Глобалізація на сучасному етапі стала об'єктивною реальністю світового розвитку суспільства, адже відіграє важливу роль у забезпеченні його успішного поступу. Цей процес незворотний, а ті проблеми, які він висуває, потребують термінового й ефективного вирішення. Однією з ключових проблем суспільного розвитку на цьомуетапі є недостатній рівень освіченості та духовності. Глобалізаційні зміни глибоко проникли в різні сфери життєдіяльності держав - як громад загалом, так і конкретних особистостей зокрема. Переконані, що без відповідного рівня розвитку освіти та духовності, які поєднують цінності, вироблені людством упродовж багатьох тисячоліть (гуманність, толерантність, повага до людини незалежно від її нації, кольору шкіри, віросповідання), все це реалізувати через повагу, довіру до себе та власної національної приналежності практично неможливо.

Безліч проблем, наявних у державі, здатна допомогти вирішити система освіти, зокрема школа, проте одне з найважливіших - підняти рівень культури суспільства шляхом забезпечення його якісною освітою. Кризові ситуації, які наявні в багатьох державах світу, в тому числі й в Україні, спровокували такі негативні явища, як агресивність та жорстокість, нігілізм, скептицизм, невпевненість у завтрашньому дні, постійну соціальну тривожність. Виникають запитання: Чи можна позбутися таких негативних проявів у суспільстві? Які механізми варто застосувати для цього? Хто спроможний системно працювати над підняттям рівня моральності?

Аналіз наукових досліджень і публікацій

Вважаємо, що вищеозначені проблеми під силу вирішити наукам, зокрема філософії, педагогіці, психології, а також школі спільно з органами влади, сім'єю, громадою й громадськими організаціями. Певний досвід із цих питань в Україні вже є: підготовлено й оприлюднено низку концепцій і програм щодо громадянської освіти, превентивного виховання, морально-етичного розвитку особистості (перелік означених документів подано у "Методичних рекомендаціях із питань організації виховної роботи в навчальних закладах у 2016-2017 навчальному році" [3]). Підтримуємо думку академіка НАПН України, професора О. Сухомлинської: "Якщо ми візьмемо за аксіому, що посилена увага до проблеми виховання зумовлена кризовим становищем суспільства, то маємо більше звертати увагу на єдність і цілісність педагогічного процесу, де виховна складова посідатиме більше значення, ніж освітня. Щодо виховного характеру навчання висловлюються різні погляди, але ніхто не заперечує, що знання містять значний духовно-ціннісний потенціал. Від вибору змісту навчальних предметів, їх ціннісно-смислового наповнення залежить формування світоглядних позицій дітей та молоді, оскільки від нас, науковців, авторів підручників, значною мірою залежить, чи зуміємо ми в умовах інтегрованого суспільства розширити погляди наших дітей і в новому контексті зберегти вірність національним цінностям та ідеалам" [5, с.5].

Так, нормативну базу створено, однак реалії життя засвідчують низьку результативність її реалізації. На наш погляд, причини можуть бути різні: роз'єднаність суспільства, розбалансованість зусиль (органів влади, місцевого самоврядування, громадських об'єднань, школи), поява зневіри у багатьох громадян. Викликає занепокоєння і те, що все частіше спостерігаються прояви незахищеності дитини. Необхідно зазначити, що вирішення багатьох проблем щодо духовності й моральності не завжди під силу лише школі, незважаючи на те, що вона виконує основну свою функцію: навчає, виховує, розвиває дітей через зміст навчальних предметів, формує компетентності, постійно долучається до різноманітних творчих змагань (конкурсів, олімпіад, квестів, ігор) локального, районного, регіонального, всеукраїнського та міжнародного рівнів тощо. Розуміємо, наскільки важливо в школі більше приділяти увагу тлумаченню понять духовності, моральності, адже саме такі цінності відповідають цивілізаційним реаліям сучасного світу. Виходячи з цього, виникає необхідність постійно уточнювати пріоритети, які для едукаційного процесу мають бути першочерговими.

Мета статті - розкрити проблеми розвитку суспільства та школи в умовах децентралізації й демократизації; довести значущість громадсько активної школи у взаємодії з новоствореними громадами в Україні.

