Діяльність вітчизняних університетів у дореволюційну добу: проблеми історико-педагогічної історіографії

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Діяльність вітчизняних університетів у дореволюційну добу: проблеми історико-педагогічної історіографії

Таможська І.В.

У статті проаналізовано масив історико-педагогічних та історичних джерел, що дозволив відтворити процес запровадження інституту приват-доцентури в Новоросійському (місто Одеса) та Харківському університетах, а також університеті Святого Володимира (місто Київ), та висвітлити ті об'єктивні та суб'єктивні причини, які перешкоджали суттєвому зростанню чисельності приват-доцентів. Опрацьовані та використані в роботі архівні справи, у яких йшла мова про призначення кандидатів на приват-доцентські посади, оцінку їхнього наукового досвіду, якість пробних та вступних лекцій.

Ключові слова: дореволюційна доба, приват-доцентура, pro venia legendi, науково-педагогічні кадри, дисертація.

історіографія педагогічний університет

Постановка проблеми у загальному вигляді

Сучасний етап пошуків найбільш ефективних шляхів реформування системи вищої освіти в Україні потребує врахування історичного досвіду та його критичного осмислення. Подальший розвиток університетської освіти не можливий без прогресивного, конкурентноспроможного професорсько-викладацький складу. Адже саме такі науково-педагогічні кадри здатні формувати Homo noospheratum - людину майбутнього. Як зазначав В.Є. Бенера, на процес реформування національної освіти впливає вдумливе, критичне переосмислення й використання наукового доробку попередніх поколінь на підставі узагальнених результатів історико-педагогічних досліджень, вивчення архівних матеріалів та ретровидань [1]. Тому глибокий аналіз досягнень та недоліків досвіду дореволюційних університетів України щодо запровадження інституту приват-доцентури матиме вагомий внесок для подальшої модернізації вищої школи.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання даної проблеми... При аналізі науково-педагогічної діяльності приват-доцентів університету Святого Володимира, Новоросійського та Харківському університетів ми спиралася на роботи тих науковців, які досліджували історію університетів та особливості викладацької діяльності приват-доцентів. Еволюцію науково-педагогічних кадрів в університетах дореволюційної України вивчали вчені В. Є. Бенера [1], І. С. Даценко [2], Г. В. Додонова [3], Г. О. Косінова [4], С. М. Куліш [5], Л. Ф. Курило [6], Л. В. Матвєєва [7], С. І. Посохов [8], О. Ф. Самойлов [9], О. В. Скрипнюк [10] та ін.

Формулювання цілей статті... Мета статті полягає в тому, щоб здійснити огляд історико-педагогічних та історичних джерел для проведення дослідження теоретичних і методичних засад підготовки науково- педагогічних кадрів вітчизняних університетів у дореволюційну добу.

Виклад основного матеріалу дослідження

У фонді 707 ЦДІАК України (Управління Київського навчального округу) зберігається велика кількість документів щодо процесу заповнення вакансій приват- доцентами. При цьому Міністерство народної освіти неодноразово прохало вчені ради висловити свою думку стосовно поліпшення підготовки викладачів, здатних до педагогічної праці. Як приклад: справа 39, оп. 28 (1862 р.) «О сообщении Министерству народного просвещения мнения относительно приготовления профессоров и преподавателей» - 34 арк. Подібні документи маються й за інші періоди.

Цікаві дані містять справи з рубрикою «Переписка о личном составе университетов». Не менш важливі також справи на кшталт «С отзывами о разных лицах», у яких подані характеристики окремих приват-доцентів.

Документи фонду 707 свідчать, що керівництво Міністерства, попечителі постійно піклувалися про розширення кола приват-доцентів. При цьому вони блокували рішення факультетів та вчених рад, які могли

загальмувати цей процес. Зокрема, було уточнено склад осіб, які мали право відвідувати перші або пробні лекції приват-доцентів (оп. 87, спр. 6786).

У зв'язку з введенням Статуту 1884 р. між Міністерством народної освіти та університетами тривав активний обмін думками щодо його змісту. Адже частина його положень не влаштовувала університетські колективи - в основному через наступ на їхні автономні права. Такі матеріали досить широко представлені в фонді 707.

У справах, які висвітлюють дебати на засіданнях факультетів та вчених рад при затвердженні кандидатур приват-доцентів, добре видно розбіжності серед професорів щодо якостей їхніх наукових праць, педагогічного таланту, рівня наукового світогляду.

