Патріотизм іноді розуміється по-різному, наприклад. W. Kopalinski шукає джерело визначення "патріотизму" в грецькому терміні "patriotes", який означає "співвітчизник", "земляк" [7, с.385]. Особливістю такого розуміння польського "патріотизму" було прагнення до свободи, любові і загального блага, тобто сарматської спадщини, що поєднує в собі польський патріотизм в нерозривній традиції з ідеєю державного суверенітету, політичної свободи з активним її використанням [12, с.28]. У ХІХ ст. сформульовано гасло "суспільної солідарності", яке розвинули санаційні політики. Розвиток національних ідеологій зумовив у свою чергу, створення доктрини "емоційного патріотизму".

Існують різні умови патріотичного виховання, але, як правило, це розуміється як любов до країни і нації разом з готовністю жертвувати і для них. Основною метою патріотичного виховання є підготовка молоді для служіння своєму народові і країні, а також усвідомлення своїх обов'язків по відношенню до своєї країни [10, с.448]. Тому патріотичне виховання визначається як свідоме і цілеспрямоване виховання молодого покоління з метою формування своєї позиції на основі прихильності і любові до своєї країни, солідарності з власним народом і самовідданого служіння для загального блага [8, с.288]. Додаткова мета патріотичного виховання полягає у розвитку готовності захищати свою батьківщину, що в мирний час повинно проявлятися турботою про свою безпеку і процвітання, через виконання своїх професійних і поглибленням екологічної свідомості. У патріотичному вихованні також має важливе значення передача дітям і молоді об'єктивних знань про країну, а не тільки фактів з історії народу, і багатство рідної культури [1, c.18].

Важливим проявом патріотизму є любов однаково як так званої "великої", так і "малої" вітчизни. Вияв любові до "малої" вітчизни не є ознакою ослаблення емоційного зв'язку до всієї батьківщини. Важливим проявом патріотичного ставлення є надання тих чи інших послуг на користь своїй країні, наприклад сплата податків. З іншого боку, в контексті виховання дітей та молоді сюди необхідно віднести і освіту, яка дає професійну підготовку і кваліфікацію для їх майбутньої кар'єри.

Серед інших чинників, що вказують на значення патріотизму можна назвати зацікавленість справами батьківщини і народу, наприклад повага до національних символів, участь в державних церемоніях і прийняття національних традицій [1, с.18].

Виховання національно-патріотичних цінностей

Здійснення патріотичного виховання молоді передбачає виховання національно-патріотичних цінностей. Хоча в умовах явищ європейської інтеграції, вони часто підірвані, тому що засновані на багатьох перевагах. Національно-патріотичні цінності грають важливу роль в інтегральному розвитку людини, тому що їх прийняття і інтеріоризація зобов'язує її ідентифікувати себе з народом, знати історію, культуру і релігію. Гідність особистості стає поштовхом до її розвитку в усіх аспектах і піклуватися про загальне благо. Сутність патріотизму, що виражається в ідентифікації та виявленні поваги до своєї нації і батьківщини, зобов'язує тим самим поважати інші народи, спонукає до пізнання їх історії і культури, а також знати відмінності і спільне, щоб разом мирно співіснувати.

Шукаючи додаткових обґрунтувань на користь цінностей національно-патріотичного виховання молоді, слід зазначити ризики, які включають в себе націоналізм і космополітизм. Націоналізм як національний егоїзм проявляється у вивищенні свого власного народу, надаючи йому найвищої цінності, в результаті чого виникає ворожість по відношенню до інших народів, поділи людства, боротьба, тероризм і війни. З іншого боку, космополітизм розмиває поняття нації і держави.

Батьківщиною стає світ. Космополітизм швидко зростає в країні морально хворій, тому турбота про національну культуру і етику є дуже важливою.

Одним з явищ, що погіршують становище польської молоді є еміграція, коли молода людина відкриває іншу культуру, принципи, стандарти. У той же час любов до своєї батьківщини прагне поважати нову націю, серед якої людина живе і працює. Наявність патріотизму зобов'язує нас до шанобливого ставлення до нового місця [1, с.18].

Виховання є процесом, який дозволяє формувати почуття, переконання і основ соціальних відносин, моралі, формувати волю, характер і особистість в цілому [10, с.243]. Процес патріотичного виховання складається з етапів, які інтегровані один з одним і мають педагогічну ефективність. Згідно з думкою Христини Халас в рамках патріотичного виховання необхідно знати місце національно-патріотичних цінностей в ієрархії цінностей вихованців; підтримка учнів в процесі виховання сутності національно-патріотичних цінностей і формування здатності проникнення їх в роль у житті людей, соціальних груп і спільнот; підтримки студентів у прийнятті національно-патріотичних цінностей; їх мотивація до вибору національно-патріотичних цінностей; підтримка учнів в реалізації національно-патріотичних цінностей; стимулювання учнів до діяльності в суспільстві з метою підвищення національно-патріотичних цінностей.

