених країн недостатньо повно висвітлено в науковій літературі.

Мета статті - схарактеризувати результати порівняльного аналізу моделей формування політичної культури студентів вищих навчальних закладів у Франції та КНР.

Характеризуючи модель формування політичної культури студентів вищих навчальних закладів у Франції, слід відзначити, що ця держава є однією з найбільш розвинених європейських держав, яка відома у світі як «колиска трьох революцій». Її розвиток відбувається в умовах дії законів ринкової економіки, проте при існуванні достатньо сильної системи соціального захисту населення. У Франції переважає плюралістичний тип політичної соціалізації, якому властивий опосередкований характер взаємодії громадянина та влади, наявність значного числа різнорідних субкультур, де проходить первинна соціалізація людини. Водночас домінування в суспільстві цінностей ліберальної цивілізації (свобода, приватна власність, індивідуалізм, права людини, демократія, плюралізм тощо) є надійним підґрунтям для досягнення в політичній взаємодії консенсусу між представниками різних політичних субкультур [7; 10].

Відзначимо, що главою держави у Франції є президент, а законодавчу владу здійснює парламент, який складається з двох палат: Національних зборів та Сенату. Характерною особливістю політичної системи Франції є тісна співпраця парламенту й органів місцевого самоврядування, причому в цій державі активно заохочується поява нових форм їх діяльності. Водночас фахівці констатують існування значних суперечностей між діяльністю представників центральної й місцевих влад. Тому поширеним явищем для Франції є проведення різних страйків, політичних протестів, в яких зазвичай бере участь значна кількість як пересічних громадян, так і відомих політичних діячів [1; 3; 9].

Важливо також зазначити, що французи пишаються своєю героїчною історію, проте в останні десятиріччя в більшості з них спостерігається помітне падіння інтересу до так званої «революційної політичної культури», а різноманітні радикальні доктрини й ідеології сприймаються взагалі негативно. З урахуванням наявних змін французькі політологи взагалі висловлюють припущення, що в недалекому майбутньому дихотомія поділу політичних сил на «правих» і «лівих» може взагалі зникнути [1; 3; 7].

Крім того, у сучасній Франції загалом знижується інтерес до діяльності політичних партій. Тому більшість французів під час голосування на виборах ураховує не стільки належність кандидата до певної партії, ідеологічний курс якої вони підтримують, скільки результати власного аналізу реальної діяльності політиків, а саме - чи сприяє діяльність конкретного претендента на визначену посаду покращенню повсякденного життя людей з ближнього кола виборця, створенню сприятливих передумов для задоволення їхніх особистих інтересів та прагнень. На формування політичних позицій, уподобань людей переважною мірою теж впливають не преса, телебачення чи зміст передвиборчих програм провідних політичних діячів, а реальне економічне становище громадянина. Унаслідок цього причиною зміни політичної позиції пересічного француза, як правило, є не переконливі виступи того чи іншого політика, а реальні економічні й політичні події, які відбулись за його ініціативи й участю та зумовили позитивні зміни в житті ближнього оточення цієї людини. Значна кількість французів також переконана, що замість надання підтримки тим чи іншим політичним партіям громадянам доцільніше створювати різні непартійні організації, асоціації та об'єднання за інтересами, які зможуть більш ефективно відстоювати інтереси своїх членів [9; 10; 12].

Як установлено під час проведення наукових розвідок, корпоративність і культурно-релігійна неоднорідність французького суспільства стали причиною того, що в державі відсутня цілісна система політичної соціалізації особистості. Замість того політична соціалізація людей реалізується шляхом залучення їх до опанування цінностей тієї соціальної групи, до якої вони належать. Крім того, створення позитивної психологічної установки молоді на владу ускладняється тим, що у Франції політичне і громадянське суспільство чітко розділені, а їх взаємовідношення регулюється нормативними документами правової держави [2; 10].

Як відзначає Г. Оврах, сучасна соціально-політична обстановка у Франції зумовила виокремлення в процесі розвитку політичної соціалізації її громадян дві основні тенденції, які, з одного боку, значною мірою суперечать між собою, а з іншого боку - доповнюють одна одну. Перша з них, будучи наслідком поглиблення процесу демократизації французького суспільства, проявляється в розширенні можливостей участі кожного громадянина в політичному житті держави, підвищенні загальної обізнаності населення щодо діяльності владних структур, широкому залученні в політичні події представників тих верств населення, які раніше відрізнялись політичною пасивністю. З іншого боку, у французькому суспільстві спостерігається зростання політичної апатії, відчуження, невіри людей, що є наслідком загального падіння життєвого рівня громадян, краху багатьох їхніх ідеалів та очікувань [10, с. 14].

