Правові засади функціонування інституту магістратури та аспірантури в незалежній Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Правові засади функціонування інституту магістратури та аспірантури в незалежній Україні

Лейла Султанова

Мета: на основі аналізу українського законодавства представити процес становлення інституту магістратури та аспірантури в Україні; проаналізувати нормативно-правові документи, які регламентують функціонування магістратури та аспірантури.

Постановка проблеми в загальному вигляді. Оскільки наше дослідження присвячено освіті майбутнього викладача вищого педагогічного навчального закладу, вважаємо за необхідне зазначити, що майбутні викладачі можуть здобувати вищу освіту, навчаючись в магістратурі та аспірантурі. З прийняттям позачерговою сесією Верховної Ради УРСР 24 серпня 1991 року Акту проголошення незалежності України в країні сформовано основне законодавче поле в галузі освіти, розроблено нормативно-правову базу для становлення і розвитку системи вищої освіти, передбачено низку нормативно-правових документів, які регламентують функціонування інституту магістратури та аспірантури. У зв'язку з прийняттям 2014 р. нової редакції Закону України "Про вищу освіту" ряд положень, що стосувалися підготовки магістрів та аспірантів, зазнали суттєвих змін, а окремі документи, що регламентували таку діяльність, взагалі втратили свою чинність.

Аналіз правових засад функціонування інституту магістратури та аспірантури дозволить визначити концептуальні основи розвитку полікультурної освіти майбутніх викладачів вищих навчальних закладів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вивчаючи окреслену проблему, нами проаналізовано низку документів, серед яких: Закон України "Про Вищу освіту" № 2984-Ш від 17.01.2002 р. [4], Закон України "Про вищу освіту" № 1556-VII від 01.07.2014 р. [3], накази Міністерства освіти і науки України та постанови Кабінету Міністрів України, а також публікації сучасних науковців: Балабанової К.Є. [1], Вітвицької С.С. [2], Кліх Л.В. [5], Люльки В.С. [6], Осадчого В.В. та ін. [11].

Виклад основного матеріалу дослідження з обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Аналізуючи ретроспективу розвитку законодавства інституту магістратури, зазначимо, що процес становлення магістратури в незалежній Україні є складовою розвитку вищої освіти. Навчання фахівців за освітньо-кваліфікаційним рівнем "магістр" у вищих навчальних закладах України розпочалося з 1993 року.

Одним із перших навчальних закладів, який приступив до підготовки фахівців за рівневою освітою, був Державний університет "Львівська політехніка" [2]. У 1993-1994 навчальному році, як експеримент, з дозволу Міністерства освіти і науки України у "Львівській політехніці" було розпочато підготовку магістрів. Навчання здійснювалось за послідовною схемою (після отримання диплома спеціаліста). Його тривалість становила один рік (два семестри).

Пізніше на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 65 від 20.01.1998 р. "Про затвердження положення про освітні кваліфікаційні рівні (ступеневу освіту)" підготовку магістрів було запроваджено і в інших навчальних закладах за послідовною і паралельною схемами [15].

17.01.2002 року Верховною Радою України прийнятий Закон України "Про вищу освіту", спрямований на врегулювання суспільних відносин у галузі навчання, виховання, професійної підготовки громадян України. Він установлював правові, організаційні, фінансові та інші засади функціонування системи вищої освіти, створював умови для самореалізації особистості, забезпечення потреб суспільства і держави у кваліфікованих фахівцях [4].

Структура вищої освіти України передбачала освітні рівні вищої освіти (неповна вища освіта, базова вища освіта, повна вища освіта) та освітньо-кваліфікаційні рівні (молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр).

Магістр визначався як освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здобула повну вищу освіту, спеціальні вміння та знання, достатні для виконання професійних завдань та обов'язків (робіт) інноваційного характеру певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.

Підготовка фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня магістра могла здійснюватися на основі освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста. Здобуття особою вищої освіти та кваліфікації за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра засвідчувалося дипломом магістра.

Прийнятий Закон було доповнено іншими нормативно-правовими актами, указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів України. Запровадження цього законодавства дало поштовх до серйозних перетворень у структурі, сутності, фінансуванні та управлінні освітою, спрямованих на євроінтеграцію вищої освіти. Це дозволило Україні у 2005 році приєднатися до Болонського процесу. Адже введення в систему професійної підготовки фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня "магістр" було необхідною умовою інтеграції України до Європейського освітнього простору.

