Комунікативний компонент професійної підготовки філологів та їхньої майбутньої фахової діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

КОМУНІКАТИВНИЙ КОМПОНЕНТ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ ФІЛОЛОГІВ ТА ЇХНЬОЇ МАЙБУТНЬОЇ ФАХОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Барановська Л.В., д.п.н., професор; Національний авіаційний університет, м. Київ

В статье обосновывается значение формирования коммуникативной компетенции у будущих филологов в вузе для осуществления успешной профессиональной деятельности в будущем. Выявлены отличия в деятельности филологов разных квалификаций.

This article substantiates meaning of formation communicative competence of future philologist in the higher school for organization effective professional activity in future. Distinctions in the activity of philologists of different qualifications are determined.

Ключевые слова: профессиональная подготовка, компетентность, коммуникативный потенциал, филолог.

Keywords: professional training, сompetence, communicative potential, philologist .

Актуальність проблеми дослідження. Сучасна соціальна та економічна ситуація в Україні зумовлює доцільність перегляду традиційної парадигми підготовки вчителя у вищому навчальному закладі. Водночас на концептуальність формування педагога нової генерації впливають й інтеграційні процеси у сфері вищої освіти, що зумовлює необхідність переосмислення мотиваційно-ціннісної, змістової та діяльнісної її складових. Об'єкти педагогічної праці та їхні батьки очікують від системи професійної підготовки вчителя, сформованного на засадах компетентнісного, особистіcно зорієнтованого, діяльнісного підходів із використанням такого змісту, засобів, методів навчання, які б квазіфаховому контексту підготовки наддали б активного професійного смислу. У нього, крім грунтовних знань з предмета викладання, вікової психології, психології особистості, психології навчання, розвитку, виховання, з основ організації педагогічного процесу в різних закладах освіти та розвинених умінь із їх використання, мають бути сформовані професійно важливі якості, які сприятимуть застосуванню суб'єктого підходу до учнів, що, у свою чергу, забезпечить активізацію їхньої навчально-пізнавальної діяльності та грунтовність підготовки до вибору професії.

Мета даної статті полягає в обгрунтуванні доцільності формування та розвитку комунікативного потенціалу студентів-філологів для успішної реалізації професійних функцій у майбутньому.

Викладення основного матеріалу. Вітчизняна система вищої педагогічної освіти диверсифікована. Здійснюється підготовка вчителів різних спеціальностей за різними освітніми та освітньо-кваліфікаційними рівнями для задоволення потреб освітніх закладів різних ступенів, спрямованості, форм навчання та форм власності у кваліфікованому педагогічному забезпеченні.

З-поміж численних педагогічних спеціальностей виокремлюється фах учителя та викладача-філолога. Проблему його професійної підготовки на різних рівнях досліджували О. Біляєв, Г. Волкова, Л. Мацько, Л. Паламар, Г. Сагач, М. Пентилюк (в аспекті формування його як мовної, мовленнєвої та риторичної особистості на засадах культури мови та культури мовлення); І. Білодід, С. Єрмоленко, К. Плиско, Т. Симоненко (у напрямі формування його лінгвістичної компетентності); Ф. Бацевич, Н. Волошина, С. Караман, В. Мельничайко, М. Плющ, Л. Скуратівський (формування лінгводидактичної, методичної компетентності); Н. Баландіна, С. Омельчук, М. Пентилюк, І. Плужник, Г. Шелехова (формування комунікативної компетентності). Результати дослідження вчених свідчать про важливість функцій педагогічних працівників з мови та літератури не лише в освітньому середовищі, а й у суспільстві загалом.

З огляду на класифікацію професій Є. Климова за їхнім об'єктом, цей фах орієнтований на організацію діяльності з людиною засобами знакової системи. Така специфіка об'єкта прфесійної діяльності зумовлює й особливі вимоги до особистісно-фахових характеристик спеціаліста. У сучасних умовах місія педагога-словесника виходить за межі сприйняття його як мовно-літературно-енциклопедичного індивіда, здатного навчити розуміти мову, послуговуватись її стильовими різновидами; виявляти літературну обізнаність, контекстно декламуючи уривки віршованих творів та вислови літературних героїв, бути умілим режиссером та постановником літературних та розважальних вечорів. Його призначення та функції сьогодні є дещо ширшими: він має виявити, розвинути, сформувати комунікативний потенціал своїх вихованців для успішної адаптації випускників загальноосвітньої школи до умов подальшого навчання у закладах вищої освіти, сприяти безконфліктному подоланню ними кризових явищ, зумовлених особливостями студентського дозвілля та побуту; для формування здатності пристосування до трудових колективів, різних за віковим, кваліфікаційним, морально-ціннісним складом; для виживання за наявності матеріальних, житлових проблем, у складних соціальних умовах безробіття.