Виклад основного матеріалу

У нашому житті є ряд надзвичайно важливих категорій, що розглядаються зазвичай із філософської точки зору. З ними людина стикається повсякчас і для неї важливо подивитися й оцінити їх із педагогічної точки зору. Таким чином, у період глобального, модерного світу педагогізація людських взаємин набуває неабиякого значення. Цікавою й необхідною вважаємо концепцію духовно-морального виховання особистості, яка розробляється в Україні сьогодні. В її основу покладено важливі цінності: "визнання унікальності, своєрідності кожної дитини, її духовного внутрішнього світу; гуманізм, повага до гідності та прав дитини на свободу, щастя, всебічний розвиток, прояв її здібностей як основи всього навчально-виховного процесу" [5, с.3]. Отже, ми оперуємо поняттями не новими, адже в наукових розвідках вони трапляються досить часто, проте в житті часто бракує тих сформованих компетентностей, які, на нашу думку, є чинниками породження таких негативних явищ у суспільстві, як жорстокість, суїцид, зло, ненависть, бездушність, втрата совісті, обман тощо. Ураховуючи ці соціальні негаразди, розробники концепції вкладають в основу державної освітньої політики, реформування й модернізації освітнього простору зарубіжний та вітчизняний досвід, напрацьований видатними філософами, педагогами, психологами та ін. Як зазначає академік О. Сухомлинська, "науково-методичне обґрунтування та науково-методичний супровід сучасної освіти лежать саме в гуманістично-антропологічній, особистісно орієнтованій спрямованості, яка приділяє значну увагу розвитку культури особистості, її духовного світу - багатству інтелектуального, морального та емоційного потенціалу особистості. У цій концепції неабияке значення надається гуманітарній складовій" [5]. Принагідно зауважимо, що "ідея гуманітаризації не є принципово новою, вона успішно реалізується в освітніх системах розвинутих країн, адже основна її суть - забезпечення ґрунтовного загальнокультурного розвитку, формування гармонійної, цілісної особистості, що розглядається як важлива передумова й суттєвий фактор її професійного становлення й самореалізації" [4, с.168]. Долучаємося до суджень вітчизняних учених і хочемо додати власні думки щодо питання гуманітаризації загальної середньої освіти на сучасному етапі, адже це - один із головних засобів заповнення "духовного вакууму", одне з основних джерел формування нової соціально-освітньої ідеології, яка здатна, на нашу думку, змінити менталітет суспільства.

Відродження духовності та моральності в шкільній освіті є саме тією першоосновою, на якій можлива наступна розбудова Нової української школи, шлях до неї вбачаємо через гуманітаризацію освіти. На основі цього постають запитання: "Чи є розуміння сутності поняття "гуманітаризація освіти?"", "Чи готові освітяни та інші суб'єкти сучасного едукацій - ного процесу до її впровадження?". Відповідь знаходимо у авторів концепції "Гуманізація загальної середньої освіти" (С. У Гончаренко, Ю.І. Мальований). Як зазначають учені, "часто процес гуманітаризації освіти розглядається досить спрощено. Одні все зводять до формального нераціонального навчального часу на користь предметів гуманітарного циклу, інші додають до цього циклу предметів ще більше розширення знань. Зрозуміло, що ні перші, ні другі "не забезпечать процес формування духовності та моральності, а навпаки, породять низьку культуру й бездуховність" [4]. На жаль, за останні більше як двадцять років становище в освіті не покращилося, а практика підтверджує правильність суджень учених. Загострюємо увагу на сутності цього поняття.

Гуманітаризація - це, на думку С.У. Гончаренка та Ю.І. Мальованого, "сутнісно нові пріоритети у формуванні змісту освіти, організації навчально-виховного процесу. Головним у системі гуманітаризації освіти й виховання стає раннє виявлення здібностей учнів і їх цілеспрямований розвиток. Гуманітаризація, виходячи з цього, - це така організація навчально-виховного процесу, коли формування всебічно й гармонійно розвинутої особистості, всебічне культивування індивідуальних здібностей учнів є головним смислом і метою педагогічних зусиль вихователів, як і самих вихованців, а міра розвитку учнів є визначальною мірою якості роботи вчителя, школи, усієї системи освіти" [4].

