Історія романістики в німецьких університетах (XVII-XXI ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державна прикордонна служба України

ІСТОРІЯ РОМАНІСТИКИ В НІМЕЦЬКИХ УНІВЕРСИТЕТАХ (XVII - ХХІ СТ.)

Мелінчук Н.В.

Усвідомлення народом Німеччини своєї нальної самосвідомості. Рушійні процеси, які автентичності відбувалось у процесі зберевідбувались у суспільстві протягом триваложення власної культури, де мова виступала го часу призвели до численних трансформаголовним індикатором відображення націоцій суспільної думки, у тому числі у мовних питаннях.

З розвитком рівня освіченості у середньовічній Німеччині (ХІУ ст.), суспільство почало усвідомлювати важливість збереження власної самобутності. Люди прагнули здобувати освіту, але все ускладнювалось тим, що освіта була доступна лише заможним прошаркам суспільства. Для бюргерства освіта носила індивідуальний характер. Кріпацтво треба було навчати, а для цього потрібна освіта. Так, при кірхах (нім. die Kirche) починали виникати університети, в яких навчався бідний прошарок населення. Духівництво закликало свою паству не лише дотримуватись церковних канонів, а й навчатись. Таким чином, збіднілі люди здобували освіту. Згодом дане явище почало носити масовий характер. Освіта стає вагомим чинником консолідації нації.

Уважного ставлення дослідників останнім часом вимагає питання реформування мовної освіти в університетах Німеччини, що обумовлено процесом нормалізації німецької мови, оскільки воно не було об'єктом спеціального вивчення та чекає свого розв'язання, тому наукова зацікавленість цією проблемою цілком обґрунтована.

Передмовою успішної університетської мовної освіти є виважена державна політика, яка спрямована на передачу накопиченого досвіду від покоління до покоління та збереження національної культури.

Найпопулярніша спеціальність філологічного спрямування в німецьких університетах - романістика. «Romanistik, Wiss. von den roman. Sprachen u. Literaturen» [37, с. 809]. Вона вивчає особливості європейських мов та їх діалектів (італійська, іспанська, португальська, французька), займається вивченням мов національних меншин Європи (галісійська, каталанська, окситанська, ретороманська, сардська мови). «Romanische Sprachen, aus dem Vulgarlatein entstandene europdische. Sprachen; aufgrund ihres Verwandtschaften in 3 Gruppen eingeteilt; 1. Westromanisch (Span., Port., Katalan., Provencal., Frz., Ratorom.); 2. Ostromanisch (Ital., Dalmatin. [ausgestorben], Ruman.); 3. Zentralromanisch (Sardin)» [37, с. 809].

Як зазначає вчений А.А. Гируцкий: «Романская ветвь индоевропейской семьи языков представлена 12 живыми языкми, наиболее известными среди которых являються итальянский, французский, испанский, португальський, румынский и молдавський язык. К мёртвым романским языкам относится латынь и некоторые италийские говоры. Кельтская группа языков также немногочисленна. Она включает в себя ирландский, шотландский, бретонский и валлийский язык, а также мертве языки - галльський и корнуольский.... Ряд языков в генеалогической классификации стоит отдельно, вне семей, - японський, корейський, бакский и некоторые другие языки» [8, с. 260-262].

Duden тлумачить: «Romanistik, die; - (Wissenschaft von den romanischen Sprachen u. Literaturen; Wissenschaft vom romischen Recht)» [39, с. 860.]. Науковець, котрий займається дослідженням романської філології називається романіст. «Romanist, der; -en, en; Romanistin»[39, с. 809].

