Педагогічна майстерність в творчій спадщині П. Каптєрева

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Педагогічна майстерність в творчій спадщині П. Каптєрева

Нова освітня модель вимагає переосмислення усього позитивного досвіду, накопиченого світовою педагогічною наукою, його застосування з урахуванням корінних перетворень, що зачіпають усі аспекти функціонування освітніх установ. Історичний досвід проблеми підготовки учителя-майстра набуває особливого значення, оскільки його вивчення і аналіз, виявлення і оцінка усього позитивного, що було зроблено нашими попередниками, сприяє пошуку нових підходів до теорії і практики сучасної освіти, відмові від негативних стереотипів, що склалися.

Видатний педагог і психолог другої половини XIX - початку XX століття П. Каптєрев (1849-1922 рр.) був філософом, школознавцем, методистом, дидактом, істориком педагогіки, засновником російської педагогічної психології і сімейного виховання. Педагогічна спадщина П. Каптєрева є науковою основою всіх сучасних педагогічних концепцій, тому дослідження і аналіз психолого-педагогічних поглядів ученого є актуальним і сьогодні.

Педагогічна спадщина П. Каптєрева, в якій значна увага приділялася проблемі розвитку педагогічної майстерності вчителя, привертала до себе педагогів і психологів різних історичних періодів. Так, у працях Б. Ананьєва, М. Богуславського, М. Ганилина, Н. Гузій, Є. Голанта, С. Гончаренко, П. Кузьміна, М. Данилова, Ф. Корольова, П. Лебедєва, І. Зязюна та інших проаналізовано психолого-педагогічна спадщина педагога - ученого.

Мета даної статті полягає у визначенні сутності педагогічної майстерності в наукової спадщині П. Каптерєва.

Як відзначав І. Зязюн, ще на початку ХХ ст. П. Каптєрев виокремив об'єктивні і суб'єктивні фактори, необхідні для педагогічної діяльності, визначив їх ієрархію. У загальному вигляді структура властивостей учителя може бути представлена у такий спосіб: спеціальні, об'єктивні (наукова підготовка); суб'єктивні (особистісний талант); особистісні (морально-вольові якості). І. Зязюн писав: «Педагогізувавши психологію, він прагнув ожиттєвити заповіт Песталоцці психолізувати педагогіку. Вчений добре розумівся на тому, що лише вчитель-майстер є єдиною визначальною силою критерію якості освіти як єдності учіння й виховання у взаємодії вчителя й учня» [4, с. 11].

Н. Гузій звертає увагу на те, що «…критикуючи багато аспектів підготовки вчителя того часу, П. Каптєрев виступав за широку загальну і спеціальну педагогічну освіту, поділяючи її на теоретичну і практичну, багато зробив для розроблення її змісту, провідну роль відводячи педагогічній психології, історії педагогіки, теорії освіти і виховання, методикам, практичній підготовці» [3, с. 17].

Питання професійної підготовки вчителя-майстра стало одним з основних в творчості П. Каптєрева, що він досліджував упродовж своєї п'ятдесятирічної педагогічної діяльності. Розділяючи педагогіку як теоретичну науку і практичну діяльність з виховання і навчання, яку визначав як педагогічне мистецтво або майстерність, учений не протиставляв їх, вважаючи педагогічну теорію сконцентрованим, узагальненим і систематизованим досвідом, теоретичними міркуваннями, метою яких є визначення загальних педагогічних правил і педагогічних закономірностей.

Важливим елементом педагогічної майстерності є гуманістична спрямованість педагогічної діяльності учителя. Гуманіст-педагог П. Каптєрев підкреслював, що між учителем і учнем має бути духовний зв'язок, який об'єднує і ріднить їх, учні повинні відчувати, що вчитель симпатизує їм, готовий захищати та оберігати їх. Пов'язуючи педагогічну майстерність з гуманістичною спрямованістю вчителя, П. Каптєрев критично відносився до репродуктивного вчителя, який навчає за встановленими схемами, що не сприяє саморозвитку і самовихованню учнів.

П. Каптєрев, як і А. Макаренко, вважав, що справжніх учителів-майстрів як в Росії, так й за кордоном дуже мало й не кожен з них може називатися педагогом. У праці «Педагогіка - наука або мистецтво?» (1982 р.) він писав: «У нас будь-який учитель титулується педагогом, але вчитель не є власне педагог. Щоб бути хорошим учителем, для цього треба ґрунтовно знати свою науку і мати деяке знайомство з викладацькою технікою» [8, с. 230].

