Роль синергетичного конструкта знань у формуванні нелінійного (планетарного) мислення в процесі підготовки майбутніх фахівців вищих навчальних закладів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Роль синергетичного конструкта знань у формуванні нелінійного (планетарного) мислення в процесі підготовки майбутніх фахівців вищих навчальних закладів

Ельвіра Лузік

Стаття присвячена дослідженню теоретико-методологічних аспектів впливу синергетичного конструкту знань на формування нелінійного мислення в процесі удосконалення професійної підготовки майбутніх фахівців вищих навчальних закладів.

Ключові слова: нелінійне (планетарне) мислення, синергетичний конструкт знань, синтетична наукова парадигма, самодостатня та самоорганізуюча система вищої освіти.

Статья посвящена исследованию теоретико-методологических аспектов влияния синергетического конструкта знаний на формирование нелинейного мышления в процессе усовершенствования профессиональной подготовки будущих специалистов высших учебных заведений.

Ключевые слова: нелинейное (планетарное) мышление, синергетический конструкт знаний, синтетическая научная парадигма, самодостаточная и самоорганизующаяся система высшего образования.

The article investigates the theoretical and methodological aspects of the impact of synergistic construct knowledge on the formation of non-linear thinking in the process of improving training of future specialists of higher education institutions.

Keywords: nonlinear (planetary) thinking, synergistic construct knowledge, synthetic scientific paradigm, self-sufficient and self-organizing system of higher education. нелінійний мислення професійний навчальний

Постмодернізм, як філософський світогляд в галузі освіти, поставивши у центр своєї філософії нелінійність мислення як найбільш складного процесу психічної діяльності людини, спрямованого на пізнання і опосередковане відображення дійсності, звернув свій погляд на пошук відповідей на ті виклики, які відбулися у світовому суспільстві 20-21 століття як з боку науки, так і з боку системи освіти. Саме тому, у Всесвітній декларації про вищу освіту для ХХІ століття сформульовано необхідність нового бачення парадигми вищої освіти, яка має бути орієнтована на того, хто навчається, а також нового бачення в парадигмі «її змісту, методів, практики і засобів забезпечення на основі нових видів зв'язків і партнерства зі спільнотою, і самими широкими верствами населення» [1]. У документі підкреслюється, що вищі навчальні заклади (ВНЗ) повинні забезпечувати таку освіту студентам, яка виховує в них добре поінформованих та глибоко мотивованих громадян, здатних до критичного мислення, аналізу суспільної проблематики, пошуку та використання рішень проблем, які постають перед суспільством. Самостійність і професійна відповідальність у прийнятті рішень, демократизація відношень суб'єктів освітнього процесу, вирішення проблем гуманізації в суспільстві вимагають від кожного майбутнього фахівця усвідомленості дій, рефлексивної та комунікативної культури, що, в свою чергу, потребує оволодіння синергетичними моделями управління інтегративно-діяльнісним освітнім процесом у вищому навчальному закладі.

Інтенсивна і об'єктивно обґрунтована інтеграція національної системи вищої освіти в європейський і світовий освітній простір вимагає не тільки впровадження нових методик оцінювання результатів навчання та адаптації до академічних вимог щодо організації навчального процесу, а й удосконалення структури та змісту вищої освіти країни. При вирішенні цієї проблеми, на наш погляд, можна рухатися в наступних трьох напрямках:

- оволодіння кращими досягненнями європейської та світової вищої освіти;

- збереження вже наявних вітчизняних освітніх традицій;

- звернення до досягнень сучасної наукової думки,

вибір яких обумовлений тим, що саме ці напрямки чітко співвідносяться з основними парадигмами розвитку вищої освіти, а саме: збереження вітчизняних освітніх традицій - з традиціоналізмом; опанування кращими досягненнями європейської та світової вищої освіти - з модернізмом; збагачення змісту освіти за рахунок прийняття і прилучення до останніх досягнень сучасної науки - з постмодернізмом. Саме за умови пріоритетності останнього напрямку, очевидно, можна визначити критерії як для забезпечення певних елементів традиційного змісту вітчизняної освіти, так і для запозичення ряду концептуальних положень із змісту вищої освіти інших країн. В той же час, багато концепцій з філософії освіти, як у колишні часи, так і зараз, спираються на різні, часто суперечливі принципи, що не враховують основних досягнень постнекласичної науки, основою якої є синергетика як система наших знань про світ у цілому [2]. В результаті виникає нова соціальна структура, яку можна асоціювати з виникненням нового способу розвитку людської цивілізації - інформаціоналізмом (М. Кастельс), специфіка якого полягає в особливостях технології генерування знань, обробки інформації та символічної комунікації.