Мовознавець Григорьев В.П. підкреслює, що: «Создателем романистики* принято считать Фридриха Дица, который разделил все известные к этому времени романские языки на две группы: а) восточные романские языки: итальянский и румынский, б) западные романские языки: французский, испанский и португальский, наряду со старофранцузским и старопровансальским. Третий том его книги «Грамматика романских языков», посвященный исследованию синтаксиса, во многом сохранил свое значение и сегодня.* Сам термин «романская филология» был употреблен в первый раз в 1863 г. немецким филологом К. Маном. Один из основоположников романской диалектологии, Градиадио Асколи ввел в лингвистический обиход еще один романский язык - ретороманский.... Галло-романская подгруппа включает два языка: французский и провансальский. К итало-романской подгруппе относятся итальянский, сардский и ретороманский. К восточно-романским языкам относятся северодунайские языки: молдавский и румынский. Приведенная классификация исходит только из современного состояния языков и диалектов*. В различные исторические эпохи роль и место отдельных ее компонентов существенно менялась, о чем, в частности, свидетельствует и история испанского языка. * Классификацию на иных основаниях см., например: Широкова А.В.

Сравнительно-историческая фонетика романских языков (ареалы Галлии и Балкан). М. 1981. с. 84.» [9]. З-поміж дослідників романської філології варто зазначити: Бурсьє Е. [5], Пиотровский Р.Г. [24].

Серед вчених, які займаються певною романською мовою є: іспанська мова - Григорьев В.П. [9], Савова С.С. [26], Степанов Г.В. [28], Шишмарев В.Ф. [34]; італійська мова - Черданцева Т.З. [31-32]; кельтські мови - Льюис Г., Педерсен Х. [13], Balls I. [35]; латина - Бучко Г.Є., Галаса О.І. [6], Кравченко В.И. [12], Козаржевский А.Ч. [11], Ничаюк С.П. [23], Покровский М.М. [25], Хоміцька З.М. [29], Цимбалюк Ю.В. [30], Шабага И.Ю. [33]; португальська мова - Вольф Е.М. [7]; французька мова - Балли Ш. [1-3], Браше О. [4], Доза А. [10], Сергиевский М. [27].

Університетські періодичні видання, в яких висвітлено означену проблему та які присвячені, зокрема: каталаністиці - «Zeitschrift fur Katalanistik» [46-47] (університет ім. Й.В. Гете м. Франкфурт та університет ім. Вільгельма Гумбольдта м. Берлін); кельтистиці - «Bonner Beitrage zur Keltologie» [38] (Рейнський університет ім. Фрідріха Вільгельма м. Бонн), «Zeitschrift fur celtische Philologie» [45]: (Рейнський університет ім. Фрідріха Вільгельма м. Бонн).

Такі німецькі вчені присвятили наукові розвідки видатному німецькому романістові Ф. Діцу: Beck-Busse G., Zollna I. [36], Hitzeroth M. [42-44]. У «Frankfurter Rundschau» [40] та у «Giefiener Anzeiger» [41] мова йдеться про Ф. Діца. романістика німецький університет освіта

Завдання полягає у тому, щоб проаналізувати та охарактеризувати становлення та розвиток романістики в німецьких університетах (XVII-ХХІ ст.), яку представлено національними мовами, різноманітними діалектами та мовами національних меншин.

Так, у зимовому семестрі 1734-1735 рр. в університеті ім. Георга-Августа м. Гьоттінген почали викладати романські мови, передусім італійську та французьку мови, і в невеликому обсязі іспанську. З сер. ХІХ ст. романська філологія в університеті набуває статусу академічної дисципліни. Професорами у свій час були: А. Ружмон (A. Rougemont, 1699-1751), І. фон С. дю Кльо (I. von C. du Clos, 1708-1795), Ф.С. д'Арто (F. S. d'Artaud, 1769-1837), Й.Ф. Сезар (J. F. Cesar, 17951855), Т. Мюллер (Th. Muller, 1816-1881), А. Шгіммінг (A. Stimming, 1846-1922), А. Хілька (A. Hilka, 1877-1939), В. Келлерманн (W. Kellermann, 1907-1980).