На його думку, особи, що отримали хорошу освіту і ніколи не вивчали ніякої педагогіки, дуже часто бувають хорошими вчителями, хоча вони не педагоги і мало знайомі з педагогічними питаннями. П. Каптєрев не вважав справжнім педагогом учителя лише за те, що він майстерно викладає граматику або арифметику, а в інших виховних і навчальних питаннях дотримується рутинних переконань, далеких від науки.

Особливу увагу П. Каптєрев приділяв питанням вдосконалення педагогічної майстерності учителя. На думку вченого, педагогічна майстерність, це - глибоке знання вчителем предмета, що викладає, і обов'язкові знання психології, педагогіки, методики викладання. Педагог писав: «Неможливо учити з успіхом дітей - не знаючи, що таке взагалі діти, які їх особливості в порівнянні з дорослими, і не знаючи крім того, учнів зокрема; неможливо з успіхом навчати науці, не знаючи її ґрунтовно; неможливо з успіхом навчати за відомим методом, не опанувавши цей метод, не зробивши його своїм надбанням» [5, с. 38].

Найважливішим чинником ефективності педагогічної майстерності вчителя П. Каптєрев вважав мистецтво володіння методами навчання. Учений підкреслював, що метод і учитель мають злитися, стати одним цілим, тобто метод повинен відповідати індивідуальності самого вчителя. Відзначаючи, що метод несе в собі теоретичне обґрунтування цілеспрямованих дій вчителя, педагог наполягав, метод має бути засвоєний учителем на рівні інтуїції, щоб забезпечити синтез наукового і духовного, що дозволить учителю ефективно організувати педагогічний процес.

Уперше в історії російської педагогіки П. Каптєрев виділив компоненти методу педагогічного впливу. Як й К. Ушинський, педагог зазначав, що метод має відповідати властивостям дитячої натури, тому що психічні і фізичні властивості дітей відрізняють їх від дорослої людини й повинні стати основою вікового підходу в педагогіці.

Не менш важливо, на думку педагога, привести метод у відповідність з індивідуально-психологічними особливостями дітей, тому що в школі вчаться не школярі взагалі, а діти певного віку, здібні і менш здібні, діти певного соціального стану і певної місцевості. Те, що добре для однієї дитини, може завдати іншому великої шкоди, тому щоб врахувати всі ці складнощі метод має бути гнучкий. Учителю необхідно органічно засвоїти метод, зробити його інструментом роботи над розв'язанням педагогічних проблем.

П. Каптєрев був переконаний в тому, що тільки глибинне засвоєння вчителем методу допоможе йому створити на уроці живу і творчу атмосферу, що буде сприяти інтелектуальному і духовному розвитку дітей. Учений називав метод духовним знаряддям учителя, тому він не повинен залишатися мертвим інструментом в його руках, чужим його особистості.

На думку вченого, педагогічна творчість є найважливішою характеристикою педагогічної майстерності учителя про що свідчить його висловлювання про те, що вчитель повинен стати художником: повинен переробити метод відповідно до своєї особистості, зробити його своїм надбанням і знаряддям й уміти нескінченно видозмінювати його. Істинно хороший учитель не може бути рабом ні програм, ні методик, він завжди повинен залишатися вільним і самостійним діячем [6].

Високий рівень якості хорошого уроку, як відзначав П. Каптєрев, залежить від таких умов: урок повинен бути цікавим, організованим таким чином, щоб забезпечити повне сприйняття матеріалу, його ґрунтовну переробку в свідомості учнів і його реалізацію учнями в різних формах. Урок повинен пропонувати вправи не тільки для розуму, а й для волі кожного учня.

Педагогічна майстерність учителя на уроці, як наголошував П. Каптєрев, проявляється в умінні створити урок цікавим завдяки змісту уроку, умілої організації вчителем процесів розумової діяльності, гармонії і логіки побудови уроку, врівноваженню фактів та ідей, застосуванню доцільних методів навчання, живості викладу навчального матеріалу вчителем та його особистісних якостей.