Зауважимо, що виявлені особливості суспільно-політичного розвитку Франції значною мірою впливають на процес формування політичної культури студентів французьких вишів. Як з'ясовано в дослідженні, провідне місце в цьому процесі займають молодіжні громадські організації та інші неформальні студентські об'єднання, студентські ради, тимчасові комісії, дискусійні групи, які створюються для виконання конкретних завдань. Серед найбільш відомих студентських організацій можна назвати такі: Національна спілка студентів Франції (Ц №! Р), Національна спілка ліцеїстів (П №Ь), Незалежна демократична організація ліцеїстів ^ГОЬ) тощо. Певна частина студентів є членами різних політичних партій, однак у цілому можливість членства в цих об'єднаннях особливого інтересу в молоді не викликає. Студентські об'єднання у Франції вирішують різного рівня завдання. Найбільш важливі проблеми обговорюються на загальних зборах (асамблеях), на яких студенти разом з викладачами можуть, наприклад, прийняти рішення про початок університетського страйку та блокаду університетського будинку, проведення масових політичних акцій і маніфестацій тощо [3; 13].

Як визначено в дослідженні, більшість французьких студентів бере активну участь у соціально-політичному житті країни, боротьбі за свої права, свободи й взагалі за демократичні перетворення в суспільстві, тобто проявляє високу соціально-політичну активність. Однак демонстрація юнацького максималізму нерідко стає причиною зіткнення молодих людей з поліцією або розгортання конфліктів з адміністрацією вишів. Водночас слід позитивно відзначити, що у Франції процес становлення політичної культури студентів вищої школи відбувається в процесі активної суспільно-політичної діяльності, що спонукає молодих людей до усвідомлення відповідальності за свої публічні слова, поведінку й дії, а головне - за їх наслідки.

Зіставляючи модель формування політичної культури студентів вищої школи у Франції та КНР, слід відзначити, що вони принципово відрізняються між собою. Як відомо, становлення політичної культури в Китаї відбувалось під значним впливом різних старокитайських доктрин (конфуціанство, даосизм, буддизм тощо) та філософсько-релігійних поглядів. Специфіку змісту цього соціально-культурного феномена визначає також те, що впродовж тисячоліть його розвиток відбувався значною мірою ізольовано від інших центрів світової цивілізації, причому основними цілями політичного виховання молоді в Китаї було формування в людині покори своїй долі та звичок дотримуватися існуючих в суспільстві норм поведінки для представників своєї верстви. Вважалось, що це є необхідною передумовою для досягнення гармонії в суспільстві.

Важливою особливістю культурного розвитку Китаю є те, що стародавні соціально-політичні ідеї значною мірою наклали свій відбиток на зміст його сучасної політичної культури. Зокрема, більшість китайців вважають абсолютно природним не втручатись у дії представників державної влади, щоб не зруйнувати існуючу в суспільстві стабільність. До теперішнього часу зберіглись також такі традиційні ознаки політичної культури громадян, як відданість державі в особах представників центральної влади й високий рівень громадянської свідомості. Водночас важливо відзначити, що в КНР відповідно до нових запитів сучасного суспільства відбувається трансформація політичної система, що зокрема проявляється в подальшому розвитку політичної культури громадян, причому центральне місце в ній займають ті цінності, установки, які забезпечують збереження існуючої політичної системи [6; 8].

Як визначено, представники державної влади пов'язують процес політичних перетворень у КНР на створення сприятливих економічних, правових, культурних умов для поступового залучення широких народних має до управління державою. Реформування політичної системи в КНР здійснюється поступово, без різких змін внутрішньополітичного й зовнішньополітичного курсів, що повністю узгоджується із сформульованим відомим китайським політиком Чень Юнем таким принципом розвитку держави: «Переходити річку, нащупуючи каміння». При цьому державні китайські лідери категорично виступають проти прискореної політичної модернізації на основі впровадження західних демократичних цінностей, ідею про необхідність якої їм наполегливо намагаються нав'язати західні держави на чолі з США [8; 14].

Зазначимо, що організація та зміст виховної роботи, спрямованої на формування політичної культури студентів китайських вишів, повністю узгоджується з державною стратегією модернізації політичної системи в КНР. Провідну роль у цьому процесі виконує Китайський союз комуністичної молоді - провідна молодіжна організація в країні, що діє при Комуністичній партії Китаю (КПК) і об'єднує в своїх рядах близько 70 млн членів. Крім того, у КНР діє багато інших молодіжних організацій та молодіжних об'єднань (Всекитайська федерація студентів, Всекитайська християнська асоціація молодих людей, Всекитайська асоціація молоді доброї волі тощо), які теж тією чи іншою мірою забезпечують формування політичної культури студентської молоді.