У 2010 році прийнято ряд документів, які регламентували підготовку фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня магістра, а саме: Концепцію організації підготовки магістрів в Україні, Програму організації підготовки магістрів в Україні, Перелік спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційними рівнями спеціаліста і магістра.

Проаналізуємо детальніше основні положення перелічених вище нормативно-правових документів.

Концепція організації підготовки магістрів в Україні поділяла освітні програми підготовки на дослідницькі, професійні та кар'єрні [8]. Відповідно до класифікації програм пропонувалося введення дипломів професійного, дослідницького та кар'єрного магістра.

Важливість цього розподілу виходила з необхідності відділити підготовку майбутніх наукових і науково-педагогічних працівників, а також посилити практичну спрямованість професійних магістерських програм. Кар'єрні магістратури можна було розглядати як один із видів післядипломної освіти.

З метою створення належних умов для об'єднання теоретичної та практичної підготовки магістрів необхідно було продовжити нормативний термін навчання магістрів з усіх напрямів до 1,5-2 років. Уже при півторарічній тривалості магістерської підготовки можна було відводити останнє півріччя на практику та магістерську роботу без скорочення мінімального річного періоду теоретичного навчання. Надалі передбачався перехід на дворічну магістратуру для випускників трирічного бакалаврату, що зберегло б визначену в документах Болонського процесу сукупну тривалість навчання на двох циклах не менше 300 кредитів, тобто п'ять років.

Дослідницькі програми підготовки магістрів бачились дворічними. Загальний термін навчання в дослідницькій магістратурі (на базі трирічного бакалавра- ту) та аспірантурі (у сучасних термінах) мав складати шість років з можливим поділом: 2+4 або 3+3.

З метою реалізації Концепції організації підготовки магістрів в Україні Міністерством освіти і науки України затверджено Програму організації підготовки магістрів в Україні на 2010-2012 роки [7].

Програма передбачала низку заходів, виконання яких було заплановано на 2010-2012 роки. Проте 29 березня 2010 року Ураховуючи відсутність необхідної нормативно-правової бази для запровадження нової структури ступеневої освіти, Міністерством освіти і науки України видано наказ "Про призупинення дії наказів Міністерства освіти і науки України і № 99 від 10.02.2010 р., № 101 від 10.02.2010 р., № 108 від 12.02.2010 р. та № 165 від 02.03.2010 р." [10].

У наказі, серед інших, призупинялась дія наказів Міністерства освіти і науки України № 99 від 10.02.2010 р. "Про Концепцію організації підготовки магістрів в Україні" та № 1 65 від 02.03.2010 р. "Про затвердження Програми організації підготовки магістрів в Україні" до прийняття нової редакції Закону України "Про вищу освіту".

27.08.2010 р. Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 787 "Про затвердження переліку спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційними рівнями спеціаліста і магістра" [16].

Затверджений перелік був розрахований на підготовку фахівців із 48 галузей знань. Серед них галузь знань "Педагогічна освіта" (шифр галузі - 0101) надавала можливість здійснювати підготовку фахівців за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра за 6 спеціальностями: дошкільна освіта, початкова освіта, технологічна освіта, професійна освіта (за профілем), корекційна освіта (за нозологіями), соціальна педагогіка. Постанова введена в дію наказом Міністерства освіти і науки України № 1067 від 09.11.2010 р. [9].

Даний наказ передбачав уведення в дію з 2011-2012 навчального року переліку спеціальностей, за якими здійснюватиметься підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційними рівнями спеціаліста і магістра. Також у ньому було подано таблицю відповідності спеціальностей переліку 2010 року напрямам підготовки переліку 2006 року та таблицю зіставлення спеціальностей освітньо-кваліфікаційних рівнів спеціаліста і магістра за переліками 1997 і 2010-го років.

Зазначимо, що дана постанова Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 р. № 787 "Про затвердження переліку спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційними рівнями спеціаліста і магістра" втратила чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів № 266 від 29.04.2015 [12]. Натомість 1 вересня 2015 року набрала чинності постанова від 29.04.2015 р. № 266 "Про затвердження переліку галузей знань і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти" [13].

