Акмеологія педагогічної майстерності у працях академіка І.А. Зязюна

Виклад основного матеріалу дослідження... Особливий вклад у розвиток педагогічної науки вніс І. Зязюн, який найбільш важливим у навчально-виховному процесі для педагога визначає «найвищу мету», яка повинна забезпечити майбутнє всього людства: «Виховати поборників виживання людства, збереження планети, що стала нашою спільною домівкою». Досягнення цілі першочергово покладається на викладацький склад, який координує в навчально-виховному процесі певні діяльності [4, с. 265].

І. Зязюн відводить вищій школі найвищу мету, яка першочерговим своїм завданням повинна ставити формування людини, тобто «виводити в люди», а вже потім - в інженери, менеджери, програмісти і т. д.

Глибока переконаність вченого-філософа І. Зязюна в тому, що формування людини без мистецького компонента є неможливим, відкрило новий напрям у педагогічному дослідженні, де мистецтво є важливою складовою навчально-виховного процесу у будь-якій галузі: чи то вчителя, чи то інженера, чи то управлінця [8,с. 4].

На переконання академіків Є. Бондаревської та І. Зязюна, глобальною метою сучасної освіти має стати формування не людини освіченої, а людини культурної, ядро якої складає свобода, гуманність, духовність, адаптивність, здатність до самовизначення у світі культури й культурної ідентифікації, прагнення до життєтворчості самоствердження усіх сферах її життєдіяльності [6].

Мистецтво - водночас і творення, і пізнання світу, і спілкування. Воно покликане виховувати художній смак людини, розвивати її здатність до творчості за законами краси. Прекрасне твориться через почуттєве сприйняття людиною навколишньої дійсності, на чому наголошує І. Зязюн, і саме через почуття впливає на неї з великою силою, виховуючи через любов до прекрасного моральні якості. Коли прекрасне проходить через нашу кров, наші почуття, слухання музики, читання художньої літератури, перегляд фільму, відвідування театру та ін., наше життя наповнюється духовною красою, набуває нового змісту. Мистецтво є духовною потребою людини, воно, як повітря, без якого людина не може жити, без нього вона задихається, їй стає тісно і незатишно в житті [1; 3; 5].

У своєму підручнику «Педагогічна майстерність» І. Зязюн наводить слова К. Ушинського про призначення педагогіки і педагога у формуванні особистості: «Ми надаємо педагогіці епітета вищого мистецтва, тому що слово «мистецтво» вже відрізняє її від ремесла. Будь-яка практична діяльність, що прагне задовольнити вищі моральні і взагалі духовні потреби людини, тобто ті потреби, які належать виключно людині і становлять виняткові риси її природи, - це вже мистецтво. У цьому розумінні педагогіка буде, звичайно, першою, вищою з мистецтв, бо вона прагне задовольнити найбільшу з потреб людини й людства - їхнє прагнення до вдосконалень у самій людській природі: не до вираження довершеності на полотні або в мармурі, а до вдосконалення самої природи людини - її душі і тіла; а вічно передуючий ідеал цього мистецтва є довершена людина». Тут же вчений наголошує, що немає потреби доводити важливість такого підходу з використанням художніх засобів у навчально-виховному процесі сучасною педагогікою [4, с. 66].

Мистецтво є найпотужнішим інструментом формування художньої культури, а художня культура людини - є серцевиною її загальної культури (І. Зязюн).

Завдання професійної освіти - це підготовка не тільки фахівця-професіонала, а й творчої, культурно- освіченої, психологічно стійкої, врівноваженої особистості.

Формувати особистість, готувати її до професійної, життєтворчої діяльності першочергово покладається на викладача, яке є непростим психолого-педагогічним завданням. І. Зязюн, наголошуючи на професії педагога, говорить: «Тисячі професій народжуються і вмирають. Але живуть і до цього часу найдавніші з них - хлібороба, будівельника, лікаря, вчителя. Та й серед цих вічних професій вчительська посідає особливе місце: вона - початок усіх професій. Змінюються умови й засоби виховання, та незмінним залишається головне призначення вчителя - навчити людину бути Людиною» [4, с. 5]. За десятки років своєї педагогічної діяльності відомий дослідник розробив велику кількість різноманітних наукових методик, які дають можливість розвивати і формувати суспільно-свідому особистість. І. Зязюн наголошує на основних положеннях, якими необхідно володіти педагогу, а саме:

