Актуальність теми дослідження базується на тому, що професійна освіта майбутніх лікарів зумовлює потребу в розробці структури здоров'язберігаючої компетентності студентів, її компонентів та критеріїв, показників і рівнів сформованості. Основною проблемою досліджень у сфері здоров'я є те, що об'єктом докладання зусиль медицини завжди була хвора людина, а здорова, як правило, не попадає в поле зору лікаря [1, с.115]. Тому, на думку науковців, здоров'я вже не розглядається як медична проблема, оскільки зумовлене розвитком системи охорони здоров'я лише на І0%, а "медичний аспект не є головним серед різних чинників, що впливають на здоров'я людини" [8, с.14].

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання даної проблеми, свідчить, що науковці розглядали охорону здоров'я студентів вищих медичних навчальних закладів як соціально-педагогічну проблему [4]; визначали методи оздоровлення студентської молоді [7]; використовували комп'ютерні технології для формування культури здорового способу життя студентів [5]; здоровий спосіб життя розглядали як один із пріоритетів розвитку та виховання особистості [9], тому обґрунтовували теоретичні та методичні основи формування здорового способу життя [3], здоров'язберігаючої компетентності студентів засобами фізичного виховання [6].

Невирішеними раніше частинами загальної проблеми, яким присвячується стаття, окреслюємо структуруван - ня здоров'язберігаючої компетентності студентів медичних університетів, щоб у подальшому виробити спеціальні методики для формування кожного компоненту цього феномену.

Метою статті визначено характеристику структурних компонентів здоров'язберігаючої компетентності студентів медичних університетів, щоб у ході експериментального дослідження цілеспрямовано формувати кожен компонент і визначати їх за чіткими показниками і рівнями сформованості.

Здоров'язберігаюча компетентність має певні структурні компоненти (аксіологічний, гносеологічний, діяльнісний та особистісний), що дає змогу визначити вимоги до студента у процесі їх формування.

Аксіологічний компонент охоплює мотиви, потреби, ціннісні орієнтації у сенсі здоров'язбереження; гносеологічний - це фундаментальні базові знання студентів про здоров'я та здоровий спосіб життя; діяльнісний - визначає практичні вміння та навички, необхідні для збереження і зміцнення здоров'я; особистісний - проявляється в спрямованні на розвиток здоров'язберігаючої компетентності.

Структурні компоненти здоров'язберігаючої компетентності дають змогу виокремити основні функції цього феномену: інтегративну, яка поєднує наукові міждисциплінарні знання про людину та її життєдіяльність в мікро - та макро - соціумі; пізнавальну, що сприяє пізнанню людини як біосоціальної істоти та співставленню її діяльності з соціальними та професійно-ціннісними орієнтаціями; проективну - сприяє моделюванню гармонійно розвинутої особистості та плануванню здоров'язберігаючої діяльності; перетворюючу - спрямована на конструювання змін у поведінці та діяльності особистості з метою збереження власного здоров'я в соціумі та системі життєзабезпечення; рефлексивну - орієнтована на моделювання власної картини світу, концепції власного здоров'я, її філософії на рівні індивідуального світогляду; соціалізаційну, в процесі якої особистість перетворюється та засвоює соціокультурний досвід, відбувається її персоналізація, формування здорового способу життя (дотримання правил особистої гігієни, урахування впливу професійних здоров'яруйнівних чинників, турбота про власне здоров'я); реабілітаційну - проведення профілактичних заходів оздоровлення (власного та оточуючих) за допомогою психолого-педагогічних засобів; особистісна - передбачає вдосконалення особистості в духовному і фізичному розвитку як необхідної умови підготовки до здоров'язберігаючої діяльності.

Відтак, критерієм сформованості аксіологічного компоненту у майбутніх лікарів є наявність мотивів і ціннісних орієнтацій у сенсі власного здоров'язбереження та прагнення реалізовувати здоров'язберігаючі технології в майбутній професійній діяльності.

Показниками сформованості аксіологічного компоненту є: наявність ціннісного ставлення до здоров'я, здоров'ятворчої діяльності; прагнення реалізовувати міждисциплінарні знання в процесі фізичних навантажень; наявність позитивної мотивації щодо ведення здоров'язберігаючого способу життя; потреба у набутті компетенцій, спрямованих на зміцнення та збереження власного здоров'я та здоров'я майбутніх пацієнтів (або стійкий інтерес до оволодіння засобами і методами фізкультурно-оздоровчої діяльності).

Гносеологічний компонент визначається за критерієм наявності у студента певного рівня інтегрованих знань про здоров'я та здоровий спосіб життя, які визначають теоретичну здоров'язберігаючу компетентність майбутнього лікаря, сформовану на основі міждисциплінарної інтеграції.