Часто забуваємо, що центральною фігурою в державному будівництві є сама людина, а правове демократичне суспільство "потрібне людству не просто як певний суспільний устрій, побудований на демократичних і гуманістичних засадах, а як суспільство, що здатне забезпечити кожній особистості умови для всебічного розвитку її задатків і здібностей" [4]. Вважаємо, що для цього необхідно допомогти педагогам позбутися соціальної сліпоти та зрозуміти, що функцією освіти було й залишається долучення людини до загальнолюдських цінностей, вияв того, що освіта є способом розвитку особистості, а не бездумним наповненням пам'яті дитини різною інформацією.

Таким чином, гуманітаризація освіти - це прямий шлях до якісно нової школи, де не буде місця для бездуховності й відчуження, знеособлення й невігластва, нудьги й моралізаторства, тобто Нова українська школа має трансформуватися в центр всебічного й гармонійного виховання дітей, формування справді вільної, творчо розвиненої особистості, перетворення її в головну лабораторію вільного життя всього суспільства, аби процес пізнання й навчання кожного став продуктивною працею. Переконані, що культурне середовище, необхідне для повноцінного розвитку людини, починається також у системі освіти, адже, як відомо, суспільство, яке не навчилося інвестувати систему освіти й виховання, позбавляє себе гідного майбутнього. Свідченням цього є світова практика: якісна реформа освіти є найкращою інвестицією в майбутнє країни, що здатна наперед передбачити свій розвиток.

У передових країнах світу питання шкільництва поставлене на одне із основних місць у державі. Там влада безпосередньо опікується розвитком освіти, впроваджує різноманітні за змістом рейтингові системи надання освітніх послуг та шкали оцінювання. Нещодавно Катерина Ясько, психолог, едуколог, громадський діяч, соціальний підприємець, поділилася враженнями про школи, які відвідала в Дубаях: "Ви, напевно, скажете, що там є кошти. Так, але є й важливі механізми управлінської діяльності, які дають позитивні результати щодо розвитку шкільної освіти. Наприклад, у них використовується шість словесних оцінок: "неперевершено", "дуже добре", "добре", "прийнятно", "слабо" й "дуже слабо". Що характерно: такі висновки робляться на основі оцінювання за 70-ма різними параметрами. Окрім успішності учнів із семи основних предметів, члени комісії обов'язково спілкуються з дітьми, педагогами, батьками, оцінюють якість їжі в їдальні, вивчають стан дотримання санітарних і гігієнічних норм, поведінкові звички дітей, якість навчання, а також корекційний супровід дітей з особливими освітніми потребами тощо. Варто й нам використати практику, яка спонукає керівників шкіл постійно дбати про їх розвиток. Заслуговує на увагу, наприклад, такий досвід: якщо школа за результатами інспектування отримує низькі бали, її відносять до площини ризику. Її діяльність не просто залишають без змін, а змінюють найперше керівника, тобто, аби змінити ситуацію на краще, на його місце призначають досвідченого директора з унікальними компетенціями й глобальним мисленням. При цьому департамент Міністерства освіти створює умови, аби новий керівник міг творчо, без зайвих перешкод реалізувати свою програму. Для цього йому відводиться один рік. Як засвідчили результати останнього інспектування, школа отримала оцінку "добре", адже вдалося покращити результати за 36 параметрами із 70. Гордістю для освітян мікрорайону стали досягнуті показники, адже вони включені до загальнодержавного проекту й виконують спільну для всієї країни мету - побудувати країну щастя та увійти до ТОП-5 найщасливіших країн світу за міжнародним рейтингом щастя. Кожен учень має вичерпну інформацію про те, як йому варто навчатися, яким бути, якими цінностями оволодіти. Ці завдання занесені до учнівського щоденника, де, зокрема, зазначено: у школі формуються повага, турбота, віра, орієнтація та міжнародність (глобальне мислення). Головною метою кожної школи в Дубаї є щаслива людина; не розумна, не освічена, не компетентна, а просто - щаслива! На державному рівні визнано, що в цій країні зі щасливих дітей, щасливих батьків, щасливих учителів складається щаслива нація.