Витоки романістики в університеті ім. Фрідріха-Олександра м. Ерланген та м. Нюрнберг беруть свій початок ще з часів заснування університету (1743 р.). У той час романська філологія мала доволі специфічний характер, який полягав у тому, що в XVIII ст. м. Ерланген було гугенотським містом, тому особливе місце серед іноземних мов посідала французька мова. Завдяки франкофільці Вільгельміні фон Байройтській, дружині маркграфа Фрідріха III, до університету активно запрошуються у якості викладачів носії мови, і саме з того часу франкістика має давні традиції. Другою романською мовою, яку вивчали в навчальному закладі є італійська мова. Популярність італійської пов'язана з т.зв. «італійським періодом» в історії не лише міста, а й університету. Лише згодом, романську філологію викладають не носії мов, а німецькі викладачі, найвідомішим серед яких був професор К.М. Вінтерлінг (Ch.M. Winterling, 1800-1884). Продовжувачами традицій романістики в університеті ім. Фрідріха-Олександра м. Ерланген та м. Нюрнберг були: Г. Варнхаген (H. Varnhagen, 1850-1924), Г. Шнееганс (H. Schneegans, 1863-1914), Ю. Пірсон (J. Pirson, 1870-1959), А. Хемель (A. Hamel, 18851952), А. Юнкер (A. Junker, 1908-2004) та Г.А.Г Кюн (H.A.I. Kuen, 1899 - 1989).

Романістика як спеціальність представлена в таких навчальних закладах Німеччини:

- 1823 р. - університет ім. Філліпа м. Марбург, засновник романського семінару Ф. Діц (F. Diez, 1794 - 1876).

- 1827 р. - університет ім. Юстуса Лібіха м. Гіссен.

- 1830 р. - Рейнський університет ім. Фрідріха Вільгельма м. Бонн.

- 1832 р. - університет м. Росток, протягом 1832 - 1835 рр. професор В.А. Хубер (V.A. Huber, 1800 - 1869) викладав лекції латиною з історії кпанп, проводив мовні занняття з іспанської, італійської та португальської мов.

- 1833 р. - університет ім. Мартіна Лютера м. Галле та м. Віттенберг.

- 1844 р. - університет ім. Еберхарда та Карла м. Тюбінген.

- 1853 р. - університет ім. ЛюдвігаМаксиміліана м. Мюнхен.

- 1874 р. - університет ім. Юліуса-Максиміліана м. Вюрцбург, цього року створено інститут романської філології (Institut fur Romanische Philologie), де професор Е. Малль (E. Mall, 1843 - 1892) одночасно викладав романську та англійську філологію, а 1892 - 1893 рр. виникає семінар з романської та англійської філології (Seminar fur romanische und englische Philologie).

- 1875 р. - університет ім. ФрідріхаОлександра м. Ерланген та м. Нюрнберг, засновано кафедру новітніх мов.

- 1876 р. - у Вестфальському університеті ім. Вільгельма м. Мюнстер створено романський семінар як один з напрямів Королвської (Пруської) академії. Згодом 1905 р. відділення романської та англійської мов виокремились у романський та англійській семінари. Протягом зимового семестру 1876 - 1877 рр. Г. Кьортінг (H. Korting) викладав романську філологію та протягом роботи в університеті упорядкував «Латино-романський словник» («Lateinisch-romanisches Worterbuch»). Також в цей період з'являється «Етимологічний словник романських мов» лінгвіста Ф. Діца (F. Diez, 1794 - 1876) («Etymologisches Worterbuch der romanischen Sprachen»).

- 1878 р. - у Рейнському університеті ім. Фрідріха Вільгельма м. Бонн засновано «Королівський романський семінар» («Konigliches romanische Seminar»), який очолював австрійський романіст В. Фьорстер (W. Foerster, 1844 - 1915).

- 1882 р. - університет ім. АльбертаЛюдвіга м. Фрайбург.

- 1882 - 1883 рр. - університет ім. Георга-Августа м. Гьоттінген, К. Фолльмьоллером (K. Vollmoller, 1842 - 1911) засновано семінар новітніх мов (Seminar fur neuere Sprachen).

- 1885 р. - університет ім. Фрідріха Шиллера м. Єна, створено романо-англійський семінар (Das Romanisch-Englische Seminar).

- 1911 р. - університет ім. Моріца Арндта м. Грайфсвальд.

- 1924 р. - університет ім. Карла та Рупрехта м. Гейдельберг, засновано романський семінар (Romanisches Seminar).

