Багатоплановість професійно-педагогічної діяльності творчої особистості режисера

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Багатоплановість професійно-педагогічної діяльності творчої особистості режисера

Творча підготовка режисера - одна з актуальних проблем у підвищенні ефективності навчально-виховного процесу у вузі культури. Широке коло питань поліфункціонального характеру діяльності режисера потребує наукового обґрунтування. Особлива увага надається різноманітним видам творчості, які мають певні механізми педагогічної діяльності. Розвиток сучасної науки щодо художньої творчості обґрунтовує основи для проведення аналізу видів творчої діяльності режисера в їхній єдності та взаємодії. Теоретичний аналіз педагогічного аспекту особливостей цієї проблеми дає можливість визначити залежність одних творчих процесів від інших, однотипних, і створити реальні передумови для взаємного використання різних творчих систем, для підвищення ефективності підготовки фахівців режисерської спеціалізації.

Метою роботи є визначення багатоплановості професійно-педагогічної діяльності творчої особистості режисера, висвітлення різноманітних видів творчої діяльності майстра сценічного мистецтва, які мають певні механізми педагогічної діяльності. Пріоритетним у дослідженні ми вважали положення про те, що взаємодія однотипних творчих процесів - режисерського та педагогічного - забезпечить якість професійної діяльності майбутніх фахівців з орієнтацією на поліфункціональний характер праці.

Творчий досвід видатних діячів театрального мистецтва К.С. Станіславського, В.І. Немировича-Данченка, традицій українського театру і його кращих представників В.С. Василька, Л.С. Курбаса, П.К. Саксаганського, Г.П. Юри сформувалися в чітку театрально-сценічну систему для наукових узагальнень щодо підготовки кадрів і висвітлення ролі національного мистецтва в духовному збагаченні учасника колективу і глядача, відродженні української культури. Ці питання розкрили в своїх дослідженнях Р.Г. Коломієць, П.І. Кравчук, В.О. Неллі, Л.С. Танюк, М.С. Терещенко та інші. Головною у дослідженні вважається наукова система К.С. Станіславського, спрямована, з одного боку, на аналіз природи режисерської творчості, з іншого - як певна педагогічна система формування творчої особистості.

Виклад основного матеріалу. Комунікативна ознака правомірно зближує однотипні види творчої діяльності як режисерсько-театральну, так і режисерсько-педагогічну, в основі яких наявний ефект спілкування з тими, хто навчається. Існує єдність режисерської та педагогічної діяльності за ознаками: цілісної мети, а саме: вплив на суб'єкт та зворотна реакція суб'єкта; за змістом - комунікативні художньо-творчі процеси; за механізмами впливу - суб'єкт - суб'єктні взаємодії; за ситуацією творчості - діяльність у соціокультурному середовищі з актуалізацією на конкретну особистість, групу, колектив. Для забезпечення ефективності дії системи професійно-творчої підготовки майбутніх режисерів необхідним було дослідження цієї проблеми у педагогічному аспекті.

Глибоке і багатогранне розроблення всіх компонентів роботи режисера в мистецтві театру обумовило створення цілісної системи театральної теорії, методики та режисерської техніки, що поєднані з теорією акторської творчості, школи акторської майстерності з науковим узагальненням режисерської практики, що має особливу мистецьку педагогічну цінність.

Аналізувати роботу актора, на думку К.С. Станіславського, неможливо без вивчення складових сторін драматургії, без аналізу конфліктів, характерів, стосунків персонажів, запропонованих обставин, наскрізної дії, надзавдання ролі і вистави, а все це не тільки акторська майстерність, а й режисура, тобто режисерський задум і його втілення [5].

В.В. Норенко наголошує, що драматичний твір, навіть характерний складністю і поліфонічністю образів, має бути наповнений динамічністю і багатобарвністю реального життя, а простір, що існує в нереалізованому етапі його буття, заповнює режисер [4]. М.М. Строєва, розкриваючи характерні режисерські позиції К.С. Станіславського зазначає, що головним кредо великого митця було створення умов для навчання людинознавства.

Художньо-творча діяльність режисера, як і педагогічна, має об'єктивно - суб'єктивний характер, при цьому сам процес взаємодії педагогічної та художньої творчості, зміст та результат включають безпосередню дію особистості, тобто суб'єкта творчості, з його характерологічними індивідуальними особливостями - інтелектом, мисленням, здібностями, емоційно-вольовою сферою тощо. Проявляється ця взаємодія в режисерській та педагогічній творчості, оскільки в цих обох видах діяльності безпосередній творчий процес реалізується через особистість, через певну систему художніх засобів, через механізм взаємодії художньої та педагогічної творчості.