Невипадковим є і той факт, що у 2016 році Кабінет Міністрів поповнився двома державними посадами - Міністр щастя та Міністр толерантності. Міністр щастя координує й рухає вперед державну політику з питань створення соціального блага й задоволення, а Міністр толерантності працює над укріпленням цінностей толерантності в суспільстві. Знаковим є і те, що на обидві посади прийшли шановані в країні жінки. Але найбільше, що нас здивувало й одночасно потішило, це те, що в цій країні створено орган влади при Міністерстві освіти, який опікується знаннями й людським розвитком.

Чим більше ми заглиблювалися в змістовий контент шкіл, тим більше проявлявся наш інтерес до їх діяльності, раділи успіхам, по-доброму заздрили, з'явилося бажання вивчити управлінські та педагогічні практики. Школи у них дуже різні, як і програми розвитку, проте контролюються в рамках єдиної системи інспектування шкіл, адже всі вони мають досягати високих результатів. Щорічно відповідний департамент галузевого Міністерства публікує офіційний звіт, в якому описуються всі сильні й слабкі сторони кожної школи. Органи освіти прагнуть сформувати школи відкритого простору" [7].

Отже, нами був зроблений окремий екскурс у зміст та функціонування шкіл Дубаю. Якщо ж аналізувати умови праці, професіоналізм педагогів, то тут також є підстави для того, щоб порадіти за колег. Вони зустрічаються тричі на рік, обговорюють створену Міністерством так звану платформу "Що працює", діляться своїми найкращими напра - цюваннями в парадигмі позитивних змін. Серед обговорюваних платформ була, зокрема, тема, присвячена толерантності в школах - ще один чинник розвитку шкільної освіти, вартий на увагу. З метою стимулювання співробітництва між школами практикують таку діяльність: ті з них, що мають оцінку "неперевершено", можуть замість річної інспекції обрати підтримку слабшої школи, аби допомогти їй вийти на новий рівень. Це завдання стає спільним завданням усього колективу сильнішої школи. При цьому загальноприйнято, щоб сильні школи запозичували кращі практики у слабших, адже в усіх школах є чудові вчителі з креативними ідеями. Цей проект можна назвати "Проект спільного успіху". Методичну роботу веде спеціальний "регуляторний орган" Міністерства освіти, який виробляє стандарти, оцінює якість результату, не втручаючись при цьому в розвиток закладів і роботу керівників і вчителів. Його місія - створювати простір для творчості, підтримувати, надихати. Усі учасники навчально-виховного процесу вірять у те, що благополуччя учнів є ключовим елементом академічного успіху, що навчати потрібно не лише розум, а й серце, а це, у свою чергу, сприяє побудові позитивних відносин, культивує наполегливість, психологічну пружність, заохочує позитивну поведінку серед учнів.

Вважаємо, що українська школа на сучасному етапі конче потребує змін. Досліджуючи зміст Концептуальних засад реформування середньої освіти "Нова українська школа", варто виокремити проблемні питання: неактуальність знань, низька конкурентоспроможність системи освіти; виїзд інтелектуального потенціалу країни за кордон на навчання та подальше постійне проживання; мотивація як учнів, так і педагогів вичерпала свої можливості та ін. [2].

Означені нами проблеми спонукають до активного їх вирішення насамперед владою у системі "Суспільство - Громада - Школа".

Гострота проблеми взаємодії громади й школи відчувається в умовах децентралізації влади. Виникає питання: "Від кого і від чого залежать зміни?". Основну роль у реалізації завдань щодо забезпечення успішної життєдіяльності людини в суспільстві, звичайно, відіграє держава. Її політична функція спрямована на розвиток демократії, вдосконалення різних інститутів, зміцнення народовладдя тощо, а також розробку освітньої політики.

