Діяльність євроклубу загальноосвітнього навчального закладу як однієї з форм дитячого громадського об’єднання

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Одним із пріоритетних напрямів стратегічного розвитку України є інтеграція до Європейського співтовариства. Завданням сучасної школи є сприяння розвитку демократичної культури, формуванню правових знань. Ідея діяльності євроклубів довела свою актуальність і життєздатність у різних країнах Європи. Через євроклуби відбувається пропагування загальноєвропейських демократичних цінностей, ознайомлення із способом життя і культурою населення інших країн Європи, формування вмінь представити власну культуру, країну, спосіб життя. Вивчення звичаїв і традицій народів Європи допоможе більш чітко позиціонувати власну традиційну і сучасну етнічну культуру.

Аналіз актуальних досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання даної проблеми. Діяльність дитячих громадських об'єднань вивчали науковці І. Ісаєва, В. Сластьоніна, Є. Шиянова, С. Максимюк, Т. Окушко, О. Пащенко, Н. Чиренко. Проблеми формування активної особистості в умовах радянської школи розглядали І. Верба, Л. Куц, О. Лях,

З. Шнекендорф. Значний внесок у вивчення та висвітлення питань євроінтеграції зробили вітчизняні науковці П. Вербицька, С. Коберник, Н. Кузьміна, О. Овчарук, Ф. Степанов. Питання організації роботи євроклубів розглядали Н. Голосова, П. Кендзьор, А. Кирпа, Н. Маркусь, Л. Паращич. Роль дитячих громадських організацій у формуванні навичок соціального лідерства розкрито О. Арутюнян, О. Пахомовою. Практичні поради щодо роботи євроклубу як різновиду дитячого громадського об'єднання надано в публікаціях Б. Бабаджаняна, Я. Боренько, В. Брущенка, Р. Димека, Ю. Лобурця, П. Кендзьора, Л. Паращенко, Х. Чушак.

У сучасних педагогічних дослідженнях накопичено певний науково теоретичний та практичний досвід щодо створення та функціонування євроклубів. Проте проблема діяльності євроклубу загальноосвітнього навчального закладу як однієї з форм дитячого громадського об'єднання вивчена недостатньо.

Мета статті розкрити значення діяльності євроклубів як однієї з форм дитячого громадського об'єднання для активного включення старшокласників у світовий інформаційний та освітній простір.

Вивчення науково-педагогічних матеріалів та довідкової літератури свідчить про те, що шкільні клуби одна з ефективних форм організації дозвілля учнів, яка сприяє їхньому всебічному розвитку; організація самодіяльна і добровільна, на чолі якої стоїть рада (правління), що обирається на загальних зборах [1, с. 166]. На відміну від гуртків, шкільні клуби можуть охоплювати різноманітні види діяльності всіх учнів школи і в більш масовому масштабі виявляти і розвивати їхні нахили і здібності [10, с. 166].

Різновидом дитячих та молодіжних громадських об'єднань є євроклуби, що мають багатопрофільний характер, можуть існувати як самостійно, так і у загальноосвітньому навчальному закладі.

П. Кендзьор [3] наголошує на тому, що євроклуб об'єднує однодумців, підкреслюючи на рівноправних стосунках його членів. За визначенням Української мережі європейських клубів [11], євроклуби сприяють творчій реалізації її членів. А. Кирпа [6, с.46] підкреслює принцип добровільності участі школярів у дитячому громадському об'єднанні, а дослідники С. Луценко, А. Горон, О. Каленик [7] вважають євроклуб формою співпраці вчителів і учнів, яка охоплює різноманітні сфери. Але погляди науковців збігаються в тому, що євроклуби мають єдину сутність зближення України та Європи, налагодження співпраці шляхом реалізації спільних гуманітарних проектів.

Таким чином, будемо розглядати євроклуб загальноосвітнього навчального закладу як вид дитячого громадського об'єднання, діяльність якого ґрунтується на принципах добровільності та особистісної орієнтації, здійснюється у навчальний та позанавчальний час із метою самореалізації особистості, формування її активної життєвої позиції, культури міжнаціонального спілкування та залучення до практичної участі в європейських ініціативах.

Створенню сучасних шкільних євроклубів (ШЄК) передували такі дитячі громадські об'єднання, як клуби інтернаціональної дружби (КІД), які існували практично при всіх навчальних закладах і палацах піонерів.

Зародження клубів інтернаціональної дружби сягає кінця 50 -х років ХХ століття (після проведення в 1957 році у Москві VI Всесвітнього фестивалю молоді і студентів, коли з'явилася реальна можливість прямих контактів із молоддю з інших країн), а розвиток та розширення мережі клубів відбувалось у 60-х на початку 80-х років ХХ століття; залучення дітей до міжнародної діяльності в умовах дитячого громадського об'єднання почалось у 90 -х роках. навчальний громадський євроклуб

Аналіз науково-педагогічних джерел свідчить про спільні риси діяльності клубів інтернаціональної дружби і шкільних євроклубів та їхні відмінності (табл. 1).