1) вбачати педагогічні задачі в цілісному педагогічному процесі й обирати рішення з орієнтацією на надзавдання;

2) розв'язувати переважно проблемно-стратегічні задачі;

3) уміти викликати певні психічні стани (самовладання);

4) уміти передати ініціативу учням (студентам - авт.) створювати умови для їхньої активної діяльності;

5) працювати з усім колективом, однак тримати в полі зору кожного;

6) усувати причини;

7) дошукуючись причини, аналізувати власну діяльність;

8) головні зусилля спрямувати на зміни в системі своєї роботи (постійний пошук самовдосконалення, самовиховання) [4, с. 32].

І. Зязюн глибоко вникає у процес творення людини, він об'єднує філософію, психологію і педагогіку в єдине ціле, оскільки вони спрямовані на пізнання, її навчання і виховання, тобто в педагогічну діяльність, і надає їм практичного значення. Наголошуючи на важливості практичної діяльності учений говорить: «Зрозуміло, для будь якої науки «немає нічого кращого й необхіднішого, ніж виважена й логічно структурована теорія». Але ж і немає нічого гіршого для наукової галузі, особливо у системі «Людина-людина», коли практика на десятиліття відстає від теорії. Так сталося з педагогічною практикою. Поза теорією залишилися два практичні суб'єкти педагогічної дії - учитель і учень (студент і викладач). Власне, ці суб'єкти синтезують у собі нерозривну єдність педагогіки й психології» («Історичні витоки психологічної педагогіки»). Він надає цим наукам реально практичної дієвості, а саме:

- педагогіка - це прикладна філософія;

- педагогіка - це практична психологія;

- педагогічна діяльність завжди ексклюзивна;

- педагогічна діяльність - наскрізна дія педагогічної майстерності [10].

Метою вищої школи є розвиток особистості молодої людини, її інтелектуального, морального, культурного потенціалу, створення умов для постійного професійного зростання й самоудосконалення. Наголошуючи на важливості даного питання І. Зязюн відзначає: «Суть і мета людини в постійному розвитку, її духовне становлення, гармонія її відносин з собою та іншими людьми, з світом. В цьому випадку освіта на державному рівні створює умови розвитку-саморозвитку, виховання-самовиховання, навчання-самонавчання всіх і кожного... . Відповідно, система освіти створюється для людини, функціонує та розвивається в його інтересах, служить повноцінному розвитку особистості, та в ідеалі свого призначення - щастя людини» [2, с. 14].

Використання мистецького компонента в процесі навчально-виховної діяльності є інформаційно-освітньою базою у професійній підготовці студентів ВНЗ і для підвищення культурного, освітнього та знаннєвого рівня, що є запорукою формування гармонійно розвиненої особистості. Професійна підготовка студентської молоді має відбуватися на кращих національних і світових взірцях культури і мистецтва. За допомогою мистецтва встановлюються ділові, творчі, врівноважені партнерські взаємовідносин між викладачем і студентом, що є запорукою якісної підготовки майбутніх фахівців. Мистецтво допомагає людині формувати позитивний емоційний стан.

Мистецтво є потужним інформаційним носієм за допомогою якого відбувається формування внутрішньо- почуттєвого стану людини, її творення. Адже інформація, яка надається студентові, має бути засобом для вирішення головного завдання - навчити його першочергово бути людиною, на чому особливо наголошує І. Зязюн, а вже потім мислити творчо на основі морально-етичних підходів.

Емоційно-почуттєвий стан людини є прямо пропорціональним відтворенням його внутрішнього стану до інформаційних носіїв які впливають на неї.

Про формування емоційно-почуттєвого стану особистості у навчально-виховному процесі говорив Е. Стоунс: «... навчання сильно взаємозалежне від емоційного або афективного стану. Від задоволення, страждання чи будь-яких інших зовнішніх впливів прямо пропорційно відбувається реакція на отримання знань і чим більший зовнішній вплив, тим більша реакція на засвоєння, чи навпаки, відхилення і несприйняття відповідної інформації» [11, с. 64].