Новим переліком визначено 27 галузей знань. Серед них галузь "Освіта" (шифр галузі - 01) передбачає підготовку за такими спеціальностями: науки про освіту (код спеціальності - 011); дошкільна освіта (012); початкова освіта (013); середня освіта (за предметними спеціальностями) (014); професійна освіта (за спеціалізаціями) (015); спеціальна освіта (016); фізична культура і спорт (017).

Акцент на зазначеній галузі не випадковий, адже дана категорія здобувачів вищої освіти виступає в ролі учасників нашого експериментального дослідження.

1 липня 2014 року Верховною Радою України було прийнято нову редакцію Закону України "Про вищу освіту" чинну і донині. Його положення вступають у силу впродовж 2015-2016 років [3].

Згідно з новою редакцією Закону України "Про вищу освіту" другий (магістерський) рівень вищої освіти відповідає сьомому кваліфікаційному рівню Національної рамки кваліфікацій і передбачає здобуття особою поглиблених теоретичних та/або практичних знань, умінь, навичок за обраною спеціальністю (чи спеціалізацією), загальних засад методології наукової та/або професійної діяльності, інших компетентностей, достатніх для ефективного виконання завдань інноваційного характеру відповідного рівня професійної діяльності.

Магістр - це освітній ступінь, що здобувається на другому рівні вищої освіти та присуджується вищим навчальним закладом (науковою установою) у результаті успішного виконання здобувачем вищої освіти відповідної освітньої програми. Ступінь магістра набувається за освітньо-професійною або освітньо-науковою програмою [3]. Обсяг освітньо-професійної програми підготовки магістра становить 90-120 кредитів ЄКТС, обсяг освітньо-наукової програми - 120 кредитів ЄКТС. Освітньо-наукова програма магістра обов'язково включає дослідницьку (наукову) компоненту обсягом не менше 30 відсотків. Особа має право здобувати ступінь магістра за умови наявності в неї ступеня бакалавра.

Таким чином, підготовка майбутнього викладача вищого навчального закладу, практично до 1998 року, мала значний недолік. Він полягав у тому, що більшість викладачів не мали спеціальної педагогічної освіти на відміну від, наприклад, учителів початкових класів, які закінчили педагогічне училище, інститут та інші вищі педагогічні навчальні заклади. Як наслідок - більшість викладачів вищих навчальних закладів, які були фахівцями у своїй галузі, працювали, не маючи спеціальної психолого-педагогічної підготовки.

З уведенням у 1998-х роках рівня вищої освіти "магістр" ситуація дещо змінилась, проте остаточно вона досі не вирішена. Підтвердженням цього є виокремлення кадрової проблеми у Проекті Концепції розвитку освіти України на період 2015-2025 років як одного з напрямів в освіті, що потребує подальшого реформування.

Даний проект заслуговує на увагу, оскільки реалізація завдань, визначених у таких стратегічних документах, є свого роду інвестицією в людський капітал, украй необхідною для країни, що розвивається.

Концепцію розвитку освіти України на період 2015-2025 років розробила Стратегічна дорадча група "Освіта", створена в рамках спільного проекту Міжнародного фонду "Відродження" та Благодійного фонду "Інститут розвитку освіти" в липні 2014 року для надання консультативної експертної підтримки Міністерству освіти і науки в розробці Дорожньої карти освітньої реформи [17]. У даному документі висвітлено пропозиції щодо таких основних напрямів реформи: структура освіти; зміст освіти; доступ до якісної освіти; кадри, їхній професійний розвиток і соціальний статус; управління, фінансування, менеджмент.

Серед зазначених напрямів є два таких, які безпосередньо стосуються освіти майбутнього викладача вищого педагогічного навчального закладу Зокрема, напрям "Структура освіти", метою якого є узгодження структури освіти з потребами сучасної економіки та інтеграція України у європейський економічний і культурний простір, передбачає:

забезпечення виконання Закону "Про вищу освіту" - перехід на триступеневу систему вищої освіти у 2014-2016 роках;

перехід до дворічної магістратури та чотирирічної програми підготовки докторів філософії відповідно до нового закону "Про вищу освіту";

перехід до нового переліку спеціальностей підготовки фахівців з вищою освітою усіх ступенів з 2016 року, максимально наближений до Міжнародної стандартної класифікації освіти, та обмеження кількості спеціальностей до 60-80.