За підтримки та участі батьків, вихователів, вчителів вихованець може поступово виявляти і усвідомлювати багато національно-патріотичних цінностей, встановлювати їх місце у власній ієрархії цінностей; впроваджувати їх у своє життя; дізнатися їх сутність, види та значення в житті людей, соціальних груп і спільнот; приймати національно-патріотичні цінності; визнавати їх необхідність; потім усвідомлювати національно-патріотичні цінності в своєму житті; зміцнити переконання, що історія відновлює ці цінності в соціальному середовищі, бути готовим прийняти їх і реалізовувати їх в простих і складних ситуаціях; брати участь у заходах на користь реалізації національно-патріотичних цінностей в соціальному середовищі, надаючи їм ваги і значення, заохочуючи інших до участі в них [2, c.126].

У вихованні національно-патріотичних цінностей, що сприймається як важливий елемент на шляху формування патріотичних настроїв молоді, йде мова про формування потреб вихованців, волі, і, нарешті, здатності, передусім, формувати самого себе, а потім й інших для створення кращої реальності.

Значення виховання в житті людини, в тому числі патріотичного виховання часто є предметом вчення Церкви, про що свідчать, зокрема, документи II Ватиканського собору. Тема патріотичного виховання була піднята в декларації Gravissimum educationis, де було вказано на права і потребу людини у вихованні: "Всі люди, незалежно від раси, соціального походження і віку, як дієздатні особи мають непорушне право на виховання, що відповідає їх власній меті, яка базується на притаманних людині вродженим здібностям, статі, національним культурним традиціям, але відкритої до братнього співіснування з іншими країнами з метою створення справжнього єдності і миру на землі. Істинне виховання прагне до створення людської особистості, спираючись на її кінцеву мету, і "в той же час на благо суспільства, членом якого і є людина, і перед яким він матиме обов'язки, коли виросте" [11]. Отці Собору зазначають кінцеву земну мету виховання, підкреслюючи важливість релігійного виховання і патріотизму, які взаємопов'язані між собою. Ось чому християнин не може зосередитися виключно на любові до Бога без любові до ближнього, яка також виражається в прагненні до істинного єдності і миру на землі. Повага до своєї вітчизни і її цінності також веде до поваги до традицій, норм і звичаїв інших народів. Таким чином, через любов до своєї власної сім'ї, нації, вітчизни, християни ставлять вимогу загальної любові, кожної людини і народу. Патріотизм з точки зору християнства є основою, яка виражається в турботі про свою батьківщину і повагу до інших країн через діяльність на користь загального блага.

Патріотизм і процес європейської інтеграції та глобалізації

Об'єднання Європи відкриває нові можливості і переваги, але приносить із собою і нові обов'язки та відповідальність за загальне благо [11, c.115]. Зазначені процеси супроводжуються глибокими соціально-культурними змінами, які охоплюють цілі суспільства і народи. Надзвичайно швидкий темп змін породжує у людей почуття життєвої непевності, і навіть втрати [6].

Розвиток інформаційних і комунікаційних технологій впливають на суспільство і підсилюють феномен глобалізації, яка зачіпає не тільки економічну сферу, а й соціальну та культурну [9, c.16]. Однак глобалізація також створює ризики, наприклад створення глобальної культури, що призводить до втрати ідентичності суспільства.

Визнаючи переваги європейської інтеграції і глобалізації, а також загроз і труднощів, які з неї випливають в контексті патріотичного виховання, варто поставити запитання: Чи може Європа бути батьківщиною? і якщо так - які наслідки і нові педагогічно-виховні виклики виникають з цього? Чи в майбутньому Європа перетворитися в одну мегадержаву? Чи повинні зникнути окремі європейські народи, які відмовилися від своєї ідентичності на користь єдиної європейської нації?

На думку християнських педагогів, соціологів, істориків і теологів ідея європейської інтеграції, поширена в християнському середовищі має особистісний вимір і аксіологічний, що означає, що не можна позитивно відповісти на обидва ці питання. В основі європейських інтеграційних процесів були Альчід де Гаспері, Роберт Шуман і Конрад Аденауер, які прагнули до політичного об'єднання Європи в дусі світського космополітизму, але зверталися до християнських принципів, підкреслюючи прагнення блага для своєї батьківщини і обов'язків щодо неї, а також прагнення загального блага, з якого виростають індивідуальні інтереси окремих країн [13, с.38].

