Компетентнісний підхід до навчання: теоретичний аналіз

Размещено на http://www.allbest.ru/

КОМПЕТЕНТНІСНИЙ ПІДХІД ДО НАВЧАННЯ: ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ

Людмила Овсієнко

В українській та світовій лінгводидактиці підхід до навчання є основною методологічною категорією, яка становить систему принципів, методів, прийомів, засобів і форм навчання. Сучасний освітній процес ґрунтується на засадах особистісно орієнтованого, діяльнісного і компетентнісного підходів. Особистіно орієнтований забезпечує формування академічних, соціокультурних, соціально-психологічних компетентностей особистості, діяльнісний - розвиває в неї практичні уміння й навички, компетентнісний - ґрунтується на міждисциплінарних, інтегрованих вимогах до результату навчання і сприяє формуванню ключових і предметних компетентностей. При цьому кожна ключова компетентність має проектуватися на предметну.

Саме останній підхід є, на нашу думку, одним із основних у процесі підготовки майбутніх компетентних фахівців будь якої сфери діяльності, у тому числі майбутніх учителів-філологів. Адже сучасний молодий спеціаліст повинен мати фундаментальні знання, ґрунтовну практичну підготовку, бути креативним, творчим, уміти працювати в колективі. Компетентний фахівець є конкурентоздатним не лише на національному, а й на світовому ринках праці.

Основоположними у процесі впровадження компетентнісного підходу в систему вищої освіти слід вважати праці відомих українських і зарубіжних науковців: В. Антипової, В. Бездухова, Н. Бібік, В. Болотова, Ю. Варданяна, В. Вербицького, Ф. Гоноболіна, І. Зимньої, І. Зязюна, К. Колесиної, І. Колеснікової, Н. Кузьміної, Г. Лежніної, О. Лок- шиної, М. Лук'янової, А. Маркової, О. Овчарук, Г. Пахомової, О. Пометун, Є. Рогова, В. Сєрикова, В. Сластьоніна, Е. Тоффлера, М. Філатова, Р. Хай- герті, А. Хуторського, Ю. Швалба та ін. Так, на думку Г. Лежніної, компетентнісний підхід гарантує високий рівень і результативність високоякісної підготовки фахівця (Лежнина Г. В., 2008, с. 14), а В. Антипова, К. Колесина і Г. Пахомова стверджують, що означений підхід сприяє оновленню змісту педагогічної освіти, посилює її практичну орієнтацію (Антипова В. М., Колесина К. Ю., Пахомова Г. А., 2006, с. 57).

Вагомі напрацювання в напрямку розробки компетентнісної моделі навчання здійснено таким вченими, як: І. Варнавська, М. Вашуленко, О. Горошкіна, С. Караман, О. Кучерук, Н. Остапенко, Л. Мітіна, А. Нікітіна, М. Пентилюк, О. Савченко, Т. Симоненко, Г. Шелехова та ін.

Проблема формування фахової компетентності студентів вищих навчальних закладів стала предметом наукових розвідок В. Баркасі, Н. Босак, Н. Голуб, І. Дроздової, С. Карамана, О. Копусь, Л. Мамчур, С. Омельчука, О. Пометун, О. Савченко, С. Сисоєвої та ін.

Результати цих та інших досліджень сприяють формуванню надійних підвалин для впровадження компетентнісно спрямованого навчання у вищій школі.

Однак потрібно зазначити, що попри значну кількість ґрунтовних досліджень, питання компетентнісного підходу, його змісту, місця і зна- чення у процесі навчання студентів залишається актуальним в українській і світовій лінгводидактиці.

Активне впровадження компетентнісного підходу в навчальний процес вищої школи та потреба в підготовці висококваліфікованих учителів/викладачів, зокрема філологів, зумовили необхідність визначення змісту цього поняття.

Мета статті - дослідити проблему компетентнісного підходу до навчання студентів філологічних спеціальностей з погляду психолого-педагогічної, науково-методичної і навчальної літератури.

Проблема компетентнісного підходу до навчання у психолого-педагогічній, науково-методичній і навчальній літературі. Головним здобутком будь якої країни, який визначає її статус у світі, є інтелектуальний потенціал фахівців усіх профілів. Досвід передових країн засвідчує той факт, що для досягнення економічного росту необхідні висококваліфіковані спеціалісти. Адже освічена й компетентна особистість краще орієнтується в новаціях і приймає їх, швидко реагує на вимоги суспільства, прагне до особистого та суспільного розвитку, вона є «економічно вигідною» країні. З огляду на ці запити, виникає необхідність модернізації системи вищої освіти відповідно до потреб ринку праці. Компетентніший підхід є спробою вирішення означеної проблеми. У науці вже склалися певні уявлення про цей підхід, проте дидактикти, лінгводидакти, психологи, методисти розглядають його по-різному. Спробуємо проаналізувати позиції вчених і запропонувати наше визначення.

