Катарсичні потенціали шкільної релігійної освіти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Катарсичні потенціали шкільної релігійної освіти

Рогова О. Г.,

кандидат філософських наук, доцент, завідувач кафедри філософії освіти, Дніпропетровський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти (Україна, Дніпро), rogova69@bk.ru

Катарсичні можливості релігійної освіти розглянуті в контексті проблем аксіомодернізації сучасної освітньої сфери. Мстою статті є філософсько- освітній аналіз катарсичних можливостей релігійної освіти, що здатні допомогти зростаючій особистості у її духовному становленні. Дослідження базується на використанні системного, історичного, герменевтичного та соціокультурного методів. Аналіз духовних сенсів катарсису з акцентом на урахування етичних норм та обмежень, внутрішньо-рефлексивну роботу особи над собою у напрямку самоудосконалення дозволив накреслити філософсько-освітній супровід особистісного засвоєння потенційних можливостей катарсису засобами релігійної освіти, зведений до наступних етапів: пробудження саморефлексії на тлі усвідомлення незадоволення собою та співвідношення катарсичних сенсів з досвідом учня (негативний етап), підведення учнів до екзистенційних сенсів, як поштовху до активізації особистісного духовного життя (позитивний етап). Це дозволяє вивести катарсис з площини теорії до сфери практичної людинотворчості.

Ключові слова: катарсис, духовність, особистість, освіта, релігійна освіта.

катарсичний освіта етичний релігійний

Інтерес до феномену катарсису походить з давніх часів до сьогодення. Ще в давньогрецькій філософії вже був присутнім термін «катарсис», що віддзеркалював синкретичний характер етичного, естетичного та релігійного переживання очищення. Проте й до сьогодні катарсис є предметом теоретичних інтересів цілої низки наук: філософії, психології, психіатричної медицини, естетики, мистецтвознавства та релігієзнавства. Філософія, а зокрема філософія освіти, також не залишається осторонь зазначеного дискурсу. Насамперед, це пов'язано з тим, що проблемне поле духовно-ціннісного наповнення сучасної освіти потребує розробки теоретико-праксеологічних траєкторій духовного становлення зростаючої особистості. На тлі впровадження релігійно-орієнтованих курсів духовно-морального спрямування в державній школі відкривається можливість застосування різноманітних потенціалів релігійної освіти, до яких належать і катарсичні.

В сучасній літературі тлумачення потенціальних можливостей катарсису з часів давньогрецькій філософії у Гомера, Емпедокла, Піфагора, Платона та Аристотеля до сьогодення аналізує В. Шестаков [7]. Н. Литвиненко [5] розглядає катарсис як феномен, навантажений різноманітним спектром інтенціональних зв'язків в історико-культурному та естетичному контексті епох. Соціальні сенси катарсису аналізує Є. Бугарчева [1]. І. Карпенко [2; 3] досліджує катарсичну педагогіку В. Сухомлинського та А. Макаренка. Загальний аналіз змісту та ролі духовного катарсису у формуванні аксіосфери учнів і впровадженні його у навчально- виховний процес сучасної школи дає В. Сергеева [6]. Зміст компонентів духовно-катарсичної активності особистості аналізує В. Киричук [4]. Проте катарсично-функціональні потенціали релігійної освіти в державній школі досить слабко рефлексуються в сучасній вітчизняній філософії освіти.

Мета статті. Розглянути катарсичні можливості релігійної освіти в якості предмету філософсько- освітнього аналізу з дослідженням тих потенцій феномену катарсису, що здатні допомогти сучасній зростаючій особистості у її духовному становленні.