Зокрема, одним з ефективних способів формування політичної культури студентів у КНР є залучення їх до роботи органів студентського самоврядування, які беруть активну участь в організації навчально-виховного процесу вишу. Наприклад, студентські комітети організують суспільно корисну діяльність студентів (прибирання міста, волонтерський рух тощо) і роботу клубів за інтересами, проводять мітинги, національні свята, професійні конкурси тощо. Однак, на відміну від західноєвропейських країн, усі важливі рішення китайські студентські лідери мають узгоджувати з представниками вишівської адміністрації та органів партійного управління [4; 5].

Отже, процес формування політичної культури китайських студентів здійснюється під керівництвом викладачів та представників адміністрації вишу, партійних і комсомольських комітетів, профсоюзних та інших організацій. Цей процес спрямовується на виховання майбутнього фахівця як політично обізнаного й активного громадянина, який поділяє традиційні стійкі соціально - політичні цінності китайського народу та прикладає інтенсивні зусилля задля поліпшення його благополуччя.

На підставі викладеного можна зробити висновок, що в державах під впливом відповідних історичних, соціальних, економічних, політичних та інших чинників сформувалися принципово різні моделі формування політичної культури студентів вишів, проте кожна з них може достатньо ефективно функціонувати в межах певної політичної системи. Зокрема, модель формування цієї культури у французьких студентів реалізується на засадах західноєвропейських цінностей та передбачає гетерогенність і варіативність у змісті політичної самосвідомості та норм політичної поведінки особистості. На відміну від Франції, модель формування політичної культури студентів у КНР зорієнтована на засвоєння майбутніми фахівцями традиційних китайських соціально-політичних цінностей, оволодіння молодими людьми зразками політичних дій, формами політичної поведінки, які сприяють збереженню існуючої політичної системи.

Очевидно, що в умовах європейської інтеграції України більший інтерес для українських педагогів становить досвід формування політичної культури французьких студентів. Проте вважаємо, що водночас доцільно також ретельновивчати та творчо використовувати певні цінні доробки в галузі політичного виховання і китайських педагогів. Адже економічний ривок, що спостерігається в останні роки в Китаї, зайняття цією державою місця однієї з найбільш впливових країн світу зумовлюється багатьма різними причинами, у тому числі й добре виваженою політикою в галузі формування політичної культури студентської молоді.

У подальшому дослідженні планується більш докладно визначити та схарактеризувати, які теоретичні та практичні напрацювання французьких і китайських педагогів у галузі формування політичної культури майбутніх фахівців доцільно творчо використовувати в навчально-виховному процесі українських вищих навчальних закладів.

Література

політичний студент культура навчальний

1. Elgie R. France: Presidential Leadership / R. Elgie // Elgie R. Political Leadership in Liberal Democracies. L., 1995. P. 51-52.

2. Martin E. Formation et composantes du sentiment national // Cosmopolitiques Par., 1990. N16

3. Morder R. La crйation d'une union nationale d'йtudiants: le cas franзais, de l'exception au modиle? // Matйriaux pour l'histoire de notre temps. 2007. 2 (№86). Р. 60-72.

5. Бай Мэй. Студенческое самоуправление как фактор демократизации в образовательном пространстве Китая // Актуальные проблемы современности: матер. 3-й междунар. научно-практ. конф. «Альтернативный мир». Благовещенск, 2007. Вып. 2. С. 3-7.

6. Ван Сюй. Особенности политической культуры Китая // Общество. Среда. Развитие. 2016, №3. С. 57-62.

7. Ворона П.В. Особливості партійної системи у Франції в контексті її розвитку в Україні // Теорія та практика державного управління: зб. наук. пр. Х., 2009. Вип. 1 (24). С. 432-440.

8. Мельников А.П. Политическая культура Китая // Весн. Брэсц. ун-та.

Сер. 1, Філасофія. Паліталогія. Сацьіялогія. 2012. №1. С. 76-81.

9. Мельников А.П., Сокол С.Ф. Политическая культура в жизни общества. Минск, 2011. 262 с.

10. Оврах Г.П. Политология. Владивосток, 2000. 149 с.

11. Поліщук І.О. Політична культура: дефініція, структура та функції // Вісник Нац. юрид. акад. України імені Ярослава Мудрого. 2013. №3. С. 194-196.

12. Сравнительная политика. Основные политические системы современного мира / под общ. ред.: В.С. Бакирова, Н.И. Сазонова. Х., 2005. 592 с.

Размещено на Allbest.ru