Зі змісту деяких справ можна зрозуміти, чому далеко не всі приват-доценти досягали професорської кафедри, хоча кореляцію між таким переходом виявити не так легко. Так, тільки у грудні 1909 р. в університеті Св. Володимира склали звання приват-доцента 6 осіб.

Наявні матеріали дозволяли виявити як позитивні, так і негативні наслідки від розпоряджень попечителів навчальних округів. Скажімо, 30 грудня 1872 р. вони продублювали рішення Міністерства про заборону друкувати в протоколах вчених рад будь-які матеріали, що стосувалися питань перегляду університетського Статуту і8б3 р. Попечителі збирали відомості щодо «вірнопідданості» кандидатів на приват-доцентуру, блокували вибори осіб польської та єврейської національності. Були випадки, коли вони намагалися об'єктивно оцінити викладачів, відміняючи помилкові, на їхню думку, рішення вчених рад. Так, попечитель Київського навчального округу князь О. П. Ширинський-Щихматов захистив приват-доцента М. П. Драгоманова, якого за українофільні погляди збиралися звільнити з університету Св. Володимира. І. Д. Делянов наполягав на цьому через те, що М. П. Драгоманов опублікував у газеті «Санкт-Петербургские ведомости» за № 93 статтю про «малоросійську мову». Однак 7 листопада 18б6 р. О. П. Ширинський-Шихматов відповів, що одна стаття - недостатній факт для звільнення М. П. Драгоманова. Утім у вересні 1875 р. він не заперечував уже проти заборони М. П. Драгоманову працювати в межах Одеського та Київського навчальних округів, бо таке рішення схвалив цар.

В Інституті рукописів НБУ імені В. І. Вернадського різноманітні документи представлено у фонді УІІІ - Київський університет: витяги з протоколів засідання вченої ради, доповідні записки викладачів щодо методики та змісту проведених занять, циркуляри Міністерства народної освіти, матеріали створювані радою комісій (наприклад, для обговорення гонорарної системи), рецензії на наукові роботи, справи про зарахування та звільнення викладачів тощо. Наприклад, справи 3476-3484 за 28 вересня - 5 листопада 1882 р. щодо обговорення на засіданні вченої ради питання про звільнення штатного доцента кафедри політичної економії та статистики Д. І. Піхна (58 арк.) свідчать: оцінка його науково-педагогічного доробку в професорів далеко не співпадала.

Ряд документів уточнюють важливі моменти в діяльності таких викладачів, як К. А. Мітюкова, Ф. І. Леонтовича, А. В. Романовича-Славатинського, Є. М. Трубецької. У фонді V наявні матеріали про колишнього приват-доцента Новоросійського університету Е. Р. фон Штерна, які свідчать про його популярність не лише в Одесі, але й за кордоном. Зокрема, у запрошенні керівництва університету Галле-Віттенберг йде мова про бажаний візит Е. Р. фон Штерна до цього німецького навчального закладу для проведення там лекцій з історії давнього світу.

Фонд 66 проф. І. В. Лучицького містить документи, що відображають стосунки у викладацькому середовищі, клопотання про виділення Міністерством відповідних коштів на наукові та педагогічні потреби Київського та Харківського університетів.

Цінна інформативність наявна в зауваженнях І. В. Лучитського на методи дослідження приват-доцентом Г. Афанасьєвим архівних матеріалів з історії Франції (спр. 48).

Про важливість закордонних відряджень свідчать записи Б. Я. Букреєвим лекцій з математики, занотованих у лютому 1889 р. за професором Берлінського університету К.-Т.-В. Вейєрштрассом. Його курс аналізу вважався бездоганним.

Дані, отримані з особових фондів: ф. Р-5810 (проф. В. Я. Данилевського), висвітлюють хід дебатів у викладацькому середовищі стосовно особливостей університетського Статуту 1884 р. Були використані матеріали відділу Книжкових пам'яток, цінних видань і рукописів Центральної наукової бібліотеки Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Там знаходяться, наприклад, записи студентів лекційних курсів приват-доцентів і професорів. Так, за 1886 р. студент історико-філологічного факультету (прізвище нерозбірливо) на 237 сторінках записав лекції з грецької історії приват-доцента В. П. Бузескула (з 1890 р. - професора). У вступній лекції В. П. Бузескул виклав студентам сутність предмету «історія», ознайомив з основними історичними законами та надав список рекомендованої літератури з предмету. Подав свою точку зору щодо тогочасних історичних процесів та ролі особистості в них.

