Проблема розвитку культури мовлення в історичному контексті (I пол. ХХ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський університет імені Бориса Грінченка

У статті в діахронії простежено ступінь дослідженості проблеми розвитку методики навчання української мови, розглянуто особливості, методичні підходи учених до процесу вироблення вмінь і формування навичок мовленнєвого розвитку учнів середніх шкіл, студентів вищих навчальних закладів у першій половині ХХ ст. Критично проаналізовано підручники та посібники, розкрито їх значення для педагогічної науки, визначено внесок мовознавців, педагогів у розв'язання означеної проблеми. Оцінено науковий доробок із позицій сьогодення з урахуванням еволюції поглядів учених відповідно до вимог часу.

Ключові слова: культура усного і писемного мовлення, вироблення вмінь і формування навичок, вчитель, педагогічна спадщина, посібники, підручники, навчальний процес, вітчизняна школа, сторінки історії, творчий підхід, мислення.

Аннотация

В статье в диахронии прослеживается степень изученности проблемы развития методики обучения украинскому языку, рассмотрены особенности, методические подходы ученых в процесс выработки умений и формирование навыков речевого развития учащихся средних школ, студентов высших учебных заведений в первой половине ХХ в. Критически проанализированы учебники и пособия, раскрыто их значение для педагогической науки, определен вклад языковедов, педагогов в решение этой проблемы. Оценены научные достижения из позиции сегодняшнего с учетом эволюции взглядов ученых соответствии с требованиями времени.

Сделан вывод, что в период украинизации и деукраинизации педагоги, несмотря на определенные недостатки, в методике развития культуры устной и письменной речи учащихся выдвинули ряд интересных и смелых идей, которые с успехом реализовывались в повседневной практике учителей. Педагогические идеи прошлого, в частности: размышления по организации учебного процесса, развитие исследовательских интересов учащихся, мышления, выработка умений производить связные высказывания с соблюдением культуры речи и речевого этикета в различных ситуациях, обогащение активного словаря заслуживают внимания в школе. В историческом наследии современный учитель найдет интересные дидактические и методические советы для расширения профессиональной эрудиции.

Ключевые слова: культура устной и письменной речи, формирование умений и формирование навыков, учитель, педагогическое наследие, пособия, учебники, учебный процесс, отечественная школа, страницы истории, творческий подход, мышления.

Annotation

The article deals with the degree of research of the problem of the development of the methodology of teaching the Ukrainian language, the features, methodical approaches of the scientists I. Barchuk, L. Bulakhovsky, B. Zaklinsky, A. Mashkin, N. Solodky, M. Pereginets, V. Smils'kyi, J. Tsybenko , O. Feoktistov to the process of development of skills and skills development of speech development of secondary school students, students of higher educational institutions in the first half of the twentieth century.Critically analyzed textbooks and manuals, their significance for pedagogical science is revealed, the contribution of linguists, teachers in solving a given problem is determined. The evaluation of scientific achievements from the standpoint of the present, taking into account the evolution of the views of scientists in accordance with the requirements of time.

It is concluded that during the period of Ukrainianization and de- Ukrainianization of teachers, despite some disadvantages, students developed a series of interesting and bold ideas in the method of developing the culture of oral and written speech, which were successfully implemented in the everyday practice of teachers. Pedagogical idea soft the past, in particular: reflections on the organization of the educational process, the development of research interests of students, thinking, developing the ability to produce coherent expressions in accordance with the culture of speech and speech etiquette in different situations, the enrichment of the active vocabulary deserves attention in the modern school. In the historical heritage of the modern teacher will find interesting didactic and methodical advice for the expansion of professional erudition.

Keywords: oral and written language culture, skills development and skills formation, teacher, pedagogical heritage, manuals, textbooks, educational process, home school, history pages, creative approach, thinking.

Постановка проблеми у загальному вигляді. У часи відродження духу національної гідності українського народу великого значення у школах і вищих навчальних закладах має надаватися підготовці майбутнього фахівця, високого професіонала, творчої і духовно багатої особистості.

Людство іде в майбутнє, спираючись на минуле. Зв'язок часів і поколінь має безпосереднє відношення до тих, хто покладав свій досвід, знання і вміння у розбудову педагогіки, у формування культури усного і писемного мовлення учнів. Вивчення функціонального аспекту мови є сьогодні одним із перспективних напрямків лінгвістичної науки.