Враховуючи нові тенденції, щохарактеризують цю соціальну структуру, представимо нелінійність мислення людини як сукупність комунікативних актів в процесі народження думки з пошуком зв'язків (системність); як дискурс (доказ) появи думки як рефлексу порівняння (різниці, тотожності, аналогії), виділивши, при цьому, поруч з поверхневими структурами, глибинні способи мислення, що співзвучні глобальним інформаційним технологіям і, таким чином, знаходяться у багатовимірних зв'язках з навколишнім світом.

В якості основ гіпотези розв'язання проблеми формування всебічно розвиненої особистості, яка, одночасно, об'єднує індивідуальні інтереси з усією складною системою інтересів суспільства і навколишнього середовища, виберемо теорію особистості, як фундамент світоглядної та політико-філософської основи, та теорію соціальних систем. Пізнавальна та методологічна значущість сформульованих теорій, які складають фундамент сучасної парадигми розвитку системи вищої освіти, полягає у визначенні особистості викладача вищої школи не лише як ретранслятора заданого нормативними документами ціннісного, когнітивного та ідеологічного змісту освіти, а як комунікатора, від дій якого залежить успіх основних цілей освітнього процесу як на мікро-, так і на макрорівні. Викладача, який перетворює різновекторну кількість часто суперечливих ідей виховання розвиненої особистості на сучасну філософську основу нових освітніх систем, що враховують особливості конкретизації загальних принципів у кожному типі культури і національного менталітету, а також особливостей будь-якої освітньо-педагогічної дії.

Приблизно 0,6 млрд. років назад характер еволюційного процесу зародження життя на Землі у вигляді структури, яка самоорганізується, кардинально змінився. Сучасна еволюція, що продовжується протягом останніх 30-40 тис. років, є за своєю сутністю когнітивною (пізнавальною), причому, якщо на початку когнітивного етапу інтелектуальної еволюції мислення людини носило примітивний характер, то в її наступних фазах у процес мислення включаються такі абстрактні атрибути життя як простір і час. Одночасно з цим у процесі пізнання все більшу роль починає відігравати феномен абстрагування, що складає подвійну природу, а саме: з одного боку, дозволяє глибше проникати у сутність явищ природи та отримувати більш узагальнене та якісно нове знання про них; з іншого боку, через самодостатність функціонування мозку, абстрагування, часто відірване від реальності, створює ілюзорні уявлення та призводить до помилок, що і відбувається на теперішньому етапі інтелектуальної еволюції. Домінуючими стають раціоналізм, наука та науково-технічний прогрес, витісняючи, при цьому, чуттєве пізнання і викликаючи відчуження людини з її людськими цінностями. Так, сучасна наукова парадигма передбачаючи, що світ - великий і рухомий, але незмінний механізм, в той же час розглядає природу як машину, що складається, як і будь-який механізм, з окремих частин, протиставляючи, таким чином, науковий метод релігійному, літературному, художньому, чуттєвому та іншим методам осягнення істини. Абсолютизуючи факт, існуюча наукова парадигма повністю елімінує ціннісні орієнтири, ціннісне ставлення людини до дійсності, тобто створюються умови, при яких в існуючій парадигмі немає місця для людини, її місце займає техніка і технологія, яким відводиться особливий світ - техносфера, де діяльність людини зводиться до вдосконалення цього штучного середовища існування.

Нині людству передбачається чергова біфуркація, але, на противагу попереднім, ця якісна зміна - усвідомлена, заснована на самоосягненні людини і принципово нової парадигми, де віра у наукову правду про те, що об'єктивний світ - хаос, який, самоорганізуючись, не має початку і не має кінця, а життя - унікальна форма самоорганізації, еволюція якої призвела до самоосягнення та розуміння абсолютної цінності людини. В цьому випадку сучасна система освіти та виховання потребують радикальних змін у напрямку базування на ціннісну основу, що, в якості абсолютних цінностей, визнає людину та родину. Саме тому, на наш погляд, освіта має базуватися на синтетичній науці, де знайдуть своє місце і релігія, і наука, і міфи; де все буде розглядатися в єдиному руслі: людина - форма самоорганізації, а пізнання - вираження (прояв) цієї самоорганізації. Звичайно, залишається диференціація наук, але, паралельно, має відбуватися процес синтезу наук. Людина, постійно вдосконалюючи себе, буде прагнути до сфери панування загальнолюдських цінностей, до досконалості - Абсолюту, що є надзвичайно актуальним і важливим для синергетичного вчення, підтверджуючи, тим самим словом В. Шекспіра, що людина є окрасою Всесвіту і вінцем всього живого [3].