Фонди Державного архіву Одеської області надають можливість реконструювати динаміку впровадження та розвитку приват-доцентури, оцінити внесок цих «молодших викладачів» у науково-педагогічну діяльність університету.

Наявні матеріали, які демонструють інтенсивну роботу приват-доцентів над підвищенням свого професійного рівня. Так, М. С. Васильєв склав конспект з проблем теоретичної механіки на 157 арк. (ф. 45, оп. 4, спр. 4223), підготував роботу «Решение об определённом интеграле» обсягом 148 арк. (спр. 4224). Праця доктора медицини К. О. Юдіна «Экзентерация глазницы» зайняла 199 арк. (спр. 4245).

Звіти про перебування приват-доцентів у закордонних відрядженнях, як правило, детальні. Крім того, їхню якість оцінювали рецензенти - професори (див., наприклад, відгук ординарного професора В. Мочульського на звіт О. Ристенка 1909 р. - спр. 287б).

У справі 2 фонду 45, оп. 19 зібрана документація за 28 травня - 22 грудня 1898 р. щодо участі приват- доцентів у факультетських зібраннях. Важливі відомості містять протоколи засідань медичного факультету (ф. 45, оп. 22, спр. 31 за 1906 р.), фізико-математичного факультету (ф. 45, оп. 4, спр. 2375 за осінь 1913 - травень 1917 р.), історико-філологічного факультету (ф. 45, оп. 22, спр. 30 за 1906 р.; оп. 4, спр. 2749 за 1908 - 1909 рр.) та ін.

Характерним недоліком, про що свідчать матеріали засідань факультетів, зокрема медичного, був надто тривалий термін розгляду прохань осіб, які претендували на приват-доцентство. Однією з причин була нерівномірність розподілу доручень між професорами щодо рецензування наукових праць кандидатів. Адже деякі з них мали рецензувати по 22-28 праць, без звільнення від навчальних занять. Неоперативність у затвердженні приват-доцентів допускали не тільки факультети, а й Міністерство, хоча й не таку значну. Адже заяву доктора медицини О. К. Вальтера, приміром, на медичному факультеті чомусь розглянули через 3 роки після її одержання (ф. 45, оп. 18, спр. 277, арк. 11 - 11 зв.).

Цінним джерелом для оцінки успішності науково-педагогічного шляху кандидатів на приват-доцентуру є «Curriculum vitae» (життєвий шлях, короткий опис біографічних даних та професійних навичок особи). Така інформація значною мірою допомагає зрозуміти, чому той чи інший кандидат на посаду підтримується факультетом чи відхиляється. Хоча такий висновок не завжди можна пояснити аргументовано.

У журналах засідань вченої ради відображені й конфліктні ситуації, які виникали під час обговорення не тільки кадрових, але й навчальних, наукових питань. Деякі з них доводилось вирішувати за участю керівництва Міністерства. Декани, ректори намагалися всіляко захищати викладачів, яким попечителі або працівники Міністерства інкримінували ті чи інші порушення. Так було, наприклад, у лютому 1884 р. з О. І. Маркевичем, коли декан історико-філологічного факультету І. Некрасов посприяв тому, щоб його не звільнили у зв'язку зі скаргою заступника міністра внутрішніх справ (ф. 45, оп. 11, спр. 7 - а. 2 - 5 зв.).

Зауважимо, що не лише у ХІХ ст., але й на початку ХХ ст. виникали спроби (не лише в Київському університеті Св. Володимира) проводити закрите балотування на посади приват-доцентів, що не передбачалося Статутом.

В управлінні Одеського навчального округу (ф. 42) зберігаються деякі справи, що пов'язані з порядком балотування приват-доцентів та допуском їх до проведення лекцій. З особових фондів найбільш репрезентативним є фонд 153 - І. А. Линниченка - приват-доцента Новоросійського, потім Московського університету (1884-1894 рр.). Лише його виписки з архівних документів нараховують більше 600 аркушів. Фонд містить також 287 листів до І. А. Линниченка від різних осіб. Надзвичайно цікаві сторінки щоденника

І. А. Линниченка за 6 жовтня-28 листопада 1917 р. (ф. 153, оп. 1, спр. 7) та від 20 травня 1917 р.-8 лютого 1919 р. (спр. 6). Різноманітну інформацію містить спр. 28 («Статьи Линниченко о профессуре 1905-12 января 1906 г.» - 39 арк.), спр. 27 («О А. И. Маркевиче (гранки)» - 1903 р. - 8 арк.), спр. 51 («О баллотировке профессоров» - 46 арк.) та ін.