Показниками сформованості гносеологічного компоненту є знання теоретичних і практичних основ медико-біоло - гічних (фахових) дисциплін у напрямі здоров'язбереження; засвоєння анатомо-фізіологічних механізмів психічних станів і процесів в організмі людини та їх впливу на фізичну активність; наявність інтегрованих знань з конкретної та суміжних дисциплін, що виражають основу роботи медика у майбутній здоров'язберігаючій діяльності; поповнення знань з питань збереження, зміцнення здоров'я, а також негативних впливів шкідливих звичок та необхідності ведення здорового способу життя.

Гносеологічний компонент здоров'язберігаючої компетентності майбутніх лікарів проявляється в оволодінні студентами інтегративними знаннями досягнень з фізіології, основ психології і педагогіки, медичної біології, анатомії для їх раціонального використання у сфері фізичної культури.

У процесі професійної підготовки майбутній лікар одержує цілісну систему знань у сфері здоров'язбереження в усіх його аспектах: фізичному, психічному, соціальному, духовному. Це слугує основою для розвитку індивідуальних здоров'язберігаючих траєкторій, програм, проектів та виявляється у рівні високої компетентності студента. У контексті дослідження, основою гносеологічного компоненту є міждисциплінарні зв'язки і знання проблеми формування здоров'язберігаючої компетентності майбутніх лікарів, які аналізуються в процесі викладання дисциплін анатомії, фізіології, медичної біології, основ педагогіки та психології та фізичного виховання.

Проблема полягає в тому, що студенти медичних ВНЗ мають цілісні знання морфофункціональних особливостей організму людини в процесі онтогенезу, нейрофізіології та фізіології вищої нервової системи, фізіологічних механізмів психічних станів і процесів, структури і механізмів забезпечення потреб організму, специфіки функціональних та структурних змін в організмі в процесі фізичних навантажень, проте вони не вміють застосовувати наявні знання на заняттях з фізичного виховання з метою формування здоров'язберігаючої компетентності. Саме цілеспрямована інтеграція міждисциплінарних знань у сенсі здоров'язбереження майбутнього лікаря уможливлює їх перетворення у практичні дії і сприяє формування здоров'язберігаючої компетентності як складової ефективної професійної діяльності в майбутньому. Інтеграція знань майбутнього лікаря з фахових дисциплін (анатомії, фізіології, медичної біології) в навчально-виховному процесі сприяє в орієнтуванні студентів на саморозвиток, самовдосконалення і самооздоровлення. Засвоєння майбутнім лікарем інтегральних міждисциплінарних знань у сенсі формування, збереження і зміцнення здоров'я слід розглядати як передачу практичного і соціального досвіду, який є основою його життєдіяльності і професійного розвитку. Тому опанування студентом цих знань забезпечить формування вмінь та навичок організації оптимальної здоров'язберігаючої діяльності.

Діяльнісний компонент визначається за критерієм наявності належного рівня фізичної професійно-прикладної підготовки студентів з використанням міждисциплінарних інтегративних знань. Показниками сформованості діяль - нісного компоненту є використання інтегрованих фізіологічних та анатомічних знань для раціональної організації здоров'язберігаючої діяльності; оволодіння способами рухової активності, фізичного й емоційного самовдосконалення для підтримки та збереження здоров'я; вияв умінь вести пропаганду здорового способу життя; вміння визначати і застосовувати індивідуальну здоров'язберігаючу траєкторію для здійснення профілактичної та патогенетичної здоров'язберігаючої діяльності (або оволодіння студентами інтегрованими, проектними, дослідницькими вміннями, вміння працювати з інформацією для формування здоров'язберігаючої компетентності). Діяльнісний компонент здоров'язберігаючої компетентності характеризує індивідуальний досвід здоров'язбереження майбутнього лікаря, який інтегрує в собі міждисциплінарні знання з анатомії людини, медичної біології, основ педагогіки та психології, фізіології та фізичної культури; ціннісні ставлення до здоров'я, мотиви ведення здорового способу життя, потребу у виконанні фізичних навантажень та проявляється в його інтегрованих вміннях (рухових, конструктивних, рефлексивних, організаційних, комунікативних, проективних тощо).

Особистісний компонент здоров'язберігаючої компетентності, сформований на основі міждисциплінарної інтеграції визначається за критерієм готовності студента реалізовувати здоров'язберігаючі технології в майбутній професійній діяльності лікаря. Показниками сформованос - ті особистісного компоненту є самостійний пошук студентами засобів і способів фізичного, інтелектуального саморозвитку для збереження і зміцнення здоров'я; усвідомлення особистої відповідальності за власне здоров'я та здоров'я оточуючих; спрямованість на ведення здорового способу життя та його формування у майбутніх пацієнтів (або активність здоров'ятворчої позиції); спрямування активності на самопізнання, формування культури здоров'я та розуміння сенсу здорового способу життя.