Напрям "Кадри, їхній професійний розвиток і соціальний статус", метою якого є реформування системи підготовки й перепідготовки педагогічних та управлінських кадрів в освітньому секторі, забезпечення високих соціальних стандартів для працівників освітньої сфери, передбачає наступні зміни стосовно підготовки кадрів (викладачів ВНЗ і закладів професійної освіти):

до 2017 року - відображення у нормативних документах вимог до наукового й професійного профілю сучасного викладача-дослідника;

до 2016 року - розроблення низки принципово нових моделей підвищення професійної кваліфікації викладачів, в основі яких було б покладено поліваріантні схеми організації і змісту навчання;

запровадження упродовж 20152020 років комплексу заходів, спрямованих на системне заохочення наукової і професійної активності викладачів, їх академічної мобільності (міжнародної і внутрішньої), розширення практики творчих відпусток та стажування (зокрема за кордоном), підтримку вітчизняних наукових видань, скеровану на включення їх до провідних наукометричних баз;

запровадження практики участі іноземних викладачів у навчальному процесі українських університетів до 2020 року - 15%, до 2025 року - 30% освітніх програм, у реалізації яких будуть брати участь іноземні викладачі з країн Європейського Союзу та країн, що входять до Організації економічного співробітництва та розвитку. Оволодіння вітчизняними викладачами новітніми інтерактивними, індивідуалізованими, командними та проектними навчальними технологіями;

до 2020 року - побудова академічного середовища із системою формалізованих і неформалізованих цінностей та культури, орієнтованих на якісно інший професійний етос у вищій школі;

до 2017 року - запровадження у кількох найпотужніших вищих навчальних закладах пілотного проекту щодо оплати праці за контрактною системою з фіксованою нижньою межею заробітної платні та з прив'язкою зарплатні науково-педагогічних працівників до рівня оплати праці керівництва вищих навчальних закладів.

Ми солідарні з авторами концепції у тому, що, незважаючи на постійне вдосконалення законодавчої бази вищої освіти, зниження якості підготовки педагогічних кадрів і криза педагогічної освіти, професійна деградація частини учительських кадрів залишаються однією з проблем системного характеру, що накопичувалися в освітньому секторі країни впродовж усього періоду існування незалежної держави.

Вважаємо, що введення рівня вищої освіти "магістр" є необхідною, але не достатньою умовою для підготовки висококваліфікованих викладачів вищих навчальних закладів. Доречним, на наш погляд, було б уведення спеціальної педагогічної освіти, яка передбачала б отримання спеціальності "викладач вищого навчального закладу".

Інститут аспірантури в Україні за роки незалежності також зазнав певних змін. Згідно із Законом України "Про вищу освіту" від 17.01.2002 року, аспірантура була основною формою підготовки наукових і науково-педагогічних працівників вищої кваліфікації [4]. Порядок підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів визначався постановою Кабінету Міністрів України від 1.03.1999 р. № 309 "Про затвердження Положення про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів" [14].

Аспірантом називалась особа, яка має повну вищу освіту і освітньо-кваліфікаційний рівень магістра або спеціаліста, навчалась в аспірантурі (ад'юнктурі) вищого навчального закладу або наукової установи для підготовки дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук [4].

Вступ до аспірантури здійснювався на конкурсній основі. Термін навчання в аспірантурі з відривом від виробництва не перевищував трьох, а без відриву від виробництва - чотирьох років, крім умов, передбачених у пунктах 19 та 20 Положення про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів.

Науковий ступінь кандидата наук присвоювався спеціалізованими вченими радами на підставі прилюдного захисту дисертацій. Рішення спеціалізованих вчених рад про присвоєння наукових ступенів затверджувалося центральним органом виконавчої влади.