К.С. Станіславський, стверджуючи «новий тип режисера», зробив певні узагальнення щодо типологізації характерних особливостей його праці, особистіших якостей, функціональних обов'язків як з позицій професійних, так й з психолого-педагогічних. Так, у листі до М.С. Гейтца К.С. Станіславський перерахував типи режисерів і охарактеризував особливості їхньої художньо - творчої діяльності: «режисер-адміністратор, який може вести виставу, підтримувати систематичну роботу і порядок. Це дуже важко і не кожний може змусити підкорятися йому; режисер-постановник, це такий, що вміє говорити з декоратором, з робітником, який може втілити в життя свою або чужу постановку; режисер-літератор, який може повести п'єсу і виставу по правильній літературній лінії; режисер-художник, який може створити, (а не скопіювати) художню сторону вистави; режисер-психолог, який може створити правильну внутрішню лінію; режисер-учитель, який може виправляти й виховувати акторів. Рідко всі ці ролі поєднуються в одній людині!» [5, 6].

На етапах педагогічного керування пізнавальною діяльністю тих, хто навчається, найбільш точно виявляється об'єктивний науково-педагогічний пошук, який був спроектований раніше під певними педагогічними впливами.

О.Д. Попов, Г.О. Товстоногов наголошують, що робота режисера включає втілення особистістю режисерського задуму. Однак вже на теоретичному рівні задуму закладаються основи трактування образу-персонажа, встановлюються педагогічні принципи та методи цієї роботи. Режисер повинен не тільки створити загально-сценічний задум вистави, але й основні концептуальні підходи, щоб реалізувати їх через систему сценічних образів, через взаємодію з актором, тобто через суб'єкт - суб'єктні відносини.

Режисерські нотатки В. І. Немировича-Данченка свідчать про його винятково вдумливий підхід до художньо-творчої діяльності режисера, до реалізації «зерна» вистави. У такій формулі закладено: ідея п'єси, її соціальний стрижень, основний конфлікт, осмислення процесу розвитку сюжетної лінії, реалізація задуму в конкретно образній формі. Вимоги автора до здійснення режисерського задуму були сформульовані в трьох тезах: «хвиль», «аспектів», «способів сприймання» на рівні «соціальному», «життєвому», «театральному» [3].

Професійна діяльність режисера віддзеркалює його «соціальну» спрямованість, тому певна позиція громадянина і митця зорієнтує його на художнє розкриття соціальної теми, того чи іншого образу, всієї вистави в цілому. Життєве в мистецтві - це прагнення до суттєвих узагальнень явищ дійсності, до вибору найбільш характерних рис і проявів життя (В.І. Немирович-Данченко). Сценічний образ мусить бути не лише соціально правильним і життєво-правдивим, але й театральним, тобто втіленим у яскраво виражену театральну форму. Таким чином, режисер як активний учасник творчого процесу втілює в собі єдність об'єкта, суб'єкта та інструменту творчості, що виражає своєрідність його мистецької природи з певними професійними особистісними якостями.

Г.О. Товстоногов надавав особливого значення громадянській позиції режисера в тлумаченні драматургічного твору. Реалізований у всіх компонентах і головним чином у живій людині задум - це вже саме вирішення. Вирішення - це упредметнений (матеріалізований) задум [7]. Головним фактором продуктивності режисерської діяльності виступає творчий пошук згідно з задумом, для здійснення безпосереднього зв'язку між сумісністю «ідеального» і способом забезпечення «реального», з урахуванням простору, часу, безупинного розвитку дії, зіткнення характерів у конкретних темпоритмах, ґрунтуючись на основних концептуальних положеннях театрального мистецтва. Г.О. Товстоногов визнає основні види художньо-творчої діяльності режисера, а саме: визначення надзавдання вистави, наскрізної дії, трактування жанру та дійових осіб, стильових особливостей та образне бачення твору. Художньо-образне бачення вистави має структурні компоненти такі як: образ дії вистави, просторово-пластичний (зоровий) та емоційно-чуттєвий (тонально-звуковий) образ, образно-емоційне відчуття мізансценічного малюнка та загальної атмосфери вистави. Практична реалізація режисерських принципів, прийомів та засобів, на думку автора, має співвідноситись з адекватною динамікою розвитку змістовного компонента художнього образу твору [7].