Використовуючи все раціональне з педагогічної і методичної спадщини минулого, творчий педагог і методист знайдуть у ній чимало не тільки повчального і цікавого для розширення своєї фахової ерудиції, а й елементарно корисного, здатного придатись у повсякденній роботі: глибокі педагогічні роздуми і спостереження, принагідні зауваження щодо організації навчального процесу, цінні дидактичні і методичні поради. Сучасний учитель має бути добре обізнаний з іменами тих діячів, які своїм творчим доробком залишили чималий слід у науці у першій половині ХХ ст., зробили вагомий внесок у її розвиток, зокрема у методику навчання української мови, у розвиток культури мовлення учнів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У методиці навчання рідної мови у 20-х-30-х роках проблемі мовленнєвого розвитку учнів вітчизняної школи і студентів було присвячено ряд наукових праць, зокрема посібники і підручники І. Барчука, А. Машкіна, Л. Булаховського, Б. Заклинського, Н. Солодкого, М. Перегінця, В. Смільського, Я. Цибенка, О. Феоктистова тощо, які не стали предметом уваги педагогів та методистів. Втім, незважаючи на загальне зростання інтересу науковців до проблеми підвищення ефективності роботи з розвитку українського комунікативного мовлення учнів, в історичному аспекті вона й досі залишається недостатньо розв'язаною, а не розробленість у сучасних дослідженнях і публікаціях, недоліки в практиці навчання підтвердили її актуальність .

Мета статті - репрезентувати сторінки історії розвитку методики навчання української мови, з'ясувати погляди науковців на методику формування культури усного і писемного мовлення учнів у першій половині ХХ ст., розкрити їх значення для педагогічної науки.

Завдання статті - критично проаналізувати підручники, посібники, в яких висвітлюються погляди на мовленнєвий розвиток учнів; визначити внесок кожного з названих авторів у розв'язання проблеми навчання мови, оцінити науковий доробок учених із позицій сьогодення.

Виклад основного матеріалу дослідження. У 20-х рр. ХХ ст. виходили праці з питань розвитку мовлення учнів.

Піднесенню культури мови учнів, майбутніх інтелігентів України, великого значення надавав Л. А. Булаховський. Творчий підхід до методики розвитку мовлення знайшов місце в його лекціях ВЗІНО: «Розвиток письмової мови», «Твори з художнім ухилом», «Ділові і взагалі прозові твори» та в статтях «Облік авторського досвіду в шкільній роботі», «Развитие речи» (1923 р.) [1].

Не відкидаючи усталених у школі перекладів, описів, характеристик і «творів-розсудів», учений зауважував, що стилістичні навички учнів мають формуватися на кращих зразках літературних творів. Потрібно стимулювати, аби в їхніх самостійних роботах були відгуки на сприйняте в художньому слові, не виключаючи й гумору (Несколько слов о юморе в школе // Родной язык в школе. - 1924. - № 2). «Вдалі», «веселі» твори підносять тонус життєрадісності, задовольняють природну психологічну потребу учнів, виробляють у них відповідні стилістичні вміння.

Не байдужий до шкільних проблем, Л. А. Булаховський висував цікаві методичні ідеї, спрямовуючи вчителів на пошуки нових ефективних шляхів у навчальному процесі. Мовознавець вважав, що форми слів слід розглядати у тісній єдності з їх значенням, а вивчення граматики поєднувати з орфографією і стилістикою. У своїх працях обстоював творчий підхід до розвитку мовлення учнів.

У 1926 р. побачила світ книжка А. Машкіна «Письменство й мова в сучасній школі» (друге видання), що викликала інтерес педагогічної громадськості [3].

Основні розділи книжки такі: 1. «Соціяльна динаміка мови та письменства». 2. «Художнє слово». 3. «Літературно-художня критика». 4. «Техніка рідної мови». 5. «Мова й письменство по вищих школах».

Найцікавішим з усіх розділів для працівника освіти є «Техніка рідної мови», під якою автор розуміє не лише «формально-синтаксичне опанування» мови, а й засвоєння «внутрішнього логічного процесу мови, точніше, процесу тої думки, що в нашій мові одбивається» [3, с. 95].

Вивчення мови, зазначає автор, не слід відривати від життя, яке не повинно бігти «поза школою, обминати її», оскільки мова є не лише могутній засіб спілкування, а й боротьби. Особливого статусу надано граматиці. Виробниче життя не потребує ні історії мови, ні «догматичної граматики».

«Твердження методистів про те, що граматика навчає логічно думати, говорити й писати, таке вже застаріле, що згадувати тепер про нього серйозно не доводиться. З усього цього висновок тільки один - треба дати спокій граматиці і спробувати створити новий курс, що давав би потрібні навички до мовних побудуванні» [3, с. 98].