Збереглося багато конспектів, навчальних курсів з історії Росії, давнього Риму, Греції, Єгипту, з російської літератури, а також спецкурсів з історії Польщі, Чехії, Росії. Справа 134 містить записки з педагогіки, справа 67 (за 16 березня 1892 р.-до 1912 р.) - це рукопис-чернетка про ідеї та діяльність Амоса Коменського - 78 арк.

132 одиниці зберігання нараховує фонд 152 - О. І. Маркевича (з 1879 р. до 1888 р. - приват-доцент Новоросійського університету). Дещо менші за обсягом фонди: М. Г. Попруженка - ф. 159, К. М. Смірнова, - ф. 155, Є. М. Щепкіна - ф. 151. Матеріали вказаних фондів широко використовуються вченими не лише Одеського національного університету імені І. І. Мечникова, але й інших навчальних закладів.

Відомчий архів Міністерства народної освіти Російської імперії до 1917 р. мав у Санкт-Петербурзі 206146 справ (90, С. ХІІІ). Сьогодні в Російському державному історичному архіві Санкт-Петербурга (у таких фондах, як 797, 733, 846, 908, 1129, 1275, 1604) зібрано значний масив документів, які торкаються питань підготовки, обговорення та прийняття університетських статутів 1863 та 1884 рр. Вони свідчать, що відбувалися дебати на рівні комісії Міністерства народної освіти та інших інституцій, пов'язані з питаннями визначення ролі, прав та оплати приват-доцентів. Цікавою є справа 7 (ф. 737 - Комітету улаштування навчальних закладів при Міністерстві народної освіти, оп. 1 - 33 арк.), у якій подано пропозиції попечителів навчальних округів та вчених рад університетів щодо застосування окремих статей Статуту університету Святого Володимира 1842 р. до інших університетів. Фонд 733 (Департамент народної освіти) надає можливість ознайомитися з точкою зору Вчених рад університетів, факультетів, окремих викладачів щодо змісту Статуту 1863 та 1884 рр. Свої розмірковування висловлювали: В. С. Іконников (оп. 226, спр. 11 за 1875 р.), Г. Г. де Метц (оп. 153, спр. 173 за 1906 р.), О. М. Черевков (оп. 156, спр. 547 за 1916 р.). У цих матеріалах зазначені й думки, які стосувалися процедури впровадження інституту приват-доцентури. Наявні також справи, у яких деталізуються права та привілеї приват- доцентів, вказуються підстави, що дозволяють їм вести навчальні заняття (наприклад, ф. 733, оп. 147, спр. 190, 677 за 1863-1870 рр.). У фонді 846 (О. І. Георгієвського - колишнього ректора «Журналу Міністерства народної освіти», з 1866-1881 рр. голови вченого Комітету міністерства ) - цінна справа «К истории Устава 1884 г.» - 238 арк.

У численних справах, що висвітлюють процеси заміщення вакантних кафедр, мається цінний матеріал, який дозволяє з'ясувати науково-педагогічний рівень приват-доцентів, причини відмов від зарахування на цю посаду, але вони не завжди були зваженими та об'єктивними. Справи на кшталт «О профессорах и приват- доцентах» характеризують якісний та кількісний склад викладацьких колективів, специфіку проведення конкурсів, навчальних занять та практики.

У відгуках попечителів, деканів, ректорів стосовно представників викладацького корпусу акцентується увага не лише на їх ділових, професійних, педагогічних якостях, але й на морально-етичних, звертається увага на рівень їх політичної благонадійності. Влада контролювала своєчасне поповнення викладацького корпусу й спостерігала за тим, щоб кандидати на професора чи приват-доцента відповідали запитам православної церкви за своїм світоглядом (ф. 733, оп. 147, спр. 642 за 1872 р.).

Ґрунтовні пропозиції містяться в проекті організації університетських кафедр, які вніс приват-доцент психіатрії Харківського університету І. Г. Оршанський (ф. 733, оп. 149, спр. 825 за 1885 р., а. 457-466). Нашу увагу привернула доповідна записка приват-доцента кафедри міжнародного права В. П. Дакевського, у якій йдеться мова про обов'язкове викладання судової медицини студентам юридичного та медичного факультетів (ф. 1405 - Міністерства юстиції Російської імперії, оп. 98, спр. 1929 - 33 арк.).