Б. Ананьєв вважав П. Каптєрева першовідкривачем в Росії глибинних зв'язків між психологією і педагогікою, творцем «переходу від психології до педагогіки» [2]. Слушно зауважити, що І. Зязюн, який називав П. Каптєрева видатним російським педагогом і психологом, відзначав, що його книга «Педагогічна психологія» знаменувала становлення цієї наукової сфери в Російської імперії.

Варто наголосити на тому, що в «Педагогічної психології для народних учителів, вихователів і виховательок» (1876 р.) П. Каптєрев обґрунтував навчально-виховний процес з точки зору психології і ввів до наукового обороту поняття «педагогічна психологія». Психологія, на думку педагога - це фундаментальна наука про психіку дитини, його розвиток і є базовою до педагогіки, фундаментальною основою педагогічної майстерності. Це була перша наукова праця в історії російської психології і педагогіки, що пропонувала вчителям наукові знання про психічні явища, які лежать в основі педагогічної діяльності.

У своїй фундаментальній роботі «Дидактичні нариси. Теорія освіти» (1885 р.), яка була присвячена психологічному обґрунтуванню дидактики, педагог писав про те, що психологія сприяє найкращому науковому обґрунтуванню педагогіки. Вважаючи педагогіку прикладною наукою, що відповідає на питання, як потрібно учити і виховувати дітей, П. Каптєрев підкреслював, що педагогіка не набір рецептів виховання на всі випадки життя, не нормативні заклинання і вимоги з приводу того, як виховувати дитину, а прикладна наука про педагогічний процес [5].

Учений викладав педагогіку на педагогічних курсах при петербурзьких жіночих гімназіях, читав логіку і психологію в Олександрівськом ліцеї (1882-1885 рр.), але в наслідок доносу П. Каптєрева звинуватили в матеріалізмі, підриву християнської моральності, порушенні статуту педагогічних курсів й відсторонили від викладацької діяльності.

П. Каптєрев був членом Педагогічного товариства, що очолював П. Редкін, членом Ради Петербурзького Фребелевського товариства, при якому діяли приватні педагогічні курси з підготовці виховательок для сімей і дитячих садів за системою німецького педагога-новатора Ф. Фребеля (1782-1852 рр.).

Як прогресивний діяч свого часу, П. Каптєрев звертався до педагогічного досвіду розвинених країн Західної Європи та Америки. Він високо цінував англійського філософа і педагога Дж. Локка за те, що він нерозривно пов'язував педагогіку з фізіологією і психологією, вніс в науку про виховання наукові прийоми, фактичність, життєвість. П. Каптєрев одним з перших російських психологів почав розвивати ідеї Й.Г. Песталоцці про психологізацию педагогіки і педагогізацію психології на вітчизняному ґрунті. Так, у 1913 р. у співавторстві П. Каптєрева і О. Музиченка був надрукований твір «Сучасні педагогічні течії».

Підкреслюючи виключний за своєю значущістю внесок у розвиток основ психологічної педагогіки, І. Зязюн слушно зауважував, що П. Каптєреву належить заслуга фундаментального аналізу праць не лише провідних дидактів світу, а й представників так званої експериментальної дидактики, по суті, експериментальної психології. «Основним завданням авторів цих праць учений вважав дослідження розумової діяльності учнів, значення руху (фізичного й досвідного) в розумовій діяльності, предметних і словесних уявлень, типів обдарованостей» [4, с. 11].

П. Каптєрев працював старшим чиновником управління і інспекції жіночих навчальних закладів (1900-1909 рр.), чиновником особливих доручень (1909-1912 рр.). Майже тридцять два роки, саме до моменту скасування відомства у березні 1917 р., педагог прослужив головою навчального комітету (1912-1917 рр.). Служба у відомстві давала П. Каптєреву можливість присвячувати свій вільний час науково-педагогічної, викладацької і суспільно-педагогічної діяльності. У цей період він став організатором і учасником багатьох об'єднань психологів, педагогів і лікарів при Педагогічному музеї військово-навчальних закладів в м. Санкт-Петербург, брав активну участь в підготовці і проведенні з'їздів з сімейного виховання, педагогічної психології, експериментальної психології, народної освіті.