А. Машкін докладно й ґрунтовно спиняється на різних засобах формування згаданих навичок. Усі засоби він об'єднує навколо чотирьох основних циклів (груп). Перший - техніка складання плану. Визначаючи три типи планування роботи (план у вигляді запитань, план-заголовок і план з розповідних речень), автор підкреслює, що найкращими формами можуть бути лише два останні. Інколи допускається форма запитань. Другий цикл засобів охоплює «робочі нотатки». Важливість їх у тому, що вони призвичаюють думки учнів до лаконічних формулювань. Це робота з текстами, рефератами, повідомленнями, протоколами. Третій цикл - це вже самостійні праці учнів (тези, доповіді, ділове листування). Методист зауважує, що складанню тез має передувати підготовці доповіді. Четвертий цикл - газетна робота, значення якої як чинника політичного виховання цілком очевидне. мовний етикет культура навчальний

«Соціяльне буття» потребує від учнів не «абстрактного знайомства з мовою», а вміння робити ділові нотатки для пам'яті, писати звіт, користуватися порадниками, самостійно складати їх, виступати на зборах, що загалом сприятиме виробленню критичного ставлення до матеріалу, його систематизації та правильного викладу.

Отже, викладач рідної мови має організувати роботу над розвитком навичок «усної та письмової» мови. Безперечно, «Письменство й мова» - книжка цікава, вона містить корисний для вчителя матеріал, хоча не всі твердження, висловлені в ній, абсолютно безсумнівні.

Для всіх типів шкіл призначався посібник Б. Заклинського «Методика усного і письменного стилю», що вийшов 1929 р. у Львові. У ньому виділено три частини: теоретичну, практичну і збірку «стилевих задач». Найбільше уваги приділено практичній частині. «Книжка отся улекшує учителеви працю в школі, а науку робить дітям приємною». Нею могли послуговуватися вчителі шкіл «народних, виділових, торговельних, господарських і промислових, гімназій та семінарій». Підґрунтям для створення книжки послужила праця чеського інспектора «діяльної школи» Франтішика Патека «Методика вільного стилю» [2, с. 3].

Мета школи, за автором, - виробити не механічне письмо, а навчити учня викладати свої знання «ясно і розумно». Ці завдання не під силу старим методичним прийомам (репродукційним стилем), оскільки вони зводилися до виконання таких робіт:

1. Відповідь на запитання за змістом статті або видання (тут власні думки учнів відсутні, вони підказані змістом оповідання).

2. Письмова робота за планом (знову підказані і порядок викладу, і зміст).

3. Переклад.

4. Переказ змісту оповідання, прочитаного учням учителем (також не самостійне).

5. Комбінований виклад того, що висловлено в кількох статтях, поєднання змісту в одне ціле [2, с. 5].

Наведені методи і прийоми роботи, постулює автор, підкреслюють, що місця для власної думки учня в них немає. Усе тут попереджене вчителем і підказане ним, усе зводиться до запам'ятовування, до копіювання чужих висловлювань. Таке навчання не може сприяти виробленню самостійної творчості, розвитку мови, а, навпаки, загальмує мислення, позбавить упевненості в собі і вміння викладати думки на папері. Зарадити цьому, вважає методист, можна, якщо в навчанні метою буде не тільки виправлення орфографічних помилок у письмових роботах, а й розвиток в учнів самостійності, ініціативи у творчості.

Джерелом дитячої творчості не може бути щось далеке, незнане. Теми мають бути небуденними, цікавими. До книжки автор додав «Збірку практичних задач», зібраних під час роботи в школі. Теми їх різні: «Як прийду зі школи», «Привіт», «Промова», «Прощальні слова при відході зі школи», цикл стенографічних матеріалів «Діточа забава», «Коломийка», «В полі», «Як ворожать». Є зразки ділових паперів, як і різного змісту листи.

Книжка Б. Заклинського, незаперечно, була практичним порадником для вчителя.

У 30-х роках питання методики розвитку мовлення учнів залишається актуальним. Хоча програма з мови як для початкових, так і для середніх шкіл передбачала окремий розділ «Розвиток усної та письмової мови», вчителі надавали мало уваги цій проблемі, зокрема спеціальним заняттям з розвитку мовлення, які нерідко використовувалися не за призначенням. Багато вчителів сам зміст таких уроків не розуміли, що було однією з причин, яка сприяла неналежному ставленню до використання спеціальних годин для розвитку мовлення. Передбачені програмами години нерідко використовувались як додаткові уроки з літератури або для аналізу контрольних робіт тощо.