Аналіз давньогрецького за походженням терміну кабарок; (підняття, очищення, оздоровлення) з його утворенням від кабарю (чистий, невинний) виявляється цікавим для нашого дослідження у платонівській універсально-метафізичній інтерпретації (діалоги «Софіст» и «Федон») з наголосом на відмежуванні духовного від фізичного. Очищення душі від всього тілесного за Платоном є умовою істинного пізнання - споглядання вічних ідей. У подальшому Аристотель розвинув не стільки метафізичне, скільки природничо-наукове (медичне) та художньо-естетичне розуміння катарсису через осягнення сутності трагічного, головним наслідком якого є емоційне розвантаження як очищення душі. Після Аристотеля трактування терміну «катарсис» розвивалося в кількох напрямках - етичному, естетичному, містично-теологічному і ще багатьох інших, узгоджуючись з тим, що було визначальним у поглядах мислителя: у патристиці переважає містико-теологічне тлумачення катарсису (Климент Олександрійський, Ориген, Псевдо- Діонісій Ареопагіт тощо), у Гете - гармонічне, у Гегеля - хьюмелітентне, у Фройда - психоаналітичне тощо. Проте свій духовний сенс поняття катарсису майже втратило у XIX ст., коли домінуючими стають теорії катарсису як переважно фізіологічної реакції, «зняття напруги». Але швидко стало помітним, що навіть багаторазовий «вихід емоцій» не дає особі сталого лікувального ефекту. Найважливішою відмінністю катарсису в його духовному сенсі від катарсичного методу психодопомоги є ставлення до етичних норм та обмежень, а також підготовка до зустрічі із сакральною реальністю через звільнення від внутрішніх вад.

Аналізуючи вищезазначені підходи до тлумачення терміну, під «катарсисом» в нашому дослідженні будемо розуміти процес очищувального, полегшувального та облагороджуючого впливу на людину різних факторів, що інспірують відповідні емоції та переживання, здатні стати поштовхом для внутрішнього перетворення особистості у напрямку досягнення не просто нового, а якісно кращого, більш досконалого духовного стану.

Приділяючи увагу саме духовним сенсам катарсису з акцентом на урахування етичних норм та обмежень, внутрішньо-рефлексивної роботи особи над собою у напрямку самоудосконалення та підготовки до зустрічі із сакральною реальністю, можемо побачити доречність розгляду катарсичних потенціалів релігійної освіти у межах можливостей існуючих релігійно орієнтованих курсів духовно-морального спрямування.

Як відомо ідея релігійного катарсису має місце у всіх великих релігіях. Підґрунтям релігійного катарсису виступає інтенція, що проголошує безмежну велич Творця у порівнянні з людиною, а тому для процесів релігійного життя (як возз'єднання з Богом від Його сприйняття до освячення, тобто вищої можливості Богоуподібнення) людина має духовно зростати та удосконалюватися. Поштовхом у цьому процесі стає «бачення» Божого сяйва, для якого необхідно очищення духовного зору. Релігійний катарсис має спочатку звільнити людину від полону темряви (яка в суб'єкті), а потім - побудувати та зміцнити її духовність.

Філософсько-освітній супровід розкриття особистості катарсичних горизонтів засобами релігійної освіти може бути зведений до наступних етапів: пробудження саморефлексії на тлі усвідомлення незадоволення собою та співвідношення катарсичніх сенсів з досвідом учня (негативний етап), підведення школярів до екзистенційних сенсів, як поштовху до активізації особистісного духовного життя (позитивний етап).

Усвідомлення незадоволення собою є першою стадією катарсичного очищення, що виявляє невірний стан душі, приводить до усвідомлення і визнання недосконалості дій, помилковості цілей та вчинків. Але що ж може в освітньому середовищі так вразити особистість, щоб вона наважилась на зміни в своєму житті? Дійсно, переважна більшість підлітків перебуває сьогодні в упевненості, що «важливим» і «значущим» є те, що захоплює в даний конкретний момент буття: поточний інтерес є першим і переважним. Засобами релігійної освіти, насамперед, має пролитися світло на усвідомлення різниці між «суб'єктивно-важливим» і «об'єктивно-значущим», на формування навичок находження головного і вмінь робити об'єктивно-значуще - більш важливим.