Великий внесок мають приват-доценти для успішної організації навчального процесу в університетах, про що свідчать їхні факультетські списки студентів, із зазначенням тих предметів, які вони викладали. У цьому відношенні корисні й огляди діяльності університетів за різні роки, справи під рубрикою «О профессорах и приват-доцентах университетов», відгуки деканів, ректорів щодо науково-педагогічного доробку окремих викладачів.

У відділі рукописів Російської національної бібліотеки в Санкт-Петербурзі зберігається переписка викладачів університетів України зі своїми колегами, керівництвом інших університетів Російської імперії. Крім того, цінним джерелом є чорнові нотатки міністра народної освіти О. В. Головіна 80-х рр. щодо проекту нового університетського Статуту (ф. 208, спр. 148 - 42 арк.).

У «Журнале Министерства народного просвещения», що виходив у 1834-1905 рр., а потім у 1906-1917 рр. під рубрикою «Нова серія», друкувалися не лише циркуляри Міністерства, але й різноманітні наукові, педагогічні статті, вступні лекції приват-доцентів, нариси біографічного характеру, огляди діяльності університетів тощо.

Використовувалися «Всеподданнейшие отчеты Министерства народного просвещения», а також «Извлечения...» з них. Наприклад, в «Извлечениях...за 1885 год» було зазначено, що інститут приват-доцентури «начинает приобретать значение в наших университетах».

Вивчено «Збірник постанов і розпоряджень начальства по університету Св. Володимира та інших російських університетах.», складений секретарем Вченої ради В. В. Віндінг, та аналогічний збірник, підготовлений архіваріусом університету В. І. Клопотовським. У них вміщені розпорядження влади, які нормували й уточняли діяльність приват-доцентів, тому що серед членів Вчених рад, у тому числі й університету Св. Володимира, виникали протиріччя щодо процедури їхнього призначення.

Багато матеріалів зібрано членами комісії, яка відвідувала всі університети Російської імперії протягом вересня-листопада 1875 р. Вони встановили, що в університеті Св. Володимира чисельність приват-доцентів за 1863-1874 рр. знизилася. Певно й тому, що в більшості з них кількість слухачів лекцій не перевищувала 3-5 осіб. Не краще виглядала ситуація й у Новоросійському, Харківському університетах. У подальшому створені у всіх трьох університетах комісій, у тому числі й на рівні факультетів, підготували аргументовані доповідні записки щодо проблем запровадження приват-доцентури.

Матеріали протоколів (журналів) засідань Вчених рад дають досить широку картину їхньої діяльності, зокрема за періоди 60-х - початок 70-х рр. ХІХ ст. та початок ХХ ст. У «Записках Императорского

Новороссийского университета», «Университетских известиях» університету Св. Володимира, «Записках Императорского Харьковского университета» представлено перипетії постійних намагань зменшити кількість вакантних кафедр (хоча їх наявність була вигідна багатьом), боротьбу науково-педагогічних поглядів та суб'єктивних рішень. Вони містять таку інформацію про кандидатів на приват-доцентські посади: біографічні дані, оцінку наукових робіт, пробні лекції, магістерські дисертації, перелік курсів (обов'язкові, необов'язкові). У протоколах добре проглядається позиція членів Ради щодо порядку винагороди приват-доцентам, при цьому враховується «корисність» їхніх лекцій.

Університетські записки надають можливість оцінити якість дисертацій pro venia legendi та вступних лекцій приват-доцентів, ознайомитися з рецензіями на наукові роботи. У них вміщувалися наукові дебати, звіти приват- доцентів про перебування в закордонних відрядженнях тощо. Доповнюють ці матеріали «Отчеты (краткие отчеты) о состоянии и деятельности университетов», «Торжественные акты университетов».

Щорічні (піврічні) «Обозрения преподавания наук» дозволяють простежити динаміку посилення ролі приват-доцентів у навчальному процесі, виявити співвідношення між кількістю обов'язкових та необов'язкових занять, які вони вели. Біобібліографічні довідники допомагають визначити ті часові межі, протягом яких окремі приват-доценти досягали статусу професора.