Вступивши в третє тисячоліття, ми підійшли до тієї граничної межі своєї діяльності і життєзабезпечення, в якій сучасним фахівцям вищих навчальних закладів необхідно подумати і усвідомити свою життєву мету, в контексті життєдіяльності визначити свої принципові світоглядні орієнтири і виробити необхідні і дієві підходи до ефективного управління, розвитку і формування матеріальних та ідеальних цінностей. Основні філософсько-світоглядні одкровення нашого часу виявляються в руслі прагнення людської свідомості до цілісного пізнання світу, у зв'язку з чим ми стаємо свідками інтенсивної інтеграції наукових дисциплін, дослідження суміжних та граничних галузей людського знання, спроб узагальнення в межах певних сфер знання. Ще А. Ейнштейн говорив, що привести все у сферу відносності неможливо так само, як все визначити та довести, тому, при будь-якому доведенні, слід використовувати щось вище, справедливість якого визначається без доведення. Цю ж думку можна підтвердити антропним принципом (принципом космологічного доповнення), що виходить з розуміння людини як органічної й активної частини космосу та Всесвіту, в якому причина та наслідок, єдине та множинне, просте та складне, частина та ціле, актуально-дійсне та потенційно-можливе, минуле та майбутнє не диференціюються, що дає нам право говорити про Всесвіт як голографічний універсум, в якому все існує у всьому.

Виявляється, що повнота істини може міститися в нескінченій системі, а оскільки людина кінцева, вона цієї повноти вмістити принципово не може, що відповідає парадоксальному надактивному принципу феномена цілого, одного з наріжних принципів синергетики як науки про відкриті цілісні системи та принципу саморуху системи. Ось чому в науці актуальним стає пошук логічних та ірраціональних критеріїв раціонального знання, що передбачає, перш за все, інтеграцію науково-теоретичного та філософсько-міфологічного способів пізнання світу, розробку нових системних універсалів, розвиток нової наукової парадигми, поява якої викликана цілим рядом наукових відкриттів (наприклад, принцип «самоочевидності» наукових аксіом виявився недостатнім стосовно протиріч, що відкрилися, та принципових неузгодженостей в основах математичної теорії множин; стосовно результатів, отриманих в області неевклідових геометрій та нетрадиційних логічних систем; стосовно парадоксів корпускулярно-хвильових властивостей світла та ін.). Все це зумовлює пошуки нових логічних мов (виявляється, що між логічними твердженням та запереченням можливо дещо третє, яке нас і цікавить (невизначеність, вірогідність)); формування нелінійного (планетарного) мислення у майбутніх фахівців вищих навчальних закладів для успішності їх професійної діяльності.

Саме в синергетичній картині світу відбувається зустріч фізичних, соціальних і психічних аспектів буття як індивідуума, так і соціуму; проблеми «двох культур», освіти, міжкультурної та міждисциплінарної комунікації. При цьому, завдяки синергетиці, розбіжності між природними, соціальними та гуманітарними науками поступово нівелюються, а фактором їх об'єднання є людина і суспільство, в результаті чого виникає цілісний динамічний образ Всесвіту, який «самоорганізується з включенням в нього людини, причетної до того, що з нею відбувається» [4].