Після прийняття 01.07.2014 року нової редакції Закону "Про вищу освіту" відбулися певні зміни [3]. А саме аспірантура належить тепер до третього рівня вищої освіти - освітньо-наукового. Даний рівень відповідає восьмому кваліфікаційному рівню Національної рамки кваліфікацій і передбачає здобуття особою теоретичних знань, умінь, навичок та інших компетентностей, достатніх для продукування нових ідей, розв'язання комплексних проблем у галузі професійної та/або дослідницько-інноваційної діяльності, оволодіння методологією наукової та педагогічної діяльності, а також проведення власного наукового дослідження, результати якого мають наукову новизну, теоретичне та практичне значення.

Здобуття вищої освіти на третьому (освітньо-науковому) рівні вищої освіти є підставою для присвоєння відповідного ступеня вищої освіти - доктора філософії. Доктор філософії - це освітній і водночас перший науковий ступінь, що здобувається на третьому рівні вищої освіти на основі ступеня магістра. Ступінь доктора філософії присвоюється спеціалізованою вченою радою вищого навчального закладу або наукової установи в результаті успішного виконання здобувачем вищої освіти відповідної освітньо-наукової програми та публічного захисту дисертації у спеціалізованій вченій раді.

Особа має право здобувати ступінь доктора філософії під час навчання в аспірантурі. Особи, які професійно здійснюють наукову, науково-технічну або науково-педагогічну діяльність за основним місцем роботи, мають право здобувати ступінь доктора філософії поза аспірантурою, зокрема під час перебування у творчій відпустці, за умови успішного виконання відповідної освітньо-наукової програми та публічного захисту дисертації у спеціалізованій вченій раді.

Нормативний строк підготовки доктора філософії в аспірантурі становить чотири роки. Обсяг освітньої складової освітньо-наукової програми підготовки доктора філософії складає 30-60 кредитів ЄКТС.

Наукові установи можуть здійснювати підготовку докторів філософії за власною освітньо-науковою програмою згідно з отриманою ліцензією на відповідну освітню діяльність або за освітньо-науковою програмою, окремі елементи якої забезпечуються іншими науковими установами та/або вищими навчальними закладами.

Висновки з даного дослідження, перспективи подальших розвідок у даному напрямі. За період становлення України як незалежної держави, починаючи з прийняття Верховною Радою України у 1991 році Акту проголошення незалежності, у системі вищої освіти відбулися суттєві зміни. Державна політика в галузі освіти постійно вдосконалюється.

На даний час розроблено низку нормативно-правових документів з вищої освіти. Чимало з них регламентують функціонування інституту магістратури та аспірантури в Україні. Цінність перетворень, які відбуваються у системі вищої освіти, полягає як у зміні вимог до особистості майбутнього викладача вищого навчального закладу з боку держави, яка орієнтується на досвід світової і загальноєвропейської практики, педагогічної науки, так і зміні власних потреб здобувачів певного рівня вищої освіти в реалізації особистісного та професійного потенціалу, що дозолить бути конкурентоспроможними на ринку праці.

Література

магістратура аспірантура вищий освіта

1. Балабанова К.Є. Особливості підготовки магістрантів технічних спеціальностей у вищих навчальних закладах / К.Є. Балабанова. - [Електронне видання] // Х міжнародна науково-практична конференція "Гуманізм і освіта". - Вінниця: ВНТІ, 2010. - Режим доступу: http:// conf.vstu.vinnica.ua/humed/2010/txt/ Balabanova.php - Дата звернення січень 2016. - Назва з екрана.

2. Вітвицька С.С. Системно-історичний аналіз етапів становлення магістратури в Україні та Росії / С.С. Вітвицька // Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. - Житомир: ЖДУ, 2005. - Вип. 25. - С. 249-252.

3. Закон України "Про Вищу освіту" № 1556-VII від 01.07.2014 р. - [Електронний ресурс] // Офіційний веб-портал Верховної Ради України. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/ 1556-18 - Дата звернення січень 2016. - Назва з екрана.

4. Закон України "Про Вищу освіту" № 2984-Ш від 17.01.2002 р. - [Електронний ресурс] // Офіційний веб-портал Верховної Ради України. - Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2984- 14 - Дата звернення січень 2016. - Назва з екрана.

5. Кліх Л.В. Становлення магістратури в системі вищої освіти України / Л.В. Кліх / / Науковий вісник нац. університету біоресурсів і природокористування України. - 15/03/2011. - Вип. 159. - Ч. 3: Педагогіка. Психологія. Філософія. - С. 72-80.