Реалізація такої мети професійної підготовки філолога у вищому навчальному закладі можлива за її орієнтованості на формування компетентного фахівця. Однак, як слушно зауважує Н.С. Побірченко, за реалізації компетентнісного підходу виникають певні труднощі, пов'язані із визначенням складових компетентності - компетенцій: «Фактично ми існуємо в ситуації історичної невизначеності, розвиток якої важко прогнозувати в деталях. Тому зафіксувати відповідно «до вимог сучасності» нормативний набір компетенцій, а тим більше - виокремити ключові, сьогодні не просто й доводиться перебувати в постійному пошуку компетентнісної парадигми у вищій школі. Проблеми сучасної вищої освіти в контексті компетентнісного підходу спонукають нас до створення принципово нових освітніх стандартів, до формування й реалізації власного історичного проекту модернізації української вищої школи» [1, с.25].

Ми вважаємо, що компонентами фахової компетентності випускика філологічного факультету ВНЗ мають бути предметно-фахова, особистісна, комунікативна та діяльнісно-технологічна складові. З огляду на тему нашої публікації звернемось до характеристики цього феномена в комунікативному аспекті. Водночас зазначимо, що комунікативна складова професійної компетентності вчителів рідної мови і літератури та учителів іноземної мови мають певні відмінності щодо знаннєвого компонента та спрямованості комунікативної діяльності педагога. Так, зокрема, вчитель української мови та літератури послуговуватиметься в комунікативних цілях українською мовою, що, у свою чергу, сприятиме вихованню в учнів поваги до української нації, української державності, українського суспільства. У даному випадку одним із результатів комунікативної діяльності вчителя є формування національної самосвідомості учнів. Дещо ширшим є діапазон навчально-комунікативної активності вчителя іноземної мови. Основним принципом, на якому базується навчання, виховання та розвиток учнів, має бути полікультурність. Полікультурність - це визнання світових та загальноєвропейських політичних і культурних традицій, орієнтованих на фундаментальні цінності західної цивілізації (парламентаризм, верховенство прав людини, національних меншин; свобода слова, пересування, отримання освіти; можливість працевлаштування). Полікультурність сприяє актуалізації загальнолюдських чеснот: добра, честі, справедливості, гідності, толерантності, порядності. Ці цінності в умовах європейського та світового соціального простору є основним критерієм вартісності думок, поглядів, вчинків та поведінки людини. Полікультурність створює умови для ідентифікації особистістю себе із світовим, загальноєвропейським соціальним та культурним середовищем. Водночас долучення до нього є неможливим, на нашу думку, коли цій людини не властива особистісна самоідентичність та глибока любов, повага й розуміння цінностей своєї держави, її народу, етнічної спільноти. Тобто, шлях до полікультурності лежить через високий рівень особистісної та національної самосвідомості [2, с. 160]. Тобто результат цілеспрямованої філолого-комунікативної діяльності вчителів словесників різних кваліфікацій подібний: ми формуємо громадянина, свідомого носія національної самоідентичності та толерантну особистість з розвиненими уміннями та здібностями жити разом у «Європі знань», у світі різноманітної культурної інакшості.

Така багатоаспектність філологічної праці є підставою для того, щоб погодитись із Н.В. Глушаницею, І.В. Кухтою, В.П. Фурмановою, Л.П. Голованчук про те, що комунікативна компетентність може бути структурно представлена через такі види компетенцій, як мовна, мовленнєва та соціокультурна [4,5, 6]. Мовна компетенція - це знання засобів мови, одиниць і категорій усіх рівнів, а також правила, за якими будують мовні конструкції та вміння застосовувати ці правила. Мовна компетенція становить собою сукупність мовних знань (лексичних, фонетичних, орфографічних й граматичних) та умінь і навичок їх продуктивного використання. Мовленнєва компетенція - це сформованість умінь активного оперування чотирма видами мовленнєвої діяльності: говоріння, аудіювання, читання, письмо; це спроможність сприймати та розуміти висловлювання [4].

Формування комунікативної компетентності у майбутніх учителів філологів неможливе без оволодіння ними певним обсягом культурної інформації, без ознайомлення з культурою народу, мову якого вивчають. У зв'язку з цим її складовою є й соціокультурна компетенція. Вона сприяє розумінню спільного й відмінного між культурами, формуванню толерантності, допомагає здійснювати міжкультурні обміни та діяти свідомо й відповідально; забезпечує формування цінностей і норм поведінки (інтерес до інших, здатність до проникнення та симпатії, сміливість у висловлюванні власної думки, готовність брати на себе відповідальність, здатність до співпраці). Носії мови з розумінням ставляться до мовних помилок, проте негативно реагують на незнання культури комунікативної поведінки та етикету, характерного для їхнього мовного середовища. Тому незнання культури, традицій іншого народу можуть призвести до непорозумінь чи виникнення проблемних ситуацій в спілкуванні. Для уникнення такого явища, як «культурний шок», необхідним є формування в майбутніх філологів соціокультурної компетенції, «яка передбачає здатність взаємодіяти, спілкуватися у міжкультурному контексті; вона визначається як здатність адекватно і гнучко поводити себе у ситуаціях зіткнення з діями, позиціями та очікуваннями представників інших культур» [5, с. 29-30]. Соціокультурну компетенцію доречно формувати з урахуванням її країнознавчої, лінгвокраїнознавчої та соціолінгвістичної складових. Країнознавча компетенція передбачає володіння майбутніми філологами знаннями про культуру країни, мова якої вивчається (знання географії, історії, економіки, державного устрою, особливостей побуту, традицій та звичаїв). Лінгвокраїнознавча компетенція передбачає сформованість у майбутніх фахівців цілісної системи знань про культуру країни, мова якої вивчається (література, живопис, архітектура, музика) та будову мови, її систему, особливості, схожість та відмінність з рідною мовою.