Негативній етап катарсису може починатися із усвідомлення свого духовного аутизму в світосприйнятті. Для цього учень підводиться до думки, що людина не має підстав зводити всі предмети виключно до себе, бо вона покликана орієнтуватися «за зірками», які колись привели волхвів до Христа, діяти по совісті, прагнути до істини, шукаючи сущого Бога, а не вигадуючи його. Тому перший акт катарсису полягає в допомозі учням усвідомити в собі аутично-протидуховну інтенцію та поколивати її. Релігійне очищення вимагає, щоб в людині було порушено самозадоволення, з яким особистість не тільки залишається на своєму рівні, але вона не міряє себе вищим виміром, поступово звикає вважати себе зразком досконалості та критерієм істини. Необхідна незадоволеність собою, проте, не в сенсі своїх життєвих неуспіхів (неодягання в сучасні брендові речі, неволодіння новітніми гаджетами, не проведення канікул за кордоном тощо), а в міру своєї духовної недосконалості з інтенцією на головне. Початок усвідомлення є першим кроком очищення. Учням можна запропонувати наступне катарсичне правило: при кожній незадоволеності собою ставити питання: на чому Грунтується ця незадоволеність?

Завдяки цьому особистість має покласти початок новій самосвідомості: думці про себе в світлі нового вимірювання. З цього стає можливою відмова від своїх минулих цінностей і перегляд життєвих сенсів, відкидання того, що досі перебувало в центрі особистого життя. Наступним етапом є пробудження прагнення духовно значущого: особистість має захотіти настільки значущого, що не знеціниться від спаду почуттів, не зникне при забутті.

Після цього виховний процес підходить до другого завдання - позитивного: духовного перезавантаження своїх життєвих сенсів і станів. Педагог має інспірувати бажання вихованців брати все під питання: чи це є головним і священним в даному предметі? Чи має це якусь духовну значущість? Чи варто цим жити, і, якщо не варто, то чому? Завдяки цьому особистість вступає в період своєрідного «виселення» і «новозаселення». Кожне катарсичне зусилля має розкривати марноту колишніх змістів і станів та значущість нових. Ця потреба новонаповнення може бути реалізована на підставі знайомства з духовним простором на кшталт відомої релігійної практики походів по святих місцях. Філософсько-освітня значущість цього занурення до сакрального простору полягає в тому, що засвоїти «по-духовному « легше нове, визначити головним легше священне, що благоговійно сприймається у нових обставинах. А навчившись у священного бачити головне, можна повернутися до буденного, яке відкриється по- новому через сакральне.

Виходячи з цього з метою плекання позитивного етапу катарсичної діяльності через пізнання та споглядання - слід організувати учням доступ до вогнищ духовної культури, щоб надати можливість запалити від них свій дух. У наданні цієї можливості полягає вищий сенс не тільки прощ, а й університетів, бібліотек, музеїв, виставок, театрів і концертів, цих осередків духовності, де розкривається духовний досвід духовно незрілим. Таке ж значення мають благодатні подорожі не тільки до храмів і монастирів, а й до природи: у гори, до моря, де міститься відчуття Творця. Але паралельно з цим з'ясовується велика відповідальність тих, хто бере участь в створенні вогнищ духовної культури. Там, де виші стають друкарнею для видачі дипломів; де концерти розважають роззяв і снобів, де театр пробуджує тваринну чуттєвість; де паломництво в гори стає честолюбним спортом, там сіль втрачає свою силу і там не можна спонукати катарсичні явища. Отже, вогнища духовної культури мають формувати позитивну стадію релігійного очищення, допомагаючи розпочати духовне життя, даючи переживання особистого духовного досвіду, розбудови власного духовного характеру. Особистість при цьому набуває здатності перебувати на рівні духовних сенсів і зріє до релігійної очевидності.

Наступним завданням для педагога на позитивному етапі катарсичної діяльності є збудження у дитини смаку до досконалого і здатності безкорисливо радіти йому, що передбачає формування навичок отримання духовної насолоди, відчуття якої свідчить про надрозумне бачення суб'єктом в певному об'єкті сутнісних основ буття, сакральних істин духу, духовних законів життя у всій його цілісності і глибинній гармонії, про здійснення врешті- решт духовного контакту з Універсумом (а для віруючої людини - з Богом), про прорив зв'язку часів і про відчуття себе причетним вічності. В цьому катарсис виступає не просто як «трансформація почуттів», це початок духовного перетворення особистості у «нову людину», її метаморфозис. Катарсичними засобами релігійної освіти має пролитися світло на можливість народження нової людини, - що по-новому бачить, сприймає, діє з оновленою совістю, в новій силі, під новим духовним кутом до людей і до світу.