Велику увагу приділяв П. Каптєрев сімейному вихованню. Педагог був головою першого Всеросійського з'їзду з сімейного виховання, що відбувся в м. Санкт-Петербург (30.12.1912-6.01.1913 рр.). Результатом з'їзду стала пропозиція об'єднати сімейно-педагогічні гуртки, батьківські гуртки і Товариства у Всеросійську батьківську спілку та ухвала створення програми для вивчення дітей в сім'ї з пропозиціями доступних наукових методів спостереження індивідуальності дитини. Делегати з'їзду наполягали на відкритті дитячих клубів, майданчиків, народних дитячих садків, ясел, охороні дітей в сім'ї і поза сім'єю. Окрім цього П. Каптєрев входив до групи організаторів і учасників з'їздів з експериментальній психології, педагогіці, народній освіті до 1914 року.

З метою вдосконалення педагогічної майстерності вчителів П. Каптєрев виступав з лекціями на вчительських курсах, пропагував досягнення педагогіки і психології як науки в провінції. Педагог брав активну участь в організації і діяльності Батьківського гуртка, що був створений в 1883 р. при Педагогічному музеї в м. Санкт-Петербург, діяльність якого була спрямована на розвиток педагогічної майстерності учителів і батьків. У гурток запрошувалися не лише батьки і матері, а всі бажаючи, які, за словами П. Каптєрева прагнули вчитися й навчати, знать, як треба виховувати дітей та уміти спостерігати за ними. Батьківський гурток був товариством однодумців, серед яких переважно були педагоги, лікарі, вчені і юристи, які навчалися виконувати свої батьківські обов'язки, розширювати свій власний розумовий горизонт наукового сімейного виховання і навчання.

З ініціативи батьківського гуртка, за редакцією П. Каптєрева, вийшла перша в Росії, унікальна в історії педагогіки «Енциклопедія сімейного виховання» (1898-1910 рр.), де були надруковані праці таких відомих педагогів і психологів як О. Лазурський, І. Сікорський, О. Острогорский, Є. Тихєєв та інші. Педагог брав дієву участь в керівництві журналами «Виховання і навчання», «Освіта» і «Жіноча освіта», писав популярні статті для видань Педагогічної академії - вищих педагогічних курсів, які давали наукову підготовку учителям із різних кінців Російської імперії.

Психолого-педагогічні погляди П. Каптєрева отримали широке розповсюдження серед учительства не лише завдяки його друкованим працям, а й доповідям із докладами, лекціями, повідомленнями на педагогічних курсах для народних учителів і широких верст населення.

П. Каптєрев проводив активну просвітительську та наукову діяльність. Як учений він одним із перших систематизував процес розвитку російської педагогіки за весь період її існування і розробив періодизацію: від прийняття християнства до Петра I (церковна педагогіка); від Петра I до 60-х рр. ХІХ ст. (державна педагогіка); з 60-х рр. ХІХ ст. (громадська педагогіка). Педагог пов'язував історію педагогіки із загальною історією і розумів педагогіку як галузь знання, тісно пов'язану з громадськими інтересами.

На початку XX століття, на основі антропологічного підходу, П. Каптєрев створив цілісну і всебічно розроблену концепцію педагогічного процесу, культурологічною складовою якої стали праці філософів Ф. Бекона, Дж. Локка, Г. Гегеля, М. Бердяєва, С. Булгакова, П. Флоренського. Філософська основа його концепції базувалася на роботах В. Бехтєрєва, П. Блонського, В. Вагнера, Л. Виготського, В. Зеньковського, П. Кащенко, С. Корсакова, М. Ланге, О. Нечаєва, М. Пирогова, В. Розанова, М. Рубінштейна, М. Румянцева, А. Шопенгауера.

Саме П. Каптєрев ввів в педагогіку поняття «педагогічний процес», під яким розумів єдність біологічного і соціального в процесі розвитку дитини і визначив його як процес саморозвитку особистості. Педагог підкреслював, що справжній педагогічний процес в один й той же час є вільним і потрібним учням, тому що є процесом саморозвитку [5].

Предметом наукової уваги вченого була проблема індивідуалізації освіти. На думку П. Каптєрева, школа повинна пропонувати учням різні навчальні предмети відповідно до їх індивідуальної природніх задатків. Учений підкреслював, що примусове навчання притуплює особистісний розвиток особистості, суперечить її природним схильностям і можливостям, тому пропонував ввести викладання «необов'язкових предметів», які учні могли б обирати за власним бажанням.