Компетентнісний підхід, з огляду на його мету та завдання, не є новим явищем у світовій практиці. Проблема формування усебічно розвиненої особистості, її фахових умінь і навичок була наскрізною у працях відомих педагогів і психологів: В. Давидова, М. Скаткіна, В. Сухомлинського, І. Лернера, В. Краєвського, С. Чавдарова, С. Шацького, Г. Щедровицького та ін. Теорія і практика розвиваючого навчання, запропонована вищезазначеними науковцями, була, фактично, «попередницею» компетентнісного підходу.

Сьогодні, коли йде мова про фахове становлення особистості, поняття «професіоналізм» і «професійні якості» майже не вживаються, адже вони втратили свою актуальність і трансформувалися у «компетентність» і «компетенцію».

І. Зимня визначає три етапи становлення компетентнісного підходу в освіті:

• 1960-1970 рр. - поява категорії «компетенція»;

• 1970-1990 рр. - впровадження означеної категорії в теорію і практику навчання іноземних мов, визначення змісту поняття «компетентність», виокремлення різних видів компетенцій, дослідження їх як результату навчання;

• з 1990 р. - дослідження компетенції як наукової категорії, структури компетентності та видів компетенцій, визначення ключових компетенцій (Зимняя И. А., 2006, с. 7).

На думку сучасних авторитетних дослідників (Болотов В. А., Сериков В. В., 2003, с. 37-42; Хуторской А. В., 2003, с. 58-64), компетентнісний підхід акцентує увагу на результаті освіти, формуванні здатності людини діяти в різних ситуаціях. Так, В. Байденко доводить, що цей підхід заснований на компетенціях і спрямований на підготовку особистості до діяльності в різних професійних і життєвих обставинах. «Особистість повинна навчитися жити разом з іншими в умовах глобалізації, полікультурності, у злагоді з іншими культурами, типами життя, націями, етносами, конфесіями» (Байденко В. И., 2004, с. 8-13). Дослідник наголошує, що компетентнісний підхід відноситься до ключових методологічних інструментів реалізації ідей Болонського процесу. Принагідно зауважимо, що формуванню цих інструментів та впровадження у систему освіти найкращої світової практики присвячений загальноєвропейський проект TUNING.

У компетентнісному підході відображається зміст освіти, який складається не лише зі знаннєвого компоненту, а й передбачає набуття досвіду вирішення життєвих і професійних проблем, виконання ключових функцій, соціальних ролей, реалізації компетентностей і компетенцій.

Ґрунтовний методологічно-теоретичний аналіз означеного підходу здійснила І. Зимня. На думку вченої, він визначає результативно-цільову та практичну спрямованість освіти, її прагматичний і предметно-фаховий аспект (Зимняя И. А., 2006, с. 7).

Українські вчені під поняттям «компетентнісний підхід» розуміють спрямованість освітнього процесу на формування та розвиток компетентностей особистості, тобто інтегрованої характеристики людини. Основною ідеєю компетентнісного підходу є діяльнісний характер змісту освіти (Остапенко Н. І., 2012, № 1, с. 52).

В. Химинець характеризує цей підхід як «спрямованість освітнього процесу на формування та розвиток ключових (базових, основних) і предметних компетентностей особистості» (Химинець В. В., 2010, с. 46).

З позиції сучасних дослідників, аналізований підхід спрямований на формування професійних і особистісних якостей, організаторських здібностей, уміння приймати рішення і брати на себе відповідальність, володіння необхідними комунікативними якостями, здатності оцінювати соціальні процеси, визначити місце й роль у них своєї професійної діяльності, знаходити шляхи її вдосконалення.

В. Біскул зазначає, що означений підхід «поєднує актуальне теперішнє з професійним майбутнім» кожного студента (Біскул В. С., 2016, с. 63).

Компетентнісний підхід у вищій професійній освіті передбачає навчання дією, суть якого полягає в тому, що студенти працюють над набуттям і розширенням самостійного досвіду рішення реальних завдань, вчаться і розвивають здібності адаптувати- ся до будь-якої незвичної ситуації і знаходити раціональні рішення (Овсієнко Л. М., 2011, с. 47).

У «Словнику-довіднику з української лінгво- дидактики» досліджуваний у рецепції підхід потрактовується як «спрямованість навчально-виховного процесу на досягнення результатів, якими є ієрархічно підпорядковані ключова, загально предметна і предметна (галузева) компетентності (Пен- тилюк М. І., Горошкіна О. М., Мордовцева Н. В., 2015, с. 112). Це своєрідний орієнтир, що спрямовує професійну діяльність педагога на виконання головної мети вищої освіти - формування компетентного, конкурентоздатного фахівця.

