Моральні орієнтири виховної системи ВНЗ як запорука духовної безпеки студентів

Процес виховання підростаючої особистості ґрунтується на фундаментальному положенні, згідно з яким тільки те, що пережила людина у почуттях, набуває для неї значущості, стає її проблемою. Виходячи з цього твердження викладачеві у роботі треба вибудовувати свій виховний вплив таким чином, щоб студент, здійснивши той чи інший моральній вчинок, пережив від нього позитивне почуття радості, закріпив у свідомості його, а також ту моральну цінність, яка втілилися у ньому як відповідний мотив [1].

В основі виховної роботи у ВНЗ має бути головним завдання розвитку у студентів духовності, що передбачає виховання патріотизму: поваги до історичної спадщини свого народу, загальнолюдські моральні цінності, досвід високої культури, повага до державної символіки тощо.

Формувати світогляд студента - це значить дбати про рівень його культури. Сучасна молодь знаходиться в умовах постійного вибору власної оцінки різних соціальних, культурних явищ, вибору ідеалів, уподобань і разом із тим необхідністю протистояти викликам ЗМІ, телебачення тощо.

Виховання студентства реалізується через створення в суспільстві і конкретному навчальному закладі виховної системи. Виховна робота у ВНЗ повинна стати тонкою гранню душі студента, щоб можна було торкнутися його душевних струн. С. Кримський визначає духовність як «ціннісне домобудівництво» - не тільки індивіда, а і нації - як «ціннісний досвід людства» [9].

У сучасному підручнику з педагогіки вищої школи наголошується, що сутність виховної системи визначається філософським розумінням змісту соціальної системи взагалі, яка є поєднанням системоутворюючих елементів, що перебувають у взаємодії і зв'язках між собою і утворюють цілісну єдність. І відповідно виховна система має низку ознак спільних із соціальними системами. Це цілеспрямованість, цілісність, поліструктурність, динамізм, взаємодія з середовищем, відкритість до інших систем [10].

Суспільство як соціальна система висуває до вищої школи державницько-соціальне замовлення щодо компетентностей її випускників, серед яких певне місце займають загальнокультурні. Молода людина, засвоївши загальнокультурні компетентності, зможе протистояти перед бездуховністю окремих соціальних явищ. До того ж ці компетентності є фундаментом, на якому формуються професійні знання, уміння і навички студента.

Так, М. Долинський, аналізуючи активізацію моральних аспектів освітньої діяльності, пропонує визначати п'ять основних груп моральних якостей: перша група - світоглядна переконаність, цілеспрямованість, обов'язок, відповідальність, гуманізм, патріотизм, інтернаціоналізм, які у сукупності забезпечують громадянську спрямованість. Саме ця група забезпечує зміст соціальних цінностей;друга група - моральні якості, які забезпечують досягнення поставлених цілей: ініціативність, енергійність, наполегливість, самостійність, обов'язковість тощо. Ці якості пов'язані з моральною свідомістю, яка керує і коригує їх прояв; третя група - витримка, стриманість, ввічливість, володіння собою. Вони допомагають контролювати і гальмувати негативні прояви у поведінці; четверта група - діловитість, навички і звички у поведінці, уміння її організовувати, моральний досвід особистості. Ці якості певною мірою допомагають швидше досягати мети і зосередити в основному увагу на змісті вчинків; п'ята група - здатність до самооцінки, самокритичність, вимогливість з себе, справедливе ставлення до інших. Ці якості сприяють самовдосконаленню і створенню позитивної моральної атмосфери для подальшого розвитку особистості [6, с. 191].

Актуально сьогодні згадати погляди К. Вентцеля, одного з найбільш яскравих і талановитих теоретиків вільного виховання, який вважав, що сутність морального виховання має полягати не в прищепленні підростаючому поколінню якихось етичних ідеалів, вироблених поза ним, а в створенні умов для накопичення особистого позитивного досвіду, для самостійного формування моральних максим і імперативів, які повинні ніби «виростати» зсередини кожної дитини [3]. Відомо, що людина з народження має здібності до розвитку, тобто здатна не тільки накопичувати чужий досвід, яке й може придбати свій. Щось всередині людини керує цим процесом. Сьогодні вчені все частіше пов'язують всі внутрішні процеси з духом людини. Зовнішніми факторами можна досягти успіху в результаті з узгодженими діями внутрішніх сил людини - її духу і душі.

З підручників педагогіки відомо, що процес виховання завжди спрямований на зміну поглядів, переконань, ідеалів, звичок, поведінки. вчинки і поведінку особистості. Зміст духовно-культурного виховання, до якого включене духовне, моральне, етичне, патріотичне, національне та інтернаціональне, політичне виховання, найбільш сприяє духовному становленню і розвитку студента, його духовній безпеці.