Обравши демократичний шлях розвитку, держава покликана формувати громадянське суспільство, яке насамперед зобов'язане створити громадські органи управління. Таким чином, отримаємо модель державно-громадського управління, яка, на наше переконання, буде дієвою та ефективною за умови компетентного та співвідповідального управління. Частину повноважень держава делегує створеним об'єднаним територіальним громадам, оскільки вони найближчі до людини й можуть швидше задовольнити її потреби. Крім того, зауважимо, що будь-які повноваження потребують ресурсів, а результати реформ залежатимуть від того, яким чином буде організований процес створення громад і наскільки швидко люди відчують реальні позитивні зміни.

Розуміємо, що в основу формування об'єднаних громад закладено бажання самих жителів і можливості територій. Громада буде успішною лише тоді, коли вона буде спроможна вирішувати соціальні й економічні проблеми [6]. Вплив такої громади на розвиток освітньої сфери буде відчутним. Уряд стимулює створення громад, які об'єднуються навколо міст, вбачаючи в цьому більшу їх спроможність. З одного боку, це добре, адже з'являються можливості залучення людей із високим інтелектуальним потенціалом, розширюються бюджетні можливості, а з іншого, - нове об'єднання потребує навчання з багатьох життєво важливих питань: управління, формування людських цінностей, "уміння жити разом", "чути один одного", тобто сформувати взаємодію на довірчих засадах. Таким чином, до розбудови об'єднаної територіальної громади включаться різні соціальні групи: громадські організації, органи самоорганізації, фонди, асоціації тощо. Об'єднані територіальні громади мають бути зацікавлені у збереженні соціально-культурної та освітньої сфер у кожному підрозділі (громаді).

У громадах ключова роль відводиться школі як культурно-освітньому центру. Його основна мета - не лише надавати учням освітні послуги, а й брати участь у розвитку спільноти, залучаючи, таким чином, батьків і жителів до вирішення соціальних та інших проблем - як шкільних, так і громади в цілому. Отже, школа набуває статусу "громадсько активної школи" (ГАШ), що дає можливість створити навколо неї дієве громадянське суспільство, стає своєрідною моделлю, яка зможе залучати місцеві громади до активної участі в справах освіти, розширення партнерства, підвищення відповідальності школи та громади за виховання дітей, педагогізацію батьків. Важливо, що таку школу очолює керівник-лідер, який створює умови для професійного зростання кожного працівника, спільно з партнерами виробляє концепцію та програму її розвитку.

ГАШ роблять свій внесок у згуртованість місцевої спільноти, допомагаючи соціальним групам, які, можливо, конфліктують між собою, більше дізнатися одна про одну, навчитися мирно співіснувати. Це, у свою чергу, сприятиме передумовам створення комфортної навчальної атмосфери в школі, яка стане головним ресурсним центром для всієї громади й пропонуватиме різноманітні послуги (надання підтримки родинам, організація навчання для дорослих і членів громадських об'єднань та ін.), які залежать від потреб мешканців. Таким чином, школа виконує ще й роль волонтера: виховує відчуття громадянськості, посилює самоповагу й упевненість, докладає зусиль для розвитку всієї громади. Суб'єкти ГАШ допомагають громадським об'єднанням виконувати важливі для громади дії: школа навчає їх методики організації громад, проведення опитувань, аналізу результатів тощо. Знаковим є й те, що таку школу підтримують батьки, адже розуміють потреби розвитку своїх дітей, можуть створити оптимальні умови для їх навчання. Отже, така співпраця між педагогами й батьками сприяє їх активному діалогу. Саме таку школу ми можемо назвати відкритою до змін, адже в усіх аспектах життєдіяльності вона керується демократичними принципами: працівники школи дослухаються до потреб дітей, батьків, партнерів, громади та готові корегувати власну практику роботи, тобто формується шкільна культура, зміцнюються партнерські зв'язки з різними установами та представниками громади. Такі взаємини допоможуть різним службам, що опікуються питаннями дітей, родин і громадськості, гармонійно взаємодіяти між собою, координувати послуги й підтримувати одне одного. Партнерські стосунки передбачають взаєморозуміння сфер відповідальності, залучення й спільне використання ресурсів та активний, відкритий обмін інформацією.

Вважаємо, що подібна модель може бути ефективною за умови розвитку власного ресурсу, людського капіталу, який складається з учнівського, педагогічного, батьківського колективів, що здатні взаємодіяти на довірливих засадах.

Висновки