1932 р. - університет м. Кельн, романіст Л. Шпітцер (L. Spitzer, 1887 - 1960) створює Португальсько-бразилійський інститут (Portugiesisch-Brasilianisches Institut).

Отже, університетська освіта Німеччини пройшла складний шлях свого становлення та розвитку. У ході історичних подій (Реформація та Контрреформація (1517 - 1618 рр.), Тридцятирічна війна (1618 - 1648 рр.), Веймарська республіка (1919 - 1933 рр.), період націонал-соціалізму (1933 - 1945 рр.), виникнення та існування НДР та ФРН (1949 - 1989 рр.), Об'єднання Німеччини (з 3.10.1990 р.)), важливих змін у політичному, соціальноекономічному та культурному житті країни постало питання про модернізацію суспільства. Саме виклики часу обумовили підготовку освічених людей, і, підготовка фахівців з вищою освітою перейшла в категорію масову. Разом з тим, освіта виконує важливу соціальну місію, як вагомий чинник консолідації нації.

Історико-філологічний аналіз університетської освіти Німеччини дозволив дійти висновку того, що означена проблема не була об'єктом спеціального вивчення у вітчизняній історичній науці.

Перспективи подальших досліджень:

1. Варто зазначити, що деякі університети мають не одну дату заснування. Це пояснюється тим, що університет перезасновували або реорганізовували, виходячи з тієї ситуації, що складалась з закладом у конкретний історичний період.

2. Складним для університетської освіти Німеччини був період націонал-соціалізму (1933 - 1945 рр.), під час якого університети перестали функціонувати як повноцінні навчальні заклади, професорсько-викладацький склад зазнав утисків з боку диктаторського режиму, деякі спеціальності, дисципліни було заборонено або вилучено з навчального процесу як ті, що не відповідали вимогам Третього Рейху.

3. Дістали подальшого розвитку положення про сутність та особливості використання досвіду реформування мовної освіти (зокрема, з романської філології) в університетах Німеччини до України.

4. Основні положення та результати дослідження можна використовувати: для порівняльного вивчення мовної освіти як рідної мови навчання у Німеччини та України під час навчання та вивчення як іноземної мови; під час читання лекцій з історії, історичної хронології, загального мовознавства, історії німецької літератури тощо.

5. На основі проведеного дослідження процесу реформування мовної освіти в університетах Німеччини з введенням до наукового обігу невідомих та маловідомих матеріалів.

6. Нами обґрунтувано етапи розвитку університетської освіти Німеччини на основі наукових джерел та виявлено кількість даних навчальних закладів: XIV ст. - 3, XV ст. - 9, XVI ст. - 6, XVII ст. - 5, XVIII ст. - 7, XIX ст. - 11, XX ст. - 40, поч. ХХІ ст. - 6.

7. Результати дослідження можуть слугувати як теоретичною, так і практичною базою для подальшого дослідження мовної освіти в університетах України, а також можуть бути використані в процесі професійної історичної та філологічної підготовки студентів, магістрів та аспірантів за різними напрямами, під час викладання спецкурсів історичного та філологічного спрямування.

Джерела та література

1. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка / Шарль Балли.М.: Изд-во иностранной литературы, 1955. 416 с.

2. Балли Ш. Французская стилистика / Шарль Балли. 2-е изд., стереотипное. М.: Эдиториал УРСС, 2001. 392 с. (История языков народов Европы).

3. Балли Ш. Язык и жизнь / Шарль Балли // Пер. с фр. / Вступ. ст. В.Г. Гака. Изд. 2-е. М.: Едиториал УРСС, 2009. 232 с. (Женевская лингвистическая школа).

4. Браше О. Историческая грамматика французского языка / О. Браше. М.: Эдиториал УРСС, 2005. 184 с. (История языков народов Европы).

5. Бурсье Э. Основы романского языкознания (elements de linguistique romane) / Эдуар Бурсье (Edouard Bourciez) // Пер. с фр. / Под. ред., с предисл. и примеч. Д.Е. Михальчи. Изд. 3-е. М.: Едиториал УРСС, ЛКИ, 680 c. (История языков народов Европы).