Г Шевченко стверджує, що підґрунтям методології компетентнісного підходу у вищій школі є концептуальна ідея щодо необхідності заміни традиційного репродуктивного навчання творчо-дієвим, яке сприятиме оволодінню знаннями, уміннями, навичками, особистісному розвитку студентської молоді, формуванню системи соціокультурних потреб, самоактуалізації та самовдосконаленню особистості. Як і попередні дослідники, Г. Шевченко наголошує на спрямованості компетентнісного підходу на всебічну підготовку і виховання індивіда не тільки в якості спеціаліста, фахівця конкретної справи, але й як особистості, що прагне до самовдосконалення, творчого розвитку і креативності, самореалізації, гуманістичного поводження в соціумі. На думку вченої, концептуальна сутність компетентнісного підходу полягає в наступному:

• в озброєнні студентської молоді чітко визначеною системою професійних компетенцій, яка об'єктивується характером, рівнем і тенденціями розвитку економіки, науки, освіти, культури - усіх сфер і видів життєдіяльності людини й суспільства як у нашій країні, так і в європейському просторі;

• у зверненні в освітньому процесі до людини, з опорою на антропологічні та аксіологічні засади її розвитку (світогляд, критичність мислення, відношення до праці, фаху, до себе і колег, здатність до власної самооцінки);

• у використанні специфіки особистісно орієнтованого підходу на противагу знаннєво орієнтованому як умови модернізації вищої освіти (Шевченко Г. П., 2009, с. 125).

На підтвердження цих слів О. Пометун зазначає, що «компетентнісний підхід до навчання тісно пов'язаний з особистісно орієнтованим і діяльнісним, оскільки стосується особистості того, хто навчається, і може бути реалізованим та перевіреним у процесі виконання конкретною особистістю певного комплексу дій. Він потребує трансформації змісту освіти, перетворення його з моделі, яка існує «об'єктивно» для «всіх», на суб'єктивні надбання однієї, конкретної особистості, надбання, що їх можна виміряти» (Пометун О. І., 2004, с. 66).

Л. Новікова у навчальному посібнику «Болонський процес у дії кредитно-модульної системи навчання» констатує, що компетентнісний підхід дозволяє:

• перейти у професійній освіті до орієнтації на застосування й організацію знань;

• покласти в основу освіти стратегію підвищення гнучкості на користь розширення можливостей працевлаштування і виконання завдань;

• орієнтувати людську діяльність на нескінчену розмаїтість професійних і життєвих ситуацій (Новікова Л. М., 2006, с. 17).

Результатом компетентнісного навчання є не поінформованість студента, а його вміння розв'язувати проблеми, що виникають у процесі фахової, суспільної діяльності та особистих стосунках.

Упровадження аналізованого в рецепції підходу вносить певні корективи в процес навчання і виховання майбутніх фахівців усіх сфер діяльності, у тому числі й філологів. Результатом навчання має бути не просто високий рівень знань особистості, а комплекс компетентностей і компетенцій, які визначають здатність людини діяти у фаховій сфері та суспільній практиці.

Сучасні науковці (В. Байденко, Н. Голуб, О. Горошкіна, І. Зимня, С. Караман, Л. Мамчур, О. Савченко, М. Пентилюк, Ю. Татур, В. Шадриков, С. Шехавцова, Л. Пуховська та ін.) пропонують різні напрями впровадження й реалізації цього підходу в систему вищої освіти.

Проаналізувавши значну кількість наукових розвідок, ми визначили основні чинники компетентнісно спрямованого навчання студентів, які в сукупності сприятимуть підвищенню підготовки кваліфікованих фахівців в українських вишах до рівня світових стандартів. Таким чином, наша система освіти потребує:

• чіткого визначення категорій «компетентність» і «компетенція», їхньої структури та змісту;

• уточнення загальних, ключових і предметних компетентностей відповідно до кожної спеціальності та спеціалізації; їхнє впровадження в курікулуми педагогічної освіти;

• переорієнтації освіти від парадигми викладання (передавання інформації) до парадигми навчання (формування компетентностей і компетенцій);

• розроблення технологій формування кожної компетентності й компетенції;

• проектування та впровадження стандартів вищої освіти нового покоління, що забезпечать прозорість та співвідносність із європейськими освітніми системами; оновлення освітньої політики в цілому;

• оновлення навчально-методичного забезпечення освітнього процесу (програм, підручників, посібників, навчально-методичних комплексів);

побудови кожної програми навчання відповідно до компетентнісної моделі з комплексом загальнокультурних і фахових компетенцій, необхідних для майбутньої професійної діяльності, розробленої з урахуванням вимог працедавців;

• розширення у структурі навчальних програм міжпредметного компоненту;

• впровадження у навчальні програми науково-дослідної роботи як однієї з форм загального та фахового розвитку особистості;

• застосування інноваційних технологій навчання, інтерактивних форм роботи;