Табл. 1

Клуби інтернаціональної дружби проводили заходи, які сприяли усвідомленню національної політики Батьківщини, ознайомленню із країнами соціалістичної співдружності, розкриттю сутності расової дискримінації. Серед найпоширеніших форм роботи у клубах була організація листування із однолітками з різних країн, яке мало на меті встановлення контактів та пошук друзів із дружніх держав, більш глибоке знайомство з політичним устроєм цих держав, їх культурою, традиціями та побутом, мовою, що розвивало світогляд та формувало життєві позиції. Натомість сучасні євроклуби активно залучаються до програм молодіжних обмінів, надаючи широкі можливості для подорожей учнів до країн Європи та безпосереднього ознайомлення з культурою, побутом та мовами.

Але необхідно зазначити, що виховання в радянський період було ідеологізованим, політизованим і регламентованим, що виявлялося у партійному керівництві клубами інтернаціональної дружби, у наданні кожному заходу класової ідейної спрямованості, у замовчуванні складнощів і проблем країни, у пропагуванні переваги соціалістичного ладу перед капіталістичним, у вихованні ненависті до ворогів робітничого класу, обмеження самостійності старшокласників.

Незважаючи на це, користуючись найрізноманітнішими засобами і методами позакласної роботи, клуби інтернаціональної дружби жили цікавим, змістовним життям. Активну участь у роботі КІДів брали не тільки члени клубу вони залучали до участі у своїх заходах велику кількість учасників. Усе це свідчить про те, що КІДи були найбільш дієвою організаційною формою інтернаціонального виховання молоді.

Спільним у роботі клубів було виховування почуття дружби, взаєморозуміння, взаємодопомоги, співробітництва, творчості, шанобливого ставлення до людей різних національностей. Тому переосмислення позитивного досвіду роботи клубів інтернаціональної дружби стане у нагоді в роботі сучасних євроклубів загальноосвітніх навчальних закладів для виховання старшокласників у дусі толерантності, позитивного ставлення до диференційованого культурного середовища, культурної ідентифікації особистості, поваги до Батьківщини, незалежно від національної чи релігійної приналежності.

Зі зміною політичної ситуації, розпадом СРСР, створенням нових держав із числа колишніх радянських республік, клуби інтернаціональної дружби припинили своє існування. Наприкінці 1990 -х початку 2000-х років в окремих навчальних закладах спостерігається нова хвиля відродження подібних до клубів інтернаціональної дружби дитячих громадських об'єднань шкільних європейських клубів.

У цей час постала проблема деполітизації української освіти, декомунізації української школи. Україна та інші посттоталітарні країни успадкували таку ситуацію, коли не було ні одного покоління, яке мало б практичний досвід демократії і яке могло передавати його від покоління до покоління. Виникла необхідність вчити дітей толерантному ставленню до іншої поведінки, іншого мислення, інших поглядів, іншого вибору життєвого шляху. Тому, на думку П. Полянського, європейські студії це, в першу чергу, спілкування. Спілкування людей з різними поглядами на різні речі [9].

Ідея створення шкільних європейських клубів належить Маргариті Белард національному координатору програми «Європейський вимір в освіті» (Португалія, 1972 рік). У 1991 році шкільні європейські клуби були зареєстровані офіційно завдяки професору та декану політехнічного університету міста Ноттінгем Гордону Беллу [9]. У 1992 році такі клуби починають створюватися в Польщі, де на сьогодні їх нараховується вже близько двох тисяч. Перші українські євроклуби були засновані в 1995 році за прикладом подібних організацій в Європі. За даними блогу Євроклуби в Україні [2], станом на 2009 рік в Україні молодь у віці від 11 до 18 років об'єднана діяльністю у близько 1000 молодіжних Євроклубів, переважно шкільних.

Реальну підтримку розвитку євроклубів в Україні надавали Міжнародний фонд «Відродження», Польсько-Американсько-Українська Ініціатива про Співпрацю (ПАУСІ), Фонд ім. Стефана Баторія, Міністерство закордонних справ Польщі. Однак євроклуби в переважній більшості випадків залишались наодинці зі своїми проблемами, відсутністю інформації, ресурсів, досвіду, підтримки тощо. Постійної мережевої діяльності євроклубів не було. Позитивним явищем останнього часу є поява мереж євроклубів у окремих областях, на підставі досвіду яких розвивається всеукраїнська мережа європейських клубів.

Згодом Представництво Європейської Комісії в Україні проголошує свою підтримку євроклубам в усій Європі як основному інформаційному каналу Єврокомісії, що спрямований на молодь. Міністерство освіти і науки України було зобов'язане з 2004 року сприяти створенню євроклубів при навчальних закладах згідно з Державною програмою інформування громадськості з питань європейської інтеграції на 2004 -2007 роки (згодом було додано Держкомтелерадіо на підтримку «атлантичних клубів»).

Інформація про діяльність Євроклубів висвітлюється в Інтернетвиданнях, у періодичних виданнях регіонів України та зарубіжжя.