У сучасних умовах якість практичної діяльності лікаря залежить не лише від рівня його професійної компетентності, а й від стану здоров'я, орієнтації на здоров'язбереження, що передбачає відмову від шкідливих звичок, урахування власної схильності до спадкових хвороб, підвищення рівня поінформованості й освіченості стосовно ризиків у сфері здоров'я, усвідомлення особистої відповідальності за власне здоров'я і здоров'я пацієнтів. Особистісний компонент охоплює життєві принципи, орієнтації, особистісні якості студента щодо здоров'язбереження, слугує важливим елементом формування здоров'язберігаючої компетентності на основі самопізнання і самооцінювання стану здоров'я. У процесі професійно-прикладної фізичної підготовки студент-медик має змогу оцінювати кардіо - та гемодинаміку організму на основі наявних фахових знань, що сприяє його фізичному самовдосконаленню.

Усі окреслені компоненти здоров'зберігаючої компетентності майбутніх лікарів є внутрішньо взаємозалежними і взаємозумовленими та утворюють цілісне явище. Відтак, необхідність визначення ступеня її сформованості зумовила розробку рівнів (високого, достатнього, задовільного, низького) прояву критеріїв здоров'язберігаючої компетентності та їх оцінки. Виокремлені та означені компоненти, критерії, показники і рівні сформованості здоров'язберігаючої компетентності майбутніх лікарів є основою для діагностики стану її сформованості.

З метою встановлення стану сформованості здоров'язберігаючої компетентності майбутніх лікарів на діагностичному етапі експериментального дослідження було розроблено комплексну методику педагогічної діагностики, яка охоплювала: анкетування, для встановлення мотивів і ціннісних ставлень студентів до власного здоров'я ("Індекс ставлення до здоров'я"), здорового способу життя, фізичного самовдосконалення, здоров'язберігаючої діяльності; комплексне тестування для оцінки рівня теоретичних міждисциплінарних знань у сфері здоров'язбереження; використання ситуативних завдань, рольових ігор, методу проектів з метою виявлення студентами практичних умінь і навичок обирати й упроваджувати здоров'язберігаючі проекти і траєкторії у майбутній професійній діяльності лікаря та повсякденному житті та ін.

Висновки. Узагальнюючи результати анкетування, тестування, розроблених планів профілактичних заходів, індивідуальних бесід зі студентами дав змогу встановити стан сформованості здоров'язберігаючої компетентності 485 майбутніх лікарів після закінчення ІІ курсу. Одержані дані свідчать про необхідність оптимізації навчально-виховного процесу підготовки майбутніх лікарів у напрямі формування здоров'язберігаючої компетентності студентів на основі використання міждисциплінарних знань під час фахової підготовки.

Перспективи подальших розвідок у цьому напрямі вбачаємо у розробці спеціальних методик для цілеспрямованого формування здоров'язберігаючої компетентності майбутніх лікарів.

Література та джерела

1. Апанасенко Г.Л. Превентивная медицина.Ч. I: Начала валеологии.Ч. II: Индивидуальное здоровье: сущность, диагностика, феноменология / Г.Л. Апанасенко // Медичний всесвіт. - 2002. - № 1-2. - С.114-123

2. Башавець Н.А. Теоретико-методичні засади формування культури здоров'язбереження як світоглядної орієнтації студентів вищих економічних навчальних закладів: дис. доктора пед. наук: 13.00.04/Башавець Наталія Андріївна. - Одеса, 2012. - 555 с.

3. Бобрицька В.І. Теоретичні і методичні основи формування здорового способу життя у майбутніх учителів у процесі вивчення природничих наук: дис. доктора пед. наук: 13.00.04/Бобрицька Валентина Іванівна. - Київ, 2006. - 470 с.

4. Власов Г.В. Охорона здоров'я студентів вищих медичних навчальних закладів як соціально-педагогічна проблема / Г.В. Власов // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту. - 2009. - № 10. - С.21-25

5. Вовк Л.В. Формирование у студентов специальной медицинской группы культуры здорового образа жизни с помощью компьютерных технологий / Л.В. Вовк // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту. - 2010. - № 7. - С.12-17

6. Воронін Д. Є. Формування здоров'язберігаючої компетентності студентів вищих навчальних закладів засобами фізичного виховання: дис. канд. пед. наук: 13.00.07/Воронін Дмитро Євгенович. - Херсон, 2006. - 225 с.

7. Писанець І.В. Аеробіка як метод оздоровлення студентської молоді в процесі виховання / І.В. Писанець, Т.М. Жосан // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту. - 2009. - № 8. - С.126-130

8. Формування здорового способу життя молоді: навч. - метод. посіб. для працівників соц. служб для сім'ї, дітей та молоді / [Т.В. Бондар, О.Г. Карпенко, Д.М. Дикова-Фаворська та ін.]. - К.: Укр. ін-т соц. дослідж., 2005. - 116 с.

9. Шахман Н.В. Здоровий спосіб життя як один із пріоритетів розвитку та виховання особистості / Н.В. Шахман // Педагогічний альманах. - 2009. - №4. - С.77-83

Размещено на Allbest.ru