П. Каптєрев-гуманіст вважав, що кожна людина має свій особливий світ зі своїми почуттями і намірами, своєрідними помислами і спрямуваннями. У різних людей різний розум, пам'ять, мислення, фантазії і тільки натовп одноманітний і однаковий в своїх прагненнях до наслідування, тому завданням школи є розвиток індивідуальності дитини, як би це ні було важко зробити в умовах «фабричної організації діяльності школи».

На думку П. Каптєрева, подолати тенденцію уніфікації шкільного життя можуть допомогти різноманітні форми організації педагогічного процесу, тому педагог наполягав на тому, щоб дітям залишався час для вправ у предметах за їх особистісним бажанням, щоб до навчального курсу вводилося якомога більше факультативних занять і заохочувалася участь дітей в гуртках або товариствах. В радянський період П. Каптєрев указував на можливість створення в школі наступних відділень: історико-літературного, математичного, природничого, комерційного, технічного, сільськогосподарського, класичного і відділення нових мов.

П. Каптєрев багато зробив для поширення психологічних знань серед учителів і наполягав на тому, щоб учитель в особі учня вивчав людську природу взагалі, щоб вихованець не був для вчителя об'єктом педагогічної дії. Педагог наполягав на тому, що ніколи ніякого учня не можна визначати як середнього, оскільки розвиток кожного індивідуума - це процес його саморозвитку і вдосконалення.

Варто відзначити, що виступаючи за свободу школи від держави і церкви, П. Каптєрев вважав шкільне самоврядування необхідною умовою автономності педагогічного процесу, розглядаючи його як «спільну доброзичливу» діяльність учителів і учнів. Педагог пропонував залучати учнів до складання розкладу навчальних занять, вирішення питань, що стосуються навчальної справи, вибору літератури для шкільного і позашкільного читання, організації екскурсій і свят, коли вчитель виступає з позиції старшого помічника або порадника.

Автономність, самостійність, свободу педагогічного процесу П. Каптєрев бачив в тому, щоб розвивати і підтримувати індивідуальність особистості. Проте педагог уточнював, що освіта ніколи не була і не може бути абсолютно вільною, тому що вона завжди відчуває на собі вплив країни, історії, старшого покоління та інше. П. Каптєрев був переконаний в тому, що освіта повинна підтримувати індивідуальність учня, його самостійність і оригінальність, сприяти розвитку його самобутності, що має власне індивідуальне і духовне обличчя, а для підтримки індивідуальності освіта має бути вільною.

П. Каптєрев писав: «Кожен вік має свої особливі погляди, смаки, свою манеру думати і говорити, свої поняття про прекрасне і моральне; кожен вік має свою логіку, свою релігію, свою естетику, свою мораль. У кожному віці людина є справжня, цілісна людина, своєрідна, а не тільки ступень розвитку справжньої людини. Але ми, дорослі, мало цінуємо особливості думки і почуття дітей і юнаків, мало поважаємо їх своєрідну особистість; ми наполегливо намагаємося прищепити їм наші погляди і смаки, нашу манеру думати і поступати, нашу релігію, нашу естетику» [7, с. 45].

Як учений-психолог, П. Каптєрев наполягав на тому, що навчання повинне відповідати природному розвитку людини і ніколи не випереджати його, а прагнення інтенсифікувати процеси зростання і розвитку людини хворобливо відбиваються на фізіологічних та психологічних особливостях і можуть викликати деструктивні процеси в розвитку особистості. Отже, учений дійшов висновку, що основою школи і джерелом її вдосконалення є саморозвиток людини, реалізація в процесі навчання тих методів, які лежать в основі самовиховання і самоосвіти.

П. Каптєрев вважав, що осмислити, раціоналізувати свою педагогічну діяльність учитель може дуже легко, якщо отримає відповідну педагогічну підготовку, смак і любов до наукового дослідження. Педагог підкреслював, що істинно освічена людина володіє не лише різнобічним знаннями, а й умінням ними розпоряджатися.