Виходячи із об'єктивно обґрунтованої реальності сьогодення на інтеграції національної системи вищої освіти в європейський і світовий освітній простір вимагає не лише впровадження нових діагностичних методик оцінки результатів навчання та адаптації до академічних вимог щодо організації навчально-виховного процесу, а й удосконалення мети, структури та змісту вищої освіти взагалі що, обумовлено особливостями технологій генерування нових і старих знань, обробки інформації з продуктивним формуванням нових умінь та навичок. Але щоб жити і діяти в нових умовах необхідні інше мислення, інший образ дії, адекватні змінам логіки мислення; нові цінності та практичні навички життя. Часто ми змушені діяти навмання або на дотик через страх помилитися, що призводить до стресу, який Е. Тоффлер називає «шоком майбутнього» [5]. Така неадекватність ставить мету: навчитися мислити, жити і діяти відповідно до умов часу, а для цього потрібні нова інтуїція, нові відчуття, нові способи бачити самих себе, природу і все, що нас оточує, тобто складне (планетарне) мислення, свою ідентичність як безперервний процес ідентифікації - діяльності, відкритої в невизначеність майбутнього, в який ми всі вже залучені.

Таким чином, основною метою організації навчального процесу у ВНЗ стає не саме знання і не інформація, як така; визначальними чинниками розвитку планетарного (нелінійного) мислення стає конкретна специфіка їх взаємодії, яка, в умовах мереж інформаційних технологій, надає нову якість складності знань та інформації, а людська діяльність, у контексті виникнення нового, інформаційно-комунікативного способу розвитку, з необхідністю набуває істотно нелінійного інноваційно-циклічного характеру [6]. Крім того, змінюються структура і зміст підготовки фахівців, а саме, за допомогою синергетичного конструкта знань вона перетворюється в діяльність креативного комунікативного конструювання нових активних нелінійних середовищ, складних реальностей мовних, інформаційних, чуттєво-емоційних, знаково-символічних, інтелектуальних і духовних, що перетинаються і взаємовідтворюються. Тобто йдеться про становлення нового, «рефлексивного» суспільства особистостей, здатних до усвідомлення своїх можливостей і меж їх реалізації в просторі власної свободи, до усвідомлення всіх ризиків своєї діяльності в тендітному нестабільному світі культури і природи, в усвідомленні своєї відповідальності за цей світ [7]. Саме завдяки синергетичній картині світу, де відбувається зустріч фізичних, соціальних і психічних аспектів буття як індивідуума, так і соціуму; проблем освіти як відкритої, динамічної системи міжкультурної та міждисциплінарної комунікації, здійснюється перенесення когнітивних моделей з однієї дисциплінарної сфери в іншу і формується трансдисциплінарне (нелінійне) мислення, підтверджуючи, тим самим, слова І. Пригожина, що «тільки те, що позбавлене симетрії, невпорядковане і знаходиться в стані далекому від рівноваги, має здатність до саморозвитку і самоорганізації як вищого прояву складності» (див. посилання 3). Саме співіснування старого і нового знання, будучи необхідною і достатньою умовою створення нового інтегрованого знання, сприяє перетворенню конструкта суспільства знань із статичного на динамічний, формуючи, тим самим, цілісний динамічний образ Всесвіту, який «самоорганізується з включенням в нього людини, причетної до того, що в ньому відбувається» (див. посилання 4).

Представляючи нелінійне мислення як сукупність комунікативних актів в процесі народження думки, виділимо декілька основних принципів, найбільш значущих при дослідженні самоорганізуючих і саморозвиваючих систем, до яких відноситься і система освіти:

системний принцип, що пов'язує пізнання частин з пізнанням цілого, в якому виникають нові якості або властивості, що не можуть бути скорочені до частин;

голографічний принцип, де в будь-якому складному явищі, не тільки частина входить в ціле, а й ціле вбудовано в кожну окрему частину;

принцип зворотного зв'язку, який замикає причину і наслідок в рекурсивну петлю;

принцип авто-, еко- організації означає, що складні самоорганізуючі системи черпають енергію та інформацію для підтримки своєї автономії з навколишнього середовища;

принцип невизначеності означає незавершеність будь-якого пізнавального процесу та практичної діяльності;

діалогічний принцип полягає в установці додаткового, конкурентного, антагоністичного зв'язку між двома протилежностями, допомагаючи їм вийти за межі нерозв'язаних суперечностей у ширший контекст можливості їх вирішення;

принцип не лінійності, що дає шанс запобігти хаосу в складному нелінійному світі (див посилання 3), які дозволяють зробити висновок, що включення принципів складного (планетарного) мислення створює таку систему вищої освіти для людини, яка, завдяки освіті, здатна бути успішною.

Покажемо реалізацію сформульованих вище принципів складного мислення в процесі проектування особистісно-орієнтованих дидактичних технологій у вищих навчальних закладах.