Виходячи з цього стає зрозумілим, що релігійне очищення душі вимагає духовних актів можливих тільки в безпосередній життєвій творчості. При чому духовні акти мають стати сильнішими за всі «механізми» підсвідомого, що склалися й закріпилися, сильнішими за жадання насолоди і розваг, за душевні «травми» дитинства і пов'язані з ними слабкості, комплекси, образи і жахи. Бо завдання, яке ставив собі в історії релігійний катарсис, полягало в тому, щоб відвернути особисте підсвідоме (його прихильність) від небожественного і прищепити до божественного. Виходячи з того, що підсвідомість особистості пов'язана як із фізіологією тіла, так із свідомістю, катарсична діяльність має два шляхи - від тіла до підсвідомого і від свідомості до глибин душі.

Перший шлях підказаний життям: хвороба, фізичні страждання здатні спонукати особистість до самозанурення. Релігійно-усвідомлений цей шлях полягає у аскетичних вправах через фізичні самообмеження для досягнення нових духовних станів. їх завдання полягає у перенесенні уваги і почуттів на внутрішній досвід і поступове змушення підсвідомого до виходу на нові шляхи. Звідси походять всі відомі аскетичні вправи. Слід зауважити, що всі ці вправи можуть привести до особливих, важких душевних станів, серед яких депресії, надмірні фантазії, повстання пригнічених інстинктивних потягів («спокус»), здатні поставити особистість на межу психічного розпаду. Якщо дух не оволодіє аскетично викликаним афектом, то можуть вийти зворотні результати - спокуса, падіння і психічне захворювання. Тому аскетичними вправами в релігійній практиці керує той наставник, що уміє переводити енергії, що звільняються в аскетичній практиці, на шляхи духовного зростання і що оберігає недосвідченого учня від душевних і психічних розладів. А тому цей шлях уявляється практично неможливим у просторі державної школи.

Тому катарсис може бути здійсненним засобами релігійної освіти на шляху, що починається від свідомої сфери людини і веде в глибини підсвідомого. Особистість, що зростає, має пережити якийсь афект, здатний не тільки вплинути на підсвідоме, а й спонукати особистість перебудувати або виправити свій життєвий шлях. Потрібно досить глибоке зворушення, яке б допомогло вийти з «наїжджених рейок», тобто психічних механізмів, і викликати в особі потрібний афект. Викликати його на виключно пізнавальних шляхах можливо тільки у виняткової натури, у якої мислення не замикається в шаблонні форми і має розвинуте споглядання та «зоране» серце.

Вплив на уяву для пробудження очисного афекту є одним з найвпливовіших шляхів. Звідси стародавня ідея: дати людині ті образи, які зростили б в ній готовність до релігійного катарсису. Ідея цього шляху є зрозумілою кожному християнинові. Бо «бєофоуіа» та «єуоаркюбєута» (пришестя та втілення) Христові дали людству релігійно- очевидний живий образ досконалості, який через споглядання сучасниками на власні очі (грішниця, розбійник, що покаялися), а нащадками через Євангеліє викликав в душах готовність і волю до релігійного очищення. За допомогою цією апеляції до уяви, а через уяву до афекту сприймається релігійне мистецтво. Храм, ікона, релігійна скульптура, фреска має на меті показати людській уяві основну ідею Бога і духовно значущої дії, з тим, щоб запліднена уява викликала відповідний афект й допомогла вийти на шлях одухотворення життя. Але саме в зв'язку з цим розкривається духовно-катарсичне значення художнього мистецтва, що говорить людині про Дух, розкриває в буденному образі сакральну значущість духовного сенсу. Зростаюча особистість, що отримує можливість побачити духовно-сакральну глибину там, де їй доти здавалося все звичайним та неосвяченим, і що сприймає в себе цю глибину художнього мистецтва, буде реально введеною в новий, духовний план буття: вона таким чином залучиться до нового змісту і виміру життя, які засвідчать їй можливість досягнення вищого. Цей шлях можна позначити як «шлях по провідних зірках».