У 1912 році П. Каптєреву було присвоєне вчене звання професора, а в 1915 р. міністр народної освіти П. Ігнатьєв доручив йому очолити «мозковий центр» з підготовці реформи освіти. Свою програму демократичного оновлення школи, систему цивільного виховання, побудовану на розвитку критичного мислення, педагог виклав в статті «Нова школа в новій Росії». Демократизацію шкільної справи П. Каптєрев уявляв у світлі реалізації принципів автономного педагогічного процесу, самоврядування школи і незалежності учителів в питаннях виховання і навчання.

У 1918 р. П. Каптєрев переїздить до м. Воронеж і відразу включається в роботу повітового відділу народної освіти, зайнятого в той час втіленням в життя «Положення про єдину трудову школу РРФСР». Працюючи на посаду інструктора відділу з питань трудового навчання, П. Каптєрев допомагав у реорганізації шкіл на нових основах, клопотав про відкриття місцевого Педагогічного музею, виступав з лекціями перед учителями і батьками.

В радянські часи педагог веде активну викладацьку діяльність: працює у вчительській семінарії, двох середніх школах м. Острогожськ, завідує вчительською семінарією, яка пізніше була перетворена в трирічні педагогічні курси. Як талановитому організатору, губернський Відділ Народної Освіти доручив П. Каптєреву організувати перший педагогічний технікум в м. Воронеж. З 1921 р. й до своєї кончини вчений займав посаду професора Воронежського державного університету і був першим деканом його педагогічного факультету.

Отже, систематизація П. Каптєревим проблем наукової педагогіки мала великий вплив на розвиток вітчизняної педагогіки ХХ ст., вплинула на розробку психолого-педагогічних теорій Л. Виготського, О. Леонтьева, теоретичне обґрунтування розвиваючої педагогіки, а також на створення єдиної методичної бази радянської педагогічної системи.

Особливістю педагогічної творчості П. Каптєрева є те, що він педагогічні і психічні процеси не лише зв'язував між собою, а й намагався об'єднати їх з розвитком особистості в цілому. Учений був переконаний, що педагогіка без фізіології і психології немислима, тому, щоб стати учителем-майстром, необхідно добре знати антропологічні основи виховання.

П. Каптєрев дійшов висновку про те, що основою діяльності вчителя-майстра є знання науки, спеціального предмету, його методології і споріднених предметів. Педагог стверджував, чим ширше і ґрунтовніше знання вчителя, тим плодотворніше буде його діяльність. Показником ефективності педагогічної майстерності вчителя вчений вважав мистецтво володіння методами навчання.

На думку П. Каптєрева, найважливішою характеристикою учителя-майстра є його здатність до моделювання педагогічного процесу, змістом якого є інтелектуальне і духовно-моральне становлення особистості учня.

Використана література

0. Антология педагогической мысли России второй половины XIX-XX вв. / Сост. П.А. Лебедев. - М.: Педагогика, 1990. - 608 с.

1. Ананьев Б.Г. Очерки истории русской психологии XVIII и XIX веков. / Б.Г. Ананьев. - М.: Госполитиздат, 1947. - 166 с.

2. Гузій Н.В. Педагогічний професіоналізм: історико-методологічні та теоретичні аспекти: [Монографія] / Н.В. Гузій. - К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2004. - 243 с.

3. Зязюн І.А. Історичні витоки психологічної педагогіки / І.А. Зязюн // Рідна школа. - 2013. - №11 - С. 3-11.

4. Каптерев, П.Ф. Дидактические очерки. Теория образования / П.Ф. Каптерев. Избранные педагогические сочинения. - М.: Педагогика, 1982. - С. 270-652.

5. Каптерев, П.Ф. Метод и его применение / П.Ф. Каптерев. Избранные педагогические сочинения. - М.: Педагогика, 1982. - С. 35-48.

6. Каптерев П.Ф. Современное воспитание в отношении к возрастам П.Ф. Каптерев // Наблюдатель. - 1889. - №5. - С. 4562.

7. Каптерев П.Ф. Педагогика - наука или искусство? // Избр. пед. соч. под ред. А.М. Арсеньева. М.: Педагогика, 1982. - С. 163-231.

8. Каптерев П.Ф. О саморазвитии и самовоспитании / П.Ф. Каптерев. // Педагогика. - 1999. - №7. - С. 73-84.

9. Каптерев П.Ф. Современные педагогические течения / П.Ф. Каптерев, А.Ф. Музыченко. - М.: В. Антик и К., 1913. - 219 с.

Размещено на Allbest.ru