Кожний із напрямків сприяє формуванню духовних витоків людини, її прагнення пізнати себе і своє місце на землі; моральна просвіта; розвиток механізмів морального самовиховання, самоосвіти, самонавчання, саморегуляції поведінки; виховання творчості, почуття свободи і відповідальності за неї. «ядро» такої особистості, безперечно, повинні складати абсолютні, вічні цінності: любов, правда, чесність, доброта, справедливість, гідність, сумління, милосердя, великодушність, нетерпимість до зла, благородство, мудрість ... - саме вони мотивують діяльність людини і складають сенс її життя [11, с. 176].

Проводячи паралель між духовно-культурними цінностями і вихованням студентів у вищому навчальному закладі, ми прийшли до висновку, що освітньо-виховний простір закладу є тим середовищем, де студент практично може долучитися до цих цінностей. Сама освіта сьогодні виступає для студентів цінністю, це система цінностей, яку можна цілеспрямовано пропагувати студентам.

Поняття «духовність» багатозначне й багатогранне, кожна просвітлена людина торує шлях до своєї духовності, тому що це «досвід, який переживається, внутрішня позиція і установка по відношенню до життя, якому притаманні любов і відповідальність» [4, с. 266].

За І. Харламовим, рівень сформованості морально-духовних якостей це «любов до своєї країни, історії, звичаїв, мови, бажання стати на її захист, якщо це буде потрібно ... розуміння користі праці для себе і суспільства, наявність трудових умінь і навичок, потреба в їх вдосконаленні . це уміння координувати свої зусилля із зусиллями інших, уміння підкорятися і уміння керувати; у ставленні до себе - повага себе при повазі інших, висока свідомість громадського обов'язку, чесність і правдивість, етична чистота, скромність, гуманність [12, с. 56].

Удосконалюючи виховну систему вищого технічного навчального закладу, ми виділили вихованість студентів не тільки як показник ефективності оновленої виховної системи, але й як особливу цінність студентів, яку вони можуть розвинути в умовах освітньо-виховного простору закладу. Витоки вихованості знаходяться у внутрішніх спонуках людини до себе кращого, до створення ситуації добра, допомоги, підтримки іншого, бажання зробити світ кращим. Вихованість важко виміряти, але побачити її прояви у вчинках можливо. Так, саме цей стан вихованості спонукає людей серед ночі шукати маленьку школярку, яка кинула виклик батькам і вимкнула телефон; писати листи у майбутнє про екологічну катастрофу на планеті; збиратися на флеш-моби під прапором України; складати вірші про вміння прощати і любити і скромно, довірливо їх читати перед дорослою аудиторією. Отже, сила духу проявляється тільки у щоденній напруженій праці над собою.

Вихованість - це сила духу молодої людини у вмінні протистояти сучасним невігласам у політиці і житті, які проявляються в обов'язковості і відповідальності; бут вихованим - значить цінити духовне і культурне життя, бути людиною чесною, доброю, гармонійною, готовою прийняти звичаї та ідеї, що існують у культурі, і дотримуватися їх; для студента це дисципліна і самодисципліна у навчанні, доброта і чуйність до товаришів по групі, чесність і справедливість, простота і скромність у стосунках; це культура спілкування тощо. Моральні орієнтири вихованості, придбані у вищій школі, є для студентів духовною безпекою в суспільстві. Саме це має на увазі Г. Шевченко, підкреслюючи, що «не кожну людину можна назвати духовною особистістю, а саме таку, у якої найяскравіше виражені такі особистісні якості, як щирість, мудрість, стриманість, доброта, працьовитість, взаємодопомога, совісність, любов, чесність, порядність, відповідальність і які є провідними у відношеннях до людей, до світу взагалі» [7]. Тож, без духовного життя не було б і культури людства, яка створювалася віками.

Виховання духовно сильної молодої людини в студентські роки покладає на викладачів відповідальність і безумовне бажання допомогти студенту на його шляху до духовності. Сьогодні ми не говоримо про «людину загублену» чи «людину розгублену», сьогодні прийшов час «людини сильної» духом (маємо право так стверджувати після подій 2014 року). Вища школа, як осередок виховного впливу, може запропонувати студентам різноманітний творчий інструментарій виховної роботи: інтерактивні зустрічі, заходи до національних свят, безпосередню участь студентів у підготовці заходів, силу поетичного слова Шевченка, Франка, Лесі Українки; силу почуттів жінки- волонтера; посвята в козаків; свічки і дзвони пам'яті, командні тренінги, квазіпрофесійну діяльність студентів, круглі столи та ін.