Педагогічна діяльність та мистецька спадщина Ніла Яблонського

Размещено на http://www.allbest.ru/

Педагогічна діяльність та мистецька спадщина Ніла Яблонського

Єпіхіна Д.В. ст. викладач

Ніл Олександрович Яблонський -- батько та вчитель трьох видатних митців України -- Тетяни, Олени та Дмитра Яблонських. Вивчаючи та систематизуючи його педагогічну діяльність та мистецьку спадщину акумулюємо кращі досягнення попередників, їх досвід, щоб гідно продовжувати розпочату ними справу по вихованню та навчанню молоді незалежної України.

Нил Александрович Яблонский -- отец и учитель трех выдающихся художников Украины -- Татьяны, Елены и Дмитрия Яблонских. Изучая и систематизируя его педагогическую деятельность и художественное наследие мы аккумулируем лучшие достижения предшественников, их опыт, чтобы достойно продолжать начатое ими дело по воспитанию и обучению молодежи независимой Украины.

Nil A. Yablonskii is father and teacher of three distinguished Artists of Ukraine: Tatiana, Elena and Dmitry Yablonsky. Studying and systematize his educational activities and art legacy, we accumulate the best achievements of predecessors, their experience for worthy continuation of their business of education and training for young people of independent Ukraine.

Ключові слова: педагогічна діяльність, мистецька спадщина, досягнення попередників, вивчати та узагальнювати досвід, виховання та навчання молоді.

Педагогическая деятельность, художественное наследие, достижения предшественников, изучать и обобщать опыт, воспитание и обучение молодежи.

Educational activities, artistic heritage, the achievements of predecessors, to examine and synthesize the experience, education and training for young people.

Знаменита на весь світ Народний Художник СРСР та України, дійсний член Академії Мистецтв СРСР та України, лауреат трьох Державних премій СРСР, двох медалей Академії мистецтв СРСР, Національної премії України імені Т. Шевченка, Герой України, професор Тетяна Яблонська, Заслужений діяч мистецтв України Олена Яблонська, член Української Академії Архітектури, доктор архітектури, професор, Заслужений архітектор Дмитро Яблонський -- усі вони діти Ніла Яблонського і своє художнє виховання та освіту всі троє одержали вдома.

Ніл Олександрович не тільки прищепив своїм дітям величезну любов і трепетне відношення до мистецтва але дав їм сильну академічну базу, ту майстерність, яку вони пронесли через усе життя -- удосконалюючи й доповнюючи її. Основи побудови, перспективи, почуття форми й об'єму, розвиток просторового мислення -- усе це батько передав своїм учням. Деякі особливості викладання спеціальності батьком-учителем, те, що вдалося відновити завдяки спогадам його дітей -- методи, якими користувалися його діти при навчанні своїх дітей дають можливість усвідомити й систематизувати цей цікавий досвід.

Яблонський Ніл Олександрович (1888-1943), художник, педагог, постійний учасник художніх виставок походив з родини священика, що працював у гімназіях учителем Закону Божого та служив протоієреєм Покровської церкви в Смоленську.

Спочатку Ніл Олександрович вчився в Духовній семінарії, пізніше -- у Духовній академії в Москві. Був виключений за участь у революційних подіях 1905 року. Після виключення з Духовної академії намагався вступити до Петербурзької Академії мистецтв, але не пройшов по конкурсу. Навчався у Петербурзькому університеті на історико-філологічному факультеті, а опісля його закінчення працював у Вітебську, потім переїхав у Смоленськ, де викладав словесність у приватних гімназіях.

У перші роки після революції 1917 р. прийняв рішення продовжити художню освіту і переїхав до Москви вчитися у ВХУТЕМАСі. Після року навчання у відомого художника Архипова він повернувся в Смоленськ: захоплення формалізмом, яким був заражений ВХУТЕМАС, розчарувало його. Працював викладачем малюнка в студії Пролеткульту. У школах викладав російську мову й літературу, співробітничав з газетою "Рабочий путь", де розміщав мальовані портрети передових робітників, карикатури на міжнародні теми.

Головною його роботою в цей період було збирання експонатів по поміщицьких садибах для Смоленської картинної галереї, хранителем якої він був. В 1929 р. родина переїхала в Луганськ, де Яблонський працював викладачем малюнка в художньому училищі. Через 2-3 роки переїздить у Київ та займається творчою роботою. Коли почалась війна Ніл Олександрович із дружиною залишилися на окупованій території. В цей період Яблонський був вивезений у Німеччину, і подальша його доля невідома.

Сьогодні спогадами може поділитися тільки Олена Нилівна, середня в родині Яблонских. Перша і найважливіша умова хорошого навчання -- це величезна любов Вчителя до своєї справи й до своїх учнів. Коли вчитель переконаний у потребі та важливості своєї справи, то кожне його слово буде мати відгук у дитячій душі.

По тих малюнках, що дійшли до наших днів, можна з упевненістю говорити про його талант рисувальника. Портрети, виконані Нілом Яблонським -- це роботи Майстра. Дуже грамотні із професійної точки зору, вони передають не тільки зовнішню подібність, але й характер людини. Намальовані ним портрети дітей у віці 11, 10 і 6 років настільки майстерно виконані, що легко можна впізнати кожного. Не зумівши стати художником сам, батько прищепив свою любов до мистецтва дітям. У тому, що всі троє прожили яскраве творче життя -- заслуга насамперед їх батька.

Друга умова успішного навчання -- це постійні заняття. У той час дітям не обов'язково було відвідувати школу з семирічного віку. Так, Тетяна пішла в школу відразу в сьомий клас, а Олена в п'ятий. У такий спосіб у батька була можливість займатися з дітьми малюванням щодня по кілька годин. Звичайно, діти вчилися й по інших предметах, деякі викладали їм самі батьки, для інших наймали вчителів, все-таки головним предметом було образотворче мистецтво.