Відомо, що головна суперечність розвитку синергетичних систем, до яких належить і система освіти, полягає у взаємодії двох - того, що створює нові структури і того, що розмиває нові структури - дисипативного, хаотичного. З іншого боку, діалектика науково-методологічного підходу до проектування освітнього середовища у вищих навчальних закладах вимагає від діяльності викладача безперервного пошуку нових теоретико-методологічних підходів, які дозволять розробити і впровадити в навчальний процес інваріантну основу сучасної синергетичної парадигми, як відносно жорсткого каркаса методологічних принципів, що мають бути спрямованими на оптимізацію вирішення всіх протиріч, які обумовлюють існування і розвиток різних явищ реального світу.

Крім того, впровадження синергетичної парадигми, на наш погляд, дозволяє обгрунтувати використання творчих підходів до розгляду складних компонентів освітнього процесу, в тому числі і основних її компонентів - суб'єктів педагогічного процесу - особистості викладача і студента як основи самоорганізації та саморозвитку навчального процесу у вищих навчальних закладах.

Виходячи з того, що в основі системного аналізу знаходиться принцип системності, а в основі синергетичної парадигми - принцип розвитку, діалектика цих принципів, взаємодоповнюючи і взаємообумовлюючи один одного, насправді, утворюють епістомологічну (гносеологічну) єдність. Саме тому, в якості одного з напрямків проектування сучасного освітнього середовища ми використовуємо синергетичний конструкт знань для побудови синергетичної моделі інтегративно-діяльнісної освітньої системи як основи формування планетарного (складного) мислення у майбутніх фахівців вищих навчальних закладів. Саме синергетичний принцип доповнення будемо розглядати як системотворчу основу теорії самоорганізованих систем, найбільш складною з яких є людина зі своєю свідомістю, динамічність стану якої можна описати за шкалою «хаос - порядок». Урівноваження їх взаємодії, як існування якісної незмінності системи протягом певного часу, при постійній різниці результату їх взаємодії на виході, дає можливість сформувати два шляхи: еволюційний етап розвитку і швидкий біфуркаційний хаотичний злам старої освітньої системи. Саме другий шлях сприяє виникненню безлічі аттракторов (нових центрів організації), які претендують на організацію нового суспільства, а найважливішим завданням синергетичної парадигми, за словами І. Пригожина, є вибір однієї з багатьох можливих траєкторій розвитку відповідних систем.

Таким чином синергетична модель проектування освітнього середовища, розглядаючи психіку суб'єктів освітнього процесу як відкриту, неврівноважену, нелінійну систему, перебуває під флуктуаційним впливом зовнішнього інформаційного простору, який, діючи на свідомість і підсвідомість, дозволяє сформулювати гіпотетичне припущення про біфуркаційні механізми розвитку особистості студента, а процес еволюційного розвитку особистостей викладача та студента можливо представити у вигляді безперервного ланцюжка дискретних областей певного суб'єктного параметричного простору поблизу критичних точок, що є результатом дій малих подразників інформаційно-освітнього середовища на психіку суб'єктів навчального процесу.

Виходячи з того, що психіку суб'єктів освітнього процесу ми можемо розглядати як нелінійну систему, яка майже завжди знаходиться в режимі загострення, наявність цих можливих (суб'єктивних) біфуркаційних психічних точок пов'язана з тим, що в інформаційному середовищі будь-яке, скільки-небудь мале збудження може викликати сильну реакцію, що, в свою чергу, спричинить структурний перехід системи в новий непередбачуваний стан (наприклад, неуспішність по одному або декількох предметів може спровокувати небажання студента успішно опановувати ту чи іншу професію). Крім того, якщо врахувати спонтанний характер вибору подальшої траєкторії еволюції освітньої системи в точках біфуркації, то стає зрозумілим цілком ймовірна природа нелінійної динаміки формування суб'єктів освітньої системи під час навчального процесу (саме цим можна пояснити збої в цьому процесі при вихованні особистості на кінцевому етапі навчального процесу, які можуть сильно відрізнятися від тих, що були спроектовані на початковому етапі даного процесу). Саме тому, конструювання викладачем у студента таких психічних аттракторів (особливих структур, асимптотичних областей, центрів тяжіння траєкторій еволюції систем) можна розглядати в якості основи проектування інтегративно-діяльнісної освітньої системи взагалі і особистісно-орієнтованих дидактичних технологій зокрема, враховуючи, при цьому, і психічні атрактори, які вже є в наявності у свідомості й підсвідомості суб'єктів освітнього процесу або в колективному несвідомому, що становить структуру мікроскопічного рівня особистості.