Методом суцільного пошуку необхідних матеріалів для використання в дослідженні виявлялися в різноманітних часописах. Зокрема, таких, як «Русская старина» (СПб.), «Русский архив» (М.), «Древняя и новая Россия» (СПб.), «Гілея: науковий вісник» (К.), «Университеты» (Харків), «Исторический вестник» (СПб.), «Вестник Европы» (СПб.), «Живая старина» (СПб.), «Краєзнавство» (К.), «Ab Imperio» (Казань), «Русский исторический журнал» (СПб.), «Східний світ» (К.), «Киевская старина», «Голос минувшего» (М.), «Мирный труд» (Харків), «Новый коллегиум» (Харків), «Ежемесячний журнал» (Пг.), «Slavic review» (Cambridge), «JahrbQcher fQr Geschichte Osteuropes» (MQnchen) та інші. Вони містять історико-педагогічну інформацію щодо особливостей діяльності університетів, критичні статті, рецензії, огляди літератури, спогади студентів університетів, біографічні нариси тощо.

Висновки

Джерельну базу дослідження склали такі історичні та історико-педагогічні джерела: 1) нормативно-правові документи (університетські Статути 1842, 1863, 1884 рр., постанови й розпорядження Міністерства народної освіти, циркуляри попечителів навчальних округів, рішення вчених рад трьох університетів); 2) ініціативно-виконавчі: річні звіти, урочисті акти, навчальні плани, проекти університетських статутів, доповідні записки, звіти професорів та приват-доцентів про закордонні відрядження; 3) реєстраційна документація: протоколи засідань Вчених рад університетів, формулярні списки викладачів, матеріали засідань кафедр, оцінки якості магістерських та докторських дисертацій; 4) довідково-статистичні матеріали: висновки університетських комісій, статистичні дані, довідники бібліографічного профілю; 5) документально-фактологічні (авто-комулятивні): періодичні видання, спогади сучасників, біографічні довідки, приватне листування, послужні списки; 6) історико-педагогічні: навчально-педагогічні, історико-педагогічні, філософсько-соціологічні та історичні праці різних періодів та епох.

Таким чином, масив використаних історико-педагогічних та історичних джерел дозволив відтворити процес запровадження інституту приват-доцентури в університеті Св. Володимира (місто Київ), Новоросійському університеті (місто Одеса) та Харківському університеті. Аналіз ґенези поглядів на роль приват-доцентури наукового та суспільного загалу, заходів щодо розширення та зміцнення ролі приват-доцентів у науково- педагогічному процесі дав змогу вивчити означену проблему комплексно та цілісно.

Використана література

Бенера В.Є. Самостійна робота студентів вищої школи України : історичні трансформації (друга половина ХІХ - кінець ХХ ст.) / В.Є. Бенера. - Рівне : ПП ДМ, 2011. - 640 с.

Даценко І.С. Підготовка науково-педагогичних кадрів в університетах Російської імперії (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.) : автореф. дис. ... канд. іст. наук / І.С. Даценко. - К., 2011. - 20 с.

Додонова Г.В. Соціокультурна характеристика науково-педагогічних працівників університетів Наддніпрянської України другої половини ХІХ - початку ХХ ст. : автореф. дис. ... канд. іст. наук / Г.В. Додонова. - Запоріжжя,

Косінова Г.О. Харківський університет наприкінці ХІХ - на початку ХХ століття : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня кандидата іст. наук : спец. 07.00.01 «Історія України» / Г.О. Косінова. - Х., 2004. - 14 с.

Куліш С.М. Традиції та новації у процесі підготовки науково-педагогічних кадрів Харківського університету у ХІХ - початку ХХ ст. : монографія / С.М. Куліш. - Х. : ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2013. - 552 с.

Курило Л.Ф. Проблеми вітчизняної університетської педагогічної освіти в ХІХ - на початку ХХ століття : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня кандидата пед. наук : спец. 13.00.01 «Загальна педагогіка та історія педагогіки» / Л.Ф. Курило. - Луганськ, 2007. - 20 с.

Матвеева Л.В. Владислав Бузескул - историк своего времени / Л.В. Матвеева. - К. : Стилос, 2008. - 713 с.

Посохов С. И. Конфликты в Харьковском университете начала ХІХ в. в их интерпретации в публицистике и историографии / И.С. Посохов // Universitates. - 2008. - №8. - С. 16-23.

Самойлов О.Ф. З досвіду організації та проведення вступних іспитів до університетів України другої половини ХІХ ст. /

Размещено на Allbest.ru