6. Люлька В.С. Аналіз сучасного стану й особливостей підготовки магістрів технології / В.С. Люлька // Вісник Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка: зб. наук. праць. Вип. 19 / Глухівський НПУ ім. О. Довженка; редкол: О.І. Курок (відп. ред.) [та ін.]. - Глухів: ГНПУ ім. О. Довженка, 2011. - 186 с. - (Серія: Педагогічні науки; вип. 19). - С. 29-31.

7. Наказ Міністерства освіти і науки України № 165 від 02.03.2010 р. "Про затвердження Програми організації підготовки магістрів в Україні" [Електронний ресурс] // Osvita.ua. Вид-во "Плеяди". - Режим доступу: http://osvita.ua/legislation/ Vishya_osvita/6830/ - Дата звернення січень 2016. - Назва з екрана.

8. Наказ Міністерства освіти і науки України № 99 від 10.02.2010 р. "Про Концепцію організації підготовки магістрів в Україні" // Інформаційний збірник Міністерства освіти і науки України. - 2010. - № 7/8 (березень). - С. 57-64.

9. Наказ Міністерства освіти і науки України № 1067 від 09.11.2010 р. "Про введення в дію переліку спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційними рівнями спеціаліста і магістра, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 787 від 27.08.2010 р." [Електронний ресурс] // Osvita.ua. Видавництво "Плеяди". - Режим доступу: http://osvita.ua/legislation/ Vishya_osvita/10432/ - Дата звернення січень 2016. - Назва з екрана.

10. Наказ Міністерства освіти і науки України № 258 від 29.03.2010 р. "Про призупинення дії наказів Міністерства освіти і науки України № 99 від 10.02.2010 р., № 101 від 10.02.2010 р., № 108 від 12.02.2010 р. та № 165 від 02.03.2010 р." [Електронний ресурс] // Osvita.ua. - Вид-во "Плеяди". - Режим доступу: http://osvita.ua/ legislation/Vishya_osvita/7094/ - Дата звернення січень 2016. - Назва з екрана.

11. Осадчий В.В. Місце магістратури у системі підготовки педагога вищої школи / В.В. Осадчий // Вісник Черкаського університету. - Серія: Педагогічні науки. - Випуск 124. - Черкаси: ЧНУ, 2008. - С. 118-126.

12. Постанова Кабінету Міністрів України № 266 від 29.04.2015 р. "Перелік постанов Кабінету Міністрів України, що втратили чинність" [Електронний ресурс] // Офіційний веб-портал Верховної Ради України. - Режим доступу: http:// zakon5.rada.gov.ua/laws/show/266-2015-п/ page2. - Дата звернення січень 2016. - Назва з екрана.

13. Постанова Кабінету Міністрів України № 266 від 29.04.2015 р. "Про затвердження переліку галузей знань і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти" [Електронний ресурс] // Офіційний веб-портал Верховної Ради України. - Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/ 266-2015-п - Дата звернення січень 2016. Назва з екрана.

14. Постанова Кабінету Міністрів України № 309 від 01.03.1999 р. "Про затвердження Положення про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів" [Електронний ресурс] // Офіційний вебпортал Верховної Ради України. - Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/ show/309-99^ - Дата звернення січень 2016. - Назва з екрана.

15. Постанова Кабінету Міністрів України № 65 від 20.01.1998 р. "Про затвердження Положення про освітньо-кваліфікаційні рівні (ступеневу освіту)" // Освіта України: нормативно-правові документи. К.: Міленіум, 2001. - С. 375-381.

16. Постанова Кабінету Міністрів України № 787 від 27.08.2010 р. "Про затвердження переліку спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційними рівнями спеціаліста і магістра" [Електронний ресурс] // Офіційний веб-портал Верховної Ради України. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/ laws/show/787-2010-п. - Дата звернення січень 2016. - Назва з екрана.

17. Проект Концепції розвитку освіти України на період 2015-2025 років [Електронний ресурс] // Міністерство освіти і науки України: офіційний веб-сайт. - Режим доступу: http://old.mon.gov.ua/ua/pr-viddil/1312/1390288033/1414672797/ - Дата звернення січень 2016. - Назва з екрана.

Размещено на Allbest.ru