В.Е. Мейєрхольд вважаючи, що творчість режисера виражає його світосприймання, уточнює: «Той режисер, який не уявляє собі творчого обличчя вистави, не має права приходити до акторів» [2, 124]. Творчість режисера, як і його педагогічна творчість представляє різновиди евристичної діяльності, а тому має підпорядковуватись загальним закономірностям творчого процесу. А саме: змістовність пізнання художнього світу твору залежить від духовного багатства особистості, її художнього досвіду, особливостей світосприймання; осягнення змісту художнього твору неможливе без з'ясування авторської позиції, звернення до концепції задуму та адекватної її реалізації в художньо - творчій інтерпретації. Творчу «незалежність» режисера В.Е. Мейєрхольд пояснював його невід'ємним правом на ідейно-філософську концепцію вистави. Режисер, так само як і автор п'єси, живе у певному суспільстві, особистісно розуміє всі його болі і радощі, всі його тенденції, прагнення, він мусить мати своє ставлення до життєвих процесів, своє розуміння життєвих явищ, не тільки виразити автора, а й утвердити в свідомості глядача свою концепцію проблем, порушених автором, свою художню правду життя [3].

Творчий процес режисера має певну структуру та послідовність здійснення творчого пошуку. Кожен режисер виробляє індивідуальне розумове та емоційне ставлення до драматичного твору, визначає власне трактування, тлумачення його концепції, здійснює процес образного сприймання матеріалу п'єси, пропонує естетичний еталон дії персонажів, атмосферу, в якій має відбуватися інтерпретація твору, визначає кульмінації та домінанти художньо-образного сценічного втілення концепції.

Індивідуальне у професійній творчості режисера - це особливості неповторної його оригінальності як суб'єкта педагогічної творчості. На формування його стійких професійно-педагогічних якостей впливають певні чинники об'єктивного та суб'єктивного характеру. До об'єктивних слід віднести: чинник драматичного твору - ідейно-художня концепція п'єси, художньо-естетична позиція драматурга, особливості його стилю та індивідуальної манери викладу змісту; чинник сучасності - громадсько-політичні, естетичні особливості відчуття сучасності в реалізації постановки п'єси; чинник театрального колективу - творчі можливості театрального колективу, рівень професійної майстерності його учасників, орієнтація на конкретний вид та жанр виконавської інтерпретації художнього твору.

До суб'єктивних чинників відносимо: чинник світогляду - еталонно - естетичні ідеали режисера як громадянина, митця, вихователя; чинник творчої індивідуалізації - наявність сформованості специфічних художньо-творчих режисерських здібностей, здатність до образного мислення, здійснення продуктивної полікомунікативної діяльності; чинник індивідуального досвіду - прояв глибинних та об'ємних спеціальних фахових знань та мобільних практичних умінь та досвіду для забезпечення поліфункціонального характеру творчої діяльності в соціокультурному середовищі.

У процесуальному аспекті творчості режисера-педагога важливі також його індивідуальні особливості змістовної професійної діяльності. А.О. Гончаров підкреслював, що професія режисера може найбільшою мірою, порівняно з іншими мистецькими професіями, потребує відповідності з часом [1]. Г.О. Товстоногов наголошував, що професійно-режисерське вирішення спектаклю залежить від чіткого відчуття та розуміння дієвого пластично-просторового, тонального вирішення у певному темпі та динаміці часу [7].

Тісна часова взаємодія між стадіями творчого процесу виступає як складова професійно-педагогічної майстерності режисера-фахівця, що забезпечує ефективність його підготовки. У теорії режисерської майстерності обґрунтовується важливість трьох головних напрямків діяльності: задум, рішення, реалізація задуму. У теорії педагогіки також мають місце окремі етапи періодичних дій: задум педагогічних дій, розроблення педагогічно-доцільних умов, їх апробація та реалізація в навчальній практичній діяльності з метою забезпечення ефективності підготовки майбутніх фахівців режисерської спеціалізації. Рівень режисури, на думку М.В. Сулімова, визначається кількістю поставлених у п'єсі питань і якістю отриманих завдяки їй відповідей [6]. У творчій діяльності режисера-педагога відсутня можливість швидко відчути результати своєї роботи в їх кінцевому продуктивному варіанті. Мистецтво режисера, вважав Л.С. Кур - бас, відбувається не одночасно, миттєво… Для мистецтва потрібен час, щоб осягнути тенденції руху, розвитку дійсності, правдиво розкрити її сутність, свідомо вдаватися до специфічних образних засобів і форм виразності.

Наукова новизна роботи полягає в теоретичному обґрунтуванні багатоплановості професійно-педагогічної діяльності творчої особистості режисера як основи підготовки майбутнього фахівця до здійснення діяльності поліфункціонального характеру в соціально-культурній сфері, що забезпечує творчу спрямованість теоретичної та практичної підготовки студентів-режисерів. Багатоваріантність педагогічного впливу з боку режисера в однотипній психолого-педагогічній ситуації, за аналогічних умов художньо-творчої діяльності, має особливе значення для суб'єктивного фактора, прояву індивідуалізації. У певних аспектах цього процесу пізнавальна ситуація, на рівні суб'єктно-об'єктних відносин, виступає як типово евристична, що має науково-пошукову спрямованість.

Висновки. Отже, у взаємодії художньо-творчого і педагогічного процесів домінантою виступає сформованість характерологічних індивідуальних особливостей та якостей суб'єктів цієї взаємодії: соціокультурного спрямування - ідеали, світогляд, інтереси, ціннісні орієнтації; рівень підготовленості - сформованість спеціальних фахових знань, практичних вмінь та навичок, досвід художньо - творчої діяльності; особливості психологічних процесів - мислення, пам'ять, воля, емоції, творчі здібності, темперамент, характер. Характер - у тлумаченні цього поняття в теорії театрального мистецтвознавства - це індивідуальні якості особистості, які узагальнюють найвиразніші, найбільш тісно пов'язані а тому й найбільш виразно виявлені в різних видах художньо-творчої діяльності. Сценічний характер - як динамічна функціональна система - узагальнює специфічні для театрального мистецтва процесуально-регулятивні підсистеми.

Творча діяльність режисера, як і викладача, опосередкована індивідуаль - но-особистісними якостями. Тому процес їхнього формування у вузі впливає на формування творчої індивідуальності майбутнього фахівця. Формування творчої індивідуальності режисера-педагога здійснюється на базі різнопланової професійної діяльності.

Література

сценічний педагогічний режисер

1. Гончаров А.А. Поиски выразительности в спектакле / А.А. Гончаров. - М.: Искусство, 1964. - 144 с.

2. Мейерхольд В.Э. Статьи, письма, речи, беседы / Общ. ред. и вступит. статья Б.И. Ростоцкого - 4.2, 1917-1939 / В.Э. Мейерхольд. - М.: Искусство, 1968. - 643 с.

3. Мороз А.Г. Профессиональная адаптация выпускника педагогического вуза: Ав - тореф. дис…. докт. пед. наук / А.Г. Мороз. - К.: 1983. - 50 с.

4. Немирович-Данченко В.И. Рождение театра: Воспоминания, статьи, заметки, письма / Сост. Л.М. Любомудрова / В.И. Немирович-Данченко. - М.: Правда, 1989. - 576 с.

5. Норенко В.В. Режиссерский замысел в теории режиссуры: Лекции по курсу / В.В. Норенко. - Л.: ВПШК, 1984. - 67 с.

6. Станиславский К.С. Собрание сочинений в 8 томах / Ред. М.Н. Кедров (глав. ред.) и др. - Т.2. Работа актера над собой / К.С. Станиславский. - М.: Искусство, 1954. - 424 с.

7. Сулимов М.В. Микроспектакли в процессе воспитания режиссера: Учеб. пособие / М.В. Сулимов. - Л.: ЛГИТМИК, 1988. - 73 с.

8. Товстоногов Г.А. Беседы с коллегами / Попутка осмысления режиссерского опыта / Г.А. Товстоногов. - М.: СТД РСФСР, 1988. - 527 с.

9. Товстоногов Г.А. Зеркало сцены. В 2-х кн. Кн.1. О профессии режисера / Г.А. Товстоногов. - Л.: Искусство, 1984. - 304 с.

10. Филатова Н.А. Евгений Вахтангов. Опыты театральной педагогіки / Н.А. Филатова. - Новосибирск: Изд-во Дальневост. ун-та, 1990. - 120 с.

Размещено на Allbest.ru