6. Бучко Г.Є., Галаса О.І. Латинська мова: посібник для студентів гуманітарних спеціальностей / Ганна Євгенівна Бучко, Ольга Іванівна Галаса. Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2011. 160 с.

7. Вольф Е.М. История португальського языка / Елена Михайловна Вольф // Учеб. для ин-тов и фак. иностр. яз. М.: Высш. шк., 1988. 264 с.

8. Гируцкий А.А. Введение в языкознание: Учеб. пособие / Анатолий Антонович Гируцкий. 3-е изд. Мн.: ТетраСистемс, 2005. С.260 - 262.

9. Григорьев В.П. История испанского языка / Вадим Павлович Григорьев. М: Едиториал УРСС, 2004. 176 с. (История языков народов Европы.) - [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://jsulib.ru/Lib/ Articles/997/355/ (24 вересня 2016 р.).

10. Доза А. История французского языка (Histoire de la langue fracaise) / Альберт Доза. М.: Эдиториал УРСС, 474 с. (История языков народов Европы).

11. Козаржевский А.Ч. Учебник латинского языка / Андрей Чеславович Козаржевский. М., Изд-во Моск. ун-та, 1981, 312 с.

12. Кравченко В.И. Универсальный справочник по грамматике латинского языка. Enchiridion universal in grammatical Latina / Владимир Ильич Кравченко. M.: ИКЦ «МарТ»; Ростов н/Д: Издательский центр «МарТ», 2007. 288 с. (Серия «Учебный курс»).

13. Льюис Г., Педерсен Х. Краткая сравнительная грамматика кельтских языков (A Concise Comparative Celtic Grammar) / Генри Льюис, Хольгер Педерсен. М.: Едиториал УРСС, 2002. 512 с. (История языков народов Европы).

14. Мелінчук Н.В. Використання досвіду реформування мовної освіти в університетах Німеччини до України // Проблемы современного педагогического образования. Сер.: Педагогика и психология. Сб. статей: - Ялта: РИО КГУ, 2014. Вып. 46. Ч.5. С. 126-133.

15. Мелінчук Н.В. Виклики сучасності до національної системи університетської освіти об'єднаної Німеччини (3.10.1990 - 2014 рр.) // Наукові праці: Науково-методичний журнал. Т.245. Вип. 233. Педагогіка. Миколаїв: Вид-во ЧДУ ім. Петра Могили, 2014. С.16-20.

16. Мелінчук Н.В. Загальне мовознавство в німецьких університетах (ХІХ ст. І пол. ХХ ст.) // Миколаїв: Новітня філологія. 2013. №46. Миколаїв: Вид-во ЧДУ ім. Петра Могили. С. 5-14.

17. Мелінчук Н.В. Загальне мовознавство в німецьких університетах (ХІХ ст. І пол. ХХ ст.) // Новітня філологія. 2014. № 48. Миколаїв: Вид-во ЧДУ ім. Петра Могили. С. 43-53.

18. Мелінчук Н.В. Подібності та відмінності університетської освіти України та Німеччини // Проблемы современного педагогического образования. Сер.: Педагогика и психология. Сб. статей: - Ялта: РИО ГПА, 2015. Вып. 47. Ч. 3. С. 137-142.

19. Мелінчук Н.В. Романістика в університетах Німеччини (ІІ половина ХІХ - ХХ ст.) // Міжнародна науковопрактична конференція «Ольвійський форум - 2016: стратегії країн Причорноморського регіону в геополітичному просторі»: тези. Том 2. Академічні свободи, університетська автономія, наука і освіта для сталого розвитку. Мовно-культурна політика. Миколаїв: Вид-во ЧДУ ім. Петра Могили, 2016. С.43-45.

20. Мелінчук Н.В. Становлення та розвиток університетської освіти у Німеччині // Проблеми сучасної педагогічної освіти. Сер.: Педагогіка і психологія. Зб. статей. Вип. 40. Ч.3. Ялта: РВВ КГУ, 2013. С.183-190.