• оновлення системи принципів, методів, прийомів навчання, виховання й розвитку особистості й фахівця;

• посилення практичного та прикладного характеру усієї системи освіти, впровадження різних видів практик;

• встановлення чіткого співвідношення аудиторного навантаженням, індивідуальної та самостійної роботи студента;

• розроблення інтегрованих навчальних курсів, вивчення яких забезпечить студенту формування різних видів компетентностей;

• добору змісту кожного навчального предмета, відповідно до визначеного результату навчання;

• установлення рівня і показників сформованості компетентностей на кожному етапі навчання;

• розроблення чіткої системи контролю й корекції процесу формування компетентностей майбутнього фахівця певної галузі;

• забезпечення навчально-виховного процесу вищої школи кваліфікованими, компетентними кадрами;

• наявності сучасного високоякісного матеріально-технічного забезпечення (у достатній кількості на кожного здобувача освіти);

• запровадження системи неперервного навчання і навчання упродовж життя;

• упровадження контролю урядових інституцій за наданням освітніх послуг.

Переконані, що забезпечення усіх вищезазначених компонентів компетентнісного навчання сприятиме формуванню нової генерації фахівців різних галузей.

Проведене дослідження, на наш погляд, свідчить як про неоднозначність і багатовимірність трактування компетентнісного підходу, так і про багатовимірність його реалізації в навчальному процесі вищої школи.

Таким чином, компетентнісний підхід є методологічним підґрунтям нової парадигми, що формується в системі вищої освіти України та світу. Це система принципів, технологій, методів, прийомів, засобів, форм навчання, виховання і розвитку майбутнього фахівця, спрямована на вироблення в нього ключових і предметних компетентностей та гарантує високий рівень і результативність у професійній і суспільній діяльності.

Перспективи подальших розвідок вбачаємо в дослідженні проблеми компетентнісного підходу до засвоєння лінгвістики тексту студентами-філологами.

компетентнісний навчання студент

Література

1. Антипова В. М. Компетентностный подход к организации дополнительного педагогического образования в университете / В. М. Антипова, К. Ю. Колесина, Г. А. Пахомова // Педагогика. - 2006. - № 8. - С. 57-62.

2. Байденко В. И. Компетенции в профессиональном образовании (к освоению компетентностного подхода) / В. И. Байденко // Высшее образование в России. - 2004. - № 11. - С. 8-13.

3. Біскул В. С. Принципи та технології компетентнісного підходу до формування професійної кар'єрної студентської молоді / В. С. Біскул // Sociology. - 2016. - № 5 (133). - С. 61-67, DOI:10.15421/171610.

4. Болотов В. А. Компетентностная модель: от идеи к образовательной програмне / В. А. Болотов, В. В. Сериков // Педагогика. - 2003. - № 10. - С. 37-42.

5. Зимняя И. А. Компетентностный поход в образовании (методолого-теоретический аспект) / И. А. Зимняя // Проблемы качества образования. - 2006. - №. 2. - С. 7-10.

6. Лежнина Г. В. Компетентностный подход: теоретический анализ понятия / Г. В Лежнина // Знаменские чтения. - Сургут: [б. и.]. - 2008. - № 3. - С. 14-20.

7. Новікова Л. М. Болонський процес у дії кредитно-модульної системи навчання: навчальний посібник / Новікова Л. М. - Павлоград: ЗПІЕУ, 2006. - 170 с.

8. Овсієнко Л. М. Проблеми впровадження компетентнісного підходу в процес підготовки майбутніх педагогічних кадрів / Л. М. Овсієнко // Українська мова і література в школі. - 2011. - № 6. - С. 46-48.

9. Остапенко Н. І. Компетентнісний підхід до навчання української мови та його складники / Н. І. Остапенко // Українська мова і література в школі. - 2012. - № 1. - С. 51-53.

10. Пометун О. І. Дискусія українських педагогів навколо питань запровадження компетентнісного підходу в українській освіті / О. І. Пометун // Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи. - К.: К.І.С., 2004. - С. 66-72.

11. Химинець В. В. Компетентнісний підхід до професійного розвитку вчителя [Електронний ресурс] / В. В. Химинець // Закарпатський інститут післядипломної педагогічної освіти. - Режим доступу: http:// zakinppo.org.ua/2010-01-18-13-44-15/233-2010-08-25-07-10-49.

12. Хуторской А. В. Ключевые компетенции как компонент личностно-ориентированной парадигмы / А. В. Хуторской // Народное образование. - 2003. - № 2. - С. 58-64.

13. Шевченко Г. П. Концептуальна сутність компетентнісного підходу: європейський вимір / Г П. Шевченко // Реалізація європейського досвіду компетентнісного підходу у вищій школі України. - К.: Педагогічна думка, 2009. - С. 121-130.

Размещено на Allbest.ru