Майданчиком для спілкування євроклубівців слугує сайт «Євроклуби в Україні» (www.euroclubs.org.ua), де публікуються новини про діяльність євроклубів, відбувається обговорення ініціатив, здійснюється обмін досвідом тощо.

У своїй діяльності Євроклуби спираються на міжнародну та вітчизняну законодавчу базу, а саме, на нормативно-правові документи, які регулюють питання міжнаціонального виховання у країнах Європи та світу: Загальну декларацію прав людини, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, Конвенцію й Рекомендацію ЮНЕСКО про боротьбу з дискримінацією в сфері освіти, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, Декларацію про права осіб, що належать до національних або етнічних, релігійних і мовних меншин, Європейську хартію регіональних мов і мов меншин, Віденську декларацію (Рада Європи), Рамкову конвенцію Ради Європи про захист національних меншин, Декларацію принципів толерантності.

У наведених документах наголошується на ролі виховання у попередженні нетерпимості та розвитку демократичних цінностей. Ці документи покликані регулювати питання міжнаціонального виховання як основного компоненту освіти у країнах Європи та світу і мають на меті проголошення права людини підтримувати свою самобутність засобами рідної мови; створення атмосфери толерантності та міжкультурного діалогу; регламентацію ефективних заходів для поглиблення взаємоповаги, взаєморозуміння та співробітництва між національними меншинами та країнами взагалі; спрямування освіти на збереження миру.

Євроклуби першими прорвали «залізну завісу» в Європу, зробивши це раніше ніж політичні лідери. Однак, результати досліджень та опитувань учасників євроклубів свідчать, що і на сьогодні існує велика кількість проблем у діяльності євроклубів України, зокрема недостатність знань та навичок, необхідних для інтенсифікації та підвищення якості власної роботи, низький рівень обміну досвідом між євроклубами. Перспективою розвитку та зміцнення мережі євроклубів є необхідність в інформаційній єдності та узгодженості дій.

Висновки і перспективи подальшого розвитку. Отже, значення діяльності євроклубу загальноосвітнього навчального закладу для активного включення старшокласників у світовий інформаційний та освітній простір зумовлене тим, що вона ґрунтується не на примусі старшокласників до засвоєння певної навчальної інформації, а на принципах добровільності, свободи вибору, врахування інтересів, здібностей та прагнень особистості. Участь у роботі євроклубу загальноосвітнього навчального закладу надає старшокласнику можливості здійснювати вільний вибір напряму, змісту, методів і форм власної діяльності, розширювати простір взаємодії зі світом, пізнати свою унікальність і самобутність, свої можливості, розвивати особистісно значущі якості, збагачувати свій досвід міжнаціонального спілкування.

Порушена проблема може розвиватися в подальших розробках, які можуть бути пов'язані з вивченням досвіду діяльності євроклубів з питань використання різних форм та методів роботи.

Література

1. Гончаренко С.У. Педагогічні дослідження: методологічні поради молодим науковцям / С.У. Гончаренко. К. : Вінниця: ДОВ «Вінниця», 2008. 278 с.

2. Євроклуби в Україні: організація роботи та успішний досвід. Методичний посібник / За ред. Кендзьора П. І. Львів : ЗУКЦ, 2008. 56 с.

3. Кирпа А.В. Полікультурне виховання старшокласників у діяльності Євроклубу загальноосвітнього навчального закладу // дис. на здобуття канд. пед. наук: 13.00.07 / Кирпа Анна Володимирівна. Національна академія педагогічних наук України, Інститут проблем виховання. Київ, 2017. 272 с.

4. Книга вожатого / [упоряд.: А.О. Деркач, Г.П. Чубарова, Л.В. Яшуніна]. Київ : Молодь, 1986. 248 с.

5. Куц Л.Г. Клубы интернациональной дружбы как центры воспитания в опыте российской школы // Человек и образование. Народное образование. Педагогика, Психология. 2010.

6. Луценко С.М., Горон А.В., Каленик О.В. Особливості організації та діяльність Євроклубу в загальноосвітніх навчальних закладах/ Методичний посібник для педагогів-організаторів та координаторів євроклубів у загальноосвітніх навчальних закладах. Суми, 2009. 42 с.

7. Народное образование в СССР: [текст / под ред. М.А. Прокофьева и др.]. М.: Просвещение, 1967.

8. Рябоконь Л. Евроклубы: новое измерение в образовании.

9. Сластенин В.А. Педагогика: Учеб. пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений / В.А. Сластенин, И.Ф. Исаев, Е.Н. Шиянов; под ред. В.А. Сластенина. М. : Издательский центр «Академия», 2002. 576 с.

10. Шнекедорф З.К. Воспитание юных интернационалистов : Из опыта внеклассной работы: пособие для учителя / Зиновий Карлович Шнекедорф. 2-е изд., перераб. и доп. М. : Просвещение, 1979. 223 с.

Размещено на Allbest.ru