Професійна підготовка майбутнього фахівця будь якого профілю практично є неповноцінною без мистецького компонента, яке здатне відкрити людині сутність буття, дозволити вийти за межі повсякденних емоцій, отримати найвищу насолоду від професійної діяльності, водночас перевірити свої морально-духовні цінності через відповідні психологічні стани в час спілкування з мистецтвом. «Мистецтво удосконалює здатність бачити, відчувати, споглядати. Мистецькі твори пропонують художні образи, що безпосередньо звернені до сенсорної сфери, емоцій та почуттів людини і спрямовані на те, щоб «захопити» її, примусити співчувати та співпереживати. . Адже живопис, музика, театр створюють такий комплекс засобів виразності, який дає свободу грі фантазії, уявлення, прояву інтуїції та пошукової ініціативи, нагадують про гармонію, недосяжну для системного аналізу. Але оскільки ці процеси не можуть мати принципово іншої психічної основи, вони збагачують розвиток універсальних якостей особистості» [7, с. 38].

Продовжуючи вчення І. Зязюна, О. Отич обґрунтувала педагогіку мистецтва як нову мистецьку субдисципліну педагогіки. Педагогіка мистецтва - використання мистецтва у загальній і професійній освіті з метою навчання, виховання, розвитку і професійної підготовки особистості. Педагогіка мистецтва відрізняється від мистецької педагогіки, яка є наукою про мистецьку освіту і практичною мистецько-педагогічною діяльністю. За визначенням О. Отич педагогіка мистецтва розробляє естетичні та етичні засади формування особистості, її загального й професійного розвитку засобами різновидів мистецтв (педагогіка театру, педагогіка музею тощо) [9].

Професійна підготовка майбутнього фахівця передбачає застосування мистецтва у формуванні його як особистості, котра в майбутньому могла б забезпечити як високий культурний рівень професійної діяльності, так і визначитися в духовно-ціннісних орієнтирах. К. Ушинський зазначав, що будь-яка практична діяльність, спрямована на задоволення духовних потреб людини, є великим мистецтвом, а педагогіка як наука - вище мистецтво, оскільки задовольняє найбільшу з потреб людини і людства в цілому - їхнє прагнення до вдосконалення. Заслуга К. Ушинського полягає в тому, що він розглядав педагогіку не тільки як науку і мистецтво, а й у їхньому гармонійному поєднанні фізичного, розумового й морального вдосконалення. «Педагогіка не наука, а мистецтво - найбільше, найскладніше, найвище й найнеобхідніше з усіх мистецтв. Мистецтво виховання спирається на науку. Як мистецтво складне й багатогранне, воно спирається на велику кількість обширних і складних наук (три найголовніші з них - фізіологія, психологія та логіка); як мистецтво, воно, крім знань, потребує здібностей і нахилів; і, як мистецтво ж, воно прагне до ідеалу, якого вічно намагаються досягти і який цілковито ніколи недосяжний: до ідеалу досконалої людини» [12, с. 192]. «Ви навчаєте дитину яким-небудь п'яти невідомим їй словам і бачите, що вона мучиться над ними довго і даремно, але зв'яжіть з малюнками двадцять таких слів - і дитина засвоїть їх швидко». У помислах видатного педагога ми знаходимо підтвердження того, що вміле використання засобів мистецтва в навчально-виховному процесі допомагає учням краще засвоїти знання та пізнати навколишній світ - природу і життя людини.

Висновки... Тому, значення мистецтва в сучасному світі неухильно зростає, воно слугує тим каталізатором який здатний внести серйозні корективи у виробленні таких якостей як сили волі, характеру, стійкості до різного роду дешевих спокус, оскільки протистояти явищам бездуховності, зневаги до мистецьких надбань людства можна лише шляхом удосконалення творчих потенцій суспільства, усвідомлення пріоритету загальнолюдських цінностей і розуміння перспективи гуманітарного розвитку культури.

Розвиваючи такий напрям у педагогіці І. Зязюн вніс великий вклад у розвиток педагогіки та вдосконалення навчально-виховного процесу у підготовці майбутніх фахівців різних напрямів діяльності.

Вчення І. Зязюна сьогодні набувають реально практичного значення. Поширення його наукового надбання відбувається через Центри педагогічної майстерності які відкриті в багатьох вищих навчальних закладах різних рівнів акредитації та різних напрямів професійної підготовки майбутніх фахівців.