Сформованість країнознавчої та лінгвокраїнознавчої компетенцій виявляється в умінні користуватися лексичними одиницями та інформацією культурно-країнознавчого характеру у процесі спілкування в чотирьох видах мовленнєвої діяльності (аудіюванні, говорінні, читанні та письмі). Згадані вище компетенції можна сформувати, використовуючи навчальні матеріали, які відповідають загальним (автентичність, інформативність, врахування вікових особливостей та національної ментальності студентів, відповідність програмі), спеціальним вимогам (наявність реальних типових ситуацій спілкування з англомовними партнерами, їх сюжет повинен уміщувати реалії країн мови, що вивчається) та мають культурну і країнознавчу цінність [6, с. 13 - 14].

Соціолінгвістична компетенція є здатністю фахівця організовувати свою мовну поведінку відповідно до ситуації спілкування, враховуючи комунікативну мету, наміри, соціальні статуси комунікантів, їх ролі відповідно до конкретного національного-культурного середовища. Важливим компонентом соціолінгвістичної компетенції є мовний етикет, який виявляє соціально-рольову сторону спілкування. Особистість обирає тип поведінки в залежності від соціально-рольового статусу співрозмовника. Необхідність формування соціолінгвістичної компетенції як складової соціокультурної полягає у володінні майбутніми філологами ситуативними варіантами мови. Ознаками сформованості даної компетенції є: знання соціальних, соціокультурних правил використання мови; володіння нормами і установками конкретної культури країни мови, що вивчається; реалізація комунікативного наміру, здійснення мовної дії та отримання результату у вигляді реакції співрозмовника; усвідомлення соціальних ролей співрозмовників в контексті їх мовленнєвої взаємодії. Соціолінгвістичну компетенцію можна сформувати, використовуючи навчальні матеріали та переглядаючи автентичні відеофільми, про що свідчать дані, отримані під час бесіди із студентами [4].

Висновок. У статті нами була зосереджена увага на доцільності формування комунікативної складової професійної компетентності майбутнього вчителя-філолога, що дозволить йому в майбутньому організовувати педагогічний процес із учнями на засадах суб'єкт-суб'єктної взаємодії, що, у свою чергу, сприятиме розкриттю особистісних та навчальних можливостей учнів, підвищуватиме рівень їхніх навчальних досягнень.

Література

комунікативний професійний підготовка філолог

1. Побірченко. Н.С. Компетентнісний підхід у вищій школі: теоретичний аспект / Н.С. Побірченко // Освіта та педагогічна наука. - 2012. - № 3(152). - С. 24 - 31.

2. Коваль В.О. Теоретичні і методичні засади формування професійної компетентності майбутніх учителів-філологів у вищих педагогічних навчальних закладах : монографія / В. О. Коваль. - Умань : ФОП Жовтий О.О., 2013. - 455 с.

3. Барановська Л.В. Національний аспект адаптації студентів до полікультурності Європейського простору вищої освіти / Л.В. Барановська //Актуальні проблеми вищої професійної освіти: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. - К.: НАУ, 2013. - С.160.

4. Глушаниця Н.В. Концепція формування іншомовної професійно-комунікативної компетентності майбутніх бакалаврів з авіоніки / Н. В. Глушаниця // Теорія і практика управління соціальними системами // Щоквартальний науково-практичний журнал. - Харків: НТУ «ХПІ», 2012. - №3. - С. 69 - 79.

5. Кухта І.В. Іншомовна компетентність у контексті формування комунікативної культури студентів у процесі вивчення іноземної мови / І.В. Кухта // Вісник Вінницького політехнічного інституту, 2008. - №4. - С. 27-32.

6. Голованчук Л.П. Навчання учнів основної загальноосвітньої школи культурно-країнознавчої компетенції на уроках англійської мови: Автореф. дис... канд. пед. наук / Київ. нац. лінгв. ун-т. - К., 2003. - 20 с.

7. Фурманова В.П. Межкультурная коммуникация и культурно-языковая прагматика в теории и практике преподавания иностранных языков: Автореф. дис… д-ра пед. наук / Морд. гос. ун-т им. Н.П. Огарева. - М., 1994. - 58 с.

Размещено на Allbest.ru