На часі був виданий в 1931 році посібник Н. Л. Солодкого «Засоби розвитку усної мови в старших групах трудової школи» [6]. В основу його автор поклав власний досвід роботи, частково - досвід інших викладачів мови і літератури. Він підкреслює низький рівень культури мови у школах не тільки учнів, а й учителів, тому вважає, що на розвиток усної мови у трудових школах слід звернути максимум уваги. Засобами розвитку усної мови в V-VII групах школи мають бути «читання, переказ, розмова, розповідь, вивчення на пам'ять і декламація; драматизація, літературні суди та дискусії, мовно-літературні екскурсії, переклад, доповідь; збори, вечірки, гуртки, мовна кампанія» [6, с. 5].

У розділі «Читання» подано методичні поради, як проводити уроки, як і коли - словникову роботу, розкрито особливості опрацювання творів різного жанру, шляхи збагачення мовлення учнів. Є зразки таблиць із лексичної роботи, орфоепії, наведено фрагменти уроків читання. Великої ваги автор надає «позашкільним читанням», вважає, що треба навчити учнів читати активно: в міру швидко і неодмінно замислюватися над прочитаним, аналізувати його, робити олівцем у зошиті нотатки, записувати незрозумілі слова, цитати, складати план конспекту, тези тощо. Змалку дітей слід привчати до карткової системи записів і зауважень до прочитаного. Багато важить і ознайомлення з рецензіями кількох авторів на одну книжку, уміння складати рецензію самому.

До глибокого серйозного читання привчає колективне читання. Воно полегшує обговорення прочитаного. Корисними є проведення конференцій читачів, інсценізування прочитаної книжки, проведення екскурсій, літературних і політичних судів. Усе це сприяє поглибленню розуміння змісту, а в цілому, на думку автора, має велике значення для мовленнєвого розвитку.

Прийоми переказу прочитаного висвітлюються в розділі «Переказування прочитаного». З-поміж інших Н. Солодкий виділяє як ефективні перекази мовою твору, від імені дійової особи. «Треба розвивати, удосконалювати мову не лише в розумінні багатства лексики, точністю у висловах, ясності й простоти в стилі, а розвивати й емоційність її». Доцільними видами переказів є «повні (детальні) і короткі (стислі)». «Детальні» змушують учня фіксувати увагу на деталях, стислі привчають виділяти найголовніше, а це значить і висловлюватися лаконічно [6, с. 19].

Переказуванню має передувати складання плану, докладного або стислого. Учень повинен уміти скласти план у різних варіантах (запитаннями, заголовками, цілими реченнями). Поширеним і оригінальним, зауважує автор, у практиці шкіл є прийом переказу твору за планом-малюнком. Замість складання плану учні на трьох - чотирьох малюнках зображують найголовніші місця з твору, потім за ними переказують.

Засобом формування мислення і світогляду учнів, прищеплення їм знань і вмінь, на думку педагога, є бесіда (розділ «Розмова»). «Розмова - найліпший і найпоширеніший засіб розвитку усної мови... Щоб розмова мала успіх, треба переводити її добре розвиненою мовою, щоб найкраще розвинути мову, треба педагогічно правильно проводити розмову» [6, с. 22]. Перед бесідою вчитель має обміркувати план, заздалегідь сформулювати відповідно до педагогічних вимог запитання, які відповідають змісту опрацьованого матеріалу, бездоганні з мовного погляду.

Великого значення Н. Солодкий надає розповіді. Цьому методу присвячено окремий розділ «Розповідання». Термін цей був на той час новий. Автор вважає, що його «потрібно виділити в окрему галузь шкільної роботи» [6, с. 26]. Розповідь - це не звичайний переказ прочитаного, коли діти використовують план твору, зміст і мовленнєві засоби. Це і не розмова, бо учням не доводиться самостійно кожному опрацьовувати й виражати словесно окрему тему чи питання. Переказ і бесіда потребують активної участі всього учнівського колективу, розповідь - це творчість переважно індивідуального характеру, глибоко емоційна.