21. Мелінчук Н.В. Сучасна модель університетської освіти Німеччини // Наукові праці: Науково-методичний журнал. Т. 246. Вип. 234. Педагогіка. Миколаїв: Вид-во ЧДУ ім. Петра Могили, 2014. С.15-20.

22. Мелінчук Н.В. Тенденції мовної освіти в університетах Німеччини (1949-2014 рр.) // Новітня філологія. 2014. №49. Миколаїв: Вид-во ЧДУ ім. Петра Могили. С. 31-44.

23. Ничаюк С.П. Латинська мова для юридичних факультетів: Навч. посіб. / Світлана Петрівна Ничаюк. Вид. 2-ге, без змін. К.: КНЕУ, 2008. 204 с.

24. Пиотровский Р.Г. Формирование артикля в романских языках. Выбор формы / Раймонд Г. Пиотровский. М: Едиториал УРСС, ЛКИ, 2013. 186 с. (История языков народов Европы).

25. Покровский М.М. Материалы для исторической грамматики латинского языка / Михаил Михайлович Покровский. М.: Унив. тип., 1898. 277 с. Адрес хранения. PA 224. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.e-heritage.ru/ras/view/publication/general.html?id - 4691567 (25 вересня 2016 р.).

26. Савова С.С. Словарь испанской разговорной речи. (Vocabulario del espanol coloquial) / Славка Симеонова Савова. М: Едиториал УРСС, 2006. 232 с. (История языков народов Европы).

27. Сергиевский М. История французского языка / Максим Сергиевский. М.: Эдиториал УРСС, ЛКИ. 2014. 288 с. (История языков народов Европы)

28. Степанов Г.В. Испанский язык Испании и Америки. К проблеме языкового варьирования / Георгий Владимирович Степанов. М: Едиториал УРСС, 2004. 328 с. (История языков народов Европы).

29. Хоміцька З.М. Латинська мова / Зоя Миколаївна Хоміцька. Х.: Право, 2007. 256 с.

30. Цимбалюк Ю.В. Англо-латинсько-українсько-російський словник афоризмів / Юрій Васильович Цимбалюк. К.: Грамота, 2009. 408 с.

31. Черданцева Т.З. Очерки по лексикологии итальянского языка / Тамара Захаровна Черданцева. М.: Высшая школа, 1982. 184 с.

32. Черданцева Т.З. Язык и его образы: Очерки по итальянской фразеологии / Тамара Захаровна Черданцева. М: Едиториал УРСС, ЛКИ. 2010. 168 с. (История языков народов Европы).

33. Шабага И.Ю. Grammatica latina. Латинский язык для переводчиков / Ирина Юрьевна Шабага // Под. ред. Н.К. Гарбовского. 2-е изд., перераб. и доп. М.: Изд-во Моск. ун-та, Высшая школа перевода. 2009. 184 с. (Серия HIERONYMUS).

34. Шишмарев В.Ф. Очерки по истории языков Испании / Владимир Фёдорович Шишмарев; АН СССР, Ин-т языка и мышления им. Н.Я.Марра ; отв. ред. акад. И.И.Мещанинов. М. ; Л.: Изд-во АН СССР, 1941. XI, [1], 337, [3] c. (Серия «Romano-Germanica», T. V).

35. Balls I. 2 Bde.: Teil 1: Oberherrscher und Oberherrschaft in Irland / Dr. Irene Balls. Teil 2: Texte und Ubersetzungen, Register. Berlin: curach bhan publications, zweite durchgesehene und verbesserte Auflage, 2015 - («Bonner Beitrage zur Keltologie», Band 2/1 & 2/2). ISBN: 978-3-942002-24-0; 18 x 25cm; 963 Seiten mit 34 Tabellen und 44 Abbildungen. Signatur: YE 220 H491. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.keltologie. uni-bonn.de (21 вересня 2016 р.).

36. Beck-Busse G., Zollna I. Catharinus Dulcis. Erster Professor der franzosischen und italienischen Sprache an der Philipps-Universitat Marburg / Prof. Dr. Gabrielle Beck-Busse, Prof. Dr. Isabel Zollna // «Studier mal Marburg», September 2006. S.8, S. 18. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.dulcis-info.de (10 серпня 2013 р.).

37. Bertelsmann. Das neue Universallexikon. Gutersloh / Munchen: Wissen Media Verlag GmbH. S. 1055.

38. «Bonner Beitrage zur Keltologie». [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.keltologie.unibonn.de (21 вересня 2016 р.).

39. Duden. Die deutsche Rechtschreibung. Das umfassende Standartwerk auf der Grundlage der neuen amtlichen Regeln. Bd.1, 24. Auflage. Dudenverlag: Mannheim - Leipzig - Wien - Zurich. 2006. S. 1216.

40. Festakt fur den Begrunder der Romantik // «Frankfurter Rundschau», Dienstag, 6. Juni 2006. № 129. D/H.D 2972. Jahrgang 62. № 129/3. S.14. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.dulcisinfo.de (10 серпня 2013 р.).

41. Erster Professor fur Franzosisch // «Giefiener Anzeiger», Freitag, 2. Juni 2006. 257 Jahrgang. Nr. 127. G 3265 - S. 17. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.dulcis-info.de (10 серпня 2013 р.).

42. Hitzeroth M. Catharinus Dulcis begrundete die Romanistik an Marburger Hochschule / Manfred Hitzeroth // «Oberhessische Presse», 30. Mai 2006. № 124. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.dulcisinfo.de (10 серпня 2013 р.).

43. Hitzeroth M. Professor begann Lehre mit 65. Romanisten der Uni erinnerten an Catharinus Dulcis / Manfred Hitzeroth // «Oberhessische Presse», 3. Juni 2006. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.dulcisinfo.de (10 серпня 2013 р.).

44. Hitzeroth M. Professor fur exotische Sprachen hielt vor 400 Jahren Antrittsvorlesungen / Manfred Hitzeroth // «Oberhessische Presse», (25. August 2005), S. 3. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.dulcisinfo.de (10 серпня 2013 р.). 2006. S. 1216.

45. «Zeitschrift fur celtische Philologie». [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.keltologie.unibonn.de (21 вересня 2016 р.).

46. «Zeitschrift fur Katalanistik». [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www2.uni-frankfurt.de (28 вересня 2013 р.).

47. «Zeitschrift fur Katalanistik». [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.hu-berlin.de/ (27 вересня 2016 р.).

Анотація

Проаналізовано та охарактеризовано становлення та розвиток романістики в німецьких університетах (XVII - ХХІ ст.). Найпопулярніша спеціальність філологічного спрямування в німецьких університетах - романістика. Як зазначено у Новому універсальному лексиконі (Bertelsmann): «Романістика - наука, про романські мови та літератури» [1, с. 809]. Романістика включає в себе такі наукові галузі, зокрема: аргентиністика, баскістика, бразилістика, бретоністика, галісістика, далматиністика, іспаністика, італіністика, Кастилія, каталаністика, Каталонські поля, каталанці, кельтистика, молдовістика, окситаністика, португістика, провансилістика, ретороманістика, романістика, романі - циганська румунська мова, румуністика, сардистика, франкістика. Вона вивчає особливості європейських мов та їх діалектів (італійська, іспанська, португальська, французька), займається вивченням мов національних меншин Європи (галісійська, каталанська, окситанська, ретороманська, сардська мови). «Романські мови походять з вульгарної латини європейських мов; замовною близькістю їх членують на три групи: 1. Західнороманські мови (іспанська, португальська, каталанська, провансальська, французька, ретороманська); 2. Східнороманські мови (італійська, далматинська [мертва мова]), румунська; 3. Центральнороманські мови (сардська)» [1, с. 809]. Німецький філолог К. Ман вперше в 1863 р. використав термін «романська філологія». «Університет, вищий навчальний заклад, який в цілому сприяє розвитку науки завдяки дослідженню та навчанню. Відвідування університету передбачає наявність випускних іспитів у середній школі. Щонайменше через чотири роки по закінченню навчання складаються державні іспити. В залежності від різновиду іспиту присвоюються вчені ступені. Назва «університет» прослідковується в середньовічному понятті Universitas magistrorrum et scholarium («Організація викладачів та тих, хто навчається»), яка пізніше тлумачилось як Universitas literarum («Цілісність наук»). На початку XIII ст. університет у Парижі, який отримав привілеї від Папи Римського став вихідним пунктом та взірцем для західних університетів. Саме там почали класифікувати вчені ступені (бакалавр, ліцензіат, магістр, доктор). Перший німецький університет засновано 1348 р. у Празі Карлом IV» [1, c. 977].

Ключові слова: романістика, Німеччина, університет.

Annotation

N. Melintschuk, Nationale Schwarzmeeruniversitat von Petro Mohyla

ROMANISCHE GESCHICHTE AN DEN DEUTSCHEN UNIVERSITATEN (XVII - ХХІ Jh.)

In diesem Artikel analysiert man und charakterisiert man die Entstehung der Romanistik an den deutschen Universitaten (XVII - ХХІ Jh.). Die bekannteste sprachliche Spezialitat an den deutschen Universitaten ist die Romanistik. «Bertelsmann. Das neue Universallexikon» betrachtet man «Romanistik, Wiss. von den roman. Sprachen u. Literaturen» [1, S. 809]. Die Romanistik besteht aus solche wissenschaftliche Bereiche, sowie: die Argentinistik, die Baskistik, die Brasilistik, die Bretonistik, die Dalmatinistik, die Frankistik, die Galisistik, die Italinistik, Kastilien, die Katalanistik, Katalanen, Katalaunische Felder, die Keltistik, die Moldovistik, die Oksitanistik, die Portugistik, die Provansilistik, die Ratoromanistik, die Romanistik, Romani - zigeunerische rumanische Sprache, die Rumanistik, die Sardistik, die Spanistik. Sie forscht die Besonderheiten der europaischen Sprachen und ihre Mundarten/Dialekte (Italienisch, Spanisch, Portugiesisch, Franzosich), sie forscht die Sprachen der nationalen Minderheiten von Europa (Galicisch, Katalanisch, Oxitanisch, Ratoromanisch, Sardisch). «Romanische Sprachen, aus dem Vulgarlatein entstandene europaische. Sprachen; aufgrund ihres Verwandtschaften in 3 Gruppen eingeteilt; 1. Westromanisch (Span., Port., Katalan., Provencal., Frz., Ratorom.); 2. Ostromanisch (Ital., Dalmatin. [ausgestorben], Ruman.); 3. Zentralromanisch (Sardin)» [1, S. 809]. Der deutsche Philologe K. Mann benutzt im ersten Mal den Begriff «romanische Philologie». Nach Das neue universal Lexikon: «Universitat, Hochschule mit der Aufgabe, die Gesamtheit der Wissenschaft durch Forschung, Lehre und Studium zu pflegen und zu entwickeln. Der Besuch der Universitat setzt das Abitur voraus. Die mindestens 4 Jahre dauernden Studiengange schliefien mit Hochschulprufungen oder dem Staatsexamen ab. Je nach Art der Prufung verleiht die Universitat akademische Grade. Die Bezeichnung Universitat geht zuruck auf den mittelalterlichen Begriff Universitas magistrorrum et scholarium («Korperschaft der Lehrenden und Lernenden»), der spater in Universitas literarum («Gesamtheit der Wissenschaft») umgedeutet wurde. Die zu Beginn des 13. Jahrhunderts mit papstlichem Privileg ausgestattete Universitat zu Paris wurde Ausgangspunk und Muster fur fast alle abendlandische Universitaten. Von hier nahm auch die Abstufung der akademischen Grade (Bakkalaureus, Lizenziat, Magister, Doktor) ihren Ausgang. Die erste deutsche Universitat wurde 1348 in Prag durch Karl IV. gegrundet» [1, S. 977].

Entscheidende Worter: die Argentinistik, die Baskistik, die Frankistik, die Italinistik, die Katalanistik, Katalanen, Katalaunische Felder, die Romanistik, die Spanistik, die Universitat.