Щоранку об 11 годині усі діти йшли малювати. Найчастіше це були глечики різної форми, різні драпіровки, багато малювали один одного, сусідів. Замість олівців був древнє вугілля, замість паперу -- зворотня сторона шпалер. Ніл Олександрович сам палив малювальне вугілля з тоненьких березових гілочок. Перед тим, ніж провести першу лінію на папері, вчитель радив поводити пальцями, зруйнувати неживу поверхню білого аркуша, уявити собі цей предмет уже намальованим, розбудити й змусити працювати уяву. Саме розвиток уяви, живого почуття давало можливість дітям з інтересом і з радістю вчитися цій складній справі.

Поставивши перед учнями натюрморт, батько уважно дивився на кожного. “Треба зачепитися за живе”, -- говорив він, -- "Ну, у кого виходить?" Тихо. Потім чийсь голос: “У мене вийшло!” Значить трапилося чудо. На неживому папері, неживим вугіллям став з'являтися Справжній Глечик! Ніл Олександрович рідко, або взагалі ніколи не вживав слів “побудова”, “вимір (що проти чого)”, “відносини”, хоча йому, як людині, що одержала професійну освіту, звичайно були відомі ці поняття. Замість сухої, строгої грамоти пропонувалася жива участь у творчому процесі.

“Ти намалювала ніс не цієї людини. Подивися, який у нього ніс, уважно подивися і намалюй, щоб це був Його ніс. Цей глечик товстий і широкий, а в тебе вийшов зовсім інший. Занадто чорна тінь від носа -- людина повернеться, а тінь залишиться, ” -- згадує уроки батька Олена Яблонска. Коли уявляєш намальовану тобою людину, що йдє або витягує руку, відразу видні помилки в малюнку. Якщо на малюнку одна нога вийшла коротше іншої, то чоловік не зможе стояти, коли чоло, рот, очі будуть не на місці, намальована людина не зможе дивитися або посміхатися. Не говорячи про подібність.

Отже, завдяки розвиненій живій уяві просто неможливо малювати погано. Поганий малюнок виходить тоді, коли малюють не людину, а набір абстрактних форм, перевіряючи себе час від часу вертикалями й горизонталями за принципом “що проти чого”. Цей спосіб складний та нецікавий. Змусити малювати в такий спосіб дітей, та ще щодня, можна тільки силою. Ніл Олександрович любив свою справу сам, і вмів передати свою любов іншим. Велику увагу приділяв вчитель малюванню по пам'яті. Часто робили так: посидить кілька хвилин натурщик, потім встане, піде. Спробуй намалювати, як запам'ятав...

Часто батько ходив з дітьми на прогулянки. У цей час родина переїхала в Кам'янець-Подільськ, місто надзвичайно цікаве своєю архітектурою. Під час таких прогулянок дітям пропонувалося запам'ятати який-небудь будинок а потім намалювати його по пам'яті. Іншого дня знову йшли до цього місця, і відразу бачили, що намалювали не так, чого не побачили й не запам'ятали вчора. Такі прогулянки з батьком, а він завжди по дорозі розповідав що-небудь цікаве, запам'ятовувалися на все життя. Такий підхід учив не змальовувати, а творити, а це завжди цікаво.

Була ще така “гра”. На папірцях писалися різні діючі особи -- “візник”, “музикант”, “доктор”... На інших папірцях -- місце дії , наприклад “у лісі”, “на базарі”, і нарешті що робить -- рубає дрова, танцює... Папірці перемішувалися, виймалися один за іншим, і виходило: “Візник танцює на базарі”. Це треба було намалювати. Часом виходили досить безглузді ситуації, і треба було добре потрудитися, що б переконливо намалювати таку сценку. Це були уроки композиції.

А якщо по дорослому, то й у композиції Нил Олександрович завжди радив спочатку змусити працювати уяву. І сам, коли починав роботу, стояв перед полотном і водив по ньому руками, як би простягаючи невидимі “лінії натягу”. “Якщо не скомпонуєш картину із самого початку, не представиш її вже написаної, не розв'яжеш усі питання, то скільки потім не намагайся, як не виписуй деталі -- не вийде,” -- казав він.

У сімейному архіві збереглося декілька дитячих малюнків. Вони зовсім не схожі на ту дитячу творчість, яку ми звикли бачити. Малюнки невеликі, дуже уважно й ретельно зроблені, натюрморти стримані по кольору, майже монохромні, більше нагадують грийзаль. Зберігся автопортрет, намальований Оленою Яблонскою у віці 9 років. Він грамотно намальований, передана подібність, вражає гостро схоплений емоційний стан -- замріяна напівпосмішка. Помітно, що малювати їй дуже подобалося. Зараз із дітей Яблонских жива тільки Олена. Недавно їй виповнилося 90 років. Багато чого вона не пам'ятає, але те, як у дитинстві батько навчав їх малювати, завжди згадує з великим задоволенням.

Сьогодні ми спостерігаємо інтерес у молоді до історичної та мистецької спадщини попередників, їхнього досвіду, адже він дає нам можливість акумулювати кращі досягнення попередників -- педагогічні, виховачі та і, любові до мистецтва, щоб гідно прославляти свій народ, свою Батьківщину.

Література

педагогічна вчитель яблонський

1. Дорохов К.Г., Записки художника, -М., 1974

2. Яблонська Т.Н., Смоленська область. Том 1. Персоналії. - Смоленськ, 2001. - С. 291.

3. Яковлев С.М., Смоляне в мистецтві, - М., 1968, - С. 243.

Размещено на Allbest.ru