Отже, переказ, бесіда, розповідь - різні види роботи і за змістом, і за формою. Ними послуговуються і в житті. Учений переконаний, що метод розповіді треба розглядати окремо і в методиці навчання мови, оскільки потенціал його надто великий і він показує, якою мірою учень оволодів літературною мовою, наскільки емоційно й досконало - через читання і переказ. Виклад - це самостійний виступ учня, що демонструє підсумки його знань, з чого можна довідатися про досконале чи недосконале знання мови: лексику, стиль, фразеологію, виразність, емоційність. Під час оповіді учень виявляє вміння пов'язувати окремі фрази в одне ціле, в яку «одежу слова», за

І.Франком, може одягти свої думки; розвиває ініціативу, індивідуальні здібності, мислення.

Тем і видів роботи з розповіді багато. Це можуть бути «компонування» закінчення до прочитаного твору, продовження його; переказ прочитаного оповідання, описові вправи (про предмет, явище, подію). Складнішими є характеристики на одного учня, на двох учнів (протилежних або схожих між собою). Активізують учнів «картини, що показуються чарівним ліхтарем чи епідіаскопом». Сприяє розвитку мовлення кіно, бо воно може дати такі знання і розвиток, яких не кожна книжка чи екскурсія дадуть. Цікавими для дітей є теми «фантастичні» (фабули з газет, з хроніки), з усної народної творчості. Для такої роботи «експромтом» можна дібрати групи окремих слів: «постріл, жах, радість»; «Петрик, пожежа, бідність». З цими трьома словами учень повинен скласти оповідання і розказати у групі. Така робота (за умови «хто складе найшвидше і найкраще») є ефективною і дає змогу перевірити не тільки мову учня, а й наскільки швидко, правильно та емоційно він може висловити свої думки, чи багата в нього уява [6, с. 29, 30].

Автор застерігає, що такому виду робіт має передувати пояснення вчителя, його розповідь, до якої слід добре підготуватися. Тему учневі найкраще визначити заздалегідь. План він може скласти у вигляді малюнків, зображення яких допомагає краще передати зміст. Великого значення надається художньому викладу.

На переконання вченого, розвитку мови сприяє декламування віршів, прози (розділ «Вивчання напам'ять і декламація»). Завдяки цьому в учня збагачується словниковий запас, розвиваються емоції. Автор зазначає, що така форма роботи, на жаль, не знайшла належного місця у школі. «Приказки, окремі вирази з творів художніх і нехудожніх - це квіти, якими мовлянин прикрашує свою мову. Адже що більше вживають у мові таких виразів, художніх образів, то соковита, емоційна мова, то більший вплив вона робить на слухачів» [6, с. 36].

Крім зазначеного, велику вагу для розвитку мовлення має організація і проведення мовних кампаній: гуртків, зборів, вечорів, екскурсій, виготовлення таблиць з неправильно вживаними словами, з лексичними огріхами. На мовні вечори рекомендується добирати відповідний матеріал, наприклад: 1) читати, декламувати й інсценізувати твори кращих поетів і письменників; 2) влаштовувати «суди» над тими учнями, які не вчать мову, не пильнують чистоти її; 3) інсценізувати «похорон» паразитних, лайливих слів, жаргонізмів; 4) читати створені словнички непотрібних слів, фейлетони. Щоб виробити правильне усне мовлення, треба повсякчас «профілактувати мовну хворобу» [6, с. 65-69].

Для студентів вищих навчальних закладів призначалася «Робітна книга української мови. Техніка усної та письмової мови» (1931 р.), написана колективом авторів - М. Перегінцем, В. Смільським, Я. Цибенком [4]. У «Передмові» зазначається, що поява її зумовлена нестачею підручників. Книжка складається з двох частин: перша - «Фонетика, елементи синтакси і морфології», друга - «Лексика, синтакса з фразеологією, техніка усної і письмової мови». Кожна частина має розділи.

Підручник вирізняється з-поміж інших тим, що побудований «на основі застосування активного методу навчання». У ньому подано матеріал, потрібний для «розуміння мови» і для практичного застосування її. Курс розрахований на самостійне вивчення студентами. У викладі теорії використано прийоми зіставлення і порівняння з російською мовою. Теоретичний матеріал закріплюється вправами.

Завершується видання розділом «Техніка роботи над книгою» з численними порадами, як добирати книжки для читання, як їх читати, як навчитися розуміти і засвоювати прочитане. Досить уваги приділено методиці роботи над текстом: складанню плану, конспекту, тез, доповіді, виписуванню цитат тощо.

Автори, укладаючи підручник, ставили за мету озброїти студента, «майбутнього кваліфікованого будівника соціалізму», мовною культурою, необхідною «кожному громадянинові в його практичній роботі. Книжка відповідала своєму призначенню.