Проте всі ці міркування приводять нас до проблеми критеріїв відбору катарсично орієнтованого навчального матеріалу. На нашу думку до таких критеріїв можна віднести: 1) художність як оптимальну умову пробудження саморефлексії, оскільки для катарсису ключовим є посилення емоцій через демонстрацію образу, що зумовлює духовне оновлення, глибоку трансформацію внутрішнього світу; 2) субстанційну адекватність як оптимальне співвіднесення катарсичних сенсів з досвідом учня, переживання яких здатне підштовхнути до рефлексії з подальшим піднесенням особистості до екзистенційних сенсів, як провідників людини у світ абсолютів та каналів їх проникнення до повсякденного життя; 3) соціальну адекватність, що передбачає віддзеркалення у змісті навчального матеріалу духовних ідеалів часу, представлення подій або близьких за часом або схожих на ті, що можуть відбутися в житті; 4) духовну активізацію через моделювання катарсичних подій задля розв'язання особистісно значущих протиріч та ситуацій. За таких умов катарсично навантажений навчальний матеріал здатен стати потужним динамічним ресурсом, що супроводжує особистість від незадоволення собою до вищих проявів метафізичних можливостей, метаморфозису особистості.

Висновки. Однією з складових виховання, що ґрунтується на базових світоглядних установках релігійної освіти, можна вважати процес катарсичного перетворення особистості, етапи якого складає сходження особистості від усвідомлення неадекватного, аморального чи шкідливого способу мислення та життєдіяльності через усунення цих елементів зі змісту й способу життя до свідомого прийняття особистістю нових для неї суспільно значущих ідеалів і ціннісних орієнтацій, що перебудовують свідомість, почуття та поведінку особистості у соціокультурному та особистому житті. За допомогою катарсично орієнтованого навчального матеріалу через його художність, субстанційну та соціальну адекватність та духовно активізуючу значущість стає можливим філософсько-освітній супровід особистості на шляху динамічного перетворення особистості у напрямку вищих проявів духовного удосконалення.

Список використаних джерел

1. Бугарчева Е. А. Катарсис как категория и феномен современной жизни: монография / Е. А. Бугарчева. - Казань: КГТХ 2011.-121 с.

2. Карпенко I. М. Катарсична педагогіка Василя Сухомлинського / I. М. Карпенко // Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. Педагогічні науки. - 2014. - №2. - С.134-143.

3. Карпенко І. М. Катарсична сутність педагогічної системи А. С. Макаренка / І. М. Карпенко // Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. Педагогічні науки. - 2013. - №7. - С.103-111.

4. Киричук В. В. Змістовна характеристика компонентів духовно-катарсичної активності особистості як детермінант самопроектування її фахового зростання / В. В. Киричук. - 2011. -Режим доступу: http://spiritual-katarsis.blogspot.com/2011/08/ blog-post_15.html

5. Литвиненко Н. А. Феномен катарсиса: современные

подходы / Н. А. Литвиненко // Филология в системе современного университетского образования. - М., 2004. - Вып.7. -

С.3-12. - Режим доступу: http://www.testsoch.info/litvinenko-

fenomen-katarsisa-sovremennye-podxody/

6. Сергеева В. Є. Духовный катарсис как педагогическое условие в формировании общечеловеческих ценностей в процессе изучения иностранного языка / В. Є. Сергеева // Електронне наукове фахове видання «Науковий вісник Донбасу». - 2010. - №3 (11). - Режим доступу: http://nvd.luguniv.edu.ua/archiv/NNll/10svefzt.pdf

7. Шестаков В. П. Философия и культура. Катарсис от Аристотеля до хард-рока / В. П. Шестаков //Вопросы философии. - 2005. - №9. - С.95-106. https://dlib.eastview.com/browse/doc/8358603

Размещено на Allbest.ru