Основні складові формування творчої особистості майбутнього режисера-педагога театрального колективу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Основні складові формування творчої особистості майбутнього режисера-педагога театрального колективу

Процеси демократизації та гуманізації суспільства в українській державі створюють нові умови вибору шляхів життєдіяльності кожної особистості, реалізації її можливостей, здібностей, таланту, активної участі в творчих звершеннях. Перед вищими навчальними закладами нашої держави, визначаються стратегічні завдання щодо перебудови системи освіти в Україні, головними з яких є створення умов для формування творчої особистості громадянина, реалізації його духовного, професійного потенціалу в навчальному процесі, підготовки нової генерації творчих кадрів у системі вищої гуманітарної освіти з орієнтацією на здійснення ними багатогранної діяльності в соціально-культурній сфері.

Актуальність теми дослідження полягає у важливості та складності окреслених завдань щодо формування творчої особистості майбутнього фахівця режисерської спеціальності як митця, вчителя, вихователя, керівника аматорського театрального об'єднання. Особливої уваги ця проблема набуває в системі вищої театральної освіти, підготовки спеціаліста режисера-педагога, спроможного здійснювати поліфункціональну творчу діяльність у театральному колективі.

Аналіз філософської, психологічної, педагогічної, культурологічної, театрознавчої літератури дає можливість розглядати проблему підготовки висококваліфікованих режисерів-педагогів у ракурсі нового гуманістичного підходу до розробки національної системи підготовки педагогічних кадрів у сфері театрально-художньої творчості, включаючи й аматорську. Система спирається на наукові дослідження природи творчості); процесуальність творчості; формування творчої особистості; теорію системно-структурного аналізу психолого-педагогічних явищ; концепцію професійного становлення сучасного спеціаліста з вищою освітою; гуманістичну особистісно-орієнтовану парадигму; основи професійної театральної культури режисера (Л.С. Курбас [4], О.М. Матюшкін [5], В.О. Моляко [6], С.Л. Рубінштейн [7] та ін.).

Виховання творчої особистості гуманного демократичного суспільства вимагає перебудови системи підготовки майбутніх режисерів-педагогів. Проте пануючий довгий час у практиці управління вищою школою предметно-технократичний підхід сприяв засвоєнню певної суми професійно значущих знань, умінь і навичок, формуючи репродуктивно-виконавський тип мислення й поведінки, не сприяв розвитку самостійності, ініціативи, прояву індивідуальної художньої творчості студентів, особливо в роботі з театральним колективом.

Метою статті є висвітлення сучасних підходів до проблем навчально-виховного процесу у вищій школі, орієнтованих на формування творчої особистості, на пошук ефективних умов, які забезпечують продуктивність виховної системи вищого навчального закладу як відкритого взаємодіючого організму, спрямованого на розгляд особистості як динамічного утворення, її просторово-часових взаємозв'язків з навколишнім світом, як джерела суб'єктивності у її вищому прояві - творчості. Така система повинна сприяти самопізнанню, самооцінці, самоактуалізації професійно-творчого потенціалу особистості в процесі її підготовки до творчої діяльності.

Наукова новизна полягає у розробленні теоретичної моделі творчої особистості майбутнього режисера-педагога, загальна структура якої включає підструктури: спрямованість особистості; індивідуальна культура особистості (досвід); характерологічні властивості та якості особистості; спрямованість особистості.

Наявність у студентів професійних знань, умінь і навичок значною мірою впливає на їхню художньо-творчу діяльність у процесі навчання. Водночас дослідження показало, що на практиці, яку здійснювали студенти на етапі вузівського навчання, вони не повністю використовували знання з дидактики, теорії виховання. Вони більш репродуктивно використовували матеріал з дидактичних позицій, не чітко обґрунтовували методику організації художньо-творчого процесу в театральному колективі театру, а також впроваджували на емпіричному рівні різні форми і методи роботи. Студенти вважають за можливе і необхідне введення до навчального процесу вивчення курсу «Методика викладання фахових дисциплін».

Студентам необхідні знання з психології, педагогіки, театральної педагогіки, оскільки вони їх в різних ситуаціях використовують підсвідомо, інтуїтивно, проте не мають чіткої системи цих знань. Цей факт розкриває, з одного боку - недостатність у спрямованості курсів з фаху на специфіку педагогічної діяльності майбутніх режисерів, а з іншого, - невміння студентів актуалізувати знання з педагогіки, які можна використовувати в майбутній роботі.

На думку студентів, існує ряд суперечностей у межах спеціальних курсів, спрямованих на професію. До основних суперечностей студенти відносять орієнтацію тільки на художньо-творчу діяльність, на прогнозовану роботу з професійним театральним колективом і неусталеність поглядів щодо функцій викладача, безпосереднього керівника, організатора творчої діяльності в театральному колективі.

Продуктивність виробничої практики для здійснення фахової режисерської підготовки студентів вищих навчальних закладів культури і мистецтв залежить від усвідомлення потреби у співробітництві між суб'єктами навчальної діяльності. Для цього викладачеві потрібно разом із студентом виявляти слабкі або сильні сторони в знаннях, здійснювати конкретні дії щодо усунення недоліків; проектувати перспективу сумісної діяльності в творчому пошуку для вивчення нового матеріалу; плануванні художньо-режисерських дій у постановці творів театрального мистецтва, аналізувати здобуті творчі досягнення; підвищувати показники атмосфери «причетності», стимулюючи ініціативу студентів, здійснювати корекцію процесу і результату залежно від різних умов художньо-творчої сумісної діяльності. Така сумісна діяльність викладача і студента виступає як науковий пошук, що забезпечує ефективність розвитку інтелектуального потенціалу майбутнього режисера як педагога.

Особливого значення набуває, на думку викладачів, створення позитивного морально - психологічного клімату, доброзичливої, творчої атмосфери в процесі навчання студентів взагалі й в процесі педагогічної взаємодії, тобто на рівні співтворчості [2].

Формування творчої особистості майбутнього режисера стає тоді результативною, якщо вона приводить у ту чи іншу сферу театральної діяльності студентів, спонукає до їх продуктивного розвитку, до посилення орієнтації на кращі результати, до пошуку нових творчих перспектив.

У дослідженні ми звертали увагу на визначення соціокультурної орієнтації студентів - режисерів у вузівському навчанні. Їх усвідомлене ставлення до цієї діяльності давало можливість визначити не тільки рівень інтелектуального, професійного розвитку, а й сформованість спеціальних знань у сфері театрального мистецтва та співвіднести їх із соціальним ідеалом та практичною діяльністю.

На формування творчої особистості майбутнього режисера-педагога впливають знання основ методики підбору репертуару для різних типів категорій театрів; робота режисера над спектаклем; індивідуально з виконавцями-акторами; над сценографічним вирішенням вистави тощо. У процесі практичної діяльності режисер вирішує найбільш оптимальні завдання керівного, художнього, організаційного й психолого-педагогічного характеру.

Практика показала, що режисер визначає і конкретизує завдання, що реалізуються у виборі п'єси, в окресленні складу виконавців, в створенні задуму вистави (зерно - образ - прийом), у визначенні творчих планів. Типи завдань, які вирішує в даних ситуаціях режисер, належать до категорії нестандартних, творчих і позначених педагогічною спрямованістю.

Таким чином, на формування творчої особистості майбутнього режисера-педагога безпосередньо впливають наявність високого рівня професійних знань, до якого студенти відносять знання теорії і методики режисерської і акторської майстерності та окремі аспекти педагогічної спрямованості, саме організаційного плану. Все це створює не цілком чітку настанову на розуміння функцій майбутнього режисера-педагога як керівника театрального художньо-творчого колективу і особливо педагога в широкому розумінні цього поняття, а не тільки викладача фахових дисциплін. Але студенти усвідомлюють специфіку психолого - педагогічної діяльності в досить вузькому плані. Серед функцій майбутнього режисера-педагога перевагу віддають таким: організаторській, виконавській, виховній. На думку респондентів-студентів, педагогічні аспекти завжди проявляються в тій чи іншій мірі в практичній творчій діяльності. Більш обмежено виявилися дидактичні, перцептивні, комунікативні, науково-пізнавальні функції, оскільки вони потребують більш високої професійної підготовленості до їх здійснення, більш глибоких педагогічних знань, що забезпечать певну майстерність у педагогічному творчому пошуку майбутнього режисера.

Особливого значення набуває емоційний фон, який визначається рівнем емоційної насиченості в змісті навчання, в комунікативній взаємодії, в наявності стимулюючих емоційних ситуацій в освітній діяльності. Оскільки на пізнавальний процес впливає не тільки раціональна сфера особистості, але й емоційно-вольова, та їх взаємодія.

Творча реалізація емоційно-вольових станів студентів залежить від уміння контролювати особистісне самовідчуття, наявність педагогічного такту, під яким мається на увазі почуття міри, делікатності, стриманості, вміння виявляти емоції відповідно до художньо-творчих завдань, у міжосо - бистісних стосунках регулювати їх стабільність. Отже, майбутньому режисеру-педагогу необхідне вміння керувати своїми емоціями, розумно використовувати методи заохочення, проявляти культуру поведінки, зважати на думки інших, об'єктивно оцінювати творчу роботу колег і свою [3].

У вирішенні проблеми формування творчої особистості майбутнього режисера-педагога особливе значення надається розвитку здібностей усвідомлювати, аналізувати педагогічний досвід, здійснювати дослідницьку діяльність, а також уміння визначати основну ідею і переносити її в нові педагогічні умови. В цьому зв'язку, ґрунтуючись на позиціях педагогіки, необхідно використовувати досвід педагогічних ситуацій та вирішення завдань, які передбачають наступні завдання: аналіз мік - росередовища, в якому відбувається подія, сама дія; переструктурування фактів, що перекладені в завданні на мову педагогічних категорій; виявлення суперечностей, які є витоками розвитку дії, явища; визначення характеру й спрямованості явищ, що розглядаються; висунення гіпотези як припущення та шляхи її вирішення; визначення засобів педагогічного впливу; визначення результативності в досягненні мети за умов цього впливу; окреслення теоретичних педагогічних положень, які успішно чи невдало були використані в процесі аналізу педагогічної ситуації, обговорення недоліків, які мали місце при вирішенні цих ситуацій; визначення форм, методів і засобів педагогічного впливу для забезпечення позитивної результативності; прояв уміння робити узагальнення в типових обставинах діяльності режисера як педагога, організатора, керівника, вихователя театрального колективу [1].

Головним фактором у набутті навичок та вмінь професійної діяльності майбутнього режисера є самостійна робота по вдосконаленню фахової майстерності яка складається з наступної сфери діяльності: розширення та поглиблення знань у галузі сценічної діяльності; інтерес до загальнонаукових знань; потреба в самотворчості. Отже, діяльність режисера потребує активної самостійної роботи в аспекті самовдосконалення.

Кожна творча особистість майбутнього режисера-педагога має різний рівень сформованості спеціаліста-професіонала. Отже, їх можна охарактеризувати за критеріями трьох рівнів.

Студенти, яких умовно ми відносимо до певного творчого рівня, характеризуються цілеспрямованістю, стійкістю, позитивною активністю в індивідуальному прояві режисерської професійної і педагогічної діяльності, що виступає основою творчості. Вони виявляють сформованість загальнолюдських цінностей в усіх сферах життєтворчості. Їм притаманні соціально значні мотиви професійного самовизначення, що спонукають до набуття фахових та психолого-педагогічних знань. Педагогічна спрямованість в структурі режисерської діяльності цієї категорії студентів характеризується стійкістю, а емоційний вияв - індивідуальною пластичністю. Усвідомлена ними потреба в творчості стимулюється самим процесом творчості і розкривається в самотворчості. Творчий рівень їх підготовки визначає адекватність сформованості творчого потенціалу майбутнього режисера-педагога.

Реконструктивний рівень до нього ми відносимо студентів, в яких педагогічні можливості не повністю визначалися в процесі професійної режисерської діяльності, а також і в реалізації особистісних властивостей і якостей. Ці студенти вважають основним спрямованість на гуманістичні цінності, однак усвідомлення їх визначається частково. На цьому рівні студенти виявляють значний інтерес пізнавального характеру до різних видів та жанрів театрального мистецтва, не усвідомлюючи доречності педагогічних аспектів їх подальшого використання в практичній художньо-творчій діяльності. Соціокультурна спрямованість їх особистості виявляється в організації самовдосконалення у мистецькій сфері більше, ніж у педагогічній. Загально-педагогічні знання набули у них особистісного усвідомлення з проявом елементів їх практичного перенесення в ситуацію художньо-творчої режисерської діяльності. Вони виявляють інтерес до нововведень. В педагогічних ситуаціях усвідомлюють проблему, програмують хід її виконання, але не завжди адекватно зумовлюють педагогічні впливи. В самоорієнтації такі студенти виявляють сформованість уміння на засвоєння нового. Емоційно-вольова сфера у них має певні ознаки мобільності. Однак студенти цієї категорії виявляють одноплановість режисерсько-педагогічної підготовки. Вони не завжди реалізують набуті знання, вміння та навички на практиці. Їх характеризує недостатність самооцінки, критичного ставлення до особистісної діяльності. Коло їх асоціативних уявлень, фантазії, уваги про-являється епізодично. У студентів реконструктивного рівня творчий потенціал не цілком сформований в аспекті реалізації особистісних якостей.

Репродуктивний рівень - характерний для студентів, творчий потенціал яких недостатньо чітко виявляється в режисерсько-педагогічній діяльності. Їх характеризує нестійке ставлення до професійної режисерської діяльності, але вони позитивно ставляться до творчих здобутків своїх колег. Загальнопедагогічні знання, вміння та навички використовуються за інструкцією як репродуктивні. Не зовсім правильно вони визначають доцільність перенесення знань у нову ситуацію. Інтелектуальна активність проявляється недостатньо. Студенти епізодично встановлюють зв'язки між фактами та явищами, хоча й роблять спроби усвідомленого ставлення до визначеного способу дій. Вони розуміють інновації, що здійснюються іншими, але самі не можуть подати нову ідею. Змістовна частина театрально-постановочної роботи виконується тільки за інструкцією. Їх індивідуальний стиль діяльності ще не сформований. Зовнішні стимулюючі фактори спонукають студентів до підсилення мотивації в докладанні зусиль щодо особистісної самоорганізації. Емоційно-вольова сфера не досить розвинена щодо стійкості в різних негативних ситуаціях.

Результати констатуючого експерименту показали, що для продуктивного вирішення складних завдань формування творчої особистості режисера аматорського театрального об'єднання слід значно розширити, вдосконалити зміст і методи навчально-виховної роботи у системі вищої гуманітарної освіти, розробити, апробувати та експериментально перевірити такі педагогічні умови, які ефективно вирішують проблему підготовки кваліфікованих кадрів.

Виникає необхідність у трансформації існуючих та у розробці нового курсу, пов'язаного з педагогікою аматорської театральної діяльності, введення якого в навчально-виховний процес, на нашу думку, створить позитивні умови щодо розвитку творчої особистості майбутнього режисера-педагога самодіяльного театрального об'єднання.

Висновки. Формування творчої особистості майбутнього режисера-педагога відбувається на основі художньо-творчої діяльності в постановці вистав або окремих фрагментів. Все це є цілісним режисерсько-педагогічним процесом. Саме цілісність педагогічного процесу виступила головною настановою у формуванні підготовки майбутніх фахівців-режисерів. Можна дійти висновку, що тільки при постійному здійсненні студентами системи соціально-педагогічних стратегій щодо режисерської діяльності забезпечується розвиток їх творчого потенціалу, формується адекватність оцінки етапів художньо-творчої роботи, проявляються необхідні узагальнення, накопичується фаховий і педагогічний досвід. Водночас необхідно модифікувати сам підхід до підготовки студентів-режисерів, враховуючи залучення їх до дослідження цілісного процесу створення вистави з орієнтацією на педагогічну діяльність.

Література

1. Зязюн І.А. Естетичний досвід особистості / І.А. Зязюн. - К.: Вища школа, - 1984. - 172 с.

2. Иванов В.П. Человеческая деятельность - познание - искусство / В.П. Ивнов. - К.: Наукова думка, 1977. - 250 с.

3. Ионин Л.Г. Основания социокультурного анализа / Л.Г. Ионин. - М.: Рос. гос. гуманит. ун-т., 1996. - 152 с.

4. Курбас Л. Філософія театру / Лесь Курбас; упоряд. М. Лабінський; [ред. М. Москаленко]. - К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2001. - 917 с.

5. Матюшкин А.М. Мышление, обучение, творчество / А.М. Матюшкин. - М.: Изд-во Московского психолого-социального института; Воронеж: МОДЕК, 2003. - 720 с.

6. Моляко В.О. Актуальні соціально-психологічні аспекти обдарованості / В.О. Моляко // Обдарована дитина. - 1998. - №1 - С. 4-5.

7. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии / С.Л. Рубинштейн. - СПб.: Питер Ком, 1998. - 688 с.

Размещено на Allbest.ru