Незадовільний стан знань учнів з розвитку мовлення зазначено в методичному листі «Про викладання української мови в 5-7-х класах середньої школи» (1935 р.), складеному І. Барчуком за матеріалами обстеження викладання мови у школах усіх областей. Причина, на думку автора, криється в пасивності самих учителів, відсутності спеціальних вправ, системи в роботі [5]. Ясність у цю справу внесла «Методика розвитку мови в 5, 6, 7 класах” О. П. Феоктистова (1939 р.), що була схвально сприйнята учителями мови середніх шкіл [7].

Праця написана на основі чималого досвіду роботи багатьох шкіл, містить слушні практичні поради. Заслуговують на увагу поради щодо роботи з переказом, з цитатами, іншими видами вправ. Докладно і ретельно автор розробив цілу низку методичних питань: типи читання, система роботи над текстом, як писати етюди-портрети, робити переклади текстів з російської мови українською і,навпаки, складати тези й конспекти та ін.

Зазначимо, що окремі проблеми розкрито неповно, неточно, учитель-мовник не на всі питання знаходив у ньому відповіді, однак посібник, безперечно, був корисний і потрібний.

Висновки і перспективи дослідження

Проведене дослідження, теоретичний синтез досягнень методики навчання української мови як педагогічної науки в розвитку, в діахронії, системі є підґрунтям для таких висновків.

Незважаючи на те що в першій половині ХХ ст. знання учнів були слабкі, а методичний рівень викладання невисокий, позитивні зрушення навіть в організаційно невнормованій школі були значні. На шляху поступового розвитку республіки справа загального навчання через початкову чотирирічку була великим історичним здобутком влади. У методиці навчання мови висунуто низку цікавих і сміливих педагогічних ідей, що з успіхом реалізовувались у повсякденній практиці вчителів. Методисти висловлювали слушні думки, що слугували вчителям у практичній роботі, сприяли удосконаленню стилістичної грамотності учнів.

З огляду на висловлене, підкреслимо, що докорінно поліпшилася вся система навчання мови. Завдання вчителя в цей час незмірно зросли, працювати по-старому школа вже не могла. Педагоги невтомно шукали нових форм і методів викладання, намагаючись активізувати навчальний процес, використовуючи всі можливості для піднесення грамотності та мовної культури учнів.

Резюмуючи, наголосимо, що, попри певні недоліки, методичні ідеї вчених сприяли науковому опрацюванню проблем навчання мови. Узагальнення і поширення кращого педагогічного досвіду було дієвою допомогою вчителям, поліпшувало якість викладання. Створювана методична система сприяла засвоєнню учнями найважливіших теоретичних відомостей і значно піднесла рівень мовної практики.

Передові педагогічні ідеї минулого заслуговують на увагу в сучасній школі, зокрема: належна увага до проведення занять, розвиток дослідницької роботи учнів на матеріалі мови; намагання надати творчого характеру домашнім завданням; організація роботи над збагаченням словника учнів.

Список використаних джерел

1. Булаховський Л. Развитие речи / Л. Булаховський// Сб. метод.статей под ред. А. М. Лебедева. - 1923. - С.173-185.

2. Заклинський Б. Методика усного і письменного стилю для всіх шкіл / Б. Заклинський. - Львів: Накладом М. Матвійчука, 1929. - 191 с.

3. Машкін А. Письменство й мова в сучаснійшколі: нариси /А. Машкін. - вид. 2-е. - Київ : Держвид України, 1926. - 144 с.

4. Перегінець М. Робітна книга української мови: Техніка усної та письмової мови / М. Перегінець, В. Смільський, Я. Цибенко. - Харків : Рад. шк., 1931. - 294 с.

5. Про викладання української мови в 5-7 класах середньої школи: метод.лист / І. Барчук. - Харків : Рад.шк., 1935. - 10 с.

6. Солодкий Н. Я. Засоби розвитку усноїмовив старших групах трудової школи/ Н. Я. Солодкий. - Харків : Рад.шк., 1931. - 74 с.

7. Феоктистів О. П. Методика розвитку мови в 5,6,7 класах / О. П. Феоктистів. - К. : Рад.шк., 1939. - 157 с.

8. Яворська С. Т. Становлення і розвиток методики навчання української мови в середній школі: У 2-х кн. / С. Т. Яворська; за ред. А. П. Загнітка. - Слов'янськ: Канцлер, 2004. - Кн. 2 (30-і 90-і роки ХХ ст.). - 188с.

Размещено на Allbest.ru