Запропонована гіпотеза про біфуркаційний характер розвитку мікроструктури психічної системи суб'єктів освітньої діяльності вимагає, в свою чергу, методології планування навчально-виховного процесу у ВНЗ на основі формування «педагогічних аттракторів» і нелінійного освітнього середовища з резонансним педагогічним впливом, а навчальний процес (продукування знань і формування інтегративних умінь та навичок) можемо розглядати як безперервний ланцюжок структурних фазових переходів особистості (когнітивного, поведінкового та інших станів студентів) від однієї топології до іншої, що, в свою чергу, еволюціонує від однієї симетрії до іншої за рахунок розвитку існуючих психічних утворень до створення додаткових психічних новоутворень.

Отримуючи нелінійну особистісно-орієнтовану дидактичну технологію, викладач своєю діяльністю сприяє такому організаційному розвитку особистості студента, яке здатне не тільки компенсувати його деструкцію в часі (забування знань, руйнування когнітивних новоутворень, патернів моральної поведінки і т. і.), а й сформувати переважно позитивні новоутворення. В якості прикладів новітніх особистісно-орієнтованих дидактичних технологій можна назвати методику «пізнання зигзагом», технологію імовірнісного навчання, технологію формування динамічної моделі особистості.

В результаті все більш очевидним і доказовим стає розуміння того, що педагогічний процес - це спеціально організований освітній процес виховання, навчання і розвитку як його складових частин, що перебувають під взаємопроникненням, формуючи планетарне (складне) мислення у майбутніх фахівців в процесі професійної підготовки. Крім того, нові цілі та цінності системи вищої освіти в XXI столітті, обумовлюючи інноваційні технології освітнього процесу, в своїй основі повинні мати синергетичну модель взаємодії як модель співпраці та співтворчості; комунікативні і рефлексивні тренінги та організаційно-діяльнісні технології.

Висновки

Використання синергетичних принципів сприяючи формуванню планетарного (нелінійного) мислення, створює таку систему вищої освіти для особистості, яка, завдяки отриманню цієї освіти як відкритої неврівноваженої, нелінійної системи, здатна бути успішною в нелінійному інформаційному просторі.

Розвиток відкритого нелінійного суспільства знань має відбуватися зі збереженням потенційно-закладеної в ньому гуманістичної спрямованості.

Напрямок стратегій оновлення змісту освіти повинні задавати не стільки нові освітні технології, засновані на знаннях, скільки сама людина, її можливості та перспективи.

Людська діяльність в контексті нового, інформаційно-комунікаційного способу розвитку з необхідністю набуває істотно-нелінійного, інформаційно-комунікативного характеру.

Література

1. Всемирная декларація о высшем образовании для ХХI века: подходы и практические меры // диссертационное образование. 1999 № 5 - С. 4-9.

2. Лутай В.С. Основной вопрос современной философии. Синергетический поход / В.С. Лутай. - К. : 2004, - 189 с.

3. Николис Г. Познание сложного: Введение / Г. Николис , И. Пригожин: пер.с англ. -М.: Эдиторная УРСС, 2003. - 344 с.

4. Аршинов В. И. Роль Синергетики в формировании новой картины мира. / В. И. Аршинов, В. Г. Буданов // Вызов познанию: Стратегии развития науки в современном мире / [отв. ред.. Н. К. Удумян]. - М. : Наука, 2004. - 475 с.

5. Тоффлер Э. Шок будущого / Э Тоффлер, пер. С англ.. - М. : ООО изд-во «АСТ», 2011. - 560 с.

6. Коломієць С. В. Синергетичні аспекти освіти: Питання методології / С. В. Коломієць // Гуманізація навчально-виховного процесу: Збірник наукових праць. - 2011. - Вип. ІV. ч. І. - с. 23-36.

7. Князева Е. Н. Основания синергетики. Режимы с обострением, самоорганизация, темпомиры / Е. Н. Князева, С. П. Курдюмов // - СПб.: Алетея. 2002 - 414 с.

Размещено на Allbest.ru