Необхідність підготовки поляків до гармонійних відносин між Європою і Польщею була продемонстрована особливо потужно 1 травня 2004 року в зв'язку з набуттям повного членства Польщі в Європейському Союзі. Бажаючи збудувати свою суспільну, політичну, економічну, культурну та релігійну реальність, поляки прагнули також долучитися до створення загального блага Європейського Союзу. Поляки, слухаючи свого співвітчизника Папу Іоанна Павла II висловлювали надію на те, що вони можуть принести в європейські структури, виплекані поколіннями заповітні цінності: віру, християнську мораль, мову і культуру. Вони плекали надію, що після років неволі, зможуть задіяти свої сили в мирному процесі будівництва цивілізації любові і зміцнення людської гідності. Вони були переконані в тому, що Європа - Батьківщина батьківщин потребує їх любові до Бога, вітчизни і честі, щоб стати батьківщиною, яка сприяє розвитку своїх дітей. "Ми, звичайно, не може сумніватися в тому, що радикально та вирішально християнська віра належить до основ європейської культури. Християнство фактично надало форму Європі, прищепивши в ній певні базові цінності. Також сучасна Європа, яка дала світу ідеал демократії і прав людини, черпає свої цінності з християнської спадщини. Більше, ніж географічне положення її можна визначити як "поняття значною мірою культурне та історичне, що знаменує дійсність, народжену як континент і одночасно завдяки об'єднуючій силі християнства, якому вдалось інтегрувати між собою різні народи і культури, і є тісно пов'язаним з усією європейською культурою" [5].

Патріотизм стосовно інших народів виражається в універсальності матеріальних і духовних благ, в повному пошануванні того, що є національним. Справжня культура власного народу веде до відкритості, діалогу, шляхетності, повазі до інших людей, терпимості до відмінностей, і, перш за все, повазі до людської гідності. Натомість відсутність належної уваги до питань культури, сприйнятої через призму багатонародності, може привести до квазі-інтернаціоналізму або ксенофобії.

У цьому значенні входження Польщі до структур Європейського Союзу не може означати некритичного сприйняття поглядів західної цивілізації. Європа бореться з кризою секуляризації, морального релятивізму, споживацтва. Якщо Європа хоче стати батьківщиною для всіх націй, яка характеризується єдністю, незважаючи на різноманітність, яку приносять малі національні батьківщини, треба знайти згоду як мінімум духовних цінностей, які люди будуть готові прийняти і реалізувати для загального блага. Таким зв'язком, який об'єднував Європою завжди була християнська віра як елемент дійсної батьківщини і основного кодексу цінностей.

Сьогодні молодь у Польщі стоїть перед викликами, зумовленими соціальними, культурними, ідеологічними, економічними та релігійними процесами. Незважаючи на умови, що змінюються, завданням молодих людей залишається продовження захисту цінностей, як особливого спадку поколінь. Оцінивши важливість патріотичних почуттів, треба однак постійно нагадувати, що спонтанне почуття спільності з народом і батьківщиною - це занадто мало, щоб говорити про свідомий і зрілий патріотизм. Існує потреба не тільки в утвердженні благородної ідеї патріотизму, але організації системи виховної роботи, щоб майбутні покоління поляків дбали про благо батьківщини і народу не тільки словом, але своїм щоденним життям.

Список використаних джерел та літератури

1. Bochenski, J.M. O patriotyzmie, Warszawa 1989, s.18.

2. Chalas, K. Kowalczyk, S. Wychowanie ku wartosciom narodowo - patriotycznym. Elementy teorii i praktyki, t. II: Narod, Ojczyzna, patriotyzm, panstwo, pokoj, Lublin 2006, s.126-129.

3. Dziewiecki, M. Wychowanie postaw patriotycznych w obecnym kontekscie spolecznym, w: Wychowanie do patriotyzmu, red. W. Janiga, Przemysl - Rzeszow 2006, s.409.

4. DWCH 1.

5. Ecclesia in Europa 97.

6. Jan Pawel II, Adhortacja apostolska „Ecclesia in Europa”, Wroclaw 2003, nr 7.

7. Kopalinski, W. Slownik wyrazow obcych i zwrotow obcoj^zycznych, Warszawa 1989, s.385.

8. Eobocki, M. Teoria wychowania w zarysie, Krakow 2004, s.288.

9. Majewski, M. Aktualne wyzwania katechetyczne, Krakow 1997, s.16.

10. Okon, W. Nowy slownik pedagogiczny, Warszawa 2001, s.448.

11. Pienkowski, M. Wielka Europa - wielkie wezwanie dla Kosciola, „Pastores" (2005), z.1, s.115.

12. Ryczan, K. Patriotyzm wyzwaniem dla szkoly i katechezy, w: Wychowanie patriotyczne, Materialy Sympozjum Katechetycznego (Krosno, 30.10.2003), red. W. Janiga, M. Grendus, Przemysl 2005, s.27-28.

13. Schuman, R. Pour l'Europe, Paris 1964, s.38.

Размещено на Allbest.ru