Творчий потенціал особистості як наукова категорія

Gopka O.N.

The article focuses at the problem of creative potential of personality. It contains the definitional analysis of the phrase "creativity potential" which based on encyclopaedic, dictionary and linguistic literature. To determine the nature of creativity potential as a scientific category author considered it from philosophical, psychological and pedagogical positions. The author formulated own interpretation for "creativity potential" of the pesonality which is reflected in the presence of creative potential that exists as possible and actually appear in the ability of the personality to create an original and new things.

Keywords: creativity, personality, scientific category.

Постановка проблеми у загальному вигляді... В сучасних умовах становлення людини як конкурентоздатної творчої особистості проблема визначення творчого потенціалу як наукової категорії є найбільш актуальною. Творчий потенціал є пріоритетом Державної національної програми “Освіта - Україна ХХІ ст”. Одним із стратегічних завдань реформування освіти в Україні є забезпечення потреб особистості у самореалізації та самоствердженні. Кожна цивілізована країна дбає про творчий потенціал суспільства взагалі і кожної людини зокрема. Це пов'язано з увагою до розвитку творчих потенцій особистості, надання їй можливості проявляти свої здібності. Сьогодні творчість проголошується невід'ємною складовою будь-якої діяльності особистості. Нагальна потреба активізації творчо перетворюючої діяльності в умовах нових реалій суспільного розвитку викликала необхідність глибокої наукової розробки проблеми творчого потенціалу особистості.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання даної проблеми... Аналіз останніх досліджень і публікацій показав, що існуюча джерельна база з проблеми творчого потенціалу особистості представлена різноманітними теоріями та концепціями, серед яких особливого значення набувають філософські (Арістотель, Платон, М. Бердяєв, Г. Лейбниць, О. Радищев, Б. Спіноза, Ф. Шелінг, Й. Фіхте, Л. Фейербах), психологічні (Г. Адлер, Д. Богоявленська, Дж. Гілфорд, В. Дружинін, Т. Ембайл, Д. Завалишина, В. Клименко, О. Лук, А. Маслоу, О. Матюшкін, Я. Пономарьов, В. Роменець, П. Торренс, Дж. Хейс) та педагогічні (В. Андреев, Т. Баришева, І. Гриненко, О. Мороз, О. Потебня, Д. Треффінджер, К. Урбан, В. Фрицюк, Л. Шелестова, В. Мазін, Т. Сегеда) наукові підходи. Рефлексія їх фундаментальних положень стає необхідним для визначення сутнісних характеристик дефініції творчого потенціалу особистості як наукової категорії.

Формулювання цілей статті... Мета даної статті полягає в узагальненні філософських, психологічних педагогічних підходів щодо сутності творчого потенціалу особистості як наукової категорії.

Виклад основного матеріалу дослідження... У мовно-філологічних джерелах, словниках української та російської мови потенціал тлумачиться як ресурс, заряд, запас, (внутрішні, життєві) резерви, можливості [9; 14]. В етимологічному розумінні "потенціал” - це основа, яка закладає фундамент для подальшого розкриття цієї дефініції з позиції творчості [17]. В енциклопедичному значенні творчий потенціал (сгеаїмїу) - це винахідливість у науці та мистецтві, вміння бачити нове у звичних речах і наявність вільної гри уяви, рідкісна якість, притаманна не лише талановитим особистостям, але й і звичайним людям, яка реалізується при сприянні освіти в поєднанні з натхненням і наполегливою працею [3]. Як бачимо, наведені тлумачення дефініцій потенціалу та творчого потенціалу не суперечать одне одному, а швидше доповнюють та поглиблюють їх розуміння.

Виходячи з міждисциплінарності досліджень творчого потенціалу людини, звернемося до дефнітивного аналізу вказаного словосполучення, що базується на вивчені його родових та видових характеристик у поєднанні флософських, психологічних та педагогічних аспектів.

Філософські питання дуалізму "потенційного” та "актуального”, "можливого” та "дійсного” піднімалися ще мислителями античності. Платон сформулював положення про те, що все, що викликає перехід із небуття в буття є творчістю, і тому створення будь-яких творів мистецтва і ремесла можна вважати творчістю, а тих, хто їх створює - творцями [11]. Арістотель, вважаючи носієм потенційного матерію, а дійсності - форму, робить висновок про те, що завдяки здатності мислити (тобто будувати ті чи іншіі форми), людина усвідомлює, пізнає сутність речей, явищ природи, суспільства і тому творчість має місце не лише в галузі мистецтва чи ремісництва, а й скрізь, де людина, актуалізуючи свій потенціал, включається у процес пізнання довкілля [2, с. 63].

Значний внесок у вивчення проблеми актуалізації потенційної спроможності людини зробили видатні представники німецької класичної філософії Г. Гегель, І. Кант, Г. Лейбніц, Ф. Шеллінг. Так, Г. Гегель, поклавши в основу розуміння світу ідеальне начало - "абсолютний дух', трактує його як єдність можливості і дійсності, наголошуючи на важливості самоусвідомлення людиною своєї потенційної здатності: "Пізнай самого себе - ця абсолютна заповідь спрямована не на окремі здібності, характер, нахили, слабкості індивідуума, а є пізнанням справжнього в людині, справжнього в собі й для себе, - це пізнання самої сутності як духу [5, с. 15].

Ідея божественного начала в людині виникла в епоху Середньовіччя та тривалий час залишилася пріоритетною в працях учених-філософів. Так, філософ-матеріаліст XVII ст. Б. Спіноза зазначає: “Оскільки наша душа на підставі того, що вона об'єктивно має в собі природу Бога і причетна до неї, наділена можливістю (здатність, міць - роїепїіа!) утворювати деякі поняття, які пояснюють природу речей і вчать способу життя, то ми справедливо можемо вважати природу душі першопричиною божественного одкровення^' [13, с. 5], а засоби, які сприяють пізнанню речей та опануванню пристрастей, закладені в самій людській натурі, тому набуття їх залежить головним чином від нашої сили (роїепїіа!) чи від законів людської природи, які визначені Богом [там само, с. 26]. творчий саморозвиток життєтворчість

Дещо по-іншому підходить до цієї проблеми американський філософ ХХ ст. Е. Фром, вважаючи, що людина зможе стати сама собою завдяки повному розвитку індивідуальної самості, цілеспрямованій актуалізації свого по- тенціалу. Усвідомлення власної самості та спроможність її реалізувати, на думку мислителя, є основним джерелом її існування, творчого життєздійснення. Втрата ж самості, небажання розвивати свої первинні можливості призводять до саморуйнування. "Життєва задача людини, - пише Е. Фром, - парадоксально поєднує в собі реалізацію індивідуальності і, водночас, вихід за її межі та досягнення універсальності" [16, с. 10].

Отже, в наведених філософських положеннях розкривається взаємодія людини з навколишнім світом та іншими людьми в процесі її особистісного, творчого зростання, яка є реальним простором для реалізації людиною власних творчих резервів, а також їх поповнення та збагачення.

Психологічні позиції розуміння сутності творчого потенціалу представлено різноманітними течіями, підходами, теоріями, серед яких виокремлено онтологічний, здібнісний та діяльнісний.

Представники онтологічного підходу М. В. Копосова, О. О. Довгань та ін. визначають творчий потенціал як характерну властивість індивіда, що визначає міру його можливостей у творчому самовдосконаленні та самореалізації, вбачаючи в творчому потенціалі найвищий етап розвитку потреби особистості у внутрішніх перетвореннях.

Здібнісний підхід представлений у роботах Д. Б. Богоявленської, А. В. Брушлінського, Л. П. Овсянецької, О. Л. Яковлєвої акцентує на ролі творчого потенціалу як основі творчих здібностей людини та розглядає його як інтелектуально-творчу передумову творчої діяльності.

Більш продуктивним вважаємо визначення поняття творчого потенціалу в руслі діяльнісного підходу - як властивості, що характеризує міру можливостей особистості здійснювати творчу діяльність (Г. С. Альтшуллер, В. О. Моляко, В. Ф. Овчінніков). При тому прихильники даного підходу відзначають, що при дослідженні творчого потенціалу надзвичайно важливо розглядати не лише сукупність властивостей, що становлять його структуру, а й характер та інтенсивність їх взаємозв'язку [8].

Педагогічні аспекти вивчення творчого потенціалу людини розкриваються у спадщині видатних вітчизняних педагогів-гуманістів минулого та сучасності.

У розробці науково-педагогічних основ гуманізації вітчизняної школи П. Блонського висвітлено проблема розвитку творчих здібностей та творчого потенціалу. Гуманізація освіти, суть якої зводиться до підвищення ролі учня в навчальному-виховному процесі, припускає, з одного боку, розвиток у молоді уваги і поваги до загальнолюдських цінностей, цінностей культури, формування готовності їх охороняти і примножувати, а з другого - створення умов для прояву і розвитку людських здібностей, творчого потенціалу, самодіяльності, самостійності, громадянських якостей підростаючої людини [4].

В оптимістичних, насичених вірою у творчі сили і потенціал людини поглядах А. Макаренка, стверджується гуманістична цінність виховання та навчання молодого покоління. Педагогічний оптимізм вихователя надає йому толерантності, вміння терпимо ставитися до недоліків та слабкостей, здатності перетворювати їх на позитивні якості [6].

В. Сухомлинський, надаючи величезного значення творчості у педагогічній праці, порівнює її з "живою водою", яка дає свіжі сили і допомагає долати труднощі [15, с. 403] та вважає, що творчість починається там, де інтелектуальні та естетичні багатства, напрацьовані раніше, стають засобом пізнання, опанування, перетворення світу, при цьому людська особистість ніби зливається зі своїм духовним надбанням [там само, с. 405].

Багатоаспектність проблеми творчого потенціалу різнопланово розкривається у дослідженнях сучасних учених. Так, російський педагог В. Д. Шадриков вважає, що у сучасних умовах втрачається суттєвий аспект діяльності, її розуміння як щастя, як форми самовираження, як форми становлення людини, що закладено в її потенції. Тому необхідно відроджувати методи самостійного оволодіння учнями навчальним матеріалом, а також активніше використовувати методи і прийоми самовдосконалення, самовиховання особистості та реалізації її внутрішніх потенцій [18].

Особливо цінним для нашого дослідження є розуміння сутності творчого потенціалу як інтегративної властивості особистості. Дослідники акцентують увагу на тому, що творчий потенціал це - складно структуроване утворення, окремі компоненти якого піддаються діагностиці. На думку М. А. Алексєєвої сутність творчого потенціалу як сукупності наявних особистісних можливостей полягає в можливості організації системи певних умов, спрямованих на розвиток прихованих можливостей, що не проявляються в об'єкті буття, який можна сприйняти та описати [1]. Т. О. Саламатова ж підкреслює вважає творчий потенціал атрибутивною властивістю людини, що відображає її здатність до саморозвитку через подолання внутрішніх суперечностей [12, с. 56]. В. Д. Лихвар визначає творчий потенціал як сукупність творчих здібностей, необхідних для творчої діяльності, і зазначає, що рушійною силою і ядром реалізації творчого потенціалу є внутрішні фактори особистості, які є важливими чинниками саморозвитку людини, самореалізації, самодіяльності, вільних дій і вчинків [7, с. 17].

Б. Шульц розглядає творчий потенціал особистості як інтеґративну властивість, що відображає міру можливостей реалізації її творчих сил як “сукупність проявів особистісних функцій, що спрямовані на вирішення зовнішніх та внутрішніх проблем особистості, з метою перетворення оточуючого світу та себе" [19].

Аналізуючи науковий зміст творчого потенціалу особистості, ми дійшли висновку про те, що фундаментальні теоретичні підходи до розуміння цього філософського, психологічного та педагогічного феномену базуються на визнанні цінності самодетермінованої особистості, яка виступає відповідальним суб'єктом процесу співтворчості, співпраці із усіма суб'єктами педагогічної взаємодії.

Отже, філософська, психологічна та педагогічна наукова думка акцентує на необхідності виявлення, врахування та реалізації потенційних резервів людини як основи її продуктивного життєздійснення. У працях вчених підтверджується ідея важливості пізнання людиною свого внутрішнього світу, а також обов'язковість з'ясування педагогом глибинного потенціалу своїх вихованців. У надрах потенційних сил людини на думку вчених, «живе» та «творча сила», яка рухає індивідуальний розвиток особистості, адже в творчості проявляються найвищі людські здібності, актуалізуються глибинні потенційні резерви. Саме творчість виступає родовою сутністю і ознакою особистості, а значить і родовою рисою її потенціалу. В процесі перетворювальної діяльності людина розкриває свою потенційну сутність. Перетворюючи природу, оновлюючи навколишній світ, саму себе, людина реалізує свій потенціал, самоздійснюється у будь-якому виді творчої діяльності. Як зазначає А. Шумилін, “смисл творчості полягає у розвитку та самоудосконаленні роду “людина”, розвитку її сутності” [20, с. 43].

Висновки... Таким чином, узагальнюючи філософські, психологічні, педагогічні підходи до розуміння сутності творчого потенціалу людини як фундаментальної наукової категорії, слід підкреслити інтегративну властивість цього особистісного утворення, яка характеризує міру можливостей людини здійснювати творчу діяльність, визначає її готовність та здатність до творчої самореалізації й саморозвитку. Творчий потенціал особистості з одного боку виступає важливою передумовою творчого процесу, а з іншого - його результатом. І чим більше ресурсів реалізує особистість у власному житті, тим багатше стає її творчий потенціал, набувається